Постанова

від 30.04.2024 по справі 160/25851/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 160/25851/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),

суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року (суддя Рищенко А.Ю.) в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення позивачеві з 21.04.2017 по 19.04.2020 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачеві перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період 21.04.2017 по 19.04.2020 виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які встановлені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних громадян, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на 01 січня 2019 року та 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до Постанови № 704, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 року по 19.04.2020 року з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 року по 19.04.2020 року виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які встановлені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних громадян, встановленого законом на 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до Постанови 704, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Також зазначає про порушення строку звернення до суду з даним позовом.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у період з 21.04.2017 по 19.04.2020 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.04.2020 № 77 ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас ЗСУ в зв`язку з закінченням строку.

Позивач 01.09.2023 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з заявою про надання інформації щодо розміру та складових грошового забезпечення під час проходження служби, а також просив нарахувати та виплатити різницю грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року.

Військовою частиною НОМЕР_1 направлено на адресу позивача Довідку про грошове забезпечення за період несення служби. Жодні додаткові виплати на користь позивача не здійснені.

Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Суд апеляційної інстанції, перш за все, вважає за необхідне перевірити обґрунтованість доводів апелянта в частині недотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

Приписами ч. 5 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 2 статті 233 (у редакції, яка діяла до 19.07.2022), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Разом з цим, Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

З аналізу наведених норм права випливає, що позивач мав право на звернення до суду з даним позовом без обмеження будь-яким строком щодо судового захисту до 19.07.2022, після внесення змін до статті 233 КЗпП України внаслідок оптимізації трудових відносин, такий строк обмежився трьома місяцями, отже, строк звернення до суду з даним позовом сплинув 19.10.2022.

Проте, позовна заява подана до суду 03.10.2023.

Водночас, суд враховує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

При цьому суд зазначає, що вищеназвана норма не зупиняє дію строків, визначених статтею 233 КЗпПУ в редакції Закону № 2352-IX, а лише продовжує їх на строк дії карантину. Вказана норма обумовлена можливістю виникнення об`єктивних причин, пов`язаних з карантином, які унеможливлюють подання позову в установлений законом строк.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відмінений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Статтею 252 Цивільного кодексу України визначено поняття строку та терміну.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно зі ст. 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Аналіз наведених норм права в контексті з обставинами даної справи дає можливість дійти висновку, що ОСОБА_1 мав право звернутися до суду з даним позовом до закінчення дії карантину або наступного дня після його скасування.

Оскільки перебіг строку, закінчення якого пов`язане з відміною карантину, як подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події, тобто 01.07.2023 (субота), позов мав бути поданий не пізніше 03.07.2023 (понеділок) включно відповідно до приписів ч. 6 ст. 120 КАС України.

Разом з цим, звертаючись до суду з позовом, позивач не подав заяву про поновлення строку звернення до суду, що залишено поза увагою суду першої інстанції.

Разом з цим, матеріали справи та доводи позовної заяви не дають можливість встановити поважність причин пропуску законодавчо встановленого строку звернення до суду.

За висновками суду апеляційної інстанції, отримання довідки у відповідь на звернення, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти набагато пізніше після не отримання відповідних виплат.

Такі висновки суду відповідають позиції Верховного Суду, що наведена, зокрема, у постановах від 06.02.2018 у справі № 607/7919/17, від 16.05.2018 у справі № 521/9634/17, від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.

Більш того, поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що правовий порядок в державі будується, зокрема, на принципі законності, який забезпечує юридичну визначеність в державі. Це означає, що кожна особа має підпорядковуватися закону та забезпечувати неухильне його виконання.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що право звернення до суду не є безумовним, а підпорядковується визначеним процесуальним законом строкам, коли особа може реалізувати таке право.

Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з позовом.

Згідно з частиною 1 статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відтак, при вирішенні питання щодо поновлення пропуску строку звернення до суду, має враховуватися добросовісність поведінки особи, яка, як учасник суспільних правовідносин, має відповідально, без зловживання наданим законом правом, ставитися до його реалізації, адже звернення до суду з позовом після спливу визначених законом строків створює ризик розбалансування системи соціального захисту.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що виплата грошового забезпечення є періодичним платежем, відтак ОСОБА_1 був достеменно обізнаний про розмір таких виплат. Разом з цим, ані під час несення служби, ані після звільнення зі служби, ОСОБА_1 з заявою про отримання інформації щодо розміру та складових виплат при звільненні не звертався до роботодавця, так само як і не звертався в установлений законом строк до суду з позовом про вирішення трудового спору в частині недоотриманих виплат.

При цьому, як було зазначено вище, матеріали справи не містять обґрунтовані пояснення позивача щодо поважності причин його пропуску з підтвердженням таких пояснень належними доказами.

Враховуючи сукупність наведених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України.

Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 319, 322, Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року в адміністративній справі № 160/25851/23 скасувати.

Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з 30 квітня 2024 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена з 30 квітня 2024 року.

Головуючий - суддяО.В. Головко

суддяТ.І. Ясенова

суддяА.В. Суховаров