Постанова

від 29.04.2024 по справі 140/16466/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/16466/23 пров. № А/857/21784/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Кузьмича С.М., Матковської З.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року, ухвалене суддею Каленюк Ж.В. у м. Луцьку Волинської області у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 140/16466/23 за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграл експрес груп" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

23 червня 2023 року позивач- Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернувся до суду із позовом до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграл експрес груп", у якому просив стягнути адміністративно-господарські санкції в розмірі 26709,57 грн та пеню 1431,79 грн (всього 28141,36 грн).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 особи, встановленого ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а тому відповідач відповідно до ст.20 цього закону повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції за звітний 2022 рік до 15.04.2023 в розмірі 26709,57 грн. У зв`язку із порушенням термінів сплати адміністративно-господарських санкцій розмір нарахованої відповідачу пені станом на 23.06.2023 (на 67 день) становить 1431,79 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідачем здійснено всі заходи для працевлаштування інвалідів, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до п.6 ч.1ст.14 Закону України «Про зайнятість населення»особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", належать до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені Законом України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон №875-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 17 вказаногоЗаконуз метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Статтею 8 Закону № 875-ХII встановлено, що державне управління з питань забезпечення прав осіб з інвалідністю та їх соціальної захищеності здійснюється в межах повноважень центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Тобто, законом на підприємство покладено обов`язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та повідомити про це органи, перелічені в ст. 8 Закону, а ті, в свою чергу, зобов`язані направити підприємству на працевлаштування осіб з інвалідністю.

Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

При цьому порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій згідно ч.2 цієї статті тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, законом передбачена відповідальність підприємств, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в ч. 1 ст. 20 Закону №875-ХII, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1ст. 19 цього Закону (ч. 4 ст.20 Закону № 875-ХII).

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ТзОВ "Інтеграл експрес груп" з 02 квітня 2021 року зареєстровано як юридична особа. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до 30 листопада 2022 року товариство мало зареєстроване місцезнаходження за такою адресою: АДРЕСА_1 , а після цієї дати - за іншою адресою: місто Луцьк, вулиця Набережна, будинок 4 (а.с.82-87).

Як видно з витягу з централізованого банку даних з проблем інвалідності (ЦБІ), наданого Пенсійним фондом України Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с.9), облікова кількість штатних працівників ТзОВ "Інтеграл експрес груп" у 2022 році становить 14 працівників, а осіб з інвалідністю у вказаний період - 0.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік (а.с.7), норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для ТзОВ «Інтеграл експрес груп» становить одне робоче місце.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у сумі 26709,57 грн, виходячи з розрахунку розміру середньорічної заробітної плати (53419,14 грн). Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій надіслано відповідачу в електронному вигляді (а.с.8).

Оскільки Товариство самостійно в строк до 15 квітня 2021 року не сплачено адміністративно-господарські санкції, що на момент звернення до суду з адміністративним позовом спричинило порушення термінів їх сплати на 67 днів (за період з 18.04.2023 по 23.06.2023), роботодавцю нараховано пеню за несвоєчасну сплату таких санкцій в сумі 1431,79 грн (а.с.5) відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону 875-ХII, Порядку нарахування пені та її сплати, розрахунку одноденного розміру пені з врахуванням ставки Національного банку України.

В межах спірних правовідносин при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ (в редакції до 06.11.2022) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-IX (чинний з 06.11.2022) частину третю статті 18 Закону №875-ХІІ викладено в новій редакції: «Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

Згідно з ч.1 ст.18-1 Закону № 875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» слідує, що обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості. Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 5067-VІ) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 11.08.2021 у справі № 260/557/19, відповідно до яких підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Порядок подання інформації про наявність вакансій до 07 липня 2022 року регулювався наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання». Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та порядок її подання.

Відповідно до пунктів 3, 5 зазначеного Порядку форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З 07 липня 2022 року набрав чинності наказ Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року №827-22 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання", пунктом 1.5 розділу І якого встановлено вимоги до подання звітності форми №3-ПН: вона заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/ регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, як це правильно зазначив суд першої інстанції, звітність за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" є формою інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення таких осіб на підприємство для працевлаштування.

Дійсно, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а лише передбачено, що така звітність подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі №820/1889/17, від 11 вересня 2020 року у справі №440/2010/19, від 03 серпня 2023 року у справі №120/4975/22.

Відповідно до ч. 1ст. 72 КАС Українидоказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3ст. 90 КАС України).

Із наданих відповідачем на розгляд суду доказів слідує, що зазначені вимоги законодавства, що регулюють спірні правовідносини, відповідачем дотримано. Роботодавець вжив всіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт непрацевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян не може мати наслідком накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.

Суд встановив, що на виконання вимогстатті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідач у 2022 році вжив наступних заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю: ТзОВ "Інтеграл експрес груп" у 2022 році подавало до центру зайнятості звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) про наявні вакансії для осіб з інвалідністю» (а.с.24-59). Відповідно до розділу І звіту Основні дані про вакансії вакантною була посада водія автотранспортних засобів, на яку запрошувалися особи з інвалідністю.

Судом першої інстанції слушно зауважено, що подана у січні-листопаді 2022 року відповідачем звітність форми №3-ПН про наявні вакансії для осіб з інвалідністю (місце виконання робіт місто Біла Церква) прийнята відповідальною особою центру зайнятості під підпис. У свою чергу, наявність окремих недоліків, як от незазначення посади та ініціалів відповідальної особи відповідного центру зайнятості (вказано прізвище та підпис) в окремих звітах форми №3-ПН, на переконання колегії суддів, не спростовує виконання роботодавцем свого обов`язку щодо повідомлення органів центру зайнятості про наявність вакантних місць для осіб з інвалідністю.

Лист Волинського обласного центру зайнятості від 30 березня 2023 року №949/06.1 містить інформацію роботодавців, які у 2022 році подавали форму звітності №3-ПН до Волинської обласної служби зайнятості щодо наявності вакантних посад для осіб з інвалідністю (а.с.66-68). Водночас обґрунтованими є доводи відповідача щодо неподання в означений період відповідної звітності до Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про те, що до 30 листопада 2022 року Товариство не мало зареєстрованого місця знаходження на території Волинської області (за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження товариства було у місті Києві, місце виконання робіт за вакансією місто Біла Церква). Наведені обставин виключали обов`язок відповідача подавати звітність саме до Волинської обласної служби зайнятості в означений період.

На переконання суду апеляційної інстанції судом першої інстанції обґрунтовано до спірних правовідносин застосовано правовий висновок Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 26 червня 2018 року (справа №806/1368/17), відповідно до якого своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Крім того, судом першої інстанції правильно враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року у справі №260/557/19, відповідно до яких підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Від такої правової позиції Верховний суд не відступив й у постановах від 04 жовтня 2023 року у справах №812/1134/18 та №640/14143/21.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні і докази безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування, чи у разі їх направлення службою зайнятості. Тому слід дійти висновку, що одне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю залишилося вакантними не з вини відповідача.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем вчинено всі передбачені чинним законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, однак робоче місце протягом 2022 року залишилось вакантним з незалежних від роботодавця причин, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю, працевлаштування яких здійснюється органами державної влади, місцевого самоврядування та громадськими організаціями інвалідів за умови наявності вакантних робочих місць, що має наслідком відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та є вільним тлумаченням норм закону.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями139, 242,308,309,311,315,316,321,325,328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі № 140/16466/23 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді С. М. Кузьмич З. М. Матковська