Постанова

від 29.04.2024 по справі 350/479/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 350/479/23

Провадження № 22-ц/4808/681/24

Провадження № 22-ц/4808/682/24

Головуючий у 1 інстанції Пулик М.В.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Спаська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області, про усунення порушень правил добросусідства, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду від 26 лютого 2024 року та додаткове рішення Рожнятівського районного суду від 20 березня 2024 року під головуванням судді Пулика М.В. у селищі Рожнятів,

в с т а н о в и в:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Спаська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області, про усунення порушень правил добросусідства, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, щовін є співвласником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач ОСОБА_2 є його сусідом і їхні земельні ділянки межують між собою.

По межі земельної ділянки ОСОБА_3 постійно проходила та проходить канава для відведення стічних вод, яка перед його земельною ділянкою повертає і проходить по земельній ділянці відповідача.

На даний час на межі з його земельною ділянкою відповідач перекрив існуючу водостічну канаву, чим створює йому перешкоди по відведенню ґрунтових вод та сприяє затопленню його домогосподарства.

Стічна вода тепер протікає біля будівлі літньої кухні позивача і далі через подвір`я до річки. В літній кухні замокає підлога, з`явилася на стінах цвіль, тому нищиться його майно.

З цього приводу він звертався до Спаської сільської ради ОТГ. На місце виходила комісія сільської ради, яка своїм актом від 26.04.2021, що затверджений Спаською сільською радою від 06.05.2021, зобов`язала відповідача та ОСОБА_3 забрати перешкоди для відведення стічних вод та рекомендувала: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 встановити септики для відведення витоків із вигрібної ями, що спричиняють отруєння ґрунтових вод та не заперечувати відведенню природних ґрунтових вод через земельну ділянку ОСОБА_2 . Однак, відповідач проігнорував вищезгадане рішення Спаської сільської ради. Перешкоди для відведення природних ґрунтових вод не забрав.

На повторне звернення про вирішення земельного спору комісія Спаської сільської ради своїм актом обстеження домогосподарств від 08.08.2022 рекомендувала: ОСОБА_3 відновити водовідведення із свого господарства, здійснивши прочищення (відновлення) існуючої канави через подвір`я ОСОБА_2 . Але у зв`язку з тим, що підступають ґрунтові води в нижній частині городу ОСОБА_3 рекомендувала ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 впорядкувати існуючу канаву, яка проходить через земельну ділянку ОСОБА_2 .

На будь-які його зауваження щодо усунення перешкод в користуванні існуючою водостічною канавою, відповідач відповідає агресією, а Спаська сільська рада самоусунулася від вирішення цього земельного спору.

Посилаючись на викладене,просив зобов`язати ОСОБА_2 усунути порушення правил добросусідства, а саме: не чинити перешкод в користуванні існуючою водостічною канавою для відведення стічних вод, що проходить через його господарство в АДРЕСА_1 та зобов`язати його не перекривати, а впорядкувати та прочистити існуючу водостічну канаву.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 26 лютого 2024 року позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні канавою для відведення стічних вод, яка проходить через земельну ділянку з кадастровим номером 2624882901010020031, що в АДРЕСА_1 , шляхом її очищення для безперешкодного проходження стічних вод та заборони перекривати її у будь-який спосіб в майбутньому.

Додатковим рішенням рішення Рожнятівського районного суду від 20 березня 2024 року доповнено рішення Рожнятівського районного суду від 26 лютого 2024 року та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 10 000 грн витрати на проведення експертизи в сумі 5 700 грн та суму судового збору у розмірі 1 073,60 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду.

Зазначає, що ОСОБА_1 є співвласником будинковолодіння по АДРЕСА_2 по 1/2 частині разом з матір`ю ОСОБА_6 , яка є власником земельної ділянки, на якій таке знаходиться.

Вище (по ширині) земельної ділянки ОСОБА_6 знаходиться будинковолодіння та земельна ділянка ОСОБА_3 , а земельна ділянка ОСОБА_2 паралельно з правої сторони до середини межує із земельною ділянкою ОСОБА_6 , а вище середини і до кінця із земельною ділянкою ОСОБА_3 . У зв`язку з цим усі стічні та дощові води щоб потрапити в річку, яка протікає біля в`їзду на подвір`я ОСОБА_6 , повинні проходити через земельну ділянку останньої.

Таким чином до участі у справі слід було залучити ОСОБА_3 , оскільки саме з його подвір`я стічні та дощові води потрапляють на подвір`я ОСОБА_6 .

Крім того, позивач не довів належними та допустимими доказами те, що він є одноосібним власником будинковолодіння та земельної ділянки на якій розташоване це будинковолодіння.

Вказує, що оскаржуване рішення є невиконуваним і виконання такого рішення може призвести до зловживання правами стягувачем або виконавчого органу.

Позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки стічні та дощові води потрапляють на подвір`я позивача з подвір`я ОСОБА_3 , а не з подвір`я відповідача.

Також судом першої інстанції не дано належної оцінки тій обставині, що підтоплення фундаменту літньої кухні позивача, яку збудовано в 2006 році, стічними та дощовими водами з подвір`я ОСОБА_3 відбувається внаслідок неправильного обрання місця будівництва цієї літньої кухні, оскільки позивачу достеменно було відомо, що саме в цьому місці проходить стічна канава по його подвір`ю. Позивач мав при проектуванні своєї літньої кухні врахувати норми ДБН щодо облаштування канави та на відповідній відстані від огорожі збудувати літню кухню.

Судом першої інстанції не дано юридичної оцінки акту комісії Липовецької сільської ради від 12.06.2020, згідно якого рекомендовано ОСОБА_3 за згодою ОСОБА_1 влаштувати стічну канаву для дощових вод.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався експертним висновком, згідно якого неможливо по межі земельних ділянок позивача та відповідача влаштувати стічну канаву згідно ДБН, однак незрозуміло на підставі яких норм ДБН таку стічну канаву можливо облаштувати через подвір`я відповідача ОСОБА_2 , оскільки з цього приводу жодних експертних досліджень не робилося. Крім того, немає висновку чи з протилежної сторони земельної ділянки позивача є можливість облаштувати таку канаву, яка ним же ліквідована, або ж в інший спосіб.

Не взято до уваги усні пояснення експерта, який вказав щодо наявних природних стічних канав на земельних ділянках позивача, відповідача та ОСОБА_3 , а саме про їх невідповідність ДБН, а також необхідність вирішення питання осушення земельних ділянок сторін та інших мешканців села шляхом розроблення комплексної програми на рівні органу місцевого самоврядування.

Також не взято до уваги, що відносно земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 не існує жодних сервітутних обмежень чи обтяжень, а з позовних вимог вбачається, що позивач має намір використати земельну ділянку відповідача для відводу стічних вод із земельної ділянки ОСОБА_3 .

Крім того, висновок суду про зобов`язання імовірного облаштування стічної канави відповідачем через його подвір`я не відповідає нормам ДБН, так як така канава мала б проходити безпосередньо (5м) перед вікнами житлового будинку ОСОБА_2 і саме ця обставина є порушенням правил добросусідства та санітарних норм з боку позивача та ОСОБА_7 щодо ОСОБА_2 , а не навпаки.

Щодо оскарження додаткового рішення зазначає, що подані позивачем докази документально не підтверджують витрату на правову допомогу адвоката, оскільки наявний у матеріалах справи договір про надання правової допомоги укладений не з позивачем у цій справі, а копія додаткового договору не є безумовним доказом укладення основного договору. Також позивачем не долучено акт прийому-передачі виконаних робіт, у якому мало б бути зазначено детальний розрахунок витрат на правову допомогу та час витрачений на складання тих чи інших процесуальних документів, або вчинення процесуальних дій.

Додана позивачем копія договору про надання правової допомоги після спливу 5 днів від ухвалення рішення не повинна братися судом до уваги.

Крім того, доказ оплати за проведення експертного дослідження містить дані про сплату коштів в сумі 5 700,00 грн ОСОБА_8 , а не позивачем, та за відсутності доручення проведення за нього іншою особою, як не надано договору укладеного між позивачем та експертом, акту прийому-передачі виконаних робіт, наданих послуг.

Просить скасувати рішення суду та додаткове рішення суду першої інстанції і ухвалити нове про відмову у позові.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 зазначає, що допоки у 2019 році відповідач не засипав стічну канаву на своїй земельній ділянці, поставив бетоні блоки в місці де канава повертає на його земельну ділянку, чим змінив напрямок течії стічних вод з гір, вона, не доходячи до межі земельної ділянки ОСОБА_1 , повертала на земельну ділянку ОСОБА_2 і далі по рівчаку, між земельними ділянками останнього та сусідки ОСОБА_9 стічні води текли до річки.

При цьому, стічна канава, яка проходить по межі між земельними ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 впорядкована, а впорядкувати слід стічну канаву яка проходить через земельну ділянку відповідача. Позивач і ОСОБА_3 не мають доступу до земельної ділянки відповідача.

Відповідачем порушуються правила добросусідства, надалі чиняться перешкоди у користуванні земельною ділянкою та відновлення функціонування водопропускної канави.

Вказує, що ОСОБА_1 є сином померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , вони постійно проживали та він не подавав заяви про відмови від спадщини, а тому вважається таким, що прийняв її.

Також у позивача немає претензії до сусіда ОСОБА_3 так як з його подвір`я вода не тече на земельну ділянку позивача.

Апелянт не навів жодних доказів на обставини, які він посилається, натомість позиція позивача підтверджена належними доказами.

Твердження апелянта, що підтоплення фундаменту літньої кухні позивача відбувається внаслідок неправильного обрання місця будівництва літньої кухні є голослівними, відповідачем не подано жодного доказу на підтвердження, що канава для стічних вод проходила саме через те місце, де збудована літня кухня позивача. При цьому підтоплення літньої кухні не спостерігалося до 2019 року, оскільки стічні води рухалися у звичному своєму руслі по канаві, яка існувала , таке почалося з 2019 року, коли відповідач перегородив, перекопав і засипав камінням стічну канаву на своїй земельній ділянці, чим перекрив рух стічних вод по звичному руслі.

Також суд першої інстанції обґрунтовано прийняв рішення про стягнення витрат на правову допомогу та компенсації витрат на проведення експертизи. Витрати на правову допомогу не є надмірними, а проведена експертиза напряму стосується предмету доказування у даній справі.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 адвокат Лютан З.Й. апеляційну скаргу підтримав з мотивів, наведених у ній.

Представник ОСОБА_1 адвокат Мушинський В.Т. доводи апеляційної скарги заперечив, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Представник Спаської сільської ради в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлений про місце і час розгляду справи. Враховуючи вищенаведене та необхідність дотримання судом строків розгляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів відповідно до статті 372 ЦПК України перешкод у розгляді справи в зв`язку з його неявкою не вбачає.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, ураховуючи таке.

Відповідно до ч. 1, 2, 3-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що сторони є сусідами та проживають за адресою АДРЕСА_1 ( ОСОБА_1 ) та АДРЕСА_3 ( ОСОБА_2 ) в с.Липовиця Калуського району Івано-Франківської області.

З пояснень сторін та свідків встановлено, що прокладання канави через земельну ділянку позивача не є можливим. Водовідвідна канава прокладена по земельній ділянці ОСОБА_2 , яку відповідач закидав камінням, чим створив неможливість протікання поверхневих стічних вод, які спрямовуються на земельну ділянку позивача ОСОБА_1 .

Представник третьої особи: Спаської сільської ради в суді першої інстанції зазначив, що відведення ґрунтових та поверхневих стічних вод можливе тільки через ділянку ОСОБА_2 . Єдиним варіантом відведення ґрунтових та поверхневих вод є канава, яка існувала десятиліттями і прокладена по земельній ділянці ОСОБА_2 . У правовстановлюючому документі на земельну ділянку ОСОБА_2 дійсно відсутні обмеження у вигляді існування канави, однак таке пояснюється тим, що представники землевпорядної організації проводили обстеження під час відсутності води у канаві, тому і не занесли такі відомості (обмеження) до Державного земельного кадастру.

Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_10 пояснив, що спірна стічна канава існувала протягом багатьох років на ділянці, яку він продав ОСОБА_2 . Спірною фосою (канавою) вода стікає з гори аж до самої річки. Існування цієї канави було єдиним варіантом відведення поверхневої води.

Рішенням Спаської сільської ради ОТГ від 06.05.2021 затверджено акт комісії сільської ради від 26.04.2021 щодо обстеження земельних ділянок ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 . Рекомендовано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 встановити септики для відведення витоків та не заперечувати відведенню природних ґрунтових вод через земельну ділянку ОСОБА_2 . Зобов`язано ОСОБА_2 забрати перешкоди для відведення природних ґрунтових вод (т. 1 а.с. 5).

Комісією сільської ради за наслідками обстеження господарств ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 складено акт від 08.08.2022 та рекомендовано ОСОБА_3 відновити водовідведення зі свого господарства, здійснивши прочищення (відновлення) існуючої канави через подвір`я ОСОБА_2 . Також рекомендовано ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 впорядкувати існуючу канаву, яка проходить через земельну ділянку ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 7).

Комісією сільської ради за наслідками обстеження господарств ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 складено акт від 26.04.2023 та встановлено, що водовідведення земельної ділянки ОСОБА_6 через земельну ділянку ОСОБА_2 існувало і при впорядкуванні можливе. ОСОБА_2 закидав канаву великим камінням, що може чинити перешкоди у русі природних вод (т. 1 а.с. 52)

Отже, між сторонами виникла суперечка щодо усунення перешкод у користуванні канавою для відведення стічних вод, яка проходить через земельну ділянку відповідача, у зв`язку з чим позивач по справі неодноразово звертався до Спаської сільської ради (т. 1 а.с.5-7,).

Комісією сільської ради за наслідками обстеження господарств в АДРЕСА_1 надано висновок №950/02-16 від 30.06.2023 яким встановлено, що у разі підняття ґрунтових вод візуально вода спрямовується і рухається по канаві у напрямку земельної ділянки ОСОБА_2 . Водовідведення з земельної ділянки ОСОБА_1 через земельну ділянку ОСОБА_2 можливе. ОСОБА_2 створює перешкоди в русі природних вод по канаві закиданням її камінням та перекриття шифером (т. 1 а.с.83).

Наявними в матеріалах справи доказами стверджується, що ОСОБА_2 створює перешкоди в безперешкодному протіканні природних поверхневих вод по канаві, яка прокладена по його земельній ділянці, закидавши канаву камінням, що в свою чергу створює позивачу перешкоди.

Відсутність технічної можливості облаштувати водовідведення між літньою кухнею позивача ОСОБА_1 та земельною ділянкою відповідача ОСОБА_2 підтверджено висновком експерта №17/Е від 22.09.2023 (т. 1 а.с.118-150).

Експерт Пілянський І.С. підтвердив суду першої інстанції неможливість облаштування водовідвідної стічної канави між літньою кухнею ОСОБА_1 та земельною ділянки ОСОБА_2 , що прокладання канави у цьому місці може призвести до негативних наслідків і, на його думку, найбільш прийнятним є відведення води по вже існуючому стану, тобто по ділянці ОСОБА_2 .

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 41 Конституції України - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею певних дій, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Частиною 2 ст. 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватись правил добросусідства.

Згідно ч. 1 ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч.2 ст.158 ЗК України, виключно судом вирішуються спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Згідно до ч. 1, 2 та 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Тобто, відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних інтересів покладено саме на позивача, а відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначила, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Велика Палата Верховного Суду у п. 81 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Суд першої інстанції, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, встановив існування водовідвідної канави через земельну ділянку відповідача ОСОБА_2 та створення ним перешкод позивачу в користуванні земельною ділянкою, що по АДРЕСА_1 , шляхом перекриття водостічної канави, по якій передбачено протікання поверхневих стічних вод, які спрямовуються під будівлю ОСОБА_1 , та дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

За таких обставин, ОСОБА_2 зобов`язано усунути перешкоди в користуванні канавою для відведення стічних вод, яка проходить через земельну ділянку з кадастровим номером 2624882901010020031, що в АДРЕСА_1 , шляхом її очищення для безперешкодного проходження стічних вод та заборони перекривати її у будь-який спосіб в майбутньому.

Суд першої інстанції дав належну правову оцінку доводам апелянта, що стічні та дощові води щоб потрапити в річку, яка протікає біля в`їзду на подвір`я матері позивача ОСОБА_6 , повинні проходити через її земельну ділянку, якою вона користувалася до смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таких обставин судом встановлено не було, натомість канава для відведення стічних вод проходила і по цей час проходить через земельну ділянку ОСОБА_2 .

Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції посилання апелянта, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що він є одноосібним власником будинковолодіння і земельної ділянки і про необхідність залучення до участі у справі ОСОБА_3 .

Позивачу належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, зокрема як співвласнику будинковолодіння по АДРЕСА_1 та користувачу земельної ділянки, на якій таке знаходиться. Також у разі наявності підстав передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, він наділений правом звернення до суду з вимогою про заборону вчинення нею певних дій, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Крім того, позивач не вказує про порушення його права власності ОСОБА_3 та про можливість порушення ним цього права і судом не встановлено обставин, за яких суб`єктивне право позивача зазнало протиправного впливу з боку останнього.

Матеріали справи також не містять будь-яких доказів, що позивачем не враховані чи порушені норми ДБН при проектуванні і будівництві літньої кухні.

Рекомендації в акті комісії Липовецької сільської ради від 12.06.2020 щодо влаштування стічної канави для дощових вод не спростовують встановлених фактівіснування водовідвідної канави через земельну ділянку відповідача ОСОБА_2 та створення ним перешкод позивачу в користуванні земельною ділянкою.

За встановлених обставин, не заслуговують на увагу посилання апелянта про незрозумілість на підставі яких норм ДБН стічну канаву можливо облаштувати через подвір`я відповідача ОСОБА_2 .

