Постанова

від 24.04.2024 по справі 910/14769/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2024 р. Справа№ 910/14769/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Тищенко О.В.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання від 24.04.2024:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/14769/23 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Родалс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп"

про стягнення 483 145,52 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Родалс" (далі - позивач, ТОВ "Родалс") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп" (далі - ТОВ "Рідо Груп", скаржник) про стягнення 181 610, 39 грн. заборгованості за договором №25-01/21 від 25.01.2021, 135 279,23 пені, 19 339,85 грн. трьох процентів річних та 146 916,00 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки обладнання та виконання пуско-налагоджувальних робіт № 25-01/21 від 25.01.2021.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 1.12.2023 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Родалс" 138 462,13 грн основного боргу; 97 463,46 грн. пені; 19 054,50 грн. трьох процентів річних та 3 824,71 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншому - відмовлено.

Судове рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідачем не доведено суду поза розумним сумнівом відсутність своєї вини у невиконанні зобов`язання за укладеним сторонами у справі договором.

Водночас судом першої інстанції відмовлено повністю у задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат, оскільки у даному випадку вартість обладнання визначена у еквіваленті до євро. Застосування позивачем інфляційних втрат, визначених Національним банком України для грошової одиниці України, є помилковим по відношенню до валюти Європейського союзу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва 11.12.2023 у справі №910/14769/23 частково та ухвалити в цій частині нове рішення, яким: вимоги позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Родалс" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп" основного боргу в частині суми 83 001,87 грн. залишити без задоволення, а в іншій частині цих вимог - закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору. В частині вимоги позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Родалс" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп" про стягнення 18 352,26 грн. 3% річних закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору. В решті судове рішення залишити без змін. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт вказує таке:

- як слідує із матеріалів справи, 24 жовтня 2023 року відповідачем було направлено на адресу позивача заяву про зарахування від 24.10.2023 за вих. № 501;

- на підставі вказаної заяви зобов`язання відповідача перед позивачем згідно Додаткового договору № 2 в частині суми 2221, 17 євро було припинено шляхом зарахування боргу позивача перед відповідачем у цій же сумі згідно Додаткового договору № 1;

- Таким чином на час розгляду Господарським судом міста Києва даної справи, заборгованість ТОВ «РІДО ГРУП» перед ТОВ «РОДАЛС» згідно спірного Додаткового договору № 2 сплачено повністю, а тому в цій частині відсутній предмет спору;

- оскаржуване судове рішення в частині вимоги про стягнення з відповідача 19 339, 85 грн. трьох процентів річних також є необґрунтованим, адже, 25 жовтня 2023 року відповідачем було сплачено позивачу 18 352, 26 грн. трьох процентів річних, таким чином, у цій частині провадження у справі підлягало закриттю з огляду на положення пункту другого частини першої статті 231 ГПК України.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

08.02.2024 через відділ документального забезпечення від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що у позивача відсутні зобов`язання щодо оплати грошових коштів на користь відповідача, а тому ч. 1 ст. 601 ЦКУ не підлягає застосуванню, оскільки відсутня обов`язкова умова для зарахування - «вимоги повинні бути зустрічними».

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

04.01.2024 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/14769/23.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Тищенко О.В.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/14769/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 09.01.2024 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/14769/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/14769/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

22.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/14769/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/14769/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 12.03.2024.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1045/24 від 11.03.2024, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відрядженні, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/14769/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А. Розгляд справи вирішено здійснювати за раніше визначеною датою та часом.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 відкладено розгляд справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/14769/23 на 24.04.2024

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1627/24 від 18.04.2024, у зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/14769/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Тищенко О.В. Розгляд вирішено справи здійснювати за раніше визначеною датою та часом.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 24.04.2024 з`явився представник позивача, який надав свої пояснення по суті апеляційної скарги.

Представник відповідача/скаржника в судове засідання 24.04.2024 не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, сторонами у справі 25.01.2021 укладено договір поставки та виконання пусконалагоджувальних робіт №25-01/21, за умовами якого позивач зобов`язався поставити, змонтувати та налагодити обладнання для виготовлення хліба, а відповідач - вчасно оплатити повну вартість обладнання та виконаних робіт.

За умовою пунктів 1.2 та 1.4 договору №25-01/21 від 25.01.2021 найменування, асортимент, артикул, кількість, ціна, вартість обладнання, строки виконання, вартість робіт та інша інформація визначається додатковими договорами, які є невід`ємними частинами цього договору.

Сторонами у справі 25.01.2021 укладено додатковий договір №1 до договору №25-01/21, за умовами пунктів 4.1 та 4.2 якого позивач зобов`язався не пізніше 24.03.2021 поставити обладнання на об`єкт відповідача у місті Чернігові та не пізніше 29.03.2021 завершити пусконалагоджувальні роботи.

Сторонами договору №25-01/21 від 25.01.2021 укладено 22.10.2021 додатковий договір №2, за умовами пунктів 4.1 та 4.2 якого позивач зобов`язався не пізніше 28.12.2021 поставити обладнання на об`єкт відповідача у місті Білій Церкві та не пізніше 30.12.2021 завершити пусконалагоджувальні роботи.

Вимоги позовної заяви стосуються прострочення оплати виключно за додатковим договором №2 від 22.10.2021 до договору №25-01/21 від 25.01.2021.

У той же час, відповідач фактично стверджує, що правовідносини сторін мають досліджуватись у межах загального регулювання договору №25-01/21 від 25.01.2021 з урахуванням норм обох додаткових договорів, які по суті є лише додатковими угодами.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої стаття 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд зобов`язаний керуватись завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ГПК України). До основних засад (принципів) господарського судочинства, зокрема належить принцип верховенства права (пункт 1 частини третьої статті 2 ГПК України).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, з огляду на положення статті 4 ГПК України та статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, зобов`язаний довести наявність порушених його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19 тощо).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений.

Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак, наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

У контексті вищевикладеного колегія суддів зазначає, що фактично даний спір виник внаслідок застосування сторонами договору умови про визначення курсу обміну за даних Міжбанку.

Водночас колегія суддів погоджується із доводами відповідача, що правовідносини сторін у справі у перш за все врегульовані договором №25-01/21 від 25.01.2021, що зумовлює дослідження поведінки сторін в цілому з урахуванням виконання обох додаткових договорів, які є невід`ємними частинами договору №25-01/21 від 25.01.2021.

У свою чергу, як вірно вказано судом першої інстанції, що термін міжбанк не має законодавчого чи будь-якого іншого нормативно-правового визначення. Зазвичай під цим терміном розуміється безготівковий валютний ринок, який складає система безготівкових торгів іноземної валюти в Україні, яка працює під управлінням та контролем Національного банку України та учасниками якої є банки та небанківські установи, клієнти банків, а також Національний банк України.

Торги безготівковою валютою відбуваються протягом робочих банківських днів, при цьому фактично курс купівлі-продажу за кожною укладеною угодою під час сесії торгів не є фіксованим і визначається у кожному випадку індивідуально учасниками цієї угоди, що створює достатньо широку динаміку зміни курсу протягом часу сесії торгів. Відповідно не існує офіційно визначених курсів валют за торгову сесію протягом певного календарного дня.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із доводами відповідача, що застосування при укладенні договору для визначення його ціни словосполучення «курс Міжбанку» є помилковим, оскільки така відсилка унеможливлює точне арифметичне визначення розміру грошового зобов`язання.

Як вбачається із матеріалів справи, на сторінках 4 та 5 позовної заяви наведено розрахунок боргу за додатковою угодою №2 з урахуванням платежів відповідача протягом 2022 та 2023 років з використанням курсів євро (37,61; 38,04; 37,499 тощо). Позивач стверджує, що його розрахунки підтверджуються відповідними платіжними інструкціями Акціонерного товариства «ОТП Банк».

Колегією суддів перевірено додані до позовної заяви копії платіжних інструкцій та встановлено, що останні підтверджують лише факт перерахування відповідачем відповідних грошових коштів у гривневому еквіваленті вартості обладнання, проте не містять жодного посилання на визначені позивачем курси обміну євро.

Як вірно вказано судом першої інстанції, походження застосованих позивачем у розрахунках курсів валют не визначено ні позовною заявою ні доданим до неї детальним розрахунком сум, що стягуються.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з наведених правових приписів процесуального Закону колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо недоведеністі належними та допустимими доказами факту існування основного боргу за договором у визначеному позивачем розмірі відповідної позовної вимоги.

У той же час, колегія суддів погоджується із доводами відповідача в частині необхідності у даному випадку законодавчого регулювання відповідних відносин.

За приписами частини другої статті 524 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини другої статті 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Колегією суддів встановлено, що сторонами договору №25-01/21 від 25.01.2021 додатковим договорами №1 та №2 грошові зобов`язання відповідача визначені у еквіваленті до євро, які мають обраховуватись за обмінним курсом, який не має точного арифметичного значення.

Відповідно, судом першої інстанції вірно встановлено, що у даному випадку розмір зобов`язання відповідача має визначатись за законодавчими правилами частини другої статті 533 Цивільного кодексу України з використанням офіційного курсу євро до гривні, встановленого Національним банком України.

У той же час, колегія суддів не погоджується із доводами скаржника в частині перерахунку сплачених за додатковим договором №1 грошових коштів, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі, що фактично вимоги відповідача виникли після подання даного позову. До цього моменту існування претензій скаржника щодо вартості поставленого за додатковим договором №1 не підтверджується жодним доказом, що поза розумним сумнівом доводить узгодженість виконання зобов`язання як позивачем так відповідачем у справі.

Водночас, колегією суддів відхиляються посилання скаржника на заяву про зарахування зустрічних позовних вимог №501 від 24.10.2023, з огляду на таке.

Статтею 601 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Основною умовою для можливості припинення зобов`язання шляхом зустрічного зарахування є дійсність та безспірність вимог, тобто такі вимоги повинні існувати на момент зарахування та між сторонами не має бути спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання та розміру.

Відповідно до доданого до заяви про зарахування №501 від 24.10.2023 розрахунку, відповідачем обчислено свої вимоги до позивача без урахування умови пункту 2 додаткового договору №1 про перерахунок виключно у випадку зміни курсу більш як на 5%.

Враховуючи аналогічну умову пункту 2 додаткового договору №2 колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо відсутності належних підстав для перерахунку грошових коштів платежів від 29.10.2021 на суму 1 077 627,60 грн.; від 17.11.2021 на суму 796 046,33 грн.; від 19.11.2021 на суму 200 000, 00 грн.; від 24.11.2021 на суму 200 000, 00 грн.; від 25.11.2021 на суму 600 000,00 грн. та від 13.07.2022 на суму 100 000,00 грн., оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі, курс євро/грн Національного банку України на відповідні дні здійснення платежів не знаходиться за межами 5% від встановленого додатковим договором №2 курсу 30,64 грн. за один євро (менше ніж 29,108 та більше ніж 32,172).

У той же час платежі відповідача від 12.08.2022 на суму 100 000,00 грн.; від 13.09.2022 на суму 100 000,00 грн.; від 13.10.2022 на суму 100 000,00 грн.; від 14.11.2022 на суму 100 000,00 грн.; від 13.01.2023 на суму 100 000,00 грн. та від 13.02.2023 на суму 118 418,75 грн. мають бути скориговані за офіційним курсом НБУ на день здійснення платежу.

Таким чином, відповідачем в період часу з 29.10.2021 до 13.07.2022 сплачено еквівалент 97 052,02 євро. В період часу з 12.08.2022 до 13.02.2023 - еквівалент 16 385,81 євро.

Відповідно, підтверджений борг відповідача за договором складає еквівалент 3 797,57 євро (117 235,40 - 97 052,02 - 16 385,81), що за курсом Національного банку України на день звернення до суду складає 138 462,13 грн.

Враховуючи наведене судом першої інстанції цілком обґрунтовано задоволено позовну вимогу про стягнення основного боргу частково у розмірі 138 462,13 грн.

Пунктом 6 додаткового договору від 22.10.2021 встановлено, що оплата за поставлене обладнання та виконані роботи здійснюється відповідачем у три етапи: 30% - протягом 7 банківських днів з дня підписання договору, 50% - протягом 7 банківських днів з письмового повідомлення про готовність обладнання до відвантаження та 20% - протягом 30 банківських днів з моменту підписання актів приймання-передачі виконаних робіт.

Позивачем додано до позовної заяви підписаний 03.02.2022 сторонами у справі акт №13 надання послуг вартістю 70 000,00 грн.

Відповідно до незаперечених відповідачем пояснень позивача поставка, монтаж та наладка обладнання відбулась з простроченням з вини відповідача.

Таким чином, в період часу з 04.02.2022 до 17.03.2022 відповідач мав виконати своє грошове зобов`язання з оплати вартості обладнання та робіт повністю.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем своїх зобов`язань у встановлений додатковим договором №2 строк.

Прострочення виконання грошового зобов`язання відповідача має місце з 18.03.2022.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (презумпція вини).

Скаржником не доведено колегії суддів відсутність своєї вини у невиконанні зобов`язання за укладеним сторонами у справі договором.

Пунктом 7.3 договору №25-01/21 від 25.01.2021 встановлено, що у разі порушення строків оплати відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, позивач має право отримати від відповідача пеню за період прострочення оплати з 18.03.2022 до 17.09.2022 (6 місяців), при цьому розмір пені має обчислюватись з урахуванням часткового погашення боргу у липні-вересні 2022 року та з урахуванням збільшення облікової ставки з 10% до 25% з 03.06.2022.

Відповідно, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач має право отримати від відповідача пеню у розмірі 97 463,46 грн.

Частиною другою статті 258 Цивільного кодексу України встановлено позовну давність в один рік, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем зроблено заяву про застосування правових наслідків спливу позовної давності за вимогою про стягнення пені.

Проте, відповідно до пункту 12 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

В Україні дію карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), припинено з 01.07.2023.

Відповідно, з урахуванням вимог пункту 12 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України судом встановлено відсутність правих підстав для застосування до даних правовідносин правових наслідків спливу строків позовної давності.

З урахуванням наведеного судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні відповідної заяви відповідача та правомірно задоволено вимогу позову про стягнення пені частково у розмірі 97 463,46 грн.

За позитивно-правовими приписами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 19 339,85 грн. трьох процентів річних.

Колегією суддів перевірено розрахунок відповідної позовної вимоги, нарахованої за період часу з 18.03.2022 до 12.09.2023 та встановлено наявність права на отримання 19 054,50 грн. трьох процентів річних з урахуванням доведеної суми заборгованості за договором.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи наявна платіжна інструкція №11129 від 25.10.2023, яку було подано до суду першої інстанції після відкриття провадження у справі, з якої вбачається, що 25.10.2023 відповідачем було перераховано на користь позивача 18 352,26 грн., з призначенням платежу «Сплата штраф.санкцій (3% річних) зг. ст. 625 Цивільного кодексу України до дог. №25-01/21 від 25.01.2021р. Без ПДВ».

Відповідно до п.2.ч.1 ст.231 ГПК України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 18 352,26 грн. 3% річних на підставі п.2.ч.1 ст.231 ГПК України, у зв`язку із чим рішення підлягає скасуванню у відповідній частині.

У свою чергу судом першої інстанції цілком обґрунтовано відмовлено повністю у задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції, у даному випадку вартість обладнання визначена у еквіваленті до євро. Застосування позивачем інфляційних втрат, визначених Національним банком України для грошової одиниці України, є помилковим по відношенню до валюти Європейського союзу.

Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, у зв`язку із чим з відповідача на користь позивача підлягає до стягненню 138 462,13 грн. основного боргу; 97 463,46 грн. пені; 702,24 грн. 3 % річних.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених у апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 278 Господарського процесуального кодексу України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при частковому нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі ч. 1 статті 278 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню в апеляційному порядку з частковим закриттям провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 18 352,26 грн. 3% річних на підставі п.2.ч.1 ст.231 ГПК України.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/14769/23 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 у справі №910/14769/23 - скасувати, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

«Провадження в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Родалс" 3% річних в розмірі 18 352,26 грн. - закрити.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп" (03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект 19-А/1; ідентифікаційний код 41744911) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Родалс" (03083, м. Київ, провулок Моторний 9-А; ідентифікаційний код 41490166) 138 462,13 грн. основного боргу; 97 463,46 грн. пені; 702,24 грн. 3 % річних та 3 549,41 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.»

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Родалс" (03083, м. Київ, провулок Моторний 9-А; ідентифікаційний код 41490166) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідо Груп" (03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект 19-А/1; ідентифікаційний код 41744911) 412,93 грн. витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

4. В іншій частині судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/14769/23 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст складено 02.05.2024.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді О.В. Тищенко

М.Л. Яковлєв