Постанова

від 23.04.2024 по справі 541/939/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/939/22 Номер провадження 22-ц/814/598/24Головуючий у 1-й інстанції Городівський О.А. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Гальонкіна С.А., Карпушина Г.Л.,

секретар: Андрейко Я.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції апеляційні скарги адвокатів Ковжоги Олександра Івановича та Долженко Оксани Миколаївни , які діють в інтересах ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 адвоката Омелай Дениса Владиславовича

на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 серпня 2023 року, постановлене суддею Городівським О.А.,

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що сторони з 12 жовтня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 11 лютого 2016 року.

Від даного шлюбу у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказала, що ОСОБА_3 з 17.12.2015 року залишив сім`ю та виїхав проживати до Закарпатської області, а потім виїхав за кордон, де проживає і працює до цього часу.

Відповідач з 2015 року не бачиться з дитиною, не бере участі у його вихованні, не надає матеріальної допомоги.

Позивачка стверджує, що дитина знаходяться на її повному утриманні. Відповідача вважає таким, що ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Враховуючи вищенаведене просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути аліменти на утримання дитини у розмірі частини від усіх доходів відповідача щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 серпня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його доходів щомісяця, починаючи з 07.06.2022 року до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 992 грн. 40 коп.

Рішення суду в частині стягнення аліментів обгрунтоване тим, що відповідач, як батько дитини, зобов`язаний надавати йому матеріальну допомогу. Враховуючи визнання відповідачем позову в даній частині, суд прийшов до висновку про задоволення даної позовної вимоги.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги щодо позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_4 суд вказав, що позбавлення батьківських прав когось із батьків несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, тому такий захід має застосовуватися у виключних випадках. Оскільки батько бажає відновити контакт з дитиною, виходячи з найвищих інтересів дитини, суд прийшов до висновку про необгрунтованість даної позовної вимоги.

Окрім того, даним рішенням відмовлено представнику відповідача у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 22000 грн., у зв`язку з тим, що подані ним документи є суперечливими та не можуть слугувати підставою для розподілу судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги щодо позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , його в апеляційному порядку оскаржили адвокати Ковжога Олександр Іванович та Долженко Оксана Миколаївна , які діють в інтересах ОСОБА_2 , просили рішення суду в даній частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовної вимоги щодо позбавлення відповідача батьківських прав, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційні скарги обгрунтовані тим, що ОСОБА_3 протягом тривалого часу не цікавився здоров`ям та успіхами сина, не піклувався про фізичний та духовний розвиток дитини, його навчання, підготовкою до самостійного життя, не забезпечував необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не виявляв інтересу до його внутрішнього світу, що свідчить про свідоме ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків та є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Висновки суду першої інстанції відносно того, що відповідач не знав про місце проживання дитини, що ускладнило можливість батька виконувати свої батьківські обов`язки є помилковими, оскільки жодних доказів на підтвердження цього матеріали справи не містять. Відповідач не надав доказів звернення до служби у справах дітей, до правоохоронних органів, до закладів освіти, що свідчить про його обізнаність щодо місця проживання дитини та відсутність бажання її виховувати.

Посилання на те, що відповідачем ініційовано перед органом опіки та піклування вирішення питання про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі батька не відповідає дійсності, оскільки подана відповідачем заява не відповідала вимогам закону (відсутність документів, що дозволяють ідентифікувати заявника) про що його було повідомлено, але належним чином оформленої заяви ОСОБА_3 до органу опіки та піклування не надійшло. Таким чином, невірно оформлена заява є лише штучним створенням враження про бажання відповідача спілкуватися з дитиною, а перебування відповідача за кордоном свідчить про неможливість виконання графіку спілкування з дитиною про який він заявляв у своїй заяві.

Окрім того, зазначено, що тривале перебування відповідача за кордоном та відсутність участі у вихованні дитини свідчить про його свідому поведінку щодо зміни місця проживання та ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Також зазначено, що відповідач, як батько, перебуваючи за кордоном, не надає згоди щодо виїзду сина за кордон, чим в період воєнного стану наражає його на небезпеку та позбавляє його можливості подорожувати.

Таким чином, вищевказані обставини є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав що буде відповідати інтересам дитини.

Окрім того, дане рішення в частині відмови в стягненні з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_3 адвокат Омелай Денис Владиславович, просив змінити рішення суду у даній частині та ухвалити нове рішення про стягнення витрат понесених відповідачем на правову допомогу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що витрати на правову допомогу надану відповідачу в суді першої інстанції підтверджені належними та допустими доказами, тому висновки суду про їх недоведеність є необгрунтованими.

Від представника ОСОБА_2 адвоката Долженко О.М. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу адвоката Омелай Д.В., в якому вказала на відсутність документально підтверджених витрат на правову допомогу.

Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення місцевого суду оскаржується лише в частині відмови в позбавленні ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_4 та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу, тому рішення місцевого суду в частині стягнення аліментів на утримання ОСОБА_4 апеляційним судом не переглядається.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_3 адвоката Омелай Дениса Владиславовича задоволенню не підлягає, а апеляційні скарги представників ОСОБА_2 , адвокатів Ковжоги Олександра Івановича та Долженко Оксани Миколаївни підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду не відповідає вказаним вимогам.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 9).

ОСОБА_3 у 2016 році виїхав до Угорщини, працевлаштувався, де працює по цей час, що на думку представника відповідача є поважною причиною у невиконанні відповідачем батьківських обов`язків (т. 1, а.с. 41-46).

Факт перебування та працевлаштування ОСОБА_3 за кордоном підтверджується наданими відповідачем копіями закордонного паспорту та довідкою фірми «ILNOAS», з якої вбачається, що він займає посаду майстра будівельних та монтажних робіт.

Згідно копії акту про фактичне проживання особи, ОСОБА_2 разом з чоловіком ОСОБА_6 та синами ОСОБА_4 і ОСОБА_7 проживає в АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 11).

З копії акту обстеження умов проживання малолітньої дитини, складеного 08 червня 2022 року головними спеціалістами відділу «Служба у справах дітей» ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , вбачається, що родина проживає у вищевказаній трикімнатній квартирі в центральній частині міста. Всі кімнати просторі, світлі, зроблений сучасний ремонт, квартира обладнана необхідним меблями та побутовою технікою. Для дітей є всі належні умови для їх повноцінного життя та розвитку. Вихованням та утриманням дітей займаються ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . Батько старшої дитини ОСОБА_3 з 2015 р. участі у вихованні сина не приймає, не спілкується, не приїздить, матеріально не допомагає (т. 1, а.с. 27).

Відповідно до довідки виданої Миргородською спеціалізованою школою І-ІІІ ступенів № 5 Миргородської міської ради Полтавської області від 19.05.2022 № 01-12/18, ОСОБА_4 навчається у даному закладі з 01 вересня 2020 року по теперішній час (т. 1, а.с. 12).

Згідно характеристики виданої класним керівником ОСОБА_10 , ОСОБА_4 систематично відвідує заклад, зарекомендував себе як старанний, дисциплінований, працелюбний, уважний учень. Має добрий загальний розвиток. Багато читає, для навчання має все необхідне. Мати - ОСОБА_2 , приділяє належну увагу вихованню сина, приймає участь у батьківських зборах, цікавиться навчанням дитини. З татом - ОСОБА_3 не знайомі (т. 1, а.с. 13).

Як вбачається з відповідей ФОП ОСОБА_11 від 24.05.2022 та від 14.06.2023 на адвокатський запит, дитина ОСОБА_4 спостерігається лікарем педіатром ОСОБА_11 з двохрічного віку за адресою АДРЕСА_1 . Дитина вакцинована за віком, лабораторно обстежена. На диспансерному обліку не знаходиться. З батьком дитини лікар не знайомий. Для проведення планових щеплень, лабораторного обстеження та з приводу захворювання на прийоми дитину приводить мама (т. 1, а.с. 14, т. 2, а.с. 51).

20 червня 2023 року виконавчим комітетом Миргородської міської ради Полтавської області надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до малолітнього ОСОБА_4 (т. 2, а.с. 35-37).

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги щодо позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_4 , 2014 р.н., суд першої інстанції прийшов до висновку, що батько бажає відновити контакт з дитиною, відносини батька з дитиною можуть бути нормалізовані, тому виходячи в найвищих інтересів дитини, враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, підстави для задоволення позову у даній частині підсутні.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави - учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

Національне законодавство також відображає принцип пріоритетності прав та інтересів дитини, зокрема, статтею 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), зазначено, що під час вирішення судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.

Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

20 червня 2023 року виконавчим комітетом Миргородської міської ради Полтавської області надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до малолітнього ОСОБА_4 .

Орган опіки та піклуваня прийшов до вказаного висновку з огляду на те, що ОСОБА_3 з грудня 2015 року поїхав проживати до Закарпатської області та з того часу припинив будь-яке спілкування з дитиною. Він фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків: не приїздив до сина та не телефонував, не вітав з днем народження, ніяким чином не піклувався про нього, не проявляв інтересу до його долі, не цікавився станом здоров`я хлопчика, його успіхами у навчанні, не піклувався про його фізичний та духовний розвиток, не надавав матеріальної допомоги на утримання.

Окрім того, в даному висновку зазначено, що відповідач на засідання комісії з питань захисту прав дитини 21.04.2023 року не з`явився, хоча був повідомлений про день, час та місце проведення комісії. Наступний розгляд даного питання було перенесено у зв`язку з надходженням на адресу відділу письмової заяви у якій ОСОБА_3 просив назначити проведення комісії на іншу дату, оскільки він перебуває у службовому відрядженні за кордоном. Чоловік запевнив, що найближчим часом має намір повернутися до України та особисто бути присутнім на засіданні комісії під час розгляду питання доцільності чи недоцільності позбавлення його батьківських прав. Але 07.06.2023 ОСОБА_3 повторно не з`явився.

Разом з тим, ОСОБА_3 не був позбавлений можливості надати письмові пояснення щодо вирішення даного питання.

Посилання ОСОБА_3 у своїй заяві на те, що він перебуває у службовому відрядженні за кордоном спростовуються матеріалами справи, оскільки як вбачається з копії закордонного паспорту ОСОБА_3 він 05.02.2022 виїхав за межі України та із 16.05.2022 року працює на фірмі «ILNOAS» на посаді майстра будівельних та монтажних робіт.

Таким чином, виїхавши за кордон, відповідачем свідомо обрано такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дитини є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків в розумінні статті 164 СК України.

При цьому такі життєві умови були обрані відповідачем після народження ОСОБА_4 , тому перебуваючи на значній відстані спочатку в Закарпатській області, а потім на території іншої держави, відповідач мав усвідомлювати, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток сина, його навчання, підготовку до самостійного життя.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19.

Статтею 12 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, зобов`язано Держави-учасниці забезпечити дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини; при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком та зрілістю.

Згідно із статтею 3 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Україною 03 серпня 2006 року, (далі - Європейська конвенція) дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами, використання яких вона може вимагати: a) отримувати всю відповідну інформацію; b) отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; c) бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цих думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.

У статті 6 «Порядок прийняття рішення» Європейської конвенції визначено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки, якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння, і приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України» (заява № 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.

Ці норми міжнародних договорів України імплементовано у внутрішнє законодавство, зокрема положення статті 45 ч. 1 ЦПК України і статті 171 СК України.

Згідно з частинами першою та другою статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у питанні позбавлення своїх батьків чи одного із них батьківських прав.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

У постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 (провадження № 61-14656св21) Верховний Суд зазначив, що тлумачення частини другої статті 171 СК України свідчить, що нею передбачені випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належать: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України).

Суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 350/1696/19 (провадження № 61-19589св20), постанова Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 640/15771/19 (провадження № 61-11061св21)).

Станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 виповнилося повних 10 років, а тому, враховуючи вищевикладені вимоги міжнародного та національного законодавства в судовому засіданні, в присутності законного представника, було з`ясовано думку ОСОБА_4 щодо позбавлення його батька ОСОБА_3 батьківських прав.

ОСОБА_4 суду пояснив, що проживає у сім`ї разом з мамою, татом і братиком. ОСОБА_3 не знає, він з ним ніколи не спілкувався. Він ( ОСОБА_4 ) не бажає спілкуватися з ОСОБА_3 та вважає, що його потрібно позбавити батьківських прав відносно нього.

Таким чином, з пояснень ОСОБА_4 вбачається, що хлопчик вважає батьком іншого чоловіка (нинішнього чоловіка ОСОБА_2 ), тобто дитина проживає та виховується у стійкому сімейному середовищі матері та її чоловіка, якими створено належні умови для фізичного та духовного розвитку дитини.

Свого рідного батька ОСОБА_4 не знає та ніколи з ним не спілкувався, що свідчить про те, що відповідач протягом тривалого часу не цікавився життям сина, тобто самоусувся від виконання батьківських обов`язків.

Бажання дитини щодо позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно нього свідчить про відсутність у ОСОБА_4 інтересу та бажання налагодити спілкування з батьком.

У матеріалах справи відсутні докази того, що протягом тривалого розгляду даної справи в суді ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків змінилось.

Будь-яких доказів наявності перешкод у спілкуванні з дитиною матеріали справи не містять.

Факт звернення ОСОБА_3 у квітні 2023 року до органу опіки та піклування щодо визначення порядку спілкування з ОСОБА_4 , тобто майже через рік після пред`явлення даного позову, не свідчить про його реальний намір спілкуватися з сином, з огляду на те, що заявник перебуває за кордоном та просив визначити спосіб спілкування з сином на території фактичного місця проживання ОСОБА_4 у суботу та неділю другого тижня місяця з 09:00 год. до 18:00 год.

Окрім того, з моменту звернення ОСОБА_3 до органу опіки та піклування з заявою щодо вирішення викладеного вище способу спілкування з дитиною, на момент вирішення спору в суді апеляційної інстанції минув майже рік, проте, рішення органу опіки та піклування щодо його заяви відповідачем не надано.

Тобто, протягом року з моменту звернення з даною заявою, ОСОБА_3 не проявляв інтересу до вирішення даного питання, доказів бездіяльності органу опіки і піклування щодо нерозгляду його заяви відповідачем не надано.

Враховуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності та взаємозв`язку, беручи до уваги найвищі інтереси та думку дитини, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_3 нехтує потребами свого сина, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. ОСОБА_3 не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування про сина, не спростував факту свідомого нехтування протягом тривалого часу (6,5 років на час звернення позивача до суду) своїми обов`язками щодо дитини. Дані обставини свідчать, що ОСОБА_3 свідомо не виконує обов`язки щодо виховання та розвитку дитини, що є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 та не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя.

ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11, встановив відсутність порушень національними судами статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя), а також зауважив, що, якщо батько значний проміжок часу не підтримує стосунки з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією.

Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Даний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18.

Такі висновки узгоджуються також з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18), згідно з якими: «Самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи».

Також у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20) зроблено такий висновок: «[…] Лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. […] Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав».

Колегія суддів вважає за обґрунтоване врахувати зазначені висновки у справі, що переглядається, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батьків, а відтак вирішення питання про його застосування потребує з`ясування низки обставин, які характеризують дотримання батьками своїх обов`язків з виховання дитини. З урахуванням наведених висновків Верховного Суду та встановлених у цій справі обставин, саме лише заперечення відповідача проти позбавлення йогь батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.

Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п. 113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи задоволення апеляційних скарг представників ОСОБА_2 з відповідача на її користь підлягає стягненню сплачений нею судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 2481 грн.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 серпня 2023 року в апеляційному порядку також оскаржив представник ОСОБА_3 адвокат Омелай Д.В. в частині відмови в задоволенні його заяви про стягнення з позивача витрат на правову допомогу у розмірі 20000 грн.

Дана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Разом з тим, адвокат Омелій Д.В. подав до суду лише витяг із договору про надання правової допомоги від 10.08.2022, в якому відсутні відомості про розмір та порядок обчислення гонорару (т. 2, а.с. 212).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновок, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До відзиву на позовну заяву адвокатом Омелай Д.В. долучено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат в якому вартість однієї години зазначена 993 грн. (т. 1, а.с. 48, зворотня сторона).

В акті виконаних робіт від 03.08.2023 року вартість однієї години вказана 1073 грн. (т. 2, а.с. 211, зворотня сторона).

Оскільки адвокат Омелай Д.В. не надав належних доказів щодо узгодження між сторонами розміру гонорару та порядку його обчислення, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що надані адвокатом документи не можуть слугувати підставою для стягнення витрат на правову домомогу.

Окрім того, враховуючи задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі, підстави для стягнення з неї на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, правильно застосував норми процесуального права та постановив рішення, яке відповідає закону, тому підстави для задоволення даної апеляційної скарги відсутні.

Таким чином, апеляційна скарга адвоката Омелай Д.В. задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 2, 375, 376 ч. 1 п. 3, 4, 382, 383, 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги адвокатів Ковжоги Олександра Івановича та Долженко Оксани Миколаївни, які діють в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 серпня 2023 року в частині відмови у позбавленні батьківських прав скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_3 адвоката Омелай Дениса Владиславовича відмовити.

В іншій частині рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 серпня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2481 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О. Ю. Кузнєцова

Судді С. А. Гальонкін

Г. Л. Карпушин