Рішення

від 02.05.2024 по справі 916/478/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,

e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/478/24Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

розглянувши справу №916/478/24

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Євровектор Плюс (21010, м.Вінниця, вул. Івана Богуна, буд. 2, офіс 303; код ЄДРПОУ 39286927)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Зоря-2011 (67443, Одеська обл., Роздільнянський район, с. Бурдівка, вул. Шевченка, буд. 1; код ЄДРПОУ 37958403)

Про стягнення

Встановив: Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Євровектор Плюс звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Зоря-2011 про стягнення заборгованості за Договором поставки №13/10-3 від 13.10.2022р. в розмірі 237854,68 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.02.2024р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Євровектор плюс від 08.02.2024р. вх. № ГСОО 501/24 залишено без руху. Встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної, які визначено судом в ухвалі суду. Повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю Євровектор плюс, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 ГПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

13.02.2024р. до господарського суду Одеської області позивачем супровідним листом були надані пояснення, в підтвердження усунення недоліків позовної заяви, які були визначені судом в ухвалі господарського суду Одеської області від 12.02.2024р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.02.2024р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Євровектор Плюс до розгляду та відкрито провадження у справі №916/478/24. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.

25.03.2024р. до суду відповідачем надано відзив.

27.03.2024р. до суду позивачем надано відповідь на відзив.

27.03.2024р. до суду позивачем надано заяву вх. № ГСОО 12887/24, відповідно до якої позивач просив суд на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України закрити провадження у справі в частині стягнення 110001,60 грн. основного боргу за Договором поставки №13/10-3 від 13.10.2022р. у зв`язку з відмовою від частини позовних вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.05.2024р. заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Євровектор Плюсвід 27.03.2024р. вх. № ГСОО 12887/24 задоволено. Провадження у справі №916/478/24 в частині стягнення 110004,60 грн. закрито.

Отже наразі предметом розгляду справи є стягнення з відповідача 52743,16 грн. пені, 33000,48 грн. штрафу, 36517,17 грн. 30% річних, 5592,27 грн. інфляційних втрат.

Позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Відповідач заперечував проти позову, з підстав, що викладено у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

В обґрунтування поданого позову позивачем було зазначено суду, 13 жовтня 2022 року між сторонами було укладено Договір поставки № 13/10-3 та за умовами Договору позивач взяв на себе зобов`язання передати відповідачу зокрема товар, погоджений сторонами у Специфікації № 1 до Договору.

Як зазначає позивач, ним свої зобов`язання за Договором виконано належним чином, зокрема поставлено обумовлений сторонами товар, про що була оформлена відповідна видаткова накладна. Відповідно до п. 2 Специфікації № 1 до Договору Сторони визначили та погодили наступні порядок та строк оплати Товару: 110001,60 грн оплачується Покупцем в строк до 30 грудня 2022 року.

За посиланням позивача, свої зобов`язання щодо здійснення оплати за поставлений товар Товариство з обмеженою відповідальністю Зоря-2011 не виконало, грошові кошти за Товар не сплатило.

Відповідно до п. 7.4. Договору передбачено, що у разі порушення Покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим Договором, Покупець на першу письмову вимогу Постачальника сплачує Постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів, Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 30% від загальної суми Договору, визначеної в порядку п. 3.2. Договору.

Згідно п. 7.8. Договору, у разі невиконання чи неналежного виконання Покупцем грошових зобов`язань щодо оплати вартості Товару, Покупець, відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує на користь Постачальника тридцять процентів річних, нарахованих на суму заборгованості.

Пунктом 7.9. Договору передбачено наступне: відповідно до ст. 259 ЦК України, Сторони домовились про те, що стосовно вимог по оплаті вартості Товару, а також вимог, пов`язаних з несвоєчасною оплатою Товару (штрафних санкцій), застосовується збільшений строк позовної давності у п`ять років. Крім цього, сторони відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за даним Договором, здійснюється без обмеження строку.

Як вказує позивач, невиконане Товариством з обмеженою відповідальністю Зоря-2011 зобов`язання щодо оплати товару згідно умов Договору є підставою для застосування до останнього санкцій, передбачених Договором та чинним законодавством України, з урахуванням яких заборгованість станом на 07 лютого 2024 року становить: основний борг - 110001,60 грн.; пеня 52743,16 грн. (п. 7.4. Договору); штраф 33 000,48 грн. (п. 7.4. Договору); 30% річних 36517,17 грн. (п. 7.8. Договору); інфляційне збільшення 5592,27грн. (ст. 625 ЦК України).

Крім того, позивач було зауважено, що згідно п. 187.1. ст. 187 ПК України (правило першої події) датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

За правилом першої події за результатами відвантаження Відповідачу товару Позивач виписав та подав на реєстрацію в Єдиному державному реєстрі податкових накладних відповідну податкову накладну, яка була зареєстрована (копії додаються).

Отже, відповідач отримував податковий кредит, який мав відображати у податкових деклараціях з податку на додану вартість, у тому числі здійснюючи розшифровку податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів. Тим самим відповідач визнавав факт отримання ним товару за договором, стягнення заборгованості за яким є предметом позову у даній справі.

Надалі, позивачем було надано заяву, відповідно до якої позивач просив суд на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України закрити провадження у справі в частині стягнення 110001,60грн. основного боргу за Договором поставки №13/10-3 від 13.10.2022р. у зв`язку з відмовою від частини позовних вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову.

Також позивачем було зазначено суду, що 23 лютого 2024 року сплачено 110001,60грн., які були віднесені позивачем на погашення основного боргу за Договором поставки №13/10-3 від 13 жовтня 2022 року. При цьому, на розмір інших складових заборгованості за Договором поставки № 13/10-3 від 13 жовтня 2022 року, враховуючи підстави їх виникнення та періоди нарахування, погашення основного боргу відповідачем після звернення позивача до суду не вплинуло.

Надаючи відзив на позовну заяву, відповідачем було зазначено суду, з посиланням на п.8.1. Договору, що позивач передчасно звернувся до суду із захистом своїх прав, оскільки відповідними пунктами Договору прописано процедуру врегулювання спорів між Сторонами.

Також було зазначено, що відповідачем було повністю сплачено суму основного боргу за договором №13/10-3 від 13.10.2022 року у сумі 110001, 60 грн.

Відповідач вважає, що умова пункту 7.4. про додаткове стягнення штрафу у розмірі 30% від загальної суми Договору, є такою, що суперечить чинному законодавству України, а отже може вважатися такою, що не варта уваги суду. Також відповідач акцентував увагу саме на зазначену умову «на першу письмову вимогу Постачальника», оскільки саме Постачальником не було надіслано Покупцеві ніяких вимог або претензій, щодо несплати товару, згідно вище згаданої Специфікації. Відповідач вважає, що у даному випадку Постачальник зловживає своїми процесуальними правами, оскільки позов до суду він подав більше, аніж через рік, після останнього дня виконання зобов`язання, збільшивши таким чином суму штрафних санкцій.

За поясненнями відповідача, він не мав можливості у строк, визначений специфікацією, повністю здійснити оплату поставленого товару, у зв`язку з вкрай важким фінансовим становищем, в якому він опинився в умовах законодавчих змін, що відбулися в аграрному ринку країни, адже тих коштів, які відповідач отримав як прибуток, було недостатньо для виконання попередніх та поточних договірних зобов`язань з оплати товарів, робіт та послуг свого підприємства. Усі надходження фінансових коштів, відповідач змушений використовувати для фінансування невідкладних, першочергових заходів, спрямованих на забезпечення безпеки підприємства і персоналу, в умовах воєнного стану.

Відповідач не мав можливості здійснити оплату поставленого позивачем товару у строки, визначені умовами договору, внаслідок дії об`єктивних незалежних від відповідача обставин, оскільки невиконання прийнятого на себе відповідачем зобов`язання не пов`язано із ризиками господарської діяльності підприємства та не є наслідком його неефективної роботи.

З урахуванням наведеного, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Відповідно до наданої відповіді на відзив, позивач зазначав, що з огляду на те, що відповідачем не виконаний обов`язок щодо реєстрації електронного кабінету та не зазначено поважних причин такого невиконання, відповідач просив суд не брати до уваги наданий останнім відзив на позовну заяву.

Позивач вказував, що після відкриття провадження у даній справі відповідачем було дійсно погашено основний борг за Договором.

Посилаючись на п. 7.4. та п. 8.1. Договору, позивач зазначав, що категорично заперечує встановлення обов`язкового досудового порядок урегулювання спору між сторонами.

Крім того, позивач звернув увагу на рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року у справі № 1-2/2002, яким встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Конституційний Суд України у вказаній справі серед іншого також виснував, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.

Також позивач зазначав, що чинним законодавством не встановлено для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, це не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Як вказує позивач, зобов`язання з оплати товару за Договором поставки покладалось саме на відповідача, підписавши Договір відповідач був обізнаний про існуючий порядок розрахунків та правові наслідки порушення строків розрахунку, погодився з розміром та видом передбачених договором санкцій за неналежне виконання зобов`язань з проведення розрахунків. Станом на момент звернення до суду з позовом відповідач жодних коштів в рахунок виконання зобов`язань за Договором позивачу не сплатив та про причини порушення зобов`язань останнього також не повідомляв.

Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як з`ясовано судом, 13 жовтня 2022 року між сторонами було укладено Договір поставки № 13/10-3.

Відповідно до видаткової накладної №732 від 13.10.2022р., позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на суму 110001,60 грн.

Специфікацією №1 до Договору поставки №13/10-3 від 13.10.2022р. сторонами визначено, що товар оплачується покупцем у строк до 30.12.2022р.

Поряд з цим, доказів виконання зобов`язання з оплати товару у строк, визначений Специфікацією №1 до Договору поставки №13/10-3 від 13.10.2022р., матеріали справи не містять.

За час розгляду справи, відповідачем було сплачено заборгованість за Договором поставки №13/10-3 від 13.10.2022р., у зв`язку з чим судом було закрито провадження у справі в частині стягнення з відповідача боргу у розмірі 110001,60 грн.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов`язань за умовами Договору поставки №13/10-3 від 13.10.2022р. щодо своєчасної сплати вартості отриманого товару.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.4. Договору передбачено, що у разі порушення Покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим Договором, Покупець на першу письмову вимогу Постачальника сплачує Постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів, Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 30% від загальної суми Договору, визначеної в порядку п. 3.2. Договору.

Відповідно до п. 7.9. Договору сторонами визначено, зокрема, що відповідно до ч. 6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за даним договором здійснюється без обмеження строку.

Позивачем, відповідно до умов п. 7.4. Договору, було здійснено нарахування пені у розмірі 52743,16 грн. та заявлено до стягнення штраф у розмірі 33000,48 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 7.8. Договору, у разі невиконання чи неналежного виконання Покупцем грошових зобов`язань щодо оплати вартості Товару, Покупець, відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує на користь Постачальника тридцять процентів річних, нарахованих на суму заборгованості.

Позивачем, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, з урахуванням п. 7.8. Договору, було здійснено нарахування 30% річних у розмірі 36517,17 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5592,27 грн.

Суд, переривши розрахунок 30% річних та інфляційних втрат позивача, вважає такі розрахунки вірними, а вимоги про стягнення правомірними.

На спростування доводів відповідача, суд зазначає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року у справі № 1-2/2002, відсутній обов`язок досудового врегулювання спору.

Також суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Суд зазначає, що воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

Також, на зауваження позивача, суд зазначає, що відповідно до ч. 10 ст. 165 ГПК України, суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку.

Поряд з цим, для повного та всебічного розгляду справи судом було прийнято відзив Товариство з обмеженою відповідальністю Зоря-2011 та враховано заперечення відповідача при вирішення спору по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2422,40 грн. (1,5% х 0,8) покладаються на відповідача.

Суд зазначає позивачу, що надлишково сплачений судовий збір у розмірі 1145,42 грн. буде повернуто судом після подання відповідного клопотання.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Євровектор Плюс задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Зоря-2011 (67443, Одеська обл., Роздільнянський район, с. Бурдівка, вул. Шевченка, буд. 1; код ЄДРПОУ 37958403) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Євровектор Плюс (21010, м.Вінниця, вул. Івана Богуна, буд. 2, офіс 303; код ЄДРПОУ 39286927) пеню у розмірі 52743 (п`ятдесят дві тисячі сімсот сорок три) грн. 16 коп., штраф у розмірі 33000 (тридцять три тисячі) грн. 48 коп., 30% річних у розмірі 36517 (тридцять шість тисяч п`ятсот сімнадцять) грн. 17 коп., інфляційні втрати у розмірі 5592 (п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто дві) грн. 27 коп. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 27 коп.

Повний текст рішення складено 02 травня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко