Рішення

від 29.04.2024 по справі 917/373/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2024 Справа № 917/373/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК-Транс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон-Супер»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Гуріна Тетяна Вікторівна

про стягнення 270 425,09 грн

без виклику представників учасників справи

встановив:

До Господарського суду Полтавської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖК-Транс» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон-Супер» про стягнення 270 425,09 грн заборгованості, з яких 229 871,57 пені, 16411,98 грн три проценти річних, 24 141,54 грн інфляційних втрат.

Позивач заявив до відшкодування 4 056,38 грн витрат на сплату судового збору та 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови укладених між сторонами договору поставки № 1 від 02.01.2020 та договору про надання послуг № 90 від 22.11.2021 в частині своєчасної оплати за ними.

Ухвалою від 07.03.2024 (а.с. 55-56) суд встановив відповідачу строк у 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.

Ухвала від 07.03.2024 вручена відповідачу 08.03.2024 о 00:54 год. (а.с. 59). Отже, кінцевий строк для подачі відзиву 25.03.2024.

Відповідач відзив на позов не надав. Встановлені строки для його подання закінчилися.

Згідно із ст. 113 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Згідно з ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Згідно із ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Інші заяви по суті справи до суду не надійшли.

У цій справі були вчинені наступні процесуальні дії.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2024 цей позов переданий на розгляд судді Безрук Т. М. (а.с. 49).

Ухвалою від 07.03.2024 (а.с. 55-56) суд відкрив провадження у справі № 917/373/24, постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гуріну Тетяну Вікторівну.

Вказана ухвала суду надсилалась та доставлена позивачу, відповідачу та третій особі в їх електронні кабінети у підсистемі Електронний суд (довідки про доставку електронного листа від 08.03.2024, а.с. 57, 58, 59).

Відповідно до п. 2 ч. 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Отже, ухвала від 07.03.2024 доставлена сторонам в установленому порядку.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.

За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Під час розгляду справи по суті суд дослідив всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України це рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖК-Транс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бетон-Супер» були укладені:

- договір поставки № 1 від 02.01.2020, відповідно до умов якого постачальник (далі - ТОВ «ЖК-Транс», позивач) зобов`язувався передати у власність покупця (далі - ТОВ «Бетон-Супер», відповідач) пісок, гранд відсів, щебінь (далі - продукція), згідно погодженої заявки покупця, а покупець прийняти та оплатити продукцію (а.с. 20-21);

- договір про надання послуг № 90 від 22.11.2021, відповідно до умов якого виконавець (ТОВ «ЖК-Транс») зобов`язувався за завданням замовника (ТОВ «Бетон-Супер») протягом визначеного в договорі строку надавати за плату послуги з перевезення бетону на території України, а замовник - оплачувати такі послуги (а.с. 22-23).

Стосовно виконання зобов`язань за договором поставки № 1 від 02.01.2020 та договором про надання послуг № 90 від 22.11.2021 у Господарському суді Полтавської області розглядалася справа № 917/1199/22 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖК-Транс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон-Супер» про стягнення заборгованості за вказаними договорами.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.01.2023 у справі № 917/1199/22 (а.с. 24-33; адреса доступу в Єдиному державному реєстрі судових рішень: https://reestr.court.gov.ua/Review/108296313) позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон-Супер» (код ЄДРПОУ 40940584) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК-Транс» (код ЄДРПОУ 40867458) 396798,80 грн заборгованість за договором поставки № 1 від 02.01.2020, 2400,00 грн заборгованості за договором про надання послуг № 90 від 22.11.2021, 46 342,21 грн пені, 44 703,14 грн інфляційних втрат, 7592,57 грн 3 % річних, 7467,55 грн судового збору, 11 999,06 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Згідно з даними з Єдиного державного реєстру судових рішень зазначене судове рішення набрало законної сили 31.01.2023, і Господарський суд Полтавської області видав наказ від 02.02.2023 № 917/1199/22 на примусове його виконання (а.с. 34).

Постановою Приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гуріної Тетяни Вікторівни від 06.02.2023 відкрито виконавче провадження № 70945028 з виконання наказу Господарського суду Полтавської області від 02.02.2023 в справі № 917/1199/22 (а.с. 35-36).

У відповіді на запит позивача щодо надання інформації про розмір заборгованості ТОВ «Бетон-Супер» на користь ТОВ «ЖК-Транс» (лист від 19.02.2024, а.с. 37) Приватний виконавець Гуріна Т.В. повідомила, що станом на 19.02.2024 стягнень коштів за виконавчим провадженням № 70945028 з ТОВ «Бетон-Супер» на користь ТОВ «ЖК-Транс» не було. Залишок заборгованості ТОВ «Бетон-Супер» на користь ТОВ «ЖК-Транс» згідно наказу Господарського суду Полтавської області № 917/1199/22 від 02.02.2023 становить 517 303,33 грн.

Враховуючи невиконання відповідачем рішення Господарського суду Полтавської області від 09.01.2024 про стягнення з відповідача заборгованості позивач заявив до стягнення з відповідача 229 871,57 пені, 16 411,98 грн три проценти річних, 24 141,54 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 06.02.2023 по 26.02.2024.

При вирішенні спору суд зазначає наступне.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписом ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки та договір про надання послуг.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За ст. 901 Цивільного Кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У рішенні Господарського суду Полтавської області від 09.01.2023 у справі № 917/1199/22 (а.с. 24-33) встановлені наступні обставини:

- позивач належним чином та в повному обсязі виконав зобов`язання за договором № 1 від 02.01.2020 та договором № 90 від 22.11.2021 щодо передачі товару на суму 417 568,02 грн та надання послуг на суму 5 400,00 грн;

- згідно з п. 2.2 договору поставки № 1 від 02.01.2020 оплата за продукцію здійснюється покупцем шляхом її 100 % передплати;

- відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним договором та приписів цивільного законодавства України за поставлений товар розрахувався не в повному обсязі;

- вимоги щодо стягнення з відповідача 396 798,80 грн. заборгованості за договором поставки № 1 від 02.01.2020 підтверджені документально та нормами матеріального права, не спростовані відповідачем, а тому в цій частині підлягають задоволенню.

- відповідач частково сплатив заборгованість за договором № 90 від 22.11.2021 в сумі 3 000,00 грн. Залишок боргу станом на 01.07.2022 р. складає 2 400,00 грн. Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 2 400,00 грн заборгованості за договором про надання послуг № 90 від 22.11.2021 р. є належним чином обґрунтованими, підлягають задоволенню.

За результатом розгляду справи № 917/1199/22 Господарський суд Полтавської області прийняв рішення від 09.01.2023 (а.с. 24-33) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон-Супер» (код ЄДРПОУ 40940584) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК-Транс» (код ЄДРПОУ 40867458) 517 303,33 грн, з яких:

- 396 798,80 грн заборгованість за договором поставки № 1 від 02.01.2020,

- 2 400,00 грн заборгованість за договором про надання послуг № 90 від 22.11.2021,

- 46 342,21 грн пеня,

- 44 703,14 грн інфляційні втрати,

- 7 592,57 грн 3 % річних,

- 7 467,55 грн судового збору,

- 11 999,06 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Отже, до стягнення з відповідача за рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.01.2023 по справі № 917/1199/22 присуджена загальна сума 517 303,33 грн.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002р, Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007р. одним з основних елементів верховенства права визнано принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, обставини, встановлені рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.01.2023 по справі № 917/1199/22 мають преюдиціальне значення та не доказуються при розгляді даної справи.

На виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 09.01.2023 в справі № 917/1199/22 суд видав наказ на примусове виконання від 02.02.2023 № 917/1199/22 (а.с. 34).

Постановою Приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гуріної Тетяни Вікторівни від 06.02.2023 відкрито виконавче провадження № 70945028 з виконання наказу Господарського суду Полтавської області від 02.02.2023 в справі № 917/1199/22 (а.с. 35-36).

Як вбачається з відповіді Приватного виконавця Гуріної Т. В. від 19.02.2024 (а.с. 37) станом на 19.02.2024 кошти за виконавчим провадженням № 70945028 з ТОВ «Бетон-Супер» на користь ТОВ «ЖК-Транс» не стягувалися, заборгованість з виконання наказу № 917/1199/22 від 02.02.2023 становить 517303,33 грн. За даними з Автоматизованої системи виконавчих проваджень (https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors) на цей час виконавче провадження ще триває.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Позивач заявив вимоги про стягнення 229 871,57 грн пені, нарахованої за період з дати відкриття виконавчого провадження - 06.02.2023 по 26.02.2024 на загальну суму 517 303,33 грн, яка присуджена до стягнення з відповідача за рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.01.2023 по справі № 917/1199/22 (розрахунок штрафних санкцій - а.с. 38-40). Тобто, пеня нарахована на визначені у рішенні суду заборгованість за договором поставки № 1 від 02.01.2020, на заборгованість за договором про надання послуг № 90 від 22.11.2021, на пеню, на інфляційні втрати, на 3 % річних, на судовий збір, на витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

Відповідно до п. 4.3 Договору поставки № 1 від 02.01.2020 за прострочення строку платежу, визначеного в п. 2.2 цього Договору, покупець (відповідач) сплачує постачальнику (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно з частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020, розділ 1Х Прикінцеві положення Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту:

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" було установлено карантин з 12.03.2020 на усій території України.

Як встановлено у рішенні Господарського суду Полтавської області від 09.01.2023 по справі № 917/1199/22 позивач передавав відповідачу товар за видатковими накладними, складеними з 15.11.2021 по 10.06.2022.

Отже, початок строку нарахування пені припав на строк дії карантину, тому строк, встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України продовжився на строк дії такого карантину.

Цей карантин був скасований 01 липня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

Після закінчення карантину (01.07.2023) залишок строку, визначеного ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України (6 місяців), сплив 01.01.2024.

З огляду на вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування пені на прострочену заборгованість за договором поставки № 1 від 02.01.2020 є правомірною за період з 06.02.2023 по 01.01.2024 та становить 158 109,84 грн.

В п. 4.1 Договору про надання послуг № 90 від 22.11.2021 зазначено, що у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього Договору, сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Таким чином, законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення за договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Частиною шостою статті 231 ГК України, визначено можливість встановлення у відсотках до облікової ставки НБУ розміру санкцій за порушення грошових зобов`язань, як одиницю вимірювання такої санкції. Однак, саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати будь-яких санкцій за порушення строків розрахунку.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" не встановлюють розмір пені, а лише обмежують її розмір, встановлений за згодою сторін.

За ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частиною першою ст. 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Стосовно спірних правовідносин законом розмір штрафних санкцій не встановлено, отже необхідною умовою їх нарахування та стягнення є визначення підстав сплати та розміру санкцій в договорі, укладеному між сторонами.

Отже, якщо сторони не передбачили в умовах договору за порушення строків виконання зобов`язань можливість сплати пені та не визначали її розмір, відсутні підстави для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не передбаченому законом.

Відповідна правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.

Враховуючи те, що у Договорі про надання послуг № 90 від 22.11.2021 сторони не встановили розмір та підстави для нарахування пені, то відсутні підстави для її нарахування на зобов`язання за цим договором.

З огляду на зазначені норми права, відсутні підстави для нарахування пені на вказані у судовому рішенні у справі № 917/1199/22 суми інфляційних втрат, 3 % річних, судовий збір, витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги в частині стягнення пені суд визнає обґрунтованими в сумі 158 109,84 грн, (щодо пені, яка була нарахована на основну заборгованість в сумі 396 798,80 грн за договором поставки № 1 від 02.01.2020).

В іншій частині вимоги позивача про стягнення пені суд відхиляє як невмотивовані.

Позивач заявив вимоги про стягнення 16 411,98 грн - три проценти річних та 24 141,54 грн інфляційних втрат за період з дати відкриття виконавчого провадження - 06.02.2023 по 26.02.2024 на загальну суму 517 303,33 грн, присуджену до стягнення за рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.01.2023 по справі № 917/1199/22 (розрахунок - а.с. 38-40), тобто нарахування проведено на визначені у рішенні суду заборгованість за договором поставки № 1 від 02.01.2020, на заборгованість за договором про надання послуг № 90 від 22.11.2021, на пеню, на інфляційні втрати, на 3 % річних, на судовий збір, на витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частин 1, 5 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

У постанові об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 зазначено, що згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

В рамках зазначеної справи Верховний суд наголошує, що положення статей 3, 509, 625 ЦК України, передбачають нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період.

Наведену правову позицію також викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13.

Отже, системний аналіз положень статей 11, 509, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на зазначені норми права, відсутні підстави для нарахування інфляційних та 3% річних на вказані у судовому рішенні у справі № 917/1199/22 суми інфляційних втрат, 3% річних, судовий збір, витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та втрат від інфляції суд встановив, що розмір вимог позивача в цій частині підлягає задоволенню частково в розмірі 12 659,88 грн 3% річних та 18 629,83 грн інфляційних втрат на суму 399 198,80 грн (основний борг за договором поставки № 1 від 02.01.2020 в сумі 396 798,80 грн та основний борг за договором про надання послуг № 90 від 22.11.2021 в сумі 2 400,00 грн) за період з 06.02.2023 по 26.02.2024.

Перевірка правильності розрахунку пені, 3% річних та втрат від інфляції здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи та розрахунок залучений до матеріалів справи.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Таким чином, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог частково та стягнення з відповідача 158 109,84 грн пені, 12 659,88 грн 3% річних, 18 629,83 грн інфляційних втрат.

В іншій частині вимоги про стягнення пені, інфляційних та 3 % річних суд відхиляє в зв`язку з їх безпідставністю.

Позивач у позові прохає покласти на відповідача судові витрати, понесені ним у цій справі на сплату судового збору та на професійну правничу допомогу адвоката.

За подачу цього позову позивач сплатив 4 056,38 грн судового збору за платіжною інструкцією № 14553 від 01.03.2024 (а.с. 11). Надходження судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено випискою від 05.03.2024 (а.с. 50).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам, тобто у розмірі 2 841,00 грн.

Відповідно до договору № 04 від 20.02.2024 про надання правової допомоги, укладеного між позивачем (клієнтом) та Адвокатським об`єднанням «Гарант» (виконавець) (а.с. 44-46), сторони домовилися про наступне:

- клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу щодо представництва інтересів клієнта в межах процесу стягнення заборгованості з ТОВ «Бетон-Супер» у судовому порядку (п. 1.1. Договору);

- юридична допомога, що надається виконавцем за цим договором, оплачується клієнтом та дорівнює 20 000,00 грн (п. 4.1 Договору);

- оплата, передбачена в п. 4.1 цього договору, здійснюється у повному обсязі та не пізніше 3-х днів з моменту укладення договору (п. 4.2 Договору);

- сума, вказана в п. 4.1 даного договору, є гонораром виконавця за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає (п. 4.4 Договору).

В підтвердження представництва інтересів позивача у цій справі надано ордер на надання правничої допомоги від 20.02.2024 (а.с. 41), виданий Адвокатським об`єднанням «Гарант» адвокату Борзовець О. В. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 26.03.2019, а.с. 42)

В підтвердження оплати професійної правничої допомоги позивач надав квитанцію № 07 від 28.02.2024, за якою позивач сплатив Адвокатському об`єднанню «Гарант» гонорар в сумі 20 000,00 грн (а.с. 47).

В акті прийому-передачі виконаних робіт від 28.02.2024 (а.с. 48) та в розрахунку надання правничої допомоги (а.с.43) сторони підтвердили, що адвокат надав позивачу юридичні послуги на загальну суму 20 000,00 грн, до яких включено:

1) консультаційні роботи попередня юридична консультація щодо суті спірних відносин, подальші юридичні консультації щодо характеру спірних правовідносин вартість 4000,00 грн;

2) роботи з ознайомлення та вивчення дослідження спірних правовідносин, аналіз суті юридичного конфлікту, підготовка стратегії ведення справи, опрацювання документальної бази, нормативної бази, аналіз національної судової практики - вартість 6000,00 грн;

3) підготовка процесуальних документів складання усіх процесуальних документів, необхідних для досягнення цілей договору вартість 6500,00 грн;

4) участь у судових засіданнях - вартість 3500,00 грн.

Відповідно до частин 4-5 статті 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які під лягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Нормами ч. 6 ст. 126 ГПК України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц) (п. 5.40 постанови ВП ВС від 15.10.2019 в справі № 904/4507/18).

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В ч. 3 ст. 126 ГПК України вказано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц) (п. 5.40 постанови ВП ВС від 15.10.2019 в справі № 904/4507/18).

Погодження правової позиції із клієнтом, консультування щодо можливих шляхів захисту його прав, перспектив та порядку судового шляху вирішення, доведення результатів до клієнта, узгодження позиції із клієнтом мають організаційний характер, є складовими підготовки відзиву та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга, немає підтвердження, що клієнту разом із тим здійснювалося надання консультацій правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації.

Таким чином, вказані послуги не відповідають критерію реальності адвокатських витрат, яким має керуватися суд при визначенні суми компенсації понесених витрат на професійну правничу допомогу. Відповідні правові позиції викладені у постанові Великої Палати від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 15.11.2021 року у справі № 320/5284/19.

З огляду на викладене, не включаються до суми відшкодування вказані у п.1 акту консультаційні роботи попередня юридична консультація (4000,00 грн), а також вказані у п. 4 акту послуги з участі у судових засіданнях (3500,00 грн), оскільки ця справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження без судових засідань та без виклику сторін.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в загальній сумі 12 500,00 грн.

У цій сумі (12500,00 грн) витрати на оплату послуг адвоката відповідають складності справи та наданим адвокатом послугами, з часом, витраченим адвокатом на надання послуг і їх обсягом, а також співрозмірні з ціною позову.

За п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката покладаються на позивача в сумі 8750,00 грн.

Суд роз`яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення.

Керуючись ст. 252, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон-Супер» (вул. Станіславського, 2/14, кв. 43, м. Полтава, 36023; ідентифікаційний код 40940584) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК-Транс» (пров. Шевченка, буд. 20, м. Полтава, 36007; ідентифікаційний код 40867458) 158109 грн 84 коп. пені, 12659 грн 88 коп. три проценти річних, 18629 грн 83 коп. інфляційних втрат, 2841 грн 00 коп. - відшкодування витрат з оплати судового збору, 8750 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині у позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного судового рішення: 29.04.2024.

Суддя Т. М. Безрук