Рішення

від 29.04.2024 по справі 910/2179/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.04.2024Справа № 910/2179/24

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» (08133, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Балукова, буд. 21; ідентифікаційний код: 20037376)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін К» (03142, м. Київ, вул. Поповича Мирослава, буд. 13; ідентифікаційний код: 37922217)

про стягнення 3684,72 грн.

Без виклику (повідомлення) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.02.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін К» про стягнення 3684,72 грн, з яких 3383,35 грн пені та 301,37 грн 3% річних.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 02.01.2024 у справі №910/13194/23, яке набрало законної сили 23.01.2024, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» було задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін К» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» заборгованість у сумі 15471,35 грн. Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача 3383,35 грн пені за період з 24.05.2023 по 23.11.2023 та 301,37 грн 3% річних за період з 24.05.2023 по 15.01.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2024 відкрито провадження у справі №910/2179/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

25.03.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши на існування обставин форс-мажору. Крім того, відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90%

02.04.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармако» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін К» (покупець, відповідач) був укладений Договір поставки № ПК/433 разом з протоколом розбіжностей до Договору від 01.10.2014, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити певний товар, асортимент, кількість та ціна якого, зазначені в видаткових накладних, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 2.2. Договору поставки № ПК/433 від 01.10.2014 сторони визнають, що загальна кількість та асортимент товару, що поставляється за Договором, складається з кількості та асортименту товару, погоджених сторонами та вказаних в підписаних видаткових накладних на передачу товару.

Датою поставки товару є дата отримання відповідної партії товару покупцем. Місцем поставки є місце поставки товару, вказане покупцем в замовленні на поставку відповідної партії товару. ( п. 3.7 Договору поставки № ПК/433 від 01.10.2014).

Відповідно до п. 4.1. Договору поставки № ПК/433 від 01.10.2014, право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару покупцеві та підписання ним видаткової накладної на товар.

Згідно з п. 5.3. Договору поставки № ПК/433 від 01.10.2014 сторони узгодили, що ціна кожної одиниці товару вказується у видаткових накладних на поставку кожної партії товару.

Умовами п. 5.4 Договору поставки № ПК/433 від 01.10.2014 передбачено, що загальна сума по Договору складається із всіх договірних вартостей по всіх видаткових накладних до даного Договору.

Відповідно до п. 5.5 Договору поставки № ПК/433 від 01.10.2014, вартість кожної партії товару обчислюється виходячи з кількості одиниць асортименту товару у відповідній партії та вартості кожної одиниці асортименту товару та вказується в видатковій накладній на кожну окрему поставку.

Оплата покупцем товару за цим договором здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При цьому порядок оплати товару за цим Договором (попередня оплата чи оплата з відстроченням платежу) визначається постачальником при поданні замовлення на поставку покупцем (п. 6.1. Договору поставки № ПК/433 від 01.10.2014).

Згідно з п. 6.2. Договору поставки № ПК/433 від 01.10.2014 сторони встановили, що при здійсненні покупцем оплати товару за цим договором з відстроченням платежу строк, протягом якого покупець зобов`язаний здійснити оплату за товар на користь постачальника, вказується постачальником у видатковій накладній на товар, який поставляється. При цьому перебіг такого строку починається від дати поставки товару покупцю, що вказана у видатковій накладній.

Відповідно до п. 12.7. Договору поставки № ПК/433 від 01.10.2014 цей договір складений в двох примірниках, один примірник - для постачальника, один примірник - для покупця, вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє протягом 3 (трьох) календарних років, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань згідно з умовами даного Договору.

Судом встановлено, що 08.05.2023 позивач поставив відповідачу на умовах Договору поставки №ПК/433 від 01.10.2014 товар на загальну суму 16684,68 грн, що підтверджується видатковими накладними №422768/1 від 08.05.2023, №422762/0 від 08.05.2023, №422772/0 від 08.05.2023, №422747/0 від 08.05.2023, №422748/0 від 08.05.2023, №422757/4 від 08.05.2023, №422772/1 від 08.05.2023, №422772/4 від 08.05.2023, №422751/4 від 08.05.2023, №422762/4 від 08.05.2023, №422747/4 від 08.05.2023, №422748/4 від 08.05.2023, №422751/0 від 08.05.2023, №422769/0 від 08.05.2023, №422754/4 від 08.05.2023, №422770/0 від 08.05.2023, №422770/4 від 08.05.2023, №422740/0 від 08.05.2023, №422740/1 від 08.05.2023, №422754/0 від 08.05.2023, №422754/1 від 08.05.2023, №422769/4 від 08.05.2023, №422760/0 від 08.05.2023, №422765/0 від 08.05.2023, які підписані уповноваженими представниками сторін.

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується постачання позивачем на умовах Договору поставки №ПК/433 від 01.10.2014 відповідачу товару на загальну суму 16684,68 грн.

Вказані обставини не заперечувались відповідачем у відзиві на позовну заяву, а також були встановлені судом у справі №910/13194/23.

Зокрема, судом встановлено, що у серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармако» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін К» заборгованості за Договором поставки № ПК/433 від 01.10.2014 за вказаними вище видатковими накладними у розмірі 15471,35 грн (справа №910/13194/23).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.01.2024 у справі №910/13194/23, яке набрало законної сили 23.01.2024, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» було задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін К» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» заборгованість у сумі 15471,35 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача 3383,35 грн пені за період з 24.05.2023 по 23.11.2023 та 301,37 грн 3% річних за період з 24.05.2023 по 15.01.2024.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на існування обставин форс-мажору. Крім того, відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90%

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.01.2024 у справі №910/13194/23, яке набрало законної сили 23.01.2024, встановлено, що станом на 31.03.2023 загальна заборгованість відповідача перед позивачем за поставку товару становила 79081,92 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи Актом звіряння. За період з 01.04.2023 по 30.06.2023 позивачем ще було поставлено товар на загальну суму 1007355,59 грн, а відповідачем здійснено оплату в розмірі 1070966,16 грн. Позивач при зарахуванні коштів, які надходили від відповідача застосовував умови п. 6.6 Договору, відповідно до якого якщо постачальником здійснюється дві та більше поставок товару на користь покупця, грошові суми, що отримує постачальник від покупця за цим Договором, покривають заборгованість покупця перед постачальником в порядку черговості, починаючи з першої очікуваної оплати (самої ранньої дати кінцевого строку оплати, який зазначений у видаткових накладних), яку зобов`язаний здійснити покупець за цим Договором, за видатковими накладними в порядку зростання дати кінцевого строку оплати грошових сум за видатковими накладними на товар, який постачався, незалежно від того, що вказано покупцем в призначенні платежу при здійсненні оплати.

Оплата відповідача, здійснена 06.06.2023, в розмірі 3945,48 грн була частково зарахована позивачем в якості часткової оплати за товар по видатковій накладній №422768/1 від 08.05.2023 у розмірі 1213,33 грн.

Отже, станом на 30.06.2023 заборгованість відповідача перед позивачем за поставку товару становить 15471,35 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи Актом звіряння.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Отже, за змістом ст.ст. 598-609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання.

Тобто наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що присуджену до стягнення суму грошових коштів (15471,35 грн) відповідач сплатив на користь позивача 16.01.2024 (відповідно до банківської виписки з рахунку позивача).

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 3383,35 грн за період з 24.05.2023 по 23.11.2023, а також 3% річних у розмірі 301,37 грн за період з 24.05.2023 по 15.01.2024.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 10.3 Договору поставки № ПК/433 від 01.10.2014 у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочки.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунки пені та 3% річних, суд дійшов висновку щодо їх обгрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін К» пені у розмірі 3383,35 грн та 3% річних у розмірі 301,37 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується заперечень відповідача, викладених у позовній заяві, про існування форс-мажорних обставин, суд зазначає, що вказане питання досліджувалось судом у справі №910/13194/23 та було ним відхилено у зв`язку з необґрунтованістю, так як доказів існування обставин форс-мажору саме у даних конкретних правовідносинах відповідачем суду не надано.

В межах даної справи відповідачем також не надано доказів існування форс-мажорних обставин у правовідносинах між сторонами за Договором поставки № ПК/433 від 01.10.2014.

Судом також відхиляється клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%, яке обґрунтовано тим, що стягнення з відповідача штрафних санкцій (пені у розмірі 3383,35 грн) є несправедливим, а не стягнення штрафних санкцій (пені у розмірі 3383,35 грн) дозволить відновити платоспроможність підприємства, оскільки відповідач у справі є прибутковою аптекою, чистий прибуток якого за 2023 рік склав 10041000,00 грн (відповідно до відкритої інформації з мережі інтернет), а наведені відповідачем обставини є необгрунтованими припущеннями.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін К» (03142, м. Київ, вул. Поповича Мирослава, буд. 13; ідентифікаційний код: 37922217) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» (08133, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Балукова, буд. 21; ідентифікаційний код: 20037376) пеню у розмірі 3383 (три тисячі триста вісімдесят три) грн 35 коп., 3% річних у розмірі 301 (триста одна) грн 37 коп. та судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак