Постанова

від 30.04.2024 по справі 562/1474/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2024 року

м. Рівне

Справа № 562/1474/22

Провадження № 22-ц/4815/534/24

Головуючий у Здолбунівському районному суді

Рівненської області: суддя Ковалик Ю.А.

Рішення суду першої інстанції

(вступна і резолютивна частини) проголошено:

об 11 год. 16 хв. 09 лютого 2024 року

у м. Здолбунів Рівненської області

Повний текст рішення складено: 14 лютого 2024 року

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.

секретар судового засідання: ОСОБА_1

учасники справи:

особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, - керівник Здолбунівської окружної прокуратури Войтюк Олександр Ігорович;

позивач Рівненська районна державна адміністрація Рівненська районна військова адміністрація Рівненської області;

відповідач1 Здовбицька сільська рада Рівненського району Рівненської області;

відповідач2 ОСОБА_2 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації Рівненської обласної військової адміністрації;

за участі: прокурора Безпалого Андрія Васильовича та представників ОСОБА_2 адвокатів Басюка Олександра Петровича, ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Басюка Олександра Петровича на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 09 лютого 2024 року у цивільній справі за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської районної державної адміністрації Рівненської районної військової адміністрації Рівненської області до Здовбицької сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації Рівненської обласної військової адміністрації; про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним рішення, визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У липні 2022 року керівник Здолбунівської окружної прокуратури звернувся в суд в інтересах держави в особі Рівненської районної державної адміністрації - Рівненської районної військової адміністрації (далі - Рівненська РДА-РВА) з позовом до Здовбицької сільської ради Рівненської області (далі Здовбицька сільрада), ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації - Рівненської обласної військової адміністрації.

У своєму позові вимагав усунути перешкоди у здійсненні Рівненською РДА-РВА права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 5622687000:04:001:0056, площею 0,668 га, яка розташована в адміністративних межах с. Кунин Рівненського району на території Здовбицької об`єднаної територіальної громади, шляхом визнання незаконним рішення Уїздецької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області № 210 від 20.11.2007 «Про затвердження проекту відведення та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства; усунути перешкоди у здійсненні Рівненською РДА-РВА права користування та розпорядження земельною ділянкою 5622687000:04:001:0056, площею 0,668 га, яка розташована в адміністративних межах с. Кунин Рівненського району на території Здовбицької об`єднаної територіальної громади, шляхом визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5622687000:04:001:0056, площею 0,668 га, для ведення особистого селянського господарства, серії № ЯЕ225943 від 24.12.2007; усунути перешкоди у здійсненні Рівненською РДА-РВА права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 5622687000:04:001:0056, площею 0,668 га, яка розташована в адміністративних межах с. Кунин Рівненського району на території Здовбицької об`єднаної територіальної громади, шляхом її повернення на користь держави в особі Рівненської РДА-РВА.

Мотивуючи позов, прокурором вказувалося, що на території Здовбицької територіальної громади, у південно-східній частині с. Кунин, в урочищі «Замок», розташований об`єкт культурної спадщини - пам`ятка археології «Городище». Розпорядженням виконавчого комітету Ровенської обласної ради від 20.10.1987 № 325-р «Про пам`ятники археології, історії і мистецтва місцевого значення» затверджено додатковий список пам`яток археології, історії та мистецтва місцевого значення, взятих на облік, до якого включено Городище, розташоване в с. Кунин Здолбунівського району на території Уїздецької сільської ради.

Рішенням Рівненської обласної ради народних депутатів № 56 від 10.08.1995 «Про перелік пам`яток археології Рівненської області» затверджено перелік територій на яких знаходяться пам`ятки археології, що не підлягають передачі у колективну та приватну власність, як землі історико-культурного призначення. Так, згідно із п. 32 цього Переліку не підлягає передачі у колективну та приватну власність, як землі історико-культурного призначення «Городище» в с. Кунин, урочище «Замок». Ця пам`ятка археології місцевого значення «Городище» має паспорт об`єкта культурної спадщини від 08.12.2010, яким також підтверджується його наявність, місце розташування та облікову картку об`єкта культурної спадщини.

Між тим, вказаний об`єкт культурної спадщини місцевого значення розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5622687000:04:001:0056, площею 0,668 га, з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», та перебуває у приватній власності ОСОБА_2 . На підставі заяви відповідача Уїздецькою сільською радою 29 вересня 2006 року прийнято рішення № 75 про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,6680 га, в межах АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення.

В подальшому рішенням Уїздецької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області № 210 від 20.11.2007 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5622687000:04:001:0056, площею 0,668 га, для ведення особистого селянського господарства, у власність ОСОБА_2 та земельну ділянку передано йому у приватну власність.

Рішенням Здовбицької сільської ради № 15 від 09.12.2020 розпочато реорганізацію Миротинської, Уїздецької та Урвенської сільських рад шляхом приєднання до Здовбицької сільської ради Рівненської області. Згідно з п. 4 цього рішення Здовбицька сільська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Уїздецької сільської ради.

На підставі рішення № 210 від 20.11.2007 ОСОБА_2 видано державний акт серії №ЯЕ225943 від 24.12.2007 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5622687000:04:001:0056, площею 0,668 га, для ведення особистого селянського господарства.

Тому земельна ділянка історико-культурного призначення, на якій знаходиться пам`ятка археології місцевого значення «Городище», фактично передана у приватну власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, що є порушенням ст.ст. 53, 54 ЗК України та ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Крім того, у 2007 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Земляприватінформ» (далі ТОВ "Земляприватінформ") виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення на території Уїздецької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області. При цьому у матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , на підставі якого прийнято рішення про передачу у приватну власність спірної земельної ділянки, наявний висновок державної експертизи землевпорядної документації від 02.08.2017 № 2187, відповідно до якого вказаний проект землеустрою не в повній мірі відповідає вимогам законодавства України, встановленим нормам і правилам та повертається на доопрацювання.

На думку прокурора, всупереч наведеному органом місцевого самоврядування прийнято рішення про затвердження проекту землеустрою та передано спірну земельну ділянку у приватну власність.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 09 лютого 2024 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5622687000:04:001:0056, площею 0, 668 га, державі в особі Рівненської РДА-РВА.

Стягнуто зі Здовбицької сільради і ОСОБА_2 на користь Рівненської обласної прокуратури по 1 240, 50 гривень понесенного судового збору з кожного.

В решті вимог прокурору відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 через свого представника адвоката Басюка О.П., вважаючи оскаржуване рішення незаконним та необгрунтованим, що полягало у порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати та відмовити в задоволенні позову.

Обгрунтовуючи її, зазначалося про хибність висновків суду щодо незаконності дій ОСОБА_2 при приватизації спірної земельної ділянки. Зокрема, при цьому Уїздецька сільська рада Здолбунівського району і органи по охороні культурної спадщини не висловлювали будь-яких заперечень, не подавали інформації щодо неможливості приватизації ділянки та не зазначали жодних відомостей про можливе розміщення на земельній ділянці, що приватизовувалася, об`єктів культурної спадщини.

Щодо обраного прокурором способу захисту права, то вважає його помилковим, адже належною вимогою повинно було бути витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до ст. 387 ЦК України. При цьому обрання саме негаторного позову зумовлює незастосування при вирішенні правовідносин такої обставини як сплив позовної давності, що також суперечить матеріалам справи.

Вважає необгрунтованими підстави суспільної необхідності та заінтересованості громадськості у позбавленні заявника права власності, а також мети подальшого використання спірної земельної ділянки. Тобто неправильно застосованими є норми ст. 350 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

При цьому судом не дано належної оцінки листу Міністерства культури та інформаційної політики України №12/35/61-23 від 25 вересня 2023 року.

Тому переконаний, що єдиним законним способом вилучення земельної ділянки у ОСОБА_2 є її викуп.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України". Тобто при вирішенні правовідносин слід застосувати принцип "належного урядування", за яким ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а допущені помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Допущена з боку держави помилка не повинна непропорційним чином втучатися у нове право добросовісного власника, який вправі покладатися на легітимність дій державного органу. Також права ОСОБА_2 як власника спірної земельної ділянки захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, з огляду на доводи і аргументи заявника рішення суду першої інстанції оскаржувалося лише в частині задоволення позову прокурора, а саме про зобов`язання ОСОБА_2 повернути земельну ділянку на користь держави в особі Рівненської РДА-РВА.

У поданому відзиві керівник Здолбунівської окружної прокуратури, вважаючи оскаржуване рішення законним і обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевівіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Судом попередньої інстанції з`ясовано, що рішенням Уїздецької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області № 75 від 29.09.2006 надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,6680 га в межах АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення (рілля).

Проект щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 виготовлено ТОВ "Земляприватінформ".

20 листопада 2007 року Уїздецькою сільською радою Здолбунівського району Рівненської області прийнято рішення № 210, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства площею 0,6680 га в межах АДРЕСА_2 , за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (рілля).

На підставі цього рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №225943 від 24.12.2007, кадастровий номер 5622687000:04:001:0056.

Як установлено, земельна ділянка, площею 0,668 га, кадастровий номер 5622687000:04:001:0056, знаходиться в межах території пам`ятки археології «Городище», що підтверджується даними висновку Управління культури Рівненської обласної державної адіміністрації № 993 від 21.03.2007, облікової картки об`єкта (пам`ятки) культурної спадщини, паспорта об`єкта (пам`ятки) культурної спадщини, листами Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адімінстрації від 30.04.2015, актом огляду об`єкта культурної спадщини - пам`ятки археології «Городище Х-ХІ ст.» від 07.07.2022.

Рішенням Здовбицької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області № 15 від 09.12.2020 розпочато процедуру реорганізації Уїздецької сільської ради шляхом приєднання до Здовбицької сільської ради. На підставі п. 4 даного рішення Здовбицька сільська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Уїздецької сільської ради.

Згідно зі ст.ст. 53, 54, 84 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно доч.ч.1,2,6ст.17Закону України«Про охоронукультурної спадщини»пам`ятка,крімпам`яткиархеології,може перебуватиу державній,комунальній абоприватній власності.Суб`єктиправа власностіна пам`яткувизначаються згідноіз законом. Усіпам`яткиархеології,в томучислі ті,що знаходятьсяпід водою,включаючи пов`язаніз нимирухомі предмети,є державноювласністю.Такі рухоміпредмети підлягаютьвіднесенню додержавної частиниМузейного фондуУкраїни,обліку тазбереженню упорядку,визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власностіабо вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Тобто заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а, отже, і нового володільця. Тому зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року у справі №813/4701/16 встановлено, що земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування. Тому Верховний Суд прийшов до висновку, що оскільки, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах території, віднесеної до історичного ареалу м. Львова, на ній знаходиться пам`ятка культурної спадщини місцевого значення (готель), то така земельна ділянка в силу закону належить до земель історико-культурного призначення. Невиконання Львівською міською радою передбачених судовим рішенням заходів не може спростовувати належності спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення в силу статей 1, 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини.

За правилами частини четвертої ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав прокурор, суд першої інстанції з огляду на те, що спірна земельна ділянка розташована в межах пам`ятки археології та не може перебувати у приватній власності громадян, обгрунтовано задовольнив позов частково, зобов`язавши повернути земельну ділянку в державну власність.

Щодо доводів апеляційної скарги про хибність обраного способу захисту порушеного права, то враховуються висновки районного суду з цього приводу, з якими погоджується і колегія суддів.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч. 2 ст. 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.

Тобто безпідставними є твердження про те, що єдиним законним способом вилучення земельної ділянки у ОСОБА_2 є її викуп.

За наведених обставин позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. Тому негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує саме правопорушення. Отже, не можуть заслуговувати на увагу і покликання автора апеляційної скарги на сплив позовної давнсоті у справі, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Спростовуються правильністю висновків суду і доводи про помилкове застосування судом норм матеріального права.

Не можна погодитися також з аргументами заявника про відсутність в оскаржуваному рішенні належної оцінки листу Міністерства культури та інформаційної політики України №12/35/61-23 від 25 вересня 2023 року. Так, цей лист носить для суду рекомендаційний і необов`язковий характер, а його зміст відображає суб`єктивне бачення автора у вирішенні правовідносин, що склалися між учасниками справи.

Не заслуговують на увагу твердження про інші недодержання норм процесуального права.

Так, відповідно до абз. другого ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би помилкове розв`язання спору, заявник не надав, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом здобуто не було.

При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов`язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Крім того, необгрунтованими є й посилання апеляційної скарги на рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України", виходячи з такого. Не заперечуючи проти того, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, разом з тим колегія суддів бере до уваги, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються.

В контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Решта доводів про хибність оскаржуваного рішення також не грунтуються на матеріалах справи і тому апеляційним судом відхиляються.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки в іншій частині судове рішення не оскаржувалося, а підстав, передбачених ч. 4 ст. 367 ЦПК України для виходу за межі доводів апеляційної скарги, не вбачається, тому це рішення стосовно відмови в задоволенні позову колегією суддів не переглядалося.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Басюка Олександра Петровича залишити без задоволення, а рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 09 лютого 2024 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 30.04.2024

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В.Боймиструк

С.С.Шимків