Рішення

від 24.04.2024 по справі 927/1529/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

24 квітня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/1529/23 Господарський суд Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за участю секретаря судового засідання Мігди Р.Ю., за правилами загального позовного провадження в відкритому судовому засіданні розглянув справу

за позовом: Заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави,

вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000;

в особі позивача: Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації,

вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000;

до відповідача: Городнянської міської ради,

вул. Троїцька, 13, м. Городня, Чернігівська область, 15100;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

вул. П`ятницька, 11 А, м. Чернігів, 14000;

предмет спору: про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

за участю повноважних представників сторін:

від позивача: Носовець В.А. представник, діє в порядку самопредставництва юридичної особи згідно витягу з ЄДРПОУ;

від відповідача: не прибув;

від третьої особи на стороні позивача: не прибув ;

від прокуратури: Драшпуль Н.О. прокурор відділу.

У судовому засіданні 24.04.2024, Господарський суд Чернігівської області, на підставі частини 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

09.11.2023, Заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача - Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації поданий позов до Городнянської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за кадастровим номером 7421487500:03:000:0945 площею 12,9958 га шляхом:

- зобов`язання Городнянської міської ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04061731) повернути земельну ділянку за кадастровим номером 7421487500:03:000:0945 площею 12,9958 га державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674);

- скасування в Державному реєстрі речових прав нерухомого майна державної реєстрації права власності за Городнянською міською радою Чернігівського району Чернігівської області на земельну ділянку за кадастровим номером 7421487500:03:000:0945 площею 12,9958 га; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1772030574214;

- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 7421487500:03:000:0945 площею 12,9958 га.

Позов мотивований тим, що земельна ділянка за кадастровим номером 7421487500:03:000:0945 площею 12,9958 га, в межах якої розташована пам`ятка археології поселення Берилівка (охоронний № 2203-Чр), є об`єктом історико-культурного призначення і може перебувати виключно в державній власності.

Ухвалою від 13.11.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження в справі за правилами загального позовного провадження, залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

Провадження в справі зупинене, відповідно до п. 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення в подібних правовідносинах у справі № 927/1206/21.

12.03.2024, Великою Палатою Верховного Суду, прийнята постанова в справі № 927/1206/21, повний текст якої оприлюднений в Єдиному державному реєстрі судових рішень 20.03.2024.

Ухвалою суду від 01.04.2024 провадження в справі поновлене, призначене підготовче засідання на 24.04.2024 о 13:00.

Третя особа - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області скористалась правом на подачу письмових пояснень по суті спору, в порядку статей 168, 179 ГПК України, в яких заперечила проти позову, звертаючи увагу суду на відсутність науково-проектної документації з визначенням меж та режимів використання пам`ятки археології місцевого значення та її зон охорони. Вважає, що прокурором невірно обраний спосіб захисту.

Прокурор, спростовуючи заперечення третьої особи, подав до суду додаткові письмові пояснення по суті спору, підтримав позов у повному обсязі.

Відповідач подав письмову заяву про визнання позову, просив вирішити спір за відсутності його повноважного представника в судовому засіданні.

За частинами 1, 2 та 4 статті 191 ГПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження в справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення в зв`язку визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє чи необмежений представник відповідної сторони в повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд установив, що відзив на позов підписаний повноважним представником головою Городнянської міської ради Богдан А. За висновком суду, визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує прав чи інтересів будь-яких інших осіб, відтак прийняв його, продовжив розгляд справи з урахуванням його змісту.

Відповідно до частин 3, 4 статті 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду в випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення в разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу.

Виходячи зі змісту наведених норм, суд розпочав розгляд справи по суті.

У судове засідання прибули повноважний представник позивача та прокурор; відповідач та третя особа в судове засідання не прибули, про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином, про що свідчать наявні матеріали справи.

Суд задовольнив клопотання відповідача про розгляд справи за відсутності його представника.

Неприбуття належним чином повідомленої третьої особи, за наявності її письмової позиції по суті заявлених вимог, не є перешкодою для вирішення спору по суті за наявними матеріалами справи (частина 1 статті 202 ГПК України).

Суд заслухав прокурора та повноважного представника позивача, які підтримали позов у повному обсязі.

Господарський суд розглянув подані документи і матеріали, з`ясував фактичні обставини справи, дослідив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, та

ВСТАНОВИВ:

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів № 75 від 19.02.1985 (п. 1 рішення, п. 40 додатку № 2 до цього рішення) відповідно до Закону УРСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури взято під державну охорону пам`ятку археології місцевого значення, поселення селище ХІ-ХІІІ ст. у с. Берилівка Городнянського району, разом із іншими об`єктами культурної спадщини - пам`ятками історії та культури, археології, архітектури місцевого значення, які виявлені на території Чернігівської області у 1982 1985 роках.

Пам`ятку археології паспортизовано 30.08.1984 (охоронний номер 2203-Чр). Відповідно до паспорту пам`ятки селище «Берилівка» (с. Берилівка) датоване ХІ-ХІІІ ст.

Селище «Берилівка» розташоване на підвищеному лівому березі річки Глиненки, в південній частині воно підходить до річки, а із заходу і сходу його межею є невелика яруга, яка виходить до річки. Границі охоронної зони встановлені за 50 метрів від меж розповсюдження культурного шару поселення. Суцільні плями культурного шару з включеннями керамічного матеріалу ХІ-ХІІІ ст., уламки жорен, пряслиця, остеологічний матеріал фіксуються уздовж похилого схилу берега протягом 550 м при ширині 100 м; у поселенні зафіксовані рештки заглиблених в материк будівель. Пам`ятка відкрита в 1984 році, Шекун О.В.

Адреса пам`ятки: Чернігівська область, Городнянський район, Сеньківська сільська рада, за 800 м північний захід від села Берилівка.

На момент паспортизації пам`ятка перебувала на балансі колгоспу «Дружба», з яким у 14.04.1986 укладене охоронне зобов`язання на цей пам`ятник археології місцевого значення.

До паспорту пам`ятки складений схематичний план поселення «Берилівка» з відображенням топонімів, відповідно до яких здійснено прив`язку місця розташування поселення, а також облікову карту пам`ятки археології, в якій продубльована інформація про місце розташування та час виявлення поселення.

У паспорті пам`ятки та обліковій картці зазначено ідентичні відомості про значимість віднайденої пам`ятки: надає додаткові дані про матеріальну культуру давньоруського поселення північного пограниччя Чернігово Сіверської землі.

Відповідно до карти землекористування - графічної частини плану роздержавлення земель колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба» с. Сеньківка Городнянського району, в складі земель історико-культурного призначення, під номером 5, відображено земельну ділянку під поселенням «Берилівка», ХІ-ХІІІ ст., охоронний номер 2203.

Указані відомості також підтверджуються листом Чернігівського історичного музею від 14.09.1993 № 225, скереваного на адресу Чернігівського філіалу інституту Укрземпроект, з якого вбачається, що на карту землекористування колгоспу «Дружба» нанесені пам`ятки археології із зазначенням їх площі, охоронної зони і номеру за державним обліком станом на 14.09.1993. Зауважено, що згідно з Законом УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії і культури» (статті 32 - 37), Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (статті 33, 75) вилучення земель, на яких розташовані археологічні пам`ятки, недопустиме.

У 2018 році Київською обласною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» виконано технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Городнянської міської ОТГ Городнянського району Чернігівської області, з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області (затвердженого розпорядженням КМУ від 12.08.2015 № 899, в редакції розпорядження КМУ від 01.02.2017 № 57-р, із змінами, далі - технічна документація із інвентаризації земель), за якою:

- на земельній ділянці за кадастровим номером 7421487500:03:000:0945 площею 12,9958 га (Сеньківська сільська рада, ділянка № 3) наявне обмеження в використанні (01.02) в вигляді охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини (площею 12,9958 га); земельна ділянка віднесена до земель сільськогосподарського призначення (рілля).

Наказом Держгеокадастру у Чернігівській області від 31.07.2018 № 25-5873/14-18-сг затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні в Державному земельному кадастрі на території Городнянської міської ради Городнянського району Чернігівської області загальною площею 1057,6642 га.

За довідкою Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА 03.10.2018 № 239-П, до вказаної технічної документації із землеустрою, виданої в порядку погодження землевпорядної документації, згідно з вимогами статей 186, 186-1 ЗК України (в редакції на час проведення зазначених дій), частина ділянок які підлягають інвентаризації, розташована на землях історико - культурного призначення, в тому числі: на земельній ділянці, яка знаходиться на території Сеньківської сільської ради (ділянка № 3 площею 12,9958 га), розташовані пам`ятки археології місцевого значення поселення «Берилівка» (с. Берилівка), ХІ - ХІІ ст., охоронний № 2203, взяті на облік на підставі рішення Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 19.02.1985 № 75.

Також в указаній довідці Департаментом повідомлено, що відповідно до частин 2, 5 статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», п. 2 статті 83 ЗК України, роз`яснень центрального органу виконавчої влади в сфері охорони культурної спадщини: пам`ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю, і не підлягають передачі в приватну чи комунальну власність. Передача в комунальну чи приватну власність земельних ділянок під пам`ятками археології можлива лише за умови проведення за кошти замовника охоронних археологічних досліджень на всій площі землевідводу в повному обсязі, коли предмет охорони буде вилучений (стаття 15, частина 1 статті 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

В ході проведення інвентаризації, 26.07.2018, сформована та зареєстрована в Державному земельному кадастрі, як землі сільськогосподарського призначення, рілля (16.00), земельна ділянка за кадастровим номером 7421487500:03:000:0945 площею 12,9958 га, вид обмеження в використанні земельної ділянки зона охорони пам`ятки культурної спадщини; площа земельної ділянки, на яку поширюється обмеження 12,9958 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.09.2018 № 25-7562/14-18-сг Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність Городнянській міській раді Чернігівської області передані в комунальну власність Городнянської міської об`єднаної територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7408,6605 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Городнянської міської ОТГ Городнянського району Чернігівської області за актом приймання-передачі земельних ділянок.

На підставі акту приймання-передачі від 27.09.2018, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, відповідно до наказу від 27.09.2018 № 25-7562/14-18-сг передало із державної власності, а Городнянська міська рада прийняла в комунальну власність земельні ділянки (ідентифіковані в додатку до цього акту), в тому числі земельну ділянку за кадастровим номером 7421487500:03:000:0945 площею 12,9958 га, з обмеженням - охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини площею 12,9958 га.

За рішенням Городнянської міської ради (сьома (25) сесія 7 скликання) від 16.08.2018, відповідно до статей 15, 117, 122 ЗК України, розпорядження КМУ від 31.01.2018 № 60 «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в комунальну власність об`єднаних територіальних громад», статей 26, 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування», вирішено прийняти згідно акту приймання передачі земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів Городнянської міської ради в комунальну власність.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 350898296, на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.09.2018 № 25-7562/14-18-сг, рішення місцевого самоврядування від 16.08.2018, вчинено державну реєстрацію права комунальної власності Городнянської міської ради на земельну ділянку за кадастровим номером 7421487500:03:000:0945 площею 12,9958 га; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1772030574214; реєстраційні дії проведені 22.02.2019.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що земельна ділянка за кадастровим номером 7421487500:03:000:0945 площею 12,9958 га, розташована на території Городнянської міської ради Городнянської ОТГ Чернігівської області, належить до об`єктів обмежених у цивільному обороті та може перебувати виключно в державній власності, оскільки в межах цієї ділянки знаходиться пам`ятка археології місцевого значення, а саме поселення Берилівка ХІ-ХІІІ ст., що взята на державний облік на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної Ради народних депутатів № 75 від 19.02.1985 (охоронний № 2203-Чр).

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Підстави представництва прокурором інтересів держави в суді.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За частиною 4 статті 23 Закону №1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: в чому полягає порушення інтересів держави (1); необхідність їх захисту (2); визначені законом підстави для звернення до суду прокурора (3); а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (4).

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина 4 статті 23 Закону №1697-VII).

За статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Вказаною нормою гарантований захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом набула його в власність, у зв`язку з чим для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуте в власність.

Відтак виправданість втручання в право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявності суспільного інтересу, з метою задоволення якого здійснюється втручання держави.

При цьому, Європейський суд з прав людини також дотримується позиції, що в демократичному суспільстві право на справедливий суд є основою правової держави, а гарантіями справедливого судочинства є доступ до суду (справи Delcourtv.Belgium, Belletv.France). Ураховуючи вказаний принцип, суди не повинні обмежувати право держави на доступ до суду.

У рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення в справах Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Новоселецький проти України від 11.03.2003, Федоренко проти України від 01.06.2006).

У своїй практиці Європейський суд з прав людини зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення в справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 07.12.1976, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.01.1986).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні в справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 категорично ствердив: правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям із державної чи комунальної власності майна, становлять суспільний, публічний інтерес.

Випадки протиправного вибуття земель історико-культурного призначення з державної власності порушують інтереси держави, як власника, щодо реалізації, передбаченого частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися таким майном через уповноважений орган виконавчої влади і є підставою для застосування органами прокуратури заходів цивільно-правого характеру.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі, держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Відповідно до частини 2 статті 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною 5 статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 3, 4 і 8 цієї статті, в власність або в користування в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або в випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка перебуває за межами населеного пункту та належить до земель історико-культурного призначення, повноваженнями на розпорядження ділянкою, а також і на захист інтересів держави наділена Чернігівська обласна державна (військова) адміністрація.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган (1); у разі відсутності такого органу (2).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду із позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом належних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Листом від 26.09.2023 за № 55-75-9747 вих-23 окружна прокуратура повідомила Чернігівську обласну військову (державну) адміністрацію про встановлення незаконності вибуття з державної власності спірної земельної ділянки історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення поселення Берилівка. У вказаному листі прокуратура, з урахуванням повноважень Чернігівської ОВА як законного власника спірної ділянки, просила повідомити про вжиті заходи до усунення виявлених порушень.

У відповідь на звернення прокурора, Чернігівська обласна військова (державна) адміністрація, листом від 13.10.2023 № 01-01-32/17784-вих повідомила, що відповідно до Закону України Про місцеві державні адміністрації облдержадміністрація не наділена повноваженнями здійснювати перевірку наказів Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на предмет їх відповідності нормам чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для вжиття заходів, вказаних у листі прокуратури.

Таким чином, Чернігівська ОВА як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави в сфері використання спірної земельної ділянки, будучи належним чином поінформована про суть порушеного права, не здійснила захист таких інтересів.

Суд вважає, що такі дії позивача свідчать про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Таким чином, компетентний орган був достеменно обізнаний з фактом порушення законодавства в сфері земельних відносин, та в позивача було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте останній самостійно не захистив інтереси держави в суді.

Чернігівською окружною прокуратурою, на виконання вимог абз. 3 частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру, повідомлено позивача про звернення з цим позовом до суду листом від 06.11.2023 № 55-75-11278 вих-23.

Щодо порушення виключного права державної власності на спірну земельну ділянку.

Відповідно до частини 2 статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, ЗК України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

За частиною 1 статті 79 ЗК України земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами статті 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки і набуття нею статусу об`єкта цивільних прав пов`язується законодавством з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розроблення ДП Центр Державного земельного кадастру (Київська філія), на замовлення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, в 2018 році, технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Городнянської міської ОТГ Городнянського району Чернігівської області встановлено, що в межах земельної ділянки площею 12,9958 га (якій в подальшому присвоєний кадастровий номер) наявне обмеження в використанні в вигляді охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини площею 12,9958 га (за кодом 01.02.).

Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА погоджуючи дану технічну документацію із землеустрою, у довідці від 03.10.2018 № 239-П звертав увагу, що на земельній ділянці, яка знаходиться на території Сеньківської сільської ради Городнянського району Чернігівської області, площею 12,9958 га, розташована пам`ятка археології місцевого значення: поселення Берилівка, ХІ - ХІІІ ст. (охоронний № 2203), взяте на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 19.02.1985 № 75. Департамент указував, що відповідно до частин 2, 5 статті 17 Закону України Про охорону культурної спадщини, п. 2 статті 83 ЗК України пам`ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі в комунальну чи приватну власність.

До акту приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність, за наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.09.2018 № 25-7562/14-18-сг, внесене застереження відносно земельної ділянки за кадастровим номером 7421487500:03:000:0945 площею 12,9958 га, щодо обмеження в використанні, а саме охоронної зони навколо об`єкту культурної спадщини площею 12,9958 га.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані в власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати в запасі.

За приписами статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Суб`єктом права на землі державної власності, за статтею 80 ЗК України, є держава, яка реалізує це право на землі державної власності через відповідні органи державної влади.

Виходячи зі змісту статей 53, 54 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття ГУ Держгеокадастр у Чернігівській області наказу), до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) установлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини в сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовані положеннями Закону України Про охорону культурної спадщини від 08.06.2000 № 1805-ІІІ, яким закріплено, що охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону № 1805-ІІІ, пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взятий на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

За частиною 2 статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" археологічний об`єкт культурної спадщини - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Судом установлено, що пам`ятка місцевого археології: поселення «Берилівка», ХІ-ХІІІ ст. взята на державний облік на підставі рішення виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 19.02.1985 № 75; паспортизована (№ 2203).

Статтею 17 Закону України Про охорону культурної спадщини № 1805-ІІІ врегульовані питання суб`єктів права власності на пам`ятки.

За частинами 1, 2 цієї статті пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати в державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

У свою чергу частина 6 цієї статті визначає, що землі на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) в державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Отже, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам`яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а в випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває в державній власності, - остання підлягає обов`язковому вилученню або викупу державою.

Згідно зі статтею 34 Закону України Про охорону культурної спадщини території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Землі історико-культурного призначення віднесені до особливо цінних земель (частина 1 статті 150 ЗК України).

Частина 1 статті 54 ЗК України передбачає, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Дана норма встановлює загальне правило відносно форм власності земель віднесених за цільовим призначенням до категорії земель історико-культурного призначення. Натомість спеціальна норма, закріплена в статті 17 Закону України Про охорону культурної спадщини, передбачає виключення із загального правила, за змістом якої землі на яких розміщені пам`ятки археології перебувають виключно в державній власності.

За висновком суду, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення спеціального нормативно-правового акту, Закону України Про охорону культурної спадщини від 08.06.2000 № 1805-ІІІ. Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.

З огляду на наведені обставини, земельна ділянка за кадастровим номером 7421487500:03:000:0945 площею 12,9958 га протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться пам`ятка археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності, та належить до категорії земель історико-культурного призначення.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини (в редакції чинній на момент прийняття наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.09.2018 № 25-7562/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність») з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають установлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них установлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в сфері охорони культурної спадщини.

Водночас, відсутність затвердженої науково-проектної документації з встановлення цільового призначення за категорією земель історико-культурного призначення, визначення меж та режимів використання пам`ятки археології та зон її охорони, за висновком суду, не спростовує факту розташування на спірній земельній ділянці вказаної пам`ятки, що знаходиться під охороною держави.

Щодо належності обраного прокурором способу захисту порушеного права держави.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Згідно з частиною 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 ГПК України).

Обраний спосіб захисту має забезпечити ефективне поновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів, або попередити їх порушення на майбутнє.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що визначені частиною 2 статті 16 ЦК України та частиною 2 статті 20 ГК України, є відновлення становища, що існувало до порушення.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з п. 1 частини 1 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права комунальної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю територіальною громадою, яка протиправно його набула в комунальну власність, є перешкодою для реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.

У відповідності до частини 3 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи в випадку, передбаченому п. 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені в зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені в зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, в розумінні положень наведеної норми судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав, є належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи.

Відповідно до частини 13 статті 79-1 ЗК України та частини 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема, в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Згідно з даними Державного земельного кадастру земельна ділянка 7421487500:03:000:0945 площею 12,9958 га перебуває в комунальній власності, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення земельної ділянки 16.00 (рілля), вид обмеження в використанні земельної ділянки зона охорони пам`ятки культурної спадщини площею 12,9958 га.

Відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки не впливають на правовий режим ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний із фактом перебування на ділянці пам`ятки археології.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16, зазначивши, що земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його в відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Статтею 3 Закону України Про державний земельний кадастр закріплені основні принципи, на яких базується Державний земельний кадастр, зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Реєстрі.

За наведених обставин, подальша наявність відомостей щодо прав на земельну ділянку за кадастровим номером 7421487500:03:000:0945 площею 12,9958 га, як земель сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей.

Водночас суд вважає за доцільне зазначити, що в чинному законодавстві України відсутні механізми щодо самостійного звернення позивача до органів Держгеокадастру із заявою про скасування протиправного запису, який порушує його права, виходячи з обставин, установлених у ході вирішення наявного спору.

Натомість, наявність державної реєстрації такої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі порушує права держави, оскільки унеможливлює розпорядження вказаною земельною ділянкою, з огляду на що, державна реєстрація земельної ділянки за кадастровим номером 7421487500:03:000:0945 підлягає скасуванню в судовому порядку.

Відтак, єдиним можливим та ефективним засобом захисту прав позивача є саме скасування державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 7421487500:03:000:0945 (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у справі № 924/504/20 від 31.01.2023).

Скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки з припиненням речових прав на неї та припинення існування такого об`єкту цивільних прав, створить передумови для позивача для формування як нового об`єкту цивільних прав земельної ділянки в межах території пам`ятки археології.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі East/West Alliance Limited проти України (№ 19336/04) суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту в спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією небезпідставної скарги та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).

Так, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В свою чергу, обов`язковість рішення суду, серед іншого закріплена в статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Суд зазначає, що спірні правовідносини, крім іншого, регулюються Законом України Про Державний земельний кадастр та Порядком ведення Державного земельного кадастру (затверджений постановою КМУ від 17.10.2012 № 1051, далі Порядок № 1051).

Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України Про Державний земельний кадастр та пункту 114 Порядку, державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію в разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Враховуючи викладене, для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та одночасним припиненням речового права територіальної громади в особі Городнянської міської ради, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що забезпечить ефективний спосіб захисту порушених прав держави, оскільки усуне стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення спірної ділянки.

Спірна земельна ділянка, що неправомірно вибула з державної власності в комунальну власність Городнянської міської ОТГ в особі Городнянської міської ради, підлягає поверненню державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), критерії сумісності заходу втручання в право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави в право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання в право власності передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності в формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У практиці ЄСПЛ, зокрема в рішеннях у справах: Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009, Трегубенко проти України від 02.11.2004, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави в право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Лише факт того, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний.

Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах Рисовський проти України (рішення від 20.10.2011, заява № 29979/04), Кривенький проти України (рішення від 16.02.2017, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування в зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але й самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою набувача майна.

Слід наголосити, що з огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтями 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти в галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Водночас перебування в комунальній власності земельної ділянки, на якій знаходиться пам`ятка археології, позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як земель державної власності. У цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної власності, становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу державної влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Положеннями статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За приписами частин 2, 3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Обов`язок доказування і подання доказів установлено статтею 74 ГПК України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом.

За приписами частин 1, 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач позов визнав у повному обсязі.

Дослідивши наявні матеріали справи суд дійшов висновку, що вимоги прокурора ґрунтуються на належних, допустимих, достовірних доказах, у розумінні статей 76 - 78 ГПК України, що визнані відповідачем, як наслідок, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, до яких зокрема належить судовий збір.

За платіжною інструкцією від 02.11.2023 № 2801 (наявна в матеріалах справи), прокуратурою, за розгляд даного спору, що об`єднує три вимоги немайнового характеру, сплачено до Державного бюджету України 8052,00 грн.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною 1 статті 130 цього Кодексу в разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні в порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з Державного бюджету України 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічна норма наведена в частині 3 статті 7 Закону України Про судовий збір.

Виходячи з положень наведених норм, у зв`язку з визнанням відповідачем позову, прокурору підлягає повернення 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 4026,00 грн. В іншій частині, судовий збір у сумі 4026,00 грн, підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 13, 14, 42, 46, 53, 55, 73 - 80, 86, 126, 129, 130, 165 - 167, 178, 184, 191, 202, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1.Задовольнити повністю позов заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури (вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 02910114) в інтересах держави в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації (вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 00022674) до Городнянської міської ради (вул. Троїцька, 13, м. Городня, Чернігівська область, 15100; код ЄДРПОУ 04061731), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (вул. П`ятницька, 11А, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 39764881) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

2.Зобов`язати Городнянську міську раду Чернігівського району Чернігівської області (вул. Троїцька, 13, м. Городня, Чернігівська область, 15100; код ЄДРПОУ 04061731) повернути земельну ділянку за кадастровим номером 7421487500:03:000:0945 площею 12,9958 га державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації (вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 00022674).

3.Скасувати в Державному реєстрі речових прав нерухомого майна державної реєстрації права власності за територіальною громадою в особі Городнянської міської ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04061731) на земельну ділянку за кадастровим номером 7421487500:03:000:0945 площею 12,9958 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1772030574214.

4.Скасувати в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 7421487500:03:000:0945 площею 12,9958 га.

5.Стягнути з Городнянської міської ради (вул. Троїцька, 13, м. Городня, Чернігівська область, 15100; код ЄДРПОУ 04061731) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 02910114) 4026,00 грн судового збору.

6.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

7.Повернути Чернігівській обласній прокуратурі (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 02910114) з Державного бюджету України (р/р UA098999980313121206083025739, отримувач УК у Черніг.обл/тг м.Чернiгiв/22030101, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код 37972475) 4026,00 судового збору, перерахованого за платіжною інструкцією від 02.11.2023 № 2801.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасоване, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови в відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні були оголошені лише вступна та резолютивна частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду в порядку визначеному статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

Судове рішення після набрання законної сили є підставою для повернення судового збору з Державного бюджету України.

Повне судове рішення складене та підписане 02.05.2024.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до приписів частин 5-8 статті 6 та частин 5, 6 статті 242 ГПК України, пунктів 5.6, 5.8, 10, 16, 17, 29, 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, учасникам справи (їх представникам), які є користувачами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, судові рішення в паперовій формі не надсилаються і не вручаються. Суд надсилає такі рішення в електронній формі до електронного кабінету таких осіб, і вони вважаються врученими в день отримання повідомлення про доставку копії судового рішення на офіційну електронну адресу учасника справи (його представника), з якого і починається перебіг процесуального строку, встановленого законом або судом. Обмін процесуальними документами в електронній формі між судом та/або особами, що є (повинні бути) користувачами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, мають здійснюватися виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://cn.arbitr.gov.ua/sud5028/.

Суддя А.В. Романенко