Постанова

від 29.04.2024 по справі 420/30557/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/30557/23Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загону морської охорони) в частині здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 допомоги для оздоровлення, які були виплачені у серпні 2015 року, у серпні 2016 року, у вересні 2017 року, передбачені ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» із врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги для оздоровлення, які були виплачені у серпні 2015 року, у серпні 2016 року, у вересні 2017 року, передбачені ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» із врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 з урахуванням проведених виплат.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в період з жовтня 2012 року по 08 серпня 2021 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загоні морської охорони). В ході вивчення особистих карток грошового забезпечення та архівних відомостей за 2015-2017 роки, отриманих представником позивача, встановлено, що відповідачем допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки були нараховані та виплачені без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року. Представник позивача 05 жовтня 2023 року ним через Урядовий контактний центр було подано звернення до відповідача з вимогою нарахувати та виплатити позивачу допомоги для оздоровлення на 2015-2017 роки із врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової винагороди, однак відповідачем у задоволені такої вимоги відмовлено. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною позивач звернувся до суду з позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) в частині вірного здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення, яка була виплачена у серпні 2015 року, у серпні 2016 року, у вересні 2017 року, передбаченої ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» із неврахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення, яка була виплачена у серпні 2015 року, у серпні 2016 року, у вересні 2017 року, передбаченої ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» із врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, з урахуванням раніше проведених виплат.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у повному обсязі відмовити у задоволенні позовних вимог. Доводами апеляційної скарги зазначено, що на виконання постанови № 889 наказом МВС України від 2 лютого 2016 року № 73 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за № 217/28347) було затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України. Пунктом 8 Інструкції №73 передбачено, що зазначена винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. Зазначають, що наказ Міністерства внутрішніх справ України №73 від 2 лютого 2016 року, яким було затверджено зазначену Інструкцію, на час виникнення спірних правовідносин не було визнано таким, що не відповідає чинному законодавству, був чинний до 09.11.2018, а тому, здійснюючи нарахування та оплату допомоги для оздоровлення у 2015, 2016, 2017 роках, апелянтом було враховано та виконано чинний наказ Міністерства внутрішніх справ України, як того вимагає військовий обов`язок та Статути Збройних сил України, а військова частина НОМЕР_1 виконувала чинний наказ, тому вважають, що такі дії не носять ознак протиправності. З урахуванням того, що додаткова грошова винагорода не має систематичного характеру, є тимчасовою виплатою для військовослужбовців, вона залежить від певних обставин, без настання яких її не може буде нараховано та виплачено, її розмір не є фіксованим, така винагорода не входить до складу грошового забезпечення, а тому не може включатися до грошового забезпечення, з якого нараховуються одноразові додаткові види грошового забезпечення, а саме грошова допомога на оздоровлення. Апелянт вказує, що при визначенні наявності або відсутності у позивача права на включення до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого має обчислюватись грошова допомога на оздоровлення, такого виду виплати як щомісячна додаткова грошова винагорода передбачена Постановою №889, військовою частиною НОМЕР_1 було застосовано як вимоги Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", так і вимоги підзаконних актів - Постанови №889, Інструкції №73, які у своїй сукупності надали змогу прийти до висновку, що щомісячна додаткова грошова винагорода передбачена Постановою №889 не може включатися до грошового забезпечення військовослужбовця, як обрахункової величина для нарахування грошової допомоги на оздоровлення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону. Зазначає, що вказане питання щодо складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Вказує, що відповідно до карток грошового забезпечення ОСОБА_2 щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, нараховувалась та виплачувалась щомісяця, а тому така винагорода не може вважатись одноразовою. Таким чином, додаткова грошова винагорода повинна включатися до складу грошового забезпечення під час здійснення виплат військовослужбовцям, в тому числі для виплати допомоги для оздоровлення. В обґрунтування своєї позиції посилається на правові позиції, які викладені у постановах Верховного Суду. З огляду на зазначене, представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у спірний період ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командиру ІНФОРМАЦІЯ_1 № 250-ОС від 06 серпня 2021 року капітана 2 рангу ОСОБА_1 , якого наказом Голови Державної прикордонної служби України від 09 липня 2021 року № 647-ОС призначено першим заступником командира загону начальником штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 08 серпня 2021 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с. 8).

05 жовтня 2023 року представником позивача ОСОБА_3 через Урядовий контактний центр до командира військової частини НОМЕР_1 було подано звернення, у якому викладено вимогу щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомогу для оздоровлення за 2015-2017 роки із врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 (а.с. 16-17).

Листом №11/С-233-234 від 25 жовтня 2023 року 23 загоном морської охорони Державної прикордонної служби України надано відповідь у якій вказано, що підстави для здійснення перерахунку допомоги для оздоровлення ОСОБА_1 за 2015-2017 роки з урахуванням виплат щомісячної грошової допомоги, відсутні (а.с. 18).

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо вірного обрахунку допомоги для оздоровлення за 2015-2017 роки, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення, а тому існують правові підстави для включення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. № 889, до розміру грошового забезпечення позивача, з якого обраховується матеріальна допомога на оздоровлення у спірний період.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII (далі Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Виходячи зі змісту частин третьої та четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

На виконання положень частини першої статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Про питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Постанова №889) закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.

Відповідно до п.1 Постанови 889 установлено щомісячну додаткову грошову винагороду:

1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби):

з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Згідно з пунктом 2 Постанови №889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

Судом встановлено, що позивачу нараховувалася та виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 № 161) у 2015, 2016, 2017 роках щомісячно, тобто мала постійний (систематичний) характер, що підтверджується архівними відомостями про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення.

Згідно з пунктом 2 Інструкції №73, виплата винагороди здійснюється в таких розмірах й таким військовослужбовцям: 1) до 100 відсотків місячного грошового забезпечення: військовослужбовцям, які займають посади в загонах морської охорони та їх структурних підрозділах; військовослужбовцям, які займають посади льотного складу в авіаційних частинах Держприкордонслужби; 2) військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) - до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 8 Інструкції №73, винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.

Відповідачем не заперечується, що при нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2017 роки до складу грошового забезпечення позивача, з якого обчислювалася така допомога, не враховано щомісячної додаткової винагороди, яка виплачувалась позивачу щомісячно відповідно до Постанови №889.

Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019р. у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Оскільки позивачу на підставі Постанови №889 додаткова грошова винагорода нараховувалась і виплачувалась щомісяця, що не заперечується сторонами у справі та протилежного матеріали справи не містять, тому підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

За наведеного правового регулювання та обставин справи, колегія суддів доходить висновку, що відповідач протиправно не врахував у складі грошового забезпечення позивача, з якого нараховано грошову допомогу на оздоровлення за 2015-2017 роки, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою №889.

При визначенні розміру грошового забезпечення для обчислення розміру грошової допомоги на оздоровлення застосуванню підлягає саме Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону, а тому доводи апелянта є безпідставними.

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 28.02.2020р. у справі №817/1427/17, від 14.04.2020р. у справі №820/3719/18, від 07.09.2020р. у справі №620/720/20, від 23.12.2020р. у справі №826/8081/16, від 29.12.2020р. у справі №240/1095/20.

Враховуючи вищенаведене, оскільки матеріальна допомога на оздоровлення у вказаних роках виплачена без врахування у її складі щомісячної додаткової грошової винагороди, тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик