Рішення

від 17.04.2024 по справі 916/4990/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4990/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвої Г.В. розглянувши справу №916/4990/23

за позовом: Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «ЧОРНОМОР`Я» (65008, м. Одеса, пл. Дерев`янка Бориса, бул. 1, код ЄДРПОУ 05905705)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Видавничий центр ПРІНТ ХАУС (01135, м. Київ, вул. Павлівська, буд. 29, код ЄДРПОУ 39790911)

про розірвання договору, виселення та стягнення 1 192 176,32грн.

Представник:

Від позивача: Яковлева А.О. довіреність;

Від відповідача: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Одеське обласне комунальне підприємство «Видавництво «ЧОРНОМОР`Я» звернулось до Господарського суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Видавничий центр ПРІНТ ХАУС про розірвання договору, виселення та стягнення 1 192 176,32грн.

Ухвалою від 20.11.2023р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Одеського обласного комунального підприємства ЧОРНОМОР`Я було залишено без руху.

29.11.2023р. до господарського суду надійшла заява (вх. №43835/23) від Одеського обласного комунального підприємства ЧОРНОМОР`Я про усунення недоліків позовної заяви

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.12.2023р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/4990/23 в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.03.2024р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

Відповідач про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою. Крім того ухвали суду направлялись на електрону адресу відповідача. Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

01 березня 2018 року між Одеським обласним комунальним підприємством Видавництво Чорномор`я (орендодавець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Видавничий центр ПРІНТ ХАУС (орендар) був укладений Договір оренди нерухомого майна, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. та зареєстрований в реєстрі за № 269, згідно п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежиле приміщення гаражу, розташованого в нежилій будівлі під літерою «П», зазначене в технічному паспорті за № 10-7, 10-8, загальною площею 318,1 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Одеса, площа Бориса Дерев`янка (площа Незалежності), будинок під № 1 (один)

Відповідно до п. 2.1. Договору, орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання сторонами Акта приймання-передачі майна в оренду. Майно повинно бути передано орендодавцем у стані придатному для використання. Технічний стан майна повинен бути задовільний, без явних недоліків основних і допоміжних конструкцій, покрівлі, обладнання, каналізаційних і водогінних мереж та інших інженерних мереж, що відображається в Акті приймання-передачі майна в оренду.

При цьому, згідно п. 2.4. Договору майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами Акта приймання-передачі (повернення) майна.

Орендна плата перераховується орендодавцю щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, та визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - жовтень 2017 року 13 922,36 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - березень 2018 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за листопад, грудень 2017 року, січень та лютий 2018 року, після їх повідомлення Держкомстатом. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оплата орендної плати здійснюється орендарем на підставі рахунку, виставленого орендодавцем (п. 3.1. Договору).

Пунктами 3.3., 3.4. Договору встановлено, що орендна плата, сплачена несвоєчасно або не в повному обсязі, сплачується орендодавцеві з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, включаючи день оплати. Якщо орендар не вносить орендної плати протягом 60 календарних днів понад строку її сплати, вказаного у п.3.1 цього Договору, це є для орендодавця підставою щодо розірвання Договору у порядку, встановленому чинним законодавством України, шо не звільняє орендаря від обов`язків по сплаті пені та орендної плати за час користування майном.

Згідно п. 3.5. Договору вказана у п.3.1 Договору орендна плата не враховує ПДВ, експлуатаційні витрати орендодавця по утриманню об`єкта оренди, податок на землю тощо, які сплачуються орендарем окремо, на підставі виставлених орендодавцем рахунків за ставками, що діють на час сплати. У разі несплати вказаних у цьому пункті коштів протягом більш ніж 60 календарних днів з моменту виставлення рахунку, орендодавець має право на розірвання цього Договору.

Відповідно до п.п. 4.1. Договору орендар повинен використовувати орендоване майно у відповідності до мети оренди майна та умов цього Договору, своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендодавцеві орендну плату та кошти, вказані в п.3.5. Договору. Якщо орендар використовує приміщення всупереч мети, передбаченої п. 1.1.4 Договору, орендодавець має право на розірвання цього Договору. У такому випадку орендар повинен відшкодувати орендодавцю спричинені цим збитки та сплатити штраф у розмірі 6 розмірів орендної плати, що встановлена п.3.1 Договору, з урахуванням індексу інфляції на час сплати. Якщо орендар несвоєчасно і не в повному обсязі сплачує орендну плату та кошти, вказані в п.3.5 Договору, орендар зобов`язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожен день прострочення виконання зобов`язання, у відповідності до положень ст. 549 Цивільного кодексу України, що обчислюється з першого дня затримки, наступного за звітнім, відповідно до п.3.1. Договору.

Відповідно до п.4.9 договору, орендар повинен у семиденний термін з моменту підписання Акту приймання-передачі застрахувати майно на користь орендодавця на усю суму оцінки у порядку, передбаченому чинним законодавством України, у страховій компанії, обраній за погодженням з орендодавцем.

Згідно п.4.10 договору, орендар повинен поновлювати договори страхування орендованого майна таким чином, щоб на час закінчення дії попереднього договору страхування наступний вже було укладено.

Відповідно до п.4.12 договору, орендар повідомляє орендодавця та власника майна про укладання та переукладання договорів страхування протягом тижня після їх переукладання та надсилає їм копії нових договорів страхування.

Пунктом 9.1. Договору передбачено, що договір укладається станом на 20 (двадцять) років. Перебіг строку починається з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі майна в оренду. Орендар повинен за 60 (шістдесят) календарних днів до завершення терміну дії Договору письмово повідомити орендодавця про намір продовжити строк дії Договору, надіславши йому заяву.

Дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі майна, що орендується; достроково, за згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (п.9.4 договору).

У разі припинення дій цього договору майно повертається орендарем орендодавцеві не пізніше трьох робочих днів на підставі Акту приймання-передачі майна. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкової загибелі або пошкодження та сплачує орендодавцеві неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном, визначеної відповідно до пункту 3.1 цього договору за весь час прострочення (п.9.6 договору).

За Актом приймання-передачі майна від 30.03.2018р. нежитлове приміщення - об`єкт оренди передано орендарю.

За посиланнями позивача, на виконання вищевказаних умов Договору позивачем складались акти наданих послуг та виставлялись відповідачу рахунки.

Поряд з цим, як вказує позивач, орендар систематично порушував умови договору в частині внесення орендної плати, у зв`язку з чим за період з червня 2022р. по жовтень 2023р. за ним обліковується заборгованість з орендної плати в розмірі 480 528,94 грн.

Також, як зазначає позивач, відповідно до умов Договору оренди майна за період з грудня 2018 року по жовтень 2023р. включно відповідачем несплачені експлуатаційні витрати орендодавця по утриманню об`єкта оренди в сумі 416 125,34грн.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що відповідач, в порушення пунктів 4.9-4.12 договору, не застрахував орендоване майно по договору у зв`язку з чим має сплатити штраф в розмірі 177 874,76грн.

В зв`язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди, відповідно до умов договору та положень ст. 625 ЦК України позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 91 242,88грн., інфляційні витрати в сумі 16 892,79грн. та 3% річних в розмірі 9 511,61грн.

Як зазначає позивач, ним на адресу відповідача було направлено претензію (лист щодо погашення заборгованості) від 15.09.2022 р. № 235 із вимогою виконати зобов`язання за Договором оренди нерухомого майна, проте, претензія орендарем залишена без відповіді. Також, на адресу відповідача було направлено, згідно п. 9.5.3. Договору, вимогу про усунення виявлених порушень від 27.06.2023 р. № 209. Однак, відповідна вимога також була залишена без відповіді та задоволення.

Таким чином, у зв`язку з несплатою відповідачем своєчасно та в повному обсязі орендної плати, платежів на утримання орендованого майна та порушення пунктів 4.9-4.12 договору, Одеське обласне комунальне підприємство Видавництво Чорномор`я звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення заборгованості, штрафу, пені, 3% річних, інфляційних втрат, а також розірвання договору оренди від 01.03.2018 та про зобов`язання звільнити орендоване приміщення.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються вимоги частини другої статті 11 ЦК України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ч.1 ст. 284 ГК України).

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з ч. 3 ст. 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст.188 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона /боржник/ зобов`язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне викання).

У п.1 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що розірвання договору є одним із правових наслідків, встановлених договором або законом, який настає у разі порушення зобов`язання.

Пунтом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

В той же час, згідно з положеннями ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як вбачається із змісту ч. 2 ст. 651 ЦК України, чинним законодавством України під істотним розуміється таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.

Відповідно до статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно до п.п.1, 2 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із частинами першою та другою статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 782 Цивільного кодексу України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положеннями ст. 524 ЦК України передбачено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Судом встановлено, що 01 березня 2018 року між Одеським обласним комунальним підприємством Видавництво Чорномор`я (орендодавець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Видавничий центр ПРІНТ ХАУС (орендар) був укладений Договір оренди нерухомого майна, згідно п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежиле приміщення гаражу, розташованого в нежилій будівлі під літерою «П», зазначене в технічному паспорті за № 10-7, 10-8, загальною площею 318,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (один)

Договір 01.03.2018 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. та зареєстрований в реєстрі за № 269.

Отже, з моменту укладення сторонами відповідного договору оренди між ними виникли зобов`язання які регулюються параграфом 1 глави 58 Цивільного кодексу України "Найм (оренда)".

Приписами частин першої, третьої і п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України унормовано, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX (з подальшими змінами), орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Так, положеннями п.3.1 договору оренди майна від 01.03.2018, визначено, що орендна плата перераховується орендодавцю щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, та визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - жовтень 2017 року 13 922,36 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - березень 2018 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за листопад, грудень 2017 року, січень та лютий 2018 року, після їх повідомлення Держкомстатом. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оплата орендної плати здійснюється орендарем на підставі рахунку, виставленого орендодавцем Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими відповідач зобов`язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (позивач).

Також, як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати орендної плати.

Так звертаючись з відповідним позовом до суду, позивачем в обґрунтування вимог в цій частині подано копії актів надання послуг №1193 від 30.06.2022, №640 від 30.04.2023, №817 від 31.05.2023, №987 від 30.06.2023, №1120 від 31.07.2023, №1321 від 31.08.2023, №1459 від 30.09.2023, №1548 від 31.08.2022, №1770 від 30.09.2022, №1984 від 31.10.2022, №2161 від 31.11.2022, №2371 від 23.12.2022, №84 від 31.01.2023, №1678 від 31.10.2023 та рахунки до них на загальну суму 396 685,63грн.

Поряд з цим позивачем не надано та в матеріалах справи відсутні акти надання послуг №1345 від 31.07.2022, №281 від 28.02.2023 та №447 від 31.03.2023 на загальну суму 83 843,31грн.

Отже, враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 396 685,63 грн. (які підтверджені первинними документами) є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню, у задоволенні решти вимог в сумі 83 843,31грн. слід відмовити за необґрунтованістю.

Щодо вимог про стягнення з відповідача за період з грудня 2018 по жовтень 2023р. 416 125,34грн. заборгованості з відшкодування експлуатаційних витрат за утримання майна суд зазначає наступне.

Згідно п. 3.5. Договору вказана у п.3.1 Договору орендна плата не враховує ПДВ, експлуатаційні витрати орендодавця по утриманню об`єкта оренди, податок на землю тощо, які сплачуються орендарем окремо, на підставі виставлених орендодавцем рахунків за ставками, що діють на час сплати. У разі несплати вказаних у цьому пункті коштів протягом більш ніж 60 календарних днів з моменту виставлення рахунку, орендодавець має право на розірвання цього Договору.

Позивачем в обґрунтування вимог в цій частині подано копії та дублікати актів надання послуг (відшкодування витрат на утримання орендованого майна) на загальну суму 282 053,03 грн., а саме №354 від 28.02.2022, №580 від 31.03.2022, №784 від 30.04.2022, №984 від 31.05.2022, №1194 від 30.06.2022, №171 від 01.02.2023, №362 від 01.03.2023, №558 від 03.04.2023, №726 від 30.04.2023, №906 від 31.05.2023, №1075 від 30.06.2023, №1121 від 31.07.2023, №1322 від 31.08.2023, №1598 від 30.09.2023, №1608 від 31.08.2022, №1788 від 30.08.2022, №2014 від 31.10.2022, №2256 від 30.11.2022, №2470 від 30.12.2022, №171 від 01.02.2023, №2614 від 30.11.2020, №495 від 31.03.2021, №1629 від 30.09.2021, №2278 від 31.12.2021, №295 від 28.02.2021, №1411 від 31.07.2022, №2818 від 31.12.2020, №1452 від 31.08.2021, №1853 від 31.10.2021, №889 від 31.05.2021, №1259 від 31.07.2021, №2057 від 30.11.2021, №690 від 30.04.2021, №114 від 31.01.2021, №1075 від 30.06.2021, №124 від 31.01.2022 №1743 від 31.10.2023

Отже, враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 282 053,03 грн. (які підтверджені первинними документами) є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню, в решті вимог слід відмовити за необґрунтованістю.

Також в зв`язку з неналежним виконання відповідачем свого обов`язку щодо сплати орендної плати, позивачем заявлено вимоги до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Видавничий центр ПРІНТ ХАУС пені в сумі 91 242,88грн, 3%річних в розмірі 9 511,61грн. та інфляційних витрат в сумі 16 892,79грн.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків; у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Умовами п.3.3 договору визначено, що орендна плата, сплачена несвоєчасно або не в повному обсязі, сплачується орендодавцеві з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові... Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.

Як вбачається наявних в матеріалах справи розрахунків, обрахування загальних сум пені, 3%річних та інфляційних витрат було здійснено по кожному періоду окремо.

Разом з тим, як зазначалось по тексту рішення вище, судом позові вимоги щодо стягнення з відповідача орендної плати задоволено частково, а саме в частині підтверджених первинними документами. Отже, перевіривши запропоновані позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних витрат у періоди які судом задоволено, суд вважає їх правильними та обґрунтованими та з відповідач підлягає стягненню на користь позивача 69 913,89грн. пені, 7 416,88грн. 3% річних та 13 062,21грн. інфляційних витрат. В задоволені решти вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат слід відмовити за необґрунтованістю.

Щодо вимог про стягнення 177 874,76грн штрафу за відсутність договору страхування суд зазначає наступне.

Відповідно до п.4.9 договору, орендар повинен у семиденний термін з моменту підписання Акту приймання-передачі застрахувати майно на користь орендодавця на усю суму оцінки у порядку, передбаченому чинним законодавством України, у страховій компанії, обраній за погодженням з орендодавцем.

Згідно п.4.10 договору, орендар повинен поновлювати договори страхування орендованого майна таким чином, щоб на час закінчення дії попереднього договору страхування наступний вже було укладено.

Відповідно до п.4.12 договору, орендар повідомляє орендодавця та власника майна про укладання та переукладання договорів страхування протягом тижня після їх переукладання та надсилає їм копії нових договорів страхування.

Так в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем обов`язку передбаченого п.4.9 договору в частині страхування орендованого майна. Доводи, наведені позивачем, щодо відсутності договору страхування відповідачем не спростовано.

Суд перевірив розрахунок штрафу та констатує, що останній здійснено правильно, з урахуванням чого вимоги в цій частині є обґрунтованими, документально доведеними, а тому задовольняються судом в повному обсязі.

Щодо позовних вимог в частині розірвання договору оренди та виселення відповідача із орендованого нерухомого майна, господарський суд виходить з наступного.

З врахуванням того, що відповідачем всупереч умовам Договору оренди нерухомого майна від 01.03.2018, зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати орендної плати за користування майном та експлуатаційних витрат не виконуються, суд дійшов висновку, що позивач з врахуванням п.3.1. та п. 3.5. Договору правомірно звернувся до суду із заявленими позовними вимогами про розірвання договору оренди.

За переконанням суду, така протиправна поведінка відповідача значною мірою позбавляє Одеське обласне комунальне підприємство Видавництво Чорномор`я того, на що позивач розраховував при укладенні договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу суддівського розсуду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Наведена правова позиція щодо застосування норм ст. 651 ЦК України викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 30.01.2018 у справі №908/491/17.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 924/522/17.

Так, суд визнає допущене відповідачем порушення власних зобов`язань у спірних правовідносинах істотним та таким, що дозволяє суду зробити висновок про правомірність вимоги позивача про розірвання договору оренди нерухомого майна від 01.03.2018, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. та зареєстрований в реєстрі за № 269, з передбачених ч. 2 ст. 651 ЦК України підстав.

При цьому, суд зазначає, що позовна вимога про звільнення займаного орендованого приміщення є похідною позовною вимогою, від вимоги про розірвання договору оренди, та є такою, що направлена на відновлення порушених прав позивача, внаслідок не виконання відповідачем договору, тому підлягає судом задоволенню в повному обсязі.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права Позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того,

Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Частиною 2 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Отже з урахуванням наведеного вище, суд доходить висновку що вимога позивача в частині виселення відповідача з орендованого приміщення гаражу, розташованого в нежилій будівлі під літерою «П», зазначеного в технічному паспорті за №10-7, 10-8, загальною площею 318,1кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, площа Бориса Дерев`янка (площа Незалежності), буд.№1 є обґрунтованою і правомірною, та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «ЧОРНОМОР`Я».

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «ЧОРНОМОР`Я» (65008, м. Одеса, пл. Дерев`янка Бориса, бул. 1, код ЄДРПОУ 05905705) до Товариства з обмеженою відповідальністю Видавничий центр ПРІНТ ХАУС (01135, м. Київ, вул. Павлівська, буд. 29, код ЄДРПОУ 39790911) задовольнити частково.

2. Розірвати договір оренди нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. 01.03.2018р. та зареєстрованого в реєстрі №269

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Видавничий центр ПРІНТ ХАУС (01135, м. Київ, вул. Павлівська, буд. 29, код ЄДРПОУ 39790911) на користь Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «ЧОРНОМОР`Я» (65008, м. Одеса, пл. Бориса Дерев`янка, буд. 1, код ЄДРПОУ 05905705) заборгованість по сплаті орендної плати в сумі 396 685 (триста дев`яносто шість тисяч шістсот вісімдесят п`ять)грн. 63коп., заборгованість з відшкодування експлуатаційних витрат в розмірі 282 053 (двісті вісімдесят дві тисячі п`ятдесят три)грн. 03коп., штраф за відсутність договору страхування в сумі 177 874 (сто сімдесят сім тисяч вісімсот сімдесят чотири)грн. 76коп., пеню в розмір 69 913 (шістдесят дев`ять тисяч дев`ятсот тринадцять)грн. 89коп.., інфляційні витрати в сумі 13 062 (тринадцять тисяч шістдесят дві)грн. 21коп.., 3% річних в сумі 7 416 (сім тисяч чотириста шістнадцять)грн. 88коп. та судовий збір в розмірі 19 573 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот сімдесят три)грн. 07коп.

4. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю Видавничий центр ПРІНТ ХАУС (01135, м. Київ, вул. Павлівська, буд. 29, код ЄДРПОУ 39790911) з приміщення гаражу, розташованого в нежилій будівлі під літерою «П», зазначеного в технічному паспорті за №10-7, 10-8, загальною площею 318,1кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, площа Бориса Дерев`янка (площа Незалежності), буд.№1.

5. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 29 квітня 2024 р.

Суддя К.Ф. Погребна