Постанова

від 23.04.2024 по справі 904/201/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/201/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Удовицького Є. М. (адвокат),

відповідача-1 - Лопатнікової А. В. (адвокат), Тарасенкова В. В. (адвокат),

відповідача-2 - не з`явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - не з`явилися,

третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Місія-1" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2023 (суддя Бєлік В. Г.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.01.2024 (головуючий - Чус О. В., судді Дармін М. О., Кощеєв І. М.,) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІСІЯ-1"

до: 1) Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк",

2) приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Верби Віталія Миколайовича,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОРТ ОРЕНДА-7",

про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права власності

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНОПОСТАВКА-М"

до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"

про визнання протиправними дії стосовно реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 14.01.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Місія-1" (далі - ТОВ "Місія-1", Товариство, іпотекодавець, позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (в редакції заяви від 29.03.2023 про зміну предмета позову) до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ "ПриватБанк", Банк, іпотекодержатель, відповідач-1) і приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Верби Віталія Миколайовича (далі - приватний нотаріус Верба В. М., Нотаріус, відповідач-2) про: 1) визнання протиправними дій приватного нотаріуса Верби В. М. щодо прийняття рішення від 02.08.2016 (16:38:04) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30747427, яким зареєстровано право власності Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ "ПриватБанк", на об`єкт нерухомого майна: торгівельний центр, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 123428512101, опис об`єкта: торгівельний центр літ. А-5 з надбудовами літ. А1-1, А2-1, А3-1, А4-1 та підвалом літ. А-5 загальною площею 32 408,7 м2; в`їзди у паркінг літ. а1, а2; сходи літ. а4, ґанки літ. а6, а7, а8, а10; ґанок з козирком літ. а9; вхід на І поверх літ. а11-1; навіс літ. Б, адреса: Дніпропетровська обл., м. Дніпро (колишня назва - м. Дніпропетровськ), вулиця Боброва, 1; (далі - спірний ТЦ, спірне майно, предмет іпотеки); 2) визнання протиправним і скасування рішення Нотаріуса від 02.08.2016 (16:38:04) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30747427 (далі - рішення від 02.08.2016, оспорюване рішення), яким зареєстровано право власності ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ "ПриватБанк", на спірний ТЦ, з посиланням на положення статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 2, 10, 12, 18, 24, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 01.01.2016), статей 19, 35, 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 02.08.2016), статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", пунктів 53, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127).

2. Позовна заява обґрунтовується прийняттям Нотаріусом оспорюваного рішення з порушенням передбаченого законом порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки: 1) Банк за 30 днів до дня звернення стягнення (до 02.08.2016) не надсилав іпотекодавцю та позичальникам (боржникам) - Товариству з обмеженою відповідальністю "Метеорстроймонтаж" (далі - ТОВ "Метеорстроймонтаж"), Товариству з обмеженою відповідальністю "Конкурітто" (далі - ТОВ "Конкурітто"), Товариству з обмеженою відповідальністю "Діксон" (далі - ТОВ "Діксон"), Товариству з обмеженою відповідальністю "Промполітікс" (далі - ТОВ "Промполітікс") письмові вимоги про усунення порушень за основним зобов`язанням, а також іпотекодержатель не надавав Нотаріусу відомості про документи, що підтверджують сплив 30-денного терміну з моменту отримання вказаних вимог про усунення порушень; 2) на момент звернення стягнення на предмет іпотеки (станом на 02.08.2016), АТ "ПриватБанк" мало здійснити оцінку предмета іпотеки та повідомити іпотекодавця про здійснення оцінки предмету іпотеки та результати такої оцінки, зокрема, про ціну, за якою здійснюється відчуження предмету іпотеки, позаяк ціна, за якою здійснюється звернення стягнення на майно, має для іпотекодавця вирішальне значення та є істотною умовою договору іпотеки від 07.06.2016, проте Банком не було вчинено дій з оцінки спірного ТЦ; 3) погодження з іпотекодавцем ціни набуття відповідачем-1 права власності на предмет іпотеки не здійснювалося, тоді як ігнорування Банком необхідності здійснення погоджувальних дій з оцінки предмета іпотеки є порушенням процедури звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку; 4) Нотаріус прийняв оспорюване рішення з урахуванням договору від 08.07.2016 № 1 про внесення змін до договору іпотеки від 07.06.2016, про що безпосередньо зазначено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, однак зміни умов договору іпотеки від 07.06.2016 не були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (відсутні відповідні записи про внесення змін до первинного запису про державну реєстрацію іпотеки на спірне майно); 5) під час реєстрації права власності на предмет іпотеки Нотаріус не здійснив перевірку наявності та правильності розрахунку розміру заборгованості, в зв`язку з чим державну реєстрацію за іпотекодержателем права власності на спірний ТЦ було здійснено з порушенням чинного законодавства.

3. 01.11.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНОПОСТАВКА-М" (далі - ТОВ "ЗЕРНОПОСТАВКА-М") як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до АТ "ПриватБанк" про визнання в межах справи № 904/201/21 протиправними дій з реєстрації права власності на спірний ТЦ.

Зазначена позовна заява обґрунтовується неправомірною державною реєстрацією права власності на спірне майно за Банком як іпотекодержателем.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

4. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.01.2024, у задоволенні позовних вимог ТОВ "Місія-1" та ТОВ "ЗЕРНОПОСТАВКА-М" відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на предмет іпотеки, вжиті ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2021 у справі № 904/201/21.

5. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 3, 6, 11, 15, 204, 261, 627, 638 ЦК України, статей 12, 33, 35- 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 02.08.2016), статей 3, 10, 18, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 01.01.2016), пунктів 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку № 1127 (в первісній редакції, чинній з 01.01.2016), статей 13, 73, 74, 79, 86, 145, 269 ГПК України, застосовуючи які, суди дійшли висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог з огляду на те, що:

1) сторони в пунктах 12, 24, 26 договору іпотеки від 07.06.2016 шляхом вільного волевиявлення погодили, що у випадку звернення Банком стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку незалежно від способу такого звернення (набуття у власність або продаж третій особі) ціна предмету іпотеки встановлюється в розмірі 100 % від загальної вартості предмету іпотеки, тобто в сумі 773 238 244 грн, у зв`язку з чим станом на дату звернення стягнення на предмет іпотеки (02.08.2016) в силу презумпції правомірності правочину в іпотекодержателя були відсутні будь-які правові підстави не виконувати свого обов`язку щодо застосування порядку визначення вартості предмета іпотеки при зверненні стягнення на нього в позасудовому порядку, визначеного безпосередньо вказаним договором і погодженого самим іпотекодавцем;

2) ані договір іпотеки від 07.06.2016, ані положення законодавства про іпотеку, чинного на час звернення стягнення на предмет іпотеки, не передбачали вимоги до іпотекодержателя погодити ціну спірного майна з іпотекодавцем, а лише передбачали необхідність визначення ціни предмета іпотеки (з метою набуття права власності) на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. При цьому позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що на момент звернення стягнення на предмет іпотеки його ціна була значно вища, ніж визначена сторонами безпосередньо в договорі іпотеки від 07.06.2016;

3) на виконання вимог частини 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 02.08.2016) та пункту 57 Порядку № 1127, 07.06.2016 Банк вручив під розписку директорам іпотекодавця (ТОВ "Місія-1") та позичальників (ТОВ "Метеорстроймонтаж", ТОВ "Конкурітто", ТОВ "Діксон", ТОВ "Промполітікс") письмові повідомлення-вимоги про усунення порушеного зобов`язання за кредитними договорами та сплату суми заборгованості протягом 30 днів із дати отримання вказаних повідомлень, в яких повідомив, що в разі їх невиконання ПАТ КБ "ПриватБанк" буде змушене звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. У відповідь Товариство повідомило Банк про згоду з розрахунком заборгованості, зазначеної в повідомленні Банку, та неможливість її погасити, внаслідок чого з метою запобігання збільшенню суми заборгованості та виникненню інших витрат, позивач запропонував відповідачу-1 задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки відповідно до процедур звернення стягнення, передбачених договором іпотеки від 07.06.2016. Наведене свідчить про дотримання Банком вимог закону щодо повідомлення іпотекодавця та боржників про порушення основного зобов`язання за 30 календарних днів до дати прийняття відповідачем-2 оспорюваного рішення, згідно з яким право власності на спірний ТЦ було зареєстровано за іпотекодержателем.

Водночас місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності за відповідною заявою Банку, оскільки суд відмовив у задоволенні позову в зв`язку з його необґрунтованістю, тоді як позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи та обґрунтованості позовних вимог.

Разом з тим апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, зазначив про те, що в AT "ПриватБанк" не існувало обов`язку погодити з ТОВ "Місія-1" ціну предмета іпотеки, за якою спірний ТЦ набувався у власність, що зумовлює помилкове застосування місцевим господарським судом при вирішенні цього спору висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку", викладених у постанові від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Місія-1" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог Товариства та ухвалити нове рішення про їх задоволення в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:

1) суди не врахували висновку щодо застосування положень статті 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 02.08.2016) в подібних правовідносинах (в контексті того, що для реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, до державного реєстратора має звернутись належна особа-іпотекодержатель, та надати документи, які підтверджують: наявність в договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (або окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя); направлення та вручення іпотекодавцю вимоги про усунення порушень; сплив 30-денного терміну з моменту отримання іпотекодавцем вимоги про усунення порушень), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 320/8269/15-ц, від 24.04.2019 у справі № 638/20000/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 334/6488/21;

2) суди не врахували висновків щодо застосування норми частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 02.08.2016) в подібних правовідносинах (в контексті того, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, яка має погоджуватися з власником майна при зверненні іпотекодержателем стягнення на іпотечне майно у позасудовий спосіб шляхом набуття на нього права власності, внаслідок чого нездійснення оцінки предмета іпотеки на момент переходу права власності до іпотекодержателя є порушенням процедури звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку) викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 653/2857/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 11.06.2020 у справі № 914/953/19, від 29.08.2023 у справі № 910/3867/19;

3) суди не врахували викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 755/7423/17 висновку щодо застосування положень пункту 57 Порядку № 1127 (в первісній редакції, чинній з 01.01.2016), а саме про те, що при вчиненні реєстраційної дії нотаріус, перевіривши подані документи на їх відповідність вимогам пункту 57 Порядку № 1127, зобов`язаний був також перевірити дійсність заявленої вимоги на момент такого звернення, правильність розрахунку розміру заборгованості, встановити відповідність вартості предмета іпотеки заявленим вимогам;

4) суди не дослідили зібрані в справі докази, зокрема, щодо відсутності реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо змін умов договору іпотеки від 07.06.2016, внесених на підставі договору про внесення змін від 08.07.2016 № 1;

5) на порушення вимог статей 42, 120 ГПК України апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу ТОВ "Місія-1" за відсутності Товариства, не повідомивши позивача про дату та час судового засідання, що згідно з пунктом 5 частини 1 статті 310 цього Кодексу є підставою обов`язкового скасування оскаржуваної постанови та направлення справи на новий розгляд.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

8. АТ "ПриватБанк" у клопотанні від 02.04.2024 просить на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Місія-1" в справі № 904/201/21 як в частині підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу, так і в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 та пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України, з посиланням на неподібність правовідносин у цій справі та в справах №№ 334/6488/21, 757/13243/17, 320/8269/15-ц, 638/20000/16-ц, 520/13067/17, 306/2053/16-ц, 910/3867/19, 917/2101/17, 653/2857/17, 914/953/19, 755/7423/17, на висновки Верховного Суду в яких посилається скаржник.

Водночас АТ "ПриватБанк" у поданому відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

Треті особи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Місія-1" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2023 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.01.2024 у справі № 904/201/21 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 23.04.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

10. 07.06.2016 між ТОВ "Місія-1" (іпотекодавець) та ПАТ КБ "ПриватБанк" (іпотекодержатель) укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки від 07.06.2016, за умовами пунктів 1, 2 якого предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в пункті 7 цього договору, в забезпечення виконання зобов`язань Товариства (ідентифікаційний код 32835945), ТОВ "Діксон" (ідентифікаційний код 24423171), ТОВ "Конкурітто" (ідентифікаційний код 34060020), ТОВ "Метеорстроймонтаж" (ідентифікаційний код 34365024) та ТОВ "Промполітікс" (ідентифікаційний код 33808577) перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, та (або) невиконання іпотекодавцем зобов`язань за цим договором, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна відповідно до умов цього договору та діючого законодавства України. За цим договором іпотекою забезпечувалося виконання основного зобов`язання позичальника у розмірі не більше вартості предмета іпотеки відповідно до кредитних договорів від 07.05.2004 № 2М042Г, від 02.02.2009 № 4М09148И, від 01.03.2006 № 4М868И, укладених між ТОВ "Місія-1" та ПАТ КБ "ПриватБанк", кредитного договору від 20.10.2009 № 2Д096Г, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ТОВ "Діксон", кредитних договорів від 15.05.2006 № 2К041Г та від 20.12.2012 № 2К166Г, укладених між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ТОВ "Конкурітто", кредитного договору від 16.05.2006 № 2М050Г, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ТОВ "Метеорстроймонтаж"; кредитного договору від 12.12.2005 № 2П030Г, укладеного між ТОВ "Метеорстроймонтаж" і ТОВ "Промполітікс".

За змістом пунктів 7, 12 договору іпотеки від 07.06.2016 предметом іпотеки є спірний ТЦ, що належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2013 у справі № 904/2593/13. Сторони визначили, що вартість предмета іпотеки становить 773 230 244 грн, що не вище оціночної вартості.

11. Згідно з пунктами 18.1, 18.10 договору іпотеки від 07.06.2016 Банк має право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки. У разі звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з пунктами 18.6, 18.8.1, 18.8.2, 18.8.3, 18.9 цього договору іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмету іпотеки свої передбачені пунктами 2, 4 цього договору вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення.

Пунктами 24, 26 договору іпотеки від 07.06.2016 передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 18.6, 18.8.1, 18.8.2, 18.8.3, 18.9 цього договору, відповідно Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі. При зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодились, що початкова ціна предмета іпотеки встановлюється в розмірі 100 (ста) % від загальної вартості предмета іпотеки, яка зазначена в пункті 12 цього договору. Іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки за ціною вище, ніж зазначена в цьому пункті.

12. Позичальниками порушено виконання своїх кредитних зобов`язань, внаслідок чого станом на 07.06.2016 у позичальників перед Банком утворилася заборгованість, зокрема:

1) ТОВ "Метеорстроймонтаж" порушило зобов`язання з погашення кредиту і процентів, передбачені п. А.З, п. А.8 кредитного договору від 18.05.2006 № 2М050Г. Термін погашення кредиту і процентів - 06.06.2016.

Станом на 07.06.2016 загальний розмір невиконаних ТОВ "Метеорстроймонтаж" зобов`язань, термін виконання яких настав 06.07.2016, становить: 39 134 612,52 грн, в тому числі сума непогашеного кредиту - 33 960 947,04 грн, сума непогашених процентів 5 173 665,48 грн.

На забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Метеорстроймонтаж" за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - предмет іпотеки;

2) ТОВ "Промполітікс" порушило зобов`язання з погашення кредиту і процентів, що передбачені п. А.З, п. А.8 кредитного договору від 12.12.2005 № 2П030Г. Термін погашення кредиту і процентів - 06.06.2016.

Станом на 07.06.2016 загальний розмір невиконаних ТОВ "Промполітікс" зобов`язань, термін виконання яких настав 06.06.2016, становить: 161 861 436,91 грн, в тому числі сума непогашеного кредиту - 137 103 857,96 грн, сума непогашених процентів - 24 757 578,95 грн.

На забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Промполітікс" за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - предмет іпотеки;

3) ТОВ "Конкурітто" порушило зобов`язання з погашення кредиту і процентів, передбачені кредитними договорами від 15.05.2006 № 2К041Г, від 20.12.2012 № 2К166Г. Термін погашення кредиту - 06.06.2016.

Станом на 07.06.2016 загальний розмір невиконаних ТОВ "Конкурітто" зобов`язань, термін виконання яких настав 06.06.2016, становить:

а) за кредитним договором від 15.05.2006 № 2К041Г - 79 493 689,46 грн., в тому числі сума негашеного кредиту - 67 795 592,65 грн, сума непогашених процентів 11 698 096,81грн.

б) за кредитним договором від 20.12.2012 № 2К166Г- 74 669 446,80 грн, в тому числі сума непогашеного кредиту - 52 608 400 грн, сума непогашених процентів - 22 061 046,80 грн.

На забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Конкурітто" за вказаними кредитними договорами іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - предмет іпотеки;

4) ТОВ "Діксон" порушило зобов`язання з часткового погашення кредиту, передбачені кредитним договором від 20.10.2009 № 2Д096Г. Термін часткового погашення кредиту - 06.06.2016.

Станом на 07.06.2016 загальний розмір невиконаних ТОВ "Діксон" зобов`язань, термін виконання яких настав 06.06.2016, становить 1 651 871,27 грн, в тому числі сума непогашеного кредиту - 1 651 871,27 грн.

На забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Діксон" за кредитним договором, іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - предмет іпотеки;

5) ТОВ "Місія-1" порушило зобов`язання з погашення кредиту і процентів, передбачені п. 13, п. А8 кредитних договорів від 07.05.2004 № 2М042Г, від 01.03.2006 № 4М868И, від 02.02.2009 № 4М09148И. Термін погашення кредиту і процентів - 06.06.2016.

Станом на 07.06.2016 загальний розмір невиконаних ТОВ "Місія-1" зобов`язань, термін виконання яких настав 06.06.2016, становить 416 427 187,04 грн, в тому числі сума непогашеного кредиту - 359 685 219,26 грн, сума непогашених процентів - 56 741 967,78 грн.

На забезпечення виконання зобов`язань ТОВ Місія-1" за наведеними вище кредитними договорами іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - предмет іпотеки.

13. 07.06.2016 АТ "ПриватБанк" вручило:

1) директору ТОВ "Метеорстроймонтаж" повідомлення-вимогу від 07.06.2016 № 08.4.1/3-102-3 про усунення порушення відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку";

2) директору ТОВ "Промполітікс" повідомлення-вимогу від 07.06.2016 № 08.4.1/3-102-3 про усунення порушення відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку";

3) директору ТОВ "Конкурітто" повідомлення-вимогу від 07.06.2016 № 08.4.1/3-102-2 про усунення порушення відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку";

4) директору ТОВ "Діксон" повідомлення-вимогу від 07.06.2016 № 08.4.1/3-102-5 про усунення порушення відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку";

5) директору ТОВ "Місія-1" повідомлення-вимогу від 07.06.2016 № 08.4.1/3-102-3 про усунення порушення відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку".

За змістом зазначених повідомлень АТ "ПриватБанк" вимагало виконання порушених зобов`язань за вказаними вище кредитними договорами.

14. Листом від 07.06.2016 № 26/1 ТОВ "Місія-1" повідомило ПАТ КБ "ПриватБанк" про згоду з розрахунком заборгованості, зазначеної в повідомленні Банку, та неможливість її погасити, а з метою запобігання збільшенню суми заборгованості та виникненню інших витрат, Товариство запропонувало іпотекодержателю задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки відповідно до процедур звернення стягнення, передбачених договором іпотеки від 07.06.2016.

15. У зв`язку з невиконанням позичальниками та іпотекодавцем отриманих від Банку вимог від 07.06.2016 про усунення порушень основного зобов`язання, іпотекодержатель вирішив звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом його набуття у власність відповідно до статті 37 ЗУ "Про іпотеку".

Так, 02.08.2016 приватним нотаріусом Вербою В. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 30747427, яким на спірний ТЦ зареєстровано право власності за ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ "ПриватБанк".

Підставою виникнення права власності АТ "ПриватБанк" на предмет іпотеки визначено: 1) договір іпотеки, серія та номер: 4596. виданий 07.06.2016, видавник: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючкова Т. В.; 2) договір про внесення змін № 1, серія та номер 5052, виданий 08.07.2016, видавник: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючкова Т. В.

16. За рахунок вартості предмета іпотеки в сумі 773 238 244 грн, визначеної пунктом 12 договору іпотеки від 07.06.2016, було погашено заборгованість позичальників за кредитними договорами на загальну суму 773 238 244 грн, яка дорівнює вартості предмета іпотеки, на підтвердження чого Банком надано відповідну довідку з підписами уповноважених осіб.

Зокрема, погашено заборгованість:

- ТОВ "Метеорстроймонтаж" на суму 39 134 612,52 грн - за кредитним договором від 18.05.2006 № 2М050Г;

- ТОВ "Промполітікс" на суму 161 861 436,91 грн - за кредитним договором від 12.12.2005 № 2П030Г;

- ТОВ "Конкурітто" на загальну суму 154 163 136,26 грн - за кредитними договорами від 15.05.2006 № 2К041Г та від 20.12.2012 № 2К166Г.

- ТОВ "Діксон" на суму 1 651 871,27 грн - за кредитним договором від 20.10.2009 № 2Д096Г;

- ТОВ "Місія-1" на загальну суму 416 427 187,04 грн - за кредитними договорами від 07.05.2004 № 2М042Г, від 01.03.2006 № 4М868И, від 02.02.2009 № 4М09148И.

Факт погашення кредитної заборгованості в зазначених сумах не заперечується позичальниками та іпотекодавцем, отже, загальна сума погашених кредитних зобов`язань становить 773 238 244 грн.

Позиція Верховного Суду

17. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки вимоги поданої касаційної скарги стосуються незгоди скаржника з рішенням і постановою виключно в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ "Місія-1", то Верховний Суд здійснює касаційний перегляд судових рішень лише в частині відповідного позову.

18. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

19. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами обставин порушення Банком вимог частини 1 статті 35 та частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 02.08.2016), оскільки: 1) сторони в пунктах 12, 24, 26 договору іпотеки від 07.06.2016 шляхом вільного волевиявлення погодили, що в разі звернення Банком стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку незалежно від способу такого звернення (набуття у власність або продаж третій особі) ціна предмету іпотеки встановлюється в розмірі 100 % від загальної вартості предмету іпотеки, тобто в сумі 773 238 244 грн, у зв`язку з чим станом на дату звернення стягнення на предмет іпотеки (02.08.2016) в силу презумпції правомірності правочину в іпотекодержателя були відсутні будь-які правові підстави не виконувати свого обов`язку щодо застосування порядку визначення вартості предмета іпотеки при зверненні стягнення на нього в позасудовому порядку, визначеного безпосередньо вказаним договором і погодженого самим іпотекодавцем. При цьому позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що на момент звернення стягнення на предмет іпотеки його ціна була значно вища, ніж визначена сторонами безпосередньо в договорі іпотеки від 07.06.2016;

2) на виконання вимог частини 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 02.08.2016) та пункту 57 Порядку № 1127 (в первісній редакції, чинній з 01.01.2016), 07.06.2016 Банк вручив під розписку директору іпотекодавця (ТОВ "Місія-1") та директорам позичальників (ТОВ "Метеорстроймонтаж", ТОВ "Конкурітто", ТОВ "Діксон", ТОВ "Промполітікс") письмові повідомлення-вимоги про усунення порушеного зобов`язання за кредитними договорами та сплату суми заборгованості протягом 30 днів із дати отримання вказаних повідомлень, в яких повідомив про те, що в разі їх невиконання ПАТ КБ "ПриватБанк" буде змушене звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. У відповідь Товариство повідомило Банк про згоду з розрахунком заборгованості, зазначеної в повідомленні Банку, та неможливість її погасити, внаслідок чого з метою запобігання збільшенню суми заборгованості та виникненню інших витрат, позивач запропонував відповідачу-1 задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки відповідно до процедур звернення стягнення, передбачених договором іпотеки від 07.06.2016, що в сукупності свідчить про дотримання Банком передбаченої законом процедури повідомлення іпотекодавця та боржників про порушення основного зобов`язання за 30 календарних днів до дати прийняття відповідачем-2 оспорюваного рішення, згідно з яким право власності на спірний ТЦ було зареєстровано за іпотекодержателем.

20. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій та водночас відхиляє доводи скаржника про неврахування судами висновків щодо застосування положень статей 35, 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 02.08.2016) та пункту 57 Порядку № 1127 (в первісній редакції, чинній з 01.01.2016), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 320/8269/15-ц, від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц, від 24.04.2019 у справі № 638/20000/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 755/7423/17, від 20.02.2020 у справі № 653/2857/17, від 12.04.2023 у справі № 334/6488/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 11.06.2020 у справі № 914/953/19, від 29.08.2023 у справі № 910/3867/19, з огляду на таке.

21. Частиною 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 02.08.2016) передбачено, що в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

22. Відповідно до частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 02.08.2016) іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

23. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

24. Відповідно до частини 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

25. Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору дійшли правильного висновку про те, що Закон України "Про іпотеку" чи будь-які інші нормативні або законодавчі акти України не містять будь-яких заборон щодо права сторін іпотечного договору по-іншому врегулювати питання порядку визначення вартості предмета іпотеки при зверненні стягнення на нього в позасудовому порядку, ніж це передбачено частиною 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку".

26. Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину.

В постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, на яку правомірно послався скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження, викладено такий правовий висновок:

"Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)".

В свою чергу, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15 (предмет позову - звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором), від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 (предмет позову - стягнення заборгованості за договором) сформульовано висновок про те, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

27. З матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та скаржником не доведено визнання недійсними пунктів 12, 26 договору іпотеки від 07.06.2016, в яких сторони за вільним волевиявленням погодили, що в разі звернення Банком стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку (в спосіб набуття у власність іпотекодержателем) ціна предмета іпотеки встановлюється в розмірі 100 % від загальної вартості предмету іпотеки, тобто в сумі 773 238 244 грн, що не вище оціночної вартості, в зв`язку з чим Верховний Суд вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що станом на дату звернення стягнення на предмет іпотеки (02.08.2016) в силу презумпції правомірності правочину в іпотекодержателя були відсутні будь-які правові підстави не виконувати свого обов`язку щодо застосування порядку визначення вартості предмета іпотеки при зверненні стягнення на нього в позасудовому порядку, визначеного безпосередньо вказаним договором і погодженого самим іпотекодавцем.

Тим більше, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що на момент звернення стягнення на предмет іпотеки (02.08.2016) його ціна була значно вища, ніж визначена сторонами безпосередньо в договорі іпотеки від 07.06.2016, тобто була погоджена з іпотекодавцем.

Наведені обставини скаржником належним чином не спростовано.

28. При цьому суд касаційної інстанції зауважує, що висновок судів у тій частині, що в разі звернення Банком стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку ціна предмету іпотеки встановлюється в розмірі 100 % від загальної вартості предмету іпотеки та не залежить від способу такого звернення (набуття у власність або продаж третій особі), вочевидь суперечить змісту пункту 26 договору іпотеки від 07.06.2016, в останньому реченні якого передбачено, що іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки за вищою ціною, ніж зазначена в пункті 12 цього договору.

Разом з тим вказаний помилковий висновок судів попередніх інстанцій не призвів до ухвалення неправильних по суті рішення та постанови, а тому не може бути достатньою підставою для їх скасування, позаяк відповідно до частини 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

29. Позивач у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

30. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновків щодо застосування норми частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 02.08.2016) в подібних правовідносинах (в контексті того, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, яка має погоджуватися з власником майна при зверненні іпотекодержателем стягнення на іпотечне майно у позасудовий спосіб шляхом набуття на нього права власності, внаслідок чого нездійснення оцінки предмета іпотеки на момент переходу права власності до іпотекодержателя є порушенням процедури звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку) викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 653/2857/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 11.06.2020 у справі № 914/953/19, від 29.08.2023 у справі № 910/3867/19, з огляду на таке.

31. Адже в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц викладено, зокрема, такі правові висновки:

1) якщо в законі та договорі по-різному врегульовано питання звернення стягнення на предмет іпотеки, то застосовуються вимоги договору, якщо такі не протирічать закону чи не заборонені законом;

2) ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна.

Водночас суди під час розгляду цієї справи достовірно встановили той факт, що в пункті 26 договору іпотеки від 07.06.2016 однією із умов переходу предмета іпотеки у власність іпотекодержателя в позасудовому порядку визначено погодження сторонами ціни набуття предмета іпотеки в розмірі 100 % від загальної вартості предмету іпотеки, тобто в сумі 773 238 244 грн, і такі положення не протирічать закону та не заборонені законом, що з урахуванням мотивів, наведених у пунктах 25, 27 цієї постанови, переконливо свідчить якраз про врахування зазначених правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц, на помилкове неврахування якого безпідставно посилається скаржник.

Наведеним також спростовується помилковий висновок апеляційного суду про відсутність у AT КБ "ПриватБанк" обов`язку погодити ціну предмету іпотеки з ТОВ "Місія-1" та зумовлене цим передчасне відхилення викладених у справі № 306/2053/16-ц правових висновків Великої Палати Верховного Суду як нерелевантних.

Разом з тим, зважаючи на правильність протилежного висновку суду першої інстанції з цього приводу, вказаний помилковий висновок суду апеляційної інстанції не призвів до ухвалення неправильної по суті постанови, а тому не може бути достатньою підставою для її скасування, позаяк відповідно до частини 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

32. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

33. Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 653/2857/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 11.06.2020 у справі № 914/953/19, від 29.08.2023 у справі № 910/3867/19, оскільки за змістовним, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього господарського спору.

34. Так, на відміну від справи № 904/201/21, під час розгляду якої суди достовірно встановили обставину погодження сторонами в пункті 26 договору іпотеки від 07.06.2016 ціни набуття іпотекодержателем у власність (в позасудовому порядку) предмета іпотеки в розмірі 100 % від загальної вартості предмету іпотеки, тобто в сумі 773 238 244 грн, що не вище оціночної вартості, ухвалюючи постанови в справах № 653/2857/17 і № 914/953/19 Верховний Суд виходив з того, що згідно з пунктом 5.4.1 договору іпотеки у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодавець передає у власність іпотекодержателю предмет іпотеки. Ціна придбання визначається шляхом експертної оцінки предмету іпотеки на день придбання.

Водночас, при ухваленні постанови від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погодився з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про скасування державної реєстрації права власності Публічного акціонерного товариства "Кристалбанк" на предмет іпотеки з огляду на те, що сторони в пункті 7.1.2 Іпотечного договору погодили, що ціною придбання іпотекодержателем у власність предмету іпотеки є ринкова вартість предмету іпотеки, яка визначається незалежним суб`єктом оціночної діяльності, визначеним за вибором іпотекодержателя. Зважаючи на це суд апеляційної інстанції встановив, що Відповідач (Публічне акціонерне товариство "Кристалбанк") здійснив оцінку ринкової вартості предмета іпотеки на момент набуття права власності, яка відповідно до звіту експерта про оцінку майна від 17.02.2017 № 001-17022017 становила 2 500 002,73 грн, що за вимогами чинного законодавства та умовами іпотечного договору і є безпосередньо ціною придбання іпотекодержателем у власність предмета іпотеки.

В свою чергу, ухвалюючи постанову від 29.08.2023 про залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції в справі № 910/3867/19, якою було задоволено позов про скасування рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, враховуючи, що наданий відповідачем висновок про вартість майна від 28.03.2016 не є належним доказом на підтвердження факту проведення оцінки майна на момент (25.03.2016) переходу права власності до відповідача, який (перехід) у часовому вимірі відбувся раніше, дійшов висновку про те, що державна реєстрація права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем (відповідачем) була проведена за відсутності документа про експертну оцінку предмета іпотеки, а отже рішення прийнято приватним нотаріусом внаслідок недотримання механізму позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченого частиною 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку", що є самостійною і достатньою підставою для задоволення позовних вимог.

35. Таким чином, у зазначених скаржником справах сторони договорів іпотеки узгодили умови набуття іпотекодержателем у власність предмета іпотеки за його експертною (ринковою) вартістю, визначеною незалежним суб`єктом оціночної діяльності, які є істотно відмінними від положень пунктів 12, 26 договору іпотеки від 07.06.2016, в яких сторони за вільним волевиявленням завчасно погодили можливість звернення Банком стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку (шляхом набуття у власність іпотекодержателем) за ціною предмета іпотеки, що становить 100 % від загальної вартості предмету іпотеки (в сумі 773 238 244 грн), що, як наслідок, переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин у справі № 904/201/21 та в справах №№ 653/2857/17, 917/2101/17, 914/953/19, 910/3867/19.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень.

36. Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування положень статті 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 02.08.2016) в подібних правовідносинах (в контексті того, що для реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, до державного реєстратора має звернутись належна особа-іпотекодержатель, та надати документи, які підтверджують: наявність в договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (або окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя); направлення та вручення іпотекодавцю вимоги про усунення порушень; сплив 30-денного терміну з моменту отримання іпотекодавцем вимоги про усунення порушень), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 320/8269/15-ц, від 24.04.2019 у справі № 638/20000/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 334/6488/21, з огляду на нижченаведене.

37. Так, ухвалюючи постанову від 24.04.2019 у справі № 638/20000/16-ц зі спору, що виник з подібних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, до державного реєстратора має звернутись належна особа - іпотекодержатель, та надати документи, які підтверджують: 1) наявність в договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (або окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя); 2) направлення та вручення іпотекодавцю вимоги про усунення порушень; 3) сплив 30-денного терміну з моменту отримання іпотекодавцем вимоги про усунення порушень; 4) у разі переходу прав на нерухоме майно - документ, що підтверджує перехід.

При цьому в основу рішення суду першої інстанції, яке Велика Палата Верховного Суду залишила без змін, покладено ту обставину, що відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект") не надав доказів на підтвердження факту направлення й отримання ОСОБА_1 вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки, хоча іпотекодержатель зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію.

38. Водночас у пункті 48 постанови від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (зі спору, що виник з подібних правовідносин) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом частини 1 статті 12, частини 1 статті 33 та статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини 2 статті 35 Закону України "Про іпотеку".

Разом з тим в основу судових рішень судів попередніх інстанцій (в частині задоволення позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект"), які Велика Палата Верховного Суду залишила без змін, покладено той факт, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" направило на ім`я позичальника ( ОСОБА_3 ) та позивачки ( ОСОБА_2 ) повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки лише 20.01.2015, але відсутні докази отримання цього повідомлення адресатами.

39. В свою чергу, в пунктах 55- 60 постанови від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17 Великою Палатою Верховного Суду сформульовано такі загальні висновки щодо застосування норми частини 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" в подібних правовідносинах:

"Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання".

40. Натомість з матеріалів справи вбачається, що судами попередніх інстанцій при вирішенні цього господарського спору достовірно встановлено та скаржником навіть не заперечуються ті істотні обставини, що на виконання вимог частини 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 02.08.2016) та пункту 57 Порядку № 1127 (в редакції, чинній з 01.01.2016), 07.06.2016 Банк вручив під розписку директору іпотекодавця (ТОВ "Місія-1") та директорам позичальників (ТОВ "Метеорстроймонтаж", ТОВ "Конкурітто", ТОВ "Діксон", ТОВ "Промполітікс") письмові повідомлення-вимоги про усунення порушеного зобов`язання за кредитними договорами та сплату суми заборгованості протягом 30 днів із дати отримання вказаних повідомлень, в яких повідомив про те, що в разі їх невиконання ПАТ КБ "ПриватБанк" буде змушене звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. У відповідь Товариство повідомило Банк про згоду з розрахунком заборгованості, зазначеної в повідомленні Банку, та неможливість її погасити, внаслідок чого з метою запобігання збільшенню суми заборгованості та виникненню інших витрат, позивач запропонував відповідачу-1 задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки відповідно до процедур звернення стягнення, передбачених договором іпотеки від 07.06.2016, що в сукупності свідчить про дотримання Банком передбаченої законом процедури повідомлення іпотекодавця та боржників про порушення основного зобов`язання за 30 календарних днів до дати прийняття відповідачем-2 оспорюваного рішення, згідно з яким право власності на спірний ТЦ було зареєстровано за іпотекодержателем.

41. Наведеним повністю спростовуються аргументи скаржника про обов`язковість надсилання Банком виключно засобами поштового зв`язку письмових повідомлень-вимог про усунення порушеного зобов`язання, які (аргументи) зводяться до надмірного формалізму, оскільки згідно з усталеною практикою Верховного Суду вирішальне значення має саме факт отримання іпотекодавцем та боржником, який є відмінним від іпотекодавця, відповідних письмових вимог кредитора незалежно від способу їх направлення адресатам.

42. Таким чином, суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду якраз відповідно до висновку щодо застосування положень частини 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 02.08.2016), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 638/20000/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17, на неврахуванні яких (висновків) помилково наголошує скаржник.

43. Проте колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій як висновку щодо застосування положень статті 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 02.08.2016) в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 320/8269/15-ц і в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 334/6488/21, так і висновку щодо застосування положень пункту 57 Порядку № 1127 (в контексті того, що при вчиненні реєстраційної дії нотаріус, перевіривши подані документи на їх відповідність вимогам пункту 57 Порядку № 1127, зобов`язаний був також перевірити дійсність заявленої вимоги на момент такого звернення, правильність розрахунку розміру заборгованості, встановити відповідність вартості предмета іпотеки заявленим вимогам), викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 755/7423/17, оскільки за змістовним, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього господарського спору.

44. Так, ухвалюючи постанову в справі № 334/6488/21 Верховний Суд виходив з того, що пунктом 6.2 договору іпотеки передбачено, що у разі порушення позичальником умов договору позики та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та позичальнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. В зазначеній вимозі іпотекодержатель також може вказати спосіб, в якій буде здійснено стягнення. Якщо протягом встановленого строку вимоги іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Вимога направляється у вигляді листа через нотаріуса у порядку статті 84 Закону України "Про нотаріат". Сторони домовились, що у разі відмови іпотекодавця від одержання листа (вимоги), підтвердженої відміткою особи, що його доставляє, іпотекодавець вважається повідомленим про його зміст.

Тлумачення пункту 6.2 іпотечного договору від 01.07.2016 свідчить про те, що сторони у договорі за взаємною домовленістю встановили порядок направлення вимоги у вигляді листа через нотаріуса у порядку статті 84 Закону України "Про нотаріат".

ОСОБА_4 направив вимоги до позичальника та іпотекодавця з порушенням порядку направлення вимоги, визначеного у пункті 6.2 іпотечного договору.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок щодо неналежного направлення позикодавцю та іпотекодавцю вимоги (повідомлення) про усунення порушення зобов`язання, визнав таким, що не відповідає закону та скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно спірних об`єктів нерухомого майна.

Таким чином, на відміну від господарської справи, що розглядається, у вказаній цивільній справі сторони узгодили особливий порядок направлення іпотекодержателю іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення.

45. Водночас зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 320/8269/15-ц (зі спору про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню), переконливо свідчить, що в ній сформульовано нерелевантний висновок щодо комплексного застосування норм статей 24, 26, 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, а отже цим Законом не регулюються спірні іпотечні правовідносини в цій справі (№ 904/201/21), що пов`язані із застосуванням відповідачем-1 позасудового способу задоволення своїх вимог шляхом набуття Банком права власності на предмет іпотеки. Натомість вказана постанова Великої Палати Верховного Суду не містить жодного висновку щодо застосування норм частини 1 статті 35 та частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку", якими регулюються спірні правовідносини в цій справі.

46. Колегія суддів також вважає помилковим посилання скаржника на обґрунтування своїх заперечень на викладений в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 755/7423/17 висновок про те, що при вчиненні реєстраційної дії нотаріус, перевіривши подані документи на їх відповідність вимогам пункту 57 Порядку № 1127 (в первісній редакції, чинній з 01.01.2016), зобов`язаний був також перевірити дійсність заявленої вимоги на момент такого звернення, правильність розрахунку розміру заборгованості, встановити відповідність вартості предмета іпотеки заявленим вимогам, оскільки нерелевантність зазначеного висновку зумовлена достовірно встановленими судами в цій господарській справі обставини, а саме позичальники та іпотекодавець у листах-відповідях повністю погодилися з розрахунком розміру заборгованості, зазначеної в письмових вимогах Банку від 07.06.2016, що виключає необхідність додаткової перевірки вказаних обставин Нотаріусом при здійсненні державної реєстрації права власності ііпотекодержателя на предмет іпотеки.

47. У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність спірних правовідносин у справі, що розглядається, та справах №№ 320/8269/15-ц, 334/6488/21, 755/7423/17, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень.

48. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду якраз відповідно до висновків щодо застосування норм частини 1 статті 35 та частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 02.08.2016) в подібних правовідносинах, сформульованого в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц, від 24.04.2019 у справі № 638/20000/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17, що наразі виключає як закриття касаційного провадження в частині зазначеної підстави касаційного оскарження, так і скасування оскаржуваних рішення та постанови.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України

49. За змістом пункту 4 частини 2 статті 287 та пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою касаційного оскарження є недослідження судом зібраних у справі доказів, однак за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

50. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність дослідження судами зібраних у справі доказів, зокрема, щодо відсутності реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо змін умов договору іпотеки від 07.06.2016, внесених на підставі договору про внесення змін від 08.07.2016 № 1.

51. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

52. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи позивача зводяться передусім до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як зазначено вище, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у касаційній скарзі наявність хоча би однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

За таких обставин, а саме за умови відсутності підтвердження будь-якої з інших підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів, а тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

53. Крім того, позивач у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої частиною 1 статті 310 ГПК України, зокрема, справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини 1 статті 310 цього Кодексу).

54. Так, скаржник зазначає, що на порушення вимог статей 42, 120 ГПК України апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу ТОВ "Місія-1" за відсутності Товариства, не повідомивши позивача про дату та час судового засідання, що згідно з пунктом 5 частини 1 статті 310 цього Кодексу є підставою обов`язкового скасування оскаржуваної постанови та направлення справи на новий розгляд

55. Проте колегія суддів не погоджується із зазначеними необґрунтованими доводами скаржника з огляду на таке.

56. Частиною 7 статті 242 ГПК України передбачено, що у разі, якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

57. Надсилання судом апеляційної інстанції копії ухвали представнику учасника справи відповідає приписам частин 5, 7 статті 6 ГПК України та зазначене судове рішення вважається врученим такому учаснику відповідно до частини 7 статті 242 цього Кодексу (схожі правові висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14088/21, від 29.11.2022 у справі № 916/1716/20, від 04.07.2023 у справі № 914/1770/21).

58. З матеріалів справи вбачається та скаржником не спростовано факт отримання безпосередньо представником ТОВ "Місія-1" - адвокатом Удовицьким Є. М. в електронному кабінеті ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2023 про оголошення перерви в судовому засіданні до 09.01.2024 (а.с.41, 79 том 10), що за змістом частини 7 статті 242 ГПК України прирівнюється до вручення зазначеної ухвали позивачу.

59. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови з цієї підстави.

60. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

61. З наведених раніше мотивів Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами Банку, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

62. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

63. Зазначена скаржником підстави касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження передусім у зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду як відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень частини 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 02.08.2016) в подібних правовідносинах, сформульованого в постановах від 24.04.2019 у справі № 638/20000/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17, так і відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 02.08.2016) в подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц, що наразі виключає як закриття касаційного провадження в частині зазначеної підстави касаційного оскарження, так і скасування оскаржуваних рішення та постанови.

При цьому інша підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови.

64. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість позову, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

65. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

66. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

67. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги.

Розподіл судових витрат

68. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Місія-1" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.01.2024 у справі № 904/201/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай