Постанова

від 25.04.2024 по справі 911/1959/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2024 р. Справа№ 911/1959/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Лінія 1"

на рішення Господарського суду Київської області

від 26.12.22 (повний текст складено 26.12.2022)

у справі № 911/1959/22 (суддя Н.Г. Шевчук )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селком ЛТД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Лінія 1"

про стягнення 55 191, 01 грн. за договором поставки № 543650 від 07.10.2019,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Селком ЛТД" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Лінія 1" про стягнення 55 191,01 грн., з яких: 38 393,72 грн. основного боргу, 7 352,52 грн. інфляційних втрат та 9 444,76 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати вартості поставленого товару за договором поставки № 543650 від 07.10.2019.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.12.2022 у справі №911/1959/22 позов задоволено частково. На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ЛІНІЯ 1" підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Селком ЛТД" заборгованість у розмірі 32 301, 56 грн., з яких 31 141, 72 грн. основного боргу, 1 159, 84 грн. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю обставин про наявність часткової заборгованості відповідача по сплаті за поставлений товар у розмірі 31 141, 72 грн. В частині вимог про стягнення пені судом відмовлено, оскільки умовами договору не передбачено забезпечення виконання зобов`язання у вигляді пені. Вимоги про стягнення інфляційних втрат задоволено частково за період прострочення з 22.07.2022 по 29.02.2022, що за розрахунком суду складає 1 159, 84 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Лінія 1" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин справи.

Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що реалізовуючи принцип свободи договору, який закріплений в ст. ст. 3, 6, 627 ЦК України, у тому числі в частині вільного визначення сторонами у договорі його умов, а саме і даній спірній ситуації його умов щодо строку та порядку оплати за поставлений товар, який може бути іншим, ніж передбачено законом (ч.1 ст.692 ЦК України), сторонами був погоджений момент настання обов`язку по оплаті покупцем за поставлений йому товар - після його реалізації споживачем, один раз на тиждень. Тобто момент настання обов`язку з оплати за поставлений товар виникав у апелянта у випадку настання відкладальної обставини. Крім того, сторони договору поставки погодили, що у випадку не реалізації поставленого товару, можливість повернення такого товару, як під час дії договору поставки (п.4.11 договору) , так і після завершення такої дії (п.12.7 договору).

В обґрунтування апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що позивач подаючи позов намагався достроково в односторонньому порядку відмовитись від виконання умов договору поставки та розірвати його виключно з власних, економічних фінансових бажань. На дату його подання позову товар на заявлену суму був нереалізований, а отже, відповідно до порядку розрахунків, визначеного умовами договору поставки, строк оплати не настав, що свідчить про передчасність позову.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 32301, 56 грн., з якої 31 141, 72 грн. основного боргу, 1159,84 грн. інфляційних втрат, відповідач зазначає, що після подачі позову (07.10.2022) відповідач сплатив на користь позивача за реалізований товар наступні суми: 12.10.2022 - 5000, 00 грн.; 17.10.2022 - 5 567,00 грн.; 24.10.2022 - 3 505, 00 грн.; 31.10.2022 - 10285, 00 грн.

Однак позивач врахував тільки оплату за 12.10.2022 та подав до суду першої інстанції заяву про зменшення позовних вимог.

Апелянт зазначає, що відповідно до оборотно - сальдової відомості за період з 01.09.2022 по 12.01.2023 обраховується заборгованість у розмірі 8 187, 27 грн., а не як зазначено в оскаржуваному рішенні 31 141, 72 грн.

Щодо заявлених позивачем штрафних санкцій, на переконання апелянта, вони є передчасними, оскільки договір є чинним, зобов`язання виконуються у залежності від реалізації товару поставленого позивачем, а прострочена заборгованість відсутня.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надіслано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд залишити оскаржуване рішення буз змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення суду є законним, обґрунтованим, прийнятим з урахуванням всіх матеріальних та процесуальних норм права.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що в серпні 2022 р. електронною поштою сторони провели звірку за період 12.01.2022 - 01.06.2022 р. та погодили кінцеве сальдо взаєморозрахунків, станом на 30.06.2022р. заборгованість ТОВ «НОВА ЛІНІЯ 1» перед ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» складала 47 883,61 грн., що підтверджується підписаним між двома сторонами актом звірки, (копію додано до позовної заяви). Після чого у вересні 2022 р. ТОВ «НОВА ЛІНІЯ 1» частково погасило борг, що підтверджується платіжними дорученнями доданими до позовної заяви: № 38091 від 12 вересня 2022 р. на суму 2005, 00 грн.; № 39741 від 19 вересня 2022 р. на суму 2850,00 грн.; №41120 від 26 вересня 2022 р. на суму 2757,00 грн. та повернула товар на суму 1877,89 грн. Отже, станом на дату подання позову заборгованість ТОВ «НОВА ЛІНІЯ 1» перед ТОВ «Селком ЛТД» становила 38 393,72 грн.

Після порушення провадження у справі судом першої інстанції, відповідачем було сплачено частину боргу у розмірі 2252,00 грн. 03.10.2022р. та у розмірі 5000,00 грн. 12.10.2022 р., у зв`язку із чим позивачем 14 жовтня 2022 року через систему "Електронний суд" було подано заяву про зменшення позовних вимог на суму 7 252,00 грн.

Позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 31 141, 72 грн.

Щодо посилання апелянта на те, що ним було сплачено частину боргу на користь позивача після подання позову, позивач зазначає, що він не встиг повідомити суд першої інстанції до прийняття рішення по суті спору, через відсутність нормальної комунікації та зв`язку (мобільного та інтернету) в умовах воєнного стану через постійні довготривалі відключення електроенергії в умовах постійних ракетних обстрілів.

Позивач зазначає, що на даний момент заборгованість відповідача перед позивачем складає 11 784, 72 грн., а не 8 187, 27 грн., як зазначає відповідач в апеляційній скарзі. Посилання апелянта на акт звірення взаємних розрахунків станом на 12.01.2023 складений ТОВ «Нова Лінія 1» та не підписаний, а отже, не погоджений з ТОВ «Селком ЛТД» не має юридичного значення та не може бути взятий до уваги судом апеляційної інстанції в якості доказу.

Заперечення відповідача на відзив позивача на апеляційну скаргу

Відповідач надіслав письмові заперечення на відзив позивача, в яких заперечує проти твердження позивача про те, що останній не встиг повідомити суд першої інстанції про сплату відповідачем за реалізацію товару після подання позову та до прийняття рішення у даній справі. Однак незважаючи на часткову сплату заборгованості відповідачем, позивач просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, не зменшуючи розмір заборгованості.

Крім того, оскільки з відзиву позивача вбачається наявність розбіжності щодо суми сплати за реалізований товар, відповідач 10.03.2023 направив на адресу позивача акт звіряння станом на 28.02.2023.

Додаткові пояснення позивача на апеляційну скаргу

Позивачем було надано додаткові пояснення на апеляційну скаргу, в яких він зазначає, що у відзиві на апеляційну скаргу ним було зазначено, що сума заборгованості, з урахуванням здійснення оплат, які не були враховані при постанові рішення суду першої інстанції, становить 11 784,72 грн. Однак, при складанні відзиву на апеляційну скаргу до розрахунку не було включено деякі повернення товару, які було здійснено 17.10.2022 р., 19.10.2022 р. та 26.10.2022 р. зазначена ситуація склалась у зв`язку із неможливістю підприємства оперативно обробляти інформацію, оскільки у зв`язку із військовою агресією російської федерації одна частина працівників працює віддалено, деякі працівники звільнились та наразі підприємство намагається наладити процес внутрішньої комунікації.

Позивач зазначає, що при складанні відзиву на апеляційну скаргу до розрахунку не було включено повернення товару на загальну суму 2 792, 24 грн., а саме:

17.10.2022 р. на суму 231,36 грн.;

19.10.2022 р. на суму 329,56 грн.;

19.10.2022 р. на суму 252,60 грн.;

19.10.2022 р. на суму 134,52 грн.;

19.10.2022 р. на суму 505,20 грн.;

26.10.2022 р. на суму 1 263,00 грн.;

26.10.2022 р. на суму 76,01 грн.

Також сторонами було підписано Акт взаємозаліку від 15.11.2022 р. на суму 805,21 грн.

Позивач зазначає, що загальна сума повернень та взаємозаліку, що не були враховані при складанні відзиву на апеляційну скаргу, становить 3 597,46 грн.

Позивач погоджується з доводами відповідача, що станом на 10.04.2023 р. сума заборгованості становить 8 187,27 грн., як зазначається в акті звіряння,який було надано відповідачем до відповіді на відзив на апеляційну скаргу.

Крім того, 11.04.2023 було здійснено повернення товару на загальну суму 1 263, 00 грн. та 17.04.2023 було здійснено повернення товару на загальну суму 955,09 грн., що разом складає 2 218, 09грн.

За розрахунком позивача станом на 24.04.2023 загальна заборгованість відповідача перед позивачем складає 5 969, 18 грн. основної заборгованості та 1 159, 84 грн. інфляційних втрат, які він просить стягнути з відповідача.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

07 жовтня 2019 року між Приватним акціонерним товариством "НОВА ЛІНІЯ", найменування якого змінено згідно додаткової угоди від 02.04.2021 про зміну умов договору поставки № 543650 від 07.10.2019 у зв`язку із припиненням ПрАТ "НОВА ЛІНІЯ" шляхом його перетворення в Товариство з обмеженою відповідальністю "НОВА ЛІНІЯ 1", (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Селком ЛТД" (далі - постачальник) укладено договір поставки № 543650.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується поставляти покупцеві товар у встановлені строки, а покупець зобов`язується приймати такий товар і сплачувати за нього на умовах даного договору.

Предметом поставки є визначений товар з найменуванням, зазначеним у специфікаціях та/або інших документах згідно умов договору, підписаних постачальником та покупцем (пункт 1.2 договору).

Згідно із пунктом 2.2 договору разом із товаром постачальник повинен передати покупцю бухгалтерські документи (видаткова та товарно-транспортна накладна).

Пунктом 4.11 договору у випадку, якщо частина товару залишається нереалізованою через торгівельну мережу покупця, покупець має право замінити такий товар на інший товар з асортименту, зазначеного у підписаній сторонами специфікації. У випадку, ящо заміна одного товару на інший є неможливою, покупець має право повернути нереалізовану частину товару постачальнику у наступних випадках:

- у випадку погодження питання повернення товару сторонами договору;

- у випадку, якщо такий товар не користується попитом у споживача портягом розумного строку;

- у разі закінчення сезону для сезонних товарів;

- у разі, якщо прийнято рішення (інший документ) контролюючими (перевіряючи ми) органами про заборону чи зупинення реалізації товару, поставленого постачальником;

- у випадку припинення дії договору.

Відповідно до пункту 9.2 договору оплата за поставлений постачальником товар здійснюється покупцем після його реалізації споживачам, один раз на тиждень, але не пізніше шістдесяти календарних днів з дати припинення строку дії договору та/або його розірвання.

Пунктом 9.4 договору сторони погодили, що покупець має право зменшити оплату, що належить постачальникові за поставлені за цим договором товари на суму штрафу, суму неякісних товарів, а також на інші суми, що мають бути сплачені постачальником згідно з цим договором та/або за іншими договорами, укладеними між сторонами, шляхом проведення заліку зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав. Залік зустрічних однорідних вимог проводиться за заявою покупця, направленою рекомендованим листом (або цінним листом з описом вкладення) за адресою постачальника, визначеною у розділі 17 цього договору.

Згідно п.12.1 договір вступає в дію з дати його укладання обома сторонами і діє до 31.12.2020. Сторони домовилися, що договір автоматично (без укладання додаткової угоди) продовжує свою дію на кожний наступний календарний рік за умови, якщо жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про бажання припинити дію даного договору не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати закінчення відповідного календарного року.

На виконання умов договору поставки за період з 14.01.2021 по 09.02.2022 ТОВ "Селком ЛТД" здійснило поставку ТОВ "НОВА ЛІНІЯ 1" на суму 61 882,58 грн, що підтверджується долученими до позову належним чином засвідчених копій видаткових та товарно-транспортних накладних: № 138 від 14.01.2021 на суму 379,05 грн та ТТН № 20450332606046 від 14.01.2021; № 866 від 09.02.2021 на суму 105,66 грн та ТТН № 20450344124140 від 09.02.2021; № 1218 від 25.02.2021 на суму 372,15 грн та ТТН № 20450351445184 від 25.02.2021; № 1219 від 25.02.2021 на суму 117,72 грн та ТТН № 20450351463923 від 25.02.2021; № 9017 від 01.12.2021 на суму 9801,54 грн, № 9018 від 01.12.2021 на суму 30974,64 грн, № 9507 від 14.12.2021 на суму 540,02 грн, № 9508 від 14.12.2021 на суму 1515,60 грн та ТТН №649176 від 14.12.2021, № 9654 від 21.12.2021 на суму 1418,56 грн, № 9655 від 21.12.2021 на суму 2215,44 грн та ТТН № 649201 від 21.12.2021; № 128 від 12.01.2022 на суму 3474,02 грн, № 129 від 12.01.2022 на суму 1575,72 грн та ТТН №20450502442269 від 12.01.2022, № 449 від 27.01.2022 на суму 4251,82 грн, № 450 від 27.01.2022 на суму 1788,96 грн. та ТТН № 649316 від 27.01.2022; № 549 від 09.02.2022 на суму 1892,37 грн., № 550 від 09.02.2022 на суму 97,32 грн., № 618 від 09.02.2022 на суму 505,20 грн та ТТН № 20450515478710 від 09.02.2022.

За період з 01.01.2021 по 21.02.2022 ТОВ "Нова Лінія 1" сплатило 24 821,59 грн., що підтверджується платіжними дорученнями за період з 27.01.2021 по 21.02.2022 (копії долучені до матеріалів справи).

Також, 07.10.2019 між Приватним акціонерним товариством ТОВ "Нова Лінія 1" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Селком ЛТД" (замовник) було укладено договір про надання маркетингових послуг № 543750, відповідно до якого виконавець надає замовнику маркетингові послуги стосовно способів та методів реалізації непродовольчих товарів та послуг по стимулюванню збуту товарів, а замовник повинен оплатити такі послуги виконавця (пункт 1.1 договору про надання маркетингових послуг).

Відповідно до пункту 4.1 договору про надання маркетингових послуг сторони домовилися, що оплата послуг за даним договором проводиться сторонами, як правило, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог з сумами, які належать до сплати виконавцем замовнику за товар, поставлений за договором поставки № 543650 від 07.10.2019. Зарахування зустрічних однорідних вимог, який оформлюється виконавцем 15-го числа місяця, наступного за звітним. Замовник зобов`язаний підписати такий акт протягом 5 робочих днів від дати його оформлення, але не пізніше останнього календарного дня місяця, яким він датований. У випадку, якщо вартість послуг за даним договором не оплачена/не може бути оплачена замовником повністю шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, замовник зобов`язаний оплатити несплачену вартість послуг шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок виконавця, вказаний у рахунку, який виставляється виконавцем за звітний період, не пізніше 10 календарних днів з дати виставлення такого рахунку.

Пунктом 5.1 договору про надання маркетингових послуг передбачено, що сторони погодили, що рахунки, акти здачі-прийняття послуг складаються та надсилаються виконавцем, як правило, в електронному вигляді із використанням ПЗ "M.E.DOC", та підписуються сторонами із застосуванням кваліфікованого електронного підпису (відповідно до діючого законодавства України).

Замовником було виконано свої зобов`язання згідно договору про надання маркетингових послуг № 543750 від 07.10.2019, що підтверджується актом здачі приймання послуг БУ-00155929 за жовтень 2020 року на суму 91,80 грн (сплачено згідно із платіжним дорученням № 634 від 17.11.2020 на суму 91,18 грн); актом здачі-прийняття послуг БУ-00185039 за листопад 2020 року на суму 266,49 грн (сплачено згідно із платіжним дорученням № 692 від 15.12.2020 на суму 266,49 грн); актом здачі-прийняття послуг БУ- 00201977 за грудень 2020 на суму 97, 20 грн (сплачено згідно із платіжним дорученням № 27 від 12.01.2021 на суму 97,20 грн та № 140 від 15.02.2021 на суму 36,16 грн); актом здачі приймання робіт (надання послуг) за лютий 2021 року № БУ-00058753 від 28.02.2021 на суму 31,80 грн (сплачено згідно із платіжним дорученням № 210 від 11.03.2021 на суму 31,80 грн); актом здачі- приймання робіт (надання послуг) за березень 2021 року №БУ-00099181 від 31.03.2021 на суму 50,57 грн (сплачено згідно із платіжним дорученням № 311 від 14.04.2021 на суму 50,57 грн); актом здачі-приймання робіт (надання послуг) за травень 2021 року № БУ-00156564 від 31.05.2021 на суму 276,30 грн (сплачено згідно із платіжним дорученням № 481 від 15.06.2021 на суму 276,30 грн); актом здачі приймання робіт (надання послуг) за грудень 2021 року № БУ-00323257 від 31.12.2021 на суму 2090,96 грн (сплачено згідно із платіжним дорученням № 69 від 01.02.2022 на суму 2090,96 грн); актом здачі приймання робіт (надання послуг) за січень 2022 року № БУ-00026522 від 31.01.2022 на суму 499,07 грн грн (сплачено згідно із платіжним дорученням № 136 від 15.02.2022 на суму 499,07 грн); актом здачі приймання робіт (надання послуг) за лютий 2022 року № БУ-00028708 від 01.02.2022 на суму 84,12 грн грн (сплачено згідно із платіжним дорученням № 68 від 01.02.2022 на суму 84,12 грн); актом здачі приймання робіт (надання послуг) за лютий 2022 року № БУ-00055031 від 28.02.2022 на суму 99,93 грн та підписаним між сторонами актом взаємозаліку № БУ-00004522 від 01.06.2022 на суму 99,93 грн.

Тобто, 01.06.2022 між сторонами за договором поставки № 543650 від 07.10.2019 припинено зобов`язання на суму 99,93 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за договором про надання маркетингових послуг № 543750 від 07.10.2019.

Позивач звертався до відповідача з претензією вих. № 05/07 від 05.07.2022 та просив відповідача погасити заборгованість за договором поставки № 543650 від 07.10.2019 у розмірі 50 057,53 грн.

Відповідач у відповідь на претензію листом від 28.07.2022 № 85 пропонував провести звірку взаєморозрахунків по вказаному договору, оскільки заявлена позивачем сума поставленого та неоплаченого товару станом на 05.07.2022 відрізнялась у більшу сторону від обліку покупця (відповідача), а також послався на загальний офіційний лист ТПП України щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

В якості доказів до позову долучено копію акта звірки взаємних розрахунків, підписаного та скріпленого печатками сторін станом на перше півріччя 2022 року, відповідно до якого заборгованість ТОВ "НОВА ЛІНІЯ 1" перед ТОВ "Селком ЛТД" становить 47 883,62 грн.

У вересні 2022 року ТОВ "НОВА ЛІНІЯ 1" частково погасило борг на загальну суму 7 612,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 38091 від 12.09.2022, № 39741 від 19.09.2022, № 41120 від 26.09.2022,

Також відповідачем було повернуто товар згідно накладних на повернення на загальну суму 1877,89 грн.

Оскільки відповідачем оплату за товар не здійснив, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та просить суд стягнути з відповідача 38 393,73 заборгованості за договором поставки № 543650 від 07.10.2019, 7 352, 52 інфляційних втрат, 9 444, 76 грн. штрафних санкцій.

До прийняття рішення по суті спору позивач звернувся до суду з заявою про зменшення розміру позовних вимог, оскільки відповідачем у жовтні 2022 року було частково сплачено заборгованість на загальну суму 7 252,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 42474 від 03.10.2022, № 44487 від 12.10.2022.

Таким чином, відповідач товар отримав, однак повну та своєчасну оплату вартості товару, у встановлені договором строки, не здійснив, у зв`язку із чим у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 31 141,72 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача, а також 7 352, 52 інфляційних втрат, 9 444, 76 грн. штрафних санкцій.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з приписами ст. 11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із змісту укладеного між сторонами у справі договору вбачається, що він за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України, яка регулює порядок оплати товару за договором купівлі-продажу, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Сторонами договору пунктом 9.2 було змінено загальне правило та погоджено, що оплата здійснюється покупцем після реалізації товару один раз на тиждень, але не пізніше шістдидесяти календарних днів з дати припинення строку дії договору та /або його розірвання.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.2, 3 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем через систему «Електронний суд» 14.10.2022 було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, яка обґрунтована тим, що відповідачем було частково сплачено заборгованість за договором поставки № 543650 від 07.10.2019 у розмірі 7 252, 00 грн., а саме платіжним дорученням № 42474 від 03.10.2022 сплачено 2 252, 00 грн. та платіжним дорученням № 44487 від 12.10.2022 сплачено 5000, 00 грн. (а.с. 6,8 - 9 том 2).

Суд першої інстанції, під час розгляду справи, враховуючи часткову сплату заборгованості відповідачем та заяву про зменшення позовних вимог, дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення основного боргу у розмірі 31 141, 72 грн. В іншій частині стягнення заборгованості відмовлено.

Однак, як вбачається з наданих сторонами пояснень та розрахунків, на момент винесення оскаржуваного рішення відповідачем було частково сплачено заборгованість за договором № 543650 від 07.10.2019, а саме:

- 17.10.2022 сплачено 5 567,00 грн.;

- 24.10.2022 сплачено 3 505, 00 грн.;

- 31.10.2022 сплачено 10 285, 00 грн.

Таким чином, відповідачем було сплачено частково заборгованість за договором поставки № 543650 від 07.10.2019 у розмірі 19 357 грн.

Також, відповідачем було здійснено повернення товару, на загальну суму 2792, 24 грн., а саме:

- 17.10.2022 на суму 231,36 грн.;

- 19.10.2022 на суму 329, 56 грн.;

- 19.10.2022 на суму 252,60 грн.;

- 19.10.2022 на суму 134, 52 грн.;

- 19.10.2022 на суму 505, 20 грн.;

- 26.10.2022 на суму 1 263, 00 грн.;

- 26.10.2022 на суму 76, 01 грн.

Крім того, сторонами договору було підписано акт взаємозаліку від 15.11.2022 на суму 805, 21 грн.

Отже, на момент винесення оскаржуваного рішення у відповідача перед позивачем була наявна заборгованість у розмірі 8127, 00 грн. (31141, 72 грн. - 19 357,00 грн. - 2792,24 грн. - 805,21 грн.).

Разом із цим, під час розгляду Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Лінія 1" на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.22 у справі 911/1959/22 позивачем було надано додаткові пояснення та повідомлено, що відповідачем 11.04.2023 було здійснено повернення товару на загальну суму 1 263,00 грн., а також 17.04.2023 було здійснено повернення на загальну суму 955, 09 грн., що разом складає 2 218, 09 грн.

Таким чином, загальна заборгованість відповідача перед позивачем складає 5 969, 18 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.

Статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави для закриття провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі у разі відсутності предмета спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Враховуючи те, що внаслідок часткової сплати заборгованості відповідачем, розмір основної заборгованості зменшився на 25172, 54 грн. ( 31141,72 грн. - 5 969,18 грн.), тобто має місце відсутність предмета спору, судова колегія, керуючись положеннями пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України та частини 1 статті 278 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про зміну оскаржуваного рішення в цій частині та закриття провадження у справі щодо вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 25172, 54 грн.

У даному контексті судом враховано, що відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду першої інстанції, у разі подання апеляційної скарги, набирає законної сили після прийняття постанови апеляційним господарським судом за наслідками апеляційного перегляду, а відтак залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення боргу, якого не існувало на момент прийняття такого рішення апеляційним судом, свідчить про невиправдане втручання у право особи на мирне володіння його майном. Незважаючи на те, що суд першої інстанції в межах наданих доказів прийняв законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову в частині стягнення основного боргу, зайвий формалізм не повинен створювати надмірний тягар для сторін, адже суд має враховувати, що господарські відносини перебувають у постійному русі та змінюються, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації.

Подібна правова позиція щодо необхідності закриття провадження у справі викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04 та постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №914/1034/18, від 25.07.2019 у справі № 916/144/18.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на положення частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 08.05.2018 у справі №910/1873/17, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

У даному випадку позивач, отримавши від відповідача оплату за договором поставки № 543650 від 07.10.2019, повернення товару, підписавши акт взаємозаліку, не повідомив про зменшення розміру заборгованості суд першої інстанції, посилаючись на неможливість оперативно обробляти інформацію. Зазначені дії позивача призвели до прийняття судом першої інстанції рішення, яке підлягає зміні в частині розрахунку основної заборгованості.

У зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки, позивачем також було заявлено про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 7 352,52 грн. та пені в розмірі 9 444,76 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно із частиною шостою цієї ж статті, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (стаття 547 Цивільного кодексу України).

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, що відповідальність сторін за договором поставки № 543650 від 07.10.2019 передбачена розділом 10 договору, проте вказаний розділ не містить письмової форми забезпечення виконання зобов`язань за цим договором у вигляді пені, нарахування якої здійснено позивачем.

Пунктом 10.2 договору, на який посилається позивач, передбачає, що склад та розмір відшкодування збитків визначається сторонами за правилами, встановленими чинним законодавством України, не містить домовленості сторін про визначення порядку та розміру нарахування штрафних санкцій за порушення грошових зобов`язань, а тому не є правочином щодо забезпечення виконання зобов`язання, як передбачається статтею 547 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 9 444,76 грн. пені.

Як визначено частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки заявлених вимог щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 7 352,52 грн., суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо неправильності їх розрахунку, виходячи з такого.

Враховуючи, що оплата повинна була здійснюватись покупцем після реалізації товару один раз на тиждень, згідно умов договору, а також відсутність в матеріалах справи доказів коли поставлений згідно спірних накладних товар був реалізований, заявлені у позові періоди є необґрунтованими.

Враховуючи, що в матеріалах справи міститься копія претензії, яку позивач 11.07.2022 направляв на адресу відповідача, колегія вважає за можливе здійснити розрахунок інфляційних втрат на суму простроченої заборгованості 38 393,72 грн., яка існувала у період прострочення з 22.07.2022 (15.07.2022 згідно витягу Укрпошти отримано відповідачем претензію про сплату заборгованість + 7 днів на задоволення претензії) по 29.09.2022 (строк визначений позивачем), яка за розрахунком суду першої інстанції, який є арифметично правильним та обґрунтованим становить 1 159,84 грн.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду Господарського суду Київської області № 911/1959/22 від 26.12.2022 підлягає зміні щодо сплати основного боргу у розмірі 5 969, 18 грн., в іншій частині рішення слід залишити без змін.

Провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 25172, 54 грн. підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Таким чином, позовні вимоги у даній справі підлягають частковому задоволенню.

Усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2, ч. 1, ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/1959/22 зміні. Провадження у справі в частині стягнення 25172, 54 грн. основного боргу підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предсмету спору.

Розподіл судових витрат

За змістом частин 1, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Лінія 1" на рішення Господарського суду Київської області від 26.12.22 у справі № 911/1959/22 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 26.12.22 у справі № 911/1959/22 змінити, викласти резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції:

« 1. Закрити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Лінія 1" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Селком ЛТД" 25172, 54 грн.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ЛІНІЯ 1" (08162, Київська область, селище міського типу Чабани, Одеське шосе, будинок 8, код ЄДРПОУ 30728887) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Селком ЛТД" (65009, Одеська область, місто Одеса, Фонтанська дорога, будинок 12-Г, офіс 49, код ЄДРПОУ 36232879) заборгованість у розмірі 5 969, 18 грн., 1 159, 84 грн. інфляційних втрат, 2481, 00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

В іншій частині позову відмовити.».

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи № 911/1959/22 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська