Рішення

від 02.05.2024 по справі 482/1348/23

НОВООДЕСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

02.05.2024

Справа № 482/1348/23

Номер провадження 2/482/254/2024

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2024 року м. Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області у складі: головуючого судді Сергієнка С.А., за участю секретаря судового засідання Шведової Я.О., прокурора Миколаївської окружної прокуратури Миколаївської області Хмельова А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Фермерське господарство «Тавріда» про конфіскацію земельних ділянок, -

ВСТАНОВИВ :

16 червня 2024 року керівник Миколаївської окружної прокуратури звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Фермерське господарство «Тавріда» про конфіскацію земельних ділянок.

У позовній заяві посилався на те, що Миколаївською окружною прокуратурою за результатами вивчення питання законності використання іноземними громадянами земель сільськогосподарського призначення на території Миколаївського району Миколаївської області виявлено порушення вимог земельного законодавства.

Встановлено, що ОСОБА_1 , яка є громадянкою російської федерації, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія та номер: МК 094206, виданого 24.02.2005 Новоодеською районною державною адміністрацією на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого Новоодеською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі 03.10.2000 за № 1-1674, набула право власності на земельні ділянки, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: з кадастровим номером 4824880800:02:001:0020 площею 7,2713 га та з кадастровим номером 4824880800:02:001:0024 площею 1,5296 га, які знаходяться на території Сухоєланецька сільська рада Миколаївського району Миколаївської області (колишня Бузька сільська рада Новоодеського району Миколаївської області).

ОСОБА_1 26.10.2016 зареєструвала право власності на дані земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (далі - Реєстр речових прав на нерухоме майно), реєстраційні номери 17306857 та 17308639 відповідно.

Згідно з реєстраційною справою № 1077459748248 Реєстру речових прав на нерухоме майно, яка відноситься до земельної ділянки з кадастровим номером 4824880800:02:001:0024, спірні земельні ділянки ОСОБА_1 передала в оренду фермерському господарству «Тавріда» (далі - ФГ «Тавріда») на підставі договору оренди від 14.12.2016, № 34.

Строк дії договору по вказаним земельним ділянкам визначено - 7 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк.

Разом із цим, окружною прокуратурою виявлено порушення ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 80, 81, 145 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) при використанні ОСОБА_1 зазначених земельних ділянок.

Положення ст. ст. 13, 14 Конституції України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Суб`єктами права приватної власності на землю згідно зі ст. 80 ЗК України визначено громадян України та юридичних осіб. Проте з урахуванням змісту ч. 2 ст. 81 та інших норм ЗК України суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства відповідно до ч. 2 ст. 81 ЗК України можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Згідно з ч. 3 ст. 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до ч. 2 цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 ЗК України набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог ст. 130 цього Кодексу, а саме: іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство у юридичних особах (крім як у статутному (складеному) капіталі банків), які є власниками земель сільськогосподарського призначення.

Одночасно за змістом ч. 4 ст. 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

У разі невиконання цієї вимоги настають наслідки, передбачені ч. ч. 2, 4 ст. 145 ЗК України, а саме, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.

Згідно зі ст. 356 ЦК України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Частиною 5 ст. 41 Конституції України визначено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 , будучи іноземною громадянкою, упродовж року після набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення (з 03.10.2000 по даний час) не відчужила їх, а лише передала в оренду, є підстави для їх конфіскації у власність держави.

Також прокурором у позовній заяві наведено підстави для представництва інтересів держави у цій справі.

Посилаючись на вищевикладене прокурор просив:

конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області земельну ділянку ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) із кадастровим номером 4824880800:02:001:0020 площею 7,2713 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (колишня Бузька сільська рада Новоодеського району Миколаївської області);

конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області земельну ділянку ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) із кадастровим номером 4824880800:02:001:0024 площею 1,5296 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (колишня Бузька сільська рада Новоодеського району Миколаївської області), а також стягнути з відповідача судовий збір.

Прокурор у судовому засіданні позов підтримав повністю з підстав у ньому викладених та просив задовольнити.

Відповідач будучи належним чином повідомленою про час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, заяв та клопотань від неї не надходило, правом на подання відзиву не скористалася.

Від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи без його присутності, заперечень одо позовних вимог не наведено.

У відповідності з вимогами ст.ст. 223, 280 ЦПК України, справу розглянуто у відсутність сторін, в порядку заочного розгляду, оскільки у справі достатньо даних про права та взаємини сторін, відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, прокурор не заперечував проти такого порядку вирішення справи.

Суд, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши письмові докази у справі в їх сукупності, приходить до висновку, що позов слід задовольнити повністю.

Судом встановлено,що ОСОБА_1 , яка є громадянкою російської федерації, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія та номер: МК 094206, виданого 24.02.2005 Новоодеською районною державною адміністрацією на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого Новоодеською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі 03.10.2000 за № 1-1674, набула право власності на земельні ділянки, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: з кадастровим номером 4824880800:02:001:0020 площею 7,2713 га та з кадастровим номером 4824880800:02:001:0024 площею 1,5296 га, які знаходяться на території Сухоєланецька сільська рада Миколаївського району Миколаївської області (колишня Бузька сільська рада Новоодеського району Миколаївської області).

ОСОБА_1 26.10.2016 року зареєструвала право власності на дані земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (далі - Реєстр речових прав на нерухоме майно), реєстраційні номери 17306857 та 17308639 відповідно.

Згідно з реєстраційною справою № 1077459748248 Реєстру речових прав на нерухоме майно, яка відноситься до земельної ділянки з кадастровим номером 4824880800:02:001:0024, спірні земельні ділянки ОСОБА_1 передала в оренду фермерському господарству «Тавріда» (далі - ФГ «Тавріда») на підставі договору оренди від 14.12.2016, № 34. Строк дії договору по вказаним земельним ділянкам визначено - 7 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк.

Вказані обставини встановлені у відповідності до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

На підставі вищевикладеного, судом встановлено, що відповідач, як іноземець, набула право власності на території України на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яке зареєстровано 26.10.2016 року та станом на час розгляду справи перебуває у її власності. Доказів на підтвердження подальшого відчуження чи припинення права власності відповідача на вказане майно, матеріали справи не містять.

Згідно з ч.1ст. 3 Земельного кодексу України відносини щодо володіння земельними ділянками в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 5ст. 22 Земельного кодексу України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства.

Також ч.2ст. 81 цього Кодексу дозволяється іноземним громадянам та особам без громадянства набувати права власності на земельні ділянки лише несільськогосподарського призначення.

Водночас ч.4 ст. 81 Земельного кодексу України допускається можливість отримання такими особами земель (земельних ділянок) сільськогосподарського призначення у спадщину, але з умовою їх наступного відчуження.

Так, згідно статті 81 цього Кодексу землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Разом з тим слід зазначити, що статтею 145 цього Кодексу встановлено вимогу припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності.

Так, відповідно до статті 145 Земельного кодексу України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду. Особа, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може набути право власності на землю, має право отримати її в оренду.

З викладеного випливає, що землі сільськогосподарського призначення на постійній основі можуть належати лише тільки громадянину України.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР(далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 18 вересня 2013 року (справа № 6-92 цс13) зазначено, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом.

Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту. Тому закон спеціально регулює не тільки підстави набуття права власності, а й підстави його припинення, які визначено уст. 346 ЦК.

У даному випадку законодавством України прямо заборонено бути власниками земельних ділянок сільськогосподарського призначення протягом строку який визначений законом у один рік, та встановлює, що у випадку порушення такого строку , існуюче право підлягає припиненню а сама ділянка підлягає конфіскації у дохід держави ( вимоги ст. 145 Земельного кодексу України).

Законодавець не визначив факту знаходження зазначених ділянок у користуванні інших осіб ( оренду) як можливість продовження відповідного строку або неможливості конфіскації.

Пунктом 10 частини 1статті 346 ЦК України конфіскація визначена як одна з підстав припинення права власності.

Щодо наявності підстав звернення саме прокурора із цим позовом до суду, а також дотримання вимог законності та пропорційності втручання у право власності відповідача, суд звертає увагу на наступне.

Миколаївською окружною прокуратурою на адресу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ ДГК в області) надіслано лист від 05.04.2023 №50-1673вих-23 про виявлені порушення з вимогою вжити заходи до їх усунення, у тому числі в судовому порядку або повідомити про причини невжиття цих заходів.

Разом із цим, уповноваженим державою органом заходи щодо конфіскації земельних ділянок в дохід держави не вжито, листом від 21.04.2023 № 10-14-0.165-1183/2-23 повідомлено окружну прокуратуру про те, що ГУ ДГК в області буде звертатися до суду по виявленим порушенням у міру сплати судового збору за подання позовів.

Прокуратурою 25.04.2023 на адресу ГУ ДГК в області скеровано запит щодо наявності у контролюючого органу коштів на сплату судового збору за подання до суду позовних заяв зазначеної категорії.

ГУ ДГК в області 10.05.2023 надано відповідь, що кошторисом на 2023 рік передбачено кошти на сплату судового збору, водночас заходи не вжито та не заперечено щодо вжиття останніх прокуратурою.

Крім того, окружною прокуратурою на адресу ГУ ДГК в області 18.05.2023 повторно надіслано лист№ 50-2631вих-23 про виявлені порушення з вимогою вжити заходи до їх усунення, у тому числі в судовому порядку або повідомити про причини невжиття цих заходів. Відповідь на вказаний лист до прокуратури не надійшла.

Відповідно до Національної кадастрової системи дата останнього внесення даних за обміном з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно є 03.04.2021. Отже, ГУ ДГК в області з 03.04.2021 було відомо про порушення земельного законодавства України.

Вказане свідчить про обізнаність ГУ ДГК в області про порушення земельного законодавства України щодо розпорядження іноземкою вищевказаними земельними ділянками та можливістю самостійно усунути зазначені порушення шляхом звернення до суду з позовною заявою про конфіскацію відповідних земельних ділянок.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 «Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади який реалізує державну політику у сфері державного нагляду (контролю) зокрема, в агропромисловому комплексі в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до Положення Головне управління здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель; за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою; дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах; проводить відповідно до законодавства моніторинг земель та їх охорону; здійснює державний нагляд у сфері землеустрою; здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; забезпечує створення, формування і ведення регіонального та місцевого фонду документації із землеустрою.

Також, п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521 (далі - Положення), зазначено, що Головне управління, у тому числі: організовує виконання на відповідній території робіт із землеустрою та оцінки земель, що проводяться з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації; веде поземельні книги та видає витяги із Державного земельного кадастру про земельні ділянки; вносить у встановленому порядку пропозиції щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин; погоджує в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою; здійснює державний нагляд у сфері землеустрою; проводить відповідно до законодавства моніторинг земель та їх охорону, тощо.

Таким чином, враховуючи зазначені положення законодавства саме ТУ ДГК в області є уповноваженим органом щодо здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності та в даному випадку, з урахуванням ч. ч. 2, 4 ст. 145 ЗК України, звернення до суду із позовом про конфіскацію земельних ділянок.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Частиною 3 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 185 цього Кодексу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

У даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що ОСОБА_1 порушила визначену ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 80, 81, 145 ЗК України процедуру використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення та як іноземна громадянка не відчужила їх упродовж року після набуття права власності.

Зокрема, про відсутність у відповідача наміру виконати обов`язок щодо відчуження оспорюваних земельних ділянок, також свідчить факт укладання вищевказаного договору оренди. На даний час ОСОБА_1 без перешкод використовує спірні земельні ділянки на території України, та отримує дохід на території України.

Наразі продовольча безпека України потребує величезної уваги, що тягне за собою невідкладне вжиття вичерпних заходів щодо повернення земельних ділянок у власність держави та їх подальше використання з метою забезпечення потреб у першу чергу громадян України.

Окрім цього, воєнні дії, які ведуться на території України вкрай негативно впливають на продовольчі процеси у нашій державі, зокрема багато земель сільськогосподарського призначення на територіях, де ведуться активні бойові дії, на даний час забруднені та не можуть використовуватись за призначенням, сотні гектарів залишаються окупованими. Це в сукупності призведе до зниження врожайності, тому у цих умовах важливим є те, щоб кожна земельна ділянка, яка використовується з порушенням вимог законодавства була безумовно повернута у власність держави.

Підставою представництва прокурором інтересів держави в даних спірних правовідносинах є бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах - ГУ ДГК в області (ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Правовий висновок щодо застосування ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Так, за п. п. 76-77 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Згідно з п. 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 81 вказаної вище постанови).

У зв`язку із вищезазначеним, суд приходить до висновку, що у даному випадку наявні підстави для представництва інтересів держави в суді прокурором.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».

У практиці ЄСПЛ (зокрема рішення у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Перший протокол), а саме: чи є втручання законним;

чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Звернення прокурора з вказаним позовом є законним, оскільки ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наділено прокурора правом на звернення до суду за захистом інтересів держави у випадку коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні

повноваження.

Крім того, звернення прокурора з вказаним позовом до суду беззаперечно переслідує «суспільний», «публічний» інтерес, оскільки реагування прокурора у даному разі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання іноземним громадянином земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яке відбувається з грубим порушенням вимог чинного законодавства.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Втручання держави шляхом пред`явлення прокурором цього позову відповідає принципу «пропорційності», який передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Новоселицький проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 01.06.2006).

Підставою для представництва в суді інтересів держави стали факти порушення законодавства при використанні ОСОБА_1 , як іноземкою, земельних ділянок сільськогосподарського призначення, яка не відчужила їх упродовж року після набуття права власності. Дана процедура безумовно передбачена чинним земельним законодавством (ч. 4 ст. 81 ЗК України). Ця норма є імперативною та не передбачає винятків.

Крім того, відповідно до вимог ч. 4 ст. 145 ЗК України ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки (конфіскованої), за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

З огляду на це, а також характер спірних правовідносин, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

Обраний спосіб захисту порушеного права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які ОСОБА_1 незаконно використовує, є ефективним та належним способом захисту порушених прав держави в особі ГУ ДГК в області, як уповноваженого органу на здійснення функцій держави щодо конфіскації у власність держави земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які незаконно використовуються іноземними громадянами. Зазначений спосіб захисту чітко визначений ч. 4 ст. 81 ЗК України.

Задоволення такого позову призведе до відновлення порушених прав та законних інтересів держави, виходячи з того, що стан збереження земель сільськогосподарського призначення має загальнонаціональне значення.

За вищевикладених обставин та враховуючи, що відповідач - як іноземний громадянин протягом року після реєстрації права власності на земельну ділянку, яка відносяться до сільськогосподарського призначення, не здійснив її відчуження, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 4 ст. 145 ЗК України конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Пунктом 1 частини 2ст.141ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 3,4,12,13,76-89,141,259,263-265,353,354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Фермерське господарство «Тавріда» про конфіскацію земельних ділянок - задовольнити.

Конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області земельну ділянку ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) із кадастровим номером 4824880800:02:001:0020 площею 7,2713 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (колишня Бузька сільська рада Новоодеського району Миколаївської області).

Конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області земельну ділянку ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) із кадастровим номером 4824880800:02:001:0024 площею 1,5296 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Сухоєланецької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (колишня Бузька сільська рада Новоодеського району Миколаївської області).

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) 5368 грн. судових витрат.

Роз`яснити, що згідно з пунктом 10 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України визначено конфіскація є підставою припинення права власності.

Роз`яснити, що у відповідності до ч. 4 ст. 145 ЗК України конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвали суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Головуючий суддя: С.А.Сергієнко