Рішення

від 01.05.2024 по справі 120/2156/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 р. Справа № 120/2156/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Агрономічної сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

21.02.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Мусіровського О.А., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до Агрономічної сільської ради про:

- визнання протиправним та скасуванні рішення 51 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради від 22.12.2023 № 2857 "Про надання земельної ділянки в оренду для городництва гр. ОСОБА_1 " у частині визначення площі земельної ділянки 0,0001 га, щодо якої позивачу надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою для передачі в оренду для городництва;

- зобов`язання відповідача визначити площу земельної ділянки комунальної форми власності, яка розташована на території села Агрономічне, відносно якої рішенням 51 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради від 22.12.2023 № 2857 "Про надання земельної ділянки в оренду для городництва гр. ОСОБА_1 " позивачу надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою для передачі в оренду для городництва.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на виготовлення проєкту землеустрою для відведення в оренду земельної ділянки терміном на 20 років орієнтованою площею 0,18 га для городництва на території Агрономічної сільської ради.

22.12.2023 відповідач прийняв рішення № 2857 "Про надання земельної ділянки в оренду для городництва гр. ОСОБА_1 ", яким надав позивачу дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для городництва на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, однак лише площею 0,0001 га.

Позивач з вказаним рішенням у частині визення площі земельної ділянки не погоджується, вважає його в цій частині необґрунтованим та протиправним, а тому звертається до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 26.02.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 . Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

15.03.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні.

Відповідач зауважує, що отримання земельної ділянки в межах законодавчо визначеного розміру не є порушенням принципу рівності громадян у конституційних правах і свободах, оскільки в цьому разі принцип рівності забезпечується правом усіх громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Водночас розмір такої земельної ділянки може визначатись власником, тобто Агрономічною сільською радою.

Відповідач зазначає, що стаття 36 Земельного кодексу України встановлює максимальну площу земельної ділянки, що може бути надана громадянину в оренду для городництва, а саме не більше 0,6 га, однак нижньої межі допустимого розміру не визначено, що свідчить про те, що це питання охоплюється дискрецією органу місцевого самоврядування.

Відтак, на думку відповідача, Агрономічна сільська рада діяла правомірно, визначивши на власний розсуд площу земельної ділянки, на яку позивачу ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою для передачі земельної ділянки в оренду для городництва.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд при вирішенні спору керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 1 ст. 20 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

За змістом ч. 1 ст. 36 ЗК України громадянам або їх об`єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. Площа земельної ділянки, що надається громадянину в оренду для городництва, не може перевищувати 0,6 гектара.

Отже, законом передбачено право громадян України на отримання у строкове платне користування (оренду) земельних ділянок для ведення городництва із земель державної і комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття відповідного права врегульовано статтею 124 ЗК України. Так, частинами першою-третьою цієї статі визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до абз. 16 ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі: передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Таким чином, з аналізу наведених правових норм висновується, що передача земельних ділянок в оренду для городництва здійснюється без застосування процедури земельних торгів та в порядку, що передбачений статтею 123 ЗК України.

У свою чергу частиною першою зазначеної статті установлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

В силу приписів ч. 3 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою з метою відведення в оренду строком на 20 років земельної ділянки площею 0,18 га для ведення городництва.

Рішенням 51 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 22.12.2023 № 2857 "Про надання земельної ділянки в оренду для городництва гр. ОСОБА_1 " вирішено надати гр. ОСОБА_2 дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтованою площею 0,0001 га для городництва на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Суд не вдається до детального аналізу процедури розгляду клопотання позивача, оскільки щодо цих обставин між сторонами спору не виникало. Відповідач розглянув клопотання та надав позивачу дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою з метою відведення земельної ділянки в оренду для городництва площею 0,0001 га.

Відтак спірним є лише питання площі земельної ділянки, що визначена рішення Агрономічної сільської ради № 2857 від 22.12.2023.

В цьому аспекті суд зазначає, що статтею 36 ЗК України передбачено право громадян України на отримання у строкове платне користування (оренду) земельних ділянок для ведення городництва із земель державної і комунальної власності сільськогосподарського призначення, площа яких не може перевищувати 0,6 гектара.

Тому отримання земельної ділянки в межах законодавчо визначеного розміру не є порушенням принципу рівності громадян у конституційних правах і свободах, рівності перед законом, встановленого статтею 24 Конституції України, оскільки в даному разі принцип рівності забезпечується правом усіх громадян України на передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Розмір же земельної ділянки, що надається може визначатись органом місцевого самоврядування.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду висловленою у постанові від 11.09.2019 (справа № 379/656/16-а) щодо застосування ст. 121 ЗК України. Ця правова позиція вважається усталеною, адже суд касаційної інстанції посилається на неї як на таку при відмові у відкритті касаційного провадження, зокрема в ухвалі від 03.03.2021 (справа № 340/1434/20).

Аналіз висновку Верховного Суду вказує на те, що місцева рада вправі на власний розсуд визначатися із площею земельної ділянки, рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо якої нею приймається, із врахуванням максимальних норм, встановлених законом (ЗК України).

Однак при цьому орган місцевого самоврядування не може діяти свавільно та повинен чітко пояснити причини (навести підстави) прийняття свого рішення та обґрунтувати, із урахуванням яких саме обставин надається площа земельної ділянки, яка є меншою від тієї, яку просить заявник.

На думку суду, розмір земельної ділянки має визначатися радою у кожному конкретному випадку розгляду клопотання громадянина, а надання земельної ділянки у розмірі меншому ніж 0,18 га (якщо громадянин просить передати земельну ділянку саме у такому орієнтовному розмірі), покладає на відповідача обов`язок обґрунтувати (вмотивувати) таке своє рішення (індивідуальний акт).

Відповідно до п. 3. ч. 2 ст. 2 КАС України однією із вимог до рішення суб`єкта владних повноважень є його обґрунтованість, тобто урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

Наведений висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд). Так, у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі "Hasan and Chaush v.Bulgaria" № 30985/96).

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади (див. постанови Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 640/20223/20 та від 14.09.2023 у справі № 240/44051/21).

Суд зауважує, що в рішенні Агрономічної сільської ради № 2857 від 22.12.2023 відповідач ніяк не обґрунтував причин (підстав) надання ОСОБА_1 земельної ділянки лише площею 0,0001 га замість 0,18 га, які просив надати позивач. Тим паче, що прохання позивача стосувалося надання земельної ділянки у значному меншому розмірі в порівнянні з максимально встановленим законом (не більше 0,6 га).

Непідтвердженими визнаються судом також доводи відповідача щодо саме такої площі земельної ділянки, наведені у відзиві на позовну заяву. Адже жодних належних й допустимих доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість надання позивачу дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,18 га, відповідач суду не надав.

Ба більше, зі змісту відзиву можна побачити, що відповідач помилково тлумачить зміст та межі своїх дискреційних повноважень, оскільки вважає, що рада може на свій розсуд (без пояснень та наведення переконливих обґрунтувань) визначати розмірі земельної ділянки в межах максимально встановленого законом.

Відтак суд вважає, що принципу належного урядування, як і вимог закону щодо обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідач не дотримався.

На думку суду, визначивши у рішенні площу земельної ділянки 0,0001 га, Агрономічна сільська рада діяла з перевищенням меж правомірної дискреції, оскільки не пояснила причин (підстав) надання земельної ділянки меншої площі та чітко не навела розрахунку визначеної площі земельної ділянки.

Ці недоліки оспорюваного рішення за № 2857 від 22.12.2023 за № 2857 вказують на його протиправність та дають суду підстави для його скасування в частині визначення площі земельної ділянки, щодо якої позивачу надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою.

Як наслідок належить задовольнити й позовні вимоги зобов`язального характеру, зобов`язавши відповідача з урахуванням висновків суду визначити площу земельної ділянки комунальної форми власності, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, щодо якої рішенням 51 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради № 2857 від 22.12.2023 "Про надання земельної ділянки в оренду для городництва гр. ОСОБА_1 " позивачу надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для городництва.

При виконанні рішення суду, окрім інших юридично значимих обставин, раді необхідно врахувати, що орган місцевого самоврядування має повноваження на власний розсуд визначатися із площею земельної ділянки, дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо якої нею надається із врахуванням максимальної норми площі земельної ділянки, встановленої статтею 36 ЗК України. Однак при реалізації своїх повноважень відповідач у своєму рішенні або у висновку дорадчих органів ради (комісії), який підлягає врахуванню в процесі прийняття рішення, повинен навести чіткі розрахунки та обґрунтування визначеної площі земельної ділянки, дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо якої надається радою.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу приписів ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Перевіривши доводи сторін та оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до переконання, що адміністративний позов ОСОБА_1 слід задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 51 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради від 22.12.2023 за № 2857 "Про надання земельної ділянки в оренду для городництва гр. ОСОБА_1 " в частині визначення площі земельної ділянки 0,0001 га, щодо якої ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для городництва на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Зобов`язати Агрономічну сільську раду, з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи, визначити площу земельної ділянки комунальної форми власності, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, щодо якої рішенням 51 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради від 22.12.2023 за № 2857 "Про надання земельної ділянки в оренду для городництва гр. ОСОБА_1 " надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для городництва.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) представник позивача: адвокат Мусіровський Олексій Анатолійович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Київська, 16 (Інфракон), каб. 509, м. Вінниця, 21100);

3) відповідач: Агрономічна сільська рада (код ЄДРПОУ 04525998, місцезнаходження: вул. Мічуріна, буд. 12, с. Агрономічне, Вінницький район, Вінницька область, 23227).

Повне рішення суду складено 01.05.2024.

Суддя Сало Павло Ігорович