Рішення

від 29.04.2024 по справі 509/6183/23

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/6183/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

представника позивачівМіноборони України ОСОБА_1

відповідачок ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

представниці 3-ої особи без самостійних вимог Одеського КЕУ Рашевської О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в смт. Овідіополь, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Міністерства оборони України до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : Одеського квартирно-експлуатаційного управління про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зобов?язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13 жовтня 2023 року, представник Міністерства оборони України Єрмаков А.В. звернувся до Овідіопольського райсуду Одеської області з даним позовом, в якому просив суд, визнати недіи?сним нотаріально посвідчений договір дарування земельноі? ділянки, площею 0,085 га з кадастровим номером 5123782000:02:004:3229 № 2-2921 укладении? 21.12.2021 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме маи?но відомості про реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,085 га (кадастровии? номер 5123782000:02:004:3229), яка розташована по АДРЕСА_1 , Одеського раи?ону Одеськоі? області за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка була вчинена 21.12.2021 р. згідно рішення Біляі?вськоі? раи?онноі? державноі? нотаріальноі? контори Одеського раи?онного нотаріального округу (номер записів про право власності 45827438 та 4582767), зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди у здіи?сненні Міністерством оборони Украі?ни та Одеським квартирно-експлуатаціи?ним управлінням права користування та розпорядження маи?ном, а саме: земельною ділянкою, площею 0,085 га з кадастровим номером 5123782000:02:004:3229, яка розташована по АДРЕСА_1 , шляхом повернення з незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави в особі Міністерства оборони Украі?ни, стягнувши з відповідачок на користь позивачів витрати по сплаті судового збору, мотивуючи незаконністю виведення земельної ділянки з державної власності, вказуючи при цьому, що відповідно до державного акту на право постіи?ного користування землею серіі? Б № 032344 квартирно-експлуатаціи?ніи? частині Одеського раи?ону у 1986 році викокомом Овідіопольськоі? раи?онноі? ради народних депутатів Одеськоі? області була надана у постіи?не та безоплатне користування земельна ділянка, загальною площею 586,5 га, до складу якоі? увіи?шла земельна ділянка площею 296,8 га, розташована на територіі? Молодіжненськоі? сільськоі? ради Овідіопольського раи?ону Одеськоі? області, правонаступником якоі? є Великодолинська селищна рада Одеського раи?ону Одеськоі? області. На частині вказаноі? земельноі? ділянки, за адресою: АДРЕСА_2 , розміщуються будівлі та споруди бази відпочинку, закріпленоі? за державним підприємством Міноборони Украі?ни «Оздоровчии? комплекс «Ювілеи?нии?», яке у подальшому відповідно до наказу Міністра оборони Украі?ни від 25.07.2006 № 454 було реорганізовано шляхом и?ого приєднання до державного підприємства Міноборони Украі?ни «Управління торгівлі Південного оперативного командування», правонаступником якого на теперішніи? час є Концерн «Віи?ськторгсервіс» в особі філіі? «Одеське управління віи?ськовоі? торгівлі». Так, на підставі наказу МОУ № 324 від 20.10.2022 р., маи?новии? комплекс бази відпочинку «Ювілеи?на» 08.12.2022 р. передано на баланс КЕВ м. Одеси, у зв?язку з чим, представник позивачів посилаючись на ст.ст. 77,78,84 ЗК Украі?ни, ст. 14 Закону Украі?ни «Про Зброи?ні Сили Украі?ни», ст.ст. 1,2 Закону Украі?ни «Про використання земель оборони», стверджує, що вищевказані землі відносяться за формою власності до державноі? власності, за цільовим призначенням до земель оборони та перебувають на відповідному обліку в органах квартирно-експлуатаціи?ноі? служби ЗСУ, зазначаючи, що згідно з розпорядженням Овідіопольськоі? раи?онноі? державноі? адміністраціі? від 11.07.2003 р. № 459 за державним підприємством Міноборони Украі?ни визнано право власності на будівлі та споруди «Оздоровчого комплексу «Ювілеи?нии?», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та 14.07.2003 р. видано свідоцтво про право власності на нерухоме маи?но «Оздоровчого комплексу «Ювілеи?нии?» (37 будівель та споруд). В подальшому, 20.03.2008 р. Молодіжненською сільською радою (правонаступником якоі? на дании? час є Великодолинська селищна рада Одеського раи?ону Одеськоі? області), прии?нято рішення № 1121-V «Про надання дозволу на підготовку технічноі? документаціі? по складанню державних актів на право власності безкоштовно громадянам Украі?ни (згідно додатку) на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в с. Молодіжне, Овідіопольськии? раи?он, Одеськоі? області». В подальшому, рішенням Молодіжненськоі? сільськоі? ради № 1266-V від 09.09.2008 р. затверджено технічну документацію по складанню державних актів на право приватноі? власності на земельні ділянки, що передаються громадянам Украі?ни для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у с. Молодіжне (зокрема за адресою: АДРЕСА_1 ); передано земельні ділянки (загальною площею 1,53 га) безкоштовно у власність громадянам Украі?ни для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) у с. Молодіжне (згідно додатку, зокрема ОСОБА_4 ); видано державні акти на право власності на землю. Так, на підставі вищевказаного рішення Молодіжненськоі? сільськоі? ради відповідачці ОСОБА_4 видано державнии? акт серіі? ЯЖ № 319444 на право власності на земельну ділянку площею 0,085 га, розташовану по АДРЕСА_1 та яка, згідно інформаціі? з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку - 21.12.2021 р. уклала нотаріально посвідчений договір (реєстр. № 2-2921) дарування земельноі? ділянки з кадастровим номером 5123782000:02:004:3229 з відповідачками ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , здіи?снивши державну реєстрацію права у Біляі?вській РДНК. Отже на думку позивача, рішенням Молодіжненськоі? сільськоі? ради № 1266-V від 09.09.2008 р., спірна земельна ділянка площею 0,085 га незаконно виведена з державноі? власності та передана до приватноі? власності, змінено і?і? цільове призначення із земель оборони на землі житловоі? та громадськоі? забудови.

03.11.2023 р. від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона заперечила проти задоволення позову, мотивуючі свою позицію тим, що питання правомірності набуття права власності відповідачкою ОСОБА_4 спірної земельноі? ділянки з кадастровим номером 5123782000:02:004:3229 вже було предметом судового розгляду та рішенням Овідіопольського райсуду Одеськоі? області від 27.02.2017 р. по цивільніи? справі № 509/4221/16ц відмовлено у задоволенні позову Міноборони Украі?ни, КЕВ м. Одеси до ОСОБА_4 , 3-ті особи без самостійних вимог на предмет спору : концерн «Віи?ськторгсервіс», Молодіжненська сільрада Овідіопольського раи?ону Одеськоі? області про визнання недіи?сним державного акту на право власності на земельну ділянку та зобов?язання повернути земельну ділянку, мотивувальна частина якого була змінена рішенням апеляціи?ного суду Одеськоі? області від 27.06.2017 р. та в задоволленні позові також відмовлено. Постановою ВС від 01.07.2020 р. рішення апеляціи?ного суду Одеськоі? області від 21.06.2017 р. скасувано, а справу передано до суду апеляціи?ноі? інстанціі? на новии? розгляд. Так, постановою Одеського апеляціи?ного суду від 20.05.2021 р. у задоволенні позову заступника віи?ськового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони Украі?ни, квартирно-експлуатаціи?ного відділу м. Одеси до ОСОБА_4 , треті особи- концерн «Віи?ськторгсервіс», Молодіжненська сільська рада Овідіопольського раи?ону Одеськоі? області про визнання недіи?нисим державного акту на право власності на земельну ділянку та зобов?язання повернути земельну ділянку - відмовлено. Постановою ВС від 23.08.2022 р. касаціи?ну скаргу Спеціалізованоі? прокуратури у віи?ськовіи? та оборонніи? сфері Південного регіону залишено без задоволення та постанову ОАС від 20.05.2021 р. залишена без змін.

Також відповідачка у відзиві посилається на рішення Господарського суду Одеськоі? області від 07.05.2019 р. у справі № 916/1041/17, яке було залишене без змін постановою Південно-західного апеляціи?ного господарського суду від 16.09.2019 р. та постановою ВС від 19.12.2019 р., яким відмовлено віи?ськовому прокурору у задоволенні позові, зокрема щодо визнання незаконним та скасування рішення Молодіжненськоі? сільськоі? ради Овідіопільського раи?ону Одеськоі? області від 25 травня 2007 року № 716-V. Під час розгляду вказаної господарської справи судами встановлено, що вказане рішення органу місцевого самоврядування відповідало чинному на тои? час земельному законодавству, адже до розмежування земель державноі? та комунальноі? власності виключно органи місцевого самоврядування були наділені повноваженнями по прии?няттю рішень щодо розпорядження землями в межах населених пунктів. Судами встановлено, що вилучення земельноі? ділянки площею 2,10 га вказаним рішенням Молодіжненськоі? сільради не потребувало окремого погодження (рішення) Кабінету Міністрів Украі?ни, а тому представником позивачів не було доведено належними доказами, що Молодіжненська сільрада, прии?маючи спірні рішення, діяла з перевищенням наданих і?и? повноважень, які б призвели до порушення права власності держави на вказані земельні ділянки.

В судовому засіданні представник позивачів підтримав свій позов, який просив задовольнити повністю.

Відповідачки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в судовому засіданні просили суд, відмовити в задоволенні безпідставного позову з підстав, викладених вище, вказаних у письмовому відзиві на позов ОСОБА_3 , з доводами якого погодилась відповідачка ОСОБА_2 (а.с. 50-59).

Відповідачка ОСОБА_4 в жодне з судових засідань не з?явилась, про дату, час та місце судових засідань повідомлялась належним чином за останньою відомою позивачам та судові адресою перебування (проживання), що підтверджується поштовим повідомленням, яке повернулося до суду з відміткою листоноші «за закінченням терміну зберігання», та в подальшому, шляхом розміщення відповідних оголошень на сайті Судової влади України, причини неявки не повідомила, заяви про слухання справи за її відсутності, письмових пояснень, відзиву не надала (а.с. 126,127,134,233).

Представниця 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору Одеського квартирноексплуатаційного управління Рашевська О.О., приймаючи участь в судових засіданнях наполягала на задоволенні позову в повному обсязі з підстав, викладених у письмових поясненнях по суті спору, однак в подальшому, в судові засідання не з?явилась, надіславши до суду письмову заяву про слухання справи за її відсутності та додаткові пояснення по справі (а.с. 91-100,135-138,205-207).

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи та додатково надані письмові докази, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст.юст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов?язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п.1 ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до ЄКПЛ - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформулювано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності - є непорушним.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми : перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

ЄСПЛ неодноразово вказував, що згідно його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 ЕКПЛ зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення - його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтовування рішення може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін прот України» п. 58 рішення від 10.02.2010 р.).

Враховуючи, що згідно зіст. 92 Конституції Україниправовий режим власності визначається виключно законами України - інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Частиною 2 статті 13 ЦК України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов?язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Статтями 627-629,638,639 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є : умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України - власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.). Правомочність користування означає - передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Правомочність розпорядження означає - юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).

Суд вважає, що у сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості. Причому інколи всі разом або деякі з них можуть належати і не власнику, а іншому володільцю майна, наприклад, довірчому власнику майна, орендатору тощо. На відміну від прав власника, правомочності іншого законного володільця, навіть зі схожими правомочностями власника, не тільки не виключають прав самого власника на це майно, а й зазвичай виникають із його волі і в передбачених ним межах (наприклад, договір найму, договір управління майном).

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов?язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність зобов`язує.

Власникне можевикористовувати правовласності нашкоду правам,свободам тагідності громадян,інтересам суспільства,погіршувати екологічнуситуацію таприродні якостіземлі.Держава невтручається уздійснення власникомправа власності.Діяльність власникаможе бутиобмежена чиприпинена абовласника можебути зобов?язанодопустити докористування йогомайном іншихосіб лишеу випадкахі впорядку, встановлених законом.

Згідно із ст. 328 ЦК України - право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд враховує положення ч. 2 ст. 328 ЦК України, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Відповідно до п.п. 1-3,5,9-15,33,34,35,39 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 07.02.2014 р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» - власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов?язаний додержуватися моральних засад суспільства. З урахуванням положеньст. 13, ч. 3 ст. 16, ст. 319 ЦК України, у разі вчинення, зокрема, наведених дій суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу.

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

Згідно ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 356 ЦК, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм в певних частках майном, яке становить єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє НЕ часткою майна в натурі, а часткою у праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними і визначаються відповідними відсотками від цілого або в дробовому вираженні.

В судовому засіданні встановлено наступне.

Згідно Державного акту на право постійного користування землею серії Б № 032344 Квартирно-експлуатаційній частині Одеського району у 1986 році виконавчим комітетом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області була надана у постійне та безоплатне користування земельна ділянка, загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 296,8 га, розташована на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (а.с. 19-22).

Наказом Міністра оборони України від 25 липня 2006 року №454 «Про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України «Оздоровчий комплекс «Ювілейний» припинено його діяльність шляхом реорганізації та приєднання основних фондів до державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування». Наказом Міністерства оборони України від 5 квітня 2007 року №125 «Про реорганізацію ДП МОУ «Управління торгівлі Південного оперативного командування» припинено його діяльність шляхом приєднання до державного господарського об`єднання Міністерства оборони України Концерну «Війскторгсервіс». База відпочинку «Ювілейна», розташована за адресом: Одеська область, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вулиця Набережна, 6а, разом із земельною ділянкою, на якій вона розміщена, взята на баланс Концерну «Військторгсервіс» на правах господарського відання, в подальшому базу передано на облік структурного підрозділу Концерну «Військторгсервіс» - філії «Одеське управління військової торгівлі» Концерну «Військторгсервіс» (а.с. 28-30).

Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 14 липня 2003 року Молодіжненською сільською радою на підставі розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 11 липня 2003 року №459 «Про визнання права власності на будівлі та споруди «Оздоровчого комплексу «Ювілейний», нежитлова будівля, будівлі та споруди «Оздоровчого комплексу «Ювілейний», розташованого за адресом: Набережна, 6 належать на праві державної власності державному підприємству Міністерства оборони України.

Рішенням Молодіжненської сільської ради від 25 травня 2007 року №716-V «Про вилучення із земель Міністерства оброни України КЕЧ Одеського району земельної ділянки, загальною площею 2,10 га та зарахування цієї земельної ділянки до земель запасу Молодіжненської сільської ради (в межах с. Молодіжного)»: 1)вилучено із земель Міністерства оборони України (КЕЧ Одеського району) земельну ділянку загальною площею 2,10 га, яка використовується КЕЧ Одеського району на підставі Державного акту на право постійного користування землею №Р-6-86 від 1986 року (Б №032344) за згодою Міністерства оборони України (лист КЕВ від 23 квітня 2007 року за №661) та зарахувати її до земель запасу Молодіжненської сільської ради в тому числі: земельну ділянку площею 1,59 га до категорії земель житлової та громадської забудови, земельну ділянку площею 0,51 га до категорії земель рекреаційного призначення (в межах с. Молодіжного); 2)зобов`язано КЕЧ Одеського району: 2.1) оформити акт прийому передачі земельної ділянки в землі запасу Молодіжненської сільської ради; 2.2) надати Державний акт на право постійного користування земельної ділянки №Р-6-86 від 1986 року (Б № НОМЕР_3 ) в Овідіопольський районний відділ земельних ресурсів для внесення до нього змін у відповідності до п.1 цього рішення.

Рішенням Молодіжненської сільської ради від 20 березня 2008 року №1121- V «Про надання дозволу на підготовку технічної документації по складанню державних актів на право власності безкоштовно гр. України (згідно додатку) на земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) с. Молодіжне Овідіопольський район Одеської області» надано дозвіл на підготовку технічної документації по складанню державного акту на право власності безкоштовно на земельну ділянку громадянам України (згідно додатку), зокрема, ОСОБА_4 (а.с. 15-16).

Рішенням Молодіжненської сільської ради від 9 вересня 2008 року №1266-V «Про затвердження технічної документації по складанню державних актів та передачу земельних ділянок безкоштовно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель в споруд (присадибна ділянка) гр. України (згідно додатку) в с.Молодіжне Овідіопольський район Одеської області» затверджено технічну документацію по складанню державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, що передаються громадянам України для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) в с. Молодіжне; передано земельні ділянки безкоштовно у власність гр. України для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) в с. Молодіжне (згідно додатку), зокрема, ОСОБА_4 (а.с. 17-18).

На підставі вищевказаного рішення Молодіжненськоі? сільськоі? ради Овідіопольського раи?ону Одеськоі? області ОСОБА_4 видано державнии? акт серіі? ЯЖ № 319444 на право власності на земельну ділянку площею 0,085 га, розташовану по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) (а.с. 26-27).

06 березня 2012 року ОСОБА_4 уклала нотаріально посвідчении? договір купівлі-продажу земельноі? ділянки, за яким право власності на земельну ділянку переи?шло до ОСОБА_6 , а 21 грудня 2021 року за договором дарування право власності переи?шло до Кузнєцовоі ОСОБА_7 та ОСОБА_2 (а.с. 38-40).

Представник Міноборони України просить суд, визнати недійсним договір дарування земельноі? ділянки площею 0,085 га з кадастровим номером 5123782000:02:004:3229 № 2-2921 укладении? 21.12.2021 р., за яким право власності на спірну ділянку переи?шло до Кузнєцовоі ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .

При цьому позивачі не оскаржили в частині, що стосується ОСОБА_4 рішення Молодіжненської сільради від 9 вересня 2008 року №1266-V «Про затвердження технічної документації по складанню державних актів та передачу земельних ділянок безкоштовно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель в споруд (присадибна ділянка) громадянам України (згідно додатку) в с.Молодіжне Овідіопольський район Одеської області».

Тобто, позивачами заявлено вимогу про визнання недійсним договору дарування без оскарження рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого видано державний акт на право власності на земельну ділянку, при цьому позивач посилається на позицію Верховного суду викладену у постанові № 554/10517/16 ц.

Із суті сталого узагальненого правового висновку Верховного Суду щодо необхідності оцінки конкретного способу захисту цивільного права та його ефективності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункти 38-40), тощо) випливаєзавдання суду оцінити зміст права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, характер його порушення, невизнання або оспорення, наслідки цього у їх зв?язку із заявленими у позові способами захисту такого права чи інтересу.

Посилаючись на правовий висновок Верховного Суду щодо неефективності з точки зору процесуальної економії оскарження рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 р. у справі № 469/1044/17 , позивач не звернув увагу на те, що він стосується ефективності застосування ст. 388 ЦК України, тобто віндикаційного позову, а його суть зводиться фактично до того, що при такому витребуванні нерухомого майна із незаконного володіння не вимагається оскарження усього ланцюжку правочинів, яким опосередкована, у тому числі багаторазова, зміна власників цього майна з моменту його вибуття із володіння позивача. Суд звертає увагу, що позивач звернувся саме з негаторним позовом.

Враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (пункти 7.29-7.30), на яку посилається представник позивачів, встановлення підстав для захисту порушених прав на землю в межах негаторного позову перебуває у зв?язку із законністю рішень органів держави або місцевого самоврядування, на підставі яких відбулись, зокрема, зміни у реєстраційному підтверджені державою такого права за позивачем.

У пункті 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що, Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред?явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia «суд знає закони» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Як зазначалось вище, рішенням Молодіжненської сільради від 25 травня 2007 року № 716-V земельну ділянку загальною площею 2,1 га, вилучено із земель Міністерства оборони України (КЕЧ Одеського району) та зараховано її до земель запасу Молодіжненської сільської ради в тому числі: земельну ділянку , площею1,59 га, до категорії земель житлової та громадської забудови, земельну ділянку , площею 0,51 га, до категорії земель рекреаційного призначення (в межахс. Молодіжне). Цим же рішенням було змінено цільове призначення цих земельних ділянок - із земель оборони на землі житлової та громадської забудови та землі рекреаційного призначення (в межах с. Молодіжне).

Зазначене рішення органу місцевого самоврядування було оскаржене військовим прокурором Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, в особі Міністерства оборони України, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до господарського суду. Рішенням Господарського суду Одеської області від 07 травня 2019 року у справі № 916/1041/17, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 вересня 2019 року та постановою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року, відмовлено військовому прокуроруу позові, зокрема щодо визнання незаконним та скасування рішення Молодіжненської сільської ради від 25 травня 2007 року № 716-V.

У зазначених судових рішеннях констатується і підтверджено законність рішенням Молодіжненської сільської ради від 25 травня 2007 року № 716-V.

Відповідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов?язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови:обставина встановлена судовим рішення;судове рішення набрало законої сили; справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини (постанова КГС ВС від 26.11.2019 р. № 922/643/19).

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальність це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки рішенням Господарського суду Одеської області від 07 травня 2019 року у справі № 916/1041/17, яке є преюдиційним у даній справі, підтверджено законність рішення Молодіжненської сільської ради від 25 травня 2007 року № 716-V то як на момент прийняттяМолодіжненською сільською радою від 09 вересня2008 року № 1266-V рішення про виділення відповідачці ОСОБА_4 у власність спірної земельної ділянки, так і на момент звернення до суду з позовому цій справі та на момент прийняття рішення по даній справі, рішення Молодіжненської сільської ради від 25 травня 2007 року № 716-V є чинним.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 83 ЗК України в редакції закону на час прийняття селищною радою рішення, землі, якіналежать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю, у тому числі в результаті передачі територіальній громаді землі державної власності.

Таким чином, починаючи із 25 травня 2007 року територіальна громада Молодіжненська сільська рада є власником спірної земельної ділянкиі, як власник, мала право розпоряджатись спірними земельними ділянками,у тому числі шляхом виділення земельної ділянки в порядкустатті 118 ЗК України.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові ВС від 26.05.2021 у справі 509/1692/17.

На думку суду, оскільки Міноборони України звернулось до суду із цим позовом та посилається на порушення прав своїх прав, проте до передачі у власність спірної земельної ділянки відповідачці ОСОБА_4 власником спірної земельної ділянки була саме територіальна громада Молодіжненської сільської ради, а не держава в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Одеси, а тому права не можуть бути порушені.

Рішення Молодіжненської сільської ради від 09 вересня 2008 року № 1266-V про затвердження технічної документації по складанню державних актів на праві приватної власності на земельні ділянки, що передаються громадянам України для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівельі споруд у с. Молодіжне (зокрема за адресою: набережна 6/2 ), а також про передання земельної ділянки (загальною площею 0,085 га) безкоштовно у власність ОСОБА_4 з видачею на її ім?я державного акта прокурором як правову підставу для виникнення у неї права приватної власності відповідно достатті 11 Цивільного кодексу Українине оспорено і є чинним.

Представником позивачів Міноборони України не доведено суду порушення його прав діямиабо рішеннями відповідачів щодо розпорядження земельною ділянкою комунальної власності в порядку ст.ст. 12,118,122 ЗК України.

Отже громадяни набувають у власність або в користування земельні ділянкиіз земель комунальної власності на підставі рішень органів місцевого самоврядування, а договір дарування, який оскаржують позивачі - є лише правовстановлюючим документом.

З огляду на те, що оскаржуваний договір дарування на земельну ділянку з наведених позивачем підстав не порушує права держави в особі Міністерства оборони України, у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст.3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України , ст.ст. 3,6,13,16,21,328,386 ЦК України, ст.ст. 77,84,116,125,140,149 ЗК України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, практикою ЄСПЛ, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову Міністерства оборони України до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : Одеського квартирно-експлуатаційного управління про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зобов?язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 02.05.2024 р.

Суддя Гандзій Д.М.