Постанова

від 02.05.2024 по справі 905/482/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 905/482/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Нове обладнання паливно-енергетичного комплексу",

представник позивача - не з`явився,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерготрейдинг",

представник відповідача - Зорін Д.В., директор (у порядку самопредставництва); Мернік О.В. - адвокат (ордер від 01.05.2024 № 1282930),

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Концерн Електричні Машини",

представник третьої особи - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Нове обладнання паливно-енергетичного комплексу"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 (головуючий суддя Матюхіна Н.О., судді: Гребенюк Н.В., Лакіза В.В.)

та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготрейдинг"

на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 (головуючий суддя Матюхіна Н.О., судді: Гребенюк Н.В., Лакіза В.В.)

у справі № 905/482/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Нове обладнання паливно-енергетичного комплексу" (далі - Компанія)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготрейдинг" (далі - Товариство)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Концерн Електричні Машини" (далі - Концерн),

про стягнення 8 759 272,41 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія звернулась до суду з позовом до Товариства, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Концерну, про стягнення 8 759 272,41 грн, з яких: 6 603 345,63 грн - сума основного боргу за договором на постачання вугільної продукції від 06.10.2020 № 06/10-1ЕТ (далі - Договір); 403 530,31 грн - 3% річних та 1 752 396,47 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством взятих на себе зобов`язань за Договором в частині повної та своєчасної оплати за поставлену Компанією вугільну продукцію.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.02.2023 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Компанії 8 488 020,56 грн, у тому числі основну заборгованість у розмірі 6 603 345,63 грн, 3% річних у розмірі 402 246,28 грн, інфляційні витрати у розмірі 1 482 428,65 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

- необґрунтованими є доводи Товариства щодо відсутності у нього перед Компанією заборгованості за Договором з оплати поставленої вугільної продукції у сумі 6 603 345,63 грн, внаслідок припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, вчиненого заявою від 07.07.2022 № 22/07-07 про зарахування зустрічних однорідних вимог (за заборгованістю Компанії перед Товариством за договором від 02.11.2020 № 02/11-1-НОПЕК), оскільки, за висновком суду, на дату складання вказаної заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог обов`язок Компанії сплатити Товариству заборгованість за договором поставки вугільної продукції від 02.11.2020 № 02/11-1-НОПЕК, за рахунок якої визначається зарахування, у Компанії такий борг відсутній у зв`язку з укладенням між сторонами договору від 16.07.2021 № 1607/1 про переведення боргу на третю особу - Концерн;

- суд першої інстанції відхилив посилання Товариства на непідписання його директором - Зоріним Д.В. договору про переведення боргу від 16.07.2021 № 1607/1, оскільки згідно з наданим Компанією висновку експертів від 20.12.2022 № 30971/30972/22-3, складеного за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи за заявою генерального директора Компанії Шаповалова Є.О. у господарських справах №№ 910/8291/22, 910/6269/22, 910/6720/22, 910/5887/22, 905/482/22, 905/503/22, 905/791/22, підписи у графі директор Товариства, зокрема, у договорі про переведення боргу від 16.07.2021 № 1607/1 виконано Зоріним Д.В., який є директором Товариства;

- Компанією невірно визначено початок перебігу строку нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Здійснивши самостійно перерахунок 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням приписів статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення основної заборгованості у сумі 6 603 345,63грн, 3% річних у сумі 402 246,28грн, інфляційні витрати у сумі 1 482 428,65грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Донецької області від 02.03.2023 стягнуто з Товариства на користь Компанії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00грн та грошової компенсації витрат, пов`язаних з наданням доказу, у розмірі 1 185,14грн. У задоволенні іншої частини витрат Компанії на професійну правничу допомогу відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 рішення Господарського суду Донецької області від 07.02.2023 скасовано в частині стягнення з Товариства на користь Компанії основної заборгованості в сумі 6 603 345,63грн. У цій частині ухвалено нове судове рішення, яким провадження у справі № 905/482/22 в частині стягнення основного боргу в сумі 6 603 345,63грн закрито.

Абзац другий резолютивної частини рішення Господарського суду Донецької області від 07.02.2023 у справі №905/482/22 викладено у такій редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготрейдинг" (84182, Донецька область, Краматорський район, м.Миколаївка, вул.Європейська, буд.120, код ЄДРПОУ 41950981, банківські реквізити не вказано) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Нове обладнання паливно-енергетичного комплексу" (04073, м.Київ, вул.Сирецька, буд.49-Г, код ЄДРПОУ 36379704, р/р НОМЕР_1 у ПАТ "ПУМБ", МФО 334851) 3% річних у сумі 402246,28грн, інфляційні витрати у сумі 1482428,65грн, а також відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 28274,93грн ".

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:

- з огляду на встановлення судовою експертизою обставин того, що у договорі про переведення боргу від 16.07.2021 № 1607/1 підпис у графі Товариство виконано не Зоріним Д.В., від імені якого він зазначений, а іншою особою, та враховуючи відсутність будь-яких доказів на підтвердження того, що сторони повністю або частково фактично виконували умови такого договору, тобто договір про переведення боргу від 16.07.2021 № 1607/1 Товариство фактично з Компанією та Концерном не укладало, а тому вказаний договір є таким, що не відбувся, а саме неукладеним;

- зобов`язання Товариства відшкодувати Компанії вартість поставленої вугільної продукції за Договором на суму основного боргу 6 603 345,63грн, припинилось зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним 18.07.2022, тобто, під час розгляду даної справи в суді першої інстанції;

- основне зобов`язання Товариства перед Компанією за Договором та актами приймання-передачі №№ 1-15 за період 11.11.2020-02.03.2021 щодо сплати основної заборгованості в сумі 6 603 345,63 грн припинено зарахуванням з 18.07.2022, що, у даному випадку, не позбавляє Компанію права на нарахування та стягнення в судовому порядку з Товариства 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, нарахованих за кожним окремим актом приймання-передачі №№ 1-15 від 11.11.2020-02.03.2021, тобто до припинення основного зобов`язання. Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції погодився в цій частині з висновком суду першої інстанції.

Іншою постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 02.03.2023 скасовано частково та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено Компанії у стягненні з Товариства витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн; викладено абзаци другий та третій резолютивної частини додаткового рішення у такій редакції: "Стягнути з ТОВ "Енерготрейдинг" на користь ТОВ "НВК "НОПЕК" відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00грн та грошової компенсації витрат, пов`язаних із наданням доказу, у розмірі 1185,14грн; у задоволенні іншої частини витрат ТОВ "НВК "НОПЕК" на професійну правничу допомогу відмовити."; в іншій частині додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 02.03.2023 залишено без змін.

Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Компанії на користь Товариства 88 950,93 грн судових витрат в суді апеляційної інстанції, з яких: судові витрати в сумі 20 074,32 грн за оплату висновку експерта ННЦ "Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса" від 19.12.2023 № 24530 та 68 876,61грн витрат на професійну правову допомогу. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Додаткова постанова мотивована тим, що обґрунтованими та доведеними є судові витрати саме у задоволеній частині.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Компанія звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги), посилаючись на те, що при ухвалені оскаржуваної постанови апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 910/2318/18 щодо застосування статей 86, 99, 104, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у подібних правовідносинах, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024, а рішення Господарського суду Донецької області від 07.02.2023 залишити в силі.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу Компанії, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Від Концерну відзив на касаційну скаргу Компанії не надходив.

Не погоджуючись з додатковою постановою суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні стягнення судових витрат, Товариство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що апеляційним судом при ухваленні додаткової постанови не враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 910/11212/18 щодо застосування статей 126, 129 ГПК України у подібних правовідносинах, просить скасувати додаткову постанову в частині відмови у задоволенні стягнення судових витрат та в цій частині передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині додаткову постанову апеляційного суду залишити без змін.

Від Компанії та Концерну відзиви на касаційну скаргу Товариства не надходили.

Товариство подало два клопотання про розподіл судових витрат: (1) понесених Товариством у зв`язку з розглядом Верховним судом касаційної скарги Компанії та (2) понесених Товариством у зв`язку з розглядом Верховним судом касаційної скарги Товариства, в яких просить прийняти до відома, що докази понесених Товариством судових витрат у зв`язку з розглядом у справі № 905/482/22 (1) касаційної скарги Компанії та (2) касаційної скарги Товариства будуть надані суду після ухвалення судового рішення у справі, у встановлений ГПК України термін, а також вирішити питання розподілу судових витрат, поклавши їх на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Вказані клопотання Судом будуть розглянуті на підставі поданих Товариством доказів, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, відповідно до вимог та строків встановлених статтями 129, 221 ГПК України.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Товариства, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відкритого за касаційною скаргою Компанії на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Компанії в частині оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства, з огляду на таке.

Щодо доводів касаційної скарги Компанії.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Компанія у касаційній скарзі посилається на те, що при ухвалені оскаржуваної постанови апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 910/2318/18 щодо застосування статей 86, 99, 104, 269 ГПК України у подібних правовідносинах.

Проаналізувавши зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у справі, на яку посилається Компанія у касаційній скарзі та у даній справі, що переглядається не є подібними, оскільки у даній справі предметом позову є стягнення 8 759 272,41 грн, з яких: 6 603 345,63грн - сума основного боргу за Договором; 403 530,31 грн - 3% річних та 1 752 396,47 грн - інфляційні втрати, у той час як, у справі № 910/2318/18 предметом позову було визнання недійсним патенту та зобов`язання внести відомості щодо визнання недійсним патенту України від 10.06.2013 № 102070 до державного реєстру патентів і деклараційних патентів, а також здійснити про це публікацію в бюлетені "Промислова власність".

Крім того, Суд звертає увагу на те, що в частині призначення та проведення експертиз правовідносини у справі № 910/2318/18 та у даній справі теж не є подібними, оскільки у справі № 910/2318/18 судом першої інстанції призначались судова експертиза та повторна судова експертиза, а судом апеляційної інстанції - комплексна судова експертиза. При цьому у вказаній справі Верховний Суд зазначив, що судом апеляційної інстанції оцінки даним судовим експертизам надано не було, а натомість покладено в основу рішення висновок нової експертизи, проведеної апеляційним судом без належного мотивування їх відхилення та обґрунтування щодо необхідності призначення саме комплексної судової експертизи з посиланням на норми чинного законодавства.

Водночас, у даній справі (№ 905/482/22) суд першої інстанції надавав оцінку висновку експертів від 20.12.2022 № 30971/30972/22-3, який наданий стороною у справі, а суд апеляційної інстанції, призначаючи судову почеркознавчу експертизу, виходив з того, що як вбачається зі змісту поданого Компанією до суду першої інстанції висновку експертів від 20.12.2022 № 30971/30972/22-3, складеного за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи, вказане експертне дослідження було проведене без відібрання експериментальних зразків підпису директора Товариства Зоріна Д.В., відбитків печатки Товариства та без достатньої кількості умовно-вільних зразків підпису, що не відповідає положенням Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, оскільки експертом не здійснено порівняльного аналізу з умовно-вільними та експериментальними зразками підпису Зоріна Д.В., що є підставою для визнання такого висновку недопустимим та неналежним доказом по справі.

Тобто зміст правовідносин у даній справі та у справі, на яку посилається Компанія у касаційній скарзі, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, тобто, дійшли певних конкретних висновків з урахуванням наданих сторонами усіх доказів, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. При цьому, з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Що ж до визначення подібності правовідносин у справах, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Також як підставу для подання касаційної скарги Компанією визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правочинів укладених до набрання чинності діючою редакцією закону.

Тобто Компанія фактично просить Суд викласти висновок не щодо застосування норми права до спірних правовідносин, а висновок щодо застосування норми права у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

З приводу цього Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд послідовно викладав у низці постанов висновки щодо необхідності застосування норми права у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, що свідчить про сталість такої правової позиції.

Проаналізувавши зміст оскаржуваної постанови в частині застосування апеляційним судом положень статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", а саме її редакцію на момент виникнення спірних правовідносин (16.07.2021, дата договору про переведення боргу № 1607/1), Суд звертає увагу на те, що стаття 13 вказаного Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; 16.07.2021) мала таку редакцію: ?Особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території визначаються законом?, у той час як, судом апеляційної інстанції застосовано вказану норму права у іншій редакції, а саме: ?Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України?.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що апеляційним судом застосовано до спірних правовідносин статтю 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" в редакції яка не підлягала до застосування.

Однак, Суд зазначає, що допущені судом апеляційної інстанції порушення не призвели до ухвалення ним незаконного рішення, оскільки апеляційним судом застосовано положення статті 13 вказаного Закону в якості додаткової підстави, яка свідчить про нікчемність договору про переведення боргу від 16.07.2021 № 1607/1.

Так, судом апеляційної інстанції в якості основної підстави для ухвалення оскаржуваного рішення визначено те, що з огляду на встановлення судовою експертизою тих обставин, що у договорі про переведення боргу від 16.07.2021 № 1607/1 підпис у графі Товариство виконано не Зоріним Д.В. , від імені якого він зазначений, а іншою особою, та враховуючи відсутність будь-яких доказів на підтвердження того, що сторони повністю або частково фактично виконували умови цього договору, тому суд дійшов висновку, що договір про переведення боргу від 16.07.2021 № 1607/1 Товариство фактично з Компанією та Концерном не укладало, а вказаний договір є таким, що не відбувся, тобто є неукладеним.

Тобто апеляційним судом встановлено, що, у свою чергу, не спростовано доводами Компанією під час розгляду справи, що договір про переведення боргу від 16.07.2021 № 1607/1 Товариство фактично з Компанією та Концерном не укладало, а тому вказаний договір є таким, що не відбувся, тобто є неукладеним, інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, а саме лише прагнення Компанії здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самою Компанією у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені Компанією у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Компанії, відкритого на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги в частині оскарження Компанією постанови апеляційного суду, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, що дає підстави залишити без змін оскаржувану постанову апеляційного суду.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги Компанії та залишає без змін раніше ухвалену постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024, суд покладає на Компанію витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Щодо доводів касаційної скарги Товариства.

Товариством подано касаційну скаргу на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024, в якій воно посилається на те, що апеляційним судом при ухваленні додаткової постанови не враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 910/11212/18 щодо застосування статей 126, 129 ГПК України у подібних правовідносинах, тобто у касаційному порядку оскаржується рішення апеляційного суду, яким здійснено розподіл судових витрат, понесених стороною під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Ухвалюючи оскаржувану додаткову постанову, суд апеляційної інстанції, дослідивши надані заявником докази та наведене у заяві обґрунтування, колегія дійшов висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката не в повній мірі відповідає вимогам статей 123, 124, 126, 129 ГПК України, оскільки суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При вирішенні питання про відшкодування відповідачеві понесених ним витрат на правничу допомогу, за рахунок іншої сторони (позивача), суд апеляційної інстанції, встановивши обставини справи та оцінивши надані на їх підтвердження докази, дійшов висновку, що розмір заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу в сумі 889 509,33грн є явно завищеним, неспівмірним із складністю цієї справи та виконаними адвокатами роботами (наданими послугами).

Апеляційний суд зазначив, що, у даному випадку, правова позиція Товариства вже була сформована до апеляційного розгляду справи та не зазнавала змін протягом розгляду спору в судах першої та апеляційної інстанцій, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, доказів додаткового комплексного та всестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин на стадії апеляційного перегляду не надано та з матеріалів справи не вбачається.

Суд апеляційної інстанції також врахувув, що:

1) фактично доводи апеляційної скарги стосувались лише висновків суду першої інстанції стосовно неврахування доводів відповідача щодо непідписання директором Товариства договору про переведення боргу на третю особу, як наслідок, неврахування проведення заліку зустрічних вимог та необхідність зменшення суми основного боргу;

2) не містили посилань в частині не погодження із сумою основного боргу за договором поставки, здійсненими судом розрахунками 3% річних та інфляційних втрат із наданням власних контррозрахунків або ж особливостей врегулювання правовідносин сторін за договором поставки вугілля;

Тобто, спірним та ключовим у цій справі було питання, яке не вимагало значного часу адвокатів як для аналізу документів та судової практики щодо виконання зобов`язань за договором поставки та проведення заліку зістчрних вимог, так і для написання та подання апеляційної скарги, оскільки доводи та обставини вже були зазначені відповідачем у відзиві на позовну заяву, письмових поясненнях та інших процесуальних документах.

Суд апеляційної інстанції також звернув увагу на те, що всі надані Товариством висновки експертів, а саме: рецензія від 13.03.2023, висновки експертів №2-14/04 від 14.04.2023, №1-28/04 від 28.04.2023 та №2-04/05 від 04.05.2023 не були прийняті ним до уваги, оскільки такі докази не існували станом на момент розгляду справи господарським судом першої інстанції.

У зв`язку з чим витрати на отримання таких висновків, які не були враховані апеляційним судом при розгляді апеляційної скарги внаслідок недотримання відповідачем встановленого процесуальним законодавством порядку їх подання, не підлягають відшкодуванню за рахунок Компанії.

Що стосується наданого Товариством висновку експерта за результатами проведення товарознавчої експертизи від 02.03.2023 № 1-02/03 щодо середньої вартості однієї години надання послуг з представництва в суді та складання процесуальних документів адвокатами, адвокатськими об`єднаннями, адвокатськими бюро та іншими юридичними компаніями м. Києва станом на лютий 2023 року вартістю 10 000,00грн, то апеляційним судом зазначено, що вказаний висновок експерта не був предметом розгляду (доказом) при розгляді апеляційної скарги, а є виключно тим документом, на підставі якого Товариство визначило розмір витрат на правову допомогу.

У свою чергу, понесення витрат на отримання такого висновку експерта не було обов`язковим при розгляді справи, зважаючи на те, що в договорі про надання правової допомоги та додаткових угодах погоджено погодинну вартість надання послуг.

Судом апеляційної інстанції було з власної ініціативи призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Національному науковому центру "Інститут судових експертиз" ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України, за результатом чого отримано висновок експерта від 19.12.2023 № 24530.

Вартість судової експертизи була оплачена Товариством на підставі платіжної інструкція кредитового переказу коштів від 24.11.2023 № 24 у сумі 20 074,32грн, які є судовими витратами Товариства, що мають бути компенсовані за рахунок Компанії.

Апеляційним судом встановлено, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за Договором, отже, спір такої категорії для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, оскільки у спорах такого характеру, за відсутності протирічь між наявними у справі документами, судова практика є сталою та не потребує детального вивчення та аналізу. Обсяг первинної документації, який необхідно було вивчити та проаналізувати адвокату не є значним, а для адвокатського об`єднання дана справа є звичайним розрахунковим спором.

Під час перебування справи в провадженні апеляційного суду Товариством дійсно подавалось велика кількість процесуальних документів, зокрема апеляційні скарги на основне та додаткове рішення, клопотання про участь представників в судових засіданнях в режимі відеоконференції, пояснення на відзив позивача, документи для проведення експертизи тощо, однак такі документи (пояснення) містили подібні доводи, які наводились Товариством під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підготовка до цієї справи в суді апеляційної інстанції зі сторони адвокатів Товариства об`єктивно не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи, аналізу великої кількості норм чинного законодавства та судової практики.

Також, зазначення в актах приймання-передачі наданих послуг (правової допомоги) від 09.02.2024 (пункти 1-9 першого акта; пункти 1-17 по другого акта) фактично свідчить про витрачений адвокатами Товариства час та надання відповідних послуг в Господарському суді Донецької області, а не за надання правової допомоги у Східному апеляційному господарському суді.

У свою чергу, кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями статті 124 ГПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.

Що ж до стягнення "гонорару за досягнутий адвокатами результат" в загальній сумі 660 334,56 грн, то апеляційним судом зазначено, що такі витрати не мають характеру необхідних, не співрозмірні з виконаною адвокатом роботою, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представників відповідача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи є необґрунтованим.

Наведене свідчить про розумну необхідність зменшення розміру судових витрат, оскільки розмір заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності їхнього розміру та реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності); такі витрати не мають характеру необхідних і неспівмірні з виконаною роботою в суді апеляційної інстанції.

За таких обставин, беручи до уваги неспівмірність суми витрат на правову допомогу зі складністю справи, незважаючи на ціну даного позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю судових засідань, апеляційний суд визнав заявлену суму компенсації витрат надмірною.

При цьому, апеляційний суд прийняв до уваги те, що: ця справа містить вимоги майнового характеру у значному розмірі, тому не можна стверджувати, що така справа є малозначною; визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Це означає, що у разі настання визначених умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, врахувавши результати розгляду справи у суді апеляційної інстанції, дослідивши надані Товариством докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, встановивши фактичний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатами в суді апеляційної інстанції, керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), оцінюючи дійсність та необхідність понесення адвокатських витрат та розумність їхнього розміру, суд апеляційної інстанції, використовуючи дискреційні повноваження, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви Товариства про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з Компанії на користь Товариства 88 950,93 грн судових витрат понесених ним при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, з яких: судові витрати в сумі 20 074,32 грн за оплату Товариством висновку експерта ННЦ "Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса" від 19.12.2023 № 24530 та 68 876,61 грн витрат на професійну правничу допомогу правову допомогу.

Верховний Суд виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Частиною п`ятою статті 129 ГПК України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Верховний Суд наголошує на тому, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Велика Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 910/11212/18, на яку посилається Товариство, здійснювала перегляд судових рішень ухвалених по суті спору, предметом якого було визнання протиправними та скасування: запису приватного нотаріуса щодо припинення іпотеки; запису приватного нотаріуса щодо припинення обтяження та зобов`язання приватного нотаріуса або іншого нотаріуса (державного реєстратора) поновити державну реєстрацію обтяження речового права на підставі договору іпотеки відносно нерухомого майна, а саме: житлового будинку та земельної ділянки.

Разом з тим колегія суддів вважає, що зазначена Товвариством постанова Великої Палати Верховного Суду не містить протилежної позиції щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України порівняно з позицією суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги в частині додаткової постанови, не знайшли свого підтвердження.

Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим Товариством у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені Товариством у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства на додаткову постанову апеляційного суду, що дає підстави залишити без змін оскаржувану додаткову постанову апеляційного суду.

Питання щодо розподілу судового збору Судом не вирішується, оскільки він Товариством при поданні скарги на додаткову постанову апеляційного суду не сплачувався.

Керуючись статтею 129, пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 300, 308, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Нове обладнання паливно-енергетичного комплексу" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі № 905/482/22, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу в частині оскарження Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Нове обладнання паливно-енергетичного комплексу" постанови Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі № 905/482/22 з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі № 905/482/22 - без змін.

3. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготрейдинг" залишити без задоволення, а додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 у справі № 905/482/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова