Рішення

від 29.04.2024 по справі 910/1359/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.04.2024Справа № 910/1359/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонбудсервіс" (04074, м. Київ, вул. Резервна, буд. 8а, ідентифікаційний код 31726208)

до Фізичної особи-підприємця Крикливого Олександра Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

про розірвання договору та стягнення 49 227, 00 грн,

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіонбудсервіс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Фізичної особи-підприємця Крикливого Олександра Олександровича (далі - відповідач) про стягнення 49 227, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору поставки згідно рахунку №16 від 14.06.2023 на суму 98 455, 00 грн позивачем здійснено передоплату на суму 49 227, 00 грн згідно платіжної інструкції №1956 від 14.06.2023, проте відповідач свої зобов`язання з поставки товару не виконав, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом про розірвання договору та стягнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

08.03.2024 до відділу діловодства суду від представника Фізичної особи-підприємця Крикливого Олександра Олександровича надійшов відзив на позовну заяву (надісланий засобами поштового зв`язку 06.03.2024), у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що рахунок №16 від 14.06.2023 був надісланий для оплати авансового платежу за договором №23408 про виготовлення та монтаж корпусних меблів з розстрочкою платежів від 12.06.2023 (далі - договір №23408), умови якого були порушені позивачем в частині підписання примірнику видаткової накладної та доплати в сумі 44 218, 00 грн без ПДВ, при цьому договір купівлі-продажу шафи офісної у кількості 5 штук, який просить розірвати позивач, не є укладеним з огляду на відсутність волевиявлення відповідача та непогодження всіх його істотних умов, крім того у такому випадку належним способом захисту є визнання договору 2 недійсним, а не розірвання договору.

26.03.2024 через відділ діловодства суду представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонбудсервіс" подано відповідь на відзив, у якій позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, зазначивши, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами вчинення дій із виставлення та оплати рахунку №16 від 14.06.2023 на підставі договору №23408, оскільки замовником не був погоджений ескіз, розроблений виконавцем, та у рахунку №16 від 14.06.2023 не зазначені всі реквізити сторін та реквізити договору №23408, при цьому позивачем не порушено умови зазначеного договору.

Відповідач своїм правом на подання заперечень, передбаченим приписами статті 167 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.06.2023 між Фізичною особою-підприємцем Крикливим Олександром Олександровичем (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Регіонбудсервіс" (далі - замовник) укладено договір №23408 виготовлення та монтаж корпусних меблів з розстрочкою платежів (далі - договір), за умовами якого виконавець на замовлення та відповідно до побажань замовника/ці зобов`язується здійснити розробку корпусних меблів, які б відповідали дизайну та розмірам приміщення, в якому їх заплановано розмістити, та відповідали побажанням замовника, узгодити із замовником дизайн (вигляд меблів), та матеріали і фурнітуру, з яких вони будуть виготовлені та в подальшому здійснити монтаж меблів. Замовник/ця зобов`язується без затримок узгодити проектну документацію меблів, своєчасно здійснювати поетапну оплату розробки, виготовлення меблів, відповідно до умов цього договору (розділ I).

Розділом II договору сторонами погоджено етапи виконання договору.

Перший етап робіт, згідно до п.п. 2.1 договору, включає в себе:

Розробку ескізів меблів, відповідно до побажань замовника та узгодження з ним цих ескізів (шляхом підписання додатка №1), узгодження з замовником матеріалів і фурнітури, з яких будуть виготовлені меблі, створення калькуляції їх вартості, а замовник/ця протягом однієї доби здійснює авансову передоплату у розмірі 10% від узгодженої загальної вартості договору, яка вказана у пункті 1.2. додатку №2 до цього договору. Ескізи меблів і матеріалів, з яких вони будуть виготовлені, та фурнітура, відображаються в додатку №1 до цього договору, який є невід`ємною частиною договору. За бажанням замовника, виконавець розробляє об`ємний 3-D макет меблів, згідно з узгодженим ескізом. Одночасно з підготовкою додатку №1 до цього договору виконавець готує і подає на підписання замовнику/ці протокол узгодження ціни договору (додаток №2 та до цього договору) у якому вказується вартість кожного етапу виконання договору (п.п. 2.1.1. договору).

Після цього замовник затверджує ескіз шляхом особистого напису замовником на двох примірниках ескізу: "Погоджено" з датою і підписом замовника (п.п. 2.1.2. договору).

Одночасно із затвердженням ескізу (а у виняткових випадках протягом наступних семи днів) замовник здійснює авансовий платіж, який складає не менше 50% від вартості виготовлення меблів. Суми цього авансового платежу, вказаного у п. 1.2. додатку №2 до цього договору, після підтвердження ескізу та запуску меблів у виробництво, у випадку дострокового припинення договору з ініціативи замовника/ці поверненню не підлягає (п. 2.1.3. договору).

Сторони погодили, що розрахунок за меблі, на всіх етапах платежів здійснюється виключно в безготівковій формі. У випадку оплати через електронну банківську систему змовник зобов`язаний надіслати виконавцю дублікат банківської квитанції будь-яким зручним для нього способом (на електронну адресу; або на месенджери Viber; Telegram) (п. 2.1.4. договору).

За змістом пункту 2.1.5. договору після отримання оплати за перший етап робіт виконавець негайно приступає до другого етапу робіт.

Другий етап робіт, згідно до п.п. 2.2 договору, включає в себе:

Виготовлення меблів - здійснюється виконавцем згідно з технологічними вимогами протягом 60 календарних днів з часу підтвердження макету та оплати авансового платежу, який складає не менше 50% від загальної вартості договору, вказаного в пункті 1.2. додатку №2 до цього договору. Допускається дострокове виготовлення меблів. Після закінчення виготовлення меблів виконавець повідомляє замовника/цю про завершення другого етапу робіт і узгоджує з ним (нею) дату і час передачі меблів замовнику/ці. У випадку якщо замовник/ця після узгодження ескізів меблів (вказаних у п. 2.1.1. договору та у додатку №1 до договору) виявить бажання внести зміни до цих ескізів, відлік 60-денного терміну виготовлення меблів починається з моменту узгодження сторонами таких змін до ескізів. Пропозиції змін замовника/ці щодо внесення змін до ескізів і змінені ескізи (за згодою сторін) можуть бути затверджені шляхом обміну між сторонами фотографіями ескізів, переданих через електронні месенджери або електронною поштою. В момент передачі меблів сторони підписують два примірники видаткової накладної (п. 2.2.1. договору).

В момент передачі меблів, замовник в повному обсязі проводить розрахунок перед виконавцем відповідно до умов вищезазначеного договору та додатку №2 (п. 2.2.2. договору).

В разі відмови замовника/ці від виконання своїх зобов`язань по остаточному розрахунку по договору відповідно до п. 2.2.2. цього договору в момент передачі меблів, виконавець або представник виконавця складають акт про відмову від оплати і повертають виготовлені меблі на склад виконавця. Виготовлені меблі до остаточного розрахунку замовника перед виконавцем відповідно до умов цього договору вважаються власністю виконавця. У такому випадку зобов`язання виконавця по договору і термін його виконання призупиняється до моменту повного розрахунку замовника перед виконавцем, або до узгодження сторонами графіку та умов для умов можливості виконання замовником своїх зобов`язань по договору (п. 2.2.4. договору).

Третій етап робіт, згідно з п.п. 2.3 договору, передбачає:

Виконавець здійснює поставку меблів згідно міжнародних правил "Інкотермс-2010" на об`єкт, визначений замовником (п.п. 2.3.1. договору).

Після поставки меблів виконавець здійснює занос меблів на об`єкт, визначений замовником (п.п. 2.3.2. договору).

Монтажні роботи меблів здійснюються в день та час, котрі будуть погоджені виконавцем з замовником попередньо. Після проведення монтажу меблів сторони підписуються акт-прийому-передачі виконаних робіт (п.п. 2.3.3. договору).

За умовами пункту 3.1. договору ціна договору складається із суми вартості виконання трьох етапів робіт, вказаних у пунктах 2.1.-2.3 цього договору, а саме: розробки ескізів, виготовлення, витрати на доставку та монтаж меблів. Вартість кожного з цих етапів вказана у пунктах 1.1. - 1.3. Додатку №2 до цього договору.

Вказані у додатку №2 до цього договору ціни можуть бути змінені за взаємною згодою сторін, за наявності вагомих підстав для такої зміни (п. 3.2. договору).

Відповідно до пунктів 4.1.-4.3. договору, перший етап виконання цього договору, вказаний у пункті 2.1.1., виконавець зобов`язується виконати протягом 10 днів з часу підписання сторонами цього договору. Другий етап виконання цього договору, вказаний у пункті 2.2.1. виконавець зобов`язується виконати протягом 60 днів з часу отримання від замовника/ці платежів, вказаних у пункті 2.1. цього договору. Виконавець має право достроково виконати кожен з етапів робіт.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що приймання виконаних виконавцем робіт замовником/цею оформлюється актом прийому-передачі виконаних робіт та видатковою накиданою, які надаються виконавцем замовнику/ці після передачі меблів замовнику/ці.

Замовник, згідно з пунктом 6.2. договору зобов`язаний підписати акт приймання-передачі та видаткову накладну негайно після отримання від виконавця або протягом одного дня написати і передати виконавцю мотивовані зауваження щодо якості виготовлення меблів, якщо така якість на думку замовника/ці не відповідає умовам, вказаним у додатку №1 до цього договору чи гарантійним умовам, вказаним у п. 5.1. цього договору.

Цей договір набуває чинності з часу його підписання сторонами і діє до 31.12.2023. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов`язань, що лишилися невиконаними (п. 11.1. договору).

12.06.2023 сторонами було підписано Протокол погодження ціни договору (додаток №2 до договору №23408 на розробку дизайну та виготовлення корпусних меблів з розстрочкою платежів), за яким ціна цього договору становить 105 155, 00 грн без ПДВ, яка складається із суми вартості виконання трьох етапів, а саме: 1.1. Етап перший: розробка ескізів коштує 650,00 грн без ПДВ. 1.2. Етап другий: Вартість виготовлення меблів: 92 796, 00 грн без ПДВ. Авансовий платіж складає 49 227, 50 грн без ПДВ. Сума доплати при передачі меблів замовнику 44 218, 50 грн без ПДВ. 1.3. Етап третій: Поставка меблів на об`єкт, визначений замовником: 2 600, 00 грн без ПДВ. Закон меблів на об`єкт, визначений замовником: 500, 00 грн без ПДВ. Монтаж меблів: 8 609, 00 грн без ПДВ. Оплата за третій етап здійснюється після підписання сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт.

14.06.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіонбудсервіс" на підставі рахунку №16 від 14.06.2023 платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №1956 перерахувало на користь Фізичної особи-підприємця Крикливого Олександра Олександровича 49 227, 50 грн у якості оплати товару (за шафи).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що оплата по рахунку №16 від 14.06.2023 за офісні шафи на суму 49 227, 50 грн була здійснена не на виконання умов договору №23408 виготовлення та монтаж корпусних меблів з розстрочкою платежів від 12.06.2023, а є прийняттям оферти в розумінні ст. 642 Цивільного кодексу України та свідчить про укладення між сторонами у спрощений спосіб договору купівлі-продажу шафи офісної у кількості 15 шт.

Поряд з цим, докази поставки (передачі) ФОП Крикливим О.О., як постачальником, ТОВ "Регіонбудсервіс", як покупцю, шафи офісної у кількості 5 штук відсутні, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про розірвання договору купівлі-продажу шафи офісної у кількості 5 шт. №16 від 14.06.2023, укладеного між ТОВ "Регіонбудсервіс" та ФОП Крикливим О.О. у спрощений спосіб, та стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 49 227, 00 грн як попередньої оплати, сплаченої по рахунку №16 від 14.06.2023.

Відповідач, в свою чергу, заперечує проти задоволення позовних вимог, наголошуючи, що рахунок №16 від 14.06.2023 був надісланий для оплати авансового платежу а договором №23408 про виготовлення та монтаж корпусних меблів з розстрочкою платежів від 12.06.2023, при цьому умови зазначеного договору були порушені позивачем в частині підписання примірнику видаткової накладної та доплати в сумі 44 218, 00 грн без ПДВ.

14.07.2023 ФОП Крикливим О.О. був складений акт №1 про відмову від оплати, де зазначено, що виконавець свої зобов`язання щодо виготовлення та доставки для передачі меблів за узгодженою адресою: Броварський р-н, с. Гребельки, вул. Лугова 2, 14.07.2023 виконав, а замовник порушив умови п. 2.2.2. договору та п. 1.2. договору №2, відповідно до яких зобов`язувався доплатити виконавцю при передачі меблів 44 218, 50 грн, без ПДВ та підписати два примірники видаткової накладної.

25.07.2023 вказаний акт був надісланий позивачу разом з вимогою щодо виконання умов договору №23408, у якій додатково зазначено про необхідність узгодити графік та умови виконання замовником своїх зобов`язань по договору №23408 від 12.06.2023; забезпечити участь уповноваженого представника товариства при підписанні видаткової накладної та акту виконаних робіт; здійснити оплату за другий етап робіт під час передачі меблів; оплату за третій етап провести відповідно до умов договору.

Також, за твердженнями відповідача, договір купівлі-продажу шафи офісної у кількості 5 штук, який просить розірвати позивач, не є укладеним з огляду на відсутність волевиявлення відповідача та непогодження всіх його істотних умов, крім того у такому випадку належним способом захисту є визнання договору 2 недійсним, а не розірвання договору.

У відповіді на відзив позивач заперечує проти вказаних доводів відповідача, зазначивши, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами вчинення дій із виставлення та оплати рахунку №16 від 14.06.2023 на підставі договору №23408, оскільки замовником не був погоджений ескіз, розроблений виконавцем (додаток №1 до договору), та у рахунку №16 від 14.06.2023 не зазначені всі реквізити сторін та реквізити договору №23408, при цьому позивачем не порушено умови зазначеного договору.

Оцінюючи подані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

За приписами статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За приписами частини 2 статті 184 Господарського кодексу України (далі - ГК України) укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Договір, відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Статтею 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, між позивачем та відповідачем виникли господарські правовідносини з поставки товару.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

14.06.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіонбудсервіс" платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №1956 перерахувало на користь Фізичної особи-підприємця Крикливого Олександра Олександровича 49 227, 50 грн у якості оплати товару (за шафи) на підставі рахунку №16 від 14.06.2023.

При цьому, суд звертає увагу, що сторонами надані різні за змістом примірники рахунку №16 від 14.06.2023: так рахунок, наданий позивачем, виставлений на суму 98 455, 00 грн (ціна шафи офісної 19 691, 00 грн), водночас рахунок, долучений відповідачем до відзиву, виставлений на суму 105 155, 00 грн (ціна шафи офісної 21 031, 00 грн), однак суд зазначає, що наданий позивачем рахунок не може бути підставою для здійснення господарської операції з огляду на наявність виправлень дати рахунку та відсутність підпису ФОП Крикливого Олександра Олександровича.

Як зазначалося вище, між сторонами існує спір, зокрема, щодо підстав виникнення здійсненого позивачем 14.06.2024 платежу на суму 49 227, 50 грн - відповідач стверджує, що такий є авансовим платежем за договором №23408 про виготовлення та монтаж корпусних меблів з розстрочкою платежів від 12.06.2023.

Втім, ані платіжна інструкція кредитового переказу коштів №1956 від 14.06.2023, ані рахунок №16 від 14.06.2023 жодних посилань на зазначений договір не містить.

Разом з цим, у матеріалах справи відсутні докази затвердження замовником ескізу (додаток №1 до договору) шляхом особистого напису замовником на двох примірниках ескізу: "Погоджено" з датою і підписом замовника в порядку передбаченому п.п. 2.1.2. договору №23408 від 12.06.2023, а відтак підстави для сплати авансового платежу у розмірі 50% від вартості виготовлення меблів відсутні.

При цьому, у ст. 2, 13 Господарського процесуального кодексу України закріплений принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару, шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб, а дії сторін щодо направлення рахунку №16 від 14.06.2023 на суму 105 155, 00 грн на оплату товару та його часткова оплата засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.

Як встановлено судом, позивачем на підставі виставленого рахунку на розрахунковий рахунок відповідача були перераховані грошові кошти у розмірі 49 227, 00 грн, водночас, у матеріалах справи відсутні будь-які докази поставки узгодженого товару - шафи офісної у кількості 5 штук на суму 49 227, 00 грн.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України встановлений обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

При цьому, частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Отже, з моменту направлення позивачем вимоги про повернення суми попередньої оплати у відповідача виникають грошові зобов`язання з повернення суми передплати, які замінюють зобов`язання з поставки товару, котрі не були виконані вчасно.

Проте, передумовою застосування статті 693 ЦК України, в будь-якому разі є не виконання обов`язку продавцем з поставки (передачі) товару у передбачений (домовлений) строк, та саме позивач має довести суду, що строк поставки (передачі) товару є таким, що настав та прострочений відповідачем.

Водночас статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Проте, звертаючись до суду з даним позовом, позивачем не було надано жодних доказів, які містять відомості щодо конкретних дат чи строків поставки товару, зазначеного у рахунку №16 від 14.06.2023.

Відтак, матеріали справи свідчать про те, що сторонами не узгоджено строк поставки товару, в зв`язку з чим суд вважає, що така поставка мала бути здійснена відповідачем після спливу семиденного строку від дня пред`явлення позивачем вимоги про поставку товару в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Доказів протилежного сторонами суду не подано.

Поряд з цим, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження направлення відповідачу вимоги про поставку товару чи повідомлення про конкретну дату прибуття уповноваженої особи покупця на склад продавця за отриманням цього товару.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем обов`язку передати товар на суму попередньої оплати у розмірі 49 227, 00 грн на момент звернення позивача до суду з даним позовом не настав.

Крім того, в матеріалах справи відсутні й документи, що свідчать про вчинення позивачем дій, спрямованих на отримання цього товару, зокрема докази того, що позивач, як зобов`язана сторона договору, вчиняв максимально необхідні дії для належного виконання досягнутих між сторонами домовленостей.

Відтак, позивачем не було доведено факту порушення відповідачем зобов`язань з поставки товару в установлений строк, що свідчило б про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонбудсервіс" права вимагати повернення спірної суми грошових коштів у порядку статті 693 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів прострочення продавця виконання його обов`язку щодо передачі товару, зокрема, доказів, які підтверджують конкретну дату виникнення такого прострочення і доказів відмови відповідача в передачі товару позивачу на його вимогу, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення 49 227, 00 грн є передчасними.

Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що мало місце порушення продавцем обов`язку щодо своєчасної передачі товару, який був попередньо оплачений, відмови продавця від здійснення своїх обов`язків; не надано доказів на підтвердження добросовісності поведінки покупця для встановлення належного виконання покупцем свого кореспондуючого обов`язку щодо прийняття товару, зокрема, шляхом самовивозу; не надано доказів на підтвердження вчинення позивачем належним чином всіх дій, регламентованих законодавством, для уникнення неналежного виконання зобов`язань, що склалися між сторонами, а тому суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення 49 227, 00 грн попередньої оплати.

Щодо вимоги позивача про розірвання договору купівлі-продажу шафи офісної у кількості 5 шт. №16 від 14.06.2023, укладеного між ТОВ "Регіонбудсервіс" та ФОП Крикливим О.О. у спрощений спосіб, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 188 ГПК України, розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 липня 2019 року у справі №916/1684/18 дійшла висновку, що за загальним правилом розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін у порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Отже, за змістом наведених норм, розірвання договорів поставки в односторонньому порядку з ініціативи покупця не допускається. Однак таке розірвання можливе у разі істотного порушення договору (в порядку ст. 188 ГК України та ст. 651 ЦК України), яке сторона має довести в розумінні ст. 74, 76-80, 86 ГПК України.

Тобто, підставою для розірвання спірних договорів може бути невиконання однією із сторін своїх обов`язків за договорами. Відтак, встановленню при вирішенні спору у даній справі в частині вимог стосовно розірвання договорів підлягають обставини виконання відповідачем своїх обов`язків за договорами, та, у зв`язку з цим, наявності або відсутності підстав для розірвання договорів.

Надаючи оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір. Проте йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Тобто суди повинні встановити, чи є насправді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2020 року справі № 910/13436/19, 08 вересня 2022 року у cправі № 910/277/21.

Як встановлено судом вище, матеріали справи не містять доказів прострочення продавця виконання його обов`язку щодо передачі товару (зокрема доказів, які підтверджують конкретну дату виникнення такого прострочення) як і доказів відмови відповідача в передачі товару позивачу на його вимогу, в зв`язку з чим, судом зроблено висновок, що заявлені позивачем вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 49 227, 00 грн є передчасними та не доведеними належним чином, тобто у розумінні положень ч. 2 ст. 651 ЦК України не можуть вважатися істотним порушенням відповідачем умов договорів та не можуть бути підставою для розірвання договорів.

Отже, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам спірних договорів та врахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, суд не встановив обставин, які передбачали б можливість розірвання спірного договору з підстав, заявлених у позові, та свідчили б про істотність порушення відповідачем умов договору (у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав для повернення суми попередньої оплати у розмірі 49 227, 00 грн, як і наявності правих підстав для можливості одностороннього розірвання договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, у той же час під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи відповідача щодо здійснення спірного платежу на виконання умов раніше укладеного між сторонами договору від 12.06.2023 №23408 виготовлення та монтаж корпусних меблів з розстрочкою платежів.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст складено 29.04.2024

Суддя Л.Г. Пукшин