Постанова

від 18.04.2024 по справі 905/1169/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року м. Харків Справа №905/1169/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

за участю представників:

від позивача Бєлікова В.О.,

від відповідача Дорофієнко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (вх.№239Д від 19.01.2024) на рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.2023 у справі №905/1169/23 (м.Харків, суддя Аксьонова К.І., повний текст рішення складено 01.01.2024),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське», м. Київ,

до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська», м. Родинське, Донецька область,

про стягнення збитків у розмірі 1 555 808,71 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське», м. Київ, звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська», м. Родинське, Донецька область, про стягнення збитків у сумі 1555808,71 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, а саме: за операціями з надання послуг (робіт) за договором №02/04-11 від 02.04.2018 у період квітень 2018 липень 2020 в порушення п.101.10 ст.201 Податкового кодексу України не склав та не зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних з ПДВ (ЄРПН) податкові накладні з ПДВ, чим позбавив позивача права на віднесення ПДВ у загальному розмірі 1555808,71 грн до складу податкового кредиту. Як наслідок, позивач не скористався правом на зменшення податкових зобов`язань з ПДВ за відповідні звітні періоди, що призвело до понесення позивачем прямих фактичних збитків. Позивач зазначає, що обов`язок відповідача компенсувати позивачу понесені збитки у вигляді додаткових податкових зобов`язань, штрафних санкцій тощо у разі порушення відповідачем зобов`язань зі своєчасного складання податкових накладних та їх реєстрації в ЄРПН встановлений п.4.5 додаткової угоди від 28.02.2020 до укладеного сторонами договору №02/04-11 від 02.04.2018. Невключення ПДВ до складу податкового кредиту за господарськими операціями з відповідачем позивач підтверджує податковими деклараціями з ПДВ за квітень 2018 липень 2020.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.12.2023 (з урахуванням ухвали Господарського суду Донецької області про внесення виправлень від 16.01.2024) відмовлено у задоволенні позову.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.2023 у справі №905/1169/23 за позовом ТОВ «Краснолиманське» до ДП «ВК «Краснолиманська» про стягнення збитків у розмірі 1 555 808,71 грн скасувати; прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Краснолиманське» до ДП «ВК «Краснолиманська» про стягнення збитків у розмірі 1 555 808,71 грн задовольнити в повному обсязі; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» зазначає про наступне:

- на час розгляду справи в суді зобов`язання апелянта перед відповідачем за договором оренди №02/04-11 від 02.04.2018 виконано на суму 8 058 566,09 грн та фактично сплачено 1 343 094, 35 грн ПДВ, а в іншій частині не змінено та не припинено. Наявність частково виконаного зобов`язання та не припинення зобов`язання в іншій частині спростовує твердження суду першої інстанції про те, що збитки щодо нереєстрації відповідачем податкових накладних на суму сплаченого ПДВ не мають реальний характер;

- результатом нереєстрації відповідачем податкових накладних є об`єктивна неможливість апелянта зменшити суму податкових зобов`язань на суму ПДВ, яка підлягає сплаті апелянтом на користь відповідача, що є збитком апелянта. Твердження (висновки) суду першої інстанції могли б мати місце за тих обставин, лише у разі, якщо б розмір зобов`язань апелянта за договором оренди №02/04-11 від 02.04.2018 був змінений у сторону зменшення або повністю скасований;

- податкове законодавство чітко пов`язує момент виникнення зобов`язання з реєстрації податкових накладних з моментом підписання актів приймання-передачі послуг за договором, а не з фактом оплати. А відтак, порушення цього зобов`язання (з реєстрації податкових накладних) відповідачем має наслідком неможливість віднесення суми ПДВ до податкового кредиту та неможливість зменшення своїх податкових зобов`язань на цю суму, що є прямими збитками апелянта;

- твердження суду першої інстанції, що в силу положень п. 4.5. Договору оренди апелянт має право утримати суми неоформлених зобов`язань із ПДВ із суми, належної орендодавцю в якості оплати за надані послуги не ґрунтуються на положеннях закону, оскільки вказане положення договору є диспозитивним та апелянт на власний розсуд може обирати спосіб захисту свого порушеного права та інтересу, зокрема, шляхом звернення до суду з позовом про стягнення збитків (що останнім і було зроблено).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (вх.№239Д від 19.01.2024) на рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.2023 у справі №905/1169/23 залишено без руху з підстав несплати судового збору.

В строк, наданий судом, від апелянта надійшла заява (вх.№1511 від 30.01.2024) про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 22.01.2024. Зокрема, апелянтом надано докази сплати судового збору в установленому законом порядку та розмірі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (вх.№239Д від 19.01.2024) на рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.2023 у справі №905/1169/23. Витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/1169/23.

07.02.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №905/1169/23 (вх.№1969).

Від Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3925 від 18.03.2024), в якому просить визнати поважною причину пропуску Державним підприємством «ВК «Краснолиманська» строку для подачі відзиву на апеляційну скаргу; продовжити (поновити) Державному підприємству «ВК «Краснолиманська» строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу; залишити рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.2023 по справі №905/1169/23 без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» - без задоволення.

Відповідно до ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Частиною 8 ст. 165 ГПК України врегульовано, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2024 відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу. Вказаний строк є таким, що встановлений судом та відповідає встановленому законом строку.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З урахуванням вищезазначених законодавчих положень, ухвала суду від 02.02.2024 вручена відповідачу в системі «Електронний Суд» 05.02.2024. Отже, п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву на апеляційну скаргу сплинув 20.02.2024.

Відзив на апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення строку відповідачем подано до Східного апеляційного господарського суду 18.03.2024. Отже, відповідачем строк на подання відзиву на апеляційну скаргу пропущено.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що ДП «ВК «Краснолиманська» знаходиться на території Покровської територіальної громади Донецької області, яка зазнає постійних ракетних та артилерійських обстрілів. З цієї причини підприємство, а також його працівники не можуть працювати в штатному режимі, та вимушені деякий час витрачати для забезпечення своєї безпеки, що й стало причиною пропуску строку.

Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості вчинити процесуальну дію у встановлені строки не може вважатися поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №990/115/22 введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Розглянувши подане відповідачем клопотання про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, враховуючи обставини функціонування підприємства в умовах воєнного стану, з метою дотримання прав особи на доступ до правосуддя, визначених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 129 Конституції України, статтею 119 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що причини пропуску строку подання відзиву на апеляційну скаргу є поважними, а тому клопотання про поновлення строку подання відзиву на апеляційну скаргу підлягає задоволенню.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська» зазначає про наступне:

- в межах цієї справи, позивач повинен довести наявність додаткових податкових зобов`язань та їх розмір, наявність штрафних санкцій по податкам та збором у причино-наслідковому зв`язку із фактом не оформлення податкових накладних відповідачем;

- оскільки, відповідно до умов договору позивач, як орендар майна, зобов`язаний сплачувати орендодавцеві плату за користування майном щомісячно, з урахуванням суми ПДВ, то збитки щодо не реєстрації відповідачем податкових накладних на суму сплаченого ПДВ повинні мати реальний характер, тобто є такими, які зробила особа, та які мають бути підтвердженні відповідними документами, в даному випадку, платіжними дорученнями в підтвердження оплати наданих послуг;

- посилання позивача на правові позиції Верховного Суду є безпідставними, оскільки в межах розгляду цих справ між сторонами було здійснено розрахунок за надані послуги, тобто позивачем був сплачений непрямий податок у складі вартості послуг, так, як наслідок, доведено понесення позивачем збитків за не реєстрацією податкових накладних.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 призначено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (вх.№239Д від 19.01.2024) на рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.2023 у справі №905/1169/23 до розгляду на « 18» квітня 2024 р. о 10:45 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132. Задоволено клопотання представника Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» - адвоката Дорофієнко В.В. про його участь у судових засіданнях Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №905/1169/23 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів представника, який подав вказану заяву. Судове засідання у справі №905/1169/23, яке відбудеться « 18» квітня 2024 р. о 10:45 год. та подальші судові засідання у даній справі ухвалено провести за участю представника Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» - адвоката Дорофієнко В.В. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» надійшли письмові пояснення (вх.№5307 від 16.04.2024), в яких просить врахувати їх при розгляді апеляційної скарги та ухваленні судового рішення; визнати поважними і такими, що об`єктивно не залежали від позивача причини не подання до суду першої інстанції та долучити до матеріалів справи та врахувати при ухваленні судового рішення, наступні докази:

1) Копію банківської Виписки за 28.08.2018 р. щодо оплати по Договору оренди обладнання №02/04-11 від 02.04.2018 р. на суму 1 158 534,82 грн, в тому числі ПДВ 20 %;

2) Копію Платіжної інструкції №1365 від 04.10.2019 р. щодо оплати по Договору оренди обладнання №02/04-11 від 02.04.2018 р. на суму 1 593 945,26 грн, в тому числі ПДВ 20% - 265 657,54 грн;

3) Копію Платіжної інструкції №1366 від 07.10.2019 р. щодо оплати по Договору оренди обладнання №02/04-11 від 02.04.2018 р. на суму 2 730 214,81 грн, в тому числі ПДВ 20 % - 459 457,76,00 грн;

4) Копію банківської Виписки за 29.05.2020 р. по Договору оренди обладнання №02/04-11 від 02.04.2018 р. на суму 150 000,00 грн, в тому числі ПДВ 20 % - 25 000,00 грн;

5) Копію банківської Виписки за 29.05.2020 р. по Договору оренди обладнання №02/04-11 від 02.04.2018 р. на суму 250 000,00 грн, в тому числі ПДВ 20 % - 41 666,67 грн;

6) Копію банківської Виписки за 29.05.2020 р. по Договору оренди обладнання №02/04-11 від 02.04.2018 р. на суму 2 149 339,45 грн, в тому числі ПДВ 20 % - 358 223,24 грн;

7) Копію банківської Виписки за 03.02.2022 р. по Договору оренди обладнання №02/04-11 від 02.04.2018 р. на суму 1 276 286,19 грн, в тому числі ПДВ 20 %.

Скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.2023 у справі №905/1169/23 за позовом ТОВ «Краснолиманське» до ДП «ВК «Краснолиманська» про стягнення збитків у розмірі 1 555 808,71 грн та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі; судові витрати покласти на відповідача.

Щодо клопотання позивача про долучення доказів, які не були подані до суду першої інстанції (вх.№5307 від 16.04.2024), колегія суддів вказує про наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи».

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 43 ГПК України щодо обов`язку особи, яка бере участь у справі, добросовісно користуватися процесуальними правами, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

В обґрунтування не подання доказів до суду першої інстанції ТОВ «Краснолиманське» зазначає про те, що Товариство не подало вказані докази до суду першої інстанції з причини активних бойових дій у місцерозташуванні позивача, що спричинило відсутність повного доступу працівників до документів, в тому числі і в електронному вигляді. А відсутність електропостачання також зумовлює неможливість позивача належно і своєчасно реагувати та надавати наявні в нього докази в межах процесуально визначених строків.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Як вже зазначено вище, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних принципів господарського судочинства визначає змагальність сторін. Згідно вимог частин першої, другої, четвертої статті 13 цього ж кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 27.06.2023 у справі № 910/161/181/18).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач брав участь під час розгляду справи у суді першої інстанції. Зокрема, до позовної заяви ТОВ «Краснолиманське» додано документи, що стосуються спірних правовідносин. Із поданих позивачем до суду першої інстанції документів не вбачається зазначення останнім про неможливість подання певних доказів на обґрунтування своїх вимог через об`єктивні обставини.

Отже, апелянт не надав доказів неможливості подання доданих до апеляційної скарги документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

В разі відсутності доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції, апеляційний суд залишає такі докази поза увагою та не приймає їх до розгляду.

Аналогічні висновки знайшли своє відображення у сталій практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 23.01.2020 у справі №910/16322/18, від 22.01.2020 у справі №915/99/19, від 14.01.2020 у справі №910/5280/19, від 24.12.2019 у справі №902/377/19.

Відтак, зважаючи на вищенаведене, документи додані апелянтом не приймаються судом апеляційної інстанції до розгляду, оскільки вони не надавались до суду першої інстанції та ним не досліджувались.

У судовому засіданні 18.04.2024 представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив оскаржуване рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.04.2018 між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (орендар), та відповідачем, Державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська» (орендодавець), був укладений договір оренди №02/04-11, відповідно до п.п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених договором, орендодавець зобов`язався передати орендареві, а орендар зобов`язався прийняти в строкове платне користування майно, визначене у договорі, а також сплачувати орендодавцеві плату за користування названим майном.

Повний перелік майна, що передається за договором, та визначення його ознак (найменування, тип, номери та інші характеристики) містяться в додатку до договору (п.1.2 договору). Передача майна в оренду здійснюється по акту приймання-передачі (п.1.5 договору).

Згідно з п.3.1 договору розмір орендної плати визначається відповідно до методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995 №786.

За умовами договору орендар сплачує орендодавцеві плату за користування майном щомісячно не пізніше 10 числа кожного місяця в розмірі, що вказуються у додатках до договору (п.3.2 договору).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (п.6.1 договору).

Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.6.1 договору та закінчується 31.12.2020 (п.6.2 договору). Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п.6.3 договору).

Підписаний між сторонами додаток №1 до договору оренди №02/04-11 від 02.04.2018 містить перелік майна, що передається за договором, у кількості 26 об`єктів загальною вартістю 15176575,20 грн, у тому числі ПДВ 2529429,20 грн.

28.02.2020 до договору №02/04-11 від 02.04.2018 сторонами була укладена додаткова угода, якою договір був доповнений пунктами 4.5 та 4.6.

Згідно з п.4.5 додаткової угоди від 28.02.2020 до договору №02/04-11 від 02.04.2018 сторони встановили, що у випадку неправильного оформлення орендодавцем первинних та податкових документів, порушення орендодавцем зобов`язань в частині своєчасного складання податкової накладної, реєстрації її в Єдиному реєстрі податкових накладних, орендодавець зобов`язується компенсував замовнику всі збитки, понесені орендарем з вини орендодавця у вигляді додаткових податкових зобов`язань, штрафних санкцій по податкам та зборам, а також інших документально підтверджених витрат. У випадку відсутності у орендодавця можливості оформлення податкових зобов`язань з наданих на користь орендаря послуг, орендар має право утримати суми неоформлених таким чином зобов`язань з ПДВ із суми, належної орендодавцю в якості оплати за надані послуги.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності) становить п`ять років (п.4.6 додаткової угоди від 28.02.2020 до договору №02/04-11 від 02.04.2018).

Пунктом 7 додаткової угоди від 28.02.2020 до договору №02/04-11 від 02.04.2018 встановлено, що угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та її скріплення печатками сторін (за наявності).

Договір №02/04-11 від 02.04.2018 та додаткова угода від 28.02.2020 до договору №02/04-11 від 02.04.2018 підписані уповноваженими представниками та засвідчені печатками підприємств.

Як пояснює позивач, у виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором №02/04-11 від 02.04.2018 відповідач надав послуги з оренди майна на загальну суму 9334852,26грн, в тому числі ПДВ за ставкою 20% 1555808,71грн, а позивач їх прийняв, що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-приймання робіт (надання послуг): №81 від 30.04.2018 на суму 212212,12грн, в тому числі ПДВ 35368,68грн; №100 від 31.05.2018 на суму 316178,65грн, в тому числі ПДВ 52696,44грн; №119 від 30.06.2018 на суму 316178,65грн, в тому числі ПДВ 52696,44грн; №155 від 31.07.2018 на суму 313965,40грн, в тому числі ПДВ 52327,57грн; №186 від 31.08.2018 на суму 313965,40грн, в тому числі ПДВ 52327,57грн; №215 від 30.09.2018 на суму 319806,26грн, в тому числі ПДВ 53301,04грн; №238 від 31.10.2018 на суму 324989,78грн, в тому числі ПДВ 54164,96грн; №272 від 30.11.2018 на суму 329539,63грн, в тому числі ПДВ 54923,27грн; №301 від 31.12.2018 на суму 332175,94грн, в тому числі ПДВ 55362,66грн; №13 від 31.01.2019 на суму 335497,69грн, в тому числі ПДВ 55916,28грн; №47 від 28.02.2019 на суму 337175,20грн, в тому числі ПДВ 56195,87грн; №69 від 31.03.2019 на суму 340209,77грн, в тому числі ПДВ 56701,63грн; №93 від 30.04.2019 на суму 343611,88грн, в тому числі ПДВ 57268,65грн; №137 від 31.05.2019 на суму 346017,16грн, в тому числі ПДВ 57669,53грн; №165 від 30.06.2019 на суму 344287,07грн, в тому числі ПДВ 57381,18грн; №191 від 31.07.2019 на суму 342221,35грн, в тому числі ПДВ 57036,89грн; №217 від 31.08.2019 на суму 341194,69грн, в тому числі ПДВ 56865,78грн; №273 від 30.09.2019 на суму 343583,05грн, в тому числі ПДВ 57263,84грн; №295 від 31.10.2019 на суму 345988,13грн, в тому числі ПДВ 57664,69грн; №337 від 30.11.2019 на суму 346323,14грн, в тому числі ПДВ 57720,52грн; №353 від 31.12.2019 на суму 345620,93грн, в тому числі ПДВ 57603,49грн; №14 від 31.01.2020 на суму 346312,18грн, в тому числі ПДВ 57718,70грн; №33 від 29.02.2020 на суму 345273,23грн, в тому числі ПДВ 57545,54грн; №54 від 31.03.2020 на суму 348035,42грн, в тому числі ПДВ 58005,90грн;

Матеріали справи свідчать, що позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (індивідуальний податковий номер 322815105166), та відповідач, Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська» (індивідуальний податковий номер 315995505168), під час здійснення господарських операцій за договором №02/04-11 від 02.04.2018 зареєстровані як платники податку на додану вартість. Доказів застосування відповідачем касового методу обліку господарських операцій матеріали справи не містять.

Розмір заявлених до стягнення збитків у сумі 1555808,71 грн позивач розрахував, виходячи з суми ПДВ за господарськими операціями з придбання наданих відповідачем послуг за договором №02/04-11 від 02.04.2018 у періоди квітень 2018 липень 2020.

На підтвердження невключення ПДВ до складу податкового кредиту за господарськими операціями з відповідачем внаслідок невидачі останнім податкових накладних з ПДВ, позивачем долучено до матеріалів справи податкові декларації ТОВ «Краснолиманське» за період квітень 2018 червень 2020 року.

Вищевказані обставини стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» до суду з цим позовом.

Судове рішення мотивовано тим, що додаткова угода до договору №02/04-11 від 02.04.2018, пункт 4.5 якої встановлює обов`язок відповідача зі складання та реєстрації податкових накладних з ПДВ як господарсько-договірне зобов`язання перед позивачем, сторонами підписана 28.02.2020, а тому невиконання відповідачем публічно-правового обов`язку з реєстрації податкових накладних з ПДВ у період квітень 2018 лютий 2020 суд не розцінює як порушення ним господарсько-договірного зобов`язання, встановленого п. 4.5 додаткової угоди від 28.02.2020 до договору №02/04-11 від 02.04.2018. Водночас після внесення змін до договору відсутність реєстрації відповідачем податкових накладних з ПДВ в Єдиному реєстрі податкових накладних у період березень липень 2020 суд розцінює порушенням господарського зобов`язання, встановленого п.4.5 додаткової угоди від 28.02.2020 до договору №02/04-11 від 02.04.2018. Відсутність реєстрації відповідачем податкових накладних з ПДВ в Єдиному реєстрі податкових накладних за фактом надання позивачу послуг за договором №02/04-11 від 02.04.2018 зумовлює висновок суду про допущення відповідачем протиправної бездіяльності. Ці обставини суд вважає доведеними з огляду на їх очевидність. Посилання відповідача на відсутність його вини у непроведенні реєстрації податкових накладних з ПДВ в Єдиному реєстрі податкових накладних з огляду на неможливість такої реєстраціє з причини від`ємного значення реєстраційного ліміту, суд вважає не переконливими з тих мотивів, що обов`язок відповідача як платника податку ПДВ зі складання податкових накладних та їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних прямо встановлений імперативними приписами п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. Водночас, суд вказав, що позивачем не доведено як обставин понесення ним реальних збитків у вигляді додаткових сплачених позивачем податкових зобов`язань з ПДВ, так і загалом обставин виникнення у позивача у спірний період податкових зобов`язань з ПДВ у заявленому до стягнення з відповідача розмірі. На думку суду, неможливість включення сум ПДВ у зв`язку з порушенням контрагентом зобов`язання зі складення та реєстрації податкової накладної з ПДВ до податкового кредиту без доведення реальної переплати суб`єктом господарювання цих невключених сум ПДВ до державного бюджету у відповідному звітному періоду, виходячи з погоджених сторонами умов договору №02/04-11 від 02.04.2018, сама по собі не зумовлює спричинення позивачу збитків. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що матеріалами справи не доведено понесення позивачем реальних збитків у заявленому до стягнення розмірі 1555808,71 грн у вигляді надлишково сплаченого ПДВ до державного бюджету у спірні податкові періоди. Відсутність доведення позивачем в розглядуваній справі всіх необхідних елементів складу правопорушення як обов`язкових умов для задоволення позовних вимог про стягнення збитків в силу приписів ст.611 Цивільного кодексу України та ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України зумовлює висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у сумі 1555808,71 грн.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Згідно з частиною першої статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов`язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.

Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21.

Отже, вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, за укладеним між сторонами Договором на підставі договору оренди № 02/04-11 від 02.04.2018 відповідачем надано, а позивачем прийнято послуги з оренди обладнання на загальну суму 9 334 852,26 грн, в тому числі ПДВ на суму 1 555 808,71 грн, за період з квітня 2018 по липень 2020, що підтверджується актами передачі-приймання робіт (послуг).

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, останні у спірний період мали статус платників податку на додану вартість.

Спір у цій справі стосується стягнення з відповідача збитків у зв`язку з невиконанням ним зобов`язання щодо реєстрації податкових накладних на суму 1 555 808,71 грн в ЄРПН, що призвело до втрати позивачем права на податковий кредит на зазначену суму.

Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

3а змістом пунктів 198.1, 198.2 статті 198 цього Кодексу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За приписами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці 1 цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН з порушенням терміну реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в ЄРПН, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.

Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН покупцем послуг, отже з огляду на положення статті 201 ПК України саме на відповідача у даній справі (як орендодавця за Договором) покладено обов`язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні та/або розрахунки коригування до таких податкових накладних.

Вказане зумовлює обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними і розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

З 01.01.2015 ПК не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №925/556/21).

З огляду на це, виникнення права на податковий кредит залежить від реєстрації податкової накладної в ЄРПН, і відсутній механізм, який би дозволяв покупцю включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.

Оскільки саме від продавця (постачальника), який має визначений законом обов`язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов`язок), залежить реалізація покупцем майнового інтересу, пов`язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (постачальник) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.

Загалом чинне законодавство не містить вимог щодо певних засобів доказування, якими можуть підтверджуватися обставини (факти), що стосуються реєстрації податкових накладних. Крім того, право позивача надавати докази щодо таких обставин (фактів) не може бути обмежене діями чи бездіяльністю контролюючого органу щодо проведення чи не проведення ним відповідної перевірки.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/6355/20.

Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду, навіть правова оцінка, надана рішенням суду в іншій справі, зокрема щодо того, чи є певна поведінка правомірною або неправомірною, не є обов`язковою для суду. Тим більше не може бути обов`язковою така оцінка, надана контролюючим органом.

Разом із цим висновок щодо порушення норм податкового законодавства, допущених при реєстрації податкових накладних чи розрахунків коригування, чи висновок про відсутність такого порушення є саме правовим висновком, а не фактом порушення.

З наведеного слід дійти висновку про те, що контексті доказування такої складової цивільного правопорушення як протиправна поведінка заподіювача збитків, відсутність матеріалів податкової перевірки (акта або рішення) відповідного контролюючого органу, не може звільняти продавця від відповідальності за завдані покупцю майнові збитки, а господарський суд у такому випадку має як самостійно оцінити надані докази, зокрема ті, що стосуються реєстрації податкових накладних, так і самостійно здійснити оцінку дій чи бездіяльності продавця, у тому числі щодо порушення ним податкового законодавства.

Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №916/334/22 дійшов висновків про те, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем. Хоча обов`язок відповідача зареєструвати податкову накладну (розрахунок коригування до податкової накладної) є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, але саме невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Докази у вигляді податкових накладних, податкових декларацій, розрахунків коригування, рішення суду про стягнення боргу у зобов`язальних правовідносинах не є належними і допустимими доказами вчинення відповідачем порушення податкового зобов`язання.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 01.12.2023 у справі №926/3347/22, в цілому погоджуючись з зазначеними висновками щодо тягаря доказування, а також з тим, що рішення суду про стягнення боргу у зобов`язальних правовідносинах не є належними і допустимими доказами вчинення відповідачем порушення податкового зобов`язання, частково відступила від цих висновків шляхом уточнення. Зазначене уточнення полягає в тому, що обставини (факти), що стосуються реєстрації податкових накладних, можуть підтверджуватися не тільки матеріалами відповідної перевірки контролюючим органом, а й, зокрема, податковими накладними, розрахунками коригування тощо; господарський суд має повноваження самостійно надавати оцінку правомірності чи неправомірності дій чи бездіяльності відповідача, зокрема стосовно відповідності його дій чи бездіяльності при виконанні зобов`язання податковому законодавству України, якщо це необхідно для вирішення спору.

Як вбачається із матеріалів справи, Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська» надало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» прийняло послуги з оренди обладнання за період з квітня 2018 року по липень 2020 року на суму 9 334 852,26 грн, в тому числі ПДВ за ставкою 20% 1 555 808,71 грн.

У даному випадку факт постачання послуг платником податку підтверджується підписаними актами передачі-приймання робіт (надання послуг) за спірний період, що не заперечується сторонами.

З огляду на вищезазначені норми, відповідач після підписання вказаних актів повинен скласти податкові накладні та зареєструвати їх в ЄРПН, в порядку визначеному Податковим кодексом України. Податкова накладна зареєстрована в ЄРПН є підставою для включення сум ПДВ, зазначених в ній, до податкового кредиту. Водночас, судом встановлено, що відповідач, в порушення вимог податкового законодавства, свого обов`язку із реєстрації податкових накладних не виконав. Факт відсутності реєстрації податкових накладних у спірних правовідносинах не заперечується і самим відповідачем.

У свою чергу, відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту згідно з наведеними нормами п. 201.10 ст. 201 ПК України. Отже, вказане порушення відповідача призвело до неможливості включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту та зменшення податкового зобов`язання на спірну суму, що є протиправною поведінкою.

Водночас, суд першої інстанції зазначив, що відсутність реєстрації відповідачем податкових накладних за період з квітня 2018 року по лютий 2020 року не є порушенням, оскільки додаткова угода до договору №02/04-11, пункт 4.5 якої встановлює обов`язок відповідача зі складання та реєстрації податкових накладних з ПДВ як господарсько-договірне зобов`язання перед позивачем, сторонами підписана тільки 28.02.2020. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.4.5 додаткової угоди від 28.02.2020 до договору №02/04-11 від 02.04.2018 сторони встановили, що у випадку неправильного оформлення орендодавцем первинних та податкових документів, порушення орендодавцем зобов`язань в частині своєчасного складання податкової накладної, реєстрації її в Єдиному реєстрі податкових накладних, орендодавець зобов`язується компенсувати замовнику всі збитки, понесені орендарем з вини орендодавця у вигляді додаткових податкових зобов`язань, штрафних санкцій по податкам та зборам, а також інших документально підтверджених витрат. У випадку відсутності у орендодавця можливості оформлення податкових зобов`язань з наданих на користь орендаря послуг, орендар має право утримати суми неоформлених таким чином зобов`язань з ПДВ із суми, належної орендодавцю в якості оплати за надані послуги.

Суд вказує, що як обов`язок платника податку скласти та зареєструвати податкову накладну, так і обов`язок особи, якою заподіяно шкоду, відшкодувати її (зокрема шляхом відшкодування збитків) передбачені безпосередньо законом (стаття 201 ПК, статті 1168, 1192 ЦК України). Отже, правовідносини сторін з цього питання врегульовані імперативними нормами закону, а включення чи не включення зазначених умов до договору не впливає на висновок про їх обов`язковість (вказане узгоджується із висновком Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеним у постанові від 01.12.2023 у справі №926/3347/22).

Крім того, як вбачається із спірного пункту додаткової угоди, відповідальність передбачена саме за неправильне оформлення чи несвоєчасне складання податкової накладної та її реєстрації в ЄРПН, в той час як у даній справі факт реєстрації податкових накладних взагалі відсутній. Щодо можливості утримання суми неоформлених зобов`язань ПДВ із суми, належної орендодавцю в якості оплати за надані послуги, колегія суддів зазначає, що це є правом орендаря та не спростовує можливості позивача обрати спосіб захисту своїх цивільних прав та інтересів, шляхом звернення до суду з позовом про стягнення збитків.

Суд першої інстанції також зазначив, що позивачем не доведено як обставин понесення ним реальних збитків у вигляді додаткових сплачених позивачем податкових зобов`язань з ПДВ, так і загалом обставин виникнення у позивача у спірний період податкових зобов`язань з ПДВ у заявленому до стягнення з відповідача розмірі. На думку суду першої інстанції, неможливість включення сум ПДВ у зв`язку з порушенням контрагентом зобов`язання зі складення та реєстрації податкової накладної з ПДВ до податкового кредиту без доведення реальної переплати суб`єктом господарювання цих невключених сум ПДВ до державного бюджету у відповідному звітному періоду, виходячи з погоджених сторонами умов договору №02/04-11 від 02.04.2018, сама по собі не зумовлює спричинення позивачу збитків. З цього приводу колегія суддів вказує про наступне.

Як вже встановлено судом раніше, предметом спору у цій справі є стягнення збитків, завданих порушенням відповідачем порядку реєстрації податкових накладних та неможливістю позивачу скористатись правом на податковий кредит для зменшення своїх податкових зобов`язань або віднесення до від`ємного значення цих сум ПДВ.

Питання про встановлення обставин наявності додаткових податкових зобов`язань та їх розміру не входять предмету спору та не підлягають доказуванню у даній справі. Спір не стосується стягнення збитків через податкові штрафи та додаткові витрати, які виникли внаслідок нереєстрації податкових накладних. Витрати позивача зі сплати ПДВ входять до складу договірної ціни за оренду майна відповідно до Договору. А тому висновок суду першої інстанції щодо не доведення понесення позивачем збитків є помилковим.

Факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов`язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни (висновок Верховного Суду у постанові від 07.06.2023 у справі №916/334/22).

Щодо тверджень Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» стосовно відсутності доказів здійснення розрахунків з відповідачем за спірним договором, колегія суддів вказує про наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження прийняття послуг за Договором оренди сторонами складено та підписано без зауважень акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 201.7 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг.

Крім того, ст. 198.1 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Тобто, зазначені акти надання послуг є первинними документами, що підтверджують здійснення господарської операції та є підставою для виникнення у відповідача обов`язку скласти податкові накладні та зареєструвати їх в ЄРПН у строки, визначені Податковим кодексом України. При цьому, податкове законодавство передбачає складання та реєстрацію податкових накладних саме по факту надання послуг, а не проведення їх оплати.

Зобов`язання в частині оплати за надані послуги, зокрема сплата орендних платежів, є договірним зобов`язанням і наслідком невиконання такого зобов`язання є, зокрема, наявність підстав для стягнення штрафних санкцій.

У свою чергу, зобов`язання зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних для включення до податкового кредиту суми ПДВ виникає з податкового законодавства, яке відносить до податкового кредиту суми податку не лише сплачені, а і нараховані у разі здійснення господарської операцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.08.2019 у справі №927/720/18.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку і може завдати покупцю збитків.

Тобто покупець може звернутися до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних, але це не звільняє його від обов`язку оплатити поставлений та прийнятий ним товар чи надані послуги у передбачені договором строки.

Обов`язок реєстрації податкової накладної не перебуває в площині господарських правовідносин та не може слугувати підставою господарської відповідальності сторони договору.

Таким чином, відсутність реєстрації податкової накладної жодним чином не нівелює обов`язок покупця зі сплати вартості поставленого товару/послуг у повному обсязі та у строк, обумовлений договором, оскільки відсутність квитанції про реєстрацію податкової накладної та будь-яких інших документів не може вважатись відкладальною умовою та не звільняє покупця від обов`язку оплатити поставлений товар/послугу у визначений договором строк.

Отже, обставини щодо фактичної сплати орендних платежів не спростовують факту надання послуг з оренди на загальну суму 9 334 852,26 грн, в тому числі ПДВ за ставкою 20% у розмірі 1 555 808,71 грн, що підтверджено первинним документами - підписаними між сторонами актами здачі-прийняття робіт (надання послуг). У свою чергу, зазначене є підставою виникнення у відповідача податкового зобов`язання з ПДВ за операціями з поставки послуг (оренди обладнання) у розумінні податкового законодавства та виконання обов`язку зі складення згідно з п. 201.4 ст. 201 ПК України податкової накладної та її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У зв`язку з викладеним, доводи скаржника в цій частині є помилковими та спростовуються вищевикладеними фактичними обставинами справи та положеннями законодавства.

Матеріалами справи підтверджується прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку реєстрації податкових накладних та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.

Згідно з ч.2 ст.1166 ЦК особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. У ч.1 ст.614 ЦК зазначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц, від 21.02.2021 у справі №904/982/19, від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, від 21.09.2021 у справі №910/1895/20, від 18.10.2022 у справі №922/3174/21.

Отже, наявність вини презюмується, тобто не підлягає доведенню позивачем. Водночас відповідач для звільнення від відповідальності може доводити відсутність протиправності дій та вини, зокрема, шляхом оскарження рішення податкового органу про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в адміністративному порядку або в суді (відсутність вини буде підтверджуватися рішенням, ухваленим на користь платника податку, яке набрало законної сили і фактом реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у ЄРПН на виконання такого рішення).

У даному випадку відповідач стверджує про відсутність своєї вини у непроведенні реєстрації податкових накладних з ПДВ в Єдиному реєстрі податкових накладних з огляду на неможливість такої реєстрації з причини від`ємного значення реєстраційного ліміту. Суд зазначає, що обов`язок з реєстрації податкових накладних є імперативним та не може ставитись в залежність від виконання третіми особами, зокрема позивачем, договірних зобов`язань перед відповідачем, у тому числі з оплати наданих відповідачем послуг/виконаних робіт. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено відсутність вини у допущенні ним бездіяльності з реєстрації податкових накладних у спірних правовідносинах.

Якщо відповідач не виконав встановлений законом обов`язок з реєстрації податкових накладних чи виконав його неналежним чином, що підтверджується рішенням про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в ЄРПН, то це викликає неможливість включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, неможливість зменшення податкового зобов`язання на вказану суму, яка фактично є збитками позивача. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, Верховного Суду від 03.12.2018 у справі №908/76/18, від 10.01.2022 у справі №910/3338/21.

З урахуванням наведеного, за наслідками апеляційного розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення збитків у розмірі 1 555 808,71 грн є законними та обґрунтованими, доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення апеляційних вимог, скасування рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.2023 у справі №905/1169/23 та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Згідно з частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями ст.ст.123,129 ГПК України, у зв`язку із задоволенням позову витрати позивача за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст. 273 ГПК апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 13.05.2024 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.02.2024 №3564-IX).

Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.273 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, п.п.1,2,4 ч.1 ст. 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» задовольнити.

Рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.2023 у справі №905/1169/23 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (85310, Донецька обл., місто Покровськ, місто Родинське, вулиця Перемоги, будинок 9; код ЄДРПОУ 31599557) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (01054, місто Київ, вул. Хмельницького Богдана (Шевченківський р-н), будинок 64; код ЄДРПОУ 32281519) збитки у розмірі 1 555 808,71 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (85310, Донецька обл., місто Покровськ, місто Родинське, вулиця Перемоги, будинок 9; код ЄДРПОУ 31599557) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (01054, місто Київ, вул. Хмельницького Богдана (Шевченківський р-н), будинок 64; код ЄДРПОУ 32281519) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 23 337,13 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 28 004,56 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 29.04.2024.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян