Рішення

від 22.04.2024 по справі 916/3869/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3869/23

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липі

розглянувши справу в підготовчому засіданні за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія ТЕХНОЕКСПОРТ УКРАЇНА" (вул. Святошинська, 34, Київ 115, 03115) до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ ОПТ" (вул. Шенгелія, буд.3-А, Херсон, 73000) про стягнення 324170,07 грн.;

за участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Лакотош Д.В. - по довіреності

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія ТЕХНОЕКСПОРТ УКРАЇНА" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ ОПТ" про стягнення 324170,07грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору поставки №48 від 14.09.2017

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.09.2023 року було відкрито позовне провадження у справі № 916/3869/23 за правилами загального позовного провадження.

09.10.2023 відповідач надав відзив на позов відповідно якому просить відмовити позивачу в задоволені позову з підстав того, що обов`язок оплати виникає тільки після продажу товару.

Відповідач зазначає, що умовами п. 7.3. Договору визначено, що Покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним Товар щотижня. Тобто обов`язок сплати за товар у ТОВ «СТРОЙ ОПТ» виникає щотижня лише з моменту реалізації (продажу) отриманого від відповідача товару та тільки за той товар що був реалізований.

Отже, відповідач стверджує, що Позивачем не надано будь яких документів, доказів що підтверджують факт реалізації ТОВ «СТРОЙ ОПТ» товару у зв`язку з чим обов`язок по сплаті грошових коштів за відповідний товар у Відповідача відсутній. Надати зі свого боку ми також не маємо можливості так як вся документація по взаємовідносинах з позивачем втрачена внаслідок захоплення нашого підприємства, постійних пожеж від обстрілів, тощо.

Також відповідач зазначає, що обов`язок сплати не настав відповідно до п. 8.4 укладеного Договору. На сьогоднішній день ТОВ «СТРОЙ ОПТ» не отримало товарно-транспортні накладні за відповідними поставками, та взагалі не отримали будь-яких інших товарно-супровідних документів на перевезення товару відповідно до п. 5.1 5.3. Договору.

Таким чином, відповідач стверджує, що Позивачем належними засобами доказування не підтверджено настання строку виконання зобов`язання у відповідача по сплаті цього товару та порушення прав позивача.

07.11.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідно якої позивач не погоджується із викладеними у відзиві посиланнями та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Сторонами по справі були надані письмові додаткові пояснення.

Ухвалою суду від 15.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні 22.04.2024 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Між ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ ТЕХНОЕКСПОРТ УКРАЇНА» (далі за текстом - Постачальник, Позивач) та ТОВ «СТРОЙ ОПТ» (далі за текстом - Покупець, Відповідач) було укладено договір поставки № 48 від 14.09.2017 р. із Протоколом узгодження розбіжностей (далі за текстом - Договір,).

Згідно п.1.1 Договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти і сплатити Товар на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п.3.1 договору прийняття товару за асортиментом, кількістю і якістю відбувається покупцем згідно з супроводжувальними документами (видаткові накладні, а також документи, що засвідчують якість товару) на момент одержання товару від постачальника. Оригінали супроводжувальних документів постачальник передає покупцю разом із товаром

Згідно п.3.7 договору у випадку, коли частина товару не була реалізована протягом 90 днів з моменту отримання товару, покупець має право повернути його. Постачальник зобов`язаний протягом 14 календарних днів з моменту пред`явлення покупцем письмової вимоги, прийняти цей товар та/або замінити його. Постачальник зобов`язаний прийняти такий товар з одночасним оформленням відповідних товарно супровідних документів.

Відповідно до п. 7.1. ціна товару визначається згідно Специфікації (видаткової накладної) Постачальника. Загальна вартість кожної партії Товару вказується в видаткових накладих Постачальником.

Відповідно до п.7.3 Договору (в редакції Протоколу узгодження розбіжностей) Покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним Товар щотижня протягом 7 (семи) календарних днів з моменту закінчення тижня, протягом якого був реалізований Товар.

Згідно п.7.7 Договору (в редакції Протоколу узгодження розбіжностей) Покупець щомісячно не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за звітним, надає Постачальнику звіт із зазначенням кількості реалізованого Товару та вказує товарні залишки на дату формування звіту. Такий звіт надається Покупцем у електронному вигляді засобами електронної пошти, по факту та у інший спосіб.

За п.11.5 договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2018. Договір підлягає автоматичній пролонгації на кожний наступний календарний рік у випадку, якщо жодна із сторін не відмовиться письмово від пролонгації не менше ніж за 14 (чотирнадцять) днів до дати закінчення договору.

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору протягом строку його дії Постачальником був поставлений товар на загальну суму 2 024 187,71 грн., що підтверджується відповідно до п.3.1, 4.2 Договору видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками Сторін. Покупцем поставлений товар був оплачений частково на суму 1 700 017,64 грн..

Таким чином, заборгованість Покупця з оплати товару, поставленого за Договором, на сьогоднішній день складає 324 170,07 грн.

Приймаючи до уваги, що відповідачем не була погашена заборгованість за вищевказаним договором в розмірі 324170,07грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду з відповідним позовом, що розглядається судом в межах цієї справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За правилами ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ч.1 ст.510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до ст.. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Як встановлено судом, між ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ ТЕХНОЕКСПОРТ УКРАЇНА» (далі за текстом - Постачальник, Позивач) та ТОВ «СТРОЙ ОПТ» (далі за текстом - Покупець, Відповідач) було укладено договір поставки № 48 від 14.09.2017 р. із Протоколом узгодження розбіжностей (далі за текстом - Договір,).

Згідно п.1.1 Договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти і сплатити Товар на умовах, визначених цим Договором.

На виконання умов Договору протягом строку його дії Постачальником був поставлений товар на загальну суму 2 024 187,71 грн., що підтверджується відповідно до п.3.1, 4.2 Договору видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками Сторін.

Позивач зазначає, що Покупцем поставлений товар був оплачений частково на суму 1 700 017,64 грн. Таким чином, заборгованість Покупця з оплати товару, поставленого за Договором, на сьогоднішній день складає 324 170,07 грн.

Позивачем на підтвердження позовних вимог були надані письмові докази, а саме видаткові накладні, накладні на повернення товару та довідка АТ Райффайзен Банк про надходження коштів відповідно до яких судом встановлено, що Постачальником був поставлений товар на загальну суму 2 024 187,71грн., оплата за поставлений товар складає 1551038,41грн., повернення товару було здійснено на загальну суму в розмірі 138 874,94грн. Отже заборгованість Покупця з оплати товару, поставленого за Договором складає 334 274,36 грн.

Враховуючи, що позивачем заявлені позовні вимоги в розмірі 324 170,07грн., суд доходить до висновку, що саме позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 324 170,07грн. підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача судом до уваги не приймається з огляду на наступне.

Представник Відповідача зазначає, що умовами п. 7.3. Договору визначено, що Покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним Товар щотижня.

Тобто при укладенні договору поставки Сторони погодили між собою інший порядок розрахунків, а саме оплата за реалізований товар щотижня. З огляду на вищевикладене у Відповідача виникає обов`язок сплатити за поставлений товар виключно після його реалізації, яка підтверджується звітом.

Судом встановлено, що п. 3.7 договору у випадку, коли частина товару не була реалізована протягом 90 днів з моменту отримання товару, покупець має право повернути його. Постачальник зобов`язаний протягом 14 календарних днів з моменту пред`явлення покупцем письмової вимоги, прийняти цей товар та/або замінити його. Постачальник зобов`язаний прийняти такий товар з одночасним оформленням відповідних товарно супровідних документів.

Відповідно до п.7.3 Договору (в редакції Протоколу узгодження розбіжностей) Покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним Товар щотижня протягом 7 (семи) календарних днів з моменту закінчення тижня, протягом якого був реалізований Товар.

Суд звертає увагу на те, що у позивача відсутній доступ до даних відповідача щодо реалізації ним товару, а також відсутній доступ до даних щодо продукції, що зберігається на складі відповідача, тому визначити момент, з якого у відповідача настає строк щотижневого розрахунку за реалізований товар позивач самостійно не може.

Крім того, п. 3.7. договору чітко визначена можливість повернення нереалізованого товару протягом 90 днів з моменту його отримання. Тому, в разі не реалізації товару, у відповідача була можливість повернути або замінити товар на той, який користується більшим попитом.

Відповідач не скористався правом повернути товар у передбачені договором строки.

Таким чином, суд вважає, що положення п.7.3 договору стосовно того, шо покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня, не створює підстав вважати, що обов`язковою умовою оплати отриманого товару є його реалізація відповідачем.

Отже, у відповідності до ч. 1 ст. 692 ЦК України, у відповідача виник обов`язок оплати Товару після його прийняття або він міг скористатися правом повернення Товару протягом 90 днів в разі його не реалізації.

Крім того, відповідно до п. п.7.7 Договору (в редакції Протоколу узгодження розбіжностей) Покупець щомісячно не пізніше 10 (десятого) числа місяця наступного за звітним, надає Постачальнику звіт із зазначенням кількості реалізованого Товару та вказує товарні залишки на дату формування звіту.

Судом встановлено, що Покупець в порушення умов Договору не надав звіти про реалізацію Товару, та не оплачував поставлений товар.

Додатково слід зазначити, що Відповідач жодним чином не заперечує прийняття товару та обов`язок з його оплати.

Також суд зазначає, що підписання Покупцем видаткових накладних без будь-яких зауважень щодо кількості, якості та вартості поставленого товару, свідчить про прийняття Відповідачем цього товару та породжує у Покупця обов`язок з оплати такого товару.

Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив, документів спростовуючих позовні вимоги не надав.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги позивача повністю.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, за подання позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ ОПТ" (вул. Шенгелія, буд.3-А, Херсон, 73000; код ЄДРПОУ 41481333) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія ТЕХНОЕКСПОРТ УКРАЇНА" (вул. Святошинська, 34, Київ 115, 03115, код 37962907) заборгованість в розмірі 324 170,07грн. та витрат зі сплати судового збору в розмірі 4862,55грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 02 травня 2024 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов