Рішення

від 29.04.2024 по справі 915/162/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 року Справа № 915/162/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; ідентифікаційний код 40121452)

до відповідача: Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» (55200, Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Юності, буд. 8; ідентифікаційний код 25380021)

про: стягнення 352 300,99 грн,

Суть спору:

19.02.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 16.02.2024 (вх. № 1909/24) (з додатками), в якій просить суд:

1. Розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику Сторін.

2. Стягнути із Комунального закладу «Первомайський центр соціально психологічної реабілітації дітей» Миколаївської обласної ради (55200, Миколаївська область, місто Первомайськ, вулиця Юності, будинок 8; код ЄДРПОУ: 25380021) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; код ЄДРПОУ: 40121452) заборгованість у загальній сумі 352 300,99 грн, у тому числі: основний борг у сумі 261 578,55 грн; пеня у сумі 57 239,24 грн; три проценти річних у сумі 8 376,22 грн; інфляційні втрати у сумі 25 106,98 грн.

3. Стягнути із Комунального закладу «Первомайський центр соціально психологічної реабілітації дітей» Миколаївської обласної ради (55200, Миколаївська область, місто Первомайськ, вулиця Юності, будинок 8; код ЄДРПОУ: 25380021) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; код ЄДРПОУ: 40121452) судові витрати, а саме 4 227,61 грн сплаченого судового збору за розгляд цієї справи.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та Комунальним закладом «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей»; відомостей з офіційного сайту Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» щодо архіву ціни ПОН для не побутових споживачів; рахунків на оплату (природний газ) № 34554, № 2239, № 4958, № 8521; адвокатського запиту № 119/4.2.1-33960-2023 від 30.08.2023, з відповіддю на нього № ТОВВИХ-23-12227 від 04.09.2023; інформації щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» з ЕІС-кодом 56XS0000РАК0L00А; вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» № 119/4.3-15277-2022 від 21.09.2022; застосування норм ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу», приписів п. 5 гл. 1 розділу І, п. 2 гл. 5, п.п. 2, 5 гл. 3 розділу IV, п. 2 гл. 7 розділу ХІІ Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2493 від 30.09.2015 (з подальшими змінами), п. 1 розділу IV Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2496 від 30.09.2015 (з подальшими змінами), норм ст.ст. 173-175, 193, 216, 218, 222, 230-232, 264-271 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 96, 202, 509, 525, 526, 549, 610-612, 625, 629, 655-697, 712, 714 Цивільного кодексу України; та мотивовані порушенням відповідачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором.

Ухвалою суду від 26.02.2024, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/162/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; постановлено позивачу у строк до 08.03.2024 включно надати суду письмові пояснення щодо обставин виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» пп. 4 п. 6.2 Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» в частині інформування Споживача про здійснення постачання природного газу Постачальником, у встановленому договором порядку; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Копія вказаної ухвали була направлена учасникам справи у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України.

Так, копію ухвали було надіслано позивачу та відповідачу в їх електронні кабінети. Документ доставлено до електронного кабінету позивача 27.02.2024 о 01:24, до електронного кабінету відповідача 27.02.2024 о 01:24, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними довідками. За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Враховуючи наведене, слід вважати, що копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2024 у справі № 915/162/24 позивач та відповідач отримали 27.02.2024.

06.03.2024 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення б/н від 06.03.2024 (вх. № 2735/24) на виконання ухвали суду від 26.02.2024.

11.03.2024 до суду від відповідача надійшов відзив б/н від 11.03.2024 (вх. № 2851/24) на позовну заяву, в якому комунальний заклад позов визнає частково. Відповідач зазначає, що позивач включив в борг за 2021 рік суму 49 661.99 грн заборгованості за грудень 2021 року, яка була сплачена відповідно до платіжного доручення №465 від 30 грудня 2021 року. Також Комунальним закладом було сплачено ще два рахунки за 2023 рік: 26 березня 2023 року платіжне доручення №80 на суму 4120 грн.; в квітні 2023 року платіжним дорученням №124 було сплачено 44 800 грн. Таким чином, на переконання відповідача загальний борг комунального закладу зменшився на суму 98 581.99 грн.

Відповідач також зазначає, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Таким чином, позивач втратив можливість стягнути пеню у зв`язку з несплатою суми за продукцію в 2021 році.

Крім того, відповідач посилається на те, що до ціни позову входять не тільки суми, які складають основний борг, а і пеня, інфляційні втрати та суми, які складають три проценти річних. Відповідач просить суд не стягувати з Комунального закладу всі додаткові суми, а стягнути тільки основний борг, тобто вартість поставленої, але не оплаченої продукції, а також зазначає про наявність підстав для звільнення Комунального закладу від сплати пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Відзив також містить прохання щодо застосування розстрочки платежів.

12.03.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 11.03.2024 (вх. № 2891/24), в якій товариство заперечує проти аргументів відповідача, викладених у відзиві та наполягає на задоволенні позову в повному обсязі.

12.03.2024 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення б/н від 12.03.2024 (вх. № 2935/24), в яких заявник просить суд долучити до матеріалів справи лист Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» № 76 від 17.02.2023.

Станом на час розгляду справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.

За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 252 ГПК України).

При цьому, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішив справу за наявними матеріалами.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.09.2023 №793-р Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» було визнано постачальником «останньої надії» без проведення конкурсу на період воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Відповідно до п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу», постачальник «останньої надії» визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

26.10.2021 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 № 1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 р. № 809 і від 9 грудня 2020 р. № 1236», пунктом 2 якої визначено зобов`язання акціонерного товариства «Магістральні газопроводи України», товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», операторів газорозподільних систем забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника «останньої надії» обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 р. бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.

Відповідач є бюджетною установою (в значенні Бюджетного кодексу України).

У зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі оператори ГРМ) об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 29.10.2021 по 30.11.2021, з 02.12.2021 по 08.12.2021 та з 01.01.2023 по 25.02.2023 автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

На підтвердження включення Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав, позивачем надано до матеріалів справи: лист Оператора ГТС № ТОВВИХ-23-12227 від 04.09.2023 (відповідь на адвокатський запит позивача) та інформація щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS0000РАК0L00А, а також інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» з ЕІС-кодом 56XS0000РАК0L00А (форма № 10) від оператора ГРМ.

Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1378/27823.

За визначенням, наведеним у п. 5 гл. 1 розділу І Кодексу ГТС, інформаційна платформа електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.

Згідно з п. 5 гл. 3 розділу IV Кодексу ГТС оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи.

Отже, суб`єкти ринку природного газу (в даному випадку позивач та відповідач, як продавець та покупець природного газу відповідно), користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.

Інформаційна платформа має бути доступною всім суб`єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов`язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.

Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (п. 2 гл. 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Таким чином, позивач, як суб`єкт ринку природного газу має право доступ до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.

Як вже вище було наведено, включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується: інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії від оператора ГРМ (Форма № 10); відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 року, договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених п. 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.

Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501.

Таким чином, укладений та підписаний обома сторонами Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії», який міститься в матеріалах справи, є підставою для виникнення між сторонами господарського зобов`язання.

Відповідно до умов п. 2.1 цього Договору, постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.

За змістом п. 3.1 Договору Постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Згідно з п. 3.3 Договору, період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.

Відповідно до умов п. 4.2 Договору, об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

За умовами п. 4.3, 4.4 Договору постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього Договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Згідно з умовами пп. 1 п. 5.1 та пп. 1 п. 5.2 Договору, споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому Договорі та зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього Договору.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством.

Відповідно до п. 8.2 Договору постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, а споживач відшкодовує збитки, понесені постачальником, виключно у разі: порушення споживачем строків розрахунків з постачальником - в розмірі, погодженому сторонами в цьому Договорі; відмови споживача надати представнику постачальника доступ до свого об`єкта, що завдало постачальнику збитків, - в розмірі фактичних збитків постачальника.

За змістом п. 11.1 Договору, договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього Договору не звільняє споживача від обов`язку сплатити заборгованість постачальнику за цим Договором.

Відповідно до пункту 2 глави 7 розділу XII Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015 у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).

Таким чином, об`єм (обсяг) спожитого Споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується Постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.

Отже, позивач проводить нарахування вартості спожитого Споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого Споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.

За відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей», зазначено ЕІС-код споживача природного газу 56XS0000РАК0L00А.

Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

З 01 жовтня 2021 року ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії» щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою КМУ від 30 вересня 2015 р. № 809 в редакції Постанови КМУ № 1102.

Цією ж Постановою КМУ № 1102 на період постачання з 1 жовтня по 30 листопада 2021р. встановлено граничний розмір ціни природного газу для Бюджетних організацій, яка не може перевищувати 16,8 гривні за 1 куб. метр з урахуванням податку на додану вартість.

Протягом жовтня-листопада 2021 року розрахована за формулою ціна природного газу перевищувала 16,8 грн за 1 куб. метр, отже у цей період застосовується гранична ціна в 16,8 грн за 1 куб. метр.

З 01 грудня 2021 ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов Договору опублікована/оприлюдненана сайті позивача за посиланням https://gas.ua/ukybusiness/news/pon-archive-price, відповідна роздруківка надана позивачем до матеріалів справи.

Як уже було наведено, відповідно до умов пункту 4.3. Договору, постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

Порядок же здійснення оплати визначений пунктом 4.4. Договору, яким передбачено, що Споживач зобов`язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Так, як вказує позивач, з листопада 2021 року по 08.12.2021 та з 01.01.2023 по 25.02.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» поставило Комунальному закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» природний газ у об`ємі 7,27563 тис. куб. м. на загальну суму 261 578,55 грн, за який відповідач не розрахувався.

За даними Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», на виконання умов договору позивачем направлялися на адресу відповідача відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу, зокрема:

- рахунок на оплату (природний газ) № 34554 (розрахунковий період: 1-30 листопада 2021 року) на суму 23 468,93 грн;

- рахунок на оплату (природний газ) № 2239 (розрахунковий період: 1-31 грудня 2021 року) на суму 36 593,10 грн;

- рахунок на оплату (природний газ) № 4958 (розрахунковий період: 1-31 січня 2023 року) на суму 122 024,86 грн;

- рахунок на оплату (природний газ) № 8521 (розрахунковий період: 1-28 лютого 2023 року) на суму 79 491,66 грн.

Таким чином, за даними позивача, у відповідача сформувалась заборгованість за спожитий природній газ на загальну суму 261 578,55 грн.

У зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за договором позивачем було нараховано відповідачу пеню в розмірі 57 239,24 грн, три проценти річних в розмірі 8 376,22 грн, інфляційні втрати в розмірі 25106,98 грн.

Отже посилаючись на вищенаведені обставини Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України звернулось до Господарського суду Миколаївської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача, як постачальника «останньої надії», про стягнення з відповідача, як споживача, заборгованості за поставлений природний газ, а також пені, процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі належать обставини порушення відповідачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором.

Позивач підтверджує власну правову позицію такими доказами:

- Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії», укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та Комунальним закладом «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей»;

- відомості з офіційного сайту Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» щодо архіву ціни ПОН для не побутових споживачів;

- рахунки на оплату (природний газ) № 34554, № 2239, № 4958, № 8521, з доказами їх направлення;

- адвокатський запит № 119/4.2.1-33960-2023 від 30.08.2023, з відповіддю на нього № ТОВВИХ-23-12227 від 04.09.2023;

- інформація щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» з ЕІС-кодом 56XS0000РАК0L00А;

- вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» № 119/4.3-15277-2022 від 21.09.2022.

Відповідач на підтвердження власної правової позиції надав суду такі докази:

- витяг з Реєстру неприбуткових установ та організації;

- платіжні інструкції/доручення № 465 від 30.12.2021, № 124 від 24.04.2023, № 80 від 28.03.2023;

- лист Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» № 76 від 17.02.2023.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до п. 26 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» постачальник «останньої надії» визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

Приписами ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. Постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, у період з листопада 2021 року по 08.12.2021 та з 01.01.2023 по 25.02.2023 відповідач був зареєстрований в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», а використаний ним обсяг природного газу у вказаний період був внесений в алокацію позивача, який є постачальником «останньої надії» відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 917-р. У вказаному періоді позивачем було поставлено відповідачу природний газ в обсязі 7,27563 тис. куб. м. на загальну суму 261 578,55 грн, з урахуванням вартості транспортування, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідач оплати поставлений газ не здійснив.

Суд дослідив аргументи відповідача про здійснення часткової оплати позовних вимог на загальну суму 98 581,99 грн та докази, надані на підтвердження вказаної обставини, та встановив, що надані Комунальним закладом «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» платіжні інструкції/доручення № 465 від 30.12.2021 на суму 49 661,99 грн, № 124 від 24.04.2023 на суму 44 807,57 грн, № 80 від 28.03.2023 на суму 4 120,92 грн містять відомості про отримувача грошових коштів, зокрема ідентифікаційний код юридичної особи 42399676. За даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що юридичною особою з ідентифікаційним кодом 42399676 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ». При цьому, позивачем у даній справі є Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» (ідентифікаційний код 40121452).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що грошові кошти на підставі платіжних доручень № 465 від 30.12.2021, № 124 від 24.04.2023, № 80 від 28.03.2023 фактично сплачені відповідачем на користь іншої юридичної особи, а не позивача, а, отже доводи відповідача про часткове погашення заявленої до стягнення заборгованості є необґрунтованими та відхиляються судом.

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту своєчасності оплати за поставлений природний газ закон покладає на споживача.

Водночас, судом встановлено, що відповідач, в порушення вищевказаних норм законодавства та умов типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2501, вартість спожитого природного газу у спірному періоді на користь позивача не сплатив, внаслідок чого станом на час вирішення спору за відповідачем обліковується заборгованість перед позивачем в розмірі 261 578,55 грн.

Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду належні докази, які свідчать про своєчасність виконання взятих на себе договірних зобов`язань.

Отже, за висновками суду в спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства в частині своєчасності здійснення розрахунків за поставлений природний газ, в зв`язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» про стягнення з Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» заборгованості за поставлений природний газ у розмірі 261 578,55 грн є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню.

Крім основного боргу, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача:

1. Пеню на загальну суму 57 239,24 грн, у тому числі:

- за зобов`язаннями листопада 2021 року за період прострочення з 01.01.2022 по 30.06.2022 на суму 2841,99 грн;

- за зобов`язаннями грудня 2021 року за період прострочення з 01.02.2022 по 31.07.2022 на суму 5403,74 грн;

- за зобов`язаннями січня 2023 року за період прострочення з 01.03.2023 по 31.08.2023 на суму 30054,89 грн;

- за зобов`язаннями лютого 2023 року за період прострочення з 01.04.2023 по 30.09.2023 на суму 18938,62 грн.

2. Три проценти річних на загальну суму 8376,22 грн, у тому числі:

- за зобов`язаннями листопада 2021 року за період прострочення з 01.01.2022 по 31.12.2023 на суму 1408,14 грн;

- за зобов`язаннями грудня 2021 року за період прострочення з 01.02.2022 по 31.12.2023 на суму 2102,34 грн;

- за зобов`язаннями січня 2023 року за період прострочення з 01.03.2023 по 31.12.2023 на суму 3069,01 грн;

- за зобов`язаннями лютого 2023 року за період прострочення з 01.04.2023 по 31.12.2023 на суму 1796,73 грн.

3. Інфляційні втрати на загальну суму 25 106,98 грн, у тому числі:

- за зобов`язаннями листопада 2021 року за період прострочення з 01.01.2022 по 31.12.2023 на суму 7754,01 грн;

- за зобов`язаннями грудня 2021 року за період прострочення з 01.02.2022 по 31.12.2023 на суму 11465,43 грн;

- за зобов`язаннями січня 2023 року за період прострочення з 01.03.2023 по 31.12.2023 на суму 4301,53 грн;

- за зобов`язаннями лютого 2023 року за період прострочення з 01.04.2023 по 31.12.2023 на суму 1586,01 грн.

Щодо нарахованої позивачем до стягнення з відповідача суми пені, суд зазначає, що за приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4.5 Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Отже, на підставі статті 549 ЦК України, статті 230 ГК України та умов Договору, позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.

Суд перевірив розрахунок пені, наведений позивачем, та встановив, що відповідне нарахування проведено правильно, а отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас, суд зазначає, що відповідач у даній справи заявив про застосування строків позовної давності до вимог щодо стягнення пені.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з частин 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013).

У відзиві відповідач зазначає, що позивач втратив можливість стягнути пеню у зв`язку з несплатою суми за продукцію в 2021 році.

Однак, суд звертає увагу учасників справи на те, що відповідно до п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р., було запроваджено на усій території України карантин, який, з урахуванням неодноразових продовжень, тривав до 30.06.2023 (постанова Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023).

Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який станом на даний час ще триває.

Вказане свідчить про те, що строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України (загальна та спеціальна позовна давність), у спірних правовідносинах були продовжені з 12.03.2020 та тривають станом на даний час.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду строки позовної давності пропущені не були.

Щодо заявлених до стягнення сум процентів річних та інфляційних витрат, суд зазначає таке.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

Отже, на підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача проценти річні та інфляційні втрати за відповідні періоди.

За перевіркою суду відповідні нарахування позивачем проведено правильно, а отже позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, суд зауважує, що відповідачем у відзиві було заявлено клопотання про звільнення Комунального закладу від сплати пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних. Вказане клопотання обґрунтоване, зокрема, тим, що Комунальний заклад є неприбутковою організацією, яка здійснює діяльність на основі коштів, які надаються Казначейством України. ЇЇ діяльність пов`язана з виховним процесом, тобто в закладі проходять реабілітацію діти, які потребують такої реабілітації у зв`язку з різними життєвими обставинами. Фактично, всі платежі, необхідні для діяльності закладу заносяться в кошторис і пов`язані із строгим дотриманням цього кошторису. Процес отримання додаткових коштів потребує тривалого часу і не завжди може бути задоволений за рахунок держави. В цьому випадку з рахунку Комунального закладу будуть списані кошти, які виділяються на інші цілі, як то придбання продуктів харчування, заробітна платня працівників, сплата за комунальні послуги та ін.

Відповідач звертає увагу суду на те, що позивач є монополістом з достатньою матеріальною базою, його положення в державі стійке і забезпечене за рахунок видобутку природних ресурсів, а положення Комунального закладу, який не має власних прибутків і отримує необхідні для свого існування фінанси з Державного бюджету.

Суд зауважує, що право на зменшення розміру штрафних санкцій / неустойки рішенням суду передбачено приписами ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Так, статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, суд наголошує, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, оскільки інфляційні нарахування та 3% річних не є штрафними санкціями у розумінні Господарського кодексу України, відтак ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України не передбачено право суду на їх зменшення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання відповідача в контексті заявлених до стягнення суд інфляційних втрат та процентів річних.

Разом із тим, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, виходячи із наведених вище підстав, суд вважає за необхідне зауважити таке.

Відповідно до ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, за своєю правовою природою пеня, як один із видів штрафних санкцій, виконує стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Системний аналіз вищевказаних норм дозволяє дійти висновку про те, що суди мають право при прийнятті рішення про стягнення пені зменшувати її розмір з урахуванням усіх конкретних обставин справи.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як свідчать матеріали справи, Комунальний заклад «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» є неприбутковою бюджетною установою, яка здійснює діяльність у сфері надання послуг догляду із забезпеченням проживання. Тому будь-яке надмірне стягнення з відповідача грошових сум може призвести до неспроможності закладу належним чином виконувати свої функції.

При цьому, господарський суд вважає необхідним зазначити, що використання права на зменшення розміру штрафних санкцій та розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд звертає увагу на те, що наявність у постачальника можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми у вигляді пені змінює їхнє дійсне правове призначення. Пеня має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для постачальника, а для боржника фактором втрати чи поглиблення його економічної (фінансової) неспроможності.

Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 по справі №7-рп/2013.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст.86 ГПК, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 05.09.2023 у справі № 907/583/22, вирішуючи аналогічний позов постачальника «останньої надії» про стягнення боргу, вказав, що суди попередніх інстанцій, враховуючи економічні і правові інтереси сторін у швидкому виконанні рішення і збереженні платоспроможності сторін як гарантії виконання судового рішення, з огляду на передбачене законом право суду, зменшили розмір пені більш ніж на 90%, вказавши, що це є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника. Такі висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання штрафу ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності. При цьому, господарськими судами враховано, що позивач застосовує своє право на стягнення з відповідача втрат майна, що передбачені законом як річні та інфляційні; позивачем не доведено, що йому завдано збитків, або, що розмір завданих йому збитків перевищує розмір нарахованих штрафів згідно з умовами Договору; у свою чергу враховано, що відповідач є бюджетною установою та частково погасив свою заборгованість, а кредитор тривалий час (строк) не звертався за захистом свого порушеного права; враховано і те, що поточна неплатоспроможність та війна є об`єктивними причинами. Тобто, керуючись приписами статті 551 ЦК України та 233 ГК України, з огляду на надмірність розміру пені у конкретних правовідносинах, господарські суди зменшили розмір пені.

За такого, враховуючи відсутність доказів того, що внаслідок порушення відповідачем строків виконання зобов`язання постачальнику завдано збитків, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру пені на 90%, зокрема встановивши розмір належної до стягнення пені 5 723,92 грн (10% обґрунтовано заявленого до стягнення розміру), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів.

У задоволені ж позову про стягнення пені в іншій частині, а саме в сумі 51 515,32 грн, господарський суд відмовляє позивачу.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Додатково суд відмічає, що відповідач у відзиві заявив клопотання про розстрочення виконання рішення.

Відзив містить посилання на неприбутковість Комунального закладу, відсутність вільних коштів на рахунку, а також те, що сплата такої великої для Комунального закладу суми основного боргу є надмірним тягарем для нього, а додаткові суми ще збільшать цей тягар. Відповідач також просить суд врахувати, що в Комунальному закладі «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» виховуються діти, які знаходились в складних життєвих обставинах і потребують особливого підходу до них, певних умов проживання, специфічного спілкування та ін.

Позивач проти задоволення такого клопотання заперечив, посилаючись, зокрема, не те, що відповідачем фактично не доведено належними та допустимими доказами наявність тих виключних обставин, які є підставою для відстрочення виконання рішення суду

Проаналізувавши відповідні обставини в сукупності з нормами чинного процесуального законодавства та доводами сторін, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1, 3-4 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За змістом наведених норм, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, при вирішенні питання про розстрочення виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання розстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У зв`язку з тим, що розстрочення виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У той же час, суд вертає увагу сторін на таке.

1) виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року №18-рп/2012);

2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року №11-рп/2012);

3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997);

4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28.07.1999).

Таким чином, суд, який надає розстрочення виконання рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для визнання поважними причин затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про скрутне матеріальне становище, відсутність грошових коштів на рахунках та несвоєчасний розрахунок контрагентів. Крім того, обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Суд зазначає, що твердження відповідача про відсутність грошових коштів не є виключною підставою, в розумінні ч. 3 ст.331 ГПК України для розстрочення виконання рішення суду.

Відповідачем не доведено суду виняткових обставин, що можуть бути підставами для розстрочки виконання рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість виконання рішення суду, а також не надано доказів можливості фактичного виконання рішення у разі задоволення судом клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду, навіть не зазначено графік розстрочення.

З огляду на викладене, також враховуючи відсутність згоди позивача на надання відповідачу розстрочки виконання рішення та відсутність доказів на підтвердження надзвичайних (виключних) обставин, правові підстави для задоволення клопотання про розстрочення виконання судового рішення відсутні.

Разом із тим, суд звертає увагу відповідача на можливість повторного звернення до суду з клопотанням про відстрочення/розстрочення виконання рішення, у разі наявності надзвичайних (виключних) обставин.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, відповідно до п.4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Крім того, відповідно до положень п. 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

З урахуванням наведеного, судовий збір покладається на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального закладу «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» (55200, Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Юності, буд. 8; ідентифікаційний код 25380021) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; ідентифікаційний код 40121452) основний борг у сумі 261 578,55 грн, пеню в сумі 5 723,92 грн, три проценти річних в сумі 8 376,22 грн, інфляційні втрати в сумі 25 106,98 грн, а також 4 227,61 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 51 515,32 грн відмовити позивачу.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. В задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; ідентифікаційний код 40121452);

Відповідач: Комунальний заклад «Первомайський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» (55200, Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Юності, буд. 8; ідентифікаційний код 25380021).

Повне рішення складено та підписано судом 29.04.2024.

Суддя О.Г. Смородінова