Постанова

від 30.04.2024 по справі 400/2660/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2024 р. Категорія 114000000м. ОдесаСправа № 400/2660/20Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В.,

час і місце ухвалення: письмове провадження,

м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Семенюка Г.В.,

суддів Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Миколаївської обласної прокуратури на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРІДАН-КОМЕРЦ" до Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу від 22.12.2016 р. № 219, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу від 22.12.2016 р. № 219, мотивуючи його тим, що наказ Управління культури, національностей і релігій Миколаївської облдержадміністрації від 22.12.2016 року № 219 прийнято в порушення Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 року №1805-ІІІ, Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 року № 158, а тому наказ є таким, що підлягає скасуванню. Крім того, Товариство зазначає про недотримання Відповідачем процедури по виявленню об`єктів культурної спадщини та внесення цих об`єктів до Єдиного реєстру об`єктів культурної спадщини України, що є підставою для скасування наказу Управління культури, національностей і релігій Миколаївської облдержадміністрації від 22.12.2016 року № 219. Позивач вказує, що об`єкт нерухомості на час придбанням ним у 2015 році будинку не був віднесений до об`єктів культурної спадщини та позивача, як власника об`єкту нерухомості, відносно якого ніби то є висновки комісії по виявленню об`єктів культурної спадщини, не ставили до відома про обстеження будинку. Товариство зазначає, що оскаржуваний наказ порушує його право власності, а саме: позивач не може реалізовувати своє право на проведення ремонтних робіт даху, що призводить до псуванню об`єкту нерухомості. Незаконне включення об`єкту нерухомості до об`єктів культурної спадщини та винесення відповідачем спірного наказу покладає на позивача додатковий тягар утримування пам`ятки культурної спадщини, проведення додаткових узгоджень та додаткові матеріальні витрати.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року позов задавлено. Визнано протиправним та скасовано наказ Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної державної адміністрації від 22.12.2016 року № 219 «Про внесення змін до Переліку об`єктів культурної спадщини» в частині затвердження пункту 5 Додатку 3 до наказу Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної державної адміністрації, а саме: включення до Переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини по м. Миколаєву житлового будинку за адресою вул. Адмірала Макарова, 40.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Миколаївська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Обгрунтовуючи необхідність здійснювати представництво в суді інтересів держави, прокурор зазначає, що орган, який наділений такими повноваженнями не здійснює або здійснює неналежним чином такий захист, а саме Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної державної адміністрації неналежно використовувало процесуальні права та повноваження, щодо обов`язку доводити правомірність своїх дій та рішень, а після постановлення рішення, яким, на думку прокурора, порушено інтереси держави, не має наміру його оскаржувати в апеляційному порядку. Доводами апеляційної скарги зазначено, що підставою для занесення щойно виявленого об`єкта культурної спадщини - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 до Переліку, а відтак і видачі оскаржуваного наказу є протокол засідання консультативної ради, рішення якої є чинним і ніким не оскаржувалось. Відсутність доказів направлення позивачу повідомлення про занесення об`єкту культурної спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , до Переліку і набуття ним правового статусу щойно виявленого об`єкту культурної спадщини, як то передбачено п. 3.5 Порядку № 158, жодним чином не свідчить про порушення відповідачем порядку при прийняття оскаржуваного рішення чи безпідставність віднесення вказаного об`єкта нерухомого майна до Переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини. Не свідчить про протиправність оспорюваного наказу і відсутність свідоцтва про реєстрацію вказаного об`єкта культурної спадщини, як пам`ятки. Крім того, як підтверджується матеріалами справи, позивач повинен був дізнатись про порушення, на його думку, своїх прав оспорюваним наказом щонайпізніше у листопаді 2019 року, а отже строк на звернення до суду, відповідно до ст. 122 КАС сплинув до 01.06.2020, а позивач звернувся з позовом 07.07.2020 року.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року апеляційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року залишено без змін.

31 січня 2024 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року у справі № 400/2660/20 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Судом першої інстанції встановлено, що товариству з обмеженою відповідальністю «Ерідан-Комерц» на праві приватної власності належить нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлового об`єкту від 14.04.2015 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за реєстраційним номером 52045548101 (а.с. 35-37).

Позивач зазначає, що звернувся до Управління архітектури Миколаївської міської ради з приводу консультації щодо переліку документів, які необхідно підготувати для проведення робіт по реконструкції покрівлі будинку. На консультації позивачу була повідомлена інформація про те, що належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 перебуває на державному обліку, як щойно виявлений об`єкт культурної спадщини.

09.01.2020 року керівник Товариства звернувся із запитом до Управління культури, національностей і релігій Миколаївської облдержадміністрації про надання інформації про приналежність будівлі до складу пам`ятників архітектури та повідомити реєстраційний номер в державному реєстрі пам`яток архітектури України.

Управління культури, національностей і релігій Миколаївської облдержадміністрації повідомило позивача листом від 23.01.2020 року №4/4 що нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 на підставі наказу Управління культури, національностей і релігій Миколаївської облдержадміністрації від 22.12.2016 року № 219 перебуває на державному обліку, як щойно виявлений об`єкт культурної спадщини.

12.05.2020 року позивач звернувся до відповідача із запитом про надання копій документів, на підставі яких було прийнято спірний наказ.

18.05.2020 року відповідач листом № Д-15-20ПІ надав позивачеві копію Наказу Управління культури, національностей і релігій Миколаївської облдержадміністрації від 22.12.2016 року № 219 «Про внесення змін до Переліку об`єктів культурної спадщини» з переліком щойно виявлених об`єктів культурної спадщини (44-46);

Облікову картку щойно виявленого об`єктів культурної спадщини будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 47-62);

Протокол № 4 засідання президії консультативної ради від 08.12.2016 року (а.с. 63-66).

Позивач вважаючи наказ Управління культури, національностей і релігій Миколаївської облдержадміністрації від 22.12.2016 року № 219 протиправним, звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов підприємства зазначив, що станом на момент прийняття оскаржуваного Наказу позивач, як власник спірних будівель, не повідомлявся про дослідження об`єкту нерухомості та занесення належних йому об`єктів нерухомості до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та про встановлення правового статусу щойно виявленого об`єкту культурної спадщини. Облікова документація на нежитлову будівлю складена не в повному обсязі, зокрема, відсутня довідка про її майнову цінність. Суд дійшов висновку, що у даному випадку, відповідачем була порушена обов`язкова процедура прийняття рішення про занесення об`єктів до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Наведеним положенням ч. 1 ст. 5 КАС України, якою передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Завданням адміністративного судочинства, у розумінні ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначенням п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (ч. 4 ст. 5 КАС України).

Зміст наведених приписів законодавства дає підстави для висновку, що завданням адміністративного судочинства є, насамперед, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб (кожної людини і громадянина), прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, тоді як самі суб`єкти владних повноважень наділені правом на звернення до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

У Рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Відповідно до ч.3 ст. 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У Законі України "Про прокуратуру" закріплено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у некримінальних провадженнях.

Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

У своїй апеляційній скарзі скаржник посилається на ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та обґрунтував право на звернення до суду з апеляційною скаргою нездійсненням органом державної влади захисту інтересів держави належним чином, а саме відповідач (Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної державної адміністрації) неналежно використовувало процесуальні права та повноваження щодо обов`язку доводити правомірність своїх дій та рішень належними доказами, а після постановлення рішення судом першої інстанції, яким порушено інтереси держави, не мало наміру його оскаржувати в апеляційному порядку.

Стосовно наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", для представництва інтересів держави у суді Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, зазначила:

"Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача".

Отже, ключовою підставою для визначення права прокуратури на звернення до суду з апеляційною скаргою є встановлення факту невжиття Управлінням культури, національностей та релігій Миколаївської обласної державної адміністрації дій щодо захисту інтересів держави.

Скаржник і в апеляційній зазначає, що у відповідь на запит прокуратури листом №441/01-13 Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної державної адміністрації повідомило прокуратуру, що не оскаржуватиме рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку з відсутністю видатків (коштів для сплати судового збору).

Враховуючи встановлені обставини справи та практику Верховного Суду, суд дійшов висновку, що прокурор в повній мірі довів здійснення неналежним чином захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини Управлінням культури, національностей та релігій Миколаївської обласної державної адміністрації, що дає йому право на звернення до суду в інтересах держави з апеляційною скаргою.

Вказаних висновків дійшов Верховний Суд по цій справі у постанові від 31 січня 2024 року.

Що стосується протиправності наказу Управління культури, національностей і релігій Миколаївської облдержадміністрації від 22.12.2016 року № 219, колегія суддів зазначає таке.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини регулює Закон України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 року № 1805-ІІІ (далі Закон № 1805-ІІІ в редакції від 24.02.2016 року).

Згідно ст. 1 вказаного Закону, охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 1805-ІІІ державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Згідно п. 6 ч. 2 ст. 5 Закону № 1805-ІІІ до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини належить занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього щодо пам`яток місцевого значення.

Відповідно до ст. 14 Закону № 1805-ІІІ, занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки:

а) пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, протягом одного року з дня одержання подання;

б) пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу).

Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, видає власнику пам`ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об`єкта культурної спадщини як пам`ятки.

На виконання покладених на Відповідача Законом № 1805-ІІІ функцій, розроблений Порядок обліку об`єктів культурної спадщини, що затверджений Наказом Міністерства культури України № 158 від 11.03.2013 року.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у грудні 2016 року під час прийняття оскаржуваного Наказу № 219, а відтак, при вирішенні спору по суті слід застосовувати нормативно-правові акти в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Суд першої інстанції під час розгляду справи зазначив, що відсутність доказів повідомлення позивача про занесення об`єкту культурної спадщини, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Адмірала Макарова, 40, який перебуває у власності останнього, до Переліку і набуття ним правового статусу щойно виявленого об`єкту культурної спадщини, як то передбачено п. 3.5 Порядку № 158, свідчить про незаконність оспорюваного наказу та є підставою для визнання його протиправним і скасування.

Разом з тим, відповідно до розділу II Порядку № 158, виявлення об`єктів культурної спадщини включає натурне обстеження (дослідження), історико- архівні і бібліографічні дослідження, визначення предмета охорони, встановлення ступеня схоронності, первісного призначення, сучасного використання, фотофіксацію (у разі необхідності графічну фіксацію), виготовлення короткої історичної довідки та облікової картки. На виявлені об`єкти культурної спадщини складається облікова картка об`єкта культурної спадщини, коротка історична довідка, акт технічного стану об`єкта (пам`ятки) культурної спадщини за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Відповідно до розділу III «Занесення об`єктів культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини» Порядку № 158, облікова картка об`єкта культурної спадщини, коротка історична довідка та акт технічного стану об`єкта (пам`ятки) культурної спадщини подаються за місцезнаходженням таких об`єктів на розгляд науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, консультативних рад органів охорони культурної спадщини обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та наукової (вченої) ради установи, організації, діяльність якої пов`язана з охороною культурної спадщини, які оцінюють відповідність кожного об`єкта критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760.

Управлінням з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради підготовлено зазначений пакет документів у вигляді облікової картки, короткої історичної довідки та акту технічного стану. Зазначені документи, разом з іншими матеріалами з питань порядку денного, були надані членам Консультативної ради для вивчення на предмет наявності підстав для взяття на облік, як щойно виявлених, об`єктів культурної спадщини.

За результатами обговорення запропонованих об`єктів для занесення до Переліку, членами Консультативної ради прийнято рішення, яким кожен з 56 запропонованих управлінням з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради об`єктів визнано таким, що відповідає критеріям (автентичність та прив`язка до історичних подій регіону), зазначеним у п. 8 Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760, як об`єкти культурної спадщини місцевого рівня за видом «об`єкти архітектури».

Зазначений протокол є підставою для занесення (незанесення) об`єкта культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини, який ведеться за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку. Орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій на підставі висновків, викладених в протоколі науково-методичної, консультативної або наукової (вченої) ради, приймають рішення про занесення (незанесення) об`єктів культурної спадщини до Переліку.

Таким чином, законодавець визначив єдину підставу для занесення об`єктів культурної спадщини до Переліку - протокол Консультативної ради (п.3.2 Порядку № 158).

Отже, на підставі прийнятого членами Консультативної ради рішення, відповідно до вимог Порядку №158, було підготовлено та видано наказ управління культури, національностей та релігій облдержадміністрації від 22.12.2016 №219.

Зазначеним наказом статус щойно виявлених об`єктів культурної спадщини набули 62 об`єкти, з них 56 розташовані у м. Миколаєві. У подальшому, спірний наказ було розміщено на офіційному вебсайті управління культури, національностей та релігій облдержадміністрації в розділі «Охорона культурної спадщини» (http://ukiir.mk.gov.ua/ua/1360827607/), а об`єкти, які набули статусу щойно виявлених об`єктів культурної спадщини відображені на інтерактивній мапі об`єктів культурної спадщини м. Миколаєва (https://cultura.mkTada.gov.ua/ohorona-spadshtiini/).

Отже, підставою для занесення щойно виявленого об`єкта культурної спадщини - житлового будинку за адресою: м. Миколаїв, вул. Адмірала Макарова, 40 до Переліку, а відтак і видачі оскаржуваного наказу є протокол засідання консультативної ради, рішення якої є чинним і ніким не оскаржувалось.

Таким чином, оскільки законодавець пов`язує прийняття рішення відповідачем про внесення даних до Переліку при наявності протоколу засідання Консультативної ради, то дотримання цієї процедури підтверджує законність прийнятого наказу.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність доказів направлення позивачу повідомлення про занесення об`єкту культурної спадщини м. Миколаїв, вул. Адмірала Макарова, 40, до Переліку і набуття ним правового статусу щойно виявленого об`єкту культурної спадщини, як то передбачено п. 3.5 Порядку № 158, жодним чином не свідчить про порушення відповідачем порядку при прийняття оскаржуваного наказу чи безпідставність віднесення вказаного об`єкта нерухомого майна до Переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини.

Не свідчить про протиправність оспорюваного наказу і відсутність свідоцтва про реєстрацію вказаного об`єкта культурної спадщини, як пам`ятки.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про культурну спадщину» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини видає власнику пам`ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об`єкта культурної спадщини як пам`ятки.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

При цьому, рішення про таке занесення приймає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання ( п.а ч.1 ст. 14 Закону).

Об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини ( ч.2 ст. 14 Закону).

Підставою же зняття з обліку щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, та відповідно виключення його з Переліку, є рішення Науково методичної ради з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури України про визнання його таким, що не підлягає занесенню до Реєстру (п.6.2 Порядку № 158 в редакцій чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, висновки суду першої інстанції, що відсутність свідоцтва про реєстрацію об`єкта культурної спадщини як пам`ятки, свідчить про порушення порядку винесення оскаржуваного наказу є помилковими.

Щодо доводів апелянта про пропуск звернення позивача до суду з даним позовом, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Апелянт у своїй апеляційній скарзі зазначає, що у 2019 році ТОВ «Ерідан-Комерц» звернулось через Центр надання адміністративних послуг м. Миколаєва до Управління із заявою від 13.11.2019 № 23010-000278634--022-02 на погодження передпроектних пропозицій з реставрації (пристосування) частини адміністративної будівлі (покрівлі) по вул. Адмірала Макарова, 40 в м. Миколаєві.

З поданих до Центру надання адміністративних послуг документів вбачається, що станом на 12.11.2019 позивач знав, що об`єкт нерухомості, розташований за адресою: м. Миколаїв, вул. Адмірала Макарова, 40, має статус щойно виявленого об`єкта культурної спадщини та внесений до Переліку на підставі наказу Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної державної адміністрації № 219 від 22.12.2016 року. Зокрема, у реставраційному завданні, затвердженому керівником Товариства 12.11.2019, інформація про статус зазначеного об`єкту вказана у п.п. 1,3.

Зауваження щодо проведення робіт на об`єкті по вул. Адмірала Макарова, 40 було надано позивачу листом від 21.11.2019 № 1741/02-13 та отримано останнім особисто 26.11.2016 року, що зафіксовано в порталі адміністративних послуг Миколаївської області. У другому абзаці вказаного листа зазначено, що будівля по вул. Адмірала Макарова, 40 в м. Миколаєві перебуває на обліку, як щойно виявлений об`єкт культурної спадщини за видом «архітектура» «Житловий будинок 1910 рік», відповідно до наказу Управління № 219 від 22.12.2016.

Разом з тим, з позовом до суду позивач звернувся лише 07 липня 2020 року, отже с пропуском строку звернення, відповідно до ст. 122 КАС України, що є також підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРІДАН-КОМЕРЦ" про визнання протиправним та скасування наказу від 22.12.2016 р. № 219 належним чином не обґрунтовані, не підтверджені наявними матеріалами справи та задоволенню не підлягають.

Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а відтак, відповідно до ст.ст. 315, ст. 317 КАС України, - оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури, - задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року по справі № 400/2660/20, - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволені позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "ЕРІДАН-КОМЕРЦ", - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Г.В. СеменюкСудді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький