Постанова

від 17.04.2024 по справі 334/10665/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 17.04.2024 Справа № 334/10665/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/10665/23 Головуючий у 1-й інстанції: Коломаренко К.А.

Провадження № 22-ц/807/840/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

№ 22-ц/807/840/24-2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Приватного акціонерноготовариства «Українськийграфіт» нарішення Ленінськогорайонного судум.Запоріжжя від06лютого 2024року таз апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Сніжка Романа Васильовича на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Український графіт» про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Сніжка Р.В. звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Український графіт» про стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_1 у період з 03.10.1988 року по 24.12.2019 року працював на ПрАТ «Український графіт» завантажувачем - розвантажувачем випалювальних та графітних печей та машиністом крану у цеху графітування.

24.12.2019 року згідно наказу №568 позивача було звільнено у зв`язку з закінченням строку трудового договору (п. 2 ст. 36 КЗпП України).

Відповідно до Медичного висновку лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпаталогічного закладу охорони здоров`я ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» про наявність хронічного професійного захворювання (отруєння) від 15.02.2022 № 461, зроблено Висновок (діагноз вперше виявленого хронічного професійного захворювання (отруєння) про те, що у позивача: «вібраційна хвороба другої стадії від комбінованої дії загальної та локальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, синдром полірадикулоневропатії з вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плече лопаткового пері артрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ другого ступеня), колінних (ПФ другого ступеню) суглобів. Встановлено: захворювання професійне. В розділі «Профмаршрут» Медичного висновку від 15.02.2022 року №461 зазначено, що згідно інформаційної довідки про умови праці №08/03.2-11/11038 від 09.11.2021 року, виданої ГУ Держпраці у Запорізькій області, хворий ОСОБА_1 , працював у шкідливих умовах у цеху графітування ПрАТ «Український графіт» машиністом крану 25 років 11 місяців, а саме: з 01.01.1994 по 24.12.2019. Серед шкідливих факторів зазначено, що підпадав під вплив пилу, хімічних речовин, шуму, загальної вібрації, локальної вібрації, мікроклімату, інфрачервоного випромінення та важкості праці, а саме незручної робочої пози.

Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) (форма П-4) від 03.06.2022 року встановлено, що стаж роботи у цеху в умовах впливу шкідливих факторів у позивача складає 31 рік 2 місяці (п. 12 Акту). В п.13 Акту розслідування зазначено, що за державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості на напруженості трудового процесу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.04.2014 №248, загальна оцінка умов та характеру праці ОСОБА_1 , машиніста крану цеху графітування №4 ПрАТ «Укрграфіт» віднесена до 3.3 класу. За показниками робоче місце слід вважати з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці, що відповідає критеріям Списку №1 пільгового пенсійного забезпечення. Згідно п. 17 Акту розслідування хронічне професійне захворювання виникло внаслідок тривалої роботи ОСОБА_1 на ПрАТ «Укрграфіт» (31 рік 02 місяці) в умовах впливу шкідливих виробничих факторів.

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №628965 від 13.06.2022 року ОСОБА_1 при первинному огляді встановлена третя група інвалідності, безстроково, причина інвалідності професійне захворювання.

Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №097190 від 13.06.2022 року, ступінь втрати професійної працездатності позивача складає 50% безстроково. У зв`язку з чим, позивач потребує амбулаторного та стаціонарного лікування у профпатолога, невролога, сімейного лікаря. Також потребує санітарно-курортного лікування.

Таким чином, виявлені у позивача захворювання та подальше отримання інвалідності є наслідком саме професійного захворювання, отриманого через тривалий вплив шкідливих факторів на виробництві під час роботи на підприємстві відповідача.

Професійне захворювання, що виникло у позивача внаслідок тривалого стажу роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, а також періодичні стаціонарні лікування, спричиняє позивачу як фізичну біль, так і моральні страждання, оскільки і біль і страждання є невід`ємні один від одного. З урахуванням викладеного, позивачу завдано моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання, яку він оцінює в розмірі 100 000 гривень та вважає, що така сума буде адекватною тій моральній шкоді, яка йому спричинена, а також достатньою та справедливою для хоча б часткового відновлення фізичного здоров`я і приведення морального стану в норму.

Посилаючись назазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПрАТ «Український графіт» на свою користь моральну шкоду у зв`язку з отриманням професійного захворювання в розмірі 100 000,00 грн. та витрати на правничу (правову) допомогу.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Український графіт» на користь ОСОБА_1 одноразову грошову суму в розмірі 60000,00 грн. як відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто в дохід держави з ПрАТ «Український графіт» судовий збір у розмірі 644,16 грн.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2024 року заяву адвоката Сніжка Романа Васильовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Український графіт» на користь ОСОБА_1 5 000 грн.витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині заяви відмовлено.

Не погоджуючисьіз зазначенимрішенням судувід 06лютого 2024року,представник ПрАТ«Український графіт»-адвокат СмирноваІ.Г.подала апеляційнускаргу,в якій,посилаючись нанеповне з`ясуванняобставин,що маютьзначення длясправи,недоведеність обставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими,невідповідність висновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи,порушення нормпроцесуального права,неправильне застосуваннянорм матеріальногоправа, просить рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.02.2024 року у цій справі в частині стягнення з ПрАТ «Український графіт» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, спричиненої професійним захворюванням, в розмірі 60 000 грн. скасувати та постановите нове рішення, судові витрати в сумі 4542,00 грн. у суді апеляційної інстанції покласти на позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги представник ПрАТ «Український графіт» зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги факт відсутності вини відповідача у настанні професійного захворювання. Так, судом першої інстанції не враховано, що протягом тривалого часу, вже після виходу на пенсію, позивач по справі неодноразово, за власним бажанням, продовжував строковий договір на продовження роботи, будучи проінформованим про наявність на робочому місці шкідливих факторів. Тобто, ОСОБА_1 свідомо приймав запропоновані йому умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров`я та наслідки.

В той же час, ПрАТ «Український графіт» не повністю погоджується з тим, що перевищення нормативних значень шкідливих факторів виробничого середовища (ГДР, ГДК) є порушенням з боку підприємства. Так, фактичні значення шкідливих факторів на робочому місці позивача перевищують гранично допустимі для роботи в нормальних умовах, проте вони допускаються законодавством для роботи в шкідливих умовах (професійний ризик).

Судом першоїінстанції такожне взятодо увагивідсутність неправомірнихдій відповідача, як однієї з умов відповідальності за заподіяння шкоди. Органами Держпраці, матеріалами розслідування профзахворювання не зафіксовано та не доведено будь-яких неправомірних дій /поведінки відповідача.

ПрАТ «Укрграфіт» постійно здійснюється переоснащення виробництва підприємства новим технологічним обладнанням, що дозволяє дійти сучасного технічного рівню виробництва, вирішити питання максимального енергозбереження, суттєво покращити екологічні характеристики виробництва. Повністю реконструювати виробництво та замінити все обладнання в несприятливих економічних умовах не можливо. Проте, навіть якщо б це і було зроблено, виробництво вуглеграфітованої продукції в будь-якому разі залишилось би в категорії шкідливих.

Також в апеляційній скарзі міститься посилання на незастосування судом першої інстанції принципу розумності, виваженості та справедливості, оскільки сума відшкодування шкоди у розмірі 60 000 грн. є значно завищеною.

Представник скаржника вважає, що позивачем на підтвердження обґрунтованості своїх вимог, в порушення ст. 81 ЦПК України, абз. 2 п. 5 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 р. не надано жодного належного доказу, яким би підтверджувалися: факт понесення моральної шкоди в заявленій в позові сумі, та обґрунтування розрахунку суми, яку він просить стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди - з чого він виходив та чим керувався при визначенні заявленої до відшкодування суми. Вважає, що за таких обставин достатньою сатисфакцією заявлених моральних страждань, спричинених внаслідок професійного захворювання, є сума в розмірі 30 000 грн.

Крім того, у резолютивній та у мотивувальній частинах рішення відступні вказівки на оподаткування суми, що підлягає стягненню. Представник ПрАТ «Український графіт» зазначає, що стягнута оскаржуваним рішенням сума в розмірі 60 000 грн. є вищою за чотирикратний розмір мінімальної зарплати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, тому цей дохід включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та повинен оподатковуватися податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.

Не погоджуючись із додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 в особіпредставника адвоката СніжкаР.В.подав апеляційнускаргу,в якій,посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить додаткове рішення в частині відмови у стягненні решти суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн. скасувати та ухвалити у зазначеній частині нове рішення, яким стягнути з ПрАТ «Український графіт» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 13000,00 грн.

В обґрунтування доводів скарги на додаткове рішення суду покликається на те, що суд може зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, якщо інша сторона заявила відповідне клопотання та довела їх неспівмірність, що повною мірою відбиває закріплення в судочинстві принципу змагальності сторін. Однак, відповідач заявив клопотання не про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а подав клопотання, в якому просив відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу повністю. Таким чином, відповідач в клопотанні про відмову у задоволенні вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу не довів неспівмірність витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката.

Вважає, що суд першої інстанції без правових підстав втрутився в правовідносини адвоката з клієнтом, чим порушив принцип свободу договору.

Також не погоджується з висновком суду щодо не зазначення адвокатом кількості витраченого ним часу та окремої вартості кожної з наданих послуг. Вказує, що процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

Отже, рішення суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ПрАТ «Український графіт» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 60 000 грн., в іншій частині рішення суду не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Щодо додаткового рішення суду, то воно оскаржується в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогуадвоката в сумі 13000,00 грн., в іншій частині додаткове рішення суду не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Сніжка Р.В. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу на рішенням суду від 06 лютого 2024 року, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Вважає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. Також зазначає, що в порядку, передбаченому статтею 141 ЦПК України, після ухвалення рішення по суті розгляду апеляційної скарги, позивачем до суду будуть подані докази, що підтверджують розмір витрат, які підлягають відшкодуванню за надання професійної правничої допомоги, пов`язані з розглядом апеляційної скарги у розмірі 3 000 грн. Такі докази будуть подані позивачем у строк, встановлений ч. 8 ст. 141 ЦПК України, тобто, протягом п`яти днів після ухвалення Запорізьким апеляційним судом рішення.

Від представникаПрАТ «Українськийграфіт» адвоката СмірновоїІ.Г.на адресуапеляційного судунадійшов відзивна апеляційнускаргу надодаткове рішеннямсуду,уякому вона просить залишити апеляційну скаргу на додаткове рішенням суду без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення суду - без змін. Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та додаткового рішення суду першої інстанції, обставини справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду та додаткове рішеннясуду першоїінстанції-без змін,з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Заст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення,суд першоїінстанції виходивіз того, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, що полягає в тому, що ОСОБА_1 втратив професійну працездатність у загальному розмірі 50%, його визнано особою з інвалідністю третьої групи. Після втрати працездатності у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, повинен докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Вказані обставини свідчать про істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивача та необхідність докладати додаткові зусилля для організації свого життя, на підставі чого суд прийшов висновку, що належним розміром відшкодування моральної шкоди є сума 60 000,00 гривень і саме така сума є достатньою, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості.

Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 у період з 03.10.1988 року по 24.12.2019 року працював на ПАТ «Український графіт»

24.12.2019 року згідно наказу № 568 позивача було звільнено у зв`язку з закінченням строку трудового договору (п. 2 ст. 36 КЗпП України), що підтверджується копією трудової книжки (дублікат) серії НОМЕР_1 .

Відповідно до Медичного висновку лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпаталогічного закладу охорони здоров`я ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» про наявність хронічного професійного захворювання (отруєння) від 15.02.2022 № 461, зроблено висновок (діагноз вперше виявленого хронічного професійного захворювання (отруєння) про те, що у позивача: «вібраційна хвороба другої стадії від комбінованої дії загальної та локальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, синдром полірадикулоневропатії з вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плече лопаткового пері артрозу(ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з пері артрозом ліктьових (ПФ другого ступеня), колінних (ПФдругого ступеню) суглобів. Встановлено:захворювання професійне.

Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 03.06.2022, хронічне професійне захворювання виникло внаслідок тривалої роботи ОСОБА_1 на ПрАТ «Укрграфіт» (31 рік 02 місяці) в умовах впливу шкідливих виробничих факторів. Причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) зазначено наявність на робочому місці машиніста крана цеху гравітації ОСОБА_1 шкідливих виробничих факторів, що призвели до профзахворювання. У п. 13 вказаного Акту розслідування зазначено, що за державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості на напруженості трудового процесу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України 08.04.2014 №248, загальна оцінка умов та характеру праці ОСОБА_1 , машиніста крану цеху графітування № 4 ПрАТ «Укрграфіт» віднесена до 3.3 класу. За показниками робоче місце слід вважати з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці, що відповідає критеріям Списку №1 пільгового пенсійного забезпечення.

Як видно з копії довідки до акта огляду МСЕК серія 12 ААВ № 628965 від 13.06.2022 року, позивачу встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності: професійне захворювання.

Згідно Довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серія 12 ААА № 097190 від 13.06.2022 року, ступінь втрати професійної працездатності позивача складає 50 % (п`ятдесят відсотків).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Статтею 153 Кодексу Законів про працю Українивстановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на роботодавця.

Статтею 237-1 КЗпП Українипередбачається відшкодування роботодавцем працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), згідно зі ст. 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року № 1-рн/2004 констатує, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

За змістом ч.ч. 1-3ст. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач за час перебування з відповідачем в трудових правовідносинах під час тривалого виконання роботи в ПрАТ «Укрграфіт» (31 рік 02 місяці) в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, отримав хронічне професійне захворювання, в результаті чого йому 13.06.2022року встановлена третя група інвалідності безстроково із втратою професійної працездатності 50%.

Колегія суддів вважає встановленим та доведеним факт спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з ушкодженням свого здоров`я під час виконання трудових обов`язків, відповідальність за що покладається на ПрАТ «Укрграфіт».

Факт встановлення професійних захворювань позивачу внаслідок тривалої роботи в шкідливих умовах праці на ПрАТ «Укрграфіт» фактично не спростовано відповідачем.

Медичний висновок про наявність хронічного професійного захворювання (отруєння) та Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) підприємством не оскаржувалися та недійсними не визнавалися.

Доводи про те, що позивач був обізнаний із шкідливими умовами праці, добровільно погодився на них, під час роботи на підприємстві на стан здоров`я не скаржився, за результатами періодичних медичних оглядів визнавався придатним для роботи за професією, фактично приховував погіршення стану свого здоров`я, чим сприяв настанню більш тяжких наслідків, апеляційним судом відхиляються через те, що добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці та його обов`язок дбати про своє здоров`я жодним чином не знімає з відповідачів обов`язку виконувати вимоги ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці та не звільняє від відповідальності за їх невиконання.

Визнання позивача придатним для роботи за професією за результатами періодичних медичних оглядів не виключає наявність у нього хронічного професійного захворювання і, відповідно, відповідальність підприємства за шкоду, спричинену ушкодженням здоров`я.

При вирішені спірних правовідносин судова колегія керується висновками Конституційного Суду України, викладеними в п. 4.1 рішення від 27.01.2004 р. по справі №1-рп/2004, відповідно до яких сам по собі факт ушкодження здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків і встановлення стійкої втрати працездатності, незалежно від його ступеня, свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди.

Матеріали справи містять письмові докази про те, що ОСОБА_1 має хронічне професійне захворювання (отруєння), зокрема, вібраційна хвороба другої стадії від комбінованої дії загальної та локальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, синдром полірадикулоневропатії з вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плече лопаткового пері артрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ другого ступеня), колінних (ПФ другого ступеню) суглобів, не має змоги вести звичайне життя, потребує стаціонарного, амбулаторного, санаторно-курортного лікування, визнаний інвалідом, у зв`язку з чим не може повноцінно себе утримувати. Вищевказане однозначно викликає у позивача відповідні фізичні та душевні страждання, і вимагає від нього докладання додаткових зусиль для організації свого життя.

Твердження про відсутність доказів спричинення позивачу моральної шкоди судова колегія вважає неприйнятними, оскільки вони об`єктивно спростовуються встановленими вище обставинами.

Визначаючи розмір моральної шкоди, відповідно до ст. 23 ЦК України, судом першої інстанції обґрунтовано враховано характер порушення прав позивача, ушкодження здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків, глибину фізичних і моральних страждань позивача, погіршення його здібностей або позбавлення можливості їх реалізації, характер отриманих ним захворювань, внаслідок яких він визнаний інвалідом третьої групи з втратою 50% професійної працездатності, він періодично вимушений проходити лікування в лікарняних установах, потребує стаціонарного, амбулаторного, санаторно-курортного лікування, на що вимушений витрачати як фізичні, так і матеріальні ресурси.

Вказані обставини свідчать про істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивача та необхідність докладати додаткові зусилля для організації свого життя.

При визначені розміру моральної шкоди не може бути точних критеріїв майнового виразу фізичного і душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз і його визначення не піддається математичним формулам. Крім того, розмір моральної шкоди не залежить від розміру майнової шкоди.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції з урахуванням засад розумності, виваженості і справедливості виходив з встановлення факту завдання позивачу шкоди здоров`ю на виробництві, встановлення п`ятдесяти відсотків втрати професійної працездатності, враховував характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних страждань, стан його здоров`я та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ПрАТ «Укрграфіт» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 60 000,00 грн.

Посилання на обізнаність позивача про стан здоров`я, свідоме приховування позивачем та погіршення його дійсного стану, ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення (ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997). Достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є визнаний судом факт порушення права (справедлива сатисфакція потерпілій стороні, справи «Савула проти України», №12868/05, рішення від 10.12.2009р.; «Войтенко проти України», № 18966/02, рішення від 29.06.2004р.)

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було враховано, що положеннямиЗакону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яке набрало чинності 23 травня 2020 року, внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу Українищодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, з огляду на наступне.

Законодавство у сфері оподаткування встановлює, що будь-який дохід, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного періоду, підлягає оподаткуванню згідно положеньст. 164 Податкового кодексу України.

При цьому,пп. 164.2.14 Податкового кодексу Українимає деякі винятки із загального правила, за якими не оподатковуються, зокрема, і суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Аналогічну правову позицію з цього питання викладено у постанові Верховного Суду у справі № 180/683/13-ц від 25 липня 2018 року, за якою Верховний Суд встановив, щоПодатковий кодекс Українивизначає види отриманих фізичними особами доходів, які зараховують до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (ст. 164 ПКУ), і доходів, які не беруть до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (ст. 165 ПКУ).

При цьому Верховний Суд звернув увагу, що згідно з пп. «а» пп. 164.2.14 до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку належить зараховувати дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Тобто суми, які за рішенням суду стягують на користь платника податків для відшкодування збитків, завданих останньому внаслідок заподіяння шкоди його життю та здоров`ю, оподаткуванню не підлягають.

Проте,Законом № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України», якими підпункт «а» підпункту 164.2.14 доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом». Зазначена норма набрала чинності з 23.05.2020.

За приписамистатті 22 Конституції Українипри прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За текстом цього підпункту поняття моральної шкоди не поділено на категорії осіб, оскільки визначено тільки її загальне поняття, суми якого можуть бути стягнуті з різних підстав.

Таким чином, обмеження її розміру для платників податку, на користь яких за рішенням суду стягнуто суму моральної шкоди, спричинену внаслідок заподіяння шкоди їх життю та здоров`ю, погіршує конституційні права та законні інтереси таких осіб. Саме таку категорію платників податків законом було звільнено від оподаткування стягнутих за рішенням суду сум моральної шкоди, що закріплено у вище вказаному правовому висновку ВС.

Аналогічного висновку також дійшов Верховний Суд в ухвалі від 04 серпня 2021 року по справі № 332/2120/20, провадження № 61-11843ск21.

Інші доводи апеляційної скарги на рішення суду від 06 лютого 2024 року зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі на рішення суду, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу на рішення суду від 06 лютого 2024 року без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги на додаткове рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно п. 6 ч. 1ст. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до змістуст. 270 ЦПК Українисуд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Відповідно ч. 1ст. 15 ЦПК Україниучасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Згідно ч. 1, 2ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

За приписамист. 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта ст. 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно положеньст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141ЦПК України).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч. 3ст. 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8ст. 141 ЦПК України).

Відповідно дост. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28, 29);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі та обов`язку суду в будь-якому випадку задовольнити заяву про їх відшкодування.

Право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей134,137 ЦПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, надано копії наступних документів: договору про надання правничої (правової) допомоги №б/н від 28.06.2023; додатку №1 до договору про надання правничої (правової) допомоги; акту про надання правничої (правової) допомоги від 08.02.2024 року.

Так, 28.06.2023 року між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатом Сніжко Романом Васильовичем (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги №б/н від 28.06.2023 року.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору адвокат зобов`язується надати клієнту усіма законними методами та способами правничу (правову) допомогу в цивільній справі за позовом до ПрАТ «Укрграфіт» про стягнення моральної шкоди, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу (правову) допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання на умовах, визначених Договором.

Згідно п. 2.4.1 договору про надання правничої (правової) допомоги, клієнт зобов`язаний сплатити гонорар адвокату в розмірі та в строк погоджені між ними.

Відповідно до п. 4.2 договору про надання правничої (правової) допомоги, гонорар адвоката за надання правничої (правової) допомоги за цим Договором встановлений в додатку №1 до цього договору.

У відповідності до п.2 додатку №1 до договору від 28.06.2023 року витрати на професійну правничу допомогу адвоката складають 18 000,00 гривень.

Згідно п. 3.1, п. 3.2 додатку №1 до договору про надання правничої (правової) допомоги від 28.06.2023 року, оплата витрат за надання правничої (правової) допомоги здійснюється на умовах 100% оплати в строк до 31 березня 2024 року. Сплата узгодженої сторонами суми витрат здійснюється клієнтом в готівковій або безготівковій формі, шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на рахунок адвоката в банківській установі.

На виконання договору сторони підписали акт про надання правничої (правової) допомоги від 08.02.2024 року, відповідно до якого сторони погодили, що розмір гонорару складає 18 000,00 грн. та згідно опису послуг, наданих адвокатом, вказали, що адвокатом надані такі послуги: зустріч з клієнтом з метою з`ясування обставин справи; правовий аналіз наданих клієнтом документів (доказів); пошук та аналіз законодавства та актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах; складання позовної заяви; підготовка доказів до позовної заяви (додатків до позову); подання позовної заяви до суду першої інстанції; ознайомлення з відзивом на позовну заяву та додатками до нього; складання відповіді на відзив; ознайомлення з запереченнями і додатками до нього; складання додаткових пояснень; складання заяви про стягнення витрат на правничу (правову) допомогу; участь у судових засіданням при розгляді справи в суді першої інстанції. Тривалість витраченого часу на кожну з послуг, окрема вартість кожної з наданих послуг в акті не вказані.

Суд дійшов вірного висновку, що надані адвокатом послуги у виді зустрічі з клієнтом з метою з`ясування обставин справи, правового аналізу наданих клієнтом документів (доказів), пошуку та аналізу законодавства та актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, складання позовної заяви, підготовки доказів до позовної заяви (додатків до позову) охоплюється однією послугою з підготовки позовної заяви та не можуть бути оцінені окремо. А подання позовної заяви до суду першої інстанції не є наданням правової допомоги, а носить технічний характер.

Судом першоїінстанції враховановисновокщодо застосуваннявідповідних нормправа,викладений впостанові ВерховногоСуду від 02.02.2024 року у справі № 910/9714/22, відповідно до якого заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Доводи апеляційної скарги на додаткове рішення про відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу спростовані під час апеляційного розгляду справи, клопотання представника ПрАТ «Укрграфіт» (т.1,а.с.180-185)по своїйсуті зводитьсясаме дообґрунтування необхідностізменшення розмірувитрат напрофесійну правничудопомогу адвоката.Представник ПрАТ «Укрграфіт», звертаючись до суду першої інстанції з клопотанням про зменшення витрат на правничу допомогу, виклала свої вимоги, заперечення, аргументи та пояснення з приводу поданої заяви про стягнення витрат на правничу (правову) допомогу. Доводи такого клопотання підлягають загальній оцінці судом з урахуванням інших конкретних обставин справи щодо вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для стягнення витрат на правову допомогу, що і було здійснено судом у відповідності до вимог процесуального законодавства.

Твердження щодо відсутності процесуального обов`язку сторони доводити обґрунтованість їх ринкової вартості є безпідставними, оскільки посилання суду в оскаржуваному додатковому рішенні на не зазначення кількості витраченого адвокатом часу та окремої вартості кожної з наданих послуг є по суті встановленою обставиною за наслідками оцінки наявного в матеріалах справи акту про надання правничої (правової) допомоги від 08.02.2024 року. Разом з тим, відмова суду у стягненні частини витрат на правову допомогу не була мотивована вказаною обставиною.

Посилання скаржника на те, що суд без правових підстав втрутився в правовідносини адвоката з клієнтом,чим порушивпринцип свободудоговору, відхиляються судовою колегією з огляду на наступне.

Так,у додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, взявши до уваги умови договору про надання правничої (правової) допомоги, заперечення представника відповідача проти відшкодування вказаних витрат, враховуючи часткове задоволення судом позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення вказаної заяви позивача та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого вКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції без задоволення, а додаткове рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Український графіт» та ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Сніжка Романа Васильовича залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2024 року у цій справі в оскаржуваних частинах залишити без змін.

В інших частинах рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2024 року не оскаржувались, тому апеляційним судом не переглядались.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 29 квітня 2024 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: В.Ю. Бєлка

Е.А. Онищенко