Доводи апелянта, що з цього приводу жодних експертних досліджень не робилося є неспроможними.

Згідно ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд першої інстанції виконав свій обов`язок щодо сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав та розглянув спір на підставі наявних у матеріалах справи документів. Відповідач не був позбавлений можливості подання доказів і у справі не змінилися обставини, що підлягають доказуванню. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлено, що саме своїми діями відповідач ОСОБА_2 створив позивачу перешкоди в користуванні земельною ділянкою, тому безпідставними є посилання апелянта на існування необхідності вирішення питання осушення земельних ділянок сторін та інших мешканців села шляхом розроблення комплексної програми на рівні органу місцевого самоврядування. Можливість розроблення комплексної програми на рівні органу місцевого самоврядування не є підставою для відмови у захисті порушеного відповідачем права позивача.

Щодо розподілу судових витрат, заперечення апелянта не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2019 року в справі № 464/944/17 (провадження № 61-4050св19) зроблено висновок по застосуванню ст. 270 ЦПК України і зазначено, що додаткове рішення може бути ухвалено судом лише після прийняття рішення по суті спору та за наявності перелічених у ч. 1 ст. 270 ЦПК України підстав.

Згідно ст. 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом.

Відповідно до ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VI).

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 справа № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

З урахуванням конкретних обставин справи, зокрема ціни позову, суд може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. При визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Встановлено, що при розгляді справи позивач з метою захисту своїх прав та інтересів уклав договір з адвокатом Мушинським В.Т. (т. 1 а.с. 244-245).

Згідно вказаного договору адвокат взяв на себе зобов`язання щодо надання професійної правової допомоги ОСОБА_1 відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до розділу 5 договору за надання правової допомоги замовник зобов`язується виплатити адвокату винагороду згідно виставленого рахунку.

До заяви про стягнення судових витрат від 28.02.24 представник позивача додав, зокрема, додатковий договір № 1; копію квитанції до прибуткового касового ордеру; копія рахунку № 11/2023 від 31.08.2023; копія квитанції про оплату вартості експертизи (т. 1 а.с. 218-221).

Згідно із додатковим договором № 1 від 29.03.2023 за надання правової допомоги замовник зобов`язується виплатити адвокату винагороду, що складається з: написання та подання до суду позовної заяви вартістю 3 000 грн; написання відповіді на відзив вартістю 1 000 грн; представництво інтересів виконавця в суді 6 000 грн незалежно від кількості судових засідань.

Ухвалюючи додаткове рішення та стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 10 000 грн, витрати на проведення експертизи в сумі 5 700 грн та суму судового збору у розмірі 1 073,60 грн, суд першої інстанції врахував відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат із підстав їх не співмірності. Позивачем документально підтверджено понесення ним витрат на проведення експертизи, яка була проведена на замовлення позивача та висновок за результатами якої був оцінений судом. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення таких витрат.

Посилання апелянта про відсутність детального розрахунку витрат на правову допомогу спростовується змістом додаткового договору № 1 та наявністю наданої послуги в межах цієї справи (написання та подання до суду позовної заяви; написання відповіді на відзив; представництво інтересів виконавця в суді).

Доводи апелянта про те, що наявний у матеріалах справи договір про надання правової допомоги укладений не з позивачем у цій справі, а копія додаткового договору не є безумовним доказом укладення основного договору, є необґрунтованими.

Долучений представником позивача договір про надання правової допомоги від 09.07.2020 (т. 1 а.с. 104, 105), укладений між адвокатом Мушинським В.Т. та ОСОБА_12 не стосується надання правової допомоги у цій справі, а долучений до клопотання про відкладення розгляду справи на підтвердження неможливості взяти участь у судовому засіданні. Натомість матеріали справи містять договір про надання правової допомоги від 29.03.2023, укладений між адвокатом Мушинським В.Т. та позивачем.

Не заслуговують на увагу посилання апелянта про відсутність підстав для відшкодування витрат за проведення експертного дослідження в сумі 5 700,00 грн., оскільки таке дослідження проведено на замовлення позивача і останній на нього посилався як на підставу своїх вимог (т. 1 а.с. 115, 134-150).

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу і спростовані зібраними у справі доказами та не впливають на правильність і обґрунтованість судових рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення та додаткове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують їх законності та обґрунтованості. Підстав для їх скасування чи зміни з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, які полягають у сплаті судового збору, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рожнятівського районного суду від 26 лютого 2024 року та додаткове рішення Рожнятівського районного суду від 20 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 травня 2024 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин