Рішення

від 29.04.2024 по справі 160/5022/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 рокуСправа №160/5022/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Калугіної Н.Є.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рефрамат" до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/100645/2 від 17.10.2023;

- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці, оформлене карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2023/002718 від 17.10.2023;

- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці № 7.4-2/7.4-15- 02/13/4254 від 08.02.2024.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що ТОВ «Рефрамат» на підтвердження заявленої митної вартості товарів за ціною договору (контракту) надано до митного оформлення митну декларацію № 23UA209230110650U1 з усіма необхідними документами, які не містили розбіжностей та ознак підробки, а, навпаки, містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, що, в свою чергу, виключало можливість витребування митницею у декларанта додаткових документів у розумінні приписів ч.3 ст.53 Митного кодексу України. Однак, відповідач, не зважаючи на вищенаведене, посилаючись на формальні підстави, витребував у позивача додаткові документи. На переконання ТОВ «Рефрамат», відповідач, не здійснивши повну перевірку відомостей, що містяться в наданих документах, що підтверджують заявлену митну вартість та правильність розрахунку, здійсненого декларантом, не упевнившись в достовірності та точності заяв, документів та розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, прийняв рішення про коригування митної вартості товару № № UA209000/2023/100645/2 від 17.10.2023 відповідно до якого загальна митна вартість задекларованих товарів була скоригована за другорядним методом визначення митної вартості - 2-r - резервний метод, згідно з положеннями ст.64 Митного кодексу України, а також відмовлено у прийнятті вказаної митної декларації шляхом оформлення спірної картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2023/002718 від 17.10.2023. При цьому, позивач зауважує, що зазначена в митній декларації митна вартість товарів у повній мірі співпадає з митною вартістю товарів, що відображена у документах, поданих відповідно до статті 53 Митного кодексу України, які у повній мірі підтверджують розмір заявленої митної вартості товару за ціною контракту. Натомість, всі вказані у спірному рішенні зауваження митниці носять формальний характер та не свідчать про дійсну наявність розбіжностей, а надані позивачем документи, повною мірою підтверджують числові значення складових митної вартості. Крім того, позивачем зауважується, що відповідач у спірному рішенні крім номера та дати митної декларації, яка були взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, не навів жодних пояснень щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та не зазначив інформації і джерел, які використовувались митницею при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, що суперечить положенням пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України. Таким чином, не погоджуючись з висновками відповідача та винесеними ним рішеннями, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду для захисту своїх порушених прав та законних інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/5022/24, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

18.03.2024 року через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов відзив Львівської митниці на позовну заяву ТОВ «Рефрамат» (зареєстрована відділом документального забезпечення суду 18.03.2024), в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що під час здійснення Львівською митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача, та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією, було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Отже, відповідач вказує, що за результатами розгляду поданих документів, виник сумнів у правильності визначення декларантом митної вартості товарів, який став підставою для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої позивачем митної вартості, однак, такі документи декларантом надані не були, у зв`язку із чим відповідачем обґрунтовано прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості. Таким чином, посадові особи митниці при прийнятті спірних рішень про коригування митної вартості заявленого позивачем товару та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення діяли в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Також, разом з відзивом на позовну заяву, від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Львівської митниці про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

22.03.2024 року позивачем до суду подано відповідь на відзив, в якій висловлено позицію, аналогічну викладеній в позовній заяві, та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві як підстави для задоволення позову.

29.04.2024 від позивача надійшли докази по справі щодо надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Рефрамат» (покупець) було укладено зовнішньоекономічний Контракт № DAS-RM-02-20 від 16.03.2020 (надалі - Контракт) з фірмою Dashiqiao Shi Huamei Mining Co., LTD (Китайська Народна Республіка) (продавець).

Відповідно до пункту 1.1. Контракту позивач купує вогнетривкі матеріали (надалі - Товар), номенклатура, кількість, ціна, умови і терміни поставки яких, визначаються в Специфікаціях, які є невід`ємними частинами Контракту.

Пунктом 2.1. Контракту передбачено, що якість Товару визначається в Специфікаціях та підтверджується сертифікатом якості.

Пунктом 4.4. Контракту встановлено, що продавець надає з Товаром оригінали наступних документів: комерційний інвойс; сертифікат походження Товару; пакувальний лист; сертифікат якості.

Згідно з пунктом 5.1. Контракту оплата Товару здійснюється протягом 180 календарних днів від дати поставки Товару, визначеною згідно з правилами Інкотермс в редакції 2020 року, якщо інше не зазначено в Специфікації.

22.06.2023 між позивачем та фірмою Dashiqiao Shi Huamei Mining Co., LTD було укладено Специфікацію № 22 до Контракту № DAS-RM-02-20 від 16.03.2020 (надалі - Специфікація).

Зазначеною Специфікацією сторони Контракту узгодили постачання Товару на наступних умовах:

1)Товар:

- Вогнетривка цегла RMC L812 (код за ТН ЗЕД 68159100) в асортименті вагою 69684 кг за ціною 0,887 доларів США за кг на загальну суму 61809,71 доларів США;

- Вогнетривка маса RRM-77 (код за ТН ЗЕД 3816000000) вагою 6 000 кг за ціною 0,605 доларів США за кг на загальну суму 3630 доларів США.

Дозволяється відхилення у кількості та вазі Товару +/- 5%.

Загальна вартість Товару за Специфікацією 65439,71 доларів США.

2) Умови оплати: протягом 240 календарних днів від дати рахунку-фактури.

3) Дата поставки: дата завантаження на борт судна в порту Далянь, Китай.

4) Умови поставки: FOB - порт Далянь, Китай згідно з Інкотермс 2020.

ТОВ «Рефрамат» було сплачено вартість Товару на загальну суму 62494,28 доларів США, що підтверджується платіжними документами № Р230509390 від 09.05.2023 р., №Р230511982 від 11.05.2023 та № Р230614982 від 14.06.2023.

Фактично за цією Специфікацією, позивачем придбано товару на суму 66007,38 грн:

- вогнетривка цегла RMC L812 (код за ТН ЗЕД 68159100) в асортименті вагою 70 324 кг за ціною 0,887 доларів США за кг на загальну суму 62 377,38 доларів США;

- вогнетривка маса RRM-77 (код за ТН ЗЕД 3816000000) вагою 6 000 кг за ціною 0,605 доларів США за кг на загальну суму 3 630,00 доларів США.

Що на менше ніж 1 % більше ніж передбачено Специфікацією.

Зазначене підтверджується товаросупровідними документами (рахунок-фактура (інвойс) № D025-2 від 22.02.2023, пакувальний лист № D025-2 від 22.06.2023 ).

Транспортування Товару з порту Далянь (Китай) до пункту призначення в Україні здійснювалося на підставі Договору № ТЕО/2019_2911/03 від 29.11.2019 (надалі - Договір ТЕО), укладеного Позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лукро».

Згідно з умов зазначеного договору ТОВ «Лукро» зобов`язалося надавати позивачеві транспортно-експедиційні послуги щодо вантажів Позивача з можливостю укладання з третіми особами необхідних для цього договорів перевезення, страхування тощо.

На підставі Договору № ТЕО/2019_2911/03 від 29.11.2019 ТОВ «Лукро» уклало з Акціонерним товариством «Страхова компанія «ІНГО» Страховий сертифікат №10 генерального договору добровільного страхування вантажів № 300234813.23 від 26.07.2023 (надалі - Договір страхування).

Договором страхування передбачено страхування майнових інтересів, пов`язаних з вантажем, що постачався за Специфікацією (розділ 4 Договору страхування). Вигодонабувачем у Договорі страхування зазначено Позивача (розділ З Договору страхування).

Також між Позивачем та ТОВ «Лукро» було укладено Договір № 20200424/Бр про надання послуг по декларуванню та митному оформленню товарів від 24.04.2020, згідно якого ТОВ «Лукро» зобов`язалося надавати позивачеві послуги з декларування товарів, що переміщуються через митний кордон, та їх оформлення у митному органі з правом здійснювати всі необхідні дії, пов`язані з декларуванням та митним оформленням товарів позивача.

З метою здійснення митного оформлення ввезених в режимі імпорту товарів, а саме «Вогнетривкі формовані вироби (не випалені) що містять магнезит. Цегла вогнетривка: Марка RMC, L812 70324 кн (52 місць, 9270 шт), різного формату, фізико-хімічні показники: щільність >2,95 g/cm3, удавана пористість 38N/mm2, MgO >80,0%; C >13,0%, A12O3

На підтвердження заявленої митної вартості товарів під час проведення митного контролю та митного оформлення позивачем разом з вказаними митними деклараціями надано документи, передбачені ч.2 ст.53 Митного кодексу України, що перелічені у графі 44 цієї МД, а саме: Сертифікат якості D025-2 RMC L812 від 22.06.2023; Сертифікат якості D025-2 RRM-77 від 22.06.2023; Пакувальний лист D025-2 від 22.06.2023; Рахунок-фактура (інвойс) D025-2 від 22.06.2023; Коносамент BSSHA81572 від 29.07.2023; Автотранспортна накладна (CMR) LGI16386I23C від 11.10.2023; Автотранспортна накладна (CMR) LGI16386I23D від 11.10.2023; Автотранспортна накладна (CMR) LGI16386I23E від 11.10.2023; Автотранспортна накладна (CMR) LGI16386I23F від 11.10.2023; Сертифікат про походження товару форми А № G425994800441782 від 22.06.2023; Митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів, № 23UA209230110211U3.1 від 16.10.2023; Митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів, № 23UA209230110211U3.2 від 16.10.2023; Рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/100645/2 від 17.10.2023; Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2023/002712 від 17.10.2023, платіжний документ № Р230623390 від 23.06.2023 про оплату товару позивачем; платіжний документ № Р230707390 від 07.07.2023 про оплату товару позивачем; рахунок на оплату № 1063 від 10.10.2023 від ТОВ «Лукро» про надання транспортно-експедиційних послуг щодо доставления Товару від порту Далянь; Довідка про транспортні витрати ТОВ «Лукро» № 03-10.10.2023 від 10.10.2023; Довідка про транспортні витрати ТОВ «Лукро» № 04-10.10.2023 від 10.10.2023; Довідка про транспортні витрати ТОВ «Лукро» № 05-10.10.2023 від 10.10.2023; Довідка про транспортні витрати ТОВ «Лукро» № 06-10.10.2023 від 10.10.2023; Прайс-лист експортера компанії Dashiqiao Shi Huamei Mining Co., LTD від 04.04.2023; Калькуляція експортера компанії Dashiqiao Shi Huamei Mining Co., LTD від 15.06.2023; Страховий сертифікат № 10 генерального договору добровільного страхування вантажів № 300234813.23 від 26.07.2023 р.; Контракті DAS-RM-02-20 від 16.03.2020; Додаткова угода № 1 від 31.05.2021 до Контракту № DAS-RM-02-20 від 16.03.2020; Специфікація № 22 від 22.06.2023 до Контракту № DAS-RM-02-20 від 16.03.2020; Договір № 20200424/Бр про надання послуг по декларуванню та митному оформленню товарів від 24.04.2020; Договір № АВТО/2023/10/06 про організацію перевезення від 06.10.2023 між ТОВ «Лукро» та ТОВ «Камекс Транс»; Договір № ТЕО/2019_2911/03 від 29.11.2019; Заявках № 0730 від 28.07.2023 до Договору № ТЕО/2019/2019_2911/03 від 29.11.2019; Опис Товару; митна декларації країни відправлення Товару № 090820230000278256 від 29.07.2023.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митниця приняла рішення про коригування митної вартості товару від 17.10.2023 № UA209000/2023/100645/2, в якому визначила наступні розбіжності у наданих на підтвердження заявленої митної вартості документах, які, на думку митниці, впливають на числове значення митної вартості:

- згідно наданих до митного контролю CMR від 11.10.2023 б/н з зазначеними у гр. 16 та 23 перевізниками декларантом не надано платіжні, комерційні документи, заявку перевезення, калькуляцію про розмір транспортних витрат та ін., що унеможливлює здійснити перевірку вартості таких послуг;

- відповідно до вимог п. 4.2 Договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 29.11.2019 № ТЕО/2019_2911/03, рахунки експедитора підлягають оплаті протягом 3 робочих днів з дати їх виставлення, якщо інше не погоджене сторонами угоди. Оплата за надання транспортно-експедиторських послуг відсутня;

- відповідно до вимог п. 10 договору страхування від 26.07.2023 №10 страхова премія підлягає оплаті до 20.08.2023, проте платіжний документ про факт оплати страхової премії декларантом не надано. Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом;

- експортна декларація країни відправлення 090820230000278256- не містить будь яких відміток митних органів країни відправлення, які підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару;

- відповідно до заявки на перевезення «Заява №0730» від 28.07.23 вартість послуг, що розрахована за комплекс робіт 20 фут. Контейнера становить 5520 долл Слід зазначити, що на момент формування такої заявки у експедитора ще не було укладено договір із перевізником, оскільки такий Договір АВТО/2023/10/06 від 06.10.23, що може свідчити про фіктивність таких договірних відносин.

Також митниця в цьому рішенні вимагала від позивача надати наступні документи:

1) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об?єктом купівлі-продажу); 2) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 3) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 4) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 5) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.6) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов?язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 7) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 8) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов?язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 9) виписку з бухгалтерської документації; 10) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 11) копію митної декларації країни відправлення; 12) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

18.10.2023 позивачем оформлено МД № 23UА209230110752U7 на товари за Специфікацією №22 в порядку частини 7 статті 55 Митного кодексу України і випущено товари у вільний обіг.

ТОВ «Лукро» звернулось до відповідача з листом № 26-01-24-1 від 26.01.2024, згідно змісту якого повідомило, що у наданих до митного контролю CMR від 11.10.2023 б/н у графах 16 та 23 зазначено перевізника ТОВ «Камекс Транс». Імпортер (ТОВ «Рефрамат») не має безпосередніх правовідносин з ТОВ «Камекс Транс», оскільки транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоекономічних вантажів імпортера (ТОВ «Рефрамат») здійснює ТОВ «Лукро» на підставі Договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 29.11.2019 № ТЕО/2019_2911/03. Пунктом 2.1.2. Договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 29.11.2019 № ТЕО/2019_2911/03 передбачено право ТОВ «Лукро» на укладання договорів з іншими перевізниками. Для перевезення вантажів імпортера (ТОВ «Рефрамат») укладено між ТОВ «Лукро» та ТОВ «Камекс Транс» Договір №АВТО/2023/10/06 про організацію перевезення від 06.10.2023. Договір про надання транспортно-експедиторських послуг від 29.11.2019 №ТЕО/2019_2911/03 та Договір № АВТО/2023/10/06 про організацію перевезення від 06.10.2023 були надані митному органу під час оформлення, що підтверджується карткою відмови у митному оформленні № UA209230/2023/002718 від 17.10.2023. Таким чином, між імпортером (ТОВ «Рефрамат») та перевізником (ТОВ «Камекс Транс») не могло бути жодних господарсько-фінансових документів. Розрахунки між ТОВ «Лукро» та ТОВ «Камекс Транс» не впливають на визначення митної вартості товарів, оскільки не є витратами експортера (ТОВ «Рефрамат»).

Що стосується правовідносин з транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоекономічних вантажів імпортера, то відповідно до умов Договору від 29.11.2019 №ТЕО/2019_2911/03 між ТОВ «Рефрамат» та ТОВ «Лукро» було погоджено заявку № 0730 від 28.07.2023. Заявка № 0730 від 28.07.2023 містила опис робіт з транспортно-експедиційного обслуговування вантажів імпортера та їх вартість. Зазначену заявку було подано під час митного оформлення, що підтверджується карткою відмови у митному оформленні №UA209230/2023/002718 від 17.10.2023. Додатковою угодою від 01.08.2023 до Договору від 29.11.2019 №ТЕО/2019_2911/03 ТОВ «Рефрамат» та ТОВ «Лукро» виклали заявку № 0730 від 28.07.2023 в новій редакції, яка додається до цього листа. Крім того, транспортні витрати на доставлення вантажу до митного кордону України підтверджуються довідками про транспортні витрати. Подання зазначених довідок разом з декларацією підтверджується карткою відмови у митному оформленні № UA209230/2023/002718 від 17.10.2023.

Відповідно до умов Заявки №0730 від 28.07.2023 на організацію транспортно- експедиторських послуг (в редакції Додаткової угоди від 01.08.2023 до Договору від 29.11.2019 №ТЕО/2019_2911/03) розрахунки між ТОВ «Рефрамат» та ТОВ «Лукро» відбуваються протягом 120 днів з моменту виставлення рахунку експедитора. Тому на момент подання митної декларації до оформлення, строк проведення оплати послуг експедитора не настав.

Отже, докази оплати послуг експедитора не могли бути подані на момент подання митної декларації до оформлення.

Докази оплати послуг експедитора, зазначених у рахунку № 1063 від 10.10.2023 (платіжні інструкції № 1907 від 29.12.2023, №1938 від 19.01.2024, №1944 від 22.01.2024 та № 1957 від 24.01.2024) та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №1139 від 19.10.2023 за рахунком №1063 від 10.10.2023 за Заявкою №0730 від 28.07.2023 на організацію транспортно-експедиторських послуг (в редакції Додаткової угоди від 01.08.2023 до Договору від 29.11.2019 №ТЕО/2019_2911/03) додані до листа.

Також ТОВ «Лукро» до листа додані докази оплати страхових послуг до Страхового сертифікату № 10 від 26.07.2023

Також у цьому листі позивач повідомив митний орган, що копію митної декларацію країни відправлення 090820230000278256 отримано від експортера та в незмінному вигляді подано під час митного оформлення разом з пакетом інших документів.

У листі № 26-01-24-1 від 26.01.2024 ТОВ «Лукро» просило Відповідача скасувати рішення про коригування митної вартості № UA209000/2023/100645/2 від 17.10.2023.

Листом від 08.02.2024 №7.4-2/7.4-15-02/13/4254 Львівська митниця позивача повідомлено, що відповідно до п.3.2.1 договору транспортно-експедиторського обслуговування від 29.11.2019 №TEO/2019_2911/03, клієнт зобов?язаний не пізніше як за три доби до початку перевезення надавати експедитору всю необхідну для виконання цього договору інформацію. Пунктом 2.2.1. договору TEO визначено зобов`язання Експедитора «організовувати на підставі заявки Клієнта транспортно- експедиторське обслуговування вантажів...».

Митниця у листі зазначила, що заявка на організацію транспортно-експедиторських послуг №0730 датована 28.07.2023. Відповідно до поданого коносаменту № BSSHA81572, товар в контейнері був розміщений на борту судна 29.07.2023. Зокрема, заявка містила відомості про номер коносаменту та номера контейнерів, тобто у Експедитора був лише один день на організацію перевезення та оренду контейнерів. Надіслана додатково «Заявка №0730 від 28.07.2023 викладена у новій редакції» містить розбіжності із «Заявкою №0730 від 28.07.2023», яка попередньо подавалась до митного оформлення щодо вартості комплексу робіт за 20 футовий контейнер (5520 Євро 5490 Євро), а також містить додатковий пункт «страхування вантажів». Пояснення з приводу, яким чином змінилась (зменшилась) вартість комплексу робіт за 20 футовий контейнер з 5520 Євро на 5490 Євро, у листі відсутні. Відповідно з викладеного можна зробити висновок, що подана до митного оформлення заявка не була тим документом, на підставі якого експедитором було організовано та здійснення перевезення вантажу.

Також митниця зауважила, що пунктами 1.2 та 3.2.12 договору ТЕО передбачена наявність додатків №l та №2 до договору, які до митного оформлення не надсилалися. Також відсутній гарантійний лист, передбачений пунктом 3.2.12 договору ТЕО. Відповідно до п. 8.4 договору ТЕО, ці документи є частинами договору.

Крім того, митниця зазначила, що відповідно до надісланої платіжної інструкції від 26.07.2023 № 951, ТОВ "Лукро" переказало на користь страхувальника суму 5 910,32 грн. У страховому сертифікаті від 26.07.2023 №10 вказано, що страховий тариф складає 0,183% від страхової суми по Сертифікату. Страхова сума за страховим сертифікатом, відповідно до п. 6.2 цього документу, визначається як 110% від дійсної вартості вантажу. Зважаючи на викладене, дійсну вартість вантажу "вогнетривка цегла, вогнетривка маса" в кількості 77342,00 кг (вага брутто), який придбаний на підставі інвойсу №D025-2 від 22.06.2023, страховим договором визначено у розмірі 88 318,41 долл США. Натомість, у поданому до митного оформлення інвойсі №D032 від 15.06.2023 зазначена вартість вантажу становить 66 007,3800 дол США, що в перерахунку мало б становити 72 608,12 долл США.

Рахунок фактура від 10.10.2023 №1063 містить пункт витрат "експедування вантажів на території України 20117,88 грн". Проте, як випливає з самого документу, надані послуги стосуються перевезення також транспортно-експедиторського обслуговування за межами України. Плата за відповідну послугу в поданих документах відсутня та не була врахована під час розрахунку митної вартості.

3 огляду на викладене, Львівська митниця відмовила у скасуванні та залишила без змін рішення про коригування митної вартості від 17.10.2023 №UA209000/2023/100645/2.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що ч.2 ст.53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України слідує, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, у частині третій якої встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила, а саме на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності, гласності та прозорості.

За правилами ч.3 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З наведеним висновком кореспондуються положення п.2 ч.5 ст.54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до ч.3 ст.54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування, відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

За приписами ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з ч.1 ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості, згідно з положеннями статей59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Частиною 7 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Також за приписами частин першої, другої статті 64 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Системний аналіз вказаних положень Митного кодексу України дає підстави дійти висновків, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, однак, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 Митного кодексу України).

Згідно з частиною шостою статті 53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.06.2019р. в адміністративній справі №803/667/17.

Відтак, наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на митному органі.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Суд зауважує, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 815/3451/16, від 12.06.2020 у справі №826/4434/16, від 10.10.2019 у справі №809/1469/16.

Разом з тим, в рішенні про коригування митної вартості товару відповідач з метою витребування у позивача необхідних документів, обмежився формулюванням частини 3 ст. 53 Митного кодексу України, та не навів конкретні документи, які на думку митного органу могли б підтвердити або спростувати розбіжності, що встановлені митним органом.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені частиною другою статті 53 МК України.

Судом встановлено, що відповідач за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявленої позивачем, дійшов висновку, що в наданих декларантом документах міститься ряд розбіжностей, наявність яких унеможливлює підтвердження всіх числових значень складових митної вартості, однак, суд не погоджується з такими висновками митного органу, з огляду на таке.

Надаючи оцінку доводам відповідача, які стали підставою для прийняття спірних рішень про коригування митної вартості товарів, суд зазначає наступне.

Щодо доводів представника митниці, щодо повноти оплати ТОВ "Рефрамат" за надання транспортно-експедиторських послуг та страхової премії, то суд звертає увагу на наступне.

Відносно умов та термінів оплати за товар Верховний Суд неодноразово висловлював наступну правову позицію: «У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару. Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта» (Постанова Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №804/4680/16).

«Крім того, судами попередніх інстанцій доречно зауважено, що уявлення митного органу щодо проміжку часу для внесення передоплати може не збігатися з домовленостями господарюючих суб`єктів, а питання оплати вирішуються сторонами на вільній основі, з урахуванням власних ризиків та можливостей» (Постанова від 20.03.2018 у справі № 815/4132/17).

«Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що не має будь яких підстав вважати, що дати здійснення оплати за товар впливають на ідентифікацію товару і визначення його митної вартості.» (Постанова від 19.11.2019, справа №804/911/14).

Суд вказує, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №813/1755/17.

Щодо повноти транспортної складової, то судом береться до уваги, що декларантом позивача митному органу надані Автотранспортна накладна (CMR) LGI16386I23C від 11.10.2023; Автотранспортна накладна (CMR) LGI16386I23D від 11.10.2023; Автотранспортна накладна (CMR) LGI16386I23E від 11.10.2023; рахунок на оплату № 1063 від 10.10.2023 від ТОВ «Лукро» про надання транспортно-експедиційних послуг щодо доставлення Товару від порту Далянь; Довідка про транспортні витрати ТОВ «Лукро» № 03-10.10.2023 від 10.10.2023; Довідка про транспортні витрати ТОВ «Лукро» № 04-10.10.2023 від 10.10.2023; Довідка про транспортні витрати ТОВ «Лукро» № 05-10.10.2023 від 10.10.2023; Довідка про транспортні витрати ТОВ «Лукро» № 06-10.10.2023 від 10.10.2023; Прайс-лист експортера компанії Dashiqiao Shi Huamei Mining Co., LTD від 04.04.2023; Калькуляція експортера компанії Dashiqiao Shi Huamei Mining Co., LTD від 15.06.2023; Страховий сертифікат № 10 генерального договору добровільного страхування вантажів № 300234813.23 від 26.07.2023 р.; Контракті DAS-RM-02-20 від 16.03.2020; Додаткова угода № 1 від 31.05.2021 до Контракту № DAS-RM-02-20 від 16.03.2020; Специфікація № 22 від 22.06.2023 до Контракту № DAS-RM-02-20 від 16.03.2020; Договір № 20200424/Бр про надання послуг по декларуванню та митному оформленню товарів від 24.04.2020; Договір № АВТО/2023/10/06 про організацію перевезення від 06.10.2023 між ТОВ «Лукро» та ТОВ «Камекс Транс»; Договір № ТЕО/2019_2911/03 від 29.11.2019; Заявках № 0730 від 28.07.2023 до Договору № ТЕО/2019/2019_2911/03 від 29.11.2019.

Суд вважає, що надані позивачем вищевказані документи у свої сукупності підтверджують всі складові митної вартості товару, містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару та є достатніми для підтвердження вартості товару.

Серед іншого, як вбачається з прайс-листу фірми Dashiqiao Shi Huamei Mining Co., LTD б/н від 04.04.2023, вартість товарів позивача, наданих до митного оформлення, відповідає їх вартості зазначеної у Контракті.

Крім того, суд бере до уваги те, що ціни на Товари в Специфікації (Контракті) були підтверджені митною декларацією країни відправлення Товару № 090820230000278256 від 29.07.2023, яку було додано декларантом до ВМД № 23UA209230110650U1.

При цьому, ч.5 ст.53 МК України прямо забороняє вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Проте, митним органом у повідомленні про необхідність надання додаткових документів жодним чином не обґрунтовано, які саме розбіжності можуть усунути вказані запитувані митним органом документи.

Відповідач зазначає, що відсутні пояснення щодо зміни вартості комплексу робіт за 20 футовий контейнер у заявці № 0730 (в редакції Додаткової угоди від 01.08.2023 до Договору від 29.11.2019 № ТЕО/2019_2911/03 між Позивачем та ТОВ «Лукро»).

Чинне законодавство не забороняє суб`єктам підприємницької діяльності на власний розсуд встановлювати ціну у подібних правовідносинах. Отже незначна зміна ціни (менш ніж на 1%) у господарських правовідносинах у даному випадку повністю відноситься до компетенції сторін договору та не потребує будь-яких додаткових пояснень.

Відповідач посилається на відсутність додатків № 1 та № 2 до Договору ТЕО. Разом з тим, додатком № 1 до Договору ТЕО є заявка на транспортно-експедиційні послуги. Наданими документами повністю підтверджується наявність та надання відповідачеві заявки № 0730, як у первісній редакції від 28.07.2023, так і у редакції Додаткової угоди від 01.08.2023 р. до Договору від 29.11.2019 № ТЕО/2019_2911/03.

Що стосується Додатку № 2 (гарантійний лист про гарантування оплати позивачем послуг експедитора, ТОВ «Лукро»), то його наявність або відсутність жодним чином не впливає на визначення числових значень складових митної вартості товару, а отже цей документ не є необхідним під час митного оформлення товарів.

Також безпідставними є твердження відповідача щодо нібито некоректного визначення страхової вартості вантажу у Страховому сертифікаті № 10 генерального договору добровільного страхування вантажів № 300234813.23 від 26.07.2023.

Як вбачається з розділу 12 Страхового сертифікату № 10 від 26.07.2023 р. страхування покриває ризики втрати (пошкодження) товару на всьому шляху його транспортування до місця призначення (м. Дніпро). Отже, собівартість товару буде складатися не лише з сум, які має сплатити Позивач продавцю товару, але й з інших витрат Позивача щодо доставления товару до місця призначення (транспортно-експедиційні послуги, страхування, митні платежі, банківські комісії тощо). Крім того, чинне законодавство не забороняє Позивачеві визначати страхову вартість товару на власний розсуд навіть з урахуванням певної рентабельності. При настанні страхового випадку питання страхової вартості товару буде вирішуватися виключно між вигодонабувачем та страховою компанією, та не має відношення до митного оформлення товару.

Визначити точну страхову вартість товару не можливо через наявність багатьох складових, які рахуються в різних валютах та залежать від їх курсу на конкретну дату. Але у будь-якому разі страхова вартість товару не впливає на числові значення складових митної вартості товару, а отже зауваження Відповідача з цього приводу є безпідставними та не базуються на чинному законодавстві.

З наведеного слідує, що подані декларантом до митного органу документи у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Натомість, зазначені митницею у повідомленні декларанту та рішенні про коригування митної вартості зауваження та розбіжності, які стали підставою для витребування митницею додаткових документів та прийняття рішення про коригування митної вартості, не можуть бути визнані об`єктивними, обґрунтованими та такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості.

По суті вказані митним органом зауваження носять формальний характер, що у їх сукупності та окремо кожне не вказує на наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товару.

Крім того, розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товарів та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Поряд з цим, спірне Рішення про коригування митної вартості товарів такої інформації не містить, що не дає підстав вважати його обґрунтованим у контексті положень пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.

Наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Обставина про наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).

Автоматизована система аналізу та управління ризиками з об`єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати переважне значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.

Водночас, ціна є грошовим вираженням лише у разі коли існує рівновага між попитом та пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняються не вартістю, а іншими причинами.

Отже, факт наявності в автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який задекларовано позивачем, розмитнювався ним раніше чи іншими особами за значно вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 справа №815/6827/17, від 22.04.2019 справа № 815/6242/17, від 07.08.2018 справа №815/3400/17.

Верховним Судом у постанові від 04.09.2018 у справі № 818/1186/17 зазначено, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 27.07.2018 у справі №809/1174/17 у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

В оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено: причини, через які митна вартість імпортованого товару не може бути визначена за ціною договору (контракту), обґрунтована послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом; про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом; посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби з зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваного товару.

Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі №825/648/17.

З огляду на те, що під час митного оформлення митницею не було висловлено жодних обґрунтованих сумнівів щодо розбіжностей у числових значеннях складових митної вартості товарів у поданих декларантом документах щодо ціни товару, про що свідчить аналіз змісту спірного рішення про коригування митної вартості товару, суд зазначає, що наведені документи не містили жодних розбіжностей саме у числових значеннях складових митної вартості товарів, у зв`язку із чим наявні підстави вважати, що митний орган не навів жодних обґрунтованих сумнівів щодо неможливості визначення митної вартості товарів за поданими декларантом документами, тому відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не мав правових підстав для витребування додаткових документів у декларанта.

Таким чином, зауваження митного органу до наданих на підтвердження заявленої митної вартості товарів документів, що викладені у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, суд уважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару.

У зв`язку з наведеним суд уважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості, не є підставою для витребування додаткових документів у декларанта та для коригування заявленої ним митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки. Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. А надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Суд також звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не можуть слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.

Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Законом чітко встановлено умови, за наявності яких, у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тому, приписи закону зобов`язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Натомість, під час розгляду цієї справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Тобто, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Суд зазначає, що досліджені первинні документи, які також були подані позивачем до митного органу, повністю підтверджують митну вартість товару, задекларовану за основним методом.

При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в цьому випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Тому, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про не підтвердження числового значення митної вартості, визначеної за основним методом визначення митної вартості, що відповідно до приписів Митного кодексу України є підставою для коригування заявленої декларантом митної вартості.

Суд зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів митний орган повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди (контракту) щодо товару, який імпортується, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивач неправильно здійснив розрахунок, а також, що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Крім того, відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів будь-яким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв`язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об`єктивних причин, зокрема, з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваних рішень та здійснення коригування митної вартості.

З огляду на викладене, оскаржуване позивачем рішення митного органу про коригування митної вартості товару не може вважатися обґрунтованим та правомірним.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п.120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п.37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

З таких обставин, рішення відповідача про коригування митної вартості товару № UA209000/2023/100645/2 від 17.10.2023 прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, адже рішення не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку прийняттю відповідачем картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2023/002718 від 17.10.2023, яка є предметом спору у цій справі, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 12 статті 264 Митного кодексу України, у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.

Як зазначено у пунктах 8.1, 8.2 Розділу VІІІ Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого 30 травня 2012 року наказом Міністерства фінансів України №631, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 серпня 2012 року за №1360/21672, у всіх випадках відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення оформлюється картка відмови за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку.

Картка відмови складається за допомогою АСМО у межах строку, відведеного статтею 255 Кодексу для завершення митного оформлення, посадовою особою митного органу, якою прийнято рішення про відмову.

У картці відмови зазначаються причини відмови, наводяться вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а також вказується інформація про порядок оскарження рішення про відмову.

У картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2023/002718 від 17.10.2023 зазначено таку причину для відмови у митному оформлені (випуску) товарів: прийняття рішення про коригування митної вартості № UA209000/2023/100645/2 від 17.10.2023.

Оскільки судом скасовано рішення про коригування митної вартості № UA209000/2023/100645/2 від 17.10.2023 через його протиправність, картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2023/002718 від 17.10.2023 також підлягає скасуванню.

Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Львівської митниці № 7.4-2/7.4-15- 02/13/4254 від 08.02.2024.

Згідно частини 3 статті 19-2 Митного кодексу України, серед видів рішень митних органів є рішення про перегляд рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 24 МК України будь-яка особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів до митного органу вищого рівня або до суду, якщо вважає, що такими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси, створено перешкоди для їх реалізації або на неї незаконно покладено будь-які обов`язки.

За своєю суттю, наведене рішення Львівської митниці є рішенням про перегляд рішення (рішення про коригування митної вартості № UA209000/2023/100645/2 від 17.10.2023), оскільки своїм рішенням Львівська митниця розглянула підстави коригування митної вартості, які наведені у рішенні про коригування митної вартості № UA209000/2023/100645/2 від 17.10.2023, надала їм відповідну оцінку та залишила рішення про коригування митної вартості № UA209000/2023/100645/2 від 17.10.2023 без змін.

Разом з тим, у зв`язку із тим, що судом визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості № UA209000/2023/100645/2 від 17.10.2023, а також картку в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2023/002718 від 17.10.2023, рішення Львівської митниці № 7.4-2/7.4-15- 02/13/4254 від 08.02.2024, яке прийнято за наслідками оскарження рішення про коригування митної вартості № UA209000/2023/100645/2 від 17.10.2023 також є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому, відповідачем не доведено належними доказами правомірність своїх рішень у спірних правовідносинах.

З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги у цій справі підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного позову позивачу необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 4128,49 грн (275232,84 *1,5%). Фактично позивачем сплачено -10184,49 грн (4128,49 та 3028*2, як за 2 вимоги немайнового характеру), тобто надмірно сплачено 6056 грн судового збору.

З огляду на викладене, а також враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою, у сумі 4128,49 грн підлягають відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Решта грошових коштів надмірно сплаченого судового збору може бути повернута за заявою позивача у встановленому законом порядку.

Крім того, позивачем у позові заявлено клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у сумі 5000,00 грн, при вирішенні якого суд керуються наступними нормами КАС України.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що 17.10.2023 року між адвокатом Афанасьєвим Ростиславом Георгійовичем, шо діє на підставі Свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю №1069 від 18.04 2002 та ТОВ " Рефрамат " (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № 17-10/2023-1, згідно із п.1.1 клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Пунктом 4.2. вищевказаного договору встановлено, що розмір гонорару, порядок його сплати та сплати компенсації витрат, викладені у угодах до даного Договору та є його невід`ємною частиною.

10.01.2024 року між сторонами також було укладено додаткову угоду до договору про надання правової допомоги № 17-10/2023-1 від 17.10.2023, відповідно до умов якої Клієнт замовляє та оплачує правову допомогу, а Адвокат надає правову допомогу на наступних умовах:

« 1.Правова допомога - надання правової допомоги Клієнту при складанні позовної заяви до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішення Львівської митниці про коригування митної вартості № UA209000/2023/100645/2 від 17.10.2023 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2023/002718 від 17.10.2023 щодо Клієнта та представлення інтересів Клієнта з цього питання у відповідних судах, включаючи можливе представлення інтересів Клієнта з цього питання у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

2. Гонорар Адвоката за цією Додатковою угодою визначається Адвокатом самостійно в залежності від обсягу правової допомоги та її складності та доводиться до Клієнта шляхом виставлення відповідних рахунків Адвоката.

3. Попередньо сторони узгодили, що вартість надання правової допомоги (гонорар Адвоката) у суді першої інстанції визначається у фіксованому розмірі та складає 5 000 (П`ять тисяч) грн. У випадку збільшення обсягу надання правової допомоги розмір гонорару може бути переглянутий за погодженням сторін.

4. Гонорар Адвоката, зазначений у п.2 цієї Додаткової угоди, сплачується протягом 3 днів з моменту виставлення рахунку (дати, зазначеної у відповідному рахунку).»

17.01.2024 року адвокатом виставлено рахунок на оплату №17-01/2024 та відповідно до якого позивачем здійснено оплату за цим рахунком у сумі 5000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 23.01.204 №1951.

Згідно акту здачі-прийняття наданої правової допомоги підписаного сторонами 25.04.2024, адвокатом надано, а клієнтом прийнято правову допомогу за Додатковою угодою від 10.01.2024 до Договору про надання правової допомоги №17-10/2023-1 від 17.10.2023. Правова допомога: правовий аналіз документів, які були підставою для ухвалення рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/100645/2 від 17.10.2023 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2023/002718 від 17.10.2023 з метою підготовки на їх підставі позовної заяви до адміністративного суду; підготовка та подання до суду позовної заяви вих №0222-01 від 22.02.2024; підготовка та подання до суду відповіді на відзив вих. № 0321-01 від 21.03.2024 у справі №160/5022/24; підготовка та подання до суду клопотання від 25.04 2024 у справі № 160/5022/24. Відповідно до пункту 2 Додаткової угоди від 10.01.2024 до Договору про надання правової допомоги №17-10/2023-1 від 17.10.2023 вартість правової допомоги (гонорар адвоката) визначено у фіксованому розмірі у сумі 5 000,00 (п?ять тисяч) грн. Сторони не мають претензій один до одного стосовно надання правової допомоги за Додатковою угодою від 10.01.2024 до Договору про надання правової допомоги №17-10/2023-1 від 17.10.2023.

Зважаючи на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Судом наголошується, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, у власному відзиві на позовну заяву, Львівською митницею було зауважено, що позивач не надано жодних документів, які б свідчили про понесені витрати на кваліфіковану правову допомогу, а оскільки ТОВ «Рефрамат» не надали детального опису наданих послуг, які б підтверджували витрати на кваліфіковану правову допомогу на вказану суму, то така не може відшкодовуватися.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в даній адміністративній справі, судом враховано наступне.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Суд зазначає, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні, та є справою незначної складності, відповідно до вимог п.10 ч.6 ст.12 КАС України, а також на наявність установленої практики з вирішення цієї категорії спорів.

При цьому також необхідно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Суд враховує, що спірні правовідносини в цій справі є поширеними, судова практика та законодавства є послідовними, що підтверджується в т.ч. наведеною самим позивачем судовою практикою Верховного Суду щодо кожного з аргументів відповідача, наведеного в оскаржуваному рішенні відповідача, в силу чого формування правової позиції по справі не потребувало значних інтелектуальних зусиль та витрат часу.

Також суд зауважує, що норма 134 КАС України яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в даному випадку не застосовується, оскільки в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції, зокрема, копія платіжної інструкції від 23.01.2024 №1951 підтверджує сплату витрат правничої допомоги.

Відповідна правова позиція міститься у постанові КАС ВС від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 зазначив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, з огляду на доведеність позивачем розміру фактично понесених витрат на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі, суд доходить висновку про задоволення заяви позивача про розподіл між сторонами судових витрат та про наявність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи, шляхом стягнення з Львівської митниці за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рефрамат" судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00грн.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/100645/2 від 17.10.2023.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці, оформлене карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2023/002718 від 17.10.2023.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці № 7.4-2/7.4-15- 02/13/4254 від 08.02.2024.

Стягнути з Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рефрамат" (код ЄДРПОУ 43333375) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 4128,49 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 29.04.2024 року.

Суддя Н.Є. Калугіна