Постанова

від 01.05.2024 по справі 2-310/10

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3392/24 Справа № 2-310/10 Суддя у 1-й інстанції - Матвієць Я. С. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Пищиди М.М.

суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.

розглянувши у спрощеному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Жовтоводсько-П`ятихатського відділу державної виконавчої служби у Камянському районі Дніпропетровської області південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса),

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Жовтоводсько-П`ятихатського відділу державної виконавчої служби у Камянському районі Дніпропетровської області південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), роз`яснено скаржнику, що із вимогою про скасування постанови державного виконавця про накладення штрафів він має право звернутись до суду в порядку адміністративного судочинства.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу, справу направити до суду для продовження розгляду.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відмовляючи у відкритті провадження за заявою суд першої інстанції виходив з того, що дана скарга містить вимогу про скасування постанови державного виконавця про накладення штрафів, яка є предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції.

Предметом позову є правомірність винесення постанови від 18.01.2024 року ВП № 18296719 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 69 110,93 грн.

Встановлено, що державний виконавець примусово виконує виконавчий лист Жовтоводського міськог суду від 19.03.2010 року № 2-310 про стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 1/4 частини на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В оскаржуваній постанові вказано, що штраф, розмір якого становить 50% заборгованості з аліментів, стягнуто на користь стягувача, а не на користь держави.

Частинами першою та другою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно зі статтею першою Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

За нормами частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно з пунктом 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У статті 195 СК України врегульовано порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), та вказано, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Згідно з частинами першою та другою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 % заборгованості.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII.

Частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 % суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 % суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

У пункті 8 глави XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція № 512/5), визначено, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII.

Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу І цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.

Постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилається сторонам виконавчого провадження.

Суми штрафів стягуються виконавцем з боржника після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Якщо після закінчення виконавчого провадження з виконання рішення про стягнення аліментів з підстав, передбачених пунктами 7, 9 статті 39 Закону № 1404-VIII, суми штрафів не стягнуто, постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII та цією Інструкцією.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 (провадження № 14-37цс21) зазначила, що поняття та різновиди штрафів, що передбачені нормами Закону № 1404-VIII, і штрафу, передбаченого статтею 549 ЦК України, мають різну правову природу, оскільки в останньому випадку штраф є різновидом неустойки - грошової суми або іншого майна, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Поняття штрафу, вжите у частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, стосується випадків покладення відповідальності на боржника за невиконання рішення, та його стягнення проводиться на користь держави.

У той час як суми штрафів за невиконання судових рішень про стягнення аліментів, передбачені частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, перераховуються на користь стягувача аліментів.

Указане свідчить про те, що правова природа, характер, цільове призначення та стягувач штрафу, визначеного в частині другій статті 63 Закону № 1404-VIII, частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, та штрафу, передбаченого частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, - відмінні, оскільки постанова виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів, як це передбачено частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII. Це дає можливість тлумачити частину другу статті 74 Закону № 1404-VIII таким чином, що оскарження постанов виконавців про накладення штрафу у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів має відмінний порядок від оскарження постанов виконавців про накладення інших штрафів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом й такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.

Порядок стягнення аліментів, окрім норм СК України, регулюється також положеннями статті 71 Закону № 1404-VIII, якою передбачається, серед іншого, накладення на користь стягувача штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів у відповідних розмірах (частина чотирнадцята).

Оскільки предметом регулювання за указаними нормами є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і про накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства, що буде відповідати принципам верховенства права та ефективності провадження як механізму судового захисту.

У постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 (провадження № 14-37цс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону № 1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74 цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства.

Заявник звернувся до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо накладення на нього штрафу в порядку контролю за виконанням судового рішення, тому така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, в якій, зокрема, оскаржувалася постанова державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, про те, що відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічну за своїм змістом правову позицію займає Верховний Суд у постанові від 12 січня 2022 року у справі № 438/257/13.

За вказаних обставин даний спір не підсудний адміністративним судам, а підлягає розгляду місцевим загальним судом у порядку ЦПК України.

Враховуючи зазначене, ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Щодо вимог про стягнення судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

У справі, що переглядається, апеляційна скарга задовольняється, а справа передається до суду першої інстанції для продовження розгляду. Тобто остаточного рішення по суті спору судом апеляційної інстанції ухвалено не було, тому відсутні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 367,368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Головуючий:

Судді: