Ухвала

від 29.04.2024 по справі 130/1260/24

ЖМЕРИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2-о/130/68/2024

130/1260/24

У Х В А Л А

щодо відкриття провадження у справі

29.04.2024 р. м. Жмеринка

Суддя Жмеринського міськрайонного суду

Вінницької області Костянтин Шепель,

ознайомившись з заявою адвоката Опольської Наталі Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи Служби у справах дітей Жмеринської районної державної адміністрації, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

у с т а н о в и в :

Представник заявника звертається до суду з заявою, в якій просить встановити факт самостійного виховання її довірителем дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Даний факт необхідно встановити, як вказано у заяві, для "захисту прав та інтересів його дитини та прав заявника як батька, що включає: подальше оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, а також переміщення його та дитини за кордон, оскільки дитина знаходиться на утриманні заявника та він самостійно виховує доньку".

Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суддею встановлено таке.

Підставою встановлення факту самостійного виховання батьком дитини представник заявника вказує захист інтересів дитини, що включає подальше оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, а також переміщення його та дитини за кордон.

При цьому не надає жодних доказів на підтвердження того, що йому відмовлено в оформленні соціальної допомоги чи у виїзді з дитиною за кордон.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

З аналізу наведеної норми вбачається, що характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.

Тож факти, що підлягають встановленню судом, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 320/948/18 від 10 квітня 2019 року.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 12 березня 2020 року у справі № 653/4595/17, провадження № 61-46648св18, вказує, що визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

У відповідності до статті 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.

Згідно з частиною першою статті 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Частиною третьою даної статті визначено, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У разі, якщо батьки не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини, згідно з частиною першою статті 161 СК України, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду від 4 квітня 2024 року, яке не набуло законної сили, шлюб між заявником та ОСОБА_3 розірвано. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_2 з батьком, місце проживання дитини ОСОБА_4 з матір`ю.

Враховуючи викладене, саме по собі встановлення судом факту виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, батько (мати) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

При цьому одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.

Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Отже, захист порушених прав у зв`язку з не виконанням, не прийняттям участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.

Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов`язків завжди є важливими й актуальними. Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов`язок здійснювати належне виховання та нагляд за дітьми є рівним для обох з них.

Обов`язки батьків висвітлені в статті 150 СК України, згідно з якою батьки зобов`язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.

За невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановленні цим розділом.

Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання батьком неповнолітньої дитини без участі матері не є вимогою, яка підлягає розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень статей 293, 315 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.

За змістом наведеної норми, якщо встановлення юридичного факту пов`язується з подальшим вирішенням спору про право, цивільно-процесуальним законодавством передбачено розгляд вимоги про встановлення факту у порядку позовного, а не окремого провадження одночасно з вирішенням спору про право, оскільки не встановивши факт, особа позбавлена можливості довести наявність у неї права, за захистом якого вона звернулась до суду.

Враховуючи вищевикладене, а також той факт, що вимога про встановлення юридичного факту, про який просить заявник, має спір про право щодо виховання дитини, який підлягає вирішенню виключно у позовному провадженні, суддя приходить до висновку про відмову у відкритті провадження у справі.

При цьому, заявник не позбавлений права звернутися до суду із позовом про захист своїх прав, які вважає порушеними, не визнаними чи оспореними із належним дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства та у порядку, який визначено ЦПК України.

З огляду на викладене, керуючись статтями 19, 258-261, 293, 315, 353-355 ЦПК України, суддя

п о с т а н о в и в :

Відмовити у відкритті провадження за заявою адвоката Опольської Наталі Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи Служби у справах дітей Жмеринської районної державної адміністрації, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Копію ухвали направити представнику заявника.

На ухвалу може бути подана апеляція до Вінницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її винесення.

Суддя Костянтин ШЕПЕЛЬ