Постанова

від 30.04.2024 по справі 206/546/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4529/24 Справа № 206/546/24 Суддя у 1-й інстанції - Сухоруков А.О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.,

розглянувши відкритов залісудових засіданьДніпровського апеляційногосуду вмісті Дніпросправу,що виниклаз цивільнихправовідносин зазаявою Комунальногопідприємства «Дніпропетровськабагатопрофільна клінічналікарня знадання психіатричноїдопомоги» Дніпропетровськоїобласної радипро надання ОСОБА_1 психіатричноїдопомоги впримусовому порядку,в якійподана апеляційнаскарга ОСОБА_1 на рішенняСамарського районногосуду м.Дніпропетровська від05лютого 2024року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року Комунальне підприємство«Дніпропетровська багатопрофільнаклінічна лікарняз наданняпсихіатричної допомоги»Дніпропетровської обласноїради звернулося до суду з заявою про надання ОСОБА_1 психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Заява обґрунтовувалсь тим, що 01 лютого 2024 року ОСОБА_1 був госпіталізований до психіатричного стаціонару.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2024 року заяву задоволено.

Госпіталізовано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради (адреса місцезнаходження: 49115, м. Дніпро, вул. Бехтерева, 1) для надання психіатричної допомоги без його усвідомленої згоди.

В апеляційнійскарзі ОСОБА_1 ,в інтересахякого дієпредставник ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, виклав вимогу про скасування рішення та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу заявник обґрунтовував тим, що в порушення приписів ч.1 ст. 59, ч.1 ст. 63, ч.2 ст. 341 ЦПК України суд першої інстанції розглянув справу та вирішив питання про наданняпсихіатричної допомогив примусовомупорядку без обов`язкової участі законного представника ОСОБА_1 .

У відзивахна апеляційнускаргу Лівобережнаокружна прокуратураміста Дніпрата КП «Дніпропетровськабагатопрофільна клінічналікарня знадання психіатричноїдопомоги» Дніпропетровськоїобласної ради заперечують проти задоволення апеляційної скарги, просили її залишити без задоволення, а рішення без змін.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 лютого 2024 року ОСОБА_1 був госпіталізований до КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради за направленням лікаря-психіатра КЗ «ОЦЕМД та МК» ДОР» ОСОБА_3 , у зв`язку із наявністю у нього тяжкого психічного розладу: шизофренія, галюцинаторно-маячний синдром, який обумовлює його небезпеку для себе та оточуючих.

При обстеженні психічного стану ОСОБА_1 в КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради комісія лікарів виявила, що контакт з хворим носить малопродуктивний характер. Знаходиться у стані психомоторного збудження. В бесіду вступає неохоче. На запитання відповідає переважно не по суті поставлених йому запитань. Промова розірвана, за типом словникової окрошки. Підчас бесіди напружений, тривожний, злий, дратівливий. Вважає, що «мене привезла мати тому, що я вдома голосно кричав». В ході огляду постійно починає вити, гримасничати, до чогось злякано прислухається, придивляється, сам з собою розмовляє, відповідає уявному співбесідникові, при цьому вираз обличчя змінюється на більш наляканий. Вважає, що таким чином «з мене виходить нечиста сила». Чинить супротив огляду, намагається вдарити когось з медичного персоналу відділення. Мислення розірване. Критика до свого стану грубо порушена.

ОСОБА_1 було поставлено попередній діагноз: шизофренія, параноїдна форма, галюцинаторно-маячний синдром.

Лікар-психіатр ОСОБА_4 підтвердив обставини, щодо поведінки та діагнозу захворювання та зазначив, що ОСОБА_1 необхідно пройти курс лікування у стаціонарних умовах.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 виявляє ознаки тяжкого психічного розладу, а тому вважав за необхідне госпіталізувати його в психіатричний заклад в примусовому порядку, оскільки існують підстави, передбачені статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», для його госпіталізації до психіатричного закладу без його усвідомленої згоди.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов`язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов`язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади.

Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.

Згідно із частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці.

У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, слід встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.

Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18).

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, оцінивши у сукупності надані заявником докази, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви.

Судом надано належну оцінку доказам у справі, зокрема, висновку комісії лікарів-психіатрів щодо обґрунтування необхідності госпіталізації ОСОБА_1 від 02 лютого 2024 року, поясненням лікаря-психіатра, який підтвердив обставини щодо поведінки та діагнозу захворювання та зазначив про необхідність проходження курсу лікування у стаціонарних умовах.

Доводи апеляційної скарги про те, що в порушення приписів ч.1 ст. 59, ч.1 ст. 63, ч.2 ст. 341 ЦПК України суд першої інстанції розглянув справу та вирішив питання про наданняпсихіатричної допомогив примусовомупорядку без обов`язкової участі законного представника ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки вказане спростовується матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно журналу судового засідання від 05 лютого 2024 року при розгляді заяви про наданняпсихіатричної допомогив примусовомупорядку булиприсутніми таприймали участь ОСОБА_1 та йогоадвокат ІвановаВ.М. (а.с.13-14).

Інших доводів в обґрунтування незаконності рішення суду апеляційна скарга не містить.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Самарського районногосуду м.Дніпропетровська від05лютого 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30 квітня 2024 року.

Судді: