Рішення

від 29.04.2024 по справі 910/1580/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2024Справа № 910/1580/24 Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом Державного некомерційного підприємства «Національний інститут раку»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Холдинг»

про стягнення 39 928,12 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного некомерційного підприємства «Національний інститут раку» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Холдинг» про стягнення 39 928,12 грн заборгованості зі сплати орендної плати та відшкодування комунальних послуг.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 7469 від 13.07.2016 та договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 7469/к від 13.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

21.02.2024 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з відповідними доказами виникнення заявленої суми боргу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1580/24, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено строк відповідачу для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив, відповідачу - для подання заперечень.

Крім того, вказаною ухвалою зобов`язано позивача відповідно до ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) невідкладно після отримання цієї ухвали надіслати на адресу відповідача копії доказів та розрахунку, поданого до суду із заявою про усунення недоліків від 16.02.2024, докази чого надати до суду.

04.03.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшов лист на виконання вимог ухвали суду від 26.02.2024 з доказами направлення відповідачу документів.

На виконання вимог ГПК України суд направив копію ухвали про відкриття провадження у даній справі рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0600252598380 на адресу місцезнаходження відповідача, яка вказана в позові та відповідає адресі, зазначеній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, втім конверт повернувся до суду не врученим, із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання».

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Слід зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні ГПК України.

Враховуючи викладене вище, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

При цьому, за змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 26.02.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Станом на момент ухвалення даного рішення від відповідача письмового відзиву на позовну заяву до суду не надходило, як і не надходило будь-яких заяв чи клопотань по справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

13.07.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фуд Холдінг» (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 7469 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення на першому поверсі головного входу прохідної № 1, загальною площею 7,40 кв.м., розміщене за адресою АДРЕСА_1 , що перебуває на балансі Національного інституту раку (балансоутримувач) (надалі - майно).

Відповідно до п. 1.2 договору, майно передається в оренду з метою розміщення торговельного об`єкта з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.

Згідно з п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата визначена за результатом конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - лютий 2016 року 2040,00 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (п. 3.2. договору).

Згідно із п. 3.3. договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.6 договору сторони погодили, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

За умовами п. 5.3 договору, орендар зобов`язався своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу.

У пункті 10.10 договору оренди сторони погодили, що майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта про повернення майна покладається на орендаря.

Відповідно до п. 10.1 договору цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 13.07.2016 по 13.06.2019 включно.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору (п. 10.4. договору).

13.07.2016 згідно із актом приймання-передавання орендованого майна орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно, загальною площею 7,40 кв.м., що перебуває на балансі Національного інституту раку.

25.10.2018 орендар повернув орендодавцю майно відповідно до акту приймання - передачі (повернення) нерухомого майна.

Крім того, 13.07.2016 між Національним інститутом раку та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фуд Холдінг» укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 7469/к (надалі - договір-2).

Згідно п. 1.1 договору-2 позивач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на першому поверсі головного входу прохідної №1, загальною площею 7,4 кв.м., а також утримання прибудинкової території, а відповідач бере участь у витратах позивача на виконання вказаних робіт пропорційно займаної площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих позивачем за цим договором.

В п. 2.2.3 договору-2 сторони визначили, що відповідач не пізнішу 10 числа кожного місяця, наступного за звітним місяцем, вносить плату на рахунок позивача за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, на ремонт відповідно до відновної вартості приміщення, а також за комунальні послуги.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 16.11.2022 №2089 «Про реорганізацію Національного інституту раку» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.10.2022 №955-р «Про погодження реорганізації Національного інституту раку». Національний інститут раку реорганізовано шляхом перетворення в Державне некомерційне підприємство «Національний інституту раку», що є правонаступником його прав та обов`язків про що 15.02.2023 внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань».

Звертаючись до суду з даним позовом Державне некомерційне підприємство «Національний інституту раку» зазначає, що відповідач в порушення взятого на себе зобов`язання у період з січня 2018 року по вересень 2018 року не здійснив сплати орендних платежів та платежів по відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю вчасно та у повному обсязі, у зв`язку із чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 39 928,12грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

Частина 1 ст. 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На відносини, пов`язані із орендою державного майна поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, що діяла в період договірних відносин між сторонами).

Статтею 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Матеріалами справи підтверджується факт користування відповідачем у період з липня 2016 року по 25 жовтня 2018 року державним нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 7,40 кв.м.

Проте, як встановлено судом, в порушення умов договору оренди та договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю відповідач свої зобов`язання щодо здійснення орендної плати та комунальних платежів за період з січня 2018 року по жовтень 2018 року належним чином не виконав, внаслідок чого заборгованість відповідача за договорами оренди та відшкодування витрат балансоутримувача становить 39 928,12 грн.

При цьому, в матеріалах справи міститься підписаний сторонами Акт звірки взаємних розрахунків з січня по вересень 2018 року, підписавши який відповідач підтвердив наявну перед позивачем заборгованість у вказаному вище розмірі.

Доказів оплати відповідачем суми 39 928,12 грн основного боргу - заборгованості зі сплати 50% орендних платежів на рахунок позивача та комунальних платежів у встановлені договорами строки суду не надано, як і не спростовано викладених у позові обставин.

Таким чином, оскільки, заборгованість відповідача по орендній платі та комунальним послугам у заявленому розмірі належним чином доведена, доказів сплати відповідачем платежів у строки, встановлені договорами матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про задоволення позову про стягнення основного боргу у розмірі 39 928,12 грн.

Відповідно до частини першої ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом положень ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідачем позовні вимоги не спростовані, заперечень не надано.

З урахуванням встановленого вище, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУД ХОЛДІНГ» (03062, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9, офіс 22, ідентифікаційний код 40242762) на користь Державного некомерційного підприємства «Національний інституту раку» (03022, м. Київ, вул. Юлії Здановської, 33/43, ідентифікаційний код 02011976) 39 928 грн. 12 коп. заборгованості по орендній платі та комунальним послугам, 3 028 грн. 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 29.04.2024.

Суддя Т.Ю. Трофименко