Рішення

від 17.04.2024 по справі 911/301/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2024 р. м. Київ Справа № 911/301/24

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

Приватного акціонерного товариства «Метінвест покровськвугілля» (85300, Донецька обл., місто Покровськ, вулиця Захисників України, будинок 31, код: 01236070)

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Бригантина» (08162, Київська обл., Фастівський р-н, селище міського типу Чабани, вул. Машинобудівників, будинок 15, квартира 7, код: 30687982)

про стягнення 844735,35 гривень,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Ніколенко М.М.;

від відповідача: не з`явився;

Приватне акціонерне товариство «Метінвест покровськвугілля» (надалі по тексту позивач/ПАТ «Метінвест покровськвугілля») звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Бригантина» (надалі по тексту відповідач/ТОВ «Бригантина») про стягнення заборгованості за договором № 698КР від 28.09.2023 у загальному розмірі 844735,35 гривень, з яких: 756000,00 гривень основний борг, 60480,00 гривень неустойка та 28255,35 гривень 15% річних.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що стягувана сума виникла у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо поставки у повному обсязі оплаченого позивачем товару, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення передбачених договором неустойки та 15% річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/301/24, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 06.03.2024.

Засобами підсистеми «Електронний суд» 22.03.2024 відповідачем сформовано відзив, в якому просить суд відмовити в позові в частині стягнення неустойки та 15% річних з огляду на те, що товар не було поставлено внаслідок протиправних дій його контрагента за іншим договором поставки, внаслідок чого відповідач не зміг виконати взяті на себе зобов`язання перед позивачем. Так, відповідач вважає, що оскільки вина є підставою для притягнення особи до відповідальності за порушення зобов`язання та відповідно стягнення неустойки та 15% річних, а ним, в свою чергу, були виконанні усі залежні від нього дії для належного виконання зобов`язання за договором, то підстав для застосування господарсько-правової відповідальності не має.

За допомогою підсистеми «Електронний суд» позивачем 27.03.2024 було сформовано відповідь на відзив, в якій зазначає про те, що з огляду на положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів чи відсутність на ринку необхідних товарів не є діями непереборної сили та відповідно не звільняють особу, яка порушила свої зобов`язання від відповідальності за таке порушення.

Підготовче судове засідання у справі неодноразово судом відкладалося та остаточно ухвалою суду від 03.04.2024 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 17.04.2024.

Представник позивача 17.04.2024 приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ПАТ «Метінвест покровськвугілля» (Покупець) та ТОВ «Бригантина» (Постачальник) 28.09.2023 укладено договір поставки № 698КР (далі - договір), відповідно до умов якого:

- Постачальник зобов`язується передати, а Покупець - прийняти і оплатити продукцію виробничо-технічного призначення (далі - «Ресурси») на умовах, передбачених цим Договором (пункт 1.1.);

- кількість, номенклатура Ресурсів та інші умови погоджуються Сторонами в Специфікаціях до цього Договору, які є його невід`ємною частиною (далі - «Специфікації») та складаються в письмовій формі відповідно до зразків, які є Додатками №1,2 до цього договору (пункт 2.1.);

- поставка Ресурсів здійснюється за цінами, які визначені відповідно до умов поставки, вказані в Специфікаціях і включають в себе всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші витрати Постачальника, пов`язані з постачанням Ресурсів (пункт 4.1.);

- розрахунки проводяться в наступному порядку (пункт 5.1.): покупець перераховує грошові кошти на поточний рахунок постачальника протягом терміну, зазначеного в Специфікації, який обчислюється з моменту поставки Ресурсів і надання документів, зазначених в п.п. 6.4.1., 6.4. 2 цього договору (пункт 5.2.);

- датою оплати Ресурсів вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Покупця. Постачальник має право вимагати від Покупця скан копію банківського платіжного доручення (пункт 5.3.);

- покупець має право здійснити оплату Ресурсів до настання термінів оплати (пункт 5.4.);

- приймання Ресурсів за кількістю здійснюється відповідно до вимог Інструкції, затвердженої постановою Держарбітражу від 15.06.1965 р № П-6 зі змінами і доповненнями, а також відповідно до вимог ТУ, ДСТУ і ГОСТ для даного виду Ресурсів (пункт 6.1.);

- у разі порушення термінів або обсягів поставок Ресурсів, з вини Постачальника, а не органів державної влади, Покупець має право вимагати від Постачальника виплати неустойки в розмірі 8% від вартості не поставлених в строк Ресурсів. У разі порушення строків поставки з вини Постачальника більш як на 10 (десять) календарних днів Покупець має право відмовитися від подальшого приймання і оплати Ресурсів, а також вимагати повернення раніше сплачених за Ресурси сум, які Постачальник зобов`язаний повернути протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання повідомлення від Покупця, яке вважається отриманим Постачальником після закінчення 3 (трьох) робочих днів з моменту його відправлення Покупцем за адресою Постачальника, вказаною в цьому договорі (пункт 7.3.);

- у разі порушення Постачальником з його вини термінів поставки Ресурсів, передбачених цим договором, за які Покупцем внесена повна або часткова попередня оплата, Постачальник за користування грошовими коштами Покупця зобов`язаний сплатити Покупцю 15% річних від суми грошових коштів, сплачених Покупцем, за період від дня оплати і до дня фактичної поставки Ресурсів або дня повернення грошових коштів (пункт 7.6.).

Додатками до договору сторони оформили специфікації № 1 від 29.09.2023 на суму 678000,00 гривень та № 2 від 12.10.2023 на суму 378000,00 гривень, п. 5 зазначених специфікацій встановлено термін поставки в 20 робочих днів з моменту 100% передоплати.

На виконання умов договору позивач перерахував на користь відповідача відповідні кошти, що підтверджується платіжними дорученнями № 889402 від 23.10.2023 на суму 378000,00 гривень та № 888338 від 19.10.2023 на суму 378000,00 гривень.

Проте, як зазначив позивач, ТОВ «Бригантина» здійснило лише часткову поставку товару на суму 300000,00 гривень, проти чого відповідач не заперечував.

З метою врегулювання спору позивач неодноразово звертався до відповідача з листами № 14/5-597 від 06.12.2023, № 14/5-606 від 22.12.2023, претензією № 14/5-619 від 03.01.2024 та вимогою про повернення коштів № 14/5-630 від 16.01.2024 в яких, позивач посилаючись на умови укладеного договору та на відсутність факту поставки обумовленого договором товару, просив відповідача повернути залишок суми передоплати у розмірі 756000,00 гривень.

Факт отримання листа № 14/5-597 від 06.12.2023 підтверджується листом-відповіддю ТОВ «Бригантина» від 06.12.2023, в якому останній зазначає про те, що ним вживаються необхідні заходи задля вирішення зазначеної ситуації.

У свою чергу факт надсилання вимоги про повернення коштів № 14/5-630 від 16.01.2024 на адресу відповідача підтверджується описом вкладення у лист за № 8530300645834.

Відповідач проти наведених обставин в перебігу розгляду справи не заперечував.

Підставою звернення до суду із розглядуваним позовом, стало те, що позивач покладені на нього умовами договору зобов`язання виконав належним чином та перерахував на користь відповідача суму попередньої оплати передбаченої специфікаціями до договору № 1 та № 2, проте відповідач, в свою чергу, свої зобов`язання щодо поставки товару у строки встановлені п. 5 наведених специфікацій в повному обсязі не виконав, що стало підставою для відмови позивача від товару на підставі п. 7.3. договору, та з огляду на те, що відповідач в добровільному порядку не повернув суму попередньої оплати позивач просить стягнути суму сплачених грошових коштів в судовому порядку.

Та у зв`язку з тим, що відповідач допустив порушення виконання зобов`язання в частині дотримання строків встановлених договором щодо поставки товару позивач застосував до відповідача штрафні санкції передбачені п. п. 7.3, 7.6. договору, а саме позивач просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку 60480,00 гривень неустойки та 28255,35 гривень 15% річних.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 692 цього ж Кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, тобто в установлений строк. У разі настання такої умови (прострочення продавцем передачі товару) покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що позивач покладені на нього умовами договору обов`язки щодо сплати попередньої оплати за товар, в порядку та розмірі обумовленому п. п. 5.1, 5.2, 5.3 договору поставки з урахуванням положень п. 5 специфікації № 1 від 29.09.2023 та № 2 від 12.10.2023 виконав належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень № 888338 від 19.10.2023 на суму 678000,00 гривень та № 889402 від 23.10.2023 на суму 378000,00 гривень.

Згідно п. 3.2. договору терміни поставки товару зазначаються у специфікаціях, у свою чергу згідно п. 5 специфікацій термін поставки становить 20 робочих днiв з моменту 100% передоплати. Пунктом 5.3. договору датою оплати ресурсів вважається дата списання грошових коштів з рахунку покупця. Так, останнім днем поставки за специфікацією № 1 від 29.09.2023 є 16.11.2023 та 20.11.2023 за специфікацією № 2 від 12.10.2023.

У свою чергу з позовної заяви вбачається, що відповідач виконав покладені на нього обов`язки тільки в частині поставки товару на суму 300000,00 гривень.

При цьому, матеріали справи не містять належних доказів поставки іншої частини товару на користь замовника, у строк, визначений договором. Також матеріали справи не містять, а сторонами не надано, доказів, які свідчили б про домовленість між сторонами щодо іншого строку поставки товару.

Доказів задоволення відповідачем вимог позивача, викладених у листах № 14/5-597 від 06.12.2023, № 14/5-606 від 22.12.2023, претензії № 14/5-619 від 03.01.2024 чи вимоги про повернення коштів № 14/5-630 від 16.01.2024, та повернення відповідачем позивачу грошових коштів, які були перераховані останнім на виконання умов договору на рахунок відповідача, у розмірі 756000,00 гривень відповідачем в перебігу розгляду також не надано.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, суд дійшов висновку, що зобов`язання відповідача щодо поставки товару та повернення позивачу попередньої оплати за товар є невиконаним, що зумовлює висновки суду про задоволення позову в частині вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 756000,00 гривень.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За прострочення строків поставки позивач на підставі п. п. 7.3, 7.6 договору нарахував та просить стягнути з відповідача 60480,00 гривень неустойки, що становить 8% від вартості непоставленого в строк товару та 28255,35 гривень 15% річних від суми грошових коштів, сплачених позивачем, за період від 19.10.2023 до 20.01.2024.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Згідно зі ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, відповідач порушив зобов`язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів, які б підтверджували факт поставки відповідачем обумовленого договором товару на користь позивача, у строк, встановлений договором, суд дійшов висновку про правомірність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 60480,00 гривень неустойки та 28255,35 гривень 15% річних, нарахування яких, за перерахунком суду, здійснено арифметично вірно, у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, тому вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю в заявленому розмірі.

Відповідач в перебігу розгляду подав відзив, в якому просить суд відмовити в позові в частині стягнення неустойки та 15% річних з огляду на те, що товар не було поставлено внаслідок протиправних дій контрагента за іншим договором поставки, внаслідок чого відповідач не зміг виконати взяті на себе зобов`язання перед позивачем. Так, відповідач вважає, що оскільки підставою для стягнення заявленої позивачем неустойки та 15% річних є вина, а ним в свою чергу були виконанні усі залежні від нього дії для належного виконання зобов`язання за договором, то він має бути звільнений від господарсько-правової відповідальності.

Щодо позиції відповідача наведеній у відзиві, суд зазначає наступне.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що наведені у відзиві обставини на які відповідач посилається як на дії непереборної сили, а саме дії його контрагента та відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання не є форс-мажорними обставинами та, як наслідок, такими обставинами, що давали б підстави звільнити відповідача від відповідальності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

А саме суд приймає рішення про стягнення з ТОВ «Бригантина» користь ПАТ «Метінвест покровськвугілля» 756000,00 гривень основного боргу, 60480,00 гривень неустойки та 28255,35 гривень 15% річних.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Метінвест покровськвугілля» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бригантина» (08162, Київська обл., Фастівський р-н, селище міського типу Чабани, вул. Машинобудівників, будинок 15, квартира 7, код: 30687982) на користь Приватного акціонерного товариства «Метінвест покровськвугілля» (85300, Донецька обл., місто Покровськ, вулиця Захисників України, будинок 31, код: 01236070) 756000,00 гривень основного боргу, 60480,00 гривень неустойки, 28255,35 гривень 15% річних та 10136,82 гривень судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 01.05.2024.

Суддя Р.М. Колесник