Рішення

від 29.04.2024 по справі 910/1379/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2024Справа № 910/1379/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «РСН Універсал»

про стягнення 103 339, 80 грн,

без повідомлення (виклику) сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «РСН Універсал» про стягнення суми грошових коштів у розмірі 103 339,80 грн, з яких: 68 425,00 грн основного боргу, 29 348,02 грн пені, 1 932,57 грн 3% річних та 3 634,21 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2021-05/03 від 05.05.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

16.02.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1379/24, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору.

Крім того, вказаною ухвалою суд вказав відповідачу на наявність у нього обов`язку зареєструвати електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02140, м. Київ, проспект Бажана, будинок 32, квартира 62.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження в справі від 20.02.2024 був повернутий з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Слід зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні ГПК України.

Враховуючи викладене вище, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

При цьому, за змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 20.02.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Станом на момент ухвалення даного рішення від відповідача письмового відзиву на позовну заяву до суду не надходило, як і не надходило будь-яких заяв чи клопотань по справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

05.05.2021 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «РСН Універсал» укладено договір № ДНП-2021-05/03 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого позивач передає за плату відповідачу для експлуатації, утримання та облаштування майданчик для паркування транспортних засобів за адресою: місто Київ, Подільський район, вулиця Сирецька, 13, в межах III територіальної зони паркування міста Києва (надалі - майданчик для паркування), що включає 25 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 3 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.

Згідно з п. 2.2.6. Договору, відповідач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки з позивачем згідно з умовами цього договору.

Пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що майданчик для паркування вважається переданими в експлуатацію відповідачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію.

Відповідно до п. 3.3. Договору, майданчик для паркування вважається фактично повернутим позивачу з моменту підписання сторонами акту повернення з експлуатації майданчика для паркування у строки визначені п. 7.13.

Пунктом 3.4. Договору визначено, що щомісяця до 10-го числа сторони підписують акт приймання-передачі послуг наданих у попередньому місяці. Підписання акта приймання-передачі наданих послуг здійснюється за місцезнаходженням позивача. У випадку не підписання відповідачем акту приймання-передачі наданих послуг у строк до 10 числа акт приймання-передачі послуг, наданих у попередньому місяці, вважається підписаним відповідачем без зауважень.

Вартість експлуатації 1 машиномісця за 1 день в гривнях становить 6,50 грн, в тому числі ПДВ в сумі 1,08 грн. Загальна ціна договору становить 177 937,50 грн, у тому числі ПДВ 29 656,25 грн (п. 4.1. та п. 4.2. договору).

Згідно з п. 4.3. Договору, оплата вартості експлуатації майданчика починається з дня підписання акта приймання-передачі позивачем в експлуатацію відповідачу майданчика для паркування та здійснюється відповідачем щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок позивача у розмірі 100% місячної вартості експлуатації майданчика з урахуванням кількості календарних днів у місяці, за який проводиться оплата не пізніше 15 числа місяця, за який здійснюється розрахунок. Плата за місяць, в якому підписано акт приймання-передачі, здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування у даному місяці. Якщо акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію підписано після 15 числа місяця, платіж вноситься до 1 числа наступного місяця.

Умовами п. 4.4. та п. 4.5. Договору визначено, що позивач не пізніше 5-го числа місяця готує та направляє на адресу електронної пошти відповідача рахунок на оплату. Відсутність рахунку на дату оплати визначену п.4.3 цього договору, не звільняє відповідача від зобов`язань щодо оплати.

Пунктом 4.7. Договору визначено, що оплата відповідачем позивачу згідно умов даного договору проводиться за період з дати підписання акта приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію по дату фактичного повернення з експлуатації позивачу майданчика для паркування.

Відповідно до п. 5.2. Договору, у разі порушення відповідачем строків здійснення оплати щомісячних платежів, встановлених цим договором, позивач набуває право вимоги до відповідача сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами. Строк дії Договору становить 1095 календарних днів від дати підписання акту приймання-передачі позивачем в експлуатацію відповідачу майданчика для паркування (п. 7.1. та п. 7.2. Договору).

Відповідно до п. 7.10. Договору закінчення строку, або розірвання цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

31.08.2021 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі паркувального майданчика, за яким позивач передав, а відповідач прийняв в експлуатацію паркувальний майданчик на 28 машиномісць за адресою: місто Київ, Подільський район, вулиця Сирецька, 13, в межах III територіальної зони паркування міста Києва.

30.03.2022 Київською міською радою прийнято рішення № 4551/4592, яким звільнено власників та користувачів транспортних засобів від оплати за послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, які надаються Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс», тобто було встановлено безкоштовне паркування у м. Києві.

14.05.2022 рішенням № 4577/4618 Київської міської ради було виключено п. 1.3.1. та 1.3.2. зазначеного вище рішення та відновлено платне паркування.

Позивач вказує, що у відповідача наявна заборгованість за експлуатацію платних місць паркування за період з березня 2022 року по червень 2023 року у розмірі 68 425,00 грн, яку останній в порядку визначеному Договором не сплатив.

Так, на виконання умов договору та на підтвердження наданих послуг відповідачу позивачем складено акти надання послуг на загальну суму 71 825,00 грн: № 1621 від 31.03.2021 на суму 5 037,50 грн, № 2033 від 31.05.2022 на суму 2 600,00 грн, № 2495 від 30.06.2022 на суму 4 875,00 грн, № 3016 від 31.07.2022 на суму 5 037,50 грн, № 3673 від 31.08.2022 на суму 5 037,50 грн, № 4289 від 30.09.2022 на суму 4 875,00 грн, № 4921 від 31.10.2022 на суму 5 037,50 грн, № 5585 від 30.11.2022 на суму 4 875,00 грн, № 6117 від 31.12.2022 на суму 5 037,50 грн, № 508 від 31.01.2023 на суму 5 037,50 грн, № 992 від 28.02.2023 на суму 4 550,00 грн, № 1373 від 31.03.2023 на суму 5 037,50 грн, № 1720 від 30.04.2023 на суму 4 875,00грн, № 2007 від 31.05.2023 на суму 5 037,50 грн, № 2382 від 30.06.2023 на суму 4 875,00 грн,

Вказані акти підписані з обох сторін без зауважень та заперечень, окрім актів № 992 від 28.02.2023 на суму 4 550,00 грн, № 1373 від 31.03.2023 на суму 5 037,50 грн, № 1720 від 30.04.2023 на суму 4 875,00грн, № 2007 від 31.05.2023 на суму 5 037,50 грн, № 2382 від 30.06.2023 на суму 4 875,00 грн, які зі сторони відповідача не підписані.

Позивачем на виконання умов Договору складено рахунки на оплату за надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування на загальну суму 71 825,00 грн.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором у частині своєчасної та повної оплати за користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів за період з березня 2022 року по червень 2023 року, з огляду на що, позивач, з урахуванням здійснення відповідачем часткової оплати просить суд стягнути з останнього 68 425, 00 грн основного боргу, 29 348,02 грн пені, 1 932,57 грн 3% річних та 3 634,21 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що договір є договором найму майнових прав, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 ЦК України, Глави 30 Господарського кодексу України (надалі - ГК України).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175, 283, 284, 285, 286 - ГК України, ст. 11, 202, 509, 759, 793, 797 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Зважаючи на закріплену в ст. 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину та відсутність жодних доказів оспорення дійсності Договору, в суду відсутні підстави для надання правової оцінки правомірності укладеного сторонами правочину.

Пунктом 4 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1342 від 03.12.2009 (надалі - Правила) передбачено, зокрема, що:

- відведені майданчики для паркування - майданчики для паркування, розміщені в межах проїзної частини вулиці або дороги та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (Офіційний вісник України, 2001 р., № 41, ст. 1852);

- спеціально обладнані майданчики для паркування - це майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху;

- місце для паркування - місце стоянки одного транспортного засобу на майданчику для паркування, позначене дорожньою розміткою відповідно до Правил дорожнього руху.

Відповідно до п. 5 Правил, паркування може бути платним або безоплатним відповідно до рішення органу місцевого самоврядування або оператора.

Податковий кодекс України (п. 14.1.104 ст. 14) під терміном «майданчики для платного паркування» розуміє його як площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів.

Об`єктом оподаткування майданчику для платного паркування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених ст. 30 Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (п. 268-1.2.1 ст. 268-1 Податкового кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 ст. 795 ЦК України передбачено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

31.08.2021 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі паркувального майданчика, за яким позивач передав, а відповідач прийняв в експлуатацію паркувальний майданчик на 28 машиномісць за адресою: місто Київ, Подільський район, вулиця Сирецька, будинок 13, в межах III територіальної зони паркування міста Києва.

За приписами ч. 2 ст. 795 ГК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Оскільки між сторонами не підписано акт прийому - передачі майна (повернення) від відповідача до позивача, тому суд дійшов висновку, що у спірний період договір між сторонами діяв.

Приписами ч. 1 ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 ГК України).

Позивачем до позовної заяви долучено виставлені відповідачу помісячно рахунки на оплату за спірний період.

За розрахунками позивача відповідач повинен сплатити за користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у період з березня 2022 року по червень 2023 року плату в загальному розмірі 68 425, 00 грн.

На виконання умов Договору та на підтвердження наданих послуг відповідачу позивачем складено акти надання послуг на загальну суму 71 825,00 грн, з якої, враховуючи часткову оплату відповідачем, несплаченою залишилась сума у розмірі 68 425, 00 грн.

Суд встановив, що більшість наданих в матеріали справи актів надання послуг підписані відповідачем.

Однак, відповідачем не надано пояснень щодо такої вибірковості підписання актів надання послуг, як і не надано будь-яких заперечень щодо обсягу та вартості наданих послуг за непідписаними актами.

У той же час, умовами п. 3.4 Договору визначено, що у випадку не підписання відповідачем акту приймання-передачі наданих послуг у строк до 10 числа акт приймання-передачі послуг, наданих у попередньому місяці, вважається підписаним відповідачем без зауважень.

Отже, суд вважає, що акти надання послуг № 992 від 28.02.2023 на суму 4 550,00 грн, № 1373 від 31.03.2023 на суму 5 037,50 грн, № 1720 від 30.04.2023 на суму 4 875,00грн, № 2007 від 31.05.2023 на суму 5 037,50 грн, № 2382 від 30.06.2023 на суму 4 875,00 грн в силу приписів п. 3.4 Договору вважаються такими, що підписані відповідачем без зауважень.

З урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача обов`язку оплатити за користування в період з березня 2022 року по червень 2023 року орендованим згідно Договору майданчиком у загальному розмірі 68 425, 00 грн.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що підпунктом 1.3.2. пункту 1.3. рішення Київської міської ради від 30 березня 2022 року № 4551/4592 «Про деякі питання комплексної підтримки суб`єктів господарювання міста Києва під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ" у сфері паркування транспортних засобів на території міста Києва вирішено звільнити власників та користувачів транспортних засобів від оплати за послуги з користування спеціально обладнаними майданчиками для платного паркування транспортних засобів, які надаються Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» згідно з переліком, затвердженим рішенням Київської міської ради, а також звільнити від оплати суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування у відповідності укладених договорів з Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс».

Однак, вказаний вище пункт рішення Київської міської ради від 30.03.2022 № 4551/4592 був виключений відповідно до пункту 5 рішення Київської міської ради від 14.05.2022 № 4577/4618 «Про відновлення роботи автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва незалежно від форм власності» з 16 травня 2022 року.

Отже, у період з 01 квітня 2022 року по 16 травня 2022 року позивач не здійснював нарахування відповідачеві плати за експлуатацію фіксованих місць паркування за спірним договором.

Сторонами в п. 4.3. Договору погоджено термін виконання зобов`язання із оплат не пізніше 15 числа поточного місяця.

При цьому, у даному випадку суд не застосовує приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, у відповідності до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, оскільки дана норма визначає порядок обрахунку строку, який визначений у календарних днях, а не терміну, який визначений певним числом місяця.

Наведене тлумачення законодавства суд обґрунтовує тим, що сторони, погоджуючи строк (у календарних днях від певної події), не мають можливості перебачити, на який саме день припаде закінчення такого строку. В той же час, погоджуючи термін (число місяця виконання зобов`язання), сторони не позбавлені можливості визначити за допомогою календаря на який саме день припаде настання строку виконання зобов`язання, а відтак у відповідності ст.ст. 6, 627, 628 ЦК України не позбавлені можливості визначити, що сторона договору має виконати своє зобов`язання до відповідного числа місяця.

Із стилістики викладення положень ст.ст. 251, 252, 253, 254, 530 ЦК України вбачається, що законодавець не передбачав можливість застосування приписів ст. 254 ЦК України при визначенні закінчення терміну, оскільки норми ст.ст. 253, 254 цього Кодексу чітко визначають, що мова йде про строк та не містять жодного посилання на термін, на противагу нормі ст. 530 Кодексу, де законодавець посилається і на строк, і на термін.

Так, відповідач як добросовісний суб`єкт господарських правовідносин, маючи на меті належним чином виконати своє зобов`язання зі сплати вартості експлуатації майданчика до 15 числа місяця, за який здійснюється розрахунок, міг завчасно встановити останній робочий (банківський) день, у який таке зобов`язання підлягало виконанню.

Тобто станом на дату укладення Договору, враховуючи погодження сторонами терміну оплати (а не строку), сторони мали можливість достеменно встановити відповідні числа місяця, в які підлягали виконанню зобов`язання зі сплати орендних платежів за кожен місяць протягом всього терміну дії договору.

Таким чином, відповідач повинен був сплатити кошти за користування майданчиком:

- за березень 2022 року до 15.03.2022 включно;

- за травень 2022 року до 15.05.2022 включно;

- за червень 2022 року до 15.06.2022 включно;

- за липень 2022 року до 15.07.2022 включно;

- за серпень 2022 року до 15.08.2022 включно;

- за вересень 2022 року до 15.09.2022 включно;

- за жовтень 2022 року до 15.10.2022 включно;

- за листопад 2022 року до 15.11.2022 включно;

- за грудень 2022 року до 15.12.2022 включно;

- за січень 2023 року до 15.01.2023 включно;

- за лютий 2023 року до 15.02.2023 включно;

- за березень 2023 року до 15.03.2022 включно;

- за квітень 2023 року до 15.04.2023 включно;

- за травень 2023 року до 15.05.20223 включно;

- за червень 2023 року до 15.06.2023 включно.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 ЦК України.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи визначений в пункті 4.3. Договору строк внесення плати за користування місцем, суд приходить до висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання своїх грошових зобов`язань за Договором.

Отже, матеріалами справи підтверджено, а відповідачем, в свою чергу, не спростовано, що в період з березня 2022 року по червень 2023 позивач надав відповідачу в користування паркувальний майданчик на 28 машиномісць за адресою: місто Київ, Подільський район, вулиця Сирецька, будинок 13, в межах III територіальної зони паркування міста Києва на загальну суму 68 425, 00 грн. Доказів сплати вказаної суми матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення основної заборгованості в розмірі 68 425,00 грн підлягає задоволенню.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 29 348,02 грн пені за загальний період з 16.03.2022 по 06.12.2023.

За змістом ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

За ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 ГК України).

За змістом наведених норм можна зробити висновок про те, що особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконаним. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 ГК України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов`язання мало бути виконано (з урахуванням святкових, вихідних та неробочих днів), і по переддень фактичного виконання грошового зобов`язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.

Відповідно до п. 5.2. Договору, у разі порушення стороною-2 строків здійснення оплати щомісячних платежів, встановлених цим договором, сторона-1 набуває право вимоги у сторони-2 сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.

Належним чином дослідивши умови договору, суд встановив, що п. 5.2. Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням «до дати фактичного виконання», тощо.

Відтак, умову, передбачену у п. 5.2. Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.

Разом з тим, відповідно до п. 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний розділ доповнено пунктом 7 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набув чинності 02.04.2020.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався та є відміненим з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651.

З аналізу п. 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України вбачається, що продовжені цим пунктом строки, закінчуються із відміною/скасуванням на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, продовжений за приписом п. 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України строк, визначений ст. 232 ГК України, закінчився із відміною/скасуванням на всій території України карантину з 01.07.2023.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за загальний період з 16.03.2022 по 06.12.2023 в розмірі 29 348,02 грн, суд зазначає, що він виконаний невірно, оскільки позивачем не враховано приписів ч. 6 ст. 232 ГК України та п. 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України, а також у деяких періодах помилково нараховано пеню на більшу суму, аніж зазначену в актах надання послуг, а також не включено у розрахунок пені прострочення здійснення оплати за червень 2022 року на суму 4875,00 грн, у зв`язку з чим, судом здійснено власний розрахунок пені за несвоєчасну сплату, при цьому, не виходячи за визначені позивачем межі, а саме наступним чином:

Місяць, рікПеріод нарахуванняСума боргу (грн)Пеня (грн)Березень 202216.03.2022 - 31.10.20225 037,501260,07Залишок за березень 2022 після часткової сплати01.11.2022 - 30.06.20231 637,50542,84Травень 202216.06.2022 - 30.06.20232 600, 001353,42Липень 202216.07.2022 - 30.06.20235 037,502415,24Серпень 202216.08.2022 - 30.06.20235 037,502201,32Вересень 202216.09.2022 - 30.06.20234 875, 001923,29Жовтень 202216.10.2022 - 30.06.20235 037,501780,38Листопад 202216.11.2022 - 30.06.20234875, 001515,92Грудень 202216.12.2022 - 30.06.20235 037, 501359,43Січень 202316.01.2023 - 16.07.20235 037,501255,92Лютий 202316.02.2023 - 16.08.20234 550, 001119,42Березень 202316.03.2023 - 16.09.20235037, 501233,29Квітень 202316.04.2023 - 16.10.20234875,001146,76Травень 202316.05.2023 - 16.11.20235037,501125,92Червень 202316.06.2023 - 06.12.20234875,00968,05Всього за розрахунком суду обґрунтованим розміром пені за загальний період прострочення з 16.03.2022 по 06.12.2023, є 21 201,27 грн, а тому позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1 932,57 грн та інфляційних втрат у розмірі 3 634,21 грн.

Так, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши розрахунок 3 % річних наданий позивачем у розмірі 1 935,57 грн судом встановлено, що позивачем нарахування проведено правильно, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат наданий позивачем у сумі 3 634,21 грн, судом встановлено, що позивачем арифметично правильно проведено розрахунок, а тому позовні вимоги в частині в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 68 425,00 грн основного боргу, 21 201,27 грн пені, 1 932,57 3% річних та 3 634,21 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РСН Універсал» (02140, місто Київ, проспект Бажана, будинок 32, квартира 62, ідентифікаційний код 35030353) на користь Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (01030, місто Київ, вулиця Леонтовича, будинок 6, ідентифікаційний код 35210739) 68 425 грн 00 коп. основного боргу, 21 201 грн 27 коп. пені, 1 932 грн. 57 коп. 3% річних, 3 634 грн 21 коп. інфляційних втрат та 2 789 грн. 09 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 29.04.2024.

Суддя Т.Ю. Трофименко