Ухвала

від 29.04.2024 по справі 916/3661/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/3661/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В.(головуючої), Колос І.Б. та Малашенкової Т.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 )

на рішення господарського суду Одеської області від 27.10.2023 та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024

за позовом публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"

до: 1) фермерського господарства "Вікторія-8"

2) ОСОБА_1

про стягнення 105 039,99 грн,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 19.04.2024 (через систему "Електронний суд") звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського Одеської області від 27.10.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 зі справи № 916/3661/23, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 ГПК України.

Згідно з частинами п`ятою та сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Позов у цій справі було подано у 2023 році, де відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2023" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2023 року був визначений у розмірі 2 684,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі є стягнення солідарно 105 039,99 грн заборгованості, з яких: 87 440,03 грн заборгованості по кредиту та 17599,96 грн по відсоткам, а, отже, ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.

Так, рішенням господарського суду Одеської області від 27.10.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 у справі №916/3661/23, позов публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" задоволено повністю, стягнуто солідарно з фермерського господарства "Вікторія-8" та ОСОБА_1 87 440,03 грн заборгованості по кредиту, 17 599,96 грн заборгованості по відсоткам та по 1342 грн витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.

Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник з посиланням на підпункти "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики в частині застосування, зокрема, статті 617 Цивільного кодексу України у справах, сторонами в яких є фермерські господарства, що знаходяться на тимчасово окупованих територіях, також справа має виняткове значення для скаржника, оскільки з останнього як фізичної особи згідно з оскаржуваними судовими рішеннями у цій справі стягнуто понад 100 000 грн, що перевищує майже в 10 разів мінімальну заробітну плату, та є надмірно значною сумою для скаржника.

Крім того, скаржник посилається на рішення Конституційного Суду України від 22.11.2023 №10-р(ІІ)/2023, згідно з яким визнано неконституційними пункти 1,5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України щодо віднесення до категорії малозначних справ у спорах про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`яти десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та такими, що не відповідає вимогам юридичної визначеності, конституційним приписам і міжнародним зобов`язанням щодо забезпечення високого рівня захисту прав споживачів, зазначаючи при цьому, що суд не вправі застосовувати норми, які суперечать Конституції України.

Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Однак скаржник, вказуючи на фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, не навів обґрунтованих доводів та не надав жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Поряд з цим наведені в касаційній скарзі доводи та зміст оскаржуваних рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Також безпідставними є посилання скаржника на винятковість значення справи з тих підстав, що розмір стягнутих коштів згідно з оскаржуваним судовим рішенням є надмірним фінансовим тягарем для скаржника та призведе до скрутного фінансового становища, оскільки настання негативних наслідків для скаржника у випадку ухвалення судами попередніх інстанцій рішень не на його користь є звичайним передбачуваним процесом.

Інші доводи скаржника зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Разом з тим незгода скаржника із судовим рішенням не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Отже, в касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Разом з тим щодо посилання скаржника на рішення Конституційного Суду України від 22.11.2023 №10-р(ІІ)/2023, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказаним рішенням щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо процесуальних фільтрів касаційної інстанції) та визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) лише пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (щодо ціни позову для визначення малозначних справ у цивільному процесі).

Тобто, зазначене рішення Конституційного Суду України не стосується застосування положень Господарського процесуального кодексу України, а саме: частини 5 статті 12 та пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України та не визнає неконституційним процесуальні фільтри в касаційній інстанції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Одеської області від 27.10.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 зі справи у цій справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Одеської області від 27.10.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 зі справи № 916/3661/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова