Рішення

від 30.04.2024 по справі 911/1034/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1034/22

Розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Агропідприємство «ЗЕЛЕНА ХВИЛЯ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТА КОМФОРТ»

про стягнення 139 222,53 грн.

Суддя Карпечкін Т.П.

Без виклику сторін.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агропідприємство «ЗЕЛЕНА ХВИЛЯ» (далі позивач, ТОВ Агропідприємство «Зелена Хвиля») звернувся до Господарського суду Київської області з позовом, в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТА КОМФОРТ» (далі - відповідач, ТОВ «Віта Комфорт») заборгованість в сумі 139 222,53 грн., з яких: 53 301,00 грн. - основний борг, 59 135,15 грн. - пеня, 26 786,38 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по сплаті орендної плати за укладеним договором, внаслідок чого утворилася стягувана сума заборгованості

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.12.2022 року відкрито провадження у справі № 911/1034/22, справу призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч.ч. 1-2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до ч.1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, у встановлений судом строк відзиву на позов та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надіслав, доказів повної або часткової сплати ним заборгованості, яка є предметом даного спору, не надав, клопотань про відкладення розгляду справи з метою надання додаткового часу для подання відзиву від відповідача не надходило, суд вважає, що, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки судом було вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи та відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається виключно за наявними матеріалами, відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться (ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, господарський суд

встановив:

10.05.2017 між позивачем та відповідачем укладено договір суборенди землі (далі - договір), у відповідності до п.1.1 якого, орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки (згідно додатку № 1 цього договору) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За умовами п. 2.1. договору в суборенду передаються 63 земельних паїв (65 земельних ділянок) загальною площею 326,1548 га у тому числі рілля 326,1548 га.

Нормативно грошова оцінка 1 паю рілля становить 58 752,76 грн. (п. 2.6. договору).

За визначеними пунктами 2.3., 2.5., 2.7., 2.8. договору вона є вільною від будь-яких забудов та перешкод у її користуванні.

Термін на який укладається договір, як визначено п.3.1. договору визначено до 01.10.2017 з моменту його підписання.

Пунктом 4.1. договору визначено, що суборендна плата вноситься суборендарем у грошовій формі в розмірі 266 502,52 (двісті шістдесят шість тисяч п`ятсот дві грн.. п`ятдесят дві коп.) грн. з ПДВ за кожен річний період суборенди згідно цього договору. Для оплати орендар надає суборендареві рахунок на оплату, з посиланням на цей договір. Прийняття суборендарем рахунку для оплати є остаточним погодження сторонами порядку.

За положеннями п.4.3 договору суборенда вноситься двома різними платежами: перший до 31 липня 2017 року та другий до 30 серпня 2017 року за відповідних розрахунковий рік суборенди.

Земельна ділянка передається в суборенду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п. 5.1. договору).

Пунктом 4.6. визначено, що у невнесення суборендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

За актом приймання-передачі від 10.05.2017, який невід`ємною частиною до договору суборенди, відповідач прийняв у тимчасове платне користування та на умовах договору суборенди об`єкт суборенди за укладеним договором.

За додатком №1 до договору сторони визначили об`єкти суборенди у кількості 65 шт. земельних ділянок.

З банківських виписок за 19.09.2017, 20.09.2017, 21.09.2017, 22.09.2017, 25.09.2017 підтверджується факт перерахування відповідачем грошових коштів за об`єкт оренди на користь позивача у загальному розмірі 213 202, 00 гривень.

Позивач стверджує, що відповідач свої зобов`язання за укладеним договором суборенди в частині сплати орендної плати в повному обсязі не виконав, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість у загальному розмірі 53 100 грн., що стало підставою для звернення позивача із розглядуваним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ч. 3 ст. 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч.ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Втім, як підтверджується матеріалами справи відповідач своїх зобов`язань по сплаті орендної плати в повному обсязі та у визначенні договором строки не виконав, частково сплативши за оренду приміщення лише 213 202,00 грн. у зв`язку з чим станом на дату звернення позивача до суду за заявлений позивачем період 2017 року за відповідачем обліковується заборгованість у загальному розмірі 53 301,00 грн., що відповідачем не спростовано.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 53 301, 00 грн., а відтак вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та належить до задоволення.

Крім того позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача 26 786,38 грн. втрат від інфляції за період з 01.01.2018 по 28.06.2022 року.

Відповідно до ст.617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Як визначено ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання з оплати оренди земельних ділянок, що є грошовим, вимоги позивача щодо сплати відповідачем втрат від інфляції є мотивованими.

Враховуючи, що розрахунок в частині стягнення інфляційних втрат є таким, що здійснено позивачем вірно, вказана вимога є такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 26 786,38 грн. втрат від інфляції.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 59 135,15 грн. пені, яка нарахована ним за період з 01.01.2018 по 28.06.2022.

Заявлені у відповідній частині вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

В силу ч. 1 ст. 216, ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як визначено ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження щодо розміру пені, що нараховується у зв`язку з несвоєчасним виконання грошового зобов`язання, встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Розмір пені, встановлений сторонами п.4.6. договору за порушення зобов`язання з оплати оренди, є таким, що перевищує максимальний розмір пені, встановлений відповідними нормами.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (постанови КГС у складі ВС від 03.08.2022 у справі № 910/6232/21, від 20.01.2022 у справі № 910/20734/20).

Оскільки відповідач допустив порушення зобов`язань у вигляді прострочення оплати оренди, позивач набув права вимагати сплати пені, у розмірі, передбаченому положеннями ст. 343 ГК України та ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», оскільки передбачене умовам п.6 договору нарахування пені у розмірі 0,1% від суми встановленої до оплати, а не у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, не відповідає приписам чинного законодавства.

Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за протягом якого кредитор має право нараховувати пеню і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, якщо інше не встановлено за згодою сторін. Перебіг відповідного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (аналогічний висновок міститься в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 907/65/18 від 12.03.2020, у справі № 916/1777/19 від 10.09.2020, у справі № 911/858/22 від 27.02.2024).

Поряд з цим, нарахування пені позивачем здійснено понад строк, встановлений ч.6 ст.232 ГК України, однак, договором або окремою угодою його сторони не передбачили за взаємною згодою можливість нарахування пені понад встановлений відповідною нормою строк.

Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Нарахована пеня на заборгованість не підлягає задоволенню, так як її нарахування становить більше строку визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки строк нарахування на відповідну заборгованість розпочався з 31.08.2017 і мав закінчитися 28.02.2018 року, та такий строк не підпадає під дію карантину або інших обставин, які дозволяли б здійснити нарахування понад шестимісячний строк.

Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до статей 123, 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складає 1 441,57 грн.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 129, 233, 236-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТА КОМФОРТ» (08170, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Віта-Поштова, вулиця Боярська, будинок 2, код ЄДРПОУ 37866805) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агропідприємство «ЗЕЛЕНА ХВИЛЯ» (11101, Житомирська обл., Коростенський р-н, село Радчиці, вул. Шевченка, будинок 39, код ЄДРПОУ 34247930) 53 301 (п`ятдесят три тисячі триста одна) грн. основного боргу, 26 786 (двадцять шість тисяч сімсот вісімдесят шість) грн. 38 коп. інфляційних та 1 441 (одна тисяча чотириста сорок одна) грн. 57 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Т.П. Карпечкін