Рішення

від 29.04.2024 по справі 580/1666/24

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 року справа № 580/1666/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення часників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаського апеляційного суду про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивачка) подала позов до Черкаського апеляційного суду (далі апеляційний суд, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Черкаського апеляційного суду щодо видачі ОСОБА_1 довідок про суддівську винагороду від 13.02.2024 року № 04-16/8/2024, № 04-16/10/2024, № 04-16/11/2024, № 04-16/9/2024 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням абзацу 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік, Про Державний бюджет України на 2023 рік, Про Державний бюджет України на 2024 рік;

- зобов`язати Черкаський апеляційний суд видати ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01 січня 2021 року, з 1 січня 2022 року, з 1 січня 2023 року, з 1 січня 2024 року, виходячи з базового посадового окладу судді Черкаського апеляційного суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та абзацу 4 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік, Про Державний бюджет України на 2023 рік, Про Державний бюджет України на 2024 рік.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що під час обрахунку розміру суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідач помилково застосував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року.

Позивачка зазначає, що розмір суддівської винагороди регламентовано статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, що в свою чергу виключає можливість застосування до таких правовідносин інші закони.

Ухвалою від 26.02.2024 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

13.03.2024 від представниці відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що жодна норма Закону України Про судоустрій і статус суддів, як спеціального закону, що зокрема, регулює виплату суддівської винагороди, не визначає абсолютний розмір розрахункової величини для обчислення базового посадового окладу судді, якою є прожитковий мінімум для працездатної особи, а нормами статті 135 лише встановлюється його кратність. Норма статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, якою встановлюється базовий розмір посадового окладу судді, є бланкетною, що звертає до інших законодавчих норм, які її доповнюють і утворюють з нею єдину спеціальну норму. Такими нормами є норми законодавства про Державний бюджет України. Наявність у статті 7 Законів України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік, Про Державний бюджет України на 2023 рік та Про Державний бюджет України на 2024 рік формулювання який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді лише вказує на мету застосування такого розміру прожиткового мінімуму на працездатну особу. Крім того, зазначила, що відповідно до штатних розписів Черкаського апеляційного суду на 2021-2024 роки, затверджених Державною судовою адміністрацією України, розрахункова величина для обчислення базового розміру посадового окладу судді на 1 січня кожного переліченого року становила 2102 гривні.

21.03.2024 позивачка подала відповідь на відзив в якій зазначила, що з 01 січня 2020 року змінився базовий посадовий оклад судді апеляційного суду і становить відповідно 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При обрахунку розміру суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання Черкаським апеляційним судом було взято за основу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2020 року, визначеного абзацом 4 статті 7 Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік - 2102,00 грн. Відповідачем було виготовлено та надано довідки від 13.02.2024 року № 04-16/8/2024, № 04-16/10/2024, № 04-16/11/2024, № 04-16/9/2024, в яких базовий розмір посадового окладу судді залишився незмінним на протязі 2021 - 2024 р.р.(2102,00 грн). Видаючи такі довідки, відповідачем не було дотримано вимог вищезазначених норм Закону щодо збільшення посадового окладу працюючого судді в зв`язку із зміною прожиткового мінімуму для працездатних осіб кожного наступного року, про які мною зазначено в позові: станом на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023, на 01.01.2024. Зокрема, абзацом 4 статті 7 Закону України Про державний бюджет України на 2021 рік встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2021 року - 2270,00 грн, на 1 січня 2022 року 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн і на 1 січня 2024 року- 3028 грн, що призвело до виникнення у позивачки права на перерахунок за вказані роки раніше призначеного грошового утримання. Звернула увагу, що встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Крім того, вважає некоректним посилання відповідача на штатний розпис, як на підставу для відмови у видачі належних довідок, оскільки вказаний документ визначає структуру штатного складу працівників Черкаського апеляційного суду, найменування професій, чисельність персоналу і в тому числі розмір посадового окладу, який повинен визначатися відповідно до вимог Закону, як основного, який регулює правовідносини у сфері судочинства. Також звернула увагу, що Закон України Про Державний бюджет України фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що згідно наказу відповідача від 13.12.2016 № 28 позивачка відрахована зі штату суддів Апеляційного суду Черкаської області у зв`язку з відставкою.

З 14.12.2016 ОСОБА_1 призначене довічне грошове утримання у розмірі 56% суддівської винагороди.

Апеляційний суд Черкаської області видав довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 13.02.2024 № 04-16/8/2024, № 04-16/10/2024, № 04-16/11/2024, № 04-16/9/2024, в яких зазначив розмір суддівської винагороди обчисливши її із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді встановленого Законами України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік, Про Державний бюджет України на 2023 рік, Про Державний бюджет України на 2024 рік - 2102 гривні.

Дії апеляційного суду щодо видачі довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням абзацу 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік, Про Державний бюджет України на 2023 рік, Про Державний бюджет України на 2024 рік позивачка вважає протиправними, а тому за захистом своїх прав, свобод та інтересів звернулась до суду з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

У преамбулі Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2)перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 № 1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Слід зазначити, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 № 1401-VIII (далі Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.

Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, становить - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України Про прожитковий мінімум від 15.07.1999 № 966-XIV (далі Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Отже, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Слід зазначити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

При цьому судді вказаним Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Слід зауважити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди за спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.

Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, Закони № 1082-ІХ, № 1928-ІХ та № 2710-IX, № 3460-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.11.2021 по справі № 400/2031/21 вказав, що Законом України Про прожитковий мінімум не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді. При цьому судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Окрім того, Верховний Суд зауважував, що Закон України Про державний бюджет не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону. Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій. Тому відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Відтак, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022, 01 січня 2023, 01 січня 2024, на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн) є неправомірною.

Вказана правова позиція узгоджується із практикою застосування Верховним Судом норм матеріального права та його висновками викладеними у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21.

З огляду на викладене, позивачка має право на отримання довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зазначенням розміру суддівської винагороди судді, розмір якого визначено статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01 січня 2021 року у розмірі 2270 грн, статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2481 грн, статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2684 грн, статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік станом на 01 січня 2024 року у розмірі 3028 грн.

З урахуванням зазначеного, дії відповідача щодо видачі довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного із застосуванням абзацу 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік, Про Державний бюджет України на 2023 рік, Про Державний бюджет України на 2024 рік слід визнати протиправними і, як наслідок, зобов`язати відповідача видати позивачці довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та абзацу 4 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік, Про Державний бюджет України на 2023 рік, Про Державний бюджет України на 2024 рік.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачки є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню, то судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Черкаського апеляційного суду щодо видачі ОСОБА_1 довідок про суддівську винагороду від 13.02.2024 року № 04-16/8/2024, № 04-16/10/2024, № 04-16/11/2024, № 04-16/9/2024 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням абзацу 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік, Про Державний бюджет України на 2023 рік, Про Державний бюджет України на 2024 рік.

Зобов`язати Черкаський апеляційний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2021 року, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та абзацу 4 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік.

Зобов`язати Черкаський апеляційний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2022 року, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та абзацу 4 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік.

Зобов`язати Черкаський апеляційний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2023 року, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та абзацу 4 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік.

Зобов`язати Черкаський апеляційний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та абзацу 4 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Черкаського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивачка ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );

2) відповідач Черкаський апеляційний суд (18002, м. Черкаси, вул. Верхня Горова, 29, код ЄДРПОУ 42255820).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 29.04.2024.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК