Рішення

від 03.04.2024 по справі 916/57/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/57/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНЛІ" (код ЄДРПОУ 38683477, 03039, м. Київ, вул. Голосіївська, буд. 7, корп. 2 А)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАЛТЕЯ" (код ЄДРПОУ 21298452, 75023, Херсонська обл., Білозерський р-н, с. Музиківка, вул. Карла В., буд. 1В)

про стягнення 10892069,92 грн.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Вага Юлія

від відповідача: не з`явився

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "СТЕНЛІ" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАЛТЕЯ" про стягнення 10892069,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки №11102103 від 11.10.2021.

Ухвалою від 08.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та вирішено інші процесуальні питання.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Сулімовської М.Б. судове засідання, призначене на 21.02.2024, не відбулося.

Ухвалою суду від 26.02.2024 строк підготовчого провадження у справі №916/57/24 продовжено на 30 днів до 08.04.2024 та призначено підготовче засідання у справі на 13.03.2024.

Ухвалою від 13.03.2024 закрито підготовче провадження у справі №916/57/24 та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 03.04.2024.

В судове засідання 03.04.2024 з`явилась представник позивача, яка підтримала позов у повному обсязі.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

Ухвали суду у даній справі, направлені відповідачу за адресою, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулись до суду з відмітками поштового відділення про відсутність адресату за вказаною адресою.

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Додатково копії ухвал суду надсилались на електронну адресу відповідача - office@amalteya.kherson.ua, а також шляхом розміщення ухвали суду на сайті "Судова влада".

За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч. 2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 03.04.2024 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, 11.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТЕНЛІ" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АМАЛТЕЯ" (далі - покупець) укладено договір поставки №11102103, за умовами п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується поставити продукцію (надалі - товар) покупцю, а покупець зобов`язується: здійснити приймання товару постачальника; сплатити постачальнику грошовий еквівалент вартості прийнятого товару.

Відповідно до п. 1.2.-1.3. договору, поставка товару здійснюється партіями. Партія товару, яку повинен поставити постачальник, визначається у погодженому між сторонами додатку до договору, що є невід`ємною частиною договору. На основі погодженого сторонами додатку до договору постачальник складає видаткову накладну, яка підписується сторонами при прийманні-передачі товару та після її підписання стає невід`ємною частиною договору. У додатку до договору та видатковій накладній сторони вказують ціну, грошовий еквівалент вартості та кількість товару, його асортимент, номенклатуру за видами, групами, підгрупами. марками, типами, розмірами, які є предметом поставки конкретної партії товару тощо.

Згідно з п. п. 3.1, 3.3 договору, строк та умови поставки партії товару, тобто порядок та правила господарських розрахунків сторін, визначаються сторонами у додатку до договору. Товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем в момент підписання сторонами видаткової накладної на товар. Всі ризики випадкового знищення чи випадкового пошкодження товару переходять до покупця з моменту передачі йому товару. Право власності на партію товару виникає у покупця після оплати ним вартості цієї партії товару.

Пунктами 4.3, 4.5 договору визначено, що підставою для проведення сторонами взаємних господарських розрахунків за умовами цього договору є видаткова накладна до партії товару постачальника. Датою виконання покупцем свого грошового зобов`язання в порядку і за правилами цього договору та/або додатку до договору вважається дата зарахування на поточний рахунок постачальника повного грошового еквівалента вартості партії товару, сплаченого покупцем на користь постачальника.

Згідно з п. 6.2 договору, покупець, за фактом невиконання/неналежного виконання грошового зобов`язання щодо сплати постачальнику 100% тіла грошового еквівалента вартості товару, зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню, що розраховується від 100% тіла грошового еквівалента вартості товару і нараховується в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період невиконання/неналежного виконання грошового зобов`язання, за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 6.3 договору, за порушення строків оплати товару, встановлених у додатках до договору, покупець на вимогу постачальника крім штрафних санкцій (сплата пені згідно п. 6.2. договору) зобов`язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 25% (двадцять п`ять) процентів річних від простроченої суми згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України.

Положеннями п. 6.5 договору визначено, що сторони, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за даним договором здійснюється без обмеження строку.

Відповідно до п. п. 9.1, 9.2 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2022 року. Якщо жодна із сторін протягом 30 (тридцяти) днів до дати припинення дії договору у зв`язку із закінченням строку, на який він був укладений, не виявить бажання припинити дію договору, строк дії договору вважається продовженим на наступний календарний рік.

Договір підписано уповноваженими представниками обох сторін без зауважень, підписи скріплено печатками.

14.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТЕНЛІ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АМАЛТЕЯ" було підписано додаток №3 до договору, відповідно до п. 1 якого сторони домовились про постачання товару на загальну суму 3780562,75 грн. з ПДВ; строк поставки товару - по 30.12.2021; умови оплати: повна або часткова передоплата, але не пізніше 40 днів з дати відвантаження товару тощо.

13.01.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "СТЕНЛІ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АМАЛТЕЯ" було підписано додаток №4 до договору, відповідно до п.1 якого сторони домовились про постачання товару на загальну суму 3450768,75 грн. з ПДВ; строк поставки товару - по 31.01.2022; умови оплати: повна або часткова передоплата, але не пізніше 40 днів з дати відвантаження товару.

На виконання умов договору позивачем було виставлено відповідачу до сплати рахунки:

- рахунок № 97 від 16.12.2021 на суму 1260187,58 грн. з ПДВ;

- рахунок № 98 від 17.12.2021 на суму 1260187,58 грн. з ПДВ;

- рахунок № 99 від 17.12.2021 на суму 1260187,58 грн. з ПДВ;

- рахунок № 8 від 24.01.2022 на суму 1150256,26 грн. з ПДВ;

- рахунок № 9 від 27.01.2022 на суму 1150256,26 грн. з ПДВ.

На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар, що підтверджується наявними у справі видатковими накладними:

- накладна № 90 від 20.12.2021 на суму 1260187,58 грн. з ПДВ;

- накладна № 91 від 20.12.2021 на суму 1260187,58 грн. з ПДВ;

- накладна № 92 від 20.12.2021 на суму 1260187,58 грн. з ПДВ;

- накладна № 6 від 25.01.2022 на суму 1150256,26 грн. з ПДВ;

- накладна № 7 від 24.01.2022 на суму 1150256,26 грн. з ПДВ.

Дані накладні містять відомості щодо постачальника та покупця, договору, на підставі якого здійснюється поставка, перелік (номенклатуру) товару, вартість.

22.11.2023 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив погасити заборгованість за договором у загальному розмірі 5281075,26 грн. (за всіма видатковими накладними). Також, позивачем було запропоновано внести зміни до договору та визначити нові банківські реквізити ТОВ "СТЕНЛІ".

Вказаний лист залишений відповідачем без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

У відповідності зі статтею 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець - прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст.663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення", вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплата до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими позивач зобов`язався поставити продукцію відповідачу, а відповідач зобов`язався здійснити приймання товару позивача, сплатити позивачу грошовий еквівалент вартості прийнятого товару.

Відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, доказів повернення позивачу товару після його отримання або заявлення претензій до позивача щодо його якості, кількості, асортименту тощо не надав, оплату вартості поставленого товару в повному обсязі не здійснив.

Приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставини наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у спірний період на підставі договору у розмірі 6657222,25 грн., враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в цій частині є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

Крім цього, за неналежне виконання відповідачем умов договору позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 2000000,00 грн. пені, 2234847,67 грн. 25% річних.

Так, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором згідно з ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Приписами ст.199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов`язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань, визначено ч.2 ст. 546 цього Кодексу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд враховує, що згідно з п.6.2 договору, покупець, за фактом невиконання/неналежного виконання грошового зобов`язання щодо сплати постачальнику 100% тіла грошового еквівалента вартості товару, зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню, що розраховується від 100% тіла грошового еквівалента вартості товару і нараховується в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період невиконання/неналежного виконання грошового зобов`язання, за кожен день прострочення.

За умовами п.6.4 договору, сторони, відповідно до норми ст.259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором або додатком до договору.

Положеннями п. 6.5 договору визначено, що сторони, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за даним договором здійснюється без обмеження строку.

Так позивачем нараховано 3811858,49 грн. пені.

Водночас, позивачем самостійно зменшено розмір пені до 2000000,00 грн., які і заявлено до стягнення.

Вимоги позивача в цій частині є обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 6.3 договору, за порушення строків оплати товару, встановлених у додатках до договору, покупець на вимогу постачальника крім штрафних санкцій (сплата пені згідно п. 6.2. договору) зобов`язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 25% (двадцять п`ять) процентів річних від простроченої суми згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України.

Суд здійснив перевірку розрахунку заявлених до стягнення річних та констатує, що його здійснено арифметично правильно.

За наведених обставин, вимоги позивача в частині стягнення 2234847,67 грн. 25% річних задовольняються судом у повному обсязі.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Так з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАЛТЕЯ" на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНЛІ" підлягає стягненню 6657222,25 грн. основного боргу, 2000000,00 грн. пені та 2234847,67 грн. 25% річних.

У зв`язку із задоволенням позову, витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАЛТЕЯ" (код ЄДРПОУ 21298452, 75023, Херсонська обл., Білозерський р-н, с. Музиківка, вул. Карла В., буд. 1В) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕНЛІ" (код ЄДРПОУ 38683477, 03039, м. Київ, вул. Голосіївська, буд. 7, корп. 2 А) - 6657222 (шість мільйонів шістсот п`ятдесят сім тисяч двісті двадцять дві) грн. 25 коп. основного боргу, 2000000 (два мільйони) грн. 00 коп. пені, 2234847 (два мільйони двісті тридцять чотири тисячі вісімсот сорок сім) грн. 67 коп. 25% річних, 163381 (сто шістдесят три тисячі триста вісімдесят одну) грн. 05 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

У зв`язку із перебуванням головуючого у справі судді у відпустці за сімейними обставинами, повне рішення складено і підписано 01 травня 2024 р.