Постанова

від 23.04.2024 по справі 620/16254/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/16254/23

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.

За участю секретаря: Єжелі А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мемос Компани» на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року, суддя Клопот С.Л., у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мемос Компани» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мемос Компани» звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області №9880/Ж10/25-01-07-05-01 від 11.10.2023;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області №9881/Ж10/25-01-07-05-01 від 11.10.2023;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області №9889/Ж10/25-01-09-01-02 від 11.10.2023.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області №9880/Ж10/25-01-07-05-01 від 11.10.2023, №9881/Ж10/25-01-07-05-01 від 11.10.2023, №9889/Ж10/25-01-09-01-02 від 11.10.2023 винесені у порушення норм чинного законодавства, є безпідставними, не обґрунтованими, протиправними та порушують права позивача.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Товариством з обмеженою відповідальністю «Мемос Компани» подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мемос Компани» на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мемос Компани» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення та ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2024 року призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 02 квітня 2024 року о 10 годин 15 хвилин.

22 березня 2024 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду від Головного управління ДПС у Чернігівській області надійшло клопотання, в якому відповідач просить проводити апеляційний розгляд справи в режимі відеоконференції в приміщенні Чернігівського окружного адміністративного суду (вул. Київська, 23, м. Чернігів, 14005).

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2024 року задоволено клопотання Головного управління ДПС у Чернігівській області про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Забезпечено проведення відеоконференції за участю представника Головного управління ДПС у Чернігівській області Чернігівському окружному адміністративному суду (вул. Київська, 23, м. Чернігів, 14005, E-mail: inbox@adm.cn.court.gov.ua).

Копію ухвали про проведення судового засідання в режимі відеоконференції направлено Головному управлінню ДПС у Чернігівській області та Чернігівському окружному адміністративному суду.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явились в судодове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Мемос Компани» (код ЄДРПОУ 42051225) зареєстровано 06.04.2018, основний вид діяльності - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (КВЕД 47.11), платник ПДВ з 01.05.2018 року.

До Головного управління ДПС у Чернігівській області надійшов лист ДПС України від 30.08.2023 року №4605/7/99-00-07-04-03-07 щодо встановлених ризиків у діяльності мережі кафетеріїв ТОВ «Мемос Компани» (код ЄДРПОУ 42051225).

Працівниками Головного управління ДПС у Чернігівській області в період з 13.09.2023 року по 22.09.2023 року була проведена фактична перевірка, кафетерію за адресою: м. Чернігів, вул. Жабинського, буд. 13, що належить ТОВ «Мемос Компани» (код ЄДРПОУ 42051225 ).

За результатами перевірки складено акт від 25.09.2023 року №9135/Ж5/25-01-07-05-01 з відміткою посадової особи - директора ТОВ «Мемос Компани» Федорович М.О. про ознайомлення та отримання другого примірника акту фактичної перевірки та встановлено наступні порушення:

- ст. 11 Закону України від 19.12.1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (із змінами та доповненнями), а саме непоодинокі випадки повторів марок акцизного податку. 05.07.2023 року було реалізовано алкогольні напої з однаковими реквізитами марок акцизного податку (акцизна марка AACY547628) на загальну суму 160,60 грн;

- п.1, п.2 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року N 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зі змінами та доповненнями, а саме: проведення розрахункової операції без роздрукування відповідного розрахункового документа (встановленої форми) відповідно до абз. 2 п. 3 Розділу І «Положення про форму та зміст розрахункових документів» затвердженого наказом МФУ від 21.01.2016 року №13 ( в чеках не відображено реквізити марки акцизного податку (серія та номер)).

Загальна сума розрахунків по фіскальним чекам з порушенням, становить 73102,15 грн (без врахування першого чеку № 341898 від 01.01.2022 року на загальну суму 96,00 грн). Зазначені порушення підтверджуються наявною інформацією в системі СОД РРО;

- п.11 ст. 3 Закону України від 06.07.95 р. N 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" зі змінами та доповненнями, а саме: реалізація слабоалкогольних напоїв з видачею розрахункових документів без зазначення коду УКТ ЗЕД для даного виду підакцизної продукції (чек від 11.01.2023 №377248).

