Постанова

від 23.04.2024 по справі 916/3275/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3275/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району: Турченко О.В.

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Альянссервіс": не з`явився

від Міністерства оборони України: Добров Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Альянссервіс"

на рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2024 року, суддя в І інстанції Щавинська Ю.М., повний текст якого складено 05.02.2024 в м. Одесі

у справі: №916/3275/23

за позовом: Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Альянссервіс"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Міністерства оборони України

про стягнення 4 776 057,78 грн

В С Т А Н О В И В:

В липні 2023 року Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Альянссервіс", в якій з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просило суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 4 776 057,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов`язань за договором №5-2015 від 17.04.2015, яким передбачено право позивача на отримання від відповідача плати за вирощування сільськогосподарських культур, оскільки відповідач обов`язок з проведення оплати із розрахунку 2 280 грн за 1 гектар не виконує, у зв`язку з чим за період з червня 2022 року по серпень 2023 року у ТОВ "Агро - Альянссервіс" утворилась заборгованість у сумі 4 776 057,78 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.01.2024 у справі №916/3275/23 позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Альянссервіс" на користь Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району 4 776 057,78 грн заборгованості за невиконання зобов?язань від вирощування сільськогосподарських культур за договором №5-2015 від 17.04.2015 та 71640,86 грн судового збору.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що згідно вимог ст.204 Цивільного кодексу України укладений сторонами договір, як правочин є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору, а Доводи відповідача щодо недійсності договору, відсутності у позивача права на укладання договору, не приймаються до уваги, оскільки означене не є предметом розгляду даної справи, а відповідний договір є чинним, і доказів визнання його недійсним матеріали справи не містять.

Як свідчать матеріали справи та проти чого відповідач не заперечує, спірні земельні ділянки перебували у спірний період у користування відповідача. Натомість доказів внесення відповідачем визначеної договором плати у сумі 4 776 057,78 грн, розрахунок якої судом перевірено та визнано вірним, матеріали справи не містять. Враховуючи підтвердження матеріалами справи обставини виникнення між сторонами договірних зобов`язань, виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, з огляду на те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості, відповідач, згідно приписів ст. 74, 76-77 ГПК України, не надав, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 4 776 057,78 грн.

26.02.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Альянссервіс", в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2024 у справі №916/3275/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначив про відсутність у позивача правових підстав та повноважень на укладення договорів щодо земельної ділянки площею 1610,97 га, загальновійськового полігону «Тарутинський», які позивач незаконно передав ТОВ «Агро-Альянссервіс», та уклав відповідні договори, тому 16.10.2023 року ТОВ «Агро-Альянссервіс» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про визнання Договору про вирощування сільськогосподарської продукції №5-2015 від 17.04.2015 на вищевказаній земельній ділянці недійсним. Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.10.2023 року відкрито провадження у справі

У зв`язку з чим, 08.11.2023 року ТОВ «Агро-Альянссервіс» одразу ж звернулось до суду з клопотанням про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі №916/3275/23 до набрання законної сили рішення по справі №916/4506/23 з метою проведення всіх підготовчих дій, які необхідні для забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, вчинення яких можливе лише на стадії підготовчого провадження. Однак судом першої інстанції протиправно відмовлено у переході до стадії підготовчого провадження та зупиненні провадження у даній справі.

Зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що землі, передані ТОВ «Агро-Альянссервіс» за договором знаходилися лише на обліку у позивача та позивач не був наділений правами та повноваженнями на самостійне розпорядження вказаними землями, укладення відносно них договорів, оскільки будь-які речові права на спірні землі не були за реєстровані за позивачем ані на момент укладення оспорюваного договору, ані на сьогоднішній день. За умовами Договору Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району передала у користування земельну ділянку, тобто вчинила правочин із земельною ділянкою, яка їй не належить та не передана ані у користування, ані в оренду, що свідчить про відсутність у позивача повноважень на укладання Договору. Знаходження земельної ділянки на обліку у Білгород-Дністровській квартирно-експлуатаційній частині району з її призначенням для використування під полігон не надавало право позивачу самостійно передавати спірну земельну ділянку третім особам, тобто розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Стверджує, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що всупереч вимогам ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» позивач не погоджував ані у Бородинської селищної ради Болградського району Одеської області, ані у будь-якого іншого органу виконавчої влади надання дозволів на передачу земель Міністерства Оборони України для вирощування сільськогосподарських культур.

Додатково вказує, що даним договором витрати які проводились на підставі договору мали покривати учасники договору, а не покладати цей обов?язок виключно на відповідача, що, згідно договору, і було зроблено позивачем. Вказане знову ж таки не було прийнято до уваги судом першої інстанції, що свідчить про неповноту та формалізм суду при розгляді даної справи.

В апеляційній скарзі також зазначив, що жодні права позивача не порушено, та позивачем не приведено і необгрунтовано своє порушене право, яке б підлягало захисту в суді. Проте, судом першої інстанції не взято до уваги вказані обставини. Судом не прийнято до уваги, що в позовній заяві відсутнє обгрунтування, а в судових засіданнях позивачем не доведено наявності у нього права на розпорядження земельними ділянками, та на стягнення з відповідача грошових коштів, що в свою чергу свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Агро-Альянссервіс» грошових коштів.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Зокрема, позивач зазначає, що за відсутності обвинувального вироку в рамках кримінального провадження про винуватість керівництва Білгород- Дністровській квартирно-експлуатаційної частини району в інкримінованому Відповідачем порушенні його прав з боку Позивача висновок Відповідача про нібито відсутність станом на 17.04.2015 (дату укладання договору) підстав укладення договорів про вирощування сільськогосподарських культур не відповідає дійсності, так само як і не заслуговують на увагу причини поважності пропуску строку Відповідачем на звернення до суду з клопотанням про повернення до стадії підготовчого провадження, оскільки вони є безпідставним та не грунтуються на вимогах закону, по суті є лише припущенням Відповідача стосовно цієї обставини.

На підтвердження наявності у відповідача заборгованості за договором позивачем надано суду підписані сторонами акти звірки взаємних розрахунків за період січень-грудень 2022, який складено станом на 01.01.2023 та який відображає заборгованість відповідача на рівні 2 448 674 грн; та за період січень-червень 2023 року, який складено станом на 01.07.2023 та який відображає заборгованість відповідача на рівні 4 117 690,86 грн (а.с.23-25); ??лист ТОВ "Агро-Альянссервіс" (а.с.21), в якому відповідач вказує про відсутність можливості оплати заборгованості у сумі 2 142 590,10 грн та про необхідність надання часу для погашення заборгованості. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника свідчить про визнання боржником такого боргу.

У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство оборони України просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення без змін.

Зокрема, зазначає, що відповідачем рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2024 у справі №916/3275/23 з підстав обставин виконання та/або неналежного виконання договірних зобов?язань за договором №5-2015 від 17.04.2015 за період з січня 2023р. по 01.09.2023р. (8 місяців 2023 року) не оспорюється.

Подане 08.11.2023 р. Відповідачем в порядку п.5 ч.1 ст.227 ГПК України клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження відповідно протоколу судового засідання було розглянуте 04.01.2024 судом першої інстанції в межах процесуальних строків, визначених ГПК України та констатовано, що суд не вбачає підстав для повернення до стадії підготовчого провадження та для зупинення провадження у справі з огляду на презумпцію правомірності правочину.

Вказує, що протягом 2015-2022 років договір №5-2015, який в апеляційній скарзі ставить під сумнів Відповідач, ним виконувався і лише останні два роки не належним чином (не в повному обсязі) виконувались взяті договірні зобов?язання. Таким чином, звернення Відповідача до суду з клопотанням про повернення до стадії підготовчого провадження, були безпідставним та не ґрунтувалися на вимогах закону, по суті вони були сформульовані лише на підставі припущення Відповідача стосовно обставин, на які він посилався обґрунтовуючи подане клопотання.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, призначено справу №916/3275/23 до розгляду на 23.04.2024 о 12:00.

23.04.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване необхідністю прийняття представником відповідача участі в іншому судовому засіданні.

В судовому засіданні 23.04.2024 прийняли участь представники позивача та третьої особи, відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання позивача про відкладення розгляду даної справи на іншу дату, судова колегія дійшла наступних висновків.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що заявником не надано жодних доказів щодо неможливості прийняття участі у судовому засіданні іншого представника відповідача, оскільки закон не забороняє мати декількох представників.

Правова позиція відповідача викладена безпосередньо в апеляційній скарзі.

При цьому вищенаведене клопотання про відкладення розгляду справи не містить жодного обґрунтування неможливості проведення судового засідання за відсутності належним чином повідомленого заявника.

Також суд у вирішенні клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги зі справи врахував необхідність розумних строків розгляду справи та дотримання балансу інтересів учасників справи.

Відсутність представника позивача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки участь представників в судовому засіданні не була визнана обов`язковою.

Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.

Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 23.04.2024 у цій справі уповноваженого представника відповідача.

З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для розгляду апеляційної скарги, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду заяви, явка сторін до суду ухвалою не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, а також те, що правова позиція викладена останнім в апеляційній скарзі, беручи до уваги строк розгляду даної справи, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду даної справи та вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 23.04.2024 за відсутності уповноваженого представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17.04.2015 між Білгород-Дністровською квартирно-експлуатаційною частиною району (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Альянссервіс" (сторона-2) укладено договір № 5-2015 про вирощування сільськогосподарських культур (а.с.6-12), відповідно до п. 1.1. якого з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності Збройних сил України та відповідно до ст. 4 Закону України Про використання земель оборони від 27.11.2003 № 1345-ІV, сторони за цим договором домовились про вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках площею 945 га, які надані стороні-1 в безстрокове користування, та можливостей сторони-2 діяти, а саме вирощування зернових сільськогосподарських культур.

Згідно умов п. 1.2 Договору, сторони домовились, що обробіток землі буде здійснюватись наступним чином: сторона-1 бере на себе зобов`язання залучити площу земельної ділянки, яка надана в безстрокове користування для вирощування сільськогосподарських культур; сторона-2 бере в користування земельні ділянки та власними коштами проводить необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу з вирощування сільськогосподарських культур.

Сторони домовились, що ціна договору складає 700 гривень за один гектар на один календарний рік, а саме: не менш 3% із нормативної грошової оцінки 1 га сільськогосподарських угідь з урахуванням коефіцієнтів індексації, що складає по Веселодолинській селищній раді Тарутинського району на час укладання договору 23 1902,59 грн за 1 га (п. 5.1. Договору).

Розрахунки зі стороною-1 від вирощування сільськогосподарських культур проводяться в наступному порядку: щомісяця рівними платежами, в строк до 25 числа наступного за платежем місяця, на протязі місяця, згідно графіку оплати. В такому разі сторона-2 на свій розсуд розпоряджується зібраним врожаєм (п. 5.2 Договору).

За умовами п. 9.2. договору останній укладено до 30.08.2022.

Додатковою угодою №2 від 02.09.2016 (а.с.11-12) сторони збільшили вартість плати за 1 гектар на рік до 1850 грн, змінили строки розрахунків -до 15 числа наступного за платежем місяця протягом календарного року, а також погодили новий строк дії договору 02.09.2023.

02.09.2016 Білгород-Дністровською квартирно-експлуатаційною частиною району та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Альянссервіс" складено акт обміру земельної ділянки (а.с.13-14), за змістом якого вказано про залучення до обробки земельної ділянки загальною площею 1 690,97 га.

Додатковою угодою №3 від 25.10.2016 (а.с.15-16) сторони виклали в новій редакції:

- п.5.1. "Сторони домовились, що ціна договору складає 3 855 411,60 гривень, тобто з розрахунку 2 280 грн за один гектар на один календарний рік, а саме: не менш 8% із нормативної грошової оцінки;

- п.5.2. "Розрахунки зі стороною -1 проводяться у наступному порядку: щомісяця рівними платежами, в строк до 15 числа наступного за платежем місяця протягом календарного року, у сумі 321 284,30 грн."

15.07.2018 Білгород-Дністровською квартирно-експлуатаційною частиною району та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Альянссервіс" складено акт обміру земельної ділянки (а.с.18-19), за змістом якого вказано про залучення до обробки земельної ділянки загальною площею 1 610,97 га.

Додатковою угодою №4 від 15.07.2018 сторони виклали п. 1.1. договору в наступній редакції: "з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності Збройних сил України та відповідно до ст.2 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", ст. 4 Закону України Про використання земель оборони, свідоцтва про реєстрацію Білгород-Дністровської КЕЧ як суб`єкта господарської діяльності у ЗСУ №158 від 30.06.2010, сторони за цим договором домовились про вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках площею 1610,97 га, які надані стороні-1 в користування та можливостей сторони-2, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва.

Додатковою угодою №5 від 29.12.2022 (а.с.20) сторони виклали в новій редакції:

- п.5.1. "Сторони домовились, що ціна договору складає 3 950 201,49 гривень за 1 календарний рік із розрахунку нормативної грошової оцінки 1 га ріллі на 2022 рік, а саме: 8,2% від нормативної грошової оцінки земель із подальшим застосуванням індексації споживчих цін відповідно до ст. 1,3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення";

- п.5.2. "Розрахунки зі стороною -1 проводяться у наступному порядку: щомісяця рівними платежами, в строк до 10 числа календарного місяця, наступного за розрахунковим, у сумі 329 183,46 на яку застосовуються норми ст. 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

На підтвердження обставини оброблення відповідачем земельних ділянок площею 1610,97 га позивачем залучено до матеріалів справи акт звірки обліку земель, підписаний сторонами станом на 30.06.2023 (а.с.26).

Матеріали справи також містять:

- підписані сторонами акти звірки взаємних розрахунків за період січень-грудень 2022, який складено станом на 01.01.2023 та який відображає заборгованість відповідача на рівні 2 448 674 грн; та за період січень-червень 2023 року, який складено станом на 01.07.2023 та який відображає заборгованість відповідача на рівні 4 117 690,86 грн (а.с.23-25);

- лист ТОВ "Агро-Альянссервіс" (а.с.21), в якому відповідач вказує про відсутність можливості оплати заборгованості у сумі 2 142 590,10 грн та про необхідність надання часу для погашення заборгованості.

Як вказує позивач, відповідач в порушення прийнятих на себе за договором зобов`язань своєчасно та в повному обсязі платежі не здійснював, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у сумі 4 776 057,78 грн, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із частиною першою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до вимог ч.1 ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно із ч.1 ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У відповідності до вимог ст.13 Земельного кодексу України, ст.9, 14 Закону України Про Збройні Сили України землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, зокрема земельних ділянок, відносяться до повноважень Кабінету Miністрів України.

У відповідності до ч. 1, 4 ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони" визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

У відповідності до ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" військові частини зобов`язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України Про використання земель оборони визначено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Отже системний аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, військові частини (установи) вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними і юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам у постійне користування.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами 15.10.2015 було укладено договір про вирощування сільськогосподарських культур. Вказаний договір підписаний сторонами ті скріплений печатками підприємств.

Згідно п. 1.1, 1.2 договору №5-2015 про вирощування сільськогосподарських культур від 17.04.2015 у його редакції згідно Додаткової угоди №1 від 15.10.2015 до Договору №5-2015 з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності Збройних сил України та відповідно до ст. 2 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» від 21.09.1999 №1076-XV, ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» від 27.11.2003, окремого доручення Міністра Оборони України №18773/3 від 22.09.2015 Білгород-Дністровська КЕЧ району та ТОВ «Агро-Альянссервіс» за цим Договором домовилися про вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках площею 12000 га, які надані Стороні-1 у користування та можливостей Сторони-2, а саме вирошування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва.

Факт використання земель оборони 1610,97 га. підтверджується також підписаним та скріпленим печаткою сторін актом звірки обліку земель між Білгород-Дністровською КЕЧ району і ТОВ «Агро-Альянссервіс» згідно договору спільної Діяльності з вирощування сільськогосподарських культур №5-2015 від 17.04.2015 станом на 30.06.2023.

Згідно умов додаткової угоди №4 до договору №5-2015 від 17.04.2015 сторони домовилися про вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках площею 1610,97 га. Сума щомісячної плати за вирощування сільськогосподарських культур визначалася Сторонами шляхом множення розрахунку вартості 1 га. на кількість гектар, які залучені за Договором №5-2015 від 17.04.2015 та ділення на 12 місяців календарного року, тобто 2280 грн.*1610,97 га/12 місяців та становить суму 306 084,30 грн.

Натомість відповідачем за цим договором попре взяті на себе зобов`язання, в частині проведення розрахунків зі Стороною-1 (Позивачем у справі), передбачені п. 3.2.,5.1, 5.2 Договору №5-2015, виконується несвоєчасно та не у повному обсязі, що не заперечується останнім.

Так, протягом спірного періоду з червня 2022 по грудень 2022 року зі сторони ТОВ «Агро-Альянссервіс» мала місце несвоєчасна оплата платежів за Договором, за період в сумі 2 448 674,40 грн.

Уточненням періодів розрахунків ТОВ «Агро-Альянссервіс» за договором №5-2015 від 17.04.2015 встановлено, що на користь позивача відповідачем у 2022 році перераховано 1 530 421,50 грн., а саме 23.05.2022 було перераховано 306084,30 грн.; 24.06.2022 перераховано 306084,30 грн., 28.07.2022 перераховано 612168,60 грн., 21.10.2022 перераховано 306084,30 грн.

Вказане підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період січень-лютий 2022 за договором №5-2015 від 17.04.2015р., підписаним повноважними керівниками Сторін договору та скріпленим печаткою підприємства відповідача.

За наявності порушень строків розрахунків з Білгород-Дністровською КЕЧ району за періоди 2022, зазначені в цьому акті звірки суми були зараховані Позивачем за періоди січня-травня 2022 року відповідно.

Таким чином мала місце несвоєчасна оплата платежів за Договором, за період червня 2022 по грудень 2022 року в сумі 2 142 590,10 грн.

Умовами додаткової угоди №5 від 29.12.2022 р. до договору №5-2015 від 17.04.2015 Сторони домовились, що з моменту підписання цієї угоди, тобто з 29.12.2022 року розрахунки з Позивачем проводяться рівними платежами в строк до 10 числа календарного місяця наступного за розрахунковим, у сумі 329 183,46 грн.

У порушення умов п. 3.2.,5.1, 5.2 Договору №5-2015 з боку відповідача у період з січня 2023 по 01.09.2023 сума заборгованості за ним збільшилась на суму 2 633 467,68 грн (із розрахунку 329 183,46 грн.* 8 міс.).

Вказане підтверджуються актом звірки взаємних розрахунків за період січень-червень 2023 за договором №5-2015 від 17.04.2015р. (за станом на 01.07.2023) підписаним повноважними керівниками Сторін договору та скріпленим печаткою підприємства відповідача.

Таким чином загальна сума заборгованості становить за станом на 01.09.2023 суму 4 776 057,78 грн.

Однак, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості перед позивачем у визначеній сумі.

Обставина наявності заборгованості у відповідача перед позивачем не заперечується сторонами, нарахована позивачем сума заборгованості з боку відповідача також не оспорюється, власного контррозрахунку останнім не додано до матеріалів справи.

При цьому, здійснюючи частково оплату за вказаним договором, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання укладеного між сторонами договору №5-2015 про вирощування сільськогосподарських культур від 17.04.2015.

Матеріали справи містять лист ТОВ "Агро-Альянссервіс" (а.с.21), в якому відповідач вказує про відсутність можливості оплати заборгованості у сумі 2 142 590,10 грн та про необхідність надання часу для погашення заборгованості, що додатково засвідчує факт визнання відповідачем заборгованості за укладеним між сторонами договором спільної діяльності з вирощування сільськогосподарських культур №5-2015 від 17.04.2015.

Як зазначалося вище, сторонами було підписано та скріплено печатками підприємств акти звірки взаємних розрахунків щодо наявності заборгованості у відповідача за період січень-лютий 2022 та за період січень-червень 2023 за договором №5-2015 від 17.04.2015.

Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18, від 20.04.2021р. №910/14518/19).

Отже, підписавши та скріпивши власною печаткою підприємства акти звірки розрахунків ТОВ «Агро-Альянссервіс» визнало заборгованість перед позивачем.

Відповідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст.525,526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що враховуючи підтвердження матеріалами справи обставини виникнення між сторонами договірних зобов`язань, виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, з огляду на те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості, відповідач, згідно приписів ст. 74, 76-77 ГПК України, не надав, наявні підстави для задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 4 776 057,78 грн.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає про відсутність у позивача правових підстав та повноважень на укладення договорів щодо земельної ділянки площею 1610,97 га, загальновійськового полігону «Тарутинський», які позивач незаконно передав ТОВ «Агро-Альянссервіс», та уклав відповідні договори.

З даного приводу судова колегія вказує таке.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує, що договір про вирощування сільськогосподарських культур між сторонами було укладено ще 15.10.2015.

Вказаний договір був підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств.

Спірні земельні ділянки перебували у спірний період у користування відповідача, що останнім не заперечується.

Судова колегія зазначає, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.10.2022 у справі №910/7013/20.

Як зазначає позивач, протягом 2015-2022 років договір №5-2015, який в апеляційній скарзі ставить під сумнів відповідач, ним виконувався, регулярно вносилась відповідачем визначена договором сума і лише у 2022-2023 роках не належним чином (не в повному обсязі) відповідачем виконувались взяті договірні зобов`язання.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Отже, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010).

Колегія суддів наголошує, що в матеріалах справи відсутнє рішення суду щодо визнання недійсним договору спільної діяльності з вирощування сільськогосподарських культур №5-2015 від 17.04.2015.

Отже, наразі спірний договір є чинним, тому в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору про спільну діяльність.

У зв`язку з чим, аргументи скаржника про те, що у позивача не було правових підстав для укладення з відповідачем спірного договору, судова колегія відхиляє як безпідставні.

Також скаржник зазначає, що ТОВ «Агро-Альянссервіс» випадково стало відомо з Єдиного реєстру судових рішень, що в провадженні СУ ГУНП B Одеській області знаходиться кримінальне провадження №42023164220000004 від 28.04.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, щодо службових осіб одного із військових формувань, які, діючи спільно із цивільними особами, зловживаючи владою та службовим становищем, завдають шкоду державним інтересам, що спричиняє тяжкі наслідки, а саме щодо керівництва Білгород-Дністровській квартирно-експлуатаційної частини району, які протягом 2016-2020 років протиправно було підписано близько 17 договорів із суб`єктами господарювання про спільне використання земель загальновійськового полігону «Тарутинський» для вирощування сільськогосподарських культур на загальній площі 12 тис. га, зокрема і з ТОВ «Агро-Альянссервіс» для вирощування сільськогосподарських культур на земельній ділянці площею 1610,97 га.

Разом з цим, за частиною першою статті 62 Конституції України лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості.

В рішенні Конституційного Суду України від 8 червня 2022 року № 3-р(II)/2022 зазначено, що конституційний принцип презумпції невинуватості є багатоаспектним, діє на всіх стадіях кримінального провадження та навіть після його завершення, адже сутність цього принципу полягає в тому, що презумпція стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення має універсальний характер, поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним чином, тобто, за приписами ст. 62 Конституції України, у законному порядку й обвинувальним вироком суду. У розумінні зазначених конституційних приписів метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалось кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв`язку із цим форм осуду від публічної влади, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Водночас, відповідачем не додано до матеріалів справи вироку суду за вказаним кримінальним провадженням.

Таким чином, враховуючи на відсутність обвинувального вироку, відповідач не має права стверджувати про наявність факту порушення його прав з боку позивача станом на дату укладання договору №5-2015 від 17.04.2015 про вирощування сільськогосподарських культур та жодним чином не звільняє останнього від обов`язку сплати за спірним договором за умов використання спірної земельної ділянки та визнання заборгованості.

В апеляційній скарзі скаржник також зазначив, що жодні права позивача не порушено, та позивачем не приведено і необгрунтовано своє порушене право, яке б підлягало захисту в суді, проте, судом першої інстанції не взято до уваги вказані обставини. На думку апелянта, судом не прийнято до уваги, що в позовній заяві відсутнє обгрунтування, а в судових засіданнях позивачем не доведено наявності у нього права на розпорядження земельними ділянками, та на стягнення з відповідача грошових коштів, що в свою чергу свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Агро-Альянссервіс» грошових коштів

Судова колегія відхиляє наведені вище аргументи апелянта, оскільки позивач укладаючи спірний договір з відповідачем у 2015 році розраховував на отримання відповідних надходжень грошових коштів від використання земель оборони для наповнення спеціального фонду державного бюджету Міноборони і був зобов?язаний сприяти забезпеченню Збройних Сил України, підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами.

Тоді як неналежне виконання своїх зобов?язань Відповідачем, який підписав договір добровільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину, яка не підлягає доведенню, про особливий період, в якому функціонують Збройні Сили України, взяв на себе зобов`язання із визначеними в договорі умовами здійснювати використання земельної ділянки військового полігону для вирощування сільськогосподарської продукції та сплачувати визначену суму на рахунки позивача, для одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Тому неналежне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов?язань має негативний вплив на обороноздатність країни та спричиняє збитки.

Доводи апелянта, що судом першої інстанції протиправно відмовлено у переході до стадії підготовчого провадження та зупиненні провадження у даній справі, судова колегія відхиляє, зважаючи на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 08.11.2023 до місцевого господарського суду від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просив суд повернутися до стадії підготовчого провадження та зупинити провадження у справі №916/3275/23 до набрання законної сили рішенням по справі №916/4506/23 за позовом про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Альянссервіс" про визнання недійсним договору про вирощування сільськогосподарської продукції №5-2015 від 17.04.2015 на вищевказаній земельній ділянці.

Протокольною ухвалою від 04.01.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про повернення на стадію підготовчого провадження з підстав недоведеності необхідності вчинення такої дії, а також з огляду на те, що Господарським процесуальним кодексом України такої процесуальної дії не передбачено.

Суд також відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки аналіз положення ч.3 ст. 195 ГПК України свідчать про неможливість зупинення провадження у справі на стадії розгляду по суті з підстав розгляду іншої справи, що розглядається в порядку господарського судочинства.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про зупинення, суд також виходив з презумпції правомірності правочину, який станом на момент розгляду справи є дійсним. При цьому, суд також врахував, що у разі визнання недійсним правочину, на підставі якого у сторін виникли правовідносини, останні не позбавлені права звернутися до суду із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Судова колегія погоджується із вищенаведеними висновками суду першої інстанції про те, що положення ч.3 ст. 195 ГПК України свідчать про неможливість зупинення провадження у справі на стадії розгляду по суті з підстав розгляду іншої справи, що розглядається в порядку господарського судочинства, а наведені відповідачем підстави для повернення на стадію підготовчого провадження є недоведеними.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на наступному.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 виснував, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати:

- чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;

- чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Водночас Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 вказав, що за приписами пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, предметом спору у справі, яка розглядається, є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Альянссервіс" на користь Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району 4 776 057,78 грн заборгованості за невиконання зобов?язань від вирощування сільськогосподарських культур за договором №5-2015 від 17.04.2015.

Заявляючи клопотання про зупинення провадження у даній справі відповідач послався на існування справи №916/4506/23 за позовом про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Альянссервіс" про визнання недійсним договору про вирощування сільськогосподарської продукції №5-2015 від 17.04.2015 на вищевказаній земельній ділянці.

Суд апеляційної інстанції, зважаючи на предмет позову у даній справі виходить з того, що предметом дослідження у ній є встановлення обставин і підстав для стягнення з відповідача на користь позивача за невиконання зобов`язань від вирощування сільськогосподарських культур за договором №5-2015 від 17.04.2015.

Отже, встановленню підлягають саме обставини невиконання (неналежного виконання) відповідачем зобов`язань щодо сплати за спірним договором, які суд першої інстанції в силу приписів норм Господарського процесуального кодексу України може встановити на підставі наявних у справі доказів, адже він наділений повноваженнями щодо оцінки доказів у справі та встановлення відповідних обставин/фактів, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, що надає йому можливість самостійно встановити всі обставини справи та ухвалити рішення по суті спору.

Сама по собі взаємопов`язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення в іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи №916/4506/23 суд першої інстанції має правові підстави для оцінки доказів у даній справі, в тому числі щодо правомірності/неправомірності пред`явленої до стягнення заборгованості.

При цьому, посилання відповідача про визнання недійним договору не свідчать про неможливість розгляду даної справи, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, визначену приписами статті 204 Цивільного кодексу України, як вже зазначалося вище.

Тобто, укладений між позивачем та відповідачем договір договору про вирощування сільськогосподарської продукції №5-2015 від 17.04.2015 є таким, що породжує, змінює цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Вказуючи на процесуальну неможливість розгляду даної справи, зважаючи на предмет, підстави позову, наявні докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги у даній справі, відповідач посилаючись на вірогідність визнання недійсним договору не навів мотивів, у чому саме полягає неможливість вирішення цієї справи.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, наявність спору щодо визнання недійсним договору не свідчить про об`єктивну неможливість здійснення розгляду цієї справи судом першої інстанції, відповідно не може бути підставою для зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, який, зокрема, містить виключення щодо обов`язку суду зупиняти провадження у справі, у зв`язку з об`єктивною неможливістю розгляду справи, а саме у випадку коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Подібну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 24.05.2021 у справі № 910/7331/20.

Як вбачається з матеріалів справи, клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження відповідач обґрунтовував тим, що у ч.3 ст. 195 ГПК України передбачено, що провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених п.1-3 ч.1 ст. 227 та п.1 ч.1 ст. 228 цього кодексу, отже, у разі виникнення обставин, визначених п.5 ч.2 ст.227 ГПК України подати клопотання про зупинення провадження у справі можливо лише на етапі підготовчого провадження.

Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21 зроблено висновок, що відповідно до практики Верховного Суду, яку колегія суддів враховує на підставі частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку, зважаючи на вищевикладені висновки суду щодо відсутності підстав для зупинення провадження у даній справі до закінчення розгляду іншої, не є вагомими обставинами доводи відповідача, викладені в обґрунтування клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження.

Повернення до стадії підготовчого провадження призвело б до порушення принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, надало б одній зі сторін у справі, а саме відповідачу, значну процесуальну перевагу, що є неприпустимим зважаючи на принципи господарського судочинства.

Таким чином, судова колегія не вбачає порушень норм процесуального права судом першої інстанції при відмові у задоволенні клопотань відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення розгляду даної справи.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2024 у справі №916/3275/23.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Альянссервіс" на рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2024 у справі №916/3275/23 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2024 у справі №916/3275/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.04.2024.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська