Рішення

від 22.04.2024 по справі 914/3430/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2024 Справа № 914/3430/23

За позовом: Центральної бази виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бел-Імпекс», м. Львів,

про стягнення 1 266 138, 00 грн

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Артишук В.І.

Представники сторін:

від позивача: Корольов Ігор Олександрович - представник;

від відповідача: не з`явився.

У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/3430/23 за позовом Центральної бази виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бел-Імпекс» про стягнення 1 266 138, 00 грн.

Ухвалою суду від 22.11.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 18.12.2023.

Хід розгляду справи викладено у відповідних ухвалах суду, зокрема ухвалою суду від 01.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 22.04.2024.

Представник позивача у судове засідання 22.04.2024, яке відбулося в режимі відеоконференції, з`явився, позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав викладених у позовній заяві та усних поясненнях.

Представник відповідача у судові засідання не з`явився, причин неявки не повідомив.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 22.04.2024 справу розглянуто по суті та проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.

Позиція позивача.

Центральна база виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України звернулася в Господарський суд Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бел-Імпекс» про стягнення 1 266 138, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що 21 червня 2023 року між Центральною базою виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України (надалі позивач, покупець, Центральна база ВТК) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бел-Імпекс» (далі - продавець, відповідач) було укладено договір про закупівлю товарів для забезпечення потреб безпеки і оборони № 306 (поставка ліжок армійських типу А (2-ярусних) у кількості 3 000 штук) (далі - договір) на загальну суму 16 200 000, 00 грн.

Згідно з п. 5.1 договору продавець зобов`язаний здійснити поставку товару покупцеві за договором у повному обсязі протягом 60 календарних днів, а саме до 20 серпня 2023 року.

Проте, відповідачем поставка товару у кількості 2 500 штук була здійснена із порушенням строків, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними від 22 серпня 2023 року № 44, від 14 вересня 2023 року № 32, від 18 вересня 2023 року № 33, від 21 вересня 2023 року № 34, від 26 вересня 2023 року № 35, від 05 жовтня 2023 року № 36, від 06 жовтня 2023 року № 37, від 10 жовтня 2023 року № 41, від 12 жовтня 2023 року № 38, від 16 жовтня 2023 року № 39, від 17 жовтня 2023 року № 40.

Позивач неодноразово наголошував відповідачу про необхідність прискорити поставку товару та попереджав про відповідальність встановлену договором, а саме листами Центральної бази ВТК від 15.08.2023 № 83/1302, від 05.10.2023 № 83/1572, проте відповідач продовжував неналежним чином виконувати власні господарські зобов`язання за договором.

Оскільки, товар було поставлено відповідачем із порушенням строків, позивач вважає, що відповідно до пунктів 7.1 та 7.2 договору продавець повинен сплатити покупцеві пеню у розмірі 0, 1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.

Відтак, на думку позивача, наявні підстави для стягнення із відповідача суми у розмірі 1 266 138, 00 грн, з них пені - 555 498, 00 грн, штрафу - 710 640, 00 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Позиція відповідача.

У відзиві на позовну заяву відповідач визнає важливість вчасної поставки домовленого за договором товару, оскільки забезпечення військовослужбовців має стратегічну важливість, а в умовах воєнного стану є одним із пріоритетних напрямків та не заперечує факт затримки поставки товару, проте зазначає, що таке прострочення за договором відбулося у зв`язку із форс-мажорними обставинами, а саме воєнними діями на території України.

Отже, на думку відповідача, він акумулював усі сили задля виконання договірних домовленостей, але під час виконання зобов`язань випливали форс-мажорні обставини, на які відповідач ніяк не міг впливати, а саме виконання зобов`язання під час воєнного стану, що значно ускладнило отримання самого товару та логістичний етап під час реалізації поставок.

Також під час виконання договірних домовленостей частину працівників відповідача було мобілізовано до лав ЗСУ, що в свою чергу також ускладнило комплектацію та поставку товару позивачу.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд прийшов до висновків про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення виходячи з таких мотивів.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Частинами першою та другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що 21 червня 2023 року між Центральною базою виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бел-Імпекс» було укладено договір про закупівлю товарів для забезпечення потреб безпеки і оборони № 306 (поставка ліжок армійських типу А (2-ярусних) у кількості 3000 штук) на загальну суму 16 200 000, 00 грн.

Згідно з п. 5.1 договору продавець зобов?язаний здійснити поставку товару покупцеві за договором у повному обсязі протягом 60 календарних днів з моменту підписання договору, а саме до 20 серпня 2023 року.

Пунктом 5.2. договору встановлено, що поставка товару здійснюється в пункт відвантаження за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 40-А.

Відповідно до п. 5.5. договору прийняття-передача товару здійснюється згідно зі специфікацію та товаро-розпорядчими документами, за якістю - згідно з документами якості та іншою технічною документацією.

Згідно з статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.п. 6.3.1 п. 6.3 договору, продавець зобов?язаний забезпечити поставку товару в пункті відвантаження якість якого відповідає вимогам встановленим договором, діючим державним стандартам тощо, у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що незважаючи на те, що умовами п. 5.1. договору кінцевий термін поставки визначений до 20 серпня 2023 року, поставку товару було здійснено із порушенням строків такої поставки, що не заперечується відповідачем та підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними від 22 серпня 2023 року № 44, від 14 вересня 2023 року № 32, від 18 вересня 2023 року № 33, від 21 вересня 2023 року № 34, від 26 вересня 2023 року № 35, від 05 жовтня 2023 року № 36, від 06 жовтня 2023 року № 37, від 10 жовтня 2023 року № 41, від 12 жовтня 2023 року № 38, від 16 жовтня 2023 року № 39, від 17 жовтня 2023 року № 40.

Щодо аргументів відповідача про прострочення поставки товару у зв`язку із форс-мажорними обставинами пов`язаними з воєнними діями на території України, суд зазначає що розділом 8 договору чітко врегульовано порядок засвідчення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Пунктом 8.4. договору встановлено, що сторона, яка потрапила під дію форс-мажорних обставин та виявилася внаслідок цього неспроможною виконувати зобов`язання за договором, зобов`язана у строк протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту їх виникнення, в письмовій формі проінформувати про це іншу сторону. Несвоєчасне або відсутність письмового інформування про форс-мажорні обставини позбавляє відповідну сторону права посилатися на ці обставини. Повідомлення про виникнення форс-мажорних обставин має містити вичерпну інформацію про природу обставин непереборної сили, час їх настання, причинно-наслідковий зв`язок і оцінки їх впливу на можливість сторони виконувати свої зобов`язання за договором.

Згідно з п. 8.5. договору, форс-мажорні обставини підтверджуються шляхом надання стороною, яка потрапила під дію таких обставин, іншій стороні сертифікату, виданого Торгово-промисловою палатою України та/або уповноваженою нею регіональною торгово-промисловою палатою, де засвідчується факт наявності форс-мажору під час виконання договору та строк, протягом якого такі обставини діяли.

Отже, судом встановлено, що в розділі 8 договору сторони врегулювали порядок засвідчення форс-мажорних обставин, однак, від відповідача під час виконання зобов`язань за договором не надходило позивачу ніяких повідомлень про настання форс-мажорних обставин та неможливість виконувати власні господарські зобов`язання за договором. Окрім того, позивачеві від відповідача сертифікату, виданого Торгово-промисловою палатою України та/або уповноваженою нею регіональною торгово-промисловою палатою, також не надходило.

Суд звертає увагу на те, що договір був укладений сторонами 21.06.2023, тобто сплив 1 рік і 4 місяці після початку повномасштабної війни російської федерації проти України та введення в дію воєнного стану. Пунктом 12.7. договору передбачено, що сторони розуміють та погоджуються, що поставка за цим договором здійснюється під час дії воєнного стану. Сторони готові виконати всі необхідні від них дії, щодо виконання умов цього договору незважаючи на дію воєнного стану.

Тобто, продавець чітко розумів у який час та на яких умовах укладається договір і за яких обставин доведеться виконувати власні господарські зобов`язання.

Частиною другою ст. 217 Господарського кодексу України визначено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій як відшкодування збитків, штрафні санкції та оперативно-господарські санкції. Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ст. 253 Цивільного кодексу України початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов?язання є день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано, у даному випадку з 21 серпня 2023 року.

Судом встановлено, що позивач належним виконував покладені на нього договором зобов?язання, зокрема в частині приймання поставленого товару, своєчасної оплати за поставлений товар, що підтверджується платіжними інструкціями від 10.08.2023 № 1353, від 15.08.2023 № 1374, від 22.08.2023 № 1389, від 15.09.2023 № 1577, від 20.09.2023 № 1581, від 21.09.2023 № 1609, від 26.09.2023 № 1620, від 05.10.2023, № 1720 від 09.10.2023 № 1731, від 11.10.2023, № 1737, від 13.10.2023 № 1752, від 16.10.2023 № 1768, від 18.10.2023 № 1770 на загальну суму 16 200 000, 00 грн.

Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, правовими наслідками порушення зобов`язання є зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач неодноразово наголошував відповідачу про необхідність прискорити поставку товару та попереджав про відповідальність встановлену договором, що підтверджується листами Центральної бази ВТК від 15.08.2023 № 83/1302 та від 05.10.2023 № 83/1572).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Одними із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України, так як одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17 та від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17.

У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов?язань, відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2. договору, за порушення строків виконання зобов?язання продавець сплачує покупцеві пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.

Загальна сума штрафних санкцій за порушення умов договору в частині строків поставки товару склала 1 266 138, 00 грн, з них пені - 555 498, 00 грн, штрафу - 710 640, 00 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок неустойки, судом встановлено, що позивачем він проведений вірно, з урахуванням термінів прострочення поставки товару, відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 1 266 138, 00 грн з них пені - 555 498, 00 грн, штрафу - 710 640, 00 грн.

При цьому, відповідач у відзиві заперечив позовні вимоги повністю та не звертався до господарського суду із мотивованим клопотанням, що було б підтверджене належними доказами, щодо зменшення розміру нарахованої неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи із викладених вище обставин, суд прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог позивача, що підлягають до задоволення у повному розмірі

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2 Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бел-Імпекс» (79053 місто Львів, вул. Володимира Великого, будинок 18, офіс 705; код ЄДРПОУ 42316432) на користь Центральної бази виробничо-технічної комплектації Національної гвардії України (02093, місто Кив, вул. Бориспільська, буд. 40-А, код ЄДРПОУ 14323014) суму в розмірі 1 285 130, 07 грн, з яких:

- 555 498, 00 грн пені;

- 710 640, 00 грн штрафу;

- 18 992, 07 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 30 квітня 2024 року.

СуддяМанюк П.Т.