Рішення

від 17.04.2024 по справі 921/852/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 квітня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/852/23

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

при секретарі судового засідання Касюдик О.О.

розглянув справу:

за позовом Заступника керівника Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних відносинах

позивача 1 Тернопільської обласної державної адміністрації

позивача 2 Міністерства оборони України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Квартирно - експлуатаційний відділ м. Тернопіль

до відповідача 1 Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України

відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ Міськбуд Девелопмент"

про: визнання недійсним договору від 03.10.2017 №3/17

за участі представників сторін:

прокурора: Троян Р.Б.- довіреність;

позивача 1: Комар Р.В. - довіреність;

позивача 2: Гудима В.О. - довіреність (в режимі відеоконференції)

третьої особи: Надвинична Г.Я. - довіреність.

Суть справи:

До Господарського суду Тернопільської області поступила позовна заява Заступника керівника Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, подана в інтересах держави в особі Тернопільської обласної державної адміністрації та Міністерства оборони України до відповідачів Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України, Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ Міськбуд Девелопмент" про визнання недійсним договору, укладеного між відповідачами.

Судом відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважними представниками, прокурор посилається на те, що Подільським УКБ укладено договір про будівництво багатоповерхового житлового будинку з ТОВ "Франківська будівельна компанія" (26.10.2020 змінено назву на ТОВ "ІФ Міськбуд Девелопмент") із перевищенням наданих йому повноважень і всупереч законодавству, що регламентує порядок використання земель оборони, організацію будівництва житла для військовослужбовців, порядок укладання державними підприємствами, установами, організаціями договорів про спільну діяльність.

Позивачем 1 надані письмові пояснення №б/н (вх. 81429) від 14.02.2024, у яких, зокрема, зазначено, що Тернопільська обласна державна (військова) адміністрація, як власник земельної ділянки, не надавала жодних дозволів Подільському УКБ та ТОВ "Франківська будівельна компанія" на будівництво житлового будинку по вул. Чехова,16 у місті Тернополі. З огляду на це позивач 1 підтримує позовні вимоги прокуратури та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Письмово, у додаткових поясненнях №б/н (вх.№1013) від 05.02.2024 та усно у судових засіданнях повноважний представник позивача 2 також повністю підтримав заявлений позов, просить його задовольнити.

ТОВ "ІФ Міськбуд Девелопмент" не забезпечило явку свого повноважного представника у судове засідання, відзиву на позов не подало. Разом з тим, Товариство подало до суду заяву №б/н та б/д (вх.№2734 від 05.04.2024), в якій просить розгляд справи проводити без присутності представника. Також зазначає, що вказаний спір міг бути вирішеним в позасудовому порядку, однак, попередньо будь-яких пропозицій щодо розірвання вказаного договору від сторін, які його укладали, та претензій з боку сторін, у власності яких перебуває земельна ділянка, не надходило.

Представник відповідача 1 у судове засідання не прибув, однак подав клопотання №б/н (вх.№2978) від 15.04.2024 про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із терміновим відрядженням його керівника.

Розглянувши дане клопотання, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.1 ст.42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право, зокрема, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, а також брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом. Таким чином, законодавець наділив учасників справи цілим рядом процесуальних прав, в тому числі задля того, щоб вони могли належним чином добросовісно виконати свої обов`язки.

В свою чергу, правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Судом враховано, що представники відповідача 1 жодного разу у судові засідання не з`являлися, навіть у тих випадках, коли судом надавалася їм можливість, за клопотаннями останніх, приймати участь у цих засіданнях в режимі відеоконференції. Крім того, ухвалами суду неодноразово розгляд справи вже відкладався саме через клопотання відповідача 1 з даного приводу.

Варто також зазначити, що норми чинного законодавства не обмежують представництво сторін конкретними особами. Відтак, у Управління, зважаючи на тривалий проміжок між судовими засіданнями, було достатньо часу та можливостей забезпечити участь будь-якого іншого уповноваженого представника для захисту своїх прав, при розгляді даної справи. Більше того, явка відповідача обов`язковою не визнавалась. Окрім цього судом зважено на законодавчо встановлений строк судового розгляду.

Відтак, суд вважає, що учасникам судового процесу створені належні умови для реалізації ними власних процесуальних прав.

При цьому суд зауважує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти росії" від 05.02.2004).

З наведеного в сукупності, судом у задоволенні клопотання відповідача 1 про відкладення судового засідання відмовлено, а спір вирішується за наявними у справі матеріалами за відсутності представників відповідачів.

Водночас, відповідачем 1 подано відзив на позов №б/н (вх. №1543) від 21.02.2024, в якому останній проти позову заперечує з підстав, викладених у ньому. Вважає, що прокурор не надав належних та допустимих доказів повноважень свого представництва, у справі немає передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави. Вказує, що Тернопільська обласна військова адміністрація не може бути позивачем у справі, оскільки в позовній заяві не йдеться про порушення її прав та їх відновлення. Зазначає, що Подільське УКБ при оголошенні конкурсу та укладанні оскаржуваного договору виконувало покладені на нього Міністерством оборони України обов`язки.

Крім того, відповідач 1 стверджує, що лист №503/6239 від 05.09.2022, лист №1786/1989 від 08.06.2023 та інша переписка, свідчать про те, що Міністерство оборони України, Департамент будівництва МОУ, Тернопільська міська рада, Головне управління капітальних вкладень, Головне управління майна та ресурсів, Головне квартирно-експлуатаційного управління ЗСУ, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Хмельницький, знали, що Подільське управління реалізує план будівництва з метою чого і було на підставі результатів відповідного конкурсу укладено між відповідачами спірний договір.

Прокурор, позивачі та третя особа надали свої заперечення та відповіді на відзив (№б/н (вх.№1598) від 23.05.2024, №б/н (вх.№1624) від 26.02.2024, №б/н (вх.№1669) від 27.02.2024, №14/484 від 26.02.2024, №б/н (вх. №2079) від 12.03.2024, №б/н (вх.№2144) від 14.03.2024), у яких зазначають, що доводи відповідача у відзиві не спростовують наведеного у позові, а спірний договір укладений всупереч положень чинного законодавства України.

Представник третьої особи у судовому засіданні просив суд договір №3/17 від 03.10.2017 визнати недійсним, з підстав викладених у поясненнях №14/161 від 16.01.2024. Стверджує, що КЕВ м. Тернопіль не надавав жодних дозволів Подільському УКБ та ТОВ "Франківська будівельна компанія" на будівництво багатоповерхового житлового будинку по вулиці Чехова, 16, м. Тернопіль. Також третя особа звертає увагу на умови спірного договору, котрі передбачають, що за виконання функцій замовника Подільське УКБ отримає у власність лише частину об`єкта у вигляді 10 окремих квартир, що становить 16,7% від загальної площі квартир об`єкта, що є вкрай не припустимим та протизаконним.

Справа розглядалась в режимі відеоконференції з технічною фіксацією (звукозапис) судового процесу відповідно до ст.ст.197, 222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи господарський суд встановив наступне.

На підставі рішення сесії Тернопільської міської ради №4/13/157 від 30.12.2004 Тернопільській квартирно-експлуатаційній частині району (на час розгляду спору судом - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Тернопіль) 19.10.2005 був виданий Державний акт серії ЯЯ №295932 на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,2928 га. Даний акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №030566100027.

Рішенням Тернопільської міської ради №5/2/24 від 28.09.2006 затверджено проект відведення щодо зміни цільового використання земельної ділянки під будівництво 30-ти квартирного житлового будинку за адресою: вул. Чехова, 16, м. Тернопіль Тернопільській квартирно-експлуатаційній частині району та надано дозвіл останній змінити цільове призначення земельної ділянки площею 0,2928 га під будівництво 30-ти квартирного житлового будинку за вказаною адресою.

В подальшому Тернопільською міською радою було прийнято рішення №2085 від 30.12.2009, яким надано Квартирно-експлуатаційному відділу м. Тернопіль містобудівні умови і обмеження на будівництво багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці площею 0,2928 га за адресою вул. Чехова.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 17.12.2014 державним реєстратором Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості (за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 536827361101, номер відомостей про речове право 8198142) про право власності Тернопільської обласної державної адміністрації на земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:02:014:0016 площею 0,2928 га. Також 17.12.2014, номер запису про інше речове право: 8201080, внесено відомості про право постійного користування вище вказаною земельною ділянкою за Квартирно - експлуатаційним відділом м. Тернопіль.

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку станом на 27.12.2023 цільове призначенням земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:02:014:0016, площею 0,2928 га - для розміщення та постійної діяльності Збройних сил України.

В подальшому, між КЕВ м. Тернопіль (Правонадавач) та Подільським УКБ Міністерства оборони України (Управитель) 12.01.2011 року було укладено договір №1, згідно п.1.1 якого Праовнадавач передає Управителю право будівництва житлових будинків для військовослужбовців Збройних Сил України та їх сімей на ділянці загальною площею 0,2928 га, за адресою: вул. Чехова в м. Тернопіль.

В свою чергу, Міністерством оборони України було прийнято рішення №4111/з від 03.04.2011 щодо погодження коригування робочого проекту будівництва 5-ти поверхового 30-ти квартирного будинку по вул. Чехова в м. Тернопіль на 9-ти поверховий будинок 63-х квартирний, а після корегування проекту в установленому порядку розпочати процедуру закупівлі робіт з будівництва додаткових 33-х квартир або залучення коштів генпідрядної будівельної організації.

За результатами проведеного Подільським УКБ конкурсу визначено найкращою конкурсну пропозицію відповідача 2 з будівництва багатоповерхового житлового будинку на земельній ділянці по вул. Чехова, 16 у м. Тернопіль, про що складений протокол від 13.09.2017.

Надалі, 03.10.2017 між Подільським УКБ та ТОВ "ІФ Міськбуд Девелопмент" укладено договір № 3/17 про будівництво багатоповерхового житлового будинку по вул. Чехова у м. Тернопіль (далі - Об`єкт будівництва).

У преамбулі цієї угоди зазначено, що посадова особа відповідача 1 , котра її уклала діє на підставі Положення про Подільське управління капітального будівництва Міністерства України, затвердженого наказом Державного секретаря Міністерства оборони України. №24 від 17.06.2003.

Предметом правочину являлася співпраця і участь Сторін у завершенні будівництва багатоповерхового житлового будинку по вул. Чехова, м. Тернопіль , передача Стороною 1 Стороні 2 передбачених цим договором частини функцій замовника щодо проектування, будівництва, реалізації майнових прав на об`єкти нерухомого майна, що будуть створені в майбутньому, введення в експлуатацію, оформлення права власності. Для цього Стороні 2 надається право укладати договори купівлі-продажу нерухомого майна (квартири та ін.), яке буде створено в майбутньому, із юридичними та фізичними особами, приймати від них оплату, виконувати будівельно-монтажні роботи та інші зобов`язання, оформлення права власності згідно умов укладених договорів. Вартість частини Об`єкта (право власності Сторони 2 на частину Об`єкта) вважатиметься оплаченою Стороною 2 у повному обсязі через інвестування Стороною 2 у будівництво Об`єкта і виконання Стороною 2 частини функцій замовника.

Відповідно до п.2.3 спірного договору Об`єкт буде розміщено на земельній ділянці орієнтовною площею 0,2928 га, що розташована на вул. Чехова у місті Тернополі , кадастровий №6110100000:02:014:0016.

Обсяг пайового внеску визначає Сторона 2 після коригування проектної документації, проведення експертизи проекту, виконання договору підряду з капітального будівництва Об`єкта, інших витрат Сторони 2, що безпосередньо або опосередковано пов`язані з будівництвом, та повинен бути достатнім для спорудження і введення в експлуатацію запроектованого Об`єкта будівництва. Сторона 1, за довіреністю Міністерства оборони України, має пріоритетне право участі у фінансуванні будівництва Об`єкта за умови передбачення та виділення фінансового ресурсу на будівництво цього Об`єкта у відповідному бюджетному році за рахунок державних капітальних вкладень за бюджетною програмою КІІКВ 2101190 "Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України".

Згідно із п.3.4 правочину після завершення будівництва, введення Об`єкта в експлуатацію та підписання Акта приймання-передачі та розподілу Об`єкту Стороні 1 підлягає безумовному отриманню загальної площі житла (квартир) для заселення військовослужбовцями Збройних Сил України в кількості 596 кв. м.

Після завершення будівництва, введення Об`єкта в експлуатацію, підписання Акта приймання-передачі та розподілу Об`єкта, Сторона 2 набуває право власності на весь Об`єкт без врахування тієї частини, яка за умовами цього договору передається Стороні 1 (п.3.7 угоди).

26.10.2023 Квартирно-експлуатаційним відділом м. Тернопіль було проведено огляд спірної земельної ділянки, під час якого встановлено, що на даний час будь-які будівельні роботи на ній не ведуться.

В свою чергу, прокурор стверджує, що Тернопільською обласною державною адміністрацією, як власником спірної земельної ділянки та КЕВ м. Тернопіль, як землекористувачем, не надавалася згода на укладення спірного договору. Крім того, прокурор зазначає, що нормативно-правові та відомчі акти не надавали Подільському УКБ повноважень без узгодження з Міністерством оборони України проводити конкурс та укладати за його результатами договір про будівництво житла із залученням небюджетних коштів, а також діяти від імені Міністерства під час укладення такої угоди.

Враховуючи вище наведене, за доводами прокурора, Подільським УКБ укладено договір про будівництво із перевищенням наданих йому повноважень і всупереч законодавству, що регламентує спірні правовідносини, зокрема без конкурсу, проведеного Міністерством оборони України та надання останнім відповідного погодження.

Наведені вище обставини й стали підставою для звернення прокурора до суду із відповідним позовом.

Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити в повному обсязі, виходячи з наступних міркувань.

Щодо звернення прокуратури з даним позовом, слід зазначити наступне.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор, серед іншого, звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній, чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У відповідності до положень п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України №3-рп/99 у справі № 1-1/99 від 08.04.1999 прокурор або його заступник самостійно визначає з посиланням на чинне законодавство в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовуючи в позовній заяві необхідність їх захисту, та визначає орган, який уповноважений державою виконувати відповідні функції в спірних правовідносинах.

У зазначеному рішенні вказано, що оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти росії" , заява № 42454/02, § 35).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Щодо підстав для звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.

Відповідно до п.п. 105 п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671, Міноборони відповідно до покладених на нього завдань здійснює в межах повноважень, передбачених законом, функції з управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони.

Міноборони з метою організації своєї діяльності забезпечує в установленому порядку самопредставництво Міноборони в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міноборони або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міноборони в судах та інших органах через представників (п.п. 9 п. 5 Положення).

Згідно з п. 1.2. Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів Міністерства оборони України та Збройних Сил України у судах та інших державних органах, виконання судових рішень, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 30.12.2016 року №744 з метою забезпечення належної організації претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів у судах та інших державних органах, виконання рішень судів керівники структурних підрозділів Міноборони, Генерального штабу, командири (начальники, керівники) військових частин (установ, організацій), підприємств зобов`язані: постійно здійснювати заходи щодо усунення причин та умов, які стали підставами для звернення з позовами (скаргами) до суду; забезпечувати належний захист інтересів структурних підрозділів Міноборони, Генерального штабу, військових частин (установ, організацій), підприємств під час розгляду судових справ, оскарження в апеляційному та касаційному порядку всіх рішень (за винятком випадків, передбачених цією Інструкцією), прийнятих не на користь Міністерства оборони України (далі - Міноборони) та Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), за необхідності вживати належних заходів щодо поновлення строків на апеляційне та касаційне оскарження.

Як вбачається матеріалів справи, листами №30.56/02-539ВИХ-23 від 17.04.2023, №30.56/02-595ВИХ-23 від 21.06.2023, №30.56/02-814 ВИХ-23 від 14.07.2023 Спеціалізована прокуратура регіону зверталась до Міністерства оборони України з метою витребування інформації щодо обставин укладення оспорюваного договору будівництва, а також з метою встановлення наявності підстав для застосування представницьких повноважень щодо захисту порушених інтересів держави.

Головне управління капітальних вкладень Міністерства оборони України у листах №1786/2010 від 09.06.2023, №1786/2285 від 03.07.2023, №1786/2812 від 03.08.2023, №1786/3062 від 21.08.2023 повідомило прокуратуру, що договір від імені Міноборони не укладався, питання про вжиття заходів стосовно розірвання договору в односторонньому порядку Подільським УКБ не ініціювалось, не планувалось та не вжито заходів щодо самостійного звернення до суду з позовом на захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

Таким чином, Міністерство оборони України, як орган державної влади, що реалізує що реалізує державну політику при розпорядженні військовим майном, у тому числі землями оборони, неналежним чином здійснювало захист порушених інтересів держави у спірних правовідносинах

Як наслідок, суд погоджується із доводами прокурора про те, що зібраними у справі доказами підтверджується бездіяльність контролюючого органу - позивача 1 та невжиття ним заходів для поновлення порушених інтересів держави.

Щодо наявності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Тернопільської обласної державної адміністрації.

В умовах воєнного стану на виконання ст.4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" згідно з указами Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", №68/2022 "Про утворення військових адміністрацій, утворено Тернопільську обласну військову адміністрацію, до якої перейшли повноваження обласної державної адміністрації.

Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим законом.

Так, приписами п.7 ч.1 ст.13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питання щодо використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Статтею 21 цього ж Закону встановлено, що до повноважень у галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля місцевої державної адміністрації належить, у тому числі, і розпорядження землями державної власності відповідно до закону.

Згідно з ч.2 ст.84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади згідно з повноваженнями, визначеними цим Кодексом.

Відповідно до ч.5 ст.122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ст.123 ЗК України).

Згідно з положеннями ст.ст.84, 122 ЗК України обласні державні адміністрації є розпорядниками земель державної форми власності, які розташовані на їхній території у межах міст обласного значення, для всіх потреб та відповідно суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Таким чином, Тернопільська обласна військова адміністрація мала право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державної форми власності у межах міста Тернополя, зокрема земель оборони, однак таких заходів не вжила.

Як вбачається матеріалів справи, листами №30.56/02-597ВИХ-23 від 21.06.2023, №30.56/02-1472ВИХ-23 від 18.10.2023 Спеціалізована прокуратура регіону зверталась до Тернопільської обласної військової адміністрації з метою витребування інформації щодо обставин укладення оспорюваного договору будівництва, а також з метою встановлення наявності підстав для застосування представницьких повноважень щодо захисту порушених інтересів держави.

Тернопільська обласна військова адміністрація у листах №03-5867/16 від 29.06.2023, №03-9991/16 від 23.10.2023 повідомило прокуратуру, що не володіє інформацією про укладення договору №3/17 від 03.10.2017, оскільки є виключно розпорядником спірної земельної ділянки, жодних заходів щодо звернення до суду стосовно оскарження спірного договору не вживалось.

Як наслідок, суд погоджується із доводами прокурора про те, що зібраними у справі доказами підтверджується бездіяльність обласної адміністрації - позивача 2 та невжиття ним заходів для поновлення порушених інтересів держави.

Щодо позовних вимог суд вказує на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Відповідно, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.01.2023 у справі №917/559/21.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (п. 3 ч. 2 ст.16 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Реалізовуючи наведені правомочності суд відзначає, що за приписами статті 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб`єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 17.12.2014 державним реєстратором внесено відомості (за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 536827361101, номер відомостей про речове право 8198142) про право власності Тернопільської обласної державної адміністрації на земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:02:014:0016 площею 0,2928 га. Також 17.12.2014, номер запису про інше речове право: 8201080, внесено відомості про право постійного користування вище вказаною земельною ділянкою за Квартирно - експлуатаційним відділом м. Тернопіль. Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку станом на 27.12.2023 цільове призначенням земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:02:014:0016, площею 0,2928 га - для розміщення та постійної діяльності Збройних сил України.

Згідно зі статтею 1 Закону України „Про використання земель оборони", яка кореспондується з ч. 1ст.77 ЗК України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Таким чином, з аналізу вище зазначених фактичних обставин та законодавчих приписів слідує, що земельна ділянка на якій за умовами договору №3/17 від 03.10.2017 планувалося будівництво належить до земель оборони, перебуває у власності держави та знаходиться на праві постійного користування у КЕВ м. Тернопіль.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Тобто, право постійного землекористування є безстроковим та може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.

Водночас, Головне управління капітальних Міністерства оборони України листом №1786/2812 від 03.08.2023 (на запит Спеціалізованої прокуратури від 21.06.2023 №30.56/02-595ВИХ-23) повідомило, що рішення щодо добровільної відмови від земельної ділянки на якій розташований Об`єкт будівництва, Квартирно-експлуатаційним відділом м. Тернопіль, як користувачем земельної ділянки, не приймалося. У судовому засіданні третя особа також повідомила про те, що нею також не надавалося ніяких дозволів відповідачам на спорудження Об`єкту будівництва на вказаній земельній ділянці.Іншого судом не встановлено.

В той же час, імперативними нормами, що містяться у ч.2 ст.77, ч.4 ст.84 ЗК України обмежено перебування земель оборони лише в державній власності із забороною її передачі у приватну власність. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Вищезазначені приписи свідчать про особливий правовий режим земель оборони та їх обмежену оборотоздатність в цивільному обігу.

Окремо слід зауважити і на тому, що для розпорядження земельною ділянкою, яка віднесена до земель оборони, Міністерство оборони України до всього мало отримати згоду на таке розпорядження у Кабінету Міністрів України. Адже, в силу ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а згідно зі ст. 9 Закону України "Про оборону України" Кабінет Міністрів України встановлює порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, в тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних, енергетичних ресурсів, фондів, майна і послуг, використання повітряного і водного простору, морських і річкових портів, аеропортів та аеродромів (посадочних майданчиків), засобів зв`язку і радіочастотного ресурсу, комунікацій, інших об`єктів інфраструктури держави, навігаційної, топогеодезичної, метеорологічної, гідрографічної та іншої інформації, ведення геодезичних і картографічних робіт, необхідних для належного виконання покладених на ці органи функцій та завдань, як на платній, так і безоплатній основі, у грошовій та інших формах розрахунків.

З аналізу статей 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони" слідує, що передбачена законодавством можливість забудови земель оборони без зміни їх цільового призначення (для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла) та державної форми власності обумовлює таку забудову саме житлом для військовослужбовців.

При цьому, умовами оспорюваного договору не передбачено забудову земельної ділянки, що відноситься до земель оборони виключно під житло для військовослужбовців та членів їхніх сімей або соціального та доступного житла.

Адже за досягнутими контрагентами у пункті 3.4 договору домовленостями, після завершення реконструкції, введення Об`єкта в експлуатацію та підписання Акта приймання-передачі та розподілу Об`єкта, Подільському УКБ мало безумовно отримати загальну площу житла (квартир) для заселення військовослужбовцями Збройних Сил України лише в кількості 596 кв. м.

В свою чергу, пунктом 3.7 договору його учасники визначили , що після завершення реконструкції, введення Об`єкта в експлуатацію та підписання акта приймання-передачі та розподілу Об`єкта, ТОВ "ІФ Міськбуд Девелопмент" набуває право власності на весь Об`єкт без урахування тієї частини, яка за умовами договору передається Подільському УКБ.

Отже, за умовами договору отриманню військовослужбовцями ЗС України житла для заселення всього складає 596 кв. м., що становить 16,7 % від загальної площі квартир об`єкта, де проектна загальна площа об`єкта становить 2972 кв. м.). Натомість Товариство після завершення будівництва набуде право власності на 83,3 % від загальної площі будівництва.

Поряд із цим суд враховує, що у частині 1 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава взяла на себе обов`язок забезпечувати військовослужбовців жилими приміщеннями

Для реалізації цієї правової норми та з метою виконання приписів частини 2 статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 715 затверджено Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони (далі - Порядок №715).

У п. 3 цього нормативно-правового акту обумовлено, що замовником будівництва житла та організатором конкурсу є Міноборони, а у пункті 5 передбачено, що на підставі погодженого з Кабінетом Міністрів України переліку земельних ділянок, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, Міністр оборони утворює конкурсну комісію, затверджує її склад та голову.

Розпорядженням № 666-р від 22.05.2013 Кабінетом Міністрів України погоджено розроблений Міністерством оборони України перелік земельних ділянок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням небюджетних коштів.

При цьому, вказане розпорядження, як в редакції, яка діяла стала станом на дату укладення спірного договору, так і редакції яка діє на даний час, не містить відомостей про погодження Кабінетом Міністрів України будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням небюджетних коштів на земельній ділянці площею 0,2928 га, що розташована по вул. Чехова, м. Тернопіль . Також у матеріалах справи немає доказів проведення конкурсних процедур позивачем 2 за правилами визначеними Порядком №715.

Окрім цього суд звертає увагу на те, що предметом укладеного між відповідачами договору є їх співпраця та участь сторін у завершенні будівництва багатоповерхового житлового будинку.

В силу ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників або без такого об`єднання.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ст. 1131 ЦК України).

Отже, спільна діяльність це договірна форма об`єднання осіб для досягнення спільної мети без створення юридичної особи.

Метою спільної діяльності може бути як господарська (інвестування, виконання робіт, надання послуг, будівництво об`єктів промисловості, торгівлі, житла, тощо), так і негосподарська (вирішення питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад, тощо) мета, за умови, що вона не суперечить закону.

Для досягнення мети спільної діяльності її учасники вправі виділити певне майно (об`єднати вклади) або обмежитися особистою трудовою участю, тощо.

Викладені у спірному правочині умови вказують на те, що останній, за своєю правовою природою, є саме договором про спільну діяльність. Адже, сторони при його укладенні взяли на себе зобов`язання діяти спільно з метою будівництва багатоквартирного житлового будинку, для чого кожна з сторін мала внести певні вклади: Подільське УКБ - у вигляді земельної ділянки, а Товариство - грошові кошти, здійснивши інвестування за договором, з подальшим розподілом результатів спільної діяльності.

При цьому, судом враховується, що сторони договору не діють по відношенню одна до одної, як замовник та підрядник, що характерно для договору підряду.

Висновок про віднесення аналогічної за змістом угоди саме до договору про спільну діяльність міститься у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №910/4501/17, постанові Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 у справі №910/5188/22, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 07.11.2023. Зазначені правові позиції Верховного Суду враховуються при вирішенні даного спору.

Заперечуючи щодо позову, відповідач 1 зазначає, що під час укладення спірного договору останній діяв в межах повноважень, на підставі Положення про Подільське УКБ МО України, затвердженого наказом Державного секретаря Міністерства оборони України №24 від 17.06.2003.

Відповідно до п. 1.1 цього Положення, Подільське УКБ МОУ є державною госпрозрахунковою установою Міністерства оборони України та призначене для забезпечення виконання завдань капітального будівництва житла для військовослужбовців і членів їх сімей, об`єктів військового призначення для потреб Збройних Сил України з метою підтримання їх у стані бойової та мобілізаційної готовності.

Управління підпорядковане начальнику управління капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України.

Управління виконує функції замовника будівництва Міністерства оборони України (далі - орган управління) на будівництво об`єктів житлово-комунального, соціального, загальновійськового призначення, а також у порядку, встановленому чинним законодавством України та цим Положенням залучається до вирішення інших питань придбання та обміну житла у Вінницькій, Рівненській, Житомирській та Хмельницькій областях.

Згідно із п.5 Положення Управління є самостійним господарюючим суб`єктом, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов`язки, бути позивачем і відповідачем у судах загальної юрисдикції, отримує прибуток від здійснення госпрозрахункової діяльності і розподіляє його згідно з чинним законодавством.

Пунктом 7 Положення передбачено, що Подільське УКБ відповідно до покладених на нього завдань укладає договори підряду на виконання робіт з будівництва об`єкта та здійснює контроль за їх виконанням згідно з чинним законодавством.

Однак, як було встановлено судом вище, укладений спірний договір не є договором підряду, а за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність.

Щодо інших видів правочинів п. 7 Положення надає Управлінню правомочності, зокрема:

- за погодженням з управлінням капітального будівництва об`єктів житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України укладати договори на пайову участь у будівництві об`єктів іншими замовниками;

- вишукувати та залучати кошти інвесторів у будівництво об`єктів у визначеному законодавством України та цим Положенням порядку та укладати договори (контракти), які узгоджуються в управлінні капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ капітального будівництва Міністерства оборони України.

При цьому суд звертає увагу на те, що договори пайової участі не належать до будь-якої групи договорів, передбаченої Цивільним або Господарським кодексом. Таким договором визначається порядок розподілу між сторонами відповідних частин створеного об`єкта нерухомості.

Укладення таких договорів ґрунтується на принципі свободи договору, передбаченому у ст. 3, ст. 627 Цивільного кодексу України. Але такий правочин, у разі його укладення Управлінням, має бути погоджений управлінням капітального будівництва об`єктів житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України.

Також п. 11 Положення встановлено, що начальник управління, за погодженням з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України укладає угоди на капітальне будівництво та ремонт, інвестування будівництва житла для військовослужбовців та членів сімей, придбання та обмін квартир, надання послуг та інші угоди в межах своє компетенції.

При цьому суд констатує, що всупереч перелічених вище приписів та вимог, у спірних правовідносинах Подільське УКБ ніяких погоджень від Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України не отримувало.

До того ж, зважаючи на правову природу договору № 3/17, слід прийти до висновку про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296, у діючій станом на дату укладення спірного договору редакції (далі - Порядок №296).

Пунктом 2 Порядку №296 обумовлено, що суб`єкт господарювання, котрий виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, іншому суб`єкту управління об`єктами державної власності, звернення щодо погодження укладення договору разом із переліченими у цьому пункті документами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №296 орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб`єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін`юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України. Зазначений проект повинен, зокрема, містити істотні умови договору, укладення якого пропонується погодити, щодо забезпечення підвищення ефективності використання державного майна, захисту майнових інтересів держави, унеможливлення відчуження державного майна, а також залежно від виду договору - розмір часток учасників, строк дії договору, порядок розподілу прибутку, покриття витрат та внесення додаткових вкладів. До проекту рішення Кабінету Міністрів України щодо погодження укладення договору органом управління додаються такі документи: звернення суб`єкта господарювання до органу управління щодо погодження укладення договору разом з документами, що передбачені підпунктами 2-6 пункту 2 цього Порядку, а також погоджений органом управління проект договору; висновок органу управління щодо відсутності встановлених законодавством заборон та обмежень на використання майна суб`єкта господарювання, якщо таке використання передбачається договором; висновок органу управління про відповідність галузевим концепціям і програмам розвитку пропозицій суб`єкта господарювання, який планує укласти договір.

Пунктами 4, 5 Порядку №296 встановлено, що орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзацах четвертому - шостому пункту 3 цього Порядку. У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб`єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, оспорюваний договір, мав отримувати попереднє погодження шляхом прийняття Кабінетом Міністрів України рішення за наслідками дотримання відповідної послідовної процедури, як того вимагають положення пунктів 2-5 Порядку № 296.

Всупереч цьому, Подільське УКБ не подавало до органу управління - Міністерства оборони України звернення з документами, які встановлені Порядком №296. Таким чином, під час укладення спірного договору Подільським УКБ , як державною організацією Міністерства оборони України, не було дотримано порядок (механізм) укладення договору, який за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність.

Порушення відповідачем 1 вказаної процедури, в розумінні частини 4 статті 4, частин 1, 2 статті 203 та статті 215 ЦК України є достатньою підставою для визнання договору №3/17 від 03.10.2017 недійсним. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №922/2952/21.

Також, при вирішенні цього спору суд враховує приписи, що викладені у Положенні про організацію капітального будівництва (реконструкції) об`єктів Збройних Сил України військового, спеціального, житлового та соціально-культурно-побутового призначення, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03 листопада 2015 року № 610, в редакції, що діяла станом на момент укладення спірного договору (далі - Положення про організацію будівництва), копія якого знаходиться у матеріалах справи.

Так, у його п.1.4 передбачено, що замовником капітального будівництва (реконструкції) всіх об`єктів ЗС України є Міністерство оборони України. Водночас, п. 1.7 Положення про організацію будівництва обумовлено, що виконання функцій замовника будівництва об`єктів ЗС України може покладатися на певних осіб, серед яких є територіальні управління капітального будівництва, однак лише на підставі довіреності Міністерства оборони України на право укладання від імені Міністерства оборони України відповідних договорів. Існування таких повноважень у Подільського УКБ не підтверджено матеріалами справи. Адже відповідач 1 не надав суду обумовленої вище довіреності. Більше того, спірний правочин його посадова особа уклала від імені Подільського управління капітального будівництва, а не як представник Міністерства оборони України. Наведене, на думку суду, виключає застосування до спірних правовідносин статті 241 ЦК України. При цьому суд також зважає на те, що матеріали справи не містять і належних доказів, які б вказували на схвалення спірного правочину не будь-якими, а саме повноважними посадовими особами Міністерства.

Відповідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч.1, 2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Верховний Суд сформував сталу правову позицію про те, що відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, задекларувавши в нормах Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Оцінюючи дотримання наведених вище принципів відповідачами у спірних правовідносинах, в тому числі доводи Подільського УКБ про те, що метою укладеного правочину є надання квартир військовослужбовцям , а визнання угоди недійсною цьому перешкодить, суд звертає увагу на таке.

Плановим терміном введення Об`єкта будівництва в експлуатацію контрагенти спірної угоди встановили -ІV квартал 2018 року, однак на час розгляду цього спору будівельні роботи не проводяться, а стан будівництва зафіксований третьою особою у акті огляду земельної ділянки , що складений 30.10.2023 року та засвідчується доданими до нього результатами фотофіксації.

Слід також зазначити, що всупереч законодавчих вказівок про здійснення забудови на землях оборони з особливим правовим режимом лише житлом для військовослужбовців, фактичне виконання умов спірного договору призвело б до створення на землях оборони нового об`єкту невійськового призначення-житлового комплексу, в якому замість 100 відсотків, лише 16,7 % було б житлом для військовослужбовців, а решта 83,3 % - власністю інших осіб.

Таким чином, внаслідок укладення спірної угоди з порушенням закону, фактично має місце не надання житла військовослужбовцям, а позбавлення значної їх кількості можливості таке житло отримати.

З огляду на вище викладене в сукупності, суд доходить висновку про наявність правових підстав для визнання договору №3/17 про будівництво багатоповерхового житлового будинку по вул. Чехова у м. Тернопіль від 03.120.2017, укладеного між Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІФ Міськбуд Девелопмент" недійсним.

Інші долучені до матеріалів справи докази, доводи та заперечення учасників цього спору були ретельно досліджені судом, однак наведених вище висновків вони не спростовують. В свою чергу, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Як наслідок, заявлені у даній справі позовні вимоги задовольняються судом повністю.

Судовий збір, в силу ст.129 ГПК України, покладається порівно на відповідачів.

Керуючись статтями ст. ст. 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним з моменту укладення договір від 03.10.2017 №3/17 про будівництво багатоповерхового житлового будинку, що укладений між Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 24980188) та товариством з обмеженою відповідальністю "ІФ Міськбуд Девелопмент" (код ЄДРПОУ 41214605).

3. Стягнути з Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України (вул. 600-річчя, 68, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 24980188) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, код ЄДРПОУ 38326057, державна казначейська служба України м. Київ, IBAN UA 238201720343120001000082783) - 1 342 (одну тисячу триста сорок дві) грн судового збору. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ Міськбуд Девелопмент" (вул. Макогона, буд. 31А, м. Івано - Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 41214605) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, код ЄДРПОУ 38326057, державна казначейська служба України м. Київ, IBAN UA 238201720343120001000082783) - 1 342 (одну тисячу триста сорок дві) грн судового збору. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 03.05.2024.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя О.В. Руденко