Рішення

від 29.04.2024 по справі 910/13901/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2024Справа № 910/13901/23Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «РІК-АВТОГАРАНТ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІАВТОТРАНС»

про стягнення 33 247,44 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «РІК-АВТОГАРАНТ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІАВТОТРАНС» про стягнення 33 247,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі Договору № КТЗ-191/10/21 добровільного страхування наземного транспорту від 15.10.2021 у зв`язку з настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля «Volkswsgen Golf Gti», д.р.н. НОМЕР_1 , внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до відповідача, як власника транспортного засобу «Renault Logan», д.р.н. НОМЕР_2 з вини співробітника якого сталася дорожньо-транспортна пригода.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 (суддя Приходько І.В.) вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

23.10.2023 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 11.09.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2023 (суддя Приходько І.В.) прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву; позивачу - строк для подання відповіді на відзив; відповідачу - строк для подання заперечень.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2024, у зв`язку зі звільнення судді Приходько І.В., справу № 910/13901/23 передано на розгляд судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 прийнято справу № 910/13901/23 до провадження судді, вирішено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Враховуючи те, що матеріали справи не містять відзиву на позовну заяву, з метою дотримання основних засад господарського судочинства, а саме принципів рівності та змагальності сторін, суд вирішив здійснювати розгляд даної справи спочатку, зі стадії підготовчого провадження, про що зазначено у мотивувальній частині ухвали Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 прийнято справу № 910/13901/23. У зв`язку з наведеним, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - строк на подання відповіді на відзив та відповідачу - строк для подання заперечень. Також було встановлено сторонам строк для подання додаткових письмових доказів, клопотань, заяв, пояснень.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвала від 19.02.2024 у справі № 910/13901/23 доставлена до електронного кабінету позивача 19.02.2024.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи, а також про його право подати відзив на позовну заяву, з урахуванням відсутності в останнього станом на момент постановлення ухвали від 19.02.2024 зареєстрованого електронного кабінету у підсистемі «Електронний Суд» ЄСІТС, судом на виконання приписів ГПК України направлено копію ухвали від 19.02.2024 у даній справі на адресу місцезнаходження відповідача (вул. Вишгородська, 14, м. Київ, 04074), яка відповідає зазначеній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресі Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІАВТОТРАНС».

Втім, конверт № 0600251049391 із ухвалою суду від 19.02.2024 у справі № 910/13901/23, повернувся до суду не врученим відповідачу, причиною повернення зазначено: «за закінченням терміну зберігання».

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Слід зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні ГПК України.

Враховуючи викладене вище, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

При цьому, за змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 19.02.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Станом на момент ухвалення даного рішення від відповідача письмового відзиву на позовну заяву до суду не надходило, як і не надходило будь-яких заяв чи клопотань по справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

15.10.2021 між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «РІК АВТОГАРАНТ» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір № КТЗ-191/10/21 добровільного страхування наземного транспорту (надалі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані із володінням, користуванням і розпорядженням колісного транспортного засобу «VOLKSWAGEN GOLF GTI», 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , № кузова/шасі: НОМЕР_4 .

21.10.2021 між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «РІК АВТОГАРАНТ» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору страхування, якою внесено зміни до розділу 6 Договору, в частині відомостей про державний номерний знак, зазначивши д.н.з. НОМЕР_1 .

26.10.2021 у м. Києві по вул. Гарматній, 35 сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП), за участю застрахованого автомобіля VOLKSWAGEN GOLF GTI, д.р.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля RENAULT LOGAN, д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок якої обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 26.01.2022 у справі № 760/30064/21 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Звітом № 1294-Ф/21 від 26.10.2021 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу автомобіля VOLKSWAGEN GOLF GTI, д.р.н. НОМЕР_1 визначено, що вартість матеріального збитку вказаного автомобіля внаслідок ДТП станом на 26.10.2021 складає 33 247,44 грн.

Згідно з рахунком ТОВ «Віарт Центр» № ВИ0000047 від 04.11.2021 та актом виконаних робіт № ЛМ00000328 від 09.11.2021, вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП автомобіля VOLKSWAGEN GOLF GTI, д.р.н. НОМЕР_1 склала 33 414,00 грн.

За наслідками розгляду заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування від 08.12.2021 страховиком складено Страховий акт № 083/21КТЗ від 08.12.2021, відповідно до якого позивачем вирішено виплатити страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 20 719,67 грн, з урахуванням Акту взаємозаліку боргу від 08.12.2021.

29.12.2021 позивачем сплачено на користь страхувальника 20 719,67 грн страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням № 3015.

У довідці про ДТП № 3021301572749886 вказано, що транспортний засіб RENAULT LOGAN, д.р.н. НОМЕР_2 належить Товариству з обмеженою відповідальністю «СІТІАВТОТРАНС».

09.05.2023 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІАВТОТРАНС» із претензією про № 50-137/23 від 21.04.2023 про врегулювання збитків в порядку регресу, у якій просив відшкодувати шкоду, завдану ОСОБА_1 внаслідок пошкодження у ДТП автомобіля VOLKSWAGEN GOLF GTI, д.р.н. НОМЕР_1 , у розмірі 34 347,77 грн (33 247,44 грн страхового відшкодування та 1 100,00 грн витрат на проведення авто товарознавчого дослідження).

Оскільки відповіді від Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІАВТОТРАНС» на вказану претензію позивачем отримано не було, останній звернувся до суду із даним позовом, у якому на підставі статей 22, 993, 1172, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», враховуючи, що відповідач є власником автомобіля, з вини водія якого сталася ДТП, просить стягнути з відповідача суму страхового відшкодування у розмірі 34 347,44 грн

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об`єкти страхування, види обов`язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із ст. 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Згідно із ст.29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Судом встановлено, що позивач виплатив своєму страхувальнику суму страхового відшкодування у розмірі 20 719,67 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 29.12.2021 № 3015.

Як вбачається із матеріалів справи, вказана сума страхового відшкодування розрахована як різниця між необхідною до сплати суми страхового відшкодування на підставі Страхового акту № 083/21 КТЗ від 08.12.2021 у розмірі 33 247,44 грн та боргу страхувальника перед позивачем у розмірі 12 527,77 грн, що підтверджується Актом взаємозаліку боргу від 08.12.2021, підписаним позивачем та ОСОБА_1 .

Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв`язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.

Ураховуючи норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», позивач, виплативши страхове відшкодування потерпілому за Договором страхування, отримав від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдані збитки внаслідок ДТП, що сталася 26.10.2021.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За загальним правилом ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Умовами застосування цієї норми є завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

Статтею 1187 ЦК України встановлено особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України, таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

За положеннями ст. 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Так, посилаючись на відомості довідки Національної поліції України про ДТП № 3021301572749886, позивач вказує, що оскільки власником автомобіля RENAULT LOGAN, д.р.н. НОМЕР_2 , з вини водія якого сталася ДТП, є відповідач, відтак, сума страхового відшкодування підлягає стягненню з останнього.

Суд відзначає, що у позовній заяві позивач посилається, зокрема, на ч. 1 ст. 1172 ЦК України, згідно з якою юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».

Як вбачається з матеріалів справи, вина особи, яка керувала транспортним засобом RENAULT LOGAN, д.р.н. НОМЕР_2 , встановлена постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 26.01.2022 у справі № 760/30064/21.

Відповідно до ч. 6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Статтею 397 ЦК України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі (провадження) № 6-108цс13, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №905/1391/19, від 01.11.2021 у справі № 920/343/20.

Суд зазначає, що з аналізу ч. 1 ст. 1172 ЦК України слідує, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків.

Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17.

Однак, суд констатує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази перебування водія автомобіля RENAULT LOGAN, д.р.н. НОМЕР_2 - ОСОБА_2 у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «СІТІАВТОТРАНС», як і відсутні докази того, що шкода в ДТП була заподіяна під час виконання вказаною особою своїх трудових (службових) обов`язків.

Більше того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що автомобіль RENAULT LOGAN, д.р.н. НОМЕР_2 на момент скоєння ДТП перебував у власності відповідача.

Вказані обставини також не були підтверджені постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 26.01.2022 у справі № 760/30064/21.

Порядок здійснення державної реєстрації транспортних засобів регламентується вимогами Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (надалі - Порядок, у редакції, чинній на момент скоєння ДТП).

Пунктом 3 Порядку встановлено, що державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.

Згідно з вимогами п. 8 Порядку, державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Відповідно до п. 16 Порядку на зареєстровані в уповноважених органах МВС транспортні засоби видаються свідоцтва про реєстрацію, а також номерні знаки (крім тимчасово ввезених на митну територію України транспортних засобів особистого користування), що відповідають вимогам, установленим МВС.

Так, позивач стверджує, що транспортний засіб RENAULT LOGAN, д.р.н. НОМЕР_2 на момент ДТП належав Товариству з обмеженою відповідальністю «СІТІАВТОТРАНС», однак матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження вказаної обставини (як-то свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу), а довідка, складена працівниками Національної поліції України про ДТП № 3021301572749886, не може вважатися належним доказом на підтвердження власності відповідача на вказаний транспортний засіб.

Матеріали справи не містять і будь-яких інших доказів, на підставі яких можна було б встановити, що відповідач на іншій правовій підставі (договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом RENAULT LOGAN, д.р.н. НОМЕР_2 .

Разом з тим, як вбачається із довідки Національної поліції України про ДТП № 3021301572749886, у ній вказано, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу RENAULT LOGAN, д.р.н. НОМЕР_2 застрахована у ТДВ СК «Альфа-Гарант» на підставі полісу № 206125362, термін дії якого встановлено до 30.09.2022.

Вказана інформація перевірена судом із Централізованої бази даних МТСБУ (https://policy.mtsbu.ua/?SearchType=Contract), з якої встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу RENAULT LOGAN, д.р.н. НОМЕР_2 на момент настання страхової події була застрахована у ТДВ СК «Альфа-Гарант» на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 206125362.

Отже, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні ст. 76-77 ГПК України обставин належності автомобіля RENAULT LOGAN, д.р.н. НОМЕР_2 на праві власності особі, яку позивач визначив відповідачем, а відтак не підтверджено вину останнього та його обов`язок із відшкодування позивачу суми страхового відшкодування, яка була ним сплачена на користь свого страхувальника.

За змістом ст. 45 ГПК України, сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачем у судовому процесі є особа, якій пред`явлено позовну вимогу.

Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом.

Так, належним відповідачем є особа, яка дійсно є суб`єктом відповідного матеріального правовідношення (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № Б-39/02-09).

Тож визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

З урахуванням наведеного вище, оцінивши наявні у справі, суд дійшов висновку про те, що позов подано до неналежного відповідача, а за приписами ст. 48 ГПК України у разі подання позову не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд замінює первісного відповідача належним відповідачем, при цьому така заміна здійснюється виключно за клопотанням позивача.

При цьому, жодних клопотань про заміну відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІАВТОТРАНС» належним відповідачем, від позивача до суду першої інстанції у встановленому процесуальним законом порядку - не надходило.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Крім того, позивачем не обґрунтовано визначення заявленої до стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 34 347,44 грн, враховуючи, що за наявними в матеріалах справи документами було визначено суму страхового відшкодування у розмірі 33 247,44 грн. При цьому, суд звертає увагу позивача, що витрати на проведення автотоварознавчого дослідження не є страховим відшкодуванням, а відповідно до ст. 123 ГПК України включаються до судових витрат.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що саме визначений ним відповідач має відповідати за заявленими позовними вимогами, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору та витрати на експертне дослідження по визначенню вартості матеріального збитку транспортного засобу покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 29.04.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко