Рішення

від 02.05.2024 по справі 344/16802/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/16802/23

Провадження № 2/344/647/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківськоїобласті

в складі: головуючої судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з: Стефанюк Х.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів, встановлення факту про перебування на утриманні

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі «Позивач») звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 (надалі «Відповідач») за участю третіх осіб без самостійних вимог: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Служба у справах дітей Богородчанської селищної ради, про визначення місця проживання дитини з батьком; припинення стягнення з нього ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.01.2019 року; встановлення факту перебування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на повному утриманні батька ОСОБА_1 з 01.01.2019 року.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.11.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Служба у справах дітей Богородчанської селищної ради в частині позовної вимоги про визначення місця проживання дитини, - залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Позовні вимоги мотивовано тим, що після розірвання шлюбу між сторонами ними було погоджено, що Відповідач ОСОБА_2 не звертатиметься до суду з позовом про стягнення аліментів, натомість Позивач ОСОБА_1 повністю утримуватиме сина.

З 2019 року, як зазначено в позовній заяві, ОСОБА_2 перестала працювати та отримувати будь-які доходи, а тому весь обов`язок по утриманню сина було перекладено на батька (Позивача).

Посилаючись на те, що дитина проживає з батьком (коли Позивач, який на час звернення до суду є військовослужбовцем ЗСУ, перебуває у м. Івано-Франківську), батьками Позивача та перебуває на повному утриманні батька, Позивач просив припинити стягнення з нього аліментів на користь Відповідача на утримання дитини.

Крім того, у позовній заяві Позивач також просить встановити факт перебування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на повному утриманні батька ОСОБА_1 з 01.01.2019 року. Вказаний факт необхідний йому, як зазначено у позовній заяві, для унеможливлення Відповідача зловживати своїми правами як отримувача аліментів, для встановлення дати припинення стягнення аліментів на утримання дитини.

Представником Позивача подано заяву про розгляд справи без його участі, в якій він позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Клопотання про витребування банківської таємниці та виклик свідків не підтримували.

Відповідач правом на подання відзиву до суду не скористалася, про дату та час судових засідань повідомлялася належним чином; в судове засідання повторно не з`явилася, про причини неявки не сповістила, заяв чи клопотань не подавала.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Проаналізувавши пояснення сторони Позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

Сторони до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 06.06.2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 травня 2017 року у справі №344/3582/17.

В шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 травня 2017 року у справі №344/3582/17 шлюб між сторонами розірвано; неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено на проживання з матір`ю ОСОБА_5 .

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 , працюючого на посаді кочегара сушильних барабанів в ПАТ «Івано-Франківськцемент», с. Ямниця, вул. Яремчука,2, Тисменицький район аліменти на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 від всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття. Стягнення аліментів розпочато з 15.03.2017 року.

Як зазначено Позивачем у позовній заяві, з 01.01.2019 року неповнолітній син ОСОБА_6 проживає з батьком та перебуває на його повному утриманні. У зв`язку з чим він звернувся до суду з даним цивільним про припинення стягнення аліментів з 01.01.2019 року та встановлення відповідного факту.

Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

За змістом ст. 180, 182 Сімейного кодексу України право на одержання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.

Згідно з ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом із яким проживає дитина.

Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

З аналізу вказаних норм Сімейного кодексу України слідує, що право на отримання аліментів на утримання дитини має той із батьків, з ким проживає дитина.

Отже, обов`язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти.

Частина перша ст. 192 Сімейного кодексу України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналогічна вимога викладена у ст. 273 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина 3 статті 181 Сімейного кодексу України) та на підстави припинення сплати аліментів. Стаття 192Сімейного кодексу України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а стаття 273 Сімейного кодексу України додатково вказує на підстави припинення виплати аліментів.

Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182 184Сімейного кодексу України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 Сімейного кодексу України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження, а відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями статті 273 Сімейного кодексу України має на меті скасування їх присудження.

З аналізу вказаних статей слідує, що припинення стягнення аліментів можливим є у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад, мати дитини не витрачає отримувані нею аліменти на дитину. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я одержувача аліментів матері дитини. При цьому обов`язок батька платника аліментів утримувати дитину не припиняється.

Положеннями ч. 2 ст. 188 Сімейного кодексу України визначено, що батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду.

При вирішенні цього спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 4 вересня 2019 року (справа № 711/8561/16), відповідно до якого за своєю суттю аліменти це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Згідно з ч. 4 ст. 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Обставиною, що має істотне значення у вирішенні вказаного спору Позивач вказує те, що він, як батько, безпосередньо в повному обсязі утримує сина, який з 01.01.2019 року проживає з ним окремо від матері, Відповідачки, або з його батьками, що, на думку Позивача, підтверджується наявними в матеріалах справи наданими ним банківськими квитанціями та свідченням свідків.

Припинення аліментів здійснюється за загальними принципами стягнення аліментів, враховуючи, що аліменти є поточними місячними платежами для поточного забезпечення потреб дитини, а також з метою необґрунтованого перерахування відповідачу аліментів за той період, коли дитина з ним не проживала і знаходилась у платника аліментів, то припинення стягнення аліментів має бути з дати звернення до суду.

Стосовно вимоги про припинення стягнення з Позивача аліментів, Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що неповнолітній ОСОБА_7 , як неповнолітня особа, яка вже досягла 14 років, визначив своє місце проживання з батьком.

Відповідних клопотань щодо вислуховування думки самої дитини з даного приводу Позивач не заявляв.

Відповідно до частини 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частина2 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Суд також зауважує, що відповідно до частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому Суд наголошує, що незалежно від місця проживання дитини обоє його батьків мають рівний обов`язок щодо її утримання.

Позивач на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, виконує такий обов`язок, на підтвердження чого ним надано квитанції на перерахування аліментів.

Натомість його посилання в позові на ту обставину, що Відповідач не працевлаштована і не має доходів, у зв`язку з чим не несе витрат на утримання сина, не підтверджується належними засобами доказування.

Наявні в матеріалах справи протоколи опитування осіб не є належними доказами не здійснення матір`ю обов`язку щодо утримання дитини.

Аналогічно, надані представником Позивача документи на підтвердження наявності у матері проблем із законом не є підставою для припинення аліментів, які стягуються з батька, оскільки поведінка матері не впливає на обов`язки батька щодо дитини.

Окрім цього, факт тимчасової чи тривалої відсутності у матері дитини (отримувача аліментів) офіційного працевлаштування згідно чинного законодавства не є підставою для припинення стягнення аліментів з платника.

На думку Суду, припинення стягнення аліментів на дитину з Позивача у спірних правовідносинах, суперечитиме інтересам дитини.

Отже, вимога про припинення стягнення з Позивача на користь Відповідача аліментів на утримання неповнолітнього сина не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позовної заяви про встановлення факту перебування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на повному утриманні батька ОСОБА_1 з 01.01.2019 року, Суд зауважує наступне.

Як зазначено у позовній заяві, вказаний факт необхідний Позивачу для унеможливлення Відповідача зловживати своїми правами як отримувача аліментів, для встановлення дати припинення стягнення аліментів на утримання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Пунктом 2 частини 1 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Згідно із ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно із ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ч. 2, 5 ст. 150 Сімейного кодексу України (СК України) батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

У частині 3 статті 155 СК України (здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків) зазначено, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Частиною 2 статті 157 СК України закріплено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно із ч.ч.1,2,4 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 3 ст. 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Як вбачається з матеріалів справи місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який вже досягнув 14-річного віку, визначається ним самостійно, та може навіть періодично змінюватися за бажанням дитини, що є нормою,оскільки дитина має право як на материнську, так і батьківську любов.

Між тим заявник просить суд встановити факт перебування дитини на повному утриманні (забезпеченні) батька. Мати дитини такі факти не заперечила, оскільки нею не подано до суду відзиву чим письмових пояснень.

Отже, заявник звернувся до суду з метою закріплення фактів, які ніким не оспорюються та не ставляться під сумнів.

На думку суду, встановлення факту повного утримання батьком дитини не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у заяві, та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих прав заявника як батька, про які він зазначив у заяві. Потреба у додатковому встановленні такого факту суду не доведена. Утримання дитини батьком є законним обов`язком та не потребує встановлення судом з тією метою, про яку зазначив заявник.

Зокрема, зазначення у позовній заяві мета для унеможливлення Відповідача зловживати своїми правами як отримувача аліментів, для встановлення дати припинення стягнення аліментів на утримання дитини, є загальним формулюванням, і така мета не має конкретного юридичного значення.

Натомість, якщо мати не утримує дитину чи ухиляється від виконання батьківських обов`язків, Позивач не позбавлений ініціювати питання щодо спонукання матері виконувати свої батьківські обов`язки у встановленому законом порядку.

Відтак, у задоволенні вимоги про встановлення факту слід відмовити.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Проаналізувавши доводи сторони позивача, вимоги чинного законодавства України, дослідивши матеріали справи та подані докази, Суд дійшов висновку про те, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. ст. 182, 185, 191, 199 Сімейного кодексу України, п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ відносно батьківства, материнства і стягнення аліментів", керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд,

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів, встановлення факту про перебування на утриманні відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 02.05.2024 року.

Суддя Домбровська Г.В.