Рішення

від 03.05.2024 по справі 924/256/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" травня 2024 р. Справа № 924/256/24

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Субботіної Л.О. за участю секретаря судового засідання Мізика М.А., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маляр" м. Львів

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" м.НетішинШепетівського району Хмельницької області

про стягнення 962 250,00 грн

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Хмельницької області 01.03.2024 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Маляр" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" про стягнення 962250,00 грн заборгованості. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання укладеного між сторонами договору поставки № 53-124-01-23-21455 від 31.10.2023 позивач передав відповідачу товар на загальну суму 962 250,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №855 від 14.11.2023 та № 906 від 16.11.2023. Однак відповідач в порушення умов договору не розрахувався за отриманий товар, у зв`язку із чим в останнього утворилась заборгованість в сумі 962 250,00 грн. Відповідачу було направлено претензію з вимогою про сплату заборгованості, на яку відповідач надав відповідь із зазначенням причин несвоєчасної оплати товару. Оскільки відповідач не сплатив заборгованість за поставлений товар, то позивач звернувся до суду із даним позовом.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 01.03.2024, вказану позовну заяву передано для розгляду судді Субботіній Л.О.

Ухвалою суду від 05.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №924/256/23 в порядку розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач надіслав до суду відзив на позов від 08.03.2024, у якому вказує, що він визнає позовні вимоги, тому 50% сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви у цій справі не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а підлягає поверненню з Державного бюджету України для позивача відповідно до приписів ч. 1 ст. 130, ч. 1 ст. 129, п.5 ч. 1 ст. 237 ГПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір". Відповідач зазначає, що він не мав можливості в строк, встановлений договором, і немає можливості на цей час здійснити оплату для позивача суми основного боргу, у зв`язку з вкрай важким фінансовим становищем відповідача, в якому він опинився в умовах законодавчих змін, що відбулися в енергетичному ринку країни, а також в результаті окупації військовими формуваннями російської федерації частини виробничих потужностей відповідача в ході військової агресії російської федерації проти України. Звертає увагу, що відповідач, виконуючи функції експлуатуючої організації (оператора) атомних електростанцій відповідно до ст. 33 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", зобов`язаний першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок. Відповідно наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, відповідач зобов`язаний спрямовувати в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС. Також зауважує, що відповідач виконує спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільного інтересу, а саме доступності електричної енергії для побутових споживачів. Внаслідок цього у відповідача виник довгостроковий дефіцит платіжного балансу, який негативно вплинув на можливість виконувати зобов`язання по сплаті платежів, у тому числі по сплаті таких першочергових платежів як податки, збори та інші платежі до державного бюджету, постачання ядерного палива тощо. Вказує, що на тепер відповідачем втрачено значні виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. Поряд з цим, відповідач продовжує нести витрати з утримання об`єктів і персоналу ВП ЗАЕС, не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу. Враховуючи наведене, відповідач не мав можливості здійснити оплату в строки, визначені умовами договору, внаслідок дії об`єктивних та незалежних від відповідача обставин, оскільки така неможливість не пов`язана із ризиками господарської діяльності підприємства та не є наслідком його неефективної роботи. Наведені обставини, які продовжують існувати і на даний час, свідчать про відсутність у відповідача реальної можливості виконати рішення суду у разі задоволення судом повністю або частково позовних вимог позивача, а примусове стягнення такої заборгованості загрожує серйозними ускладненнями для господарської діяльності. З огляду на викладене, відповідач просить зменшити суму судових витрат з урахуванням визнання відповідачем суми основного боргу і у разі ухвалення судом рішення про повне або часткове задоволення позовних вимог позивача, надати йому відстрочення виконання такого рішення суду тривалістю 3 календарних місяці з моменту набрання таким рішенням суду законної сили.

Також 23.04.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про поновлення строку на подання доказів у разі визнання його судом пропущеним та закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 631800,00 грн заборгованості на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. В обґрунтування клопотання відповідач вказує, що після надіслання до суду відзиву на позовну заяву на рахунок позивача були перераховані грошові кошти в сумі 631 800,00 грн в рахунок оплати спірної суми заборгованості, що підтверджується платіжною інструкцією №3734 від 11.04.2024. Відповідач зазначає, що він не мав можливості подати до суду вказаний доказ разом із відзивом, оскільки станом на час його подання вказаний доказ був відсутній. Тому просить поновити строк на подачу доказів та прийняти до розгляду вищевказану платіжну інструкцію, а також закрити провадження у справі в частині позовних вимог.

Розглянувши клопотання представника відповідача про поновлення строку для подання доказів, суд зазначає, що відповідно до ч.ч. 1, 3, 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Зважаючи на наведені приписи, з метою повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи, а також з огляду на те, що відповідач здійснив часткову сплату спірної заборгованості після подання відзиву на позов, суд вважає за можливе поновити відповідачу встановлений законом процесуальний строк для подачі доказів по справі та прийняти до розгляду платіжну інструкцію №3734 від 11.04.2024.

Суд під час розгляду матеріалів справи встановив наступні обставини.

Між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маляр" (далі - постачальник) було укладено договір поставки №53-124-01-23-21455 від 31.10.2023 (далі - договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю в передбачені цим договором строки товар, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, кодом УКТ ЗЕД, ціною, які зазначаються в специфікації № 1 (додаток №1 до договору), та є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 1.2 договору предметом поставки по даному договору є товар: код 44830000-7 згідно ДК 021:2015 (мастики, шпаклівки, замазки та розчинники).

Місцем виконання цього договору є місто Нетішин Хмельницької області (п. 1.3 договору).

За умовами п. 3.1 договору строк поставки товару становить 30 календарних днів з дати укладення сторонами цього договору.

Поставка товару згідно специфікації здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DРP згідно з Інкотермс 2020 на склад вантажоодержувача за адресою: Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство" склад №3, вул.Промислова, 3/14, м. Нетішин, Хмельницька область, 30100 (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 3.5 договору датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної/товарно-транспортної накладної вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або випадкового знищення товару переходить до покупця з моменту поставки товару.

Приймання товару здійснюється на складі вантажоодержувача у відповідності до супровідних документів (п. 3.7 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору ціна товару по договору становить: 801 875,00 грн (вісімсот одна тисяча вісімсот сімдесят п`ять гривень 00 копійок), крім того ПДВ 20%: 160 375,00 грн (сто шістдесят тисяч триста сімдесят п`ять гривень 00 копійок). Всього ціна договору: 962 250,00 грн (дев`ятсот шістдесят дві тисячі двісті п`ятдесят гривень 00 копійок).

Ціна за одиницю товару, кількість та загальна ціна товару по договору визначається специфікацією №1 (додаток 1 до договору) (п. 4.2 договору).

Згідно з п. 5.1 договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".

За умовами п. 5.3 договору датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку покупця.

Пунктом 6.1.2 договору визначений обов`язок покупця своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленого товару.

Відповідно до п. 7.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, зазначених в п. 2 ст.14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні", які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін. Для виконання цього договору запровадження воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" (із змінами) не вважається форс-мажорною обставиною.

Наявність форс - мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим Торгово - промисловою палатою України, або регіональною торгово - промисловою палатою, згідно з законодавством України, або іншою довідкою, процесуальним документом, виданим компетентним органом (п. 7.2 договору).

Згідно з п. 7.3 договору сторона, що зазнала форс - мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів відповідного підтверджуючого документу. Про закінчення форс - мажорних обставин сторона, яка зазнала їх впливу, письмово в 5 денний строк повідомляє другу сторону.

У разі невиконання або неналежного виконання стороною умов визначених пунктом 7.3 договору, остання втрачає право посилатися на форс-мажорні обставини при вирішенні спору, що виник при виконанні договору (п. 7.4 договору).

За умовами п. 11.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Договір підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

Додатком №1 до договору сторони оформили специфікацію №1, в якій погодили, зокрема товар, що підлягає поставці, його кількість та загальну вартість 962 250,00 грн з ПДВ.

Додатком № 2 до договору оформлено технічну специфікацію.

На виконання умов договору №53-124-01-23-21455 від 31.10.2023 позивач поставив відповідачу визначений у договорі товар на загальну суму 962 250,00 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №855 від 14.11.2023 на суму 631 800,00 грн, №906 від 16.11.2023 на суму 330 450,00 грн,

Матеріали справи містять ярлики на придатну продукцію №Я-1-168-24 від 15.11.2023 та №Я-1-170-24 від 22.11.2023, які надіслано позивачу супровідним листом відповідача №61-12716/20153 від 24.11.2023.

Позивач звертався до відповідача з претензією від 02.02.2024, згідно з якою просив здійснити оплату заборгованості за договором в сумі 962 250,00 грн з ПДВ.

Відповідач у листі № 45-30-346/3036 від 08.02.2024 щодо погашення заборгованості повідомив про затримку у здійсненні платежів, яка обумовлена відсутністю належного фінансування філії ВП "Хмельницька АЕС" через низький рівень розрахунків споживачів за відпущену на ринок електричну енергію та надзвичайно складну ситуацію в енергетичному секторі країни в умовах воєнного стану, запровадженого в Україні з 24 лютого 2022 року Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 із подальшими змінами. Також відповідач вказував, що філія ВП "Хмельницька АЕС" не мала можливості здійснити оплату у повному обсязі в строки, визначені умовами договорів, внаслідок дії об`єктивних та незалежних обставин. При цьому відповідач докладає всіх зусиль для погашення кредиторської заборгованості перед позивачем.

Після відкриття провадження у справі, відповідач подав до суду платіжну інструкцію №3734 від 11.04.2024, згідно з якою відповідач сплатив на користь позивача 631800,00 грн в якості погашення кредиторської заборгованості за отримані ТМЦ згідно договору 53-124-01-23-21455 від 31.10.2023, вид. накладна №855 від 14.11.2023.

Матеріали справи містять витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до яких 11.01.2024 проведено державну реєстрацію юридичної особи Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", код ЄДРПОУ 24584661 та внесені дані про юридичну особу, правонаступником якої є зареєстрована юридична особа, - Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", код 24584661. Також до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості щодо відокремлених підрозділів юридичної особи, які функціонують у складі АТ "НАЕК "Енергоатом", зокрема щодо філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", код ВП 21313677, місцезнаходження: Хмельницька обл., м.Нетішин, вул.Енергетиків, буд. 20. Вказані відомості відображені також в наказі АТ "НАЕК "Енергоатом" №01-1-н від 12.01.2024.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд приймає до уваги наступне.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають із договорів поставки. Так, на підставі договору поставки №53-124-01-23-21455 від 31.10.2023 та специфікації № 1 (додаток №1 до договору) позивач передав, а відповідач прийняв товар (шпаклівку ЕП 0010, розчинник органічний Р-4 БП та перетворювач іржі) на загальну суму 962 250,00 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №855 від 14.11.2023 та №906 від 16.11.2023, а також ярликами на придатну продукцію №Я-1-168-24 від 15.11.2023, №Я-1-170-24 від 22.11.2023.

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу, який згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України застосовується також до договорів поставки. Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст.692 ЦК України).

Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з п. 5.1 договору, оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".

Положеннями ч.1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За приписами ст. 252 ЦК України строк визначається, зокрема днями, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Частиною 5 ст. 254 ЦК України передбачено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, при визначенні строку (терміну) виконання зобов`язання слід враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов`язання.

З урахуванням положень ст. 253 ЦК України щодо початку перебігу строку, період у часі, упродовж якого має місце прострочення відповідача щодо виконання зобов`язання з оплати перед позивачем, починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, а саме з наступного дня після оформлення ярлика на придатний товар.

Якщо останній день строку для оплати товару припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то в силу ч.5 ст. 254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

Як вбачається із матеріалів справи, на поставлену продукцію були оформлені ярлики на придатну продукцію №Я-1-168-24 від 15.11.2023 та №Я-1-170-24 від 22.11.2023. Отже, відповідач зобов`язаний був сплатити позивачу кошти в сумі 631 800,00грн (згідно з ярликом №Я-1-168-24 від 15.11.2023) у строк по 15.01.2024 включно, оскільки 14.01.2024 є вихідним днем, та кошти в сумі 330 450,00 грн (згідно з ярликом №Я-1-170-24 від 22.11.2023) у строк по 22.01.2024 включно, оскільки 21.01.2024 є вихідним днем.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд встановив, що на момент звернення позивача до суду заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар становила 962 250,00 грн, яка визнана відповідачем у відзиві на позов.

Після відкриття провадження у справі (ухвала від 05.03.2024) відповідач сплатив позивачу 631800,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №3734 від 11.04.2024.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).

Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду справи без винесення рішення суду, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, зокрема, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. За таких обставин, подальше продовження процесу стає не доцільним.

З огляду на вказане, суд на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Маляр" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" про стягнення 631800,00грн заборгованості.

Отже, предметом спору є позовні вимоги про стягнення 330 450,00 грн заборгованості.

Суд встановив, що відповідач не сплатив вищевказану заборгованість, доказів протилежного матеріали справи не містять. За таких обставин позивач обґрунтовано заявив до стягнення 330450,00 грн заборгованості.

Щодо посилань відповідача на наявність об`єктивних і незалежних від нього обставин (форс-мажорних обставин), які зумовили невиконання зобов`язань за договором, то суд зазначає, що у контексті приписів ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними, (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобов`язань відповідач має довести, що визначені ним обставини є форс-мажорними та стали причиною неможливості виконання ним обов`язків по оплаті товару, проте належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Посилання відповідача на скрутне фінансове становище не може вважатись форс-мажорною обставиною, оскільки за умовами ст. 617 ЦК України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому, суд враховує, що договір поставки № 53-124-01-23-21455, за яким у відповідача наявна заборгованість у даній справі, було укладено 31.10.2023, тобто у час, коли в країні діяв воєнний стан, відповідач уже перебував у скрутному фінансовому становищі та мали місце інші обставини, зазначені відповідачем у відзиві.

Крім того, відповідно до п. 7.1 договору сторони погодили, що для виконання цього договору запровадження воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" (із змінами) не вважається форс-мажорною обставиною.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).

Приймаючи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд вважає правомірними вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 330450,00 грн несплачених коштів за придбану продукцію.

У відзиві на позов відповідач просить надати йому відстрочення виконання рішення суду тривалістю 3 місяці з моменту набрання таким рішенням суду законної сили.

Згідно зі ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Частиною 4 статті 331 ГПК України передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3)стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Таким чином, відстрочити виконання судового рішення суд може лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим. При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

В обґрунтування неможливості виконання зобов`язань перед позивачем, відповідач посилається на важкий фінансовий стан, початок військової агресії і введення в Україні воєнного стану та невиконанням грошових зобов`язань перед відповідачем контрагентами.

З приводу наведеного суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Стаття 42 ГК України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, в тому числі укладає господарські договори і відповідає за наслідки їх невиконання.

Відповідно до ст. 218 ГК України, ст. 617 ЦК України, практики Європейського суду з прав людини (справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року (заява № 18357/91) та інші) відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань та не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, а ч. 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Необхідність відстрочення виконання рішення суду повинно обґрунтовуватися належними та допустимими доказами, що подаються стороною.

Однак відповідач не надав до суду доказів на підтвердження наявності таких обставин.

Скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості в значному розмірі є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб`єкта господарювання, а тому вказані обставини не є безумовними самостійними та достатніми підставами для відстрочення виконання судового рішення.

Належність відповідача до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не підтверджує наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим, що є необхідним для відстрочення виконання рішення та підлягає доказуванню з урахуванням положень ст.ст. 73-80 ГПК України.

Крім того, відповідачем не обґрунтовано доцільності відстрочення рішення суду саме на 3 місяця та не надано доказів на підтвердження наявності у нього реальної можливості в майбутньому (через 3 місяця) виконати рішення у цій справі.

Також суд зауважує, що при вирішенні питання про надання відстрочки необхідно врахувати, що спір у цій справі виник саме з вини відповідача, у зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідних платежів.

Так, договір №53-124-01-23-21455, за яким у відповідача виникла заборгованість у даній справі, було укладено 31.10.2023.

На момент укладення договору відповідач уже перебував у скрутному фінансовому становищі та мали місце інші обставини, зазначені відповідачем у відзиві.

За умовами п. 3.1 договору строк поставки товару становить 30 календарних днів з дати укладення сторонами цього договору. Згідно з п. 5.1 оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".

Таким чином, укладаючи вищевказаний договір на визначених у ньому умовах, відповідач погодився взяти на себе відповідні зобов`язання, незважаючи на існування тих обставин, які він зазначає підставою для відстрочення виконання рішення, що не може свідчити про їх винятковість.

Крім того, суд приймає до уваги, що предметом спору у даній справі є основна заборгованість за отриманий товар. Позивач розраховує на отримання даних коштів в своїй господарській діяльності та з їх врахуванням планує свої видатки. Тому відстрочення виконання рішення може призвести до значного негативного наслідку в фінансовому становищі позивача.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, ReportsofJudgmentsandDecisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "ІммобільяреСаффі" проти Італії", № 22774/93).

Враховуючи те, що існування заборгованості підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів чи наявність інших обставин. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Водночас, оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

З огляду на вищевикладене, враховуючи вину відповідача у простроченні зобов`язань з оплати заборгованості за поставлений товар за укладеним із позивачем договором, матеріальні інтереси обох сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду у справі № 924/256/24.

При розподілі судового збору суд враховує наступне.

Приписами п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

За таких обставин, зважаючи на приписи п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" та закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення 631800,00 грн заборгованості, судовий збір за вказаними вимогами у розмірі 9 477,00 грн (631800,00 грн * 1,5%) між сторонами не розподіляється і у разі надходження клопотання позивача буде повернутий із Державного бюджету України.

Щодо судового збору за вимогами про стягнення 330450,00 грн, який становить 4956,75 грн, то суд враховує, що згідно з відзивом на позов, відповідач визнав позов в повному обсязі.

За умовами ч. 1 ст. 130 ГПК України, ч.3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 2478,38 грн, в зв`язку із задоволенням позову, та повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Маляр" з Державного бюджету України 2478,37 грн сплаченого судового збору.

Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 129, 130, 231, 232, 233, 236-238, 240-242, 247, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, ч.3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" суд -

ВИРІШИВ:

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Маляр" м.Львів до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" про стягнення 631800,00грн.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Маляр" м.Львів до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" м.Нетішин Шепетівського району Хмельницької області про стягнення 330450,00грн задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" (30100, Хмельницька обл., Шепетівський р-н, м.Нетішин, вул. Енергетиків, буд 20, код ВП 21313677) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маляр" (м. Львів, вул. Городоцька, 174А, код 37363098) 330450,00 грн (триста тридцять тисяч чотириста п`ятдесят гривень 00 коп.) заборгованості та 2478,38 грн (дві тисячі чотириста сімдесят вісім гривень 38 коп.) витрат на оплату судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Маляр" (м. Львів, вул. Городоцька, 174А, код 37363098) з Державного бюджету України 2478,37 грн (дві тисячі чотириста сімдесят вісім гривень 37 коп.) сплаченого судового збору.

Примірник платіжної інструкції № 5364 від 23.02.2024 про сплату судового збору знаходиться в матеріалах справи.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України.

СуддяЛ.О. Субботіна

Виготовлено у 3 примірниках:

1 - до справи,

2 - позивачу до електронного кабінету та на поштову адресу: 79022, м. Львів, Городоцька, 174А - реком. листом, оригінал,

3- відповідачу на електронні адреси: office@khnpp.atom.gov.ua та energoatom@atom.gov.ua