Постанова

від 30.04.2024 по справі 552/850/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

30 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 552/850/22

провадження № 61-7696св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна установа «Полтавський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної установи «Полтавський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», яка підписана представником Дерев`янко Тетяною Григорівною, на постанову Полтавського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Одринської Т. В., Панченка О. О.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної установи «Полтавський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (далі - ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ») про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за весь час відсторонення від роботи.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 за фахом прийнятий до ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ» на посаду завідувача відділення епідеміологічного нагляду (спостереження) та профілактики неінфекційних захворювань, лікаря з гігієни харчування.

У листопаді 2021 року від нього постійно та незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2, а також почали застосовувати обмеження прав працівника щодо повноцінної роботи.

Відповідно до наказу в. о. генерального директора ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ» № 67 від 11 листопада 2021 року працівників установи ознайомлено з вимогою обов`язкового щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 до 08 грудня 2021 року та попереджено про відсторонення працівників від роботи до усунення причин, що зумовили відсторонення, які не зробили щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

09 грудня 2021 року позивача ознайомлено з наказом про відсторонення від роботи та в цей же день він подав заяву про відмову від вакцинації від коронавірусної хвороби COVID-19 та про неприпустимість примушування до вакцинації під загрозою відсторонення від роботи. У заяві він виклав всі факти та посилання щодо ризикованого медичного експерименту, як щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

10 грудня 2021 року позивачу було відмолено у скасуванні наказу про його відсторонення.

Зазначив, що наказ роботодавця № 67 від 11 листопада 2021 року (зазначений як підстава відсторонення) винесений на підставі підзаконних нормативно-правових актів, тоді як роботодавець у відповідності до статті 92 Конституції України може керуватись тільки законами.

Статтею 12 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» не визначає в Календарі обов`язкових щеплень щеплення проти ГРВІ COVID-19.

Вважав, що наказ про його відсторонення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки чинним трудовим законодавством не передбачена така підстава відсторонення працівників від роботи, як відсутність щеплення від COVID-19, та, крім того, порушено процедуру відсторонення, якій повинно передувати подання відповідної посадової особи державної санітарно - епідеміологічної служби щодо усунення його від роботи згідно зі статтею 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», порушено його конституційне право на працю.

Позивач просив:

визнати протиправним та скасувати наказ в. о. генерального директора ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ» від 09 грудня 2021 року № 252-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »;

зобов`язати ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ» негайно поновити ОСОБА_1 на роботі шляхом допуску до роботи на посаді, яку він займав до відсторонення в ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ», а саме на посаді завідувача відділення епідеміологічного нагляду (спостереження) та профілактики неінфекційних захворювань, лікаря з гігієни харчування;

стягнути з ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ» на користь ОСОБА_1 з виплатою позивачу невиплачену заробітну плату за весь час незаконного відсторонення від роботи, починаючи з 09 грудня 2021 року з розрахунку середньомісячної заробітної плати по день фактичного дефиренційованого розрахунку, з урахуванням підвищення зарплат медичних працівників закладів охорони здоров`я з 01 січня 2022 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 квітня 2022 року у складі судді Шаповал Т. В. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення допуску до роботи, стягнення невиплаченої заробітної плати за весь час відсторонення від роботи відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Вакцинування для працівників з наведеного переліку є обов`язковим, не робити його можуть лише ті працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. ОСОБА_1 не надав відповідачу та суду доказів наявності у нього абсолютних протипоказань до щеплення проти COVID-19. Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував в порядку, передбаченому законом (статтею 46 КЗпП України), відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено нормами законодавства. У зв`язку з викладеним, позовні вимоги ОСОБА_1 є повністю безпідставними та не підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції вважав безпідставними твердження позивача про порушення відповідачем права на працю, оскільки право позивача на працю у ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ» було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Суд першої інстанції врахував, що в законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників від роботи без виплати заробітної плати. Розглядаючи цю справу, суд зазначив, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Між тим, такі втручання цілком припустимі з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 квітня 2022 року скасовано. Ухвалено у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним наказ в. о. генерального директора ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ» від 09 грудня 2021 року № 252-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Стягнуто з ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи за період з 09 грудня 2021 року по 24 березня 2022 березня у сумі 46 422,72 грн з відрахуванням із цієї суми обов`язкових податків та платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ» на користь ОСОБА_1 частину судового збору, сплаченого за подачу позову до суду, у сумі 992,40 грн.

Стягнуто з ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ» на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 1 488,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

ОСОБА_1 , як працівник ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ», перебуваючи на посаді завідувача відділення епідеміологічного нагляду (спостереження) та профілактики неінфекційних захворювань, лікаря з гігієни харчування, підпадає під перелік працівників передбачених Переліком № 2153. ОСОБА_1 відмовився від щеплення проти COVID-19 та був відсторонений від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати;

проте, аналізуючи дотримання роботодавцем вимог статті 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд апеляційної інстанції вказав, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що він, працюючи на посаді завідувача відділення епідеміологічного нагляду (спостереження) та профілактики неінфекційних захворювань, лікаря з гігієни харчування створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку. В ході апеляційного розгляду справи відповідач не надав жодних доказів на підтвердження факту, що дії роботодавця були пропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи - меті охорони здоров`я населення, працівників чи самого позивача. З цих підстав апеляційний суд визнав недійсним оспорюваний наказ;

частково задовольняючи позовні вимоги в частині періоду невиплати заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, суд апеляційної інстанції вказав, що позивача допущено до роботи з 25 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380, тому період стягнення становитиме з 09 грудня 2021 року по 24 березня 2022 року, який включає 72 робочих дні. При визначенні розміру середньоденної заробітної плати суд керувався положеннями постанови Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та визначив суму до стягнення 46 422,72 грн (644,76 грн (середньоденна заробітна плата) х на 72 робочих дні);

у задоволенні позовних вимог в частині поновлення позивача на роботі шляхом допуску до роботи суд апеляційної інстанції відмовив з урахуванням наказу в. о. генерального директора ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ» від 24 березня 2022 року про допуск ОСОБА_1 до роботи.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У травні 2023 року ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ» подала касаційну скаргу за підписом представника Дерев`янко Т. Г. , в якій просить постанову Полтавського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норм матеріального права, суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

При вирішенні справи суд першої інстанції зробив правильний висновок, що в питанні відсторонення позивача від роботи принцип важливості суспільних інтересів превалював над особистими правами, адже втручання держави у право на повагу до приватного життя мало об`єктивні підстави, було нагальним, обґрунтованим та виправданим. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27, 49 Конституції України. Натомість судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що позивач працює в ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ» на посаді завідувача відділення епідеміологічного нагляду (спостереження) та профілактики неінфекційних захворювань, лікаря з гігієни харчування. Враховуючи характер роботи позивача, він був зобов`язаний тісно співпрацювати не лише з співробітниками ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ», а й з великою чисельністю інших громадян.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року касаційну скаргу ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ» залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 552/850/22 за касаційною скаргою ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ», витребувано справу з суду першої інстанції.

У липні 2023 року матеріали цивільної справи № 552/850/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 03 липня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17, від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 працює в ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ»на посаді завідувача відділення епідеміологічного нагляду (спостереження) та профілактики неінфекційних захворювань, лікаря з гігієни харчування.

Згідно з наказом в. о. генерального директора ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ»Хайлова А. В. від 11 листопада 2021 року № 67 про щеплення проти COVID-19, порядок надання підтверджувальних документів та наслідки невиконання, наказано не пізніше 08 грудня 2021 року надати інспектору з кадрів установи документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19:

документ, який підтверджує, що працівник отримав повний курс вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19;

довідку про протипоказання до вакцинації проти COVID-19.

У разі ненадання до 08 грудня 2021 року працівниками установи одного із цих документів, 09 грудня 2021 року вони будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України.

Згідно з актом від 12 листопада 2021 року № 2, який складений старшим інспектором з кадрів ОСОБА_3 у присутності заступника генерального директора Анатолія Журавльова , завідувача відділення епідеміологічного нагляду (спостереження) та профілактики інфекційних захворювань, лікаря - епідеміолога ОСОБА_5 , провідного юрисконсульта ОСОБА_6 , встановлено, що ОСОБА_1 відмовився ознайомлюватися з наказом № 67 від 11 листопада 2021 року та засвідчувати ознайомлення підписом.

Відповідно до акта № 4 від 08 грудня 2021 року, складеного старшим інспектором з кадрів ОСОБА_3 у присутності заступника генерального директора Миколи Асаула , провідного юрисконсульта ОСОБА_6 , старший інспектор з кадрів запропонувала ОСОБА_1 надати документи про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої корона вірусом SARS - CoV-2, за формою № 028/1-о на підставі наказу № 67 від 11 листопада 2021 року. ОСОБА_1 відмовився.

Також позивача проінформували про правові наслідки відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України.

Наказом в. о. генерального директора ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ» Хайлова А. В. від 09 грудня 2021 року № 252-к/тр ОСОБА_1 , завідувача відділення епідеміологічного нагляду (спостереження) та профілактики неінфекційних захворювань, лікаря з гігієни харчування, відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Наказом в. о. генерального директора ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ» Хайлова А. В. № 101/к/тр від 24 березня 2022 року ОСОБА_1 допущено до роботи.

Позиція Верховного Суду

Щодо скасування наказу про відсторонення від роботи

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, зазначено, що:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

[…]

«застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

[…]

При розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що його відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати, є незаконним та таким, що порушує його право на працю;

суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 працює завідувачем відділення епідеміологічного нагляду (спостереження) та профілактики неінфекційних захворювань, лікаря з гігієни харчування ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ»;

наказом в. о. генерального директора ДУ «Полтавський ОЦКПХ МОЗ» Хайлова А. В. від 09 грудня 2021 року № 252-к/тр ОСОБА_1 , завідувача відділення епідеміологічного нагляду (спостереження) та профілактики неінфекційних захворювань, лікаря з гігієни харчування, відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати;

при задоволенні позову в частині скасування оспорюваного наказу про відсторонення апеляційний суд вказав, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що він, працюючи на посаді завідувача відділення епідеміологічного нагляду (спостереження) та профілактики неінфекційних захворювань, лікаря з гігієни харчування, створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку. Відповідачем не надано доказів на підтвердження факту, що дії роботодавця були пропорційними переслідуваній легітимній меті - охороні здоров`я населення, працівників чи самого позивача;

за таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про визнання незаконним та скасування наказу в частині відсторонення завідувача відділення епідеміологічного нагляду (спостереження) та профілактики неінфекційних захворювань, лікаря з гігієни харчуванняОСОБА_1 від роботи без оплати періоду відсторонення. Тому рішення суду апеляційної інстанції є обґрунтованим та підлягає залишенню без змін.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19.)

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, зазначено, що: «чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. […] У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22), зазначено, що:

«у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 вказано, що «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 … суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 239 943,09 грн. Проте суд першої інстанції помилково зазначив, що розмір середнього заробітку підлягає стягненню без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, а тому абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції належить викласти у такій редакції: «Стягнути з АТ «Державний експортно-імпортний банк України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 239 943,09 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів».

У справі, що переглядається:

суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 з 09 грудня 2021 року по 24 березня 2022 року (день, який передує дню винесення наказу про допуск позивача до роботи), був незаконно відсторонений від виконання його посадових обов`язків із зупиненням виплати йому заробітної плати;

оскільки відповідач не звільнив ОСОБА_1 з роботи, він перебував у вимушеному прогулі, тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час його вимушеного прогулу, розмір якого відповідачем не оспорювався. Тому постанову суду апеляційної інстанції в цій частині слід залишити без змін.

Порушень судом норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд касаційної інстанції не встановив. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку про те, що постанова суду апеляційної інстанції в оскарженій частині прийнята без додержанням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної установи «Полтавський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», яка підписана представником Дерев`янко Тетяною Григорівною, залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. О. Дундар

Д. А. Гудима

Є. В. Краснощоков