Згідно висновків акта та розрахунків штрафних фінансових санкцій, що здійснено працівниками Головного управління ДПС у Чернігівській області 11.10.2023 року було винесено податкові повідомлення-рішення: № 9880/ж10/25-01-07-05-01 на суму 109749,00 грн; від 11.10.2023 року № 9881/ж10/25-01-07-05-01 на суму 5100,00 грн; від 11.10.2023 року № 9889/ж10/25-01-09-01-02 на суму 17000 грн + ануляція ліцензії.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення від 11.10.2023 року протиправними та такими, що прийняті всупереч нормам податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (далі-ПК) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

У відповідності до приписів пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (п. 80.1 ст. 80 ПК).

Відповідно до п. 80.2. ст. 80 ПК фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів ( пп. 80.2.1 п. 80.2 ст.809 ПК );

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів ( пп 80.2.2. п. 80.2 ст. 80 ПК);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального (пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК);

- під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з`ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з`ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо), (п. 80.6 ст. 80 ПК України).

Відповідно до п.80.5 ст.80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Згідно з п.81.1 ст. 81 ПК України 81.1. посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Разом з тим, під поняттям «підстава» розуміється не нумераційне позначення підпункту ст. 80 ПК України, а обставини, які в цих підпунктах розкриваються та мають об`єктивно існувати. Іншими словами під «підставою» необхідно розуміти не порядковий номер підпункту пункту статті, а безпосередньо інформацію, відомості та інші обставини, що обумовили необхідність застосування певної норми.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаними правовими нормами при призначенні (проведенні) такої перевірки.

При цьому, ПК України закріплює таку обов`язкову вимогу щодо змісту наказу про проведення перевірки як необхідність відображення підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 15.11.2023 у справі № 320/9733/22.

Окрім того, незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.

Водночас, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Як убачається з матеріалів справи, 13.09.2023 в.о. начальника Головного управління ДПС у Чернігівській області видано наказ №2067-п "Про проведення фактичної перевірки" ТОВ "Мемос Компани" кафетерій, за адресою: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Жабинського, буд. 13.

Так, у наказі зазначено, що він виданий, зокрема, на підставі, пп.80.2.2, пп.80.2.5 п.80.2, п.80.6, п.80.8 ст.80, п.82.3 ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI (зі змінами та доповненнями).

Разом з тим, зі змісту наказу від 13.09.2023 № 2067-п, колегією суддів встановлено відсутність у тексті інформації, яка свідчила б про наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального; розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів; законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами); законодавства щодо цін та ціноутворення, та у зв`язку з якими у контролюючого органу виникає обґрунтована та законодавчо встановлена необхідність для здійснення належного податкового контролю.

Окрім того, у вказаному наказі, відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки, окрім звичайного посилання на норми, що регулюють питання призначення перевірки.

При цьому інформація на підставі якої видано наказ від 13.09.2023 № 2067-п, повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2020 року у справі №520/1304/2020.

Також у постановах Верховного Суду від 10.04.2020 у справі №815/1978/18, 07.11.2019 року у справі № 140/391/19), від 05.11.2018 року у справі №803/988/17, від 22.05.2018 року у справі №810/1394/16, від 11.05.2023 у справі № 500/5559/21, від 15.11.2023 у справі №320/9733/22, від 06.12.2023 у справі №500/1429/22 викладені правові висновки у яких Верховний Суд вказав, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо, а саме:

- наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;

- здійснення функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Окрім того, у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 640/21536/19, від 17.12.2020 у справі № 520/12028/18, від 11.06.2019 у справі № 1440/2045/18 уточнено і розширено підхід щодо застосування підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, як підстави для призначення фактичної перевірки. При здійсненні такого призначення контролюючий орган повинен зазначити одну із підстав, визначених підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, й у разі, якщо такою підставою є наявність та/або отримання інформації про порушення платником податків вимог законодавства, конкретизувати останню.

Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб`єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення.

Під час апеляційного розгляду справи, колегією суддів встановлено, що підставою для прийняття наказу на проведення фактичної перевірки є лист ДПС України від 30.08.2023 № 21221/7/99-00-07-04-03-07, у якому надано ГУ ДПС у Чернігівській області, інформацію, про встановлені ризики у діяльності мережі господарських об?єктів ТОВ "Мемос Компани", які здійснюють діяльність на території Чернігівської області.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що у спірному наказі відсутнє посилання на вказаний лист, що слугував підставою для проведення перевірки.

Окрім того, у наказі відсутні посилання на жодну з можливих підстав перевірки, визначених п.п. 80.2.5 п. 80.5 ст. 80 ПК України, а саме, чи перевірка призначена у зв`язку з наявністю інформації про порушення позивачем законодавства, чи у зв`язку з виконанням контролюючим органом функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що контролюючий орган не дотримався вимог пункту 81.1 статті 81 ПК України, відповідно до якого його посадові особи мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому, окрім іншого, зазначаються підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що формулювання підстав перевірки в наказі не дає цілковитого розуміння, що підставою для проведення перевірки є саме здійснення контролюючим органом функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Водночас, у спірному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють (юридичні підстави) - пп.80.2.2, п.п.80.2.5.

Окрім того, відповідно до висновків Верховного Суду, оцінка правомірності призначення і проведення перевірки надається під час розгляду справи про скасування податкового повідомлення-рішення. При цьому, у випадку встановлення допущення контролюючим органом істотних порушень під час призначення і проведення перевірки, які тягнуть за собою протиправність прийнятого рішення контролюючого органу, такі висновки можуть бути самостійною підставою для задоволення позову і скасування такого рішення.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.12.2023 у справі №500/1429/22.

При цьому, колегія суддів зазначає, що для призначення та проведення фактичної перевірки платника податків недостатньо вказати номер підпункту статті Податкового кодексу України, особливо якщо такий пункт містить декілька обґрунтувань для проведення перевірки.

Подібна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі №1440/2045/18.

Також колегія суддів зазначає, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами. Тому, за відсутності підстав для проведеної перевірки, як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв`язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою для проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Отже, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

При цьому, порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки, про що також неодноразово висловився Верховний Суд у своїх постановах від 19 листопада 2019 року у справі №160/8859/18, від 30 червня 2019 року у справі №825/1747/17.

Таким чином, у разі недотримання вимог проведення податкової перевірки у контролюючого органу відсутні підстави на прийняття рішення за результатами виявлених порушень і порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.

Порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої, а у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі незаконної перевірки не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Разом з тим, з матеріалів справи слідує, що відповідачем не доведено належними доказами наявність наведених фактів, у зв`язку з чим у податкового органу відсутні підстави для проведення фактичної перевірки щодо дотриманням суб`єктом господарювання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів; дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами); дотримання законодавства щодо цін та ціноутворення.

Відповідно до ч. 3 ст. 79 КАС України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Щодо інших доводів позивача в частині недотримання відповідачем вимог податкового законодавства, то колегія суддів вважає, що у даному випадку вони не мають суттєвого значення, оскільки під час апеляційного розгляду справи судом встановлено, що контролюючим органом порушено порядок проведення перевірки, а тому у відповідача відсутні підстави для прийняття рішення за результатами такої перевірки щодо виявлених порушень, так як порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що наявні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Чернігівській області від 11.10.2023 року №9880/Ж10/25-01-07-05-01, №9881/Ж10/25-01-07-05-01 та №9889/Ж10/25-01-09-01-02.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення щодо відмови у задоволенні прозовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Мемос Компани» з помилковим застосуванням норм матеріального права, без встановлення всіх обставин справи та без надання належної оцінки, а тому рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до ч. 4 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону (ч.2 ст.317 КАСУ).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є протиправною та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Разом з тим, згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 цієї статті передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як убачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Мемос Компани» було сплачено судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 2684,00 грн згідно платіжної інструкції № 16791 від 25.10.2023 та судовий збір при поданні апеляційної скарги в розмірі 4026,00 грн згідно платіжної інструкції №20718 від 05.02.2024.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, колегія суддів вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мемос Компани» судові витрати зі сплати судового збору у сумі 6710,00 грн.

Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п.1 ч.3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Згідно ч.3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 134 КАС України, становлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з пунктом четвертим частини 1статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт дев`ятий частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт шостий частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

У відповідності до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно ч. ч. 3, 4 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відповідності до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час, витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

За змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04)) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Як убачається із матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мемос Компани» просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у сумі 30 000,00 грн пов`язаних з розглядом справи у суді першої інстанцій та у сумі 20 000, грн пов`язаних з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано до суду наступні документи: ордер на надання професійної (правничої) допомоги від 26.10.2023 серії ВІ №1168676; копію договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 17.10.2023 №17/10/23/КО; копію додатку №4 до договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 17.10.2023 №17/10/23/КО; копію рахунку на оплату від 17.10.2023 №168 на суму 30 000,00 грн; копію платіжної інструкції від 23.10.2023 №16640 на суму 30 000,00 грн; копію акту надання послуг від 11.01.2024 №8; ордер на надання професійної (правничої) допомоги від 06.02.2024 серії ВІ №1168683; копію додатку №6 від 25.01.2024 до договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 17.10.2023 №17/10/23/КО; копію рахунку на оплату від 25.01.2024 №21 на суму 20 000,00 грн; копію платіжної інструкції від 29.01.2024 на суму 20 000,00 грн; копію акту надання послуг №21 від 08.02.2024.

Таким чином, вищезазначеними документами, копії, яких долучаються до заяви, підтверджується понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн (у суді першої інстанції у розмірі 30 000,00 грн та у суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн) та право на їх стягнення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 17 травня 2023 року у справі № 560/3073/20.

Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17 та від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Отже, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу, оскільки вони не співмірні з предметом спору та є завищеними.

Колегія суддів зазначає, що цей спір не потребував значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, зокрема, в частині ознайомлення з документами та підготовки позовної заяви та апеляційної скарги до суду.

Дослідивши документи та враховуючи предмет спору, колегія суддів вважає, що вартість витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн, що заявлена до стягнення з відповідача, є завищеною. Вказані витрати не можна вважати такими, що є "неминучими".

Таким чином, колегія суддів вважає завищеною оплату наданих послуг представником позивача в судах першої та апеляційної інстанцій, оскільки дана справа не є складною з урахуванням її фактичних обставин, предмет спору у справі не є складним (легкий в наслідок тривалої незмінності судової практики), містить лише один епізод спірних відносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів, проаналізувавши надані докази, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення за рахунок відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу понесені при розгляді справи у розмірі - 20 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 195, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мемос Компани» задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення наступного змісту.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мемос Компани» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 11.10.2023 року №9880/Ж10/25-01-07-05-01, №9881/Ж10/25-01-07-05-01 та №9889/Ж10/25-01-09-01-02.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ ВП 44094124) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мемос Компани" (вул. Жабинського, 13, м. Чернігів, 14017; код ЄДРПОУ 42051225) судовий збір у розмірі 6710,00 грн (шість тисяч сімсот десять гривень 00 копійок), а саме: за подання адміністративного позову в розмірі 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок) згідно платіжної інструкції № 16791 від 25.10.2023, за подання апеляційної скарги в розмірі 4026,00 грн (чотири тисячі двадцять шість гривень 00 копійок) згідно платіжної інструкції №20718 від 05.02.2024 та витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Кобаль М.І.

Повний текст виготовлено: 29 квітня 2024 року.