Постанова

від 22.04.2024 по справі 908/2231/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2024 року м. Дніпро Справа № 908/2231/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чередка А.Є. - доповідача

суддів: Мороза В.Ф., Коваль Л.А.,

при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Проскуряков К.В.) від 14.11.2023р. у справі № 908/2231/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тензор", м. Запоріжжя

до відповідача Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Енергодар,

про стягнення 1 267 325,66 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Тензор" про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 963000,00грн боргу, 38308,93грн трьох процентів річних та 266016,73грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг №75/50-21/48-121-01-21-10171 від 29.03.2021 у частині оплати виконаних позивачем робіт та наявність у такому випадку підстав для нарахування 3% річних, а також інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.11.2023р. у справі № 908/2231/23:

- позов задоволено;

- стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тензор" суму основного боргу за договором № 75/50-21/48-121-01-21-10171 від 29.03.2021 у сумі 963 000 грн. 00 коп., 3 % річних у сумі 38 308 грн. 93 коп., інфляційні втрати у сумі 266 016 грн. 73 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 19 009 грн. 88 коп.

Рішення обґрунтовано тим, що матеріалами справи підтверджується неналежне виконання відповідачем умов договору у частині оплати наданих послуг, та у зв`язку з цим, правомірним є нарахування позивачем трьох процентів річних та інфляційних втрат у визначених ним розмірах. Суд зазначив, що положення договору не розділяють вартість самих виконаних послуг та суму ПДВ, що підлягає сплаті, викладене свідчить про те, що сума податку на додану вартість включається у загальну ціну товару і підлягає сплаті разом з вартістю наданих послуг. Крім того суд врахував не доведення відповідачем наявності у даному випадку форс-мажорних обставин, а також відсутність підстав для зменшення інфляційних втрат та 3 % річних.

Не погодившись з рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 14.11.2023р. у справі № 908/2231/23 у частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних та прийняти у цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що :

- рішення суду є таким, що ухвалено за умов неправильного застосування норм матеріального права у частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 266016,73грн та 3% річних у розмірі 38308,93грн;

- за умовами укладеного сторонами договору строк оплати частини вартості наданих послуг у розмірі суми ПДВ не встановлений, що не було враховано позивачем при розрахунку сум інфляційних втрат та річних і судом підчас прийняття рішення;

- вимога позивача про сплату боргу з урахування ПДВ на адресу відповідача не направлялася, докази направлення на електронну адресу відповідача квитанції про реєстрацію електронної податкової накладної позивачем не надані;

- суд відмовляючи у зменшенні сум річних та інфляційних втрат не врахував, що дохід ДП «НАЕК «Енергоатом» більше, ніж на 90% складається з виручки від реалізації електричної енергії, що виробляється її відокремленими підрозділами - атомними електростанціями; з 04.03.2022 року місто Енергодар Запорізької області та відокремлений підрозділ «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» були захоплені збройними силами російської федерації та до теперішнього часу перебувають у тимчасовій окупації; з моменту окупації ВП ЗАЕС працює в екстремальних умовах, з вересня 2022 року відпуск електричної енергії у мережу зі станції не здійснюється, разом з цим, для підтримання життєздатності атомних блоків живлення станції відбувається за рахунок виробленої електричної енергії іншими атомними станціями України; на теперішній час Компанією втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину її доходу від реалізації електроенергії; ДП «НАЕК «Енергоатом» продовжує нести витрати з утримання об`єктів і персоналу ВП ЗАЕС, не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу; зазначені втрати виробничих потужностей вкрай негативно вплинули на фінансовий стан Компанії - за період 2022 року ДП «НАЕК «Енергоатом» отриманий збиток в розмірі 6,75 млрд грн, що підтверджується звітом про фінансові результати за 2022 рік, що призвело до розбалансування фінансового стану відповідача;

- на думку скаржника, втрата відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, виконання відповідачем в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, які перешкодили Компанії своєчасно виконати свої зобов`язання за договором з позивачем, у зв`язку з чим суд мав право звільнити відповідача від відповідальності у вигляді стягнення річних та інфляційних втрат.

- Господарський та Цивільний кодекси України передбачають підстави щодо можливості зменшення сум інфляційних втрат та 3% річних, що підлягають стягненню, щ о підтверджується висновком Верховного Суду у подібних відносинах у справі №902/417/18 від 18.03.2020, між тим суд не врахував ці обставини у своїх висновках, тобто не застосував норми закону, які мав застосувати.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що апелянтом не спростовано строк виконання грошового зобов`язання за договором 60 календарних днів з моменту підписання акту приймання-здачі послуг, у тому числі і суми ПДВ.

У відзиві йдеться про те, що чинним законодавством України не передбачено можливості зменшувати інфляційні втрати, при цьому скаржник, посилаючись на право суду зменшити розмір процентів річних, не наводить аргументів , які спростовують висновки суду першої інстанції щодо відсутності на те підстав.

Одночасно позивач зазначає, що з метою зменшення можливих негативних наслідків, зменшення 3% річних так і інфляційних нарахувань за досить тривалий період часу відповідач не вживав жодних заходів, направлених на врегулювання виниклої ситуації.

Згідно з протоколом розподілу судової справи між суддями від 14.12.2023 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді-доповідача Чередка А.Є., суддів: Мороза В.Ф., Коваль Л.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2024 апеляційну скаргу залишено без руху, надано скаржнику строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 29.01.2024р., після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито провадження за апеляційною скаргою та призначено її розгляд у судове засідання на 22.04.2024р.

У судовому засіданні 22.04.2024 представник відповідача надав пояснення по справі.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи позивач повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки предметом апеляційного оскарження у даному випадку є рішення суду у частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, то відповідно до приписів ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише у цій частині.

Заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.03.2021 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (Замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тензор" (Виконавцем) укладено договір про надання послуг № 75/50-21/48-121-01-21-10171 згідно з п.1.1. якого Виконавець приймає на себе зобов`язання надати Замовнику наступні послуги: Код ДК 021:2015 - 71730000-4 "Послуги промислового контролю» (послуга: «виконання контролю технічного стану устаткування ВП ЗАЕС".

Відповідно до п. 2.1 договору вартість послуг відповідно до "Протоколу узгодження договірної ціни" на надання послуг (невід`ємний додаток №1 до договору) складає: 802 500,00 грн., крім того ПДВ: 160 500,00 грн., разом 963 000,00 грн.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що оплата наданих послуг за договором здійснюється за фактично наданий обсяг послуг протягом 60 (шістдесяти) календарних днів від дати підписання обома сторонами «Акта здачі-приймання наданих послуг», шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

За умовами п. 2.3. договору оплата Замовником частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації виконавцем належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).

Згідно з п. 4.6. договору виконавець зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог законів України «про електронні документи та електронний документообіг» та «про електронні довірчі послуги». Електронна адреса замовника для листування в рамках адміністрування ПДВ: ІНФОРМАЦІЯ_1.

В податковій накладній у рядку "Код філії отримувача (покупця)" зазначити числовий номер ВП ЗАЕС - 01 та код ЄДРПОУ юридичної особи ДП НАЕК "Енергоатом" - 24584661, назва отримувача - Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Еенергоатом", ВП ЗАЕС».

Виконавець зобов`язався вказувати в податковій накладній позначення одиниці вимірювання послуг(и), що виконуються за договором, згідно з вимогами «Класифікатору систем позначень одиниць вимірювання та обліку», ДК 011-96, затвердженого наказом Держстандарту України від 09.01.1997 р. № 8.

Відповідно до п. 5.5. договору у випадку відсутності у ЄРПН, в строк, визначений чинною редакцією ПКУ, зареєстрованої електронної податкової накладної, Замовник має право в односторонньому порядку зменшити ціну договору, передбачену п.2.1 цього договору на суму ПДВ.

На виконання умов вказаного договору, 23.12.2021 між сторонами підписано Акт № 1 про надання послуг, відповідно до умов якого Виконавець здав, а Замовник отримав послуги за договором. Претензій до якості наданих послуг виконавця замовник немає. Вартість наданих послуг складає 802 500,00 грн., крім того ПДВ 20% - 160 500,00 грн. Всього: 963 000,00 грн.

Також, матеріали справи свідчать про те, що позивач здійснив реєстрацію податкової накладеної № 2 від 23.12.2021 на загальну суму 963 000,00 грн. (сума ПДВ 160 500,00 грн.) в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), що підтверджується квитанцією № 9401770942 від 23.12.2021, яка міститься у матеріалах справи (т.1 а.с.43) та згідно з якою "документ прийнято".

Отже, відповідно до п. 2.2 договору та враховуючи вимоги ч. 5 ст. 254 ЦК України, термін оплати виконаних робіт настав 21.02.2022.

Однак, у порушення умов договору відповідач оплату за надані позивачем послуги на підставі вказаного договору не здійснив, тому за ним утворилася заборгованість у розмірі 963 000,00 грн. з ПДВ.

У зв`язку з порушенням строків оплати за отримані послуги позивачем було нараховано 3% річних за період з 22.02.2022 по 20.06.2023 у сумі 38 308,93 грн. та інфляційні втрати за період з березня 2022 по травень 2023 у сумі 266 016,73 грн.

Не оплата відповідачем вказаних сум основного боргу, річних та інфляційних втрат стала підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Як зазначено вище, рішення переглядається лише у частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 цієї статті зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Щодо досліджуваної справи, то з урахування положень наведених норм та вищезазначених обставин справи, а саме підтверджений факт неналежного виконання відповідачем зобов`язання за договором № 75/50-21/48-121-01-21-10171 від 29.03.2021 у частині повної та своєчасної оплати за надані послуги, що також не спростовується відповідачем в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що у позивача виникло право для нарахування сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. З огляду на викладене, місцевим господарським судом зроблено правильний висновок, про стягнення з відповідача, разом з сумою основного боргу, 38308,93грн річних та 266016,73грн. інфляційних втрат, враховуючи, що розрахунок цих сум не суперечить вимогам чинного законодавства України у частині їх нарахування і є арифметично правильним.

Стосовно доводів скаржника про неврахування судом першої інстанції існування підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний суд зазначає, що чинним законодавством таке зменшення не передбачено (виключаючи випадки неправильного розрахунку цих сум сторонами).

За змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

При цьому колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, оскільки у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення заявлених до стягнення відсотків річних, виключно з урахуванням конкретних обставин, які склалися саме у справі № 902/417/18.

Так, у справі № 902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати, що не відповідало критеріям розумності, справедливості та пропорційності.

Разом з тим судом вказано, що застосування судами обмежень свободи договору має носити винятковий характер. Між тим, у справі № 908/2231/23 судом не встановлено обставин очевидної неспівмірності заявлених до стягнення процентів річних, таких як у справі № 902/417/18, оскільки розмір заявлених до стягнення відсотків річних у справі , що розглядається відповідає розміру, встановленому законом (три відсотки).

Отже, обставини справи № 902/417/18 є відмінними від обставин, які мають місце у справі, що розглядається.

Також, суд враховує, що 13.05.2022 року ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 року можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом.

Одночасно у листі зазначено, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014 року, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, загальний лист ТПП України щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 року у справі № 922/2475/21.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Таким чином, сам по собі лист ТПП України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин, але у сукупності з доказами, наданими відповідачем, може їх підтверджувати.

Між тим, у даному випадку, 60-ти денний строк для оплати закінчився до початку збройної агресії, тобто заборгованість за договором № 75/50-21/48-121-01-21-10171 від 29.03.2021 виникла у відповідача ще до введення на території України воєнного стану. Будь-які докази на підтвердження наявності форс-мажорних обставин скаржником не надано .

Отже, відповідачем не доведено, що саме введення воєнного стану призвело до неможливості виконання ним зобов`язань за спірним договором, тому відповідні доводи не приймаються судом до уваги.

При цьому доводи скарги про надзвичайні обставини, що вплинули на здатність відповідача своєчасно розрахуватися за надані позивачем послуги: введення в країні воєнного стану, втрату відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, що вкрай негативно вплинуло на фінансовий стан Компанії апеляційним господарським судом відхиляються, оскільки наведені обставини не виключають виникнення в відповідача обов`язку сплатити суму боргу з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

При цьому слід зазначити, що як відповідач так і позивач під час воєнного стану в Україні знаходяться в однакових умовах, отже несприятливі обставини, пов`язані з військовою агресію Російської Федерації проти України настали не тільки для відповідача, але й для позивача.

Всі суб`єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно з п. 8.2. договору № 75/50-21/48-121-01-21-10171 від 29.03.2021, наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, згідно з законодавством України, або іншим уповноваженим органом, відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 8.3. договору сторона, що зазнала дії форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом 5 днів з початку їх дії за наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документу. Про закінчення дії форс-мажорних обставин сторона, яка зазнала їх впливу, письмово в 5-денний строк повідомляє другу сторону «…».

Однак, як було правильно встановлено місцевим господарським судом, відповідач на виконання п. 8.3. договору не повідомляв позивача про настання для нього форс-мажорних обставин, які заважають виконанню умов цього договору.

Доводи скаржника про те, що за умовами укладеного сторонами договору строк оплати частини вартості наданих послуг у розмірі суми ПДВ не встановлений, вимога позивача про сплату боргу з урахування ПДВ на адресу відповідача не направлялася, а також про відсутність доказів направлення на електронну адресу відповідача квитанції про реєстрацію електронної податкової накладної є безпідставними.

Так, Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відповідно до п.18 Постанови КМУ "Про затвердження порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних" №1246 від 29.12.2010 р. квитанція про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування, щодо яких прийнято рішення про їх реєстрацію, одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю) - платнику податку. На момент прийняття у встановленому порядку рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування щодо таких податкової накладної та/або розрахунку коригування проводяться перевірки, визначені пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого). За результатами таких перевірок формується квитанція про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування, яка надсилається платнику податку разом з відповідним рішенням.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку і може завдати покупцю збитків. Обов`язок реєстрації податкової накладної не перебуває в площині господарських правовідносин та не може слугувати підставою господарської відповідальності сторони договору.

Тобто, відсутність реєстрації податкової накладної жодним чином не нівелює обов`язок покупця зі сплати вартості поставленого товару у повному обсязі та у строк, обумовлений договором, оскільки відсутність квитанції про реєстрацію податкової накладної та будь-яких інших документів не може вважатись відкладальною умовою та не звільняє покупця від обов`язку оплатити поставлений товар у визначений договором строк.

Крім того, колегія суддів вважає вірними висновки місцевого господарського суду про те, що положення договору, які визначають його ціну (вартість послуг), що підлягає сплаті Замовником за надання послуг, не розділяють вартість самих виконаних послуг та суму ПДВ, яка підлягає сплаті , сума податку на додану вартість, зазначена у п. 2.3 договору включається у загальну ціну товару, зазначену у п. 2.1. договору, а тому вказана сума підлягає сплаті разом з вартістю наданих послуг.

Зауваження у п. 2.3. договору щодо оплати Замовником частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ після реєстрації виконавцем належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), не змінює строку щодо оплати повної вартості наданих послуг, в тому числі і суми ПДВ, оскільки згідно ч. 1 ст. 188 Податкового кодексу України сума ПДВ є складовою бази оподаткування, а тому входить до ціни товару і не підлягає відокремленню.

Одночасно, належними та допустимими доказами виконання послуг є Акт приймання наданих послуг, а податкові накладні є підставою для здійснення розрахунків з бюджетом, і дотримання сторонами вимог законодавства щодо реєстрації податкових накладних не має значення для визначення початку строку виконання господарських зобов`язань.

У даному випадку має значення сам факт здійснення реєстрації податкової накладної та надання її Замовнику, в разі чого останній повинен здійснити повну оплату отриманих послуг з урахуванням ПДВ в межах визначеного строку - протягом 60 календарних днів з дати підписання обома сторонами Акту здачі-приймання наданих послуг.

Як зазначено вище, позивачем виконані умови п. 4.6. договору в частині складання податкових накладних в електронній формі та їх реєстрації в ЄРПН.

Враховуючи положення Постанови КМУ №1246 від 29.12.2010 скаржник не був позбавлений можливості перевірити стан реєстрації податкових накладних на офіційному сайті Державної податкової інспекції, доказів неможливості такої перевірки ним не надано.

Доводи скарги про невстановлення сторонами договору строку оплати частини вартості наданих послуг у розмірі суми ПДВ є хибними та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником умов договору та норм чинного законодавства України.

Стосовно тверджень апелянта про невідповідність висновків суду обставинам справи, то, за переконанням апеляційного господарського суду, приймаючи оскаржуване рішення, місцевим господарським судом були оцінені усі обставини справи та докази у сукупності, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли із спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, приймаючи це рішення.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене, інші доводи апеляційної скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та не спростовують вказаних вище висновків суду, які напряму випливають із матеріалів даної справи, обставин спору та норм чинного законодавства України.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За загальним правилом, доказування полягає не лише у поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що у даному випадку скаржником зроблено не було.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Отже, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.11.2023р. у справі № 908/2231/23 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 14.11.2023р. у справі № 908/2231/23 - залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги покладається на Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 03.05.2024 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль

Суддя В.Ф. Мороз