Вирок

від 30.04.2024 по справі 730/523/24

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653)21202

Справа №730/523/24

Провадження № 1-кп/730/43/2024

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2024 р. м.Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Борзнянського районного суду Чернігівської області в м. Борзні кримінальне провадження, внесене в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань за №12024270410000035 від 15.02.2024 року, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с.Кинашівка Ніжинського району Чернігівської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, маючого на утриманні дитину 2023 року народження (зі слів), не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше, в силу ст. 89 КК України, не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3ст. 246 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Статтею 16 Конституції України визначено зокрема, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави.

Відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкода.

Положеннями ст. 66 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодувати завдані ними збитки.

Згідно ч. 3 ст. 1 Лісового Кодексу України від 21.01.1994 року, усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ст. 7 Лісового Кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від іменіУкраїнського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначенихКонституцієюУкраїни. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Згідно статті 1 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (у редакції документів станом на 15.02.2023), завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі використання і відтворення ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об`єктів, пов`язаних з історико-культурною спадщиною.

Відповідно до статті 39 Лісового кодексу України та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок», ліси України за екологічним і соціально-економічним значенням залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на: ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо); рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції); захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції); експлуатаційні ліси.

Згідно пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок» до лісів природоохоронного, наукового, історико-культурного визначення відносяться лісові ділянки, що виконують природоохоронну, естетичну функцію, є об`єктами науково-дослідних робіт на довгочасну перспективу, сприяють забезпеченню охорони унікальних та інших особливо цінних природних комплексів та історико-культурних об`єктів, зокрема, розташовані в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про рослинний світ» спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється за дозволом юридичними або фізичними особами для задоволення їх виробничих та наукових потреб, а також з метою отримання прибутку від реалізації цих ресурсів або продуктів їх переробки.

Документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді, який дозвільний орган зобов`язаний видати, суб`єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб`єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності, що передбачено статтею 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Лісового кодексу України, спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно.

Згідно п. 2 Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 761 від 23.05.2007, згідно якого лісорубний або лісовий квиток є основним документом, на підставі якого: здійснюється спеціальне використання лісових ресурсів; ведеться облік дозволених до відпуску запасів деревини та інших продуктів лісу, встановлюються строки здійснення лісових користувань та вивезення заготовленої продукції, строки і способи очищення лісосік від порубкових решток, а також облік природного поновлення лісу, що підлягає збереженню; ведеться облік плати, нарахованої за використання лісових ресурсів.

Пунктом 3 Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 761 від 23.05.2007, передбачено, що лісорубний квиток видається органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами Держлісагенства на заготівлю деревини під час проведення рубок головного користування на підставі затвердженої в установленому порядку розрахункової лісосіки, п. 8 Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 761 від 23.05.2007, згідно якого лісовий квиток видається власником лісів або постійним лісокористувачем.

Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Згідно статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Статтею 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

Статтею 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на територіях заказників забороняються мисливство та рубки головного користування, суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Стаття 53. Прийняття рішень про створення чи оголошення територій, об`єктів природно-заповідного фонду та їх охоронних зон.

Рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Межигір`я" створюється законом України.

Рішення про створення біосферних заповідників приймається з додержанням вимог міжнародних договорів та міжнародних програм, учасником яких є Україна.

Рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним Кодексом України.

Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Рішенням Чернігівського облвиконкому від 04.12.1978 № 529, рішенням Чернігівського облвиконкому від 27.12.1984 № 454 та рішенням Чернігівського облвиконкому від 28.08.1989 № 164, оформлені охоронні зобов`язання у відповідності до статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», відповідно котрим ДП «Борзнянське лісове господарство» передається під охорону та дотримання встановленого режиму територія ботанічного заказнику місцевого значення «Плющеве».

Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Плющеве» затверджено наказом директора Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації від 09 червня 2020 року № 34.

Загальна площа Заказника становить 173,0 га. Заказник розташований на території кв. 70-80 Борзнянського лісництва ДП «Борзнянське лісове господарство».

Відповідно до Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Плющеве» (в редакції наказу директора Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації від 09 червня 2020 року № 34), заказник «Плющеве» створений з метою охорони та збереження в природному стані дубово-вільхового лісу віком 40-60 років, де зростають: конвалія, цмин, суниці.

Судом встановлено, що 14.02.2024 близько 12:00 год. ОСОБА_4 прийшов до ботанічного Заказника місцевого значення «Плющеве» лісокористувача ДП «Борзнянське лісове господарство» (географічні координати: 51324764,32.407443), територія якого віднесена до природно-заповідного фонду України, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою здійснення незаконної порубки лісу, всупереч вимогам ст.ст.54,69 Лісового Кодексу України, ст.ст.7,28 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України",ст. 68 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", п.п. 2, 3 Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, згідно, яких використання лісових ресурсів проводиться за спеціальним дозволом - лісорубним квитком (ордером), не маючи лісорубного квитка (ордера) на здійснення лісорубних робіт, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання їх наслідків, за допомогою ручної пилки - ножівки, шляхом повного відокремлення стовбура від коріння, здійснив незаконну порубку: одного сироростучого дерева породи "Вільха", діаметром 14 см та одного сироростучого дерева породи "Клен", діаметром 15 см.

Унаслідок незаконноїпорубки дерев ОСОБА_4 заподіяв шкодунавколишньому природномусередовищу (державі)в особіДержавного підприємства«Ніжинське лісовегосподарство» назагальну суму15008 грн. 28 коп.

Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який, будучи допитаним в судовому засіданні, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав показання, підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема, в частині часу, місця та способу, щиро розкаявся у вчиненому.

Так, указав, що дійсно 14.02.2024 року спиляв два дерева для власних потреб. Розумів, що місцевість є заказником, але потрібні були дві дерев`яні підпорки для складу дров. Про себе зазначив, що має сестер, цивільну дружину та дитину 2023 року народження, яких треба доглядати, а тому просить суворо не карати, щиро кається.

Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього кримінального правопорушення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.

Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

Потерпілий, цивільний позивач в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися, надали заяву про можливість розгляду справи у ї відсутність.

Згідно з ч. 3ст.349КПК Українисуд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

У цьому випадку, повне визнання вини, не заперечення обвинуваченим фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин діяння, в якому він обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення останнім цих обставин є передумовами для здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3ст. 349 КПК України.

Відповідно, суд, у порядку ч. 3ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положеньКримінального Кодексу України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3ст. 246 КК України, за обставин встановлених судом.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 3 ст.246 КК України, оскільки він незаконну порубку дерев на території природно - заповідного фонду.

При кваліфікації дій обвинуваченого Суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 року в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченомуКримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частиниКК України.

У цій справі суд бере до уваги висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 442/3269/17, де Верховний Суд зазначив, що склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 246 КК України, не включає істотну шкоду як свою обов`язкову ознаку, і «дії, передбачені ч.1 цієї статті» в тексті її ч. 3, відсилають лише до дій, визначених у ч. 1, а не до наслідків цих дій у вигляді істотної шкоди. Відповідно для кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 246 КК України заподіяння істотної шкоди не має значення, а ознакою цього злочину є вчинення відповідних дій на території природно-заповідного фонду. Такої ж позиції дотримувалась колегія суддів ВС у постанові від 1.10.2019 у справі № 555/551/17 (провадження № 51-2579км19).

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно дост. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Те, що згідност. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, відповідно дост. 66 КК України, є щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин, регламентованих п. 1 ч. 2ст.91КПК України,щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. її час, місце, спосіб учинення та активне сприяння розкриттю злочину.

Щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне, визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанови ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі № 756/4830/17-к).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених ним дій та осуд своєї поведінки.

Активне сприяння у встановленні обставин, регламентованих ст.91КПК України, яке виразилось у тому, що обвинувачений повно та всебічно розповів про обставини, які мали місце у той час, про подальшу долю викраденого майна, та тим самим активно та відкрито сприяв суду у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПК, тобто розкриттю злочину.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, проте перебуває на обліку у лікаря-нарколога з 23.04.2023 року з діагнозом: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання канабіноїдів, має місце проживання, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

А тому, відповідно до принципу індивідуалізації покарання, суд, керуючись принципом справедливості, вважає, що для досягнення мети попередження кримінальних правопорушень та виправлення ОСОБА_4 необхідно призначити йому покарання у виді обмеження волі, адже таке буде покликане запобігти можливому вчиненню обвинуваченим кримінальних правопорушень у майбутньому і сприятиме його виправленню та перевихованню з усвідомленням суспільної небезпечності діяння, в межах санкції ч. 3ст. 246 КК України.

Одночасно судом враховується те, що санкцією ч. 3 ст. 246 КК України передбачено як альтернативні такі види основних покарань: штраф, обмеження волі та позбавлення волі.

Оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості про те, що ОСОБА_4 працює на даний час і має дохід, який би давав можливість сплатити штраф у розмірі, передбаченому санкцією ч. 3 ст. 246 КК України, суд вважає призначення покарання у виді штрафу недоцільним.

Покарання у виді обмеження волі, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що, незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що, хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Крім того, у цій справі, покарання суд призначає, в тому числі, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 634/609/15-к, де останній роз`яснив, що при обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, відповідно до якої, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Таким чином, виходячи з тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, наявності пом`якшуючих обставин, відсутності обставин, що обтяжують покарання, особи винного та його ставлення до вчиненого ним діяння, виду, кількості та вартості дерев, позиції прокурора у судовому засіданні, який не наполягав на реальному позбавленні волі обвинуваченого, те, що тяжких наслідків від вчиненого не настало, суд вважає за можливе застосувати до ОСОБА_4 ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання, призначеного вироком суду з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і буде виконувати покладені на нього обов`язки, таким чином давши шанс на виправлення.

У даному випадку, звільнення від покарання з іспитовим строком перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що, власне, і має місце в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом інституту звільнення від покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення.

З урахуванням особи обвинуваченого, суд вважає, що іспитовий строк має становити один рік.

Питання про речові докази слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України, а про процесуальні витрати, пов`язані з проведенням судових експертиз, - відповідно до положень ст.ст. 122, 124 КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України необхідно скасувати накладений ухвалою слідчого судді Борзнянського районного суду Чернігівської області від 20.02.2024 року арешт на майно, яке було вилучено під час огляду місця події 14 лютого 2024 року: ручну пилку (ножівку), власником якої є ОСОБА_4 .

Також, у цій справі суд вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_4 спеціальну конфіскацію, на підставі ст.ст.96-1,96-2 КК України.

Згідно ч. 1 ст. 96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цьогоКодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно п. 1 ч. 1ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, а, відповідно до п. 4 ч. 1ст. 96-2 КК України, були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Враховуючи те, що спиляні стовбури дерев породи клен та вільха є предметами вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 246 КК України, керуючись положеннями ст. 96-1, п. 3 ч. 1 ст. 96-2 КК України, суд вважає за необхідне застосувати спеціальну конфіскацію шляхом конфіскації у власність держави вказаних речових доказів як предметів вчинення злочину, а також інших речових доказів, як знаряддя вчинення кримінального правопорушення.

Що стосується цивільного позову, то відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.127КПК України підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

За приписами ч. 5ст. 128 КПК Україницивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються нормиЦивільного процесуального кодексу Україниза умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, що визначено ч. 1ст. 1166 ЦК України.

Згідно ч. 3ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Заявлений прокурором Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особіБорзнянськоїміської ради Ніжинського району Чернігівської області цивільний позов про стягнення з обвинуваченого шкоди, завданої кримінальним правопорушенням внаслідок незаконної порубки дерев у розмірі 15008,28 грн підлягає задоволенню, оскільки кримінальним правопорушенням обвинувачений завдав матеріальну шкоду навколишньому природному середовищу (державі) на вказану суму, яка ним не відшкодована.

Підстав для вирішення питань, пов`язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого, немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників процесу та у світлі того, що відповідно до ст.ст.22,26КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.373-376,381-382 КПК України,суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 246 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання, призначеного вироком суду, з випробуванням з іспитовим строком в 1 рік, поклавши на нього відповідно до ст. 76 КК України такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти зазначений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

До вступу вироку в законну силу запобіжний захід обвинуваченому - не обирати.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь територіальної громади в особі Борзнянської міської ради Ніжинського району Чернігівської області, код ЄДРПОУ: 04061725, Отримувач ГУК у Черніг.обл/тг м.Борзна/24062100, код доходу 24062100 «Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності», р/р НОМЕР_1 , завдану кримінальним правопорушенням шкоду у сумі 15008 грн. 28 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 8330,08 грн в рахунок відшкодування процесуальних витрат, пов`язаних з проведенням судових експертиз (5300,96 грн. за проведення судової трасологічної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/125-24/2372-ТР від 22.04.2024; 3029,12 грн. за проведення судової інженерно-екологічної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/125-24/3868-ФХЕД/1 від 22.04.2024).

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Борзнянського районного суду Чернігівської області від 20.02.2024 року на майно: ручну пилку (ножівку), власником якої є ОСОБА_4 .

Відповідно до положень ст. 96-1, п. 3 ч. 1 ст. 96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію майна, яке було предметом вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 246 КК України, а також зняряддям вчинення кримінального правопорушення, шляхом конфіскації у власність держави спилів з пеньків дерева 14 см з фагмента стовбура дерева діаметром 14 см породи клен, спил з пенька дерева 15 см з фагмента стовбура дерева діаметром 15 см породи вільха, ручну пилку, які зберігаються у відділі речових доказів СВ ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області та два спиляні стовбури дерев породи клен та вільха, які передані на зберігання у філію «Ніжинський лісгосп».

На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Сторони мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Суддя ОСОБА_1