Рішення

від 29.04.2024 по справі 910/1732/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.04.2024Справа № 910/1732/24Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Керівника Олешківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дар`ївської сільської ради Херсонського району Херсонської області (75032, Херсонська обл., Херсонський р-н, с. Дар`ївка, вул. Соборна, буд. 68 А; ідентифікаційний код: 04401374)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольт постач» (01104, м. Київ, вул. Болсуновська, буд. 13-15; ідентифікаційний код: 42056129)

про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 294324,73 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.02.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Керівника Олешківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дар`ївської сільської ради Херсонського району Херсонської області з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольт постач» про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 294324,73 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказує на те, що внаслідок укладення додаткових угод до Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021 ціна товару збільшилась на 116%, а загальна кількість продукції зменшилась на 46%. Крім того, внесення змін до договору в частині збільшення ціни продукції відбулось без належного документального підтвердження коливання ціни на ринку. Наведені обставини є порушенням Закону України «Про публічні закупівлі», з огляду на що прокурор просить суд визнати недійсними додаткові угоди №№ 1-2, 4-12 до Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021 та стягнути з відповідача надмірно сплачені кошти у розмірі 294324,73 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 позовну заяву Керівника Олешківської окружної прокуратури залишено без руху, встановлено строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк прокурором були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 19.02.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2024 відкрито провадження у справі №910/1732/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

19.03.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Оскільки предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Також, відповідачем подано клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Одеської області, так як спір у справі виник з приводу нерухомого майна.

Суд відхиляє вказане клопотання відповідача, оскільки спір у справі виник з договірних зобов`язань (Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021), а не з приводу нерухомого майна.

19.03.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши, що сторонами було дотримано обмежень в частині строків збільшення ціни договору, які встановлені ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Крім того, збільшення ціни продукції відбулось на підстав належних доказів - довідок ТПП України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.02.2021 між Дар`ївською сільською радою Херсонського району Херсонської області (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вольт постач» (постачальник) укладено Договір №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу, відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п. 2.4 Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021 кількість товару - 707889 кВт*год.

У п. 5.1 Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021 сторони погодили, що ціна 1 кВт*год становить 1,968 грн.

Відповідно до п. 5.2 Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021 загальна вартість всього обсягу поставки електроенергії становить 1393125,55 грн.

Згідно з п. 5.5 Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021 умови цього договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Відповідно до п. 13.5 Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021 всі зміни до цього договору оформлюються додатковими угодами, що стають невід`ємною частиною договору і мають переважаючу силу над положеннями договору.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказує на те, що внаслідок укладення додаткових угод до Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021 ціна товару збільшилась на 116%, а загальна кількість продукції зменшилась на 46%. Крім того, внесення змін до договору в частині збільшення ціни продукції відбулось без належного документального підтвердження коливання ціни на ринку. Наведені обставини є порушенням Закону України «Про публічні закупівлі», з огляду на що прокурор просить суд визнати недійсними додаткові угоди №№ 1-2, 4-12 до Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021 та стягнути з відповідача надмірно сплачені кошти у розмірі 294324,73 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на те, що сторонами було дотримано обмежень в частині строків збільшення ціни договору, які встановлені ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Крім того, збільшення ціни продукції відбулось на підстав належних доказів - довідок ТПП України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов наступних висновків.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

У ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 07.12.2018 у справі №924/1256/17).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (РЖ V. Ргапсе) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).

Водночас Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку: «сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Враховуючи зазначене, можна дійти висновку, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійсненні процесуальних прав позивача.

У п. 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 79 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Згідно з п. 80 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Відповідно до п. 81 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Відповідно ст. 142 Конституції України, ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Статтею 5 частиною 1 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

Частиною 2 статті 5 Бюджетного кодексу України передбачено, що місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.7 Бюджетного кодексу Україн, бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Згідно з положеннями ст. 22 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, зобов`язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері.

Згідно з ст. 26 Бюджетного кодексу України, контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень ( пункт 3 частини 1 статті 26).

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

У даному випадку, укладення спірних додаткових угод до договору всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері суспільних відносин становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/989/18.

Порушенням інтересів держави є те, що сторонами договору під час проведення закупівлі електроенергії порушено вимоги чинного законодавства, принципи ефективного здійснення закупівлі, принципи максимальної ефективності та економії, що створило ризик до протиправного витрачання коштів бюджету, нераціонального та неефективного їх використання.

Укладення додаткових угод до Договору про закупівлю електроенергії за державні кошти всупереч норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про публічні закупівлі» є прямим порушенням законності в бюджетній системі, яке сприяє розвитку інфляційних процесів у країні, підриває довіру громадян і наносить вагомий матеріальний і моральний збиток, що не може не відобразитись на державних інтересах та авторитеті держави, а також порушує інтереси держави в особі органу місцевого самоврядування, як розпорядника державних коштів, який в межах здійснення покладених на нього функцій зобов`язаний забезпечувати ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів.

Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави і

Звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності.

Невиконання встановлених законодавством норм при організації та проведенні тендерних процедур порушує інтереси держави в частині гарантування організації діяльності органів державної влади відповідно до вимог Конституції та законів України, забезпечення безумовного виконання нормативно-правових актів держави.

Недотримання в даному випадку законодавства в сфері публічних закупівель сприяло виникненню особливих негативних економічних і соціальних наслідків.

Укладення оспорюваних додаткових угод до договору закупівлі товару всупереч норм Закону України «Про публічні закупівлі» є порушенням законності в бюджетній системі, порушує принципи добросовісної конкуренції при проведенні публічних закупівель.

Таке звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності та цільового використання бюджетних коштів.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, а отже існують підстави для представництва даних порушених інтересів держави органами прокуратури.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №917/341/19, від 02.02.2021 у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» одним із основних принципів місцевого самоврядування визначено поєднання місцевих і державних інтересів.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Сільська рада виступає в якості суб`єкта владних повноважень, яка приймає участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов`язана забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.

Згідно з річним планом закупівлі джерелом фінансування закупівлі «Електрична енергія, код 09310000-5 - Електрична енергія за ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» є кошти місцевого та державного бюджетів.

Однак, стаття 5 «Структура бюджетної системи України» Бюджетного кодексу визначає місцевими бюджетами, а саме бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об`єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах), бюджети об`єднаних територіальних громад. Видатки Дар`ївської сільської ради здійснюються на підставі розпорядження про виділення коштів фінансового відділу Дар`ївської сільської ради на рівні місцевого бюджету.

Видатки, визначені пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 Бюджетного Кодексу здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України.

Відповідно до відповіді ГУ Державної казначейської служби України у Херсонській області, Дар`ївська сільська рада проводила видатки в 2021 році по виконанню Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021 за рахунок коштів місцевого бюджету.

Одночасно, ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Зазначені у позові порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» завдають шкоди державним інтересам у вигляді незаконних витрат коштів, унеможливлює раціональне та ефективне використання коштів бюджету і здатне спричинити істотної шкоди інтересам держави.

Згідно умов закупівлі розрахунок з виконавцем робіт за цією закупівлею здійснюватиметься в межах виділених бюджетних призначень.

У п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України закріплено принцип ефективності при складанні та виконанні бюджетів, який передбачає, що учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Ефективне використання бюджетних коштів, зокрема шляхом проведення процедур закупівель товарів, робіт та послуг у відповідності до вимог чинного законодавства становить безумовний інтерес держави, оскільки безпосередньо впливає на її соціально-економічний розвиток, забезпечення гарантій у сфері охорони здоров`я, освіти, соціального забезпечення найбільш не захищених верств населення.

У даному контексті публічні закупівлі відіграють ключову роль у забезпеченні раціонального, стійкого економічного зростання держави, як один із інструментів для створення умов до найбільш ефективного використання бюджетних коштів.

Отже, правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) проведення скорочених закупівель та витрачання за їх результатами бюджетних коштів, такому суспільному інтересу не відповідає.

Використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу виконавчої влади, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 6 Конституції України, здійснює свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Проведення процедури публічних закупівель та укладення додаткових угод, які суперечать вимогам законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Олешківська окружна прокуратура листом №53-2392вих23 від 20.09.2023 повідомила позивача про порушення законодавства під час проведення тендеру, укладання та виконання Договору №150221ДСР від 16.02.2021 та додаткових угод до вказаного договору. У відповідь на адресу окружною прокуратури сільською радою надано завірені належним чином копії угоди за тендером, про усунення порушень законодавства не зазначено.

Разом з тим, на вказаний лист сільською радою надано лише копії документів, про вжиті заходи до усунення наявних порушень відповіді прокуратура не отримала.

Тобто, не дивлячись на наявність повноважень, наділених законодавцем з метою захисту інтересів держави, обізнаність про виявлені порушення законодавства та безпідставне витрачання бюджетних коштів, позивач не вживав заходів для усунення порушень законодавства та інтересів держави при укладанні договору постачання енергії, а також повернення надмірно сплачених коштів до бюджету.

Вказане, як зазначає прокурор, свідчить про нездійснення Дар`ївською сільською радою захисту інтересів держави, яке проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Порушення процедури державних закупівель унеможливлює раціональне та ефективне використання коштів територіальної громади і здатне спричинити істотної шкоди інтересам держави та територіальної громади.

Зволікання зі зверненням уповноважених органів до суду з вимогою про визнання недійсним внесення змін до договорів постачання електричної енергії щодо збільшення вартості одиниці товару призводить до зайвих витрат замовників та необгрунтованих прибутків постачальника, що у свою чергу, завдає шкоди економічним інтересам держави у вигляді незаконних витрат бюджетних коштів.

Таким чином, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави у бюджетній сфері.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі №910/3486/18, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Олешківська окружна прокуратура Херсонської області 30.01.2024 на адресу позивача спрямувала повідомлення про намір звернутися до Господарського суду в їх інтересах із зазначеним позовом.

Разом з тим, як вказує прокурор, інші органи державної влади не залучаються у якості позивачів, оскільки закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Даний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі №923/449/18.

Враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що Керівником Олешківської окружної прокуратури обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» подано позовну заяву в інтересах держави в особі Дар`ївської сільської ради Херсонського району Херсонської області.

Частина 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України визначають, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним (підпункт 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Вимогами статей 36, 37 Закону України «Про публічні закупівлі», які були чинні до вступу в дію нової редакції Закону від 19.04.2020 (далі - попередня редакція), передбачалось, що відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону.

Відповідно до пункту 1, 2 частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» у попередній редакції, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Тобто, угоди, укладені з порушенням вимог частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» у попередній редакції, в силу статті 37 указаного Закону є нікчемними.

Втім, 19.04.2020 вступила в дію нова редакція Закону України «Про публічні закупівлі», в якій унормовано обставини нікчемності договору.

Так, відповідно до статті 43 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю є нікчемним у разі: 1) якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону; 2) укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону; 3) укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; 4) укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п`ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.

Таким чином, станом на дату укладення між сторонами Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021 була чинна редакція Закону України «Про публічні закупівлі», якою було встановлено, що ті обставини, на які посилається прокурор у позовній заяві як на підстави позову не встановлюють нікчемності правочину (договір/додаткові угоди до договору не є недійсними в силу закону), а такі обставини є підставами для визнання правочину недійсним.

Аналогічна правова позиція викладені у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №927/1058/21.

Частиною четвертою статті 41 цього Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Частиною п`ятою вказаної статті Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії (пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 22 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції чинній на момент укладення договору) тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Частиною першою статті 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Закон України «Про публічні закупівлі» не містить виключень з цього правила.

Отже, як зазначено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №927/1058/21, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:

відбувається за згодою сторін;

порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації);

підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником;

ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%;

загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 зазначила, що із системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України «Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 також зазначено, що наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: «Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі».

Отже, вказана норма Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» №114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон № 114-ІХ), яким Закон України «Про публічні закупівлі» було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Як убачається з пояснювальної записки до проекту Закону №114-ІХ, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії «ціновому демпінгу» коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом №114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати «ціновий демпінг» з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 не погодилась з висновками Касаційного адміністративного суду, наведеними в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 420/17618/21, за обставинами якої сторони договору про закупівлю бензину шляхом укладення двох додаткових угод збільшили ціну за 1 кг вказаного товару на 20,36 %. Касаційний адміністративний суд відхилив касаційну скаргу Держаудитслужби, вважаючи вказані дії сторін публічної закупівлі законними, та зазначив: «Замовник може протягом дії договору про закупівлю змінювати його істотні умови в залежності від коливання ціни такого товару на ринку лише до 10% у бік збільшення за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. При цьому зміна істотних умов договору про закупівлю у бік збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку може бути не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Водночас у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується… Ураховуючи, що строки зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії, тому під час збільшення до 10% ціни вказаного товару на ринку повинна зберігатися умова щодо збереження суми, визначеної в договорі про закупівлю. У разі ж закупівлі інших товарів необхідно дотримуватись збільшення суми не більше ніж на 10 % за умови збереження суми, визначеної в договорі про закупівлю, один раз протягом 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю».

У п. 5.1 Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021 сторони погодили, що ціна 1 кВт*год становить 1,968 грн.

Додатковою угодою №1 від 31.03.2021 сторони погодили, що ціна 1 кВт*год становить 2,12934 грн. (зменшення обсягів закупівлі з урахуванням збільшення вартості електричної енергії починає діяти з 01.03.2021 до 31.12.2021); Додатковою угодою №2 від 11.05.2021 - ціна 1 кВт*год становить 2,17548 грн. (зменшення обсягів закупівлі з урахуванням збільшення вартості електричної енергії починає діяти з 24.05.2021 до 31.12.2021), Додатковою угодою №4 від 28.07.2021 - ціна 1 кВт*год становить 2,26656 грн. (зменшення обсягів закупівлі з урахуванням збільшення вартості електричної енергії починає діяти з 22.07.2021 до 31.12.2021), Додатковою угодою №5 від 30.08.2021 - ціна 1 кВт*год становить 2,45772 грн. (зменшення обсягів закупівлі з урахуванням збільшення вартості електричної енергії починає діяти з 01.08.2021 до 31.12.2021), Додатковою угодою №6 від 31.08.2021 - ціна 1 кВт*год становить 2,66796 грн. (зменшення обсягів закупівлі з урахуванням збільшення вартості електричної енергії починає діяти з 02.08.2021 до 31.12.2021), Додатковою угодою №7 від 02.09.2021 - ціна 1 кВт*год становить 2,89920 грн. (зменшення обсягів закупівлі з урахуванням збільшення вартості електричної енергії починає діяти з 03.08.2021 до 31.12.2021), Додатковою угодою №8 від 30.09.2021 - ціна 1 кВт*год становить 3,02652 грн. (зменшення обсягів закупівлі з урахуванням збільшення вартості електричної енергії починає діяти з 01.09.2021 до 31.12.2021), Додатковою угодою №9 від 28.10.2021 - ціна 1 кВт*год становить 3,29363 грн. (зменшення обсягів закупівлі з урахуванням збільшення вартості електричної енергії починає діяти з 01.10.2021 до 31.12.2021), Додатковою угодою №10 від 29.10.2021 - ціна 1 кВт*год становить 3,58743 грн. (зменшення обсягів закупівлі з урахуванням збільшення вартості електричної енергії починає діяти з 02.10.2021 до 31.12.2021), Додатковою угодою №11 від 29.11.2021 - ціна 1 кВт*год становить 3,91058 грн. (зменшення обсягів закупівлі з урахуванням збільшення вартості електричної енергії починає діяти з 01.11.2021 до 31.12.2021), Додатковою угодою №12 від 30.11.2021 - ціна 1 кВт*год становить 4,26601 грн. (зменшення обсягів закупівлі з урахуванням збільшення вартості електричної енергії починає діяти з 10.11.2021 до 31.12.2021).

Укладення вказаних додаткових угод відбулось на підставі наданих відповідачем довідок ТПП України про середньозважені ціни на електроенергію.

Таким чином, Додатковою угодою №1 від 31.03.2021 було збільшено вартість товару на суму, яка не перевищує 10% від ціни, визначеної у Договорі №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021 (1,968 + 10% = 2,1648 грн).

Водночас, в подальшому всіма оскаржуваними додатковими угодами ціна товару була збільшена на суму, що перевищує 10% від вартості, вказаної в договорі (1,968 грн), що суперечить Закону України «Про публічні закупівлі» та правовим висновкам, викладеним у вищенаведених постановах Верховного Суду.

Разом з тим, судом встановлено, що зміни щодо вартості ціни товару відповідно до Додаткової угоди №1 від 31.03.2021 (з 1,968 грн до 2,12934 грн) були обґрунтовані Довідкою ТПП України від 10.03.2021 №648/08.0-7.3, де вказано, що середньозважена ціна електроенергії в торговій зоні ОЕС України на ринку «на добу наперед» за лютий 2021 року становить 1632,56 грн/мВт*год (без ПДВ).

Відповідно до п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

У п. 5.7 Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021 сторони погодили, якщо протягом строку дії цього договору на підставі рішень суб`єктів владних повноважень буде змінено порядок державного регулювання ціни на предмет закупівлі, збільшено тарифи на послуги, або затверджено нові тарифи, внаслідок чого виконання зобов`язань на умовах встановлених цим договором, неминуче призведе до збитків постачальника внаслідок зниження ціни предмета закупівлі по відношенню до економічно обґрунтованої ціни, сторони можуть переглянути умови цього договору щодо ціни непоставленого предмета закупівлі з метою приведення її до економічно обґрунтованого рівня.

Відповідно до п. 5.8 Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021 у випадку коливання ціни електричної енергії на ринку в бік збільшення постачальник має право письмово звернутись до споживача з відповідною пропозицією, при цьому, така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ, що підтверджує збільшення ціни за одиницю товару в тих межах, на які постачальник пропонує змінити ціну товару. Документ, що підтверджує збільшення ціни товару, повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки (висновку), виданої ТПП України, регіональною ТПП, органами державної статистики, ДП «Держзовнішінформ», біржами та іншими уповноваженими органами та організаціями…Сторони також можуть використовувати інформацію з вебсайту ДП «Оператор ринку» для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку.

Згідно з п. 13.2 Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021 постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору споживча не пізніше ніж за 20 днів д їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Постачальник зобв`язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору, якщо споживач не приймає нові умови.

Суд зазначає, що передбачена умовами Договору про постачання електричної енергії споживачу зміна умов цього Договору у випадку зміни регульованих цін (тарифів) і нормативів, які є складовими ціни електричної енергії, не доводить виникнення у відповідача права змінити вартість електричної енергії, що поставляється ним за договором, у зв`язку із коливанням цін на ринку. При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику при проведенні процедури закупівлі, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/401/23.

Однак, таких доказів відповідачем надано не було.

При цьому, Довідка ТПП України від 10.03.2021 №648/08.0-7.3 не містить інформації про коливання ціни за період від дати укладення договору до дати внесення змін (31.03.2021), а вказана в ній ціна продукції за 1 кВт*год (1,63256 грн без ПДВ, 1,959 з ПДВ) є меншою, ніж та, яка вказана сторонами у Додатковій угоді №1 від 31.03.2021 - 2,12934 з ПДВ, з огляду на що суд не приймає її якості належного та допустимого доказу на підтвердження наявності обґрунтованих підстав для внесення змін до Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021.

За наведених обставин суд відхиляє заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.

При цьому, для прийняття рішення про збільшення ціни товару у замовника повинні бути обґрунтовані підстави, зокрема, надані постачальником підтвердження (довідка, експертний висновок) компетентних органів (установ, організацій) про підвищення цін на ринку відповідної продукції.

Згідно з роз`ясненням Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим. Перелік органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, не є вичерпним. Незважаючи на те, що Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме відповідного до зміни ціни в договорі факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Наведені обставини свідчать про наявність підстав для задоволення позову Керівника Олешківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дар`ївської сільської ради Херсонського району Херсонської області про визнання недійсними додаткових угод №1-2, 4-12 до Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 669 Цивільного кодексу України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється в договорі купівлі-продажу в відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до частини першої статті 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Недійсність додаткових угод №1-2, 4-12 означає, що зобов`язання сторін регулюються Договором №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021 (щодо ціни товару). Відтак і поставка електроенергії, і її оплата мала здійснюватися сторонами відповідно до умов укладеного Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №927/1058/21.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з березня 2021 року по грудень 2021 року позивачем відповідно до умов Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021 було спожито електричну енергію загальним обсягом 269034 кВт*год на загальну суму 823783,82 грн., яка була у повному обсязі оплачена позивачем, що не заперечується сторонами.

Вартість електричної енергії визначалась відповідачем з урахуванням укладених між сторонами додаткових угод.

Однак, виходячи з ціни продукції, яка була визначена у Договорі №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021 (п. 5.1 - 1,968 грн за 1 кВт*год з ПДВ), вартість спожитої позивачем електроенергії за період з березня 2021 року по грудень 2021 року обсягом 269034 кВт*год становить 529458,91 грн.

Таким чином, враховуючи норми ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку в обґрунтованості позовних вимог Керівника Олешківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дар`ївської сільської ради Херсонського району Херсонської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольт постач» надмірно сплачених грошових коштів у сумі 294324,73 грн.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 226, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов Керівника Олешківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дар`ївської сільської ради Херсонського району Херсонської області задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними Додаткову угоду №1 від 31.03.2021, Додаткову угоду №2 від 11.05.2021, Додаткову угоду №4 від 28.07.2021, Додаткову угоду №5 від 30.08.2021, Додаткову угоду №6 від 31.08.2021, Додаткову угоду №7 від 02.09.2021, Додаткову угоду №8 від 30.09.2021, Додаткову угоду №9 від 28.10.2021, Додаткову угоду №10 від 29.10.2021, Додаткову угоду №11 від 29.11.2021, Додаткову угоду №12 від 30.11.2021 до Договору №150221ДСР про постачання електричної енергії споживачу від 16.02.2021, які укладені між Дар`ївською сільською радою Херсонського району Херсонської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вольт постач».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольт постач» (01104, м. Київ, вул. Болсуновська, буд. 13-15; ідентифікаційний код: 42056129) на користь Дар`ївської сільської військової адміністрації (75032, Херсонська обл., Херсонський р-н, с. Дар`ївка, вул. Соборна, буд. 68; ідентифікаційний код: 44795361) грошові кошти у розмірі 294324 (двісті дев`яносто чотири тисячі триста двадцять чотири) грн 73 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольт постач» (01104, м. Київ, вул. Болсуновська, буд. 13-15; ідентифікаційний код: 42056129) на користь Херсонської обласної прокуратури (73025, Херсонська обл, м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33; ідентифікаційний код: 04851120) судовий збір у розмірі 37722 (тридцять сім тисяч сімсот двадцять дві) грн 87 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак