Рішення

від 22.04.2024 по справі 916/4698/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4698/23

Суддя Господарського суду Одеської області Пінтеліної Т.Г., за участю секретаря судового засідання Боднару І.В., розглянувши справу №916/4698/23 за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

до відповідача : Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 (65006, м.Одеса, вул. Маловського , 3, код ЄДРПОУ 03118104)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691)

про визнання припиненими трудові відносини

Представники сторін -

від позивача не прибув;

від відповідача - не прибули;

від третьої особи - не прибули.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до двох відповідачів - відповідача-1 Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 та відповідача-2 Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання припиненими трудових відносин.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.10.2023р. судом, у порядку ст.174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.

07.11.2023р. до Господарського суду надійшла заява (вх. №40087/23) від ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 07.11.2023р. суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 14.12.2023 року.

Публічному акціонерному товариству АВТОТРАНС-64 ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслана судом відповідачу 1 рекомендованим листом з позначкою "Судова повістка" ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою"

Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресами місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Отже, оскільки ухвала суд про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 і повернута поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що Публічне акціонерне товариство АВТОТРАНС-64 має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 28.01.2019 у справі №915/1015/16).

Згідно ч.1 ст.202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Судом також враховується, що відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач мав доступ до судових актів та мав можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, в тому числі і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості прибути в судове засідання особисто чи направити свого представника.

За викладеного, суд вважає що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останньої в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на те, що неявка в засідання суду відповідача не перешкоджає розгляду справи, господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно з ч.9 ст.165 ГПК України та ч.2 ст.178 ГПК України.

12.12.2023р. до суду надійшов відзив на позовну заяву представника Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради , згідно якого заперечує проти задоволення позову у повному обсязі.

Ухвалою суду від 14.12.2023р. було відкладено підготовче засідання на 05.02.2024р.

Ухвалою суду від 05.02.2024р. було відкладено підготовче засідання на 26.02.2024р.

06.02.2024р. від ОСОБА_1 до суду через підсистему Електронний суд (вхідний № 4811/24) надійшла заява про зміну предмету позову позивача.

Позивач зазначив, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета й підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 1 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується зі способами захисту права, які визначені, зокрема, в ст.16 Цивільного кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Згідно з вимогами ч.3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів. Зміна предмету позову можлива, зокрема, в такі способи: - заміна одних позовних вимог іншими; - доповнення позовних вимог новими; вилучення деяких із позовних вимог; тощо

Тому Позивач обгрунтував своє звернення із заявою по зміну предмета позову та зміну

процесуального статусу осіб що беруть участь спорі.

Відповідно до приписів Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та Порядку державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України від 09.02.2016 можливо здійснити реєстраційну дію «зміна відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі»

Перелік документів, що подаються для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, встановлюється ч. 4 ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Таким чином, відповідно до зазначених норм чинного законодавства на підставі рішення суду, що набрало законної сили, вносяться зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.

Отже, позивач заявляє, що фактично його позовні вимоги про визнання припиненими трудових відносин стосуються тільки ПАТ АВТОТРАНС-64, а відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради має бути залучено в якості третьої особи.

На підставі викладеного позивач просить розглядати в подальшому позовні вимоги ОСОБА_1 з врахуванням цієї заяви по зміну предмета позову.

Позивач, з урахуванням заяви по зміну предмета позову просить:

1. Визнати припиненими трудові відносини і відносин представництва гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), з Публічним акціонерним товариством «АВТОТРАНС-64» (код ЄДРПОУ 03118104) з 19 лютого 2015 року (останній робочий день) у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади Голови правління ПАТ «АВТОТРАНС-64» та виключити ОСОБА_1 з осіб, що є керівником Публічного акціонерного товариства «АВТОТРАНС-64», в зв`язку із чим, внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, (розділ: «Відомості про органи управління юридичної особи»).

ОСОБА_1 також просить Відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради залучити до справи у якості третьої особи без самостійних вимог.

Щодо обов`язку відправлення ПАТ АВТОТРАНС-64 цієї заяви повідомляємо: на дату подання до суду цього відзиву відповідач не зареєстрував електронний кабінет, хоча відповідно до ч.6 ст.6 ГПК України зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет як юридична особа, зареєстрована за законодавством України.

Відповідно до ч.7 ст.42 ГПК України, якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 року судом було прийнято до розгляду заяву про зміну предмету позову, задоволено дану заяву, виключено Відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради з числа відповідачів по справі та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 25.03.2024 року о 10:30.

Відтепер позовною вимогою є - визнати припиненими трудові відносини і відносин представництва гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з Публічним акціонерним товариством «АВТОТРАНС-64» (код ЄДРПОУ 03118104) з 19 лютого 2015 року (останній робочий день) у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади Голови правління ПАТ «АВТОТРАНС-64» та виключити ОСОБА_1 з осіб, що є керівником Публічного акціонерного товариства «АВТОТРАНС-64», в зв`язку із чим, внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, (розділ: «Відомості про органи управління юридичної особи»).

Судове засідання 25.03.2024р. не відбулось через оголошену повітряну тривогу та призначено розгляд справи по суті ухвалою суду на 22.04.2024 року о 10:30.

Також ухвалою суду від 25.03.2024 року було витребувано інформацію у Головного управління Державної податкової служби у Одеській області стосовно Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 , а саме: чи перебуває ПАТ АВТОТРАНС-64 станом на березень 2024р. на податковому обліку; чи подавало ПАТ АВТОТРАНС-64 встановлену податкову звітність протягом 2022, 2023, 2024 років та у разі, якщо така звітність протягом 2022, 2023, 2024 років ПАТ АВТОТРАНС-64 подавалась, то якою посадовою особою така звітність підписана.

19.04.2024р. судом отримано відповідь Головного управління Державної податкової служби у Одеській області, в якій зазначено, що ПАТ АВТОТРАНС-64 знаходиться на обліку в Головному управлінні ДПС в Одеській області (Суворовська ДПІ) як платник податків, щодо якого до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням та податкова звітність ПАТ АВТОТРАНС-64 протягом 2022, 2023, 2024 років відсутня.

За таких обставин, витребування примірника або копії статуту у юридичної особи, яка достеменно відсутні за місцезнаходженням, не приведе до позитивного результату.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи , суд встановив наступне.

09 лютого 2015р. ОСОБА_1 було обрано Головою правління Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 про що було надано відповідну інформацію до державних органів України та внесено зміни до Єдиного державного реєстру.

18.02.2015р. позивач надав до наглядової ради Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 заяву про звільнення із зазначеної посади за власним бажанням.

19 лютого 2015 року було проведено засідання наглядової ради Товариства, у відповідності до Протоколу якої та Наказу по підприємству позивача було звільнено з посади Голови Правління Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 з 19 лютого 2015 року (останній робочий день), за власним бажанням, та виключено з числа підписантів Товариства.

20 лютого 2015 року інформацію про звільнення Публічне акціонерне товариство АВТОТРАНС-64 подало до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку для опублікування її у Бюлетені "Цінні папери України"

Позивачу стало відомо, що в квітні 2015 року з боку Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 так і не було направлено документи щодо звільнення Голови Правління для внесення інформації до Єдиного державного реєстру та ОСОБА_1 продовжує рахуватись керівником цього Товариства.

Відповідно до положень чинного на той час законодавства та Статуту Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 прийняття рішення про звільнення з посади Голови правління відносить до виключної компетенції наглядової ради Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64.

16 квітня 2015 року, позивач самостійно звернувся до Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Одеського управління з Заявою у відповідності до якої просив: прийняти до відома інформацію щодо звільнення мене, Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 з посади Голови Правління ОСОБА_1 з 19 лютого 2015 року (останній робочий день), за власним бажанням та внести відомості щодо мого звільнення з посади Голови Правління Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 до відповідних державних реєстрів.

Листом від 30 квітня 2015 року № 12.8-5642/2713-12.8-16 Відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Одеського управління повідомив, що зазначена інформація взята до уваги, проте внести зміни до реєстру можливо лише після подачі з боку Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 документів про призначення нового керівника.

Листом від 19 травня 2015 року, позивач звернувся до наглядової ради Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 з проханням подати такі документи задля внесення змін в Єдиний державний реєстр. Відповідь на лист позивач не отримав та документи подано не було.

Позивачем були направлені вимоги до Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 22.04.2019 року та 19.05.2019 року, які також були залишені без відповіді.

Враховуючи, прийняття уповноваженим органом Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 рішення про звільнення ОСОБА_1 та не проведення реєстрації вказаного рішення позбавляє позивача реалізації права на працю.

Отже посилаючись на вищенаведені обставини ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Позивач стверджує, що фактичне припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем створює недостовірне уявлення у третіх осіб щодо особи, яка займає посаду керівника Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64, а бездіяльність самого товариства та відсутність можливості вимагати внесення відповідного рішення уповноваженим органом юридичної особи у зв`язку із звільненням позивача з займаної посади на підставі ст.38 КЗпП України порушує трудові права позивача на звільнення за власним бажанням.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказує, що ним вжито всіх передбачених законом заходів щодо свого звільнення, але питання щодо припинення трудових правовідносин між ним та ПАТ АВТОТРАНС-64так і залишилось не вирішеним, тому просить вирішити це питання у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю ( з урахуванням заяви про зміну предмету позову), виходячи з наступного.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Згідно з частини другої статті 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Пунктом 4 ст. 36 КЗпП передбачено, що підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно із статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Як встановлено судом, 19 лютого 2015 року було проведено засідання наглядової ради Товариства, у відповідності до Протоколу якої та Наказу по підприємству позивача було звільнено з посади Голови Правління Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 з 19 лютого 2015 року (останній робочий день), за власним бажанням, та виключено з числа підписантів Товариства.

Позивачу стало відомо, що в квітні 2015 року з боку Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 так і не було направлено документи щодо звільнення Голови Правління для внесення інформації до Єдиного державного реєстру та ОСОБА_1 продовжує рахуватись керівником цього Товариства.

Позивач неодноразово звертався до Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 та Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Одеського управління з заявами та вимогами про внесення інформації до Єдиного державного реєстру про звільнення його з посади.

Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.

Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

Частиною тринадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства (частина перша статті 98 ЦК України).

Таку позицію висловила також Велика Палата Верховного Суду у справі № 127/27466/20. В ній, зокрема, сказано, що у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

З урахуванням встановлених обставин справи та, виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між сторонами, суд вважає, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як ухвалення судового рішення про припинення трудових відносин з Товариством на підставі ч. 1 ст. 43 КЗпП України.

Конституційний Суд України в абзацах другому та четвертому пункту 3.2 свого Рішення № 1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме: частину першу статті 98 та частину першу статті 99 ЦК України, а також чинні на той час частину першу статті 23, пункт "г" частини п`ятої статті 41, частину першу статті 59 Закону України "Про господарські товариства" і частину п`яту статті 58 Закону України "Про акціонерні товариства", виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

При цьому Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов`язані з управлінням товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтримувала ці висновки, зокрема, в постановах від 10.04.2019 у справі №510/456/17, від 10.09.2019 у справі №921/36/18, від 30.01.2019 у справі №145/1885/15-ц, від 08.11.2019 у справі №667/1/16, від 04.02.2020 у справі № 915/540/16, від 19.02.2020 у справі № 145/166/18, від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 14.06.2023 у справі № 448/362/22, від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20.

У пункті 4 ч.1 ст.36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.

У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості. підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Судом враховується, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ч. ч. 1, 2 ст. 97 ЦК України).

Частинами 1-4 ст. 99 ЦК України передбачено, зокрема, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.

Відповідно до п.11-2 ч.2 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства" ( в редакції, чинній на момент написання заяви про звільнення ) до виключної компетенції загальних зборів належить розгляд звіту виконавчого органу та затвердження заходів за результатами його розгляду, крім випадку віднесення статутом товариства питання про призначення та звільнення голови та членів виконавчого органу до виключної компетенції наглядової ради.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20 дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків, оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 у справі №448/362/22, у випадку відсутності рішення скликаних загальних зборів учасників товариства про звільнення директора товариства, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення цих зборів, директор має право звернутися до суду з вимогою про припинення його повноважень.

Отже, з урахуванням позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 14.06.2023 у справі № 448/362/22, від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання припиненими трудових відносин ОСОБА_1 з ПАТ АВТОТРАНС-64 у зв`язку із звільненням з посади в.о. голови правління на підставі ст.38 КЗпП України.

При цьому судом враховується, що відповідно до ч.1 ст.41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (ч.ч.1, 3, 4 ст.45 ГПК України).

Надаючи оцінку вказаним нормам процесуального права, Велика Палата Верховного Суду у п.8.10 постанови від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 сформулювала висновок, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.

При цьому статтею 50 ГПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Зі змісту наведених норм убачається, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов`язки щодо однієї зі сторін.

Отже, як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі №910/17792/17, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.

Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

Таким чином, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також установлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Тобто саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

Попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет і підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (такий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2018 у справі №902/1592/15, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 05.06.2019 у справі №909/452/18, від 26.09.2023 у справі №910/2392/22).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, позовні вимоги, згідно з якими третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача повинна вчинити певні дії, спрямовані на встановлення обов`язку для такої третьої особи, яка не є відповідачем, а тому з огляду на невідповідність положенням законодавства, зокрема щодо складу учасників судового процесу, задоволенню не підлягають.

Одночасно суд зауважує, що відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно з п.13 ч.2 ст.9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" до Єдиного державного реєстру підлягають внесенню відомості про юридичну особу, зокрема відомості про керівника юридичної особи.

За приписами ст.25 вказаного Закону державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі, зокрема судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Разом з тим, суд враховує відомості, що містяться у відзиві Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради.

Так, державний реєстратор, реалізуючи свої функції, керується Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон) та іншими нормативно - правовими актами.

Частиною 1 ст.З цього Закону, передбачено, що його дія поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно- правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб- підприємців.

Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.1 Закону державна реєстрація - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу.

Процедура внесення змін до відомостей про юридичну особу визначена Порядком реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 09.02.2016 № 3 59/5.

Однак, відповідно до приписів вказаного Закону та Порядку державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України від 09.02.2016 така реєстраційна дія як «виключити з реєстру» - відсутня, можливо лише здійснити реєстраційну дію «зміна відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі», тому слід врахувати, що саме рішення суду про припинення трудових правовідносин буде тим документом, який дозволить здійснити відповідну відмітку у ЄДР.

Так, перелік документів, що подаються для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, встановлюється ч. 4 ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Частиною 1 ст. 25 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» зазначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації або судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, відповідно до зазначених норм чинного законодавства на підставі рішення суду, що набрало законної сили, або за рішенням колегіального органу товариства з обмеженою відповідальністю можливо внести зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, а не виключити відомості з нього.

Також стосовно виключення з Єдиного державного реєстру відомостей про керівника ПАТ «АВТОТРАНС-64» повідомлено, що згідно з ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону в ЄДР містяться відомості про юридичну особу, зокрема відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, крім змін до відомостей, передбачених частиною п`ятою цієї статті, подаються такі документи: 5) відомості про керівні органи громадського формування (ім`я, дата народження керівника, членів інших керівних органів, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), посада, контактний номер телефону та інші засоби зв`язку) - у разі внесення змін до складу керівних органів.

Оскільки інформація про керівні органи юридичної особи та їх членів є обов`язковою складовою загальних відомостей про юридичну особу, що містяться в Реєстрі, видалення з Реєстру прізвища керівника юридичної особи без зазначення іншого є неможливим.

Отже, звільнення керівника підприємства тягне за собою обов`язкове внесення відповідних відомостей до ЄДР, пов`язаних з виключенням відомостей щодо старого керівника та з внесенням відомостей щодо нового.

Вказані положення Закону кореспондуються з ч.1 ст.84 Закону України "Про акціонерні товариства", згідно з якою повноваження голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) припиняються за рішенням наглядової ради з одночасним прийняттям рішення про призначення голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) або особи, яка тимчасово здійснюватиме його повноваження, якщо статутом акціонерного товариства це питання не віднесено до компетенції загальних зборів.

Судом враховується, що відповідно до ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності .

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Беручи вищенаведені обставини справи, положення законодавства, вищезазначені правові висновки Верховного Суду, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог. Суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 (65006, м.Одеса, вул.Маловського,3, код ЄДРПОУ 03118104) задовольнити повністю.

2. Визнати припиненими трудові відносини і відносин представництва гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), з Публічним акціонерним товариством «АВТОТРАНС-64» (код ЄДРПОУ 03118104) з 19 лютого 2015 року (останній робочий день) у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади Голови правління ПАТ «АВТОТРАНС-64» та виключити ОСОБА_1 з осіб, що є керівником Публічного акціонерного товариства «АВТОТРАНС-64», в зв`язку із чим, внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, (розділ: «Відомості про органи управління юридичної особи»).

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства АВТОТРАНС-64 (65006, м.Одеса, вул. Маловського , 3, код ЄДРПОУ 03118104) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) 2 147 (Дві тисячі сто сорок сім) грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 02 травня 2024 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна