Рішення

від 03.04.2024 по справі 916/5725/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5725/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595, 65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1)

до відповідача: Громадської організації "Творчий центр духовного розвитку "МИР В ГАРМОНІЇ" (код ЄДРПОУ 26302448, 65026, м. Одеса, провулок Червоний, буд. 7, корпус Б)

про розірвання договору оренди, виселення та стягнення

за участю представників учасників справи:

від позивача: Антоніна Бондар

від відповідача: не з`явився

Позивач Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Громадської організації "Творчий центр духовного розвитку "МИР В ГАРМОНІЇ" про розірвання договору оренди, виселення та стягнення.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору оренди нежитлового приміщення №26/3 від 02.12.2003.

Ухвалою суду від 01.01.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою від 11.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 22.02.2024 та вирішено інші процесуальні питання.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Сулімовської М.Б. судове засідання, призначене на 22.02.2024, не відбулося.

Ухвалою суду від 26.02.2024 строк підготовчого провадження у справі №916/5725/23 продовжено на 30 днів до 10.04.2024 та призначено підготовче засідання у справі на 13.03.2024.

11.03.2024 до суду від позивача надійшла заява, в якій останній просив суд провести підготовче засідання без участі представника позивача, закрити підготовче провадження та призначити справу №916/5725/23 до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 13.03.2024 закрито підготовче провадження у справі №916/5725/23 та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 03.04.2024.

В судове засідання 03.04.2024 з`явилась представник позивача, яка підтримала позов у повному обсязі.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

Ухвали суду у даній справі, направлені відповідачу за адресою, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулись до суду з відмітками поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч. 2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 03.04.2024 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належать нежилі приміщення підвалу, загальною площею 199,3 кв.м. та приміщення літ "А", загальною площею 17,5 кв.м., що підтверджується наявними у справі свідоцтвами, витягами про реєстрацію права власності та технічними паспортами.

Відповідно до Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021 № 137-VIII, позивач є виконавчим органом Одеської міської ради, у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, рішеннями Одеської міської ради, її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови та цим Положенням. Департамент підзвітний та підконтрольний Одеській міській раді, підпорядкований міському голові та Виконавчому комітету Одеської міської ради. Департамент є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м.Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 02.12.2003 Представництвом по управлінню комунальною власністю міськради (далі - орендодавець) та Громадською організацією "Творчий центр духовного розвитку "МИР В ГАРМОНІЇ" (далі - орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №26/3.

Відповідно до п. 1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: пров. Червоний,7-Б, поверх (цоколь, підвал) підвал, загальною площею 198,8 кв.м., на підставі розпорядження міського голови №1486-01р від 02.12.2023.

Згідно п. 1.2 договору, термін дії договору: з 02.12.2003 до 01.12.2005.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. договору, орендна плата визначається на підставі ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та рішення сесії Одеської міської ради від 26.03.2003 №1054- XXIV "Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси". За орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 1,0 грн. в рік за все приміщення без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

Згідно з п.п.2.3., 2.4., 2.5. договору, до орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат та плата за користування земельною ділянкою. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. За повідомленням орендодавця розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради з дня їх вступу у законну силу.

За умовами п.3.3 договору, орендодавець має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до договору оренди або його розірвання у разі невикористання орендованого приміщення протягом 3-х місяців, або невиконання чи порушення умов цього договору.

Відповідно до п.3.4. договору, орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду приміщення згідно з пунктом 1.1 цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.

Згідно з п. 4.2. договору, протягом дії цього договору, крім своєчасного внесення орендної плати, орендар зобов`язаний: а) забезпечувати збереження орендованого приміщення, своєчасно проводити капітальний і поточний ремонт приміщення, запобігати його пошкодженню і псуванню; б) утримувати орендоване приміщення у чистоті і технічно виправному стані, забезпечувати санітарний, екологічно чистий стан, прибирання та упорядкування прилеглої території; в) сплачувати фактичні витрати за користування водою, каналізацією, газом, електроенергією, центральним опаленням, іншими комунальними послугами, а також за користування земельною ділянкою, для чого у місячний термін оформити договори з відповідними службами; г) за свій рахунок проводити протипожежні заходи, нести матеріальну відповідальність за збитки, спричинені пожежею, що виникла в орендованому приміщенні з вини орендаря: д) виконувати розпорядження і накази місцевих органів влади, що відносяться до здійснення протипожежних заходів, сплачувати витрати на прибирання і очистку прилеглої території, забрудненої його виробничою діяльністю (торгівля овочами, будівельне сміття, харчові відходи і т.п.); е) застрахувати орендоване приміщення у страховій компанії у порядку, визначеному чинним законодавством; з) своєчасно узгоджувати з орендодавцем будь-які зміни профілю використання орендованого приміщення; к) ризик випадкової загибелі чи пошкодження орендованого приміщення несе орендар з моменту укладення цього договору; л) укласти з балансоутримувачем орендованого приміщення договір на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання приміщення.

За умовами п. 4.7, після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Згідно з п.п.5.1., 5.2. договору, за невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору. За несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що у разі не внесення орендарем орендної плати протягом 3 місяців з дати закінчення терміну платежу, договір підлягає розірванню у відповідності з чинним законодавством.

Відповідно до п.5.6. договору, за невиконання або неналежне виконання орендарем обов`язків за цим договором, орендодавець має право розірвати договір оренди у відповідності з чинним законодавством.

Пунктом 7.3. договору встановлено, що при тривалому, більше трьох місяців, невикористання орендарем наданого йому приміщення за цим договором, приміщення вважається неосвоєним і договір підлягає розірванню у відповідності з чинним законодавством.

За змістом п.7.6. договору, він може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням арбітражного суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

Згідно п.7.7, після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на його продовження у разі належного виконання ним умов договору.

Пунктом 7.9. договору визначено, що дія договору оренди припиняється внаслідок, зокрема, достроково за згодою сторін або за рішенням арбітражного суду (суду).

Договір підписано представниками сторін без будь-яких зауважень, підписи скріплені печатками.

Додатком №1 до договору передбачений розрахунок орендної плати до договору оренди №26/3 від 02.12.2003.

02.12.2003 між сторонами було підписано Акт приймання-передачі приміщення в оренду.

Додатковим погодженням від 16.01.2006 продовжено строк дії договору до 01.11.2006 та внесено зміни до договору в частині розрахунку орендної плати.

Додатковим погодженням від 29.03.2007 продовжено строк дії договору до 27.03.2010 та внесено зміни до договору в частині розрахунку орендної плати.

Додатковим погодженням від 12.05.2010 продовжено строк дії договору до 12.10.2012 та внесено зміни до договору в частині збільшення орендованої площі з 198,8 кв.м. на 199,3 кв.м. на підставі технічного паспорту, виготовленого КП "ОМБТІ та РОН" від 15.12.2005 та перераховано місячну орендну плату.

Додатковим погодженням від 16.03.2011 у тексті договору змінено назву орендодавця на Департамент комунальної власності Одеської міської ради, згідно з рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011 № 384-VI "Про затвердження положень про виконавчі органи Одеської міської ради", та перераховано місячну орендну плату.

Додатковим договором від 15.12.2011 продовжено строк дії договору до 15.11.2014 та внесено зміни до договору в частині розрахунку орендної плати.

Додатковим погодженням від 02.03.2012 внесено зміни до договору в частині збільшення орендованої площі з 199,3 кв.м. на 216.8 кв.м. на підставі технічних паспортів, виготовлених КП "ОМБТІ і РОН" від 15.12.2005 та 09.12.2011, та перераховано місячну орендну плату.

Додатковим договором від 04.11.2014 №7 продовжено строк дії договору до 15.10.2017, перераховано місячну орендну плату та внесено зміни до договору шляхом викладення пунктів договору в наступній редакції:

- 1.1. "Орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: пров. Червоний, 7-Б, підвал, антресоль, загальною площею 216,8 кв.м., на підставі розпорядження міського голови №1486-01p від 02.12.2003";

- 4.1. "Вказане у п. 1.1. приміщення орендодавцем передається орендарю виключно для використання під розміщення організації";

- перший абзац п.2.2. розділу 2 "За орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 04.11.2014, що розрахована на 01.10.2014 та становить 2871,78 грн. за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), та є базовою ставкою орендної плати за місяць";

- підпункт "е" п. 4.2 "Застрахувати об`єкт оренди на користь орендодавця, на повну вартість об`єкта оренди за експертною оцінкою, на термін один рік з наступним щорічним продовженням дії договору страхування протягом всього терміну дії договору оренди, у страховій компанії у порядку, визначеному чинним законодавством, та таким чином, щоб весь час оренди об`єкт було застраховано. Орендар зобов`язаний протягом 10-ти днів з дати укладання договору страхування надавати копію договору страхування орендодавцю на підтвердження виконання зазначеного зобов`язання";

- доповнення п.4.2. договору підпунктом "м" наступного змісту "Окремо сплачувати за власні кошти плату за користуванням земельною ділянкою на підставі довідки про нормативно-грошову оцінку землі та податкової декларації з плати за землю (земельний податок) державної податкової інспекції за місцезнаходженням земельної ділянки".

Додатковим договором №8 від 28.08.2015 сторони за взаємною згодою доповнили п. 4.2. підпунктом "н" наступного змісту "Протягом року з моменту підписання додаткової угоди № 8 від 28.08.2015 створити для осіб з обмеженими фізичними можливостями умови для безперешкодного доступу до об`єкту оренди".

Додатковим договором № 9 від 30.10.2017 сторони за взаємною згодою продовжили термін дії договору до 30.09.2020 та перерахували місячну орендну плату.

Додатковим договором №10 від 10.12.2019 сторони за взаємною згодою продовжили термін дії Договору до 10.11.2022.

Всі додаткові погодження та додаткові угоди до договору оренди є його невід`ємними частинами, мають відповідну юридичну силу та є обов`язковими до виконання.

23.06.2023 уповноваженими працівниками Департаменту здійснено обстеження орендованого приміщення, за результатами якого встановлено, що приміщення зачинено та не експлуатується, доступу до нього немає, договору страхування не надано.

Позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій вимагав сплатити у місячний строк основну заборгованість та пеню за договором за період з 16.07.2022 по 31.06.2023.

Означена претензія залишена відповідачем без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ч.2 ст.180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача і відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.

27.05.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (далі за текстом - постанова).

Відповідно до пункту 5 постанови, договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Позивачем зазначено, що після настання дати закінчення дії договору відповідач не повернув об`єкт оренди позивачу, не повідомив про непродовження договору оренди, що і стало підставою вважати договір оренди продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану на підставі п. 5 постанови КМУ № 634 від 27.05.2022.

Згідно з ч.ч.1-2 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

За приписами ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Приписами частин першої, третьої і п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України унормовано, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.2 ст. 17 Закон України Про оренду державного та комунального майна (1992 року, закон втратив чинність на підставі закону №157-IX від 03.10.2019), у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з преамбулою Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон), цей Закон регулює: правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX (з подальшими змінами), орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців.

Частиною 1 статті 782 ЦК України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Статтею 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч.2 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Згідно статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Відповідно до ч.1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Згідно зі ч.1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частини 2 статті 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Приписами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки, а в силу ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Під час розгляду справи судом була встановлена обставина порушення відповідачем умов спірного договору в частині сплати орендних платежів за користування у період з листопада 2020 року по листопад 2023 року включно приміщеннями, які належить до комунальної власності, внаслідок чого станом на день розгляду справи за відповідачем рахується заборгованість по договору в розмірі 293267,52 грн. Оскільки ця обставина підтверджується матеріалами справи, поясненнями позивача та не спростована відповідачем, позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради в частині вимог про стягнення основного боргу слід задовольнити.

Окрім основного боргу позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 18548,68 грн. пені.

З огляду на те, що сторонами шляхом свого волевиявлення у п. 5.1. та 5.2. договору погоджено порядок та розмір нарахування відповідних штрафних санкцій за порушення взятих на себе зобов`язань, перевіривши розрахунок заявленої до стягнення пені, суд дійшов висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог про стягнення пені на підставі вище вказаних пунктів укладеного між сторонами договору та приписів чинного законодавства, а тому задовольняє позовні вимоги в цій частині у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо вимог позивача про розірвання спірного договору та виселення відповідача з орендованого приміщення, суд виходить з такого.

Так, обгрунтовуючи вимоги про розірвання спірного договору оренди нежитлового приміщення, позивач посилається на обставину порушення відповідачем істотних умов договору, а саме систематичної несплати орендних платежів до місцевого бюджету м.Одеси, не укладення з балансоутримувачем договору на відшкодування витрат на утримання приміщення та невиконання обов`язку зі страхування об`єкта оренди.

Розірвання договору в судовому порядку з причин істотних порушень договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до п.1 ч. 1 ст. 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося. Отже, однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

При цьому, істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20932/17, від 02.10.2018 у справі № 910/21033/17, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 19.02.2019 у справі №910/4427/18, від 07.05.2020 у справі № 910/5027/19.

Так, під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань систематично, несвоєчасно та не у повному обсязі сплачував орендну плату, у зв`язку з чим на кінець кожного місяця спірного періоду за відповідачем рахувалась заборгованість. Оскільки основний інтерес орендодавця полягає саме в отриманні орендної плати за договором на умовах, за яких договір було укладено, порушення цього інтересу має наслідком позбавлення сторони (орендодавця) того, на що вона розраховувала при його укладенні.

Також, в порушення абзацу "л" п.4.2 договору відповідачем не укладено з балансоутримувачем орендованого приміщення договору на відшкодування витрат на утримання приміщення, протилежного суду не доведено.

Крім цього, відповідачем не надано позивачу копію договору страхування об`єкта оренди, що є порушенням зобов`язань за договором оренди, оскільки обов`язок зі страхування вказаного орендованого майна покладено саме на відповідача в силу умов договору та вимог чинного законодавства.

Отже, оскільки допущені відповідачем порушення зобов`язання фактично позбавили орендодавця за спірним договором того, на що останній розраховував при його укладенні, такі порушення свідчать про наявність обставин істотних порушень відповідачем умов спірного договору та, як наслідок, завданням майнової шкоди територіальній громаді м. Одеси, а отже вимоги позивача про розірвання договору є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи розірвання судом договору оренди нежитлового приміщення, укладеного між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією "Творчий центр духовного розвитку "МИР В ГАРМОНІЇ", правові підстави для зайняття відповідачем орендованих приміщень відсутні, а тому позовні вимоги позивача про виселення відповідача з цих приміщень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 ГПК України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Громадської організації "Творчий центр духовного розвитку "МИР В ГАРМОНІЇ" (код ЄДРПОУ 26302448, 65026, м. Одеса, провулок Червоний, буд. 7, корпус Б) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595, 65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1) - 293267 (двісті дев`яносто три тисячі двісті шістдесят сім) грн. 52 коп. заборгованості з орендної плати, 18548 (вісімнадцять тисяч п`ятсот сорок вісім) грн. 68 коп. пені, 10045 (десять тисяч сорок п`ять) грн. 24 коп. судового збору.

3. Розірвати договір оренди від 02.12.2003 №26/3, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595, 65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1) та Громадською організацією "Творчий центр духовного розвитку "МИР В ГАРМОНІЇ" (код ЄДРПОУ 26302448, 65026, м. Одеса, провулок Червоний, буд. 7, корпус Б).

4. Виселити Громадську організацію "Творчий центр духовного розвитку "МИР В ГАРМОНІЇ" (код ЄДРПОУ 26302448, 65026, м. Одеса, провулок Червоний, буд. 7, корпус Б) з нежитлових приміщень підвалу та антресолі, загальною площею 216,8 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Красний, 7-Б, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595, 65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1)

5. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

У зв`язку із перебуванням головуючого у справі судді у відпустці за сімейними обставинами, повне рішення складено і підписано 01 травня 2024 р.