Рішення

від 15.04.2024 по справі 910/1451/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.04.2024Справа № 910/1451/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Проць Володимира Богдановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНДЕП ТРАНС" (вул. Преображенська, буд.23, офіс 507, м. Київ, 03110, код ЄДРПОУ 44784098)

про стягнення 12 690,33 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Проць Володимир Богданович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНДЕП ТРАНС" (далі - відповідач) про стягнення 12 690,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Господарського суду міста Києва №910/14551/23 виконано відповідачем - 26.01.2024 у виконавчому провадженні, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок сплатити на користь позивача 11 134,46 грн пені, 906,84 грн 3% річних та 649,03 грн інфляційних втрат за період з 25.07.2023 по 25.01.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 відкрито провадження у справі № 910/1451/23, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

При цьому, вказаною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

01.03.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНДЕП ТРАНС" проти позову заперечувало, в частині нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки, так як умовами договору передбачено нарахування пені у розмірі 0,1% від построченої суми за кожен день прострочення. Оскільки пеня вже була нарахована за цей самий період, то нарахування 3% річних не узгоджується з приписами ст.61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

08.03.2024 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив та на відповідь на відзив.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНДЕП ТРАНС» (за договором - експедитор) та Фізичною особою-підприємцем Процем Володимиром Богдановичем (за договором - перевізник) було укладено Договір №15/06-23 транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом, відповідно до умов п.1.1. якого перевізник зобов`язується надати комплекс послуг, які виникають при організації експедитором перевезення та транспортно-експедиторського обслуговування вантажів клієнта експедитора для перевезення автомобільним транспортом перевізника по території України та за її межами, а також інших замовлених послуг, а експедитор зобов`язаний своєчасно оплачувати належним чином надані послуги відповідно до умов договору та на підставі наданих перевізником рахунків та підтверджуючих документів.

Укладення договору підтверджується подальшим укладенням між сторонами Замовлень на перевезення вантажів (Додаток № 1 до цього До говору, що є його невід`ємною частиною) та товарно-транспортними документами у паперовій та/або електронній формі (п. 1.2. договору).

У п. 2.1. договору сторони визначили, що при виконанні перевезень за цим договором сторони керуються законодавством України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про автомобільний транспорт», Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів», Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом, Статутом автомобільного транспорту та Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність», а також нормами, що застосовуються при здійсненні міжнародних перевезень: Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, Митною конвенцією про міжнародне перевезення вантажів із застуванням книжки МДП.

Відповідно до п. 2.2. договору експедитор повідомляє перевізника про необхідність перевезення вантажу не пізніше ніж за добу до початку перевезення шляхом направлення перевізнику замовлення за допомогою засобів електронного зв`язку, в якому зазначаються всі необхідні для перевезення відомості. Прийняте перевізником замовлення на перевезення вантажів має бути підтверджене підписом уповноваженої особи, завірене печаткою підприємства та передане експедитору електронними засобами зв`язку (e-mail).

Приймання вантажу до перевезення оформляється товарно-транспортною накладною чи міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR), надалі по тексту - ТТН (CMR) (п. 2.3. договору).

У п.4.1. договору сторони передбачили, що ціна на транспортні послуги узгоджується сторонами в замовленні на перевезення вантажів і вказується у актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунках-фактурах перевізника.

Підставою для оплати є надані після перевезення вантажів: оригінал рахунку, оригінал ТТН (CMR) з відміткою вантажоодержувача ТТН (CMR) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу у 2-х примірника, акт здачі-прийняття робі (надання послуг), зареєстрована згідно з вимогами чинного законодавства України податкова накладна (п. 4.2. договору).

Згідно з умовами п. 4.3. договору, розрахунки за надання послуг між перевізником і експедитором проводяться в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України - гривні, на поточний рахунок перевізника, протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня підписання сторонами акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) на підставі документів, визначених у п.4.2. договору. Сторони мають право погодити у Замовленні інші умови розрахунків.

Відповідно до п. 4.5. договору, перевізник надає Експедитору акт здачі-прийняття робіт (надання послуг). Експедитор зобов`язаний протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня отримання акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та визначених у п.4.2. договору документів, підписати його або надати мотивовану відмову.

На виконання умов укладеного договору 15.06.2023 між сторонами було підписано Замовлення на перевезення вантажів № 1, за якою позивач зобов`язався здійснити перевезення вантажу - будівельні матеріали, за маршрутом м. Гамбург (Німеччина) - м. Львів (Україна). Вартість перевезення за заявкою визначено в сумі 1500,00 євро по курсу НБУ.

Позивач виконав взяті на себе зобов`язання щодо перевезення вантажу у визначені строки та за маршрутом, обумовленим вказаною вище заявкою, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) № 855105 з відміткою вантажоодержувача про одержання вантажу.

07.07.2023 на виконання п. 4.2. договору позивач надіслав на адресу відповідача оригінали документів, які є підставою для проведення оплати за надані послуги з перевезення вантажів, що підтверджується доданою до справи експрес-накладної «Нової пошти» №59000991861526 від 07.07.2023. Відповідач вказаний пакет документів отримав 18.07.2023, а відтак, починаючи з 19.07.2023, у відповідача, на підставі п. 4.5. договору, виник обов`язок підписати протягом 5 календарних днів з дня отримання акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та визначених у п.4.2. договору документів, або надати мотивовану відмову.

Відповідач акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) не підписав та мотивованої відмови від підписання акту також не надав. Надані позивачем послуги з перевезення вантажів у визначений договором строк відповідач не оплатив, що стало підставою звернення позивача з даним позовом до господарського суду про стягнення з ТОВ «ІНДЕП ТРАНС» заборгованості в розмірі 59 661,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2023, позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНДЕП ТРАНС" на користь Фізичної особи-підприємця Проця Володимира 59 661,00 грн - заборгованості, 7300,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи те, що у справі № 910/14551/23 та у даній справі № 910/1451/24 беруть участь особи, щодо яких встановлено певні обставини, факти, які встановлені у рішенні Господарського суду від 13.12.2023 року та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.

Позивач вказує, у зв`язку з невиконанням рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/14551/23 та не сплатою станом на 25.01.2024 року відповідачем заборгованості в розмірі 59 661,00 грн., позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом до відповідача про стягнення 11 134,46 грн. пені, 649,03 грн. інфляційних втрат, 906,84 грн 3% річних.

У виконавчому провадженні №73979275 було стягнуто суму заборгованості у розмірі 69 645,00 грн відповідно до платіжної інструкції №3410 від 26.01.2024.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 року у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16.

Правовий аналіз положень статті 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013 року зазначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов`язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язань.

Відповідно до п. 7.1. вказаної постанови за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Здійснивши перевірку наданих позивачем до позовної заяви розрахунків інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що вони виконані арифметично вірно, відтак, суми інфляційних втрат та 3% річних, які підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком позивача, становлять: 649,03 грн. інфляційних втрат за період серпень 2023 по грудень 2023, 906,84 грн 3% річних за період з 25.07.2023 по 25.01.2024.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Згідно з приписами ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ч. 1, 3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання

Частиною 1 ст. 547 ЦК України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 6.2.1. Договору встановлено, що у разі порушення експедитором строків проведення розрахунків, він зобов`язаний сплатити на користь перевізника пеню в розмір 0,1% від простроченої суми за кожен день такого прострочення.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені відповідно до наведених норм чинного законодавства, умов договору та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 11 037,29 грн. за період з 25.07.2023 по 25.01.2024 за контррозрахунком відповідача, тобто у меншій сумі, ніж просить позивач.

В Пеленумі Вищого господарського суду України в п.1.13. вказано, Господарським судам необхідно мати на увазі, що правова природа пені, згаданих нарахувань та процентів річних є різною і, відповідно, по-різному здійснюється нарахування цих сум та обчислення позовної давності щодо їх стягнення з боржника.

Чим спростовуються доводи відповідача про подвійне стягнення, яке не узгоджується з приписами ст.61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Також позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача понесені витрати на правову допомогу в розмірі 4 500,00 грн.

Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

В якості доказів понесення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, позивачем разом з позовною заявою копії наступних документів: Договору про правову допомогу від 30.01.2024, укладеного позивачем і Адвокатським бюро «Лози» квитанції до прибуткового касового ордера № 08-01 від на суму 4500,00 грн; Акта приймання-передачі наданих послуг від 31.01.2024, ордеру ВО № 1069622 від 31.01.2024 на ім`я адвоката Лози В.М.

При цьому, у п. 2.1. Договору про правову допомогу від 30.01.2024 визначено, що довіритель сплачує повіреному винагороду в розмірі 4500,00 грн.

Згідно з п. 2.3. договору при задоволенні позову повірений отримує премію (гонорар успіху) в сумі 1000,00 грн.

Відповідач заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу суду не подав.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).

Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження витрат на правничу допомогу суд вважає обґрунтованою заявлену до стягнення суму в розмірі 4500,00 грн.

Щодо "гонорару успіху" у розмірі 1000,00 грн суд зазначає наступне.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70- 72); (пункти 5.34, 5.40, 5.41, 5.42, 5.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Суд враховує зазначену судову практику у вирішення питання щодо стягнення "гонорару успіху".

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в частині стягнення "гонорару успіху" в розмірі 1000,00 грн, такі витрати не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер, тому у цій частині клопотання позивача задоволенню не підлягає.

Таким чином, враховуючи наявні докази понесення позивачем реальних витрат, як вартості адвокатських послуг, з огляду на відсутність заперечень відповідача щодо неспівмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката частково в сумі 4500,00 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДЕП ТРАНС» (ідентифікаційний код 44784098; 03110, м. Київ, вул. Преображенська, буд. 23, офіс 507) на користь Фізичної особи-підприємця Проць Володимира Богдановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 11 037 (одинадцять тисяч тридцять сім) грн 29 коп пені, 649 (шістсот сорок дев`ять) грн 03 коп. інфляційних збитків, 906 (дев`ятсот шість) грн 84 коп. 3% річних та 4500 (чотири тисячі п`ятсот) 00 грн - витрат на професійну правничу допомогу, 3004 (три тисячі чотири) грн 85 коп судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 25.04.2024.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА