Рішення

від 16.04.2024 по справі 917/986/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2024 Справа № 917/986/23

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Приватного підприємства "Декорт-Хайрінг", вул. Соборності, буд.40, кв. 9, м. Полтава, 36003

до відповідача Приватного підприємства "Зоря Р", вул. Леніна, 15, с. Рунівщина, Полтавський р-н, Полтавська обл., 38730

про стягнення 2 829 000,00 грн

Секретар судового засідання: Ісенко М.В.

Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання,

установив:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Приватне підприємство "Декорт-Хайрінг" просить суд стягнути з Приватного підприємства "Зоря Р" 2 829 000,00 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами договору № 17/05-22 про надання поворотної фінансової допомоги.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що відповідач не виконав прийнятих на себе за договором зобов`язань та не повернув отриману від позивача фінансову допомогу у встановлені строки.

Правовими підставами позову визначено статті 11, 525, 526, 626, 627, 628, 629, 1046, 1049 Цивільного Кодексу України.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази (а.с. 42-64): копія Договору № 17/05-22 про надання поворотної фінансової допомоги від 18.05.2022; копії платіжних доручень 17 шт; копія договору про надання правової допомоги від 18.05.2023; копія акту наданих послуг № 1 від 14.06.2023; копія квитанції від 14.06.2023; ордер серії ВІ № 1149818 від 15.06.2023; копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 3113 від 22.10.2019.

26.07.2023 відповідач надав суду відзив (б/н від 26.07.2023, вх. №9192), за мотивами якого проти позову заперечує.

В обґрунтування заперечень відповідач посилається, зокрема, на те, що заявки на отримання коштів не надавав, спірний договір не підписував. Також відповідач зазначає, що кошти у розмірі 2 829 000,00 грн отримані відповідачем згідно усних домовленостей між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та є особистим зобов`язанням ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 , як перед фізичною особою. Крім того, відповідач зазначає про відсутність у нього оригіналу вказаного вище договору та невідповідність копії договору, яка була залучена до первісної позовної заяви, копії договору, залученої до позовної заяви у справленій редакції.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : копію відповіді на претензію та докази її направлення позивачу.

17.10.2023 позивач надав суду пояснення по справі вх. № 13219 від 17.10.2023 (а.с. 98-104), в яких спростовує доводи відповідача, зазначаючи наступне: оригінал витребуваного судом договору відсутній на підприємстві (можливо, втрачений або знаходиться у керівника, який перебуває за межами території України). Крім того, позивач стверджує про укладення між сторонами договору позики та перерахування коштів платіжними доручення позивачем відповідачу з відповідним призначенням платежу.

02.11.2023 відповідач надав додаткові пояснення вх. № 14123, у яких просить суд надати можливість подати такі додаткові пояснення, ставить під сумнів відповідність поданої до суду копії Договору № 17/05-22 від 18.05.2022 року оригіналу та просить суд врахувати ці пояснення при вирішенні спору.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

12.06.2023 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Декорт-Хайрінг" до відповідача Приватного підприємства "Зоря Р" про стягнення 2 829 000,00 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами договору № 17/05-22 про надання поворотної фінансової допомоги.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2023 року справу № 917/986/23 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 20.06.2023 позовну заяву Приватного підприємства "Декорт-Хайрінг" вх. № 1058/23 від 15.06.2023 залишив без руху, надав строк для усунення недоліків та встановив спосіб їх усунення.

Суд ухвалою від 03.07.2023 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив справу розглядати у порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання у справі на 03.08.2023 року на 11:20, встановив сторонам строки для подання заяв по суті спору та запропонував надати за наявності заяви (клопотання, докази) для вирішення в підготовчому засіданні питань, зазначених у ч. 1 ст. 182 ГПК України.

У зв`язку з перебуванням судді Ківшик О.В. у відпустці засідання суду 03.08.2023 не відбулося.

Суд ухвалою від 08.09.2023 призначив дату підготовчого засідання на 03.10.2023 на 11:00.

Відповідач надав суду за вх. № 9191 від 26.07.2023 клопотання витребування у Приватного підприємства "Декорт-Хайрінг" оригіналів доказів, а саме : оригіналу договору № 17-05/22 від 18.05.2022 р.

Суд ухвалою від 03.10.2023 відклав підготовче судове засідання на 18.10.2023 року на 11:30; клопотання відповідача про витребування у Приватного підприємства "Декорт-Хайрінг" оригіналів доказів задовольнив; витребував у Приватного підприємства "Декорт-Хайрінг" (код ЄДРПОУ 33191070) оригінал договору № 17-05/22 від 18.05.2022 р.

Суд ухвалою від 18.10.2023 продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів.

У судовому засіданні 18.10.2023 року оголошено протокольну ухвалу про перерву в підготовчому засіданні до 08.11.2023 до 09:00 год для надання відповідачу можливості надати реагування на письмові пояснення позивача.

Суд ухвалою від 18.10.2023 повідомив Приватне підприємство "Декорт-Хайрінг" про перерву в підготовчому засіданні до 08.11.2023 до 09:00.

Судове засідання, призначене на 08.11.2023 року, не відбулося в зв`язку з перебуванням судді Ківшик О.В. на лікарняному.

Суд ухвалою від 18.12.2023 призначив дату підготовчого засідання на 16.01.2024 року на 09:00.

Позивач надав суду за вх. № 131 від 04.01.2024 клопотання витребування у відповідача доказів, а саме : баланс з роздруківкою кредиторської заборгованості станом на 30 червня, 30 вересня, 31 грудня 2022 року; оборотно-сальдову відомість за 2, 3, 4 квартал 2022 року; виписку з банку щодо зарахування спірних коштів за 2, 3, 4 квартал 2022 року.

15.01.2024 від представника позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого судового засідання без його участі.

Під час розгляду справи у підготовчому засіданні 16.01.2024 року судом оголошено протокольну ухвалу про задоволення клопотання про витребування доказів (вх. № 131 від 04.01.2024), а також протокольну ухвалу про перерву у підготовчому засіданні до 05.02.2024 до 09:00 год.

Суд ухвалою від 16.01.2024 витребував у Приватного підприємства "Зоря Р" (вул. Леніна, 15, с. Рунівщина, Полтавський р-н, Полтавська обл., 38730, ідентифікаційний код 36293219) : баланс з роздруківкою кредиторської заборгованості станом на 30 червня, 30 вересня, 31 грудня 2022 року; оборотно-сальдову відомість за 2, 3, 4 квартал 2022 року; виписку з банку щодо зарахування спірних коштів за 2, 3, 4 квартал 2022 року.

Суд ухвалою від 16.01.2024 повідомив Приватне підприємство "Декорт-Хайрінг" про перерву в підготовчому засіданні до 05.02.2024 до 09:00.

05.02.2024 від представника позивача надійшло клопотання про поновлення строку на подання додаткових доказів та їх приєднання до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Розглянувши клопотання позивача, суд дійшов висновку про наявність об`єктивних причин щодо неможливості своєчасного подання доказів з огляду на дату вимоги та виникнення причин її направлення після відкриття провадження у даній справі, тому клопотання задовольнив, поновив позивачу процесуальний строк для подання додаткових доказів.

У судовому засіданні 05.02.2024 року з огляду на вчинення усіх необхідних процесуальних дій у даній справі для виконання завдань підготовчого провадження, встановлених частиною 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України та закінчення встановленого строку підготовчого провадження суд оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 07.03.2024 на 11:00.

Судове засідання, призначене на 07.03.2024 року, не відбулося в зв`язку з перебуванням судді Ківшик О.В. на лікарняному.

Суд ухвалою від 15.03.2024 призначив дату розгляду справи по суті на 04.04.2024 року на 11:30.

04.04.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи з огляду на погане самопочуття (простудні симптоми) та необхідність візиту до сімейного лікаря.

04.04.2024 від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання, призначеного на 04.04.2024, без його участі.

У судовому засіданні 04.04.2024 року оголошено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 16.04.2024 на 11:30 год.

Суд ухвалою від 04.04.2024 повідомив учасників справи про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 16.04.2024 на 11:30.

У судовому засіданні 16.04.2024 року під час розгляду справи по суті представник позивача на позовних вимогах наполягав, представник відповідача проти позову заперечував.

У судовому засіданні 16.04.2024 року проведено судові дебати.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Під час розгляду справи по суті суд дослідив усі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 16.04.2024 року суд після виходу з нарадчої кімнати відповідно до ст. 240 ГПК України оголосив вступну та резолютивну частину рішення та повідомив, коли буде підписано повний текст судового рішення, роз`яснив порядок, строки оскарження рішення та набранням ним чинності.

2. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

З огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, предметом доказування у даній справі є питання встановлення наявності чи відсутності між сторонами правовідносин з позики, порушення з боку відповідача прийнятих на себе зобов`язань з повернення фінансової допомоги, і, як наслідок цього - наявності або відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Як стверджує у позовній заяві позивач, 18.05.2022 між ПП "Декорт-Хайрінг" (далі Сторона 1) та ПП "Зоря Р" (далі Сторона 2) договір № 17/05-22 про надання поворотної фінансової допомоги (далі Договір, копія - а.с. 43-44).

У Договорі сторони узгодили, зокрема, наступне :

- за цим Договором Сторона 1 надає фінансову допомогу в розмірі, що обумовлена цим Договором, а Сторона 2 зобов`язується повернути таку саму суму грошових коштів в порядку та на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1 Договору);

- Грошовими коштами за цим Договором є національна українська валюта гривня (п. 1.2. Договору);

- Розмір фінансової допомоги за цим Договором становиш 3 500 000,00 гривень (Три мільйона п`ятсот тисяч гривень 00 копійок) (п. 2.1 Договору);

- Сторона 1 надає допомогу протягом трьох календарних днів з моменту підписання цього Договору. Фінансова допомога надається у безготівковому порядку. Фінансова допомога вважається наданою Стороною 1 Стороні 2 з моменту перерахування на розрахунковий рахунок Сторони 2 (розділ 3 Договору);

- строк надання фінансової допомоги Стороні 2 становить 1 один рік з моменту надання фінансової допомоги та оформлення в порядку, передбаченому п.3.3 цього Договору. Остаточною датою повернення фінансової допомоги є 17 травня 2023р (п. 4.1 та п. 4.2. Договору);

- фінансова допомога повертається в безготівковій формі шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок Сторони 1. Фінансова допомога вважається поверненою в момент фактичного зарахування грошової суми, що позичалася, на поточний рахунок Сторони 1 (п. 5.1. та п. 5.2 Договору);

- цей Договір підписується Стороною 1 і Стороною 2. Цей Договір вважається укладеним з моменту надання фінансової допомога Стороні 2. Цей Договір діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. Строк надання фінансової допомоги може бути подовжений за згодою Сторін, яка оформляється додатковою угодою до цього Договору. У цьому випадку додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання Сторонами та скріплення печатками Сторони 1 і Сторони 2 (розділ 7 Договору).

За приписами ч. 6 ст. 91 ГПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Оскільки позивач на вимогу суду не надав оригінал Договору, а відповідач поставив під сумнів відповідність наданої копії Договору його оригіналу та повідомив про відсутність у нього другого оригінального примірнику Договору, суд в дотримання наведеної норми права даний доказ до уваги не бере.

Позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 2 829 000,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень (а.с.45-61), а саме : № 56 від 23.05.2022 на суму 50 000,00 грн, № 63 від 26.05.2022 на суму 80 000,00 грн, № 69 від 31.05.2022 на суму 155 000,00 грн, № 71 від 01.06.2022 на суму 68 000,00 грн, № 78 від 02.06.2022 на суму 75 000,00 грн, № 80 від 02.06.2022 на суму 75 000,00 грн, № 84 від 03.06.2022 на суму 30 000,00 грн, № 89 від 06.06.2022 на суму 210 000,00 грн, № 95 від 07.06.2022 на суму 300 000,00 грн, № 100 від 09.06.2022 на суму 130 000,00 грн, № 111 від 13.06.2022 на суму 460 000,00 грн, № 118 від 16.06.2022 на суму 264 000,00 грн, № 124 від 17.06.2022 на суму 130 000,00 грн, № 133 від 21.06.2022 на суму 600 000,00 грн, № 195 від 17.06.2022 на суму 90 000,00 грн, № 198 від 18.08.2022 на суму 90 000,00 грн та № 222 від 06.09.2022 на суму 22 000,00 грн.

Позивачем на вказаних платіжних дорученнях зазначено призначення платежу: "надання поворотної фінансової допомоги згідно Договору № 17/058-22 від 18 травня 2022 р., без ПДВ".

Дані обставини підтверджуються також наданими відповідачем на вимогу суду виписками з банківського рахунку відповідача (а.с. 165-169) та відомостями з бухгалтерських рахунків відповідача та оборотно-сальдових відомостей (а.с. 170-172).

За даними позивача відповідач у порушення умов Договору грошові кошти не повернув, заборгованість останнього становить 2 829 000,00 грн.

18.01.2024 року позивачем було направлено відповідачу вимогу від 17.01.2024 року про повернення грошових коштів в сумі 2 829 000,00 грн., про що свідчить накладна Укрпошти та опис вкладення відправлення № 3601413075160 (а.с. 157).

Дана обставина відповідачем не спростовується.

Враховуючи відсутність реагування на зазначену вимогу листи та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з даною позовною заявою з вимогою про стягнення з відповідача 2 829 000,00 грн заборгованості з повернення поворотної фінансової допомоги.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд зазначає про таке.

Статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 181 ГК України вказано, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 ст. 207 ЦК України унормовано, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Згідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов`язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з позики.

За приписами ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Обов`язок позичальника повернути позику унормований ст. 1049 ЦК України : позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Велика Палата Верховного Суду в п. 91 Постанови від 25.05.2021р. у справі №461/9578/15-ц дала тлумачення доктрині забороні суперечливої поведінки : Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 рок справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (забороні суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit vei contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісно Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

З наданої відповідачем банківської виписки вбачається, що 19.05.2022 року платіжним дорученням № 1555 19 Приватне підприємство "Зоря Р" здійснило операцію з перерахування Приватному підприємству "Декор Хайрінг" 26 000,00 грн, зазначивши призначення платежу як повернення поворотно-фінансової допомоги згідно Договору № 17/05-22 від 18 травня 2022 р. без ПДВ (а.с. 166).

Згідно з пунктом 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року №22 (в редакції на момент складення платіжного доручення), обов`язковим реквізитом платіжного доручення є "призначення платежу", який заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу; повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Тобто, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, тобто особі, що здійснює відповідний платіж. Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (пункт 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у редакції чинній на момент спірних правовідносин). Отже, з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті "Призначення платежу" виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України від 9 червня 2011 року №25-111/1438-7141 «Про заміну інформації у реквізиті "Призначення платежу", яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами без участі банку. Визначальним у змісті наведених законодавчих норм, якими регулюються правильність заповнення платіжного доручення, є те, що вони регулюють правовідносини між банком та платником, у той час, як зміна волевиявлення у розпорядженні коштами є господарськими правовідносинами та визначається цивільно-правовими угодами, укладеними між сторонами. При цьому економічний зміст тієї чи іншої господарської операції визначається платниками податків самостійно та на власний розсуд, а не контролюючим органом. Отже, платник не позбавлений законодавцем права на обрання шляхів здійснення своєї господарської діяльності у межах цивільного законодавства.

Здійснивши аналіз доводів відповідача викладених у заявах по суті та враховуючи наявні у матеріалах справи докази, зокрема, зазначену банківську виписку, а також відсутність доказів щодо уточнення інформації, вказаної як призначення платежу у цій банківський виписці, суд вбачає наявність у відповідача ознак суперечливої поведінки, оскільки останній заперечує очевидні факти, які визнавав до початку судового розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до с. 79 ГПК України стандарт доказування підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з уведенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тобто, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж ні.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 6.19, 6.20 постанови Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/11534/18).

Беручи до уваги недоведеність відповідачем жодним доказом в порушення принципу змагальності та диспозитивності, на якій правовій підставі Приватне підприємство "Зоря Р" дотепер використовує перераховані Приватним підприємством "Декор Хайрінг" грошові кошти в сумі 2 829 000,00 грн та не повертає їх позивачу, суд оцінює надані позивачем докази в обґрунтування позовних вимог щодо надання відповідачеві фінансової допомоги більш вірогідними.

Враховуючи викладене, а також встановлення судом того, що: 1) спірні кошти були прийняті відповідачем як юридичною особою (не керівником підприємства), їх повернення позивачу не ініціювалося; 2) при перерахуванні коштів позивач визначав призначення платежу саме як надання поворотної фінансової допомоги згідно Договору № 17/058-22 від 18 травня 2022 р.; 3) з обставин справи чітко вбачається намір позивача повернути сплачені грошові кошти, суд вважає заперечення відповідача проти позову необґрунтованими.

Заперечення відповідачем проти позову з підстав наявності у матеріалах справи двох різних копій Договору не відповідають дійсності, оскільки надані копії Договору є ідентичними. Крім того, суд не взяв до уваги як доказ у справі копію Договору за відсутності його оригіналу.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи, зокрема, є: позовна заява; відзив на позовну заяву.

Відповідач контррозрахунку ціни позову не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.

Згідно з приписами частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з положеннями 13 Господарського процесуального кодексу України. судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що позовні вимоги підтверджуються поданими доказами, не спростовані відповідачем, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, тому суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат.

При пред`явленні даного позову позивачем платіжною інструкцією № 62 від 12.06.2023 року сплачено до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в загальному розмірі 42 435,00 грн, про що свідчить відповідна виписка (а.с. 34).

Відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Зоря Р" (вул. Леніна, 15, с. Рунівщина, Полтавський р-н, Полтавська обл., 38730, код ЄДРПОУ 36293219) на користь Приватного підприємства "Декорт-Хайрінг" (вул. Соборності, буд.40, кв. 9, м. Полтава, 36003, код ЄДРПОУ 33191070) 2 829 000,00 грн заборгованості та 42 435,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3.Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 26.04.2024.